Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Влияние COVID‑19 на течение эпилепсии и возникновение приступов de novo
-
Щоб будувати своє майбутнє, треба знати своє минуле
-
Психічне здоров’я медичних працівників в умовах пандемії COVID-19
-
Комплексне ведення пацієнтів із розладами харчової поведінки
-
Канадські рекомендації щодо методів реабілітації після інсульту
-
Раздел:
Щоб будувати своє майбутнє, треба знати своє минуле
Зміст статті:
- Університет за часів ХІХ ст.
- Період становлення кафедри нервових та душевних хвороб
- ХХ ст. в історії Університету
- Відновлення психіатричного напряму в Університеті
Цьогоріч виповнилось 135 років із дня заснування кафедри нервових і психічних хвороб у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Фундатори кафедри — відомі талановиті вчені, діяльність яких збагатила вітчизняну психіатричну науку. Але з 1920 р. до 2019 р. психіатрія як наука і предмет викладання зникла з терен університету.
Університет за часів ХІХ ст.
вгору28 квітня 1840 р. було оприлюднено царський указ про заснування у Київському імператорському університеті Святого Володимира медичного факультету, на який у вересні 1841 р. був зарахований 21 студент. Першим деканом факультету став хірург Володимир Караваєв.
Термін навчання на медичному факультеті становив тоді п’ять років. 1846 р. відбувся перший випуск лікарів, усього 20 осіб, а 1894 р. кількість випускників зросла вже до 1 018 осіб. Факультет залишався до початку ХХ ст. найчисельнішим за кількістю студентів серед інших факультетів університету.
Перші лекції з психіатрії в університеті читав учень Сергія Петровича Боткіна — Василь Трохимович Покровський (1838–1877), який викладав психіатрію з погляду матеріалістичного розуміння душевних захворювань. Він зазначав, що «кінцева мета створення медичних факультетів є надання суспільству і державі достатньо підготовлених лікарів, а наш факультет взагалі не має клініки дитячої, сифілітичної та, що важливо, клініки нервових і душевних хвороб. Власне, значущість цього відділу патології не має потреби в доказах».
Такий міждисциплінарний підхід до викладання душевних і неврологічних хвороб використовував і послідовник В. Т. Покровського, професор Федір Федорович Ергард (1828–1895), який із 1855 р. почав читати лекції з психіатрії, крім того, був деканом медичного факультету, працював консультантом Кирилівських «богоугодних» закладів.
1862 р. на природничий факультет університету Святого Володимира, після блискучої здачі всіх іспитів, був зарахований випускник Київської духовної семінарії Іван Сікорський.
Сікорський Іван Олексійович народився 26 травня 1842 р. в родині православного священника Київської губернії. У дев’ять років він вступив до Києво-Софійського духовного училища, а закінчивши училище — до Київської духовної семінарії. На останньому році навчання в семінарії юнак повідомив батькам про своє рішення готуватися до вступу в університет.
Вибір факультету Іван зробив давно. Найбільше його приваблювала і цікавила душа людини. Але перш ніж приступити до вивчення людини, щоб підготувати себе, молодий Сікорський вважав правильним вивчити природу рослин і тварин, для чого попередньо вступив на природничий факультет Університету Святого Володимира. І лише пізніше, прослухавши на цьому факультеті два курси, він вважав себе досить підготовленим, щоб розпочати вивчення людини і перейшов на медичний факультет.
21 жовтня 1869 року Іван Сікорський закінчив курс навчання в Університеті Святого Володимира й отримав диплом лікаря з відзнакою. Старанний студент був удостоєний почесного права залишитися в рідному університеті ще на кілька років як стипендіат для здобуття професорського звання. Незабаром він підготував і захистив дисертацію «Про лімфатичні судини легенів», а 6 березня 1872 року рада університету присвоїла йому науковий ступінь — доктор медицини.
Вже 1873 року І. О. Сікорський став понадштатним молодшим чиновником при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ у Санкт- Петербурзі. Саме тоді він почав працювати в клініці душевних і нервових хвороб при Імператорській військово-медичній академії.
Як відомо, серед пацієнтів Сікорського був і майбутній академік і патріарх вітчизняної психіатрії та нейрофізіології Володимир Михайлович Бехтерєв, якого наприкінці 1873 р. помістили до психіатричної клініки з діагнозом неврастенія. У фондах Військово-медичної академії збереглася історія хвороби Бехтерєва, у якій лікарем студента Бехтерєва дійсно зазначено молодого Івана Сікорського.
Період становлення кафедри нервових та душевних хвороб
вгору1884 р. на медичному факультеті Університету Святого Володимира було створено нову кафедру «Систематичного і клінічного вчення про нервові та душевні хвороби», яку 1 січня 1885 року очолив доктор медицини, Іван Олексійович Сікорський.
Відразу ж після приходу на кафедру Сікорський представив на розгляд медичного факультету ідею про створення при Київському військовому госпіталі клінічного відділення нервових і психічних хвороб. Згодом І. О. Сікорський взяв активну участь у розробленні проєкту споруди окремої будівлі для психіатричної клініки при Київському військовому госпіталі, але її будівництво було завершено лише 1910 р.
Ця будівля збереглася до наших днів і нині є частиною Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України (вул. Госпітальна, 16). У госпіталі, до речі, й до сьогодні є клініка психіатрії з палатами для наркологічніх хворих.
Одночасно Сікорський почав лобіювати проєкт зі створення клініки на базі Олександрівської лікарні (тепер — Олександрівська клінічна лікарня на вул. Шовковична, 39/1), де незабаром було створено клініку нервових хвороб Університету Святого Володимира, яку він очолив.
До початку XX ст. це була вже досить значна навчально-практична установа: «Клініка нервових хвороб медичного факультету Київського університету містилася в Олександрівській лікарні, займала один кам’яний барак і один дерев’яний, кількість хворих досягала 60 осіб. Зокрема, для лекцій, практичних занять був окремий дерев’яний барак, де містилися дві лабораторії».
1896 р. І. О. Сікорський заснував часопис «Питання нервово-психічної медицини і психології» і працював його редактором, створив та очолив «Психіатричну спільноту при Університеті Святого Володимира».
І. О. Сікорський став одним з основоположників дитячої психології та дитячої психопатології. Він першим у світовій практиці використав експериментально-психологічне обстеження щодо проблемних дітей.
ХХ ст. в історії Університету
вгоруУчений 1900–1901 рр. став ініціатором додаткових форм навчання. На прохання київських лікарів Сікорський відкрив курс лекцій із психіатрії для дипломованих фахівців. Лекції читали переважно в Київському військовому госпіталі, які охоче відвідували «не лише психіатри, а й лікарі інших спеціальностей». 1901 р. студенти 5-го курсу медичного факультету звернулися до Сікорського з проханням прочитати їм курс психіатрії на базі Кирилівської лікарні.
Іван Олексійович зібрав величезну бібліотеку наукової, художньої, довідкової та іншої літератури і ще за життя планував передати її Університету. В січні 1919 року за ініціативи академіка В. І. Вернадського було схвалено рішення про придбання цього книжкового зібрання для університету, і після смерті професора бібліотеку передали до університетського фонду. 1895 р. вийшов у світ систематичний каталог цього зібрання, який уклав ще І. О. Сікорський за власною класифікаційною схемою. Він містив 3 тис. 754 назви (4 тис. 541 том).
У фонді бібліотеки вченого є література російською, латинською, французькою, німецькою та англійською мовами у виданнях XV–початку XX ст., а також рідкісні книги ХV–ХVII ст. з історії медицини.
Після виходу на пенсію 1903 р. професор І. О. Сікорський перейшов до складу позаштатних викладачів кафедри і в такому статусі пропрацював в університеті до 1911 р. Він викладав «судову психопатологію з лекціями із психології» на юридичному факультеті. Помер І. О. Сікорський 1919 р., його поховали на Байковому кладовищі у Києві. Скромна могила з металевим хрестом навпроти могили В. В. Щербицького.
1903 р. за результатами конкурсу кафедру очолив один із кращих учнів професора Івана Сікорського, доктор медицини, Михайло Микитович Лапінський, який керував нею до 1918 р. Михайло народився в селі Смолигівка Чернігівського повіту, закінчив Чернігівську гімназію і медичний факультет Київського університету зі ступенем лікаря з відзнакою. Він залишився працювати в університеті для здобуття професорського звання. Стажувався в берлінській клініці Шаріте у найвідоміших психіатрів і невропатологів Німеччини. 1897 р. захистив докторську дисертацію «Про захворювання судин при стражданні первинних нервових стовбурів або периферичних нервів». Викладацьку роботу він вдало поєднував із практикою в клініці нервових і душевних хвороб при університеті. У нього слухав курс письменник М. А. Булгаков.
1901 р. придбав особняк барона Штейнгеля на Бульварно-Кудрявській вулиці, 27 (натепер Науково-дослідний інститут ортопедії і травматології), у якому облаштував фізіотерапевтичний санаторій на 75 пацієнтів, де впроваджував власні методи водолікування та електротерапії. На думку деяких літературознавців, саме клініка доктора Лапінського описана в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» як притулок поета Бездомного.
Михайло Лапінський був членом Психіатричної спільноти при Київському університеті та головою Фізико-медичного товариства. 1919 р. разом із дружиною емігрував спочатку до Відня, а потім жив у Загребі (Хорватія). Зокрема, при місцевому університеті 1921 р. професор організував кафедру і клініку нервових і душевних хвороб, які очолював упродовж 25 років. Його мармуровий бюст досі стоїть у холі Загребського університету. Після Другої світової війни Михайло Микитович виїхав до Аргентини. Життя Лапінського згасло 14 червня 1949 р. в маленькому містечку неподалік від Буенос-Айреса.
Упродовж 1919–1920 рр. кафедру очолював учень І. О. Сікорського, доктор медицини, професор Володимир Васильович Селецький. 1893 р. він закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира, а 1901 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медицини на тему «Досвід систематичного і клінічного вивчення розладів мови при загальному прогресивному параличі». Спочатку він працював приват-доцентом, а з 1919 р. — завідувачем кафедри нервових і психічних хвороб медичного факультету Київського університету.
23 квітня 1919 р. Імператорський університет Святого Володимира отримав офіційну назву «Київський університет». У квітні 1920 р. на базі медичного факультету Київського університету і раніше самостійних Українського державного університету та Жіночого медичного інституту створили Інститут охорони здоров’я.
У грудні 1920 р. Інститут охорони здоров’я став Київською державною медичною академією з двома факультетами: медичним та одонтологічним. 13 грудня 1921 р. Київську державну медичну академію перейменували на Київський медичний інститут. 1946 р. закладу присвоєно ім’я видатного патофізіолога, президента Академії наук УССР О. О. Богомольця, нині Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця.
Відновлення психіатричного напряму в Університеті
вгоруДо Київського національного університету імені Тараса Шевченка психіатрія повернулася лише 2019 р. На той час в навчальному закладі вже було відновлено медичний факультет (2017 р.) і створено Університетську клініку.
За наказом ректора академіка НАН України Л. В. Губерського від 08.10.2019 № 777–32 в Університеті створили Інститут психіатрії, який є його організаційним і навчально-науковим структурним підрозділом.
Головним завданням Інституту психіатрії є наукова інноваційна діяльність у галузі охорони психічного здоров’я, підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців, упровадження інноваційних технологій у навчальну та прикладну підготовку.
Серед основних завдань закладу:
- організація, координація та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень проблем етіології та патогенезу психічних і поведінкових розладів, їх біологічних та соціальних чинників і наслідків;
- наукова розробка і впровадження високоефективних медичних технологій і методів діагностики, лікування, реабілітації та профілактики психічних і поведінкових розладів;
- організація й участь у науково-практичних конференціях, нарадах, конгресах, симпозіумах (зокрема, міжнародних за профілем Інституту);
- міжнародна співпраця та партнерство на підставі угод, укладених Університетом.
На першому етапі становлення Інституту психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка його основний склад був представлений невеличкою групою з восьми фахівців, які перейшли до університету з Науково-дослідного інституту психіатрії Міністерства охорони здоров’я України.
Одразу ж розпочалася активна робота з підготовки наукових проєктів і програм з актуальних питань психіатрії, надання високоспеціалізованої медичної допомоги (створено Центр психіатрії та психологічної підтримки дорослих і дітей), організація і участь у роботі науково-практичних конференцій, нарад і симпозіумів, зокрема і в онлайн-режимі, здійснення міжнародної співпраці та партнерства.
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2020 Год
Содержание выпуска 10 (121), 2020
Содержание выпуска 9 (120), 2020
Содержание выпуска 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Содержание выпуска 7 (118), 2020
Содержание выпуска 6 (117), 2020
Содержание выпуска 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Содержание выпуска 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Содержание выпуска 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Содержание выпуска 2 (113), 2020
Содержание выпуска 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Содержание выпуска 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 6 (161), 2025
-
Вплив соціальних мереж на психічне здоров’я дітей і підлітків
-
П’ять порад батькам, як знизити вплив соціальних мереж на дитину / підлітка
-
Минуле та сьогодення Української протиепілептичної ліги: тридцять років складного та успішного шляху
-
Діагностична цінність клінічного оцінювання когнітивних функцій
-
Вплив війни на психічне здоров’я молоді: роль резилієнсу та психологічних інтервенцій
-
Фармакотерапія пацієнтів із деменцією: первинна ланка медичної допомоги
-
Методичні рекомендації щодо профілактики професійного вигоряння медичних працівників
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться