Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Застосування психоедукації та когнітивно-поведінкової терапії у пацієнтів з епілепсією
-
Прогнозування можливості збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування супратенторіальної менінгіоми головного мозку
-
Порівняння клінічних ефектів і механізмів дії препаратів для лікування хвороби Альцгеймера
-
Нові можливості фармакотерапії пацієнтів із гострим ішемічним інсультом
Прогнозування можливості збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування супратенторіальної менінгіоми головного мозку
Менінгіома є найчастішою внутрішньочерепною пухлиною, частота захворюваності на яку становить 10,26 і 4,55 випадку на 100 тис. дорослого населення серед жінок та чоловіків відповідно [1]. Часто менінгіома проявляється епілептичними нападами, які значно знижують якість життя пацієнта [2]. Хірургічне лікування як метод вибору в пацієнтів з уперше діагностованими менінгіомами дає змогу встановити гістологічний діагноз [3, 4]. Здебільшого оперативне втручання позбавляє пацієнта від нападів, але в деяких випадках вони зберігаються, а іноді навіть можуть виникнути вперше саме після хірургічного лікування [5]. Для пацієнтів зі сприятливим довготривалим прогнозом життя після хірургічного втручання важливе значення має відсутність нападів [6]. Власне, дослідження чинників, які мають вплив на перебіг епілептичних нападів після хірургічного лікування, дасть змогу оптимізувати тактику лікування цієї групи пацієнтів.
2017 р. метааналіз перебігу епілепсії при менінгіомах головного мозку виявив, що за останні 35 років лише в чотирьох дослідженнях детально вивчали епілептичні напади у пацієнтів із менінгіомами до та після операції [7]. Переважно проводили дослідження для визначення хірургічної тактики та вивчення предикторів продовженого росту пухлини. У низці публікацій наведено дані щодо поширеності та перебігу епілепсії у пацієнтів. Визначено предиктори збереження епілептичних нападів після хірургічного втручання, наприклад, набряк навколо пухлини та чоловіча стать. Також за локалізації менінгіом біля серпа великого мозку (парасагітально) та при джерелі росту з крил клиноподібної кістки спостерігалося дещо частіше збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування [8, 9].
Ми провели декілька досліджень, спрямованих на пошук можливих предикторів розвитку епілептичних нападів у пацієнтів з епілепсію, які впливають на ймовірність збереження нападів після хірургічного лікування менінгіом. Було виявлено, що псамоматозний гістологічний підтип менінгіом та анапластичний тип менінгіом асоціюються з більшою частотою розвитку епілептичних нападів. Для інших гістологічних типів менінгіом таких даних не встановлено. Цікавим фактом стало те, що менші розміри менінгіом асоціювалися з більшою ймовірністю розвитку епілептичних нападів. Наприклад, серед менінгіом розмірами до 30 мм за максимальним діаметром епілептичні напади були у 29 із 58 (50,0 ± 6,5 %) пацієнтів, а при розмірі > 60 мм — у 14 з 44 (31,8 ± 7,0 %). Відмінність за частотою нападів була достовірною p < 0,05 [10, 11]. Також досліджували перебіг епілептичних нападів залежно від низки чинників (розмір пухлини, її локалізація, гістологічний тип і підтип, тривалість хвороби до хірургічного втручання). З’ясовано, що чим довше тривають епілептичні напади до хірургічного лікування, тим імовірнішим є їх збереження після втручання [12].
Попри виявлені чинники, які асоціюються з розвитком епілептичних нападів у пацієнтів із супратенторіальними менінгіомами головного мозку, а також зі збереженням нападів після хірургічного лікування, немає чинника, який ізольовано дав би змогу спрогнозувати, чи виникатимуть у пацієнта епілептичні напади.
На підставі отриманих даних ми розробили шкалу прогнозування збереження епілептичних нападів, яка враховує низку клініко-інструментальних чинників і, можливо, дасть змогу прогнозувати перебіг епілептичних нападів у пацієнтів із супратенторіальними менінгіомами головного мозку. Однак практична цінність цієї шкали має бути обґрунтованою.
Метою нашого дослідження — оцінити можливість застосування шкали прогнозування збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування у пацієнтів із супратенторіальними менінгіомами головного мозку.
Матеріали та методи дослідження
вгоруПроведено ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів, прооперованих із приводу супратенторіальної менінгіоми головного мозку в обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології (м. Ужгород) у період із січня 2006 р. до грудня 2017 р. Критерії залучення до дослідження: супратенторіальна локалізація і тотальність видалення пухлини (критерії радикальності видалення за Simpson — I–III). Пацієнтів з інфратенторіальною локалізацією пухлини, субтотальним видаленням, продовженим ростом пухлини та множинними менінгіомами не залучали до дослідження.
Дослідження схвалене локальним етичним комітетом Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології м. Ужгород (протокол № 115 від 18.12.2018 р.) та проведене з урахуванням положень Гельсінкської декларації. Усі пацієнти надали інформовану згоду на обробку їхніх даних під час дослідження.
Первинну інформацію отримано про 242 пацієнтів. Віддалені результати оцінено в 176 осіб. У дослідженні взяли участь 120 жінок і 56 чоловіків (співвідношення становило 2,15 : 1,0). Середній вік пацієнтів: 53,5 ± 13,3 року (20–84 роки). Характеристику вибірки пацієнтів наведено в таблиці 1.
/images/nn20_6_3337_d1.jpg)
Таблиця 1. Основні клініко-інструментальні характеристики пацієнтів
/images/nn20_6_3337_d1.jpg)
Таблиця 1. Основні клініко-інструментальні характеристики пацієнтів
Проведено аналіз поширеності епілептичних нападів, їхніх видів, частоти, а також тривалості захворювання до оперативного втручання. За допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) визначено локалізацію пухлин та їхні розміри. Гістологічний тип пухлини встановлювали за допомогою патогістологічного дослідження. Дані катамнезу отримано за допомогою телефонного опитування та виклику пацієнтів на контрольні обстеження (електроенцефалографія та МРТ) в клініку.
Пацієнтів розподілили на дві групи залежно від наявності або відсутності епілептичних нападів до операції — відповідно 73 (41,5 %) і 103 (58,5 %) особи (рис. 1).
/images/nn20_6_3337_r1-300x236.jpg)
Рисунок 1. Поділ досліджуваної групи на підгрупи залежно від наявності або відсутності епілептичних нападів
/images/nn20_6_3337_r1.jpg)
Рисунок 1. Поділ досліджуваної групи на підгрупи залежно від наявності або відсутності епілептичних нападів
Усіх пацієнтів з епілептичними нападами до операції оцінили за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів. Вона ґрунтується на оцінюванні низки клініко-інструментальних чинників, кожен з яких є самостійною клінічною ознакою, але лише комбінація декількох чинників призводить до несприятливої прогностичної оцінки. Шкала враховує стать пацієнта, тривалість епілептичних нападів, максимальний розмір пухлин за даними МРТ головного мозку, гістологічний тип або підтип менінгіоми:
- Жіноча стать — 0 балів, чоловіча стать — 1 бал.
- Тривалість епілептичних нападів до оперативного втручання < 1 року — 0 балів, понад 1 рік — 1 бал, понад 5 років — 2 бали.
- Максимальний діаметр пухлини за даними МРТ < 30 мм — 1 бал, 30–59 мм — 0,5 бала, ≥ 60 мм — 0 балів.
- Анапластична менінгіома — 1 бал, псамоматозна менінгіома — 1 бал, інші гістологічні типи менінгітом — 0 балів.
- Джероло росту менінгіоми: серп великого мозку (фалькс) — 1 бал, крила клиноподібної (основної) кістки — 1 бал, інші джерела росту — 0 балів.
Пацієнт може набрати від 0 до 6 балів: 0 балів асоціюється із низькою ймовірністю збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування, 6 балів — із максимально високим ризиком збереження нападів після хірургічного лікування.
Використовуючи оцінювання за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів, порівнювали групу пацієнтів, у яких напади зникли після операції (група А, n = 55), з особами, у яких напади зберігалися (група Б, n = 18), зокрема за середніми значеннями в групах.
Статистичну обробку даних виконано за допомогою електронних таблиць Excel Windows-2007 (№ ліцензії 00426-OEM-8992662–00400), які входять до пакета програм Microsоft Office 2003, та програми Statistica (№ ліцензії ZZS999000009906307-DEMO5).
Використано метод варіаційної статистики з розрахунком середніх величин (мода, медіана, середнє арифметичне), середньої похибки та середнього квадратичного відхилення. Проводили пошук статистично значущої різниці між групами (p).
Результати та їх обговорення
вгоруВизначали частоту збереження епілептичних нападів після хірургічного лікування у пацієнтів із різною кількістю балів за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів (табл. 2). Серед 50 пацієнтів з оцінкою 0–1–2 бала за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів епілептичні напади після хірургічного лікування зберігалися у дев’яти (18,0 ± 5,5 %), серед 18 пацієнтів з оцінкою 2,5–3,0 бала — у шести (33,3 ± 11,4 %), серед п’яти пацієнтів з оцінкою > 3 балів — у трьох із п’яти (60,0 ± 24,5 %).
/images/nn20_6_3337_d2-300x128.jpg)
Таблиця 2. Оцінка за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів у пацієнтів з епілептичними нападами в групі катамнезу
/images/nn20_6_3337_d2.jpg)
Таблиця 2. Оцінка за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів у пацієнтів з епілептичними нападами в групі катамнезу
Отже, що вищий бал за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів, тим імовірнішим було відновлення нападів. Оскільки невелика кількість пацієнтів мала оцінку > 3 балів, не можна стверджувати, що високий бал є прогностично несприятливим, але оцінка 0–1–2 бали статистично значущо (p < 0,05) асоціювалася зі сприятливим прогнозом.
У групі А середня оцінка за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів становила 1,72 ± 0,13 бала, у групі Б — 2,20 ± 0,3 бала (p < 0,05). Тобто можна припустити, що шкала прогнозування збереження епілептичних нападів може бути корисною щодо прогнозування збереження епілептичних нападів у пацієнтів, прооперованих із приводу супратенторіальної менінгіоми головного мозку.
Одним із недоліків шкали є відсутність урахування набряку мозку навколо пухлини, однак оцінити цей чинник не вдалося через брак детальних даних щодо набряку за результатами МРТ пацієнтів на доопераційному етапі. Потенційно наявність таких даних дасть змогу оцінити цей чинник у майбутньому.
Не проводився детальний аналіз впливу приймання антиконвульсантів через брак (або значні відмінності) ретроспективних даних щодо їхнього застосування. Проте застосування антиконвульсантів, можливо, може чинити вплив на перебіг епілептичних нападів. Також згадана шкала базується на ретроспективних аналізах даних щодо серій випадків супратенторіальних менінгіом; є потреба в проведенні проспективного дослідження для розгляду потенційної доцільності її використання. Для наочності наводимо два клінічні випадки.
Клінічний випадок 1
Пацієнт Л., чоловік, 39 років. Хворіє з 18 років, коли вперше виникли судомні напади і стали регулярними, із частотою 1–2 рази на місяць. 2006 р. у пацієнта діагностовано пухлину крила клиноподібної (основної) кістки з компресією лівої скроневої частки головного мозку розміром 47 × 35 × 27 мм (рис. 2). У серпні 2008 р. проведено тотальне видалення пухлини. Гістологічний висновок — псамоматозна менінгіома. Оцінка за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів — 5,5 бала (чоловіча стать — 1 бал; розмір пухлини 31–60 мм — 0,5 бала; тривалість хвороби понад 5 років — 2 бали; джерело росту — клиноподібна (основна) кістка — 1 бал та псамоматозний підтип менінгіоми — 1 бал). Така оцінка асоціюється із високим ризиком відновлення нападів після оперативного втручання. Напади відновилися через 3 міс. і зберігаються досі. За 10 років спостереження після хірургічного лікування пацієнту неодноразово проводили МРТ головного мозку. Ознак рецидиву пухлини не виявлено (рис. 3). Епілептичні напади не вдалося контролювати медикаментозно. Пацієнт перебуває під наглядом невролога. Використання прогностичної шкали дало б змогу спрогнозувати збереження нападів і, можливо, змінило б тактику лікування.
/images/nn20_6_3337_r2.jpg)
Рисунок 2. МРТ головного мозку пацієнта Л., менінгіома крила клиноподібної (основної) кістки з компресією лівої скроневої частки
/images/nn20_6_3337_r2.jpg)
Рисунок 2. МРТ головного мозку пацієнта Л., менінгіома крила клиноподібної (основної) кістки з компресією лівої скроневої частки
/images/nn20_6_3337_r3-300x169.jpg)
Рисунок 3. Контрольна МРТ головного мозку
пацієнта Л. після тотального видалення менінгіоми крила клиноподібної (основної) кістки
/images/nn20_6_3337_r3.jpg)
Рисунок 3. Контрольна МРТ головного мозку
пацієнта Л. після тотального видалення менінгіоми крила клиноподібної (основної) кістки
Клінічний випадок 2
Пацієнт Д., чоловік, 41 рік. Захворів гостро влітку 2013 р., коли виникли епілептичні напади. Лікувався за місцем проживання. Призначено карбамазепін, на тлі якого зберігалися поодинокі епілептичні напади. Лише в жовтні 2014 р. після розвитку геміпарезу виконано МРТ головного мозку. Виявлено менінгіому лівої верхньобічної поверхні (конвекситальної) розміром 65 × 54 × 47 мм (рис. 4). У листопаді проведено тотальне видалення пухлини. Гістологічний висновок — анапластична менінгіома. Неврологічний дефіцит після виписки регресував, карбамазепін було скасовано. Цей випадок цікавий тим, що, на перший погляд, скасування антиконвульсантів після втручання може здатися доцільним. Однак оцінка за шкалою прогнозування збереження епілептичних нападів становила 3 бали (чоловіча стать — 1 бал; тривалість хвороби понад рік — 1 бал; анапластичний гістологічний тип менінгіоми — 1 бал). Така оцінка асоціюється з високим ризиком відновлення нападів після оперативного втручання. Навесні 2016 р. у пацієнта відновилися епілептичні напади. Під час проведення МРТ головного мозку виявлено продовжений ріст пухлини. 2017 р. виконано повторне оперативне втручання, але напади зберігаються. Пацієнту підбирають антиконвульсанти. Цей процес є складним, але дуже важливим завданням для невролога. За даними літератури, було проведено шість перспективних контрольованих досліджень, у яких вивчали дію протиепілептичних препаратів (ПЕП) щодо запобігання виникненню судом після нейрохірургічної операції. Окремі дослідження зосереджувалися на причинах втручання (пухлина мозку), тоді як інші залучали осіб із різними показаннями до операції. Ефективність фенітоїну вивчена найдетальніше, але карбамазепін і фенобарбітал також були оцінені певною мірою. Дослідження пацієнтів із черепно-мозковою травмою (деякі з яких були прооперовані) дають певні, але менш прямі дані щодо профілактичного впливу ПЕП після нейрохірургічного втручання. Незважаючи на значні відмінності причин проведення операції, наведених ПЕП та проєктів дослідження, загальні висновки є надзвичайно послідовними. Ризик нападів зменшується приблизно на 40–50 % протягом першого тижня після нейрохірургічної операції у тих, хто приймав ПЕП «старого» покоління, порівняно з тими, які застосовували плацебо або не отримували лікування. Після перших кількох тижнів щодо жодного з препаратів не доведено зменшення частоти нападів, і здебільшого найкраща оцінка не впливає, але позначається на частоті пізніх (епілептичних) нападів, зменшуючи її на 25–50 %; подібні дані стосуються і використання ПЕП у пацієнтів із постінсультною епілепсією [13, 14].
/images/nn20_6_3337_r4.jpg)
Рисунок 4. Пацієнт Д., менінгіома лівої верхньобічної (коневекситальної) поверхні, магнітно- резонансна і спіральна комп’ютерна томографія
/images/nn20_6_3337_r4.jpg)
Рисунок 4. Пацієнт Д., менінгіома лівої верхньобічної (коневекситальної) поверхні, магнітно- резонансна і спіральна комп’ютерна томографія
Ефективність ПЕП нового покоління як профілактичних засобів після нейрохірургії не перевірено. Але, з урахуванням важливості збереження когнітивних функцій та можливості міжлікарської взаємодії у пацієнтів після нейрохірургічних втручань, серед нових ПЕП препаратом вибору може бути зонісамід — як для монотерарпії, так і для комбінованого лікування. Єдиним препаратом зонісаміду на фармринку України є Зоресан® виробництва «Кусум Хелтхкер ПВТ ЛТД». За наявності емоційних розладів та епілептичних нападів із нових ПЕП перспективним є використання ламотриджину, що має протисудомний та емоційно-стабілізувальний ефекти. Один із препаратів ламотриджину, що представлений сьогодні на фармринку України, зареєстрований під торговельною назвою Ланістор® («Кусум Хелтхкер ПВТ ЛТД»). ПЕП пацієнти вживають протягом багатьох років, інколи все життя. Їх зміна за досягнення контролю над нападами небажана, тому доступність препарату має важливе значення.
Висновки
вгоруШкала прогнозування збереження епілептичних нападів, можливо, буде ефективною для пацієнтів із супратенторіальними менінгіомами. Після підтвердження її ефективності проспективними дослідженнями може розглядатися для практичного використання.
Список літератури, який уміщує 17 джерел, знаходиться в редакції.
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2020 Год
Содержание выпуска 10 (121), 2020
Содержание выпуска 9 (120), 2020
Содержание выпуска 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Содержание выпуска 7 (118), 2020
Содержание выпуска 6 (117), 2020
Содержание выпуска 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Содержание выпуска 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Содержание выпуска 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Содержание выпуска 2 (113), 2020
Содержание выпуска 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Содержание выпуска 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться