Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі:
коротко про головне
Зміст статті:
- Еволюція поглядів щодо визначення розладу
- Основні ознаки розладу
- Вплив розладу на успішність навчання
- Діагностування розладу
- Особливості перебігу розладу
- Підходи до лікування розладу
Насамперед слід з’ясувати терміни. Абревіатура СДУГ, яка багатьом здається звичною і розшифровується як «синдром дефіциту уваги і гіперактивності», не є професійною дефініцією. Натомість у сучасних міжнародних класифікаціях використовують виключно дефініцію «розлад». Патологія, про яку йтиметься, є розладом, а не синдромом чи захворюванням. У міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів (у межах міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду — МКХ-10) передбачено можливість діагностики двох розладів: «порушення активності та уваги» і «гіперкінетичного розладу поведінки», які включено до діагностичної категорії «гіперкінетичні розлади». Зокрема, у МКХ-11, імплементацію якої у клінічну практику заплановано 2021 р., рубрику «Гіперкінетичні розлади» перейменовано на «Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю» (РДУГ). Ця дефініція не є новою, нею раніше послуговувалися у діагностичному та статистичному керівництві Американської психіатричної асоціації (DSM-IV), із 2013 р. — у DSM-5. Також у МКХ-11 введено нову діагностичну категорію «Розлади нейророзвитку» (Neurodevelopmental disorders), до якої увійшли розлади інтелектуального розвитку, РАС, розвитку мовлення, рухових навичок, тикозні розлади та РДУГ. Термінологічну плутанину посилює той факт, що в Україні імплементація МКХ-11 затримується і наступного року буде продовжено використання МКХ-10.
Еволюція поглядів щодо визначення розладу
вгоруЩе 1902 р. у журналі The Lancet було опублікувано статтю педіатра Джорджа Стілла, у якій він описав дітей із непосидючістю, неуважністю, нездатністю контролювати власні імпульси і потребою в нагороді (підкріпленні) для напрацювання очікуваної поведінки в певних соціальних ситуаціях (Still, 1902). Автор пов’язував описані поведінкові порушення у дітей браком уваги оточення до виховання у них прийнятих у суспільстві норм поведінки. Він назвав розлад — «дефіцит морального контролю». Помилкове трактування суті порушень поведінки у дітей сприяло розвитку стигми, асоційованої із симптомами РДУГ: таких дітей безпідставно сприймали як нездатних контролювати власну поведінку і відповідати за свої вчинки. До сьогодні в українській школі схожу поведінку педагоги оцінюють як антисоціальну, а їхніх батьків звинувачують у поганому вихованні дитини.
Впродовж наступних десятиліть розлад пов’язували з ураженнями головного мозку і називали «мінімальним ушкодженням мозку» (англ. minimal brain damage) (Hohman, 1922; Kahn and Cohen, 1934). Пізніше було встановлено, що не всі діти з неуважністю, гіперактивністю та імпульсивністю мають явні органічні ураження мозку, і розлад отримав назву «мінімальна дисфункція головного мозку» (англ. minimal brain dysfunction) (Clements andPeters, 1962). Хоча досі деякі українські фахівці намагаються лікувати розлад, призначаючи дітям ноотропні та нейрометаболічні засоби, які мають чинити вплив на гіпотетичні органічні ушкодження мозку. 1934 р. Ф. Крамер і Г. Польноу описали синдром під назвою hyperkinetische erkrankung (гіперкінетичний розлад), якому притаманні надмірна рухова активність і патологічно підвищена відволікуваність. Так, уперше дефініцію «гіперактивність» використала Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у Міжнародній класифікації хвороб дев’ятого перегляду (МКХ-9) у назві розладу — «гіперкінетичний розлад дитячого віку». У МКХ-10, діагностичну категорію перейменували на «гіперкінетичний розлад». До другого видання Діагностичного і статистичного керівництва з психічних хвороб Американської асоціації психіатрів (DSM-2) було додано діагностичну категорію «гіперкінетична реакція дитячого віку». І лише 1980 р. зробили акцент на неуважності, створивши нову концепцію розладу, за якою він визначений як «розлад дефіциту уваги з і без гіперактивності» (DSM-III), а згодом як «розлад дефіциту уваги і гіперактивності» (DSM-III-R і DSM-IV).
Основні ознаки розладу
вгоруКлінічна картина гіперкінетичного розладу визначається трьома основними клінічними ознаками: неуважністю, гіперактивністю та імпульсивністю. Під неуважністю розуміють поведінковий патерн, за якого індивід відчуває труднощі з початком виконання завдання, зосередженістю на ньому і завершенням процесу. Така дитина часто неспроможна приділити увагу деталям, робить помилки через неуважність; у неї виникають труднощі з підтриманням уваги протягом певного часу, коли це потрібно. Їй складно дослухати запитання чи відповідь, стежити за думкою співрозмовника, тому довкола здається, що вона не слухає. Важко планувати і доводити до кінця розпочаті справи, є труднощі з організацією виконання завдань. Зазвичай вона уникає і не любить вправ, які потребують стійких розумових зусиль (домашнє завдання); не дотримується порад батьків і вчителів, не завершує розпочату роботу чи справи. Неуважність може проявлятися підвищеною відволікуваністю на сторонні подразники, забудькуватістю. Такі діти частіше гублять речі (підручники, шкільне приладдя, ключі, одяг), псують одяг. У підлітків і дорослих із РДУГ виникає порушене сприйняття часу, вони часто не в змозі оцінити, скільки їм треба часу для виконання завдання, і схильні затягувати цей процес. Для діагностики РДУГ має бути шість-дев’ять симптомів неуважності. Симптоми неуважності безпосередньо мають вплив на соціально-економічну успішність людини. Як правило, така дитина не може концентруватися на виконанні завдань і довго утримувати увагу. Перше, що у неї страждає — це продуктивність пізнавальної діяльності. Нерідко виникає ситуація, коли учень молодших класів мав гарну академічну успішність, а після переходу до п’ятого класу став вчитися гірше, а часом і погано. Учителі це пояснюють просто — дитина «не хоче вчитися»; схожі причини зниження академічних успіхів вказують і її батьки, не пов’язуючи з психічним розладом.
Другий значущий для діагностики РДУГ симптом — імпульсивність. Власне, імпульсивна поведінка проявляється нездатністю дочекатися своєї черги під час розмови, гри, спортивних змагань або в разі переходження вулиці. Така дитина діє не роздумуючи: дає негайну відповідь, незалежно від її точності; говорить не по суті; випалює пояснення ще до завершення запитання. Імпульсивність тісно пов’язана з порушеннями поведінки, делінквентними (лат. delinquenta — хибний вчинок, провина) діями дитини. Йдеться не лише про спонтанні прояви агресії у відповідь на необережне слово чи образу, а й про імпульсивні непродумані вчинки, які дуже часто призводять до правопорушень. Діти з РДУГ через свою імпульсивність нерідко потрапляють у «конфліктні ситуації із законом», чинячи правопорушення. Антисоціальні підлітки часто використовують таких дітей як «знаряддя» для скоєння неправомірних вчинків, адже останні легко піддаються підбуренню до протизаконних дій.
Гіперактивність характеризується: надмірною фізичною активністю; постійним відчуттям неспокою, яке призводить до того, що дитина не може лишатися нерухомою навіть у ситуаціях, коли від неї цього вимагають; діяльністю, не спрямованою на досягнення мети; частими неспокійними рухами і човганням на стільці; нездатністю гратися тихо, недоречною балакучістю, безцільною біганиною; неадаптивною поведінкою у соціальному середовищі (порушує особистісні межі та дистанцію під час спілкування, встає і безцільно ходить по класу під час уроку, робить рухи руками і маніпулює невпопад дрібними предметами).
Вплив розладу на успішність навчання
вгоруГіперактивність та імпульсивність так само, як і неуважність, негативно позначаються на академічних успіхах дитини. Такі проблеми виникають із першого класу, розлади поведінки часто супроводжуються специфічними затримками розвитку мовленнєвих і шкільних навичок. Ці діти потребують корекційно-педагогічного супроводу, а подекуди — логопедичних занять. У старших класах на тлі зменшення імпульсивності та гіперактивності академічні успіхи школяра можуть підвищитися. Така динаміка академічної успішності може спостерігатися, коли в клінічній картині РДУГ гіперактивність та імпульсивність переважають над неуважністю. Більшість випадків РДУГ діагностують у дітей віком 7–8 років, але може бути встановлено і раніше, у 3–5-річному віці (у дошкільнят); у дівчаток дещо пізніше, ніж у хлопчиків. РДУГ із переважанням симптомів гіперактивності та імпульсивності діагностується зазвичай у більш ранньому віці. Перші ознаки розладу можуть виникати після року, коли дитина починає самостійно ходити. Варіанти РДУГ із переважанням симптомів неуважності можуть бути діагностовані дещо пізніше, наприклад після закінчення молодшої школи, коли збільшуються вимоги до дитини щодо планування своєї діяльності, зростають академічні навантаження. 20–25 % дітей із РДУГ мають коморбідні затримки розвитку мовлення і шкільних навичок. Часто вони потребують логопедичного і корекційно-педагогічного супроводу. За результатами низки досліджень, проведених у США, у дітей із РДУГ виявлено високу частоту академічних проблем: до 50 % потребують супроводу т’ютора (наставника); 30 % — повторення пройденого навчального курсу перед наступним роком; до 90 % — не завершують коледж (до 30 % підлітків переривають навчання у старших класах).
Діагностування розладу
вгоруНе усяке порушення активності та уваги є підставою для діагностики РДУГ. Зокрема, мають виконуватися дві умови: 1) наявність симптомів неуважності, імпульсивності та гіперактивності як у родинному колі, так і в дошкільному або шкільному закладі; 2) неможливість досягнення нормальної адаптації дитини протягом певного часу. Наявні не лише ознаки РДУГ, а й тяжкі порушення адаптивної поведінки впродовж щонайменше шести місяців. Дітям і підліткам із РДУГ притаманні соціальні проблеми. Так, понад 50 % мають труднощі у міжособистісних стосунках і у формуванні дружніх взаємин; до 40 % чинять протиправні дії та мають проблеми із законом; частіше травмуються, наприклад у дорожньо-транспортних пригодах; рано починають статеве життя. У підлітків із РДУГ часто трапляються небажані вагітності.
До 70 % випадків РДУГ супроводжуються принаймні ще одним коморбідним розладом психіки, найчастіше розладом поведінки. Половина або більше таких осіб страждають на опозиційний розлад поведінки. Такі діти погано керовані батьками та вчителями, можуть навмисно турбувати оточення; чинять усупереч іншим чи вказівкам вчителів або членів родини. У деяких можуть діагностувати антисоціальні розлади поведінки, за яких дитина регулярно порушує права інших людей через крадіжки, фізичну агресію чи знищення майна. Підлітки з антисоціальним розладом поведінки мають вищий ризик, аніж діти, які страждають лише на РДУГ, потрапити в ситуацію конфлікту із законом, отримати психічну травматизацію, захворіти на депресію, вчинити самогубство, зловживати психоактивними речовинами. У 33 % дітей із РДУГ протягом життя може бути діагностований тривожний розлад, епізод рекурентної чи біполярної депресії, змішаний, маніакальний чи гіпоманіакальний афективний епізоди, розлад Туретта.
Порушення активності та уваги можуть бути субклінічними або виникати за інших розладів психіки: розладів аутистичного спектра (РАС), рекурентних і біполярних депресій, тривожних розладів; посттравматичного стресового розладу; станів і розладів, зумовлених вживанням психотропних і психоактивних речовин. Ці порушення спостерігають за інтелектуальної недостатності, розладів шкільних навичок, зниженої здатності до навчання; в разі розладів батьківсько-материнської прив’язаності, за низки медичних станів (епілептичні напади, струс мозку, анемія, цукровий діабет, інтоксикація солями важких металів, хвороба Лайма, патології щитоподібної залози, вроджені вади розвитку). Крім того, порушення активності та уваги можуть бути зумовлені психосоціальними чинниками, як-от: насильство, знущання, занедбаність, безпритульність, неправильне харчування та ін. У будь-якому разі остаточна діагностика РДУГ є виключно компетенцією дитячого психіатра.
Особливості перебігу розладу
вгоруГіперкінетичний розлад маніфестує в дитячому віці, але може тривати протягом усього життя. 4–5 % пацієнтів потребують психіатричної допомоги після досягнення повноліття. У зрілому віці гіперактивність зменшується, проте у клінічній картині зберігаються ознаки неуважності та імпульсивності. Так, у підлітків і дорослих пацієнтів із РДУГ частіше ніж у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку виникають інші супутні неврологічні, соматичні та психічні розлади, які ускладнюють діагностику. Результати сучасних наукових досліджень свідчать про полігенний спадковий характер РДУГ, що пояснює наявність низки супутніх розладів у травній, імунній, ендокринній системах. Найпоширеніші коморбідні розлади у дорослих із РДУГ — дистимія; депресивний, біполярний афективний, генералізований тривожний, фобічний, посттравматичний стресовий, панічний розлади; розлад із залежністю від психоактивних речовин.
Зокрема, у хворих на РДУГ частіше діагностують мігрень, епілепсії, бронхіальну астму, атопічний дерматит. Є випадки коморбідності із синдромом подразненого кишківника, целіакією. Близько 17 % дорослих із РДУГ мають проблеми з надмірною вагою та ознаки ожиріння. Прояви метаболічного синдрому корелюють із наявністю у цих пацієнтів вираженої імпульсивності та неуважності, чим пояснюється схильність до компульсивного переїдання. Ці коморбідні розлади створюють замкнене коло, підсилюючи прояви один одного, що зрештою позначається на соматичному здоров’ї та може стати причиною скорочення тривалості життя.
Виявлення на діагностичному етапі коморбідних розладів та інших проблем із соматичним здоров’ям, верифікація причинно-наслідкових зв’язків між наявними порушеннями є важливими чинниками у побудові комплексної стратегії лікування РДУГ та його наслідків у зрілому віці.
Підходи до лікування розладу
вгоруРДУГ є розладом психіки, за якого психофармакотерапія має чи не найвищу серед психічних патологій у педіатричній практиці ефективність і рівень наукової доказовості. Доказові дані високого рівня, окрім психостимуляторів (метилфенідату, декстрамфетаміну, лісдексамфетаміну) накопичено для стимуляторів трансмісії норадреналіну (атомоксетин) та α-агоністів (клонідин, гуанфацин). У разі призначення медикаментозного лікування слід брати до уваги клінічний варіант перебігу розладу та наявну коморбідну патологію.
За даними дослідження Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH), мультицентрових досліджень ВООЗ та інших масштабних вивчень безпеки й ефективності психофармакотерапії РДУГ, психостимулятори знижують гіперактивність та імпульсивність, поліпшують увагу та підвищують здатність пацієнтів комунікувати. Ці лікарські засоби є препаратами першої лінії лікування РДУГ. NIMH 1992 р. провів масштабне 14-місячне мультимодальне дослідження лікування дітей із РДУГ. Його дані підтвердили, що психостимулятори — найефективніші для лікування симптомів РДУГ, якщо їх застосовують в індивідуально адекватних дозуваннях, а комбінація з поведінковою терапією підвищує ефективність і є рекомендованою. Відповідно до даних NIMH, поєднання поведінкової терапії із психофармакотерапією корисне в разі допомоги сім’ям, учителям і дітям навчитися керувати проблемною поведінкою та змінювати її. Так, пацієнти, які отримували комбіновану медикаментозну та поведінкову терапії, мали можливість приймати менші дози ліків. Дітям із РДУГ, зважаючи на їхні особливі освітні потреби, рекомендоване інклюзивне навчання. Психотерапевтичні втручання мають поєднувати індивідуальну терапію з дитиною (когнітивно-поведінкову терапію, тренінг соціальних навичок), групові поведінкові тренінги (батьківські тренінги, поведінкові тренінги — менеджмент у класі, втручання із залученням помічників вчителя (т’юторів) на певний час, психоосвітню роботу — консультування викладачів і батьків), менеджмент з опорою на батьківську само- і взаємодопомогу. Батьківський поведінковий і класний менеджмент має бути скерований на набуття навичок управління класом за допомогою технік позитивного підкріплення, негайної винагороди за гарну поведінку (відчутне відзначення чи похвала); ефективне використання тайм-аутів; керування неналежною реакцією інших дітей на проблемну поведінку; формування вміння прогнозувати подальші дії та вчинки на попередження та упередження; використання щоденних шкільних карток звіту. Важливим для інклюзивного навчання є правильний вибір місця в класі для дитини з РДУГ, збільшений час на виконання завдань, зменшене навантаження домашніми вправами, додатковий нагляд, вибір групових партнерів, поєднання вербальної та наочної підказки («паралельне навчання»), допомога щодо організаційних навичок (картки щоденного звіту).
Окремим напрямом має бути терапія батьків із приводу їхніх психічних розладів (РДУГ, депресії). Менеджмент самоврядування (англ. self-management training) має на меті формування навичок самоконтролю у старших підлітків. Втручання передбачає: створення реєстру випадків проблемної поведінки та співпрацю з однолітками для їх подолання; набуття навичок оцінювання успішності власної поведінки, самостійного підкріплювання бажаної поведінки через нагороди; дотримання керівних принципів продуктивності, точності та встановлення своєчасних цілей і як результат — поліпшення спілкування. Поєднання зусиль дорослих у створенні адаптивного середовища для дитини з РДУГ як удома, так і в школі, а за потреби медикаментозний супровід, — усе це підвищує можливість її адаптації в обмежених умовах, створює передумови для успішної інтеграції в соціальне середовище та реалізації наявних можливостей.
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2020 Год
Содержание выпуска 10 (121), 2020
Содержание выпуска 9 (120), 2020
Содержание выпуска 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Содержание выпуска 7 (118), 2020
Содержание выпуска 6 (117), 2020
Содержание выпуска 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Содержание выпуска 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Содержание выпуска 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Содержание выпуска 2 (113), 2020
Содержание выпуска 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Содержание выпуска 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться