Настанови щодо застосування алемтузумабу в повсякденній клінічній практиці ведення пацієнтів із розсіяним склерозом

Розширення варіантів терапії розсіяного склерозу зумовлює потребув консенсусних документах, які стандартизують методи лікування та дають змогу адекватно оцінювати їхню ефективність і визначати співвідношення користі й ризиків таких призначень для пацієнтів. До вашої уваги представлено огляд публікації J. E. Meca-Lallana et al. «Consensus statement on the use of alemtuzumab in daily clinical practice in Spain» у виданні Neurología (2020 Jan 25; S0213–4853(19)30146-X), яка містить розроблені на основі доказових даних настанови щодо застосування алемтузумабу — препарату рекомбінантних гуманізованих моноклональних антитіл для лікування пацієнтів із розсіяним склерозом.

У вересні 2013 року Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) схвалило алемтузумаб як препарат для хворобо-модифікувальної тера­пії пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом, а в березні 2015 року він з’я­вився на фармацевтичному ринку (EMA, 2013).

Інноваційний механізм дії вказаного препарату при ­лікуванні розсіяного склерозу (РС) і зростаючий рівень його призначення пацієнтам зумовлюють необхідність глибокого аналізу його використання.

Натепер опуб­ліковано низку рекомендацій і вказівок щодо конкретних аспектів застосування алемтузумабу (Dörr etal., 2016; McEwan etal., 2016; Scolding etal., 2015; Berger etal., 2017).

Основну мету створення цього консенсусу J. E. Meca-­Lallana etal. визначили як вирішення питань, що сто­суються ефективності й переносимості алемтузумабу, контролю можливих несприятливих наслідків під час застосування препарату, а також підбору пацієнтів. Представлені рекомендації в складі консенсусу базуються на даних спостережних досліджень і серій клінічних випадків, а також на окремих суд­жен­нях експертів.

Механізм дії алемтузумабу

Алемтузумаб — це препарат гуманізованих моно­клональних антитіл, що розпізнають CD52, — моле­кулу, яка експресується інтенсивно в зрілих лімфоцитах Т і В (але не в їхніх попередниках), і в дуже незначній кількості — у клітинах, відповідальних за вроджений імунітет, зокрема гранулоцити (Havrdova etal., 2015; Tintore etal., 2019).

Зв’язується алемтузумаб з молекулами CD52 на мем­брані циркулюючих лімфоцитів периферичної крові та інду­кує їх лізис за допомогою дії комплементу або ­через опосередковану антитілами цитотоксичність.

Як результат розвивається виражена лімфоцито­пенія; ефект препарату, як зазначають дослідники, менш вира­жений у вторинних лімфоїдних органах (лімфатичні ­вузли та селезінка) і майже відсутній у кістковому мозку (Huet al., 2009).

На думку вчених, збереження лімфоїдних генів у кістковому мозку дає змогу відновити популяцію лімфо­цитів у крові, причому під час такого відновлення імунна відповідь перепрограмовується, тобто зростає співвідношення регуляторних і ефекторних клітин, суттєво збільшується продукція протизапальних цитокінів, натомість рівень проза­пальних — знижується (DeMercanti etal., 2016; Gross etal., 2016).

Вказаний ефект сприяє тривалій стабілізації або зменшенню ознак захворювання у значної частки пацієнтів, попри те, що іноді спостерігається провокування нових ауто­імунних патологій.

Тому, як зауважують автори, збереження вродже­ної імунної відповіді та той факт, що ­лімфоцити, не еліміновані впродовж ­лікування, ­залишаються повністю ­функціональними, може пояснювати низьку частоту розвитку тяжких інфекцій ­після лікування алемту­зумабом (Turner etal., 2013).

Отже, алемтузумаб викликає виснаження циркулю­ючих лімфоцитів із подальшою репопуляцією, що змінює патологічну реакцію запалення в бік більш толерогенного фенотипу, яка сприяє тривалій ремісії у значної частки пацієнтів.

Ефективність алемтузумабу

Оцінювали ефективність та безпеку алемтузумабу в дозуванні 12 мг у трьох клінічних дослід­жен­нях порівняно з дією інтерферону β-1а (44 мг) у пацієнтів з активним рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом.

Так, згідно з даними цих трьох досліджень, у пацієнтів, які отримували алемтузумаб, значущо знизилася ­частота рецидивів: на 69, 55 та 49 % відповідно; р < 0,001 (Coles etal., 2008; Cohen etal., 2012; Coles etal., 2012).

У двох із досліджень також значущо знизився рівень підтвердженого прогресування інвалідності (­відношення ризиків 0,25 та 0,58; р < 0,001 і р = 0,008 відповідно) порів­няно з пацієнтами, які отримували інтерферон β-1a (Coles etal., 2008; Coles etal., 2012).

Зокрема, у двох дослід­жен­нях із подовженням терапії (CARE-MSI і CARE-MSII) рівень утримання пацієнтів на препараті до завершення 5-річного періоду спостереження становив 96 і 91 % від початку фази подовження та 89 і 82 % від початку основного етапу досліджень відповідно (Havrdova etal., 2017; Coles etal., 2017). Ці високі показники є надійним свідченням ефективності алемтузумабу.

Як наголошують учені, через 5 місяців у межах цих досліджень у 94 і 95 % ­пацієнтів відповідно не було під­твердженого прогресування інвалідності, а у 33 і 43 % відповідно ­спостерігалося зменшення інвалідності протягом 6 місяців; надалі частка таких пацієнтів в обох досліджен­нях збільшувалася на 2, 3, 4 та 5-му роках і становила 24, 28, 30, 33 % і 29, 35, 41, 43 % відповідно (Havrdova etal., 2017; Coles etal., 2017).

Дані магнітно-резонансної томографії (МРТ) щодо уражень (на підсилених гадолінієм T1- і Т2-зважених зображеннях), отримані в дослід­жен­нях із подовженням ­терапії CARE-MSI і CARE-MS II, продемонстрували від­сутність як нових уражень, так і погіршення наявних у > 75 % ­пацієнтів в обох дослід­жен­нях (Havrdova etal., 2017; Coles etal., 2017).

Результати дослід­жен­ня TOPAZ (спільне ­продовження CARE-MSI та II після семи років спостереження) консолідують попередні висновки про ефективність (за відсутності подальшого лікування) як у пацієнтів, які ­раніше не отримували терапію, так і у тих, хто не відповів на попередні методи хворобо-модифікувального ­лікування, демонструючи стійке зниження МРТ-актив­ності, зменшення втрат об’єму мозку та поліпшення клінічних показників (Arnold etal., 2017; Pelletier etal., 2017; Coles etal., 2017; Singer etal., 2017).

Більшість пацієнтів не отримувала додаткових курсів алемтузумабу після другого курсу. Як зазначають екс­перти, у тих, хто потребував додаткових курсів, причинами цього протягом 7-річного періоду (для CARE-MSI та II відповідно) були: рецидив — у 50 і 57 % пацієнтів; рентгенологічна активність — у 28 і 19 %; рецидив і рентге­нологічна активність — у 20 і 21 % (Coles etal., 2017; Singer etal., 2017).

За клінічними даними, алемтузумаб має хороший профіль безпеки з ефективним протоколом виявлення та лікування небажаних подій. У дослід­жен­нях CAMMS223, CARE-MSI та CARE-MS II загалом повідомлялося про реакції, пов’язані з інфузією (> 90 %), інфекціями (66, 67 і 77 % відповідно) та вторинними аутоімунними захворюваннями; порушення функції щитоподібної ­залози ­спостерігали у 26, 16 і 18 % пацієнтів відповідно, імунну тромбоцитопенію — у 1,9, 1 та 1 % відповідно та нефропатії — у 0,3 % пацієнтів (в усіх трьох групах) (Coles etal., 2008; Coles etal., 2012).

Результати дослід­жен­ня з тривалим періодом спосте­ре­ження підтвердили безпеку терапії алемтузумабом, а частота побічних явищ зменшувалася після першого року ­лікування.

Застосування алемтузумабу в повсякденній клінічній практиці

Відбір пацієнтів для лікування алемтузумабом

Відповідно до інструкції для використання препарату, алемтузумаб можна застосовувати у дорослих пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом за наявності клінічних або рентгенологічних ознак ­активності процесу (Ficha técnica Lemtrada (alemtuzumab); 2017).

Поточні докази щодо лікування пацієнтів, які отри­мували алемтузумаб після лікування фінголімодом, ­наталізумабом та іншими імунодепресантами загалом ­отримано з опублікованих результатів досліджень серій випадків із клінічної практики (Kalincik etal., 2017).

Рекомендації:

• Характерними для пацієнта як кандидата терапії алемтузумабом мають бути: клінічні або рентгенологічні ознаки активності процесу та/або суб­оптимальна відповідь на повний курс хворобо-­модифікувальної терапії, та/або швидке й агресивне прогресування хвороби.
• Згідно з опублікованими даними досліджень серій клінічних випадків, застосування алемтузумабу в пацієнтів із РС, які раніше отримували селективну ­хворобо-модифікувальну терапію імунодепресан­тами, не було пов’язано з проблемами безпеки; ­однак слід уживати додаткових заходів безпеки (на ­додаток до вказаних в інструкції для ­застосування препа­рату) щодо пацієнтів, які раніше лікувались ­іншими імунодепресантами.

Питання, які слід розглянути до початку лікування

Інфекції, пов’язані із застосуванням алемтузумабу

У пацієнтів, залучених до дослід­жен­ня CARE-MSI та II, не спостерігали збільшення захворюваності на ­тяжкі або умовно-патогенні інфекції. Однак описано випадки захворювань на активний туберкульоз (0,3 %), переважно в ендемічних районах; ­окремі випадки лістеріозу, нокардіозу центральної нервової системи, пневмоніту та пневмоніту, пов’язаного з перикардитом (Rau etal., 2015; Ohm etal., 2015; Penkert etal., 2016; Blasco etal., 2017).

У пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом, які отримували алемтузумаб, не виявлено жодних специфічних чинників ризику зараження. Хоча, як зазначають автори, упродовж першого місяця після застосування препарату спостерігається дещо вищий показник захворюваності, частота інфекцій розподіляється рівномірно протягом періоду спостереження з ­тенденцією до її зменшення з часом; кількість лімфоцитів (загальна та CD4+ T-лімфоцитів) не корелює з ознаками інфекцій (Havrdova etal., 2013).

Інфекції, яким можна запобігти вакцинацією

Вакцинація пацієнтів із РС, які отримують лікування імунодепресантами або імуномодуляторами, є частиною багатопрофільного лікування. Зокрема, вплив цих препаратів на імунну систему може збільшити ризик виникнення таких інфекцій, як енцефаліт і менінгіт через ­вірус простого герпесу або вірус вітряної віспи. Для ­проведення вакцинації пацієнтів із РС відповідно до офіційних реко­мендацій не є обов’язковою письмова інформована ­згода.

Рекомендація

• Для ефективнішої реакції на вакцину необхідну робити ­від­повідні щеплення необхідно ще на початку за­хворювання. Так, у разі вакцинації проти пневмококу імуно­генність знижується у пацієнтів, які ­отри­мують імунодепресанти в монотерапії (Kantsø et al., 2015). Живі аттену­йовані вакцини зазвичай проти­­показані вагітним жінкам і пацієнтам, які ­отримують ­імунодепресанти. Протипоказань для інактиво­ваних вакцин у пацієнтів, які отримують хворобо-­модифікувальну тера­пію, немає, тому ­важли­во ­оцінити механізм дії препарату для вибору опти­мального моменту вакцинації, щоб ­забезпечити найбільший ­захисний ефект (CDCP, 2015).

Стратегії вакцинації за використання алемтузумабу

Рекомендації:

• Перед початком лікування алемтузумабом ­доцільно оцінити необхідність вакцинації. Важливо ­знати ­серологічний статус пацієнта щодо кору, вітряної віспи, гепатиту (А та В); ретельно документувати ­історію вакцинації пацієнта, з особливим акцентом на сезонний грип, пневмокок, вірус гепатиту (А і В), правець/дифтерію, вітряну віспу, кір і вірус ­папіломи людини.
• Оскільки процеси вакцинації можуть тривати від двох ­місяців до року, тому клініцисти мають ­оцінити відповідні ризики/переваги. Якщо початок ліку­вання алемтузумабом неможливо відкласти, слід дотримуватися безпечних інтервалів між вакцинацією та початком проведення таких втручань.

Мінімізація ризику інфікування перед призначенням алемтузумабу

Як зауважують автори, перед призначенням алемтузумабу насамперед слід виключити активні інфекції за даними історії хвороби пацієнта, його фізикального ­огляду та відповідних додаткових тестів. Наявність активної інфек­ції потребує належного лікування та відстрочення терапії алемтузумабом.

Рекомендації:

• Перед призначенням алемтузумабу обстежити пацієнта на приховану туберкульозну ­інфекцію на підставі даних аналізу вивільнення γ-інтерферону та/або туберкулінового тесту, відповідно до протоколу медзакладу. Особам із позитивними результатами туберкульозної інфекції необхідно призначити тера­пію ізоніазидом (300 мг/добу натще протягом ­шести місяців) і вітаміном В6. Лікування туберкульозної інфекції не має відстрочувати початок терапії алемтузумабом. Залеж­но від обставин рекомендовано відкласти втручання на 2–4 тижні для перевірки пере­носимості та нетоксичності ізоніазиду.
• Необхідно проводити скринінг на інші ­інфекції для ­прийняття рішення щодо відповідної вакцини та можливого ризику ускладнень (гепатит В і С, ­вірус імуно­дефіциту людини, ­цитомегаловірус, вірус віт­ря­ної віспи, вірус папіломи людини та Strongy­loides в іммігрантів із певних ендемічних районів, наприклад Латинської Америки та Північної Африки).

Під час приймання алемтузумабу

Рекомендації:

• Під час клінічних досліджень фази III для профілактики герпетичної інфекції виявлено захисну дію ацикловіру щодо вказаних інфекцій (Cohen et al., 2012; Coles et al., 2012). Тому слід призначати пероральну профілактику ацикловіром з першої дози алемтузумабу (200 мг/12 годин протягом 4–8 тижнів). Як альтернатива в цей же період можливо вводити валацикловір (500 мг/добу).
• Для зниження ризику зараження лістерією необхідно ­уникати споживання сирого чи недостатньо термічно оброб­леного м’яса та непастеризованих молоч­них продуктів за два тижні до початку лікування та принаймні протягом місяця після нього (або інди­ві­дуально, до відновлення системного імунітету).

Після застосування алемтузумабу

Рекомендація

• Після застосування алемтузумабу не варто систе­матично застосовувати специфічні профілактичні заходи ­проти бактеріальних, грибкових або пара­зитарних інфекцій. У пацієнтів із сугестивними симпто­мами необхідно виключити тяжкі інфекції (умовно-­патологічні та інші).

Періоди лікування

Автори настанов виділяють три періоди лікування алемтузу­мабом:

1) до початку втручання;

2) під час терапії;

3) ­після отримання препарату.

До початку лікування

Пацієнтів ще до початку лікування слід ­поінформувати щодо балансу ризиків і пере­ваг таких інтервенцій і важливості подальшого плану дій для мінімізації цих ­ризиків. Також необхідно встановити дієтичні показання для запо­бігання зараженню лістерією.

Рекомендації:

• Перед початком лікування алемтузумабом слід отри­мати письмову інформовану згоду паці­єнта.
• Оцінити попереднє втручання («вимивання») та супутню терапію.
• Перед проведенням перфузії виконати дослід­жен­ня крові та сечі для встановлення функції нирок і щито­подібної залози, здійснити біохімічний аналіз, ­повний аналіз крові та скринінг на протеїнурію.
• Для жінок дітородного віку необхідно проводити тест на вагітність; такі жінки мають застосовувати ефективні ­засоби конт­рацепції під час лікування алем­тузу­мабом і протягом чотирьох місяців після цього (Havrdova et al., 2017; Coles et al., 2017).
• Необхідно проводити cкринінг на активні інфекції, яким можна запобігти, та на латентну ­туберкульозну інфекцію.
• Вести протокол вакцинацій.
• Здійснювати електрокардіографію та рентгено­графію грудної клітки пацієнта. У разі безсимптомних випадків використовувати дані рентгенографії, отримані за два місяці до дня проведення перфузії.

Лікування алемтузумабом

Алемтузумаб у рекомендованому дозуванні (12 мг/добу) вводять внутрішньовенно двома початковими ­курсами лікування.

За потреби, як зазначають автори, проводять до двох додаткових курсів терапії відповідно до інструкції для медичного засто­сування лікарського засобу:

1) перший курс — 5 днів лікування;

2) другий і подальші курси — 3 дні поспіль (Ficha técnica Lem­trada (alemtuzumab), 2017).

Рекомендації:

• Введення алемтузумабу можливо здійснювати в стаціонарному або амбулаторному режимі. Його вибір залежить від інфраструктури, наявної в мед­закладі, доступу до лікарняних ліжок, розкладу роботи та інших чинників.
• Перед застосуванням алемтузумабу згідно з рекомендаціями в розділі щодо ризику зараження слід розпочати приймання ацикловіру (200 мг/12 годин курсом щонайменше 4–8 тижнів).

Профілактика реакцій, пов’язаних з інфузією: премедикація

Рекомендація

• Для зменшення частоти та інтенсивності розвитку небажаних реакцій, пов’язаних з інфузією, слід застосовувати премедикацію.

Введення препарату

Рекомендація

• Препарат нобхідно вводити протягом не менш ніж 4 годин і не більш ніж 8 годин; за наявності в пацієнта інфузійної реакції швидкість перфузії може бути знижена.
• Упродовж двох годин після перфузії пацієнт має пере­бувати під наглядом медиків, при цьому периферичний венозний катетер не видаляти.

Моніторинг і спостереження під час перфузії та після процедури

Рекомендація

• Що­години під час інфузії та протягом двох годин спостереження ­після неї слід визначати частоту ­серцевих скорочень, артеріальний тиск і ­температуру тіла пацієнта. Для виявлення наявності ­кропив’янки, висипань та інших менш частих дерматологічних або судинних уражень може бути проведений дерма­тологічний огляд.

Конт­роль інфузійних реакцій

Рекомендація

• У разі виникнення інфузійних реакцій слід застосовувати лікування відповідно до їхньої вираженості.

Рекомендації щодо періоду після перфузії та після закінчення кожного курсу

За наявності таких симптомів, як висип або головний біль, можна застосовувати симптоматичне лікування перо­ральними антигістамінними та ­жарознижувальними засобами в домашніх умовах.

Також слід проінструктувати пацієнта щодо необхідності повернення до лікарні в разі, якщо симптоми зберігаються або посилюються після втручання. Необхідно зазначити в клінічнй карті пацієнта призначені ­препарати (план мінімізації ризику).

Серед загальних рекомендацій щодо зменшення ­ризику інфікування: підтримання належної гігієни тіла та рук, уникання погано провітрюваних приміщень і місць скупчення людей.

Фаза після лікування

Після лікування алемтузумабом слід продовжувати дотримуватися показань щодо дієти. Як зазначають ­автори, аналіз крові та сечі необхідно проводити щомісяця протягом двох років після останнього курсу, зокрема:

1) повний аналіз крові;

2) оцінювання функції нирок і щитоподібної залози (щоквартально);

3) біохімічний аналіз і скринінг на протеїнурію.

Крім того, слід забезпечити пацієнтові можливість отримання консультації інших фахівців (наприклад, ендокринолога, гематолога, нефролога) щодо будь-яких несприятливих подій.

Рекомендації:

• Пацієнтів слід поінформувати щодо можливої ­появи в довгостроковій перспективі симптомів, які свідчитимуть про зміни імунітету.
• Жінкам, які отримували алемтузумаб, необхідно щорічно проводити гінекологічні цитологічні тести на вірус папіломи людини.

Призначення другого та подальших курсів

Рекомендації:

• Між першим і другим курсами застосування алемтузумабу має пройти дванадцять місяців. Цей період слід подовжити для пацієнтів, у яких не спостерігається системне відновлення імунітету (кількість CD4+ T-лімфоцитів > 200 клітин/мкл), або в разі активного ускладнення, спричиненого першим ­курсом (наприклад, порушення функції щитоподібної залози).
• За даними клінічних досліджень, призначення ­другого курсу ефективне для пацієнтів, у яких спостерігалися рецидиви після першого курсу, зокрема у 42 % пацієнтів, які отримували алемтузумаб, частота рецидивів упродовж року значущо зменши­лася — з 1,29 до 0,34 за перший рік після другого курсу — і вони не потребували додаткового ліку­вання протягом шести років (Wiendl et al., 2017; Singer et al., 2017).
• У разі проведення другого та подальших курсів тера­пії алемтузумабом слід дотримуватися таких самих процедур упродовж зазначених періодів, що й під час першого курсу.

Відповідь на лікування та критерії для призначення подальших (після другого) курсів

Під час дослід­жен­ня з подовженням терапії CARE-MS призначення додаткових курсів алемтузумабу було дозво­лене не раніше ніж через 12 місяців після останнього втручання відповідно до таких клінічних критеріїв: ≥ 1 рецидиву, як визначено згідно з протоколом, або ≥ 2 ­нових гіперінтенсивних уражень/збільшення розмірів попередніх уражень на T2-зважених зображеннях, або ­­ушкоджень, що демонструють поглинання гадолінію на T1-зважених зображеннях.

Рішення щодо призначення додаткових курсів, як зауважують есперти, приймають медики та пацієнти разом, як і рішення про початок застосування інших методів хворобо-­модифікувальної терапії (Havrdova etal., 2017; Coles etal., 2017). Згідно з аналізом даних пацієнтів, які отримували третій курс алемтузумабу, річний рівень рецидивів у цих пацієнтів знизився з 0,74 (за рік до цього курсу) до менш ніж 0,1 (протягом наступних трьох ­років) (Traboulsee etal., 2017).

Схожі показники спостерігали у пацієнтів, які не отри­мували додаткового курсу. Так, середній бал за ­розширеною шкалою оцінювання інвалідності протягом 12 місяців ­після третього курсу знизився на 0,12; показники 71 % ­пацієнтів були такими самими чи кращими після цього курсу лікування. Профіль безпеки пацієнтів, які отримували третій курс, не змінився щодо перших двох.

Натепер за потреби можливо застосувати до двох додаткових курсів лікування: третій або четвертий курс (12 мг/добу протягом трьох днів поспіль) призначати щонайменше через 12 місяців після попереднього лікування у пацієнтів, які мають ознаки активності захворювання (Ficha técnica Lemtrada (alemtuzumab), 2017).

Окремі ситуації

Вакцинація співмешканців хворого

Рекомендація

• Співмешканці та особи з безпосереднього оточення пацієнтів, які отримують терапію такими імуно­депресантами, як алемтузумаб, можуть бути потенцій­ним джерелом інфекції. У пацієнтів із негативними серологічними результатами, які вже розпочали лікування вказаним препаратом, ­доцільно встановити факт вакцинування співмешканців ­проти вітряної віспи та/або кору.

Вагітність і годування грудьми

Рекомендації:

• Дані щодо застосування алемтузумабу у вагітних ­жінок обмежені, тому препарат слід призначати під час вагітності лише якщо потенційна користь виправдовує потенційні ризики для плоду (Ficha técnica Lemtrada (alem­tuzumab), 2017).
• Жінкам дітородного віку, які отримують алемтузумаб, необхідно застосовувати адекватну контрацепцію протягом чотирьох місяців після інфузії (Ficha técnica Lemtrada (alemtuzumab), 2017).
• Наразі незрозуміло, чи виводиться алемтузумаб із грудним молоком, тож неможливо виключити відповідні ризики для дітей. Годування грудьми слід переривати під час кожного курсу лікування алемту­зумабом та протягом чотирьох місяців після останньої інфузії (Ficha técnica Lemtrada (alemtuzumab), 2017).

Педіатричні пацієнти

Безпеку та ефективність алемтузумабу у пацієнтів із РС віком від 0 до 18 років не встановлено. Сьогодні ­немає конкретних рекомендацій щодо застосування алемтузумабу в дітей віком від 0 до 10 років (Ficha técnica Lemtrada (alemtuzumab), 2017).

Хірургічні втручання

Рекомендація

• Зважаючи на тимчасову імуносупресію, спричинювану алемтузумабом, доцільно відкласти будь-яке хірургічне втручання, поки не буде досягнуто адекватного системного відновлення імунітету, якщо клінічна причина операції це уможливлює. У разі, якщо пацієнт терміново потребує хірургічного втручання в період тяжкої лімфоцитопенії, слід застосовувати стандартний протокол щодо ведення пацієнтів з імуно­супресією.

Висновки

Підсумовуючи, автори наголошують, що висока ефективність алемтузумабу та його швидке впровад­жен­ня у схему лікування пацієнтів із РС потребують ­створення консенсусу щодо практичного клінічного ведення таких хворих. Метою запропонованих рекомендацій є оптимізація застосування вказаного препарату та ­спостереження за пацієнтами в рутинній клінічній практиці. Настанови охоплюють аспекти терапії алемтузумабом, а саме характеристики пацієнтів-­кандидатів, заходи щодо безпеки таких втручань, вакцинацію хворих та їхніх ­співмешканців, ризики інфікування, етапи лікування, запобігання вагітності, додаткові дослід­жен­ня тощо.

Підготувала Наталія Купко

Оригінальний текст документа читайте на сайті www.elsevier.es/neurologia