Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера

Ажитація — стан збу­дження й неспокою — є поширеним симптомом в пацієнтів із деменцією, що спричиняє порушення когнітивних функцій і повсякденної активності, збільшує навантаження на доглядальників. До вашої уваги представлено огляд статті Y. Nakamura et al. «Brexpiprazole treatment for agitation in Alzheimer’s dementia: A randomized study» видання Alzheimers Dement (2024 Nov; 20 [11]: 8002–8011), у якій оцінювали ефективність фармакотерапії атиповим антипсихотиком у пацієнтів з ажитацією, що була спричинена деменцією за хвороби Альцгеймера.

Ажитація є поширеним нейропсихіатричним симптомом, який розвивається у 45 % пацієнтів із хворобою Альцгеймера (ХА) / деменцією (Halpern etal., 2019). Симптомам ажита­ції притаманні надмірна рухова активність, ­словесна або фізична агресія (Sano etal., 2024). Як ­відомо, ажитація пов’язана зі зниженням когнітивних функцій, порушенням повсякденної актив­ності, збільшенням тяжкості деменції та підвищенням смертності (Scarmeas etal., 2007; D’Onofrio etal., 2012; Peters etal., 2015). Вона збільшує тягар для осіб, які здійснюють догляд пацієнтів з ажитацією, та для системи охорони здоров’я (Morris etal., 2015; Knapp etal., 2016; Cheng, 2017; Hiyoshi-Taniguchi etal., 2018). За ­прогностичними ­даними, у Японії (­одній із країн із ­найвиразнішим старінням населення) поширеність деменції серед осіб віком ≥ 65 років до 2045 року перевищить 25 % (Nakahori etal., 2021). ­Очікується, що до сере­дини століття кількість пацієнтів із деменцією, спричиненою ХА, у США зросте більш ніж ­удвічі, переважно через старіння представників ­покоління «бебі-­бумерів» (Alzheimer’s Association, 2018).

Тож, якщо до 2050 року поширеність синдрому ­стійкого порушення когнітивних функцій ­внаслідок органіч­ного ураження мозку в ­усьому світі ­зросте більш ніж удвічі, то й поширеність ­ажитації при деменції за ХА значно підвищиться.

Першим і єдиним препаратом для лікування ажитації за деменції, спричиненої ХА, став брекспіпразол, схвалений Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA, 2023). Хоча в багатьох країнах ­світу досі немає офіційно схвалених препаратів для лікування ажитації в осіб із ХА, що призводить до викорис­тання поза затвер­дженими показаннями засобів з обмеже­ною доказовою підтримкою, попри ­неспри­ят­ливе співвідношення ймовірної користі й ризику (Antonsdottir etal., 2015; Aigbogun etal., 2020). Ажитація за деменції, спричиненої ХА, ­пов’язана з ураженням важливих ділянок мозку, зокрема лобової кори та мигдалини, у поєднанні з дисфункцією серотонінергічної системи, відносним збереженням активності дофамінергічної ­системи та гіперреактивністю норадренергічних нейро­нів (Rosenberg etal., 2015; Liu etal., 2018).

Брекспіпразол діє як частковий агоніст серотонінових 5-HT1A- і дофамінових D2-рецепторів, а також як антагоніст серотонінових 5-HT2A і нор­адреналінових α1B- / α2C-рецепторів (Maeda etal., 2014). Детальний механізм дії ­брекспіпразолу не з’ясовано, прогнозованим результатом такого комплексного впливу є зменшення ознак ажитації.

Натепер здійснено три міжнародні дослі­дження за участю пацієнтів з ажитацією, спричиненою деменцією за ХА, основним кінцевим результатом яких була зміна загального показника за опитувальником Когена–Мансфілда для оцінювання ажитації (CMAI) від вихідного рівня до 12-го тижня лікування (Grossberg etal., 2020; Lee etal., 2023). У першому дослідженні застосовували фіксовані дози брекспіпразолу 1 або 2 мг/добу, демонстру­ючи ­статистично ­значущу ефективність препарату в дозі 2 мг/добу ­порівняно з плацебо. Дані другого дослі­дження з гнучкою схемою ­дозування (0,5–2 мг брекспіпразолу на добу) підтвердили ­значуще ­поліпшення стану ­пацієнтів ­порівняно з учасниками ­групи ­приймання плацебо. А в третьому використову­вали фіксовані дози 2 або 3 мг/добу, і в загальній групі терапії брекспіпразолом спостерігали статистично значуще поліпшення порівняно з групою використання плацебо. Учасники всіх трьох дослі­дженнях добре переносили брекспіпразол.

Метою дослі­дження Y. Nakamura etal. (за участю пацієнтів азіатського похо­дження) було підтвердити ефективність і хорошу переносимість брекспіпразолу для ­лікування пацієнтів з ажитацією за деменції, спричиненої ХА, а також визначити оптимальну дозу згаданого препарату. Брекспіпразол у дозі 2 мг/добу використовували на основі ­результатів раніше проведених міжнародних дослі­джень, а дозу 1 мг/добу — для встановлення залежності доза-­відповідь.

Матеріали та методи дослі­дження

Пацієнти

Критерії включення:

1. Вік пацієнтів 55–90 років; діагноз деменції альцгей­мерівського типу відповідно до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів п’ятого ­видання (DSM-5) (APA, 2013).
2. Діагноз ХА, встановлений згідно з критеріями Націо­нального ­інституту неврологічних і комуніка­тивних розладів та інсульту та Асоціацією з вивчення ХА і пов’язаних із нею розладів (NINCDS-ADRDA) (McKhann etal., 1984).
3. Наявність опікуна, який міг би надавати інформацію про паці­єнта, необхідну для оцінювання стану хворого; загальний показник 1–22 бали під час ­скринінгового ­тесту за Короткою шкалою оціню­вання психічного статусу (MMSE) (Folstein etal., 1975).
4. Показник ≥ 4 бали за доменом ажитації / агресії (частота × тяжкість) нейропсихіатричного ­опитуваль­ника для комплексного оцінювання психопатологічних порушень за деменції (NPI) (Cummings etal., 1994). ­Зокрема під час скринінгового тесту та ­базового оцінювання ­стану за його версією для геріатричних будинків (NPI-NH) (Wood etal., 2000).
5. Постійні або часті рецидиви ажитації, що позначаються на повсякденній активності упродовж ≥ 2 тижнів як до скринінгового тесту, так і до базового оцінювання стану (визначення ажитації відповідало консенсусному визначенню Міжнародної психогеріатричної асоціації) (Sano etal., 2024).
6. Щонайменше три випадки агресії з вербальними або фізичними проявами протягом двох тижнів до базового ­оцінювання.

Критерії виключення:

1. Деменція іншого, ніж альцгеймерівський, типу.
2. Порушення пам’яті.
3. Діагностовані делірій, розлади спектра шизофренії та інші психотичні розлади.
4. Біполярний афективний розлад.
5. Великий депресивний розлад (ВДР) відповідно до критеріїв DSM-5.
6. Попередня терапія антипсихотичними препаратами.
7. Стан, резистентний до лікування.

Дизайн

Багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе контро­льоване плацебо порівняльне дослі­дження фази 2/3 із паралельними групами охоплювало період ­скринінгу тривалістю до 42 днів, період лікування тривалістю 10 тижнів і період подальшого спостереження тривалістю 28 днів. Учасників дослідження рандомізували у ­співвідношенні ­3: 4: 4 для отримання брекспіпразолу в дозі 1 або 2 мг/добу, або плацебо протягом 10 тижнів.

Терапію брекспіпразолом розпочинали з дози 0,5 мг на першому тижні, далі дозу збільшували до 1 мг на другому тижні (8-й день) і надалі — до 2 мг на третьому ­тижні (15-й день) для групи приймання препарату в дозі 2 мг/добу. Схему титрування та тривалість періоду лікування було визначено на підставі даних попередніх дослі­джень (Grossberg etal., 2020; Lee etal., 2023).

Брекспіпразол або плацебо приймали перорально раз на добу. Одночасне застосування препаратів антидементних препаратів, наркотичних аналгетиків, β-адреноблокаторів і снодійних було дозволено з обмеженнями.

Оцінювання результатів

Первинний кінцевий результат

Зміна загального показника за CMAI від базового ­рівня до 10-го тижня була первинною кінцевою точкою (Cohen-Mansfield, 1989, 1991; Finkel etal., 1992). Цей показник розраховували як суму балів за 29 ­пунктами ­визначення ажитованої поведінки, причому кожен пункт оцінювали від 1 (ніколи) до 7 балів (кілька разів на годину), тобто загальний діапазон становив від 29 до 203 балів.

Вторинні кінцеві результати

Вторинними результатами були зміни показників за підшкалами CMAI (зокрема, для оцінювання агресивної / неагресивної поведінки з фізичними проявами та ажитованої поведінки з вербальними ознаками) від вихідного рівня до 10-го тижня втручання; зміна показників за шкалами оцінювання загального клінічного вра­ження — тяжкості захворювання (CGI-S) та загального поліпшення (CGI-I) від вихідного рівня до 10-го тижня (Guy, 1976).

Інші результати

Показники за MMSE і за шкалою оцінювання повсякденної активності згідно з Кооперативним дослі­дженням ХА (ADCS-ADL) вважали іншими кінцевими результатами (Galasko etal., 1997).

Безпека лікування

Кінцевими результатами щодо безпеки під час ліку­вання були дані про побічні явища, фізикальне ­обстеження, ­результати лабораторних тестів, життєво важливі показники, масу тіла пацієнтів, показники 12-­канальної електро­кардіографії, за шкалами оціню­вання екстрапіра­мідних симптомів, індукованих лікарськими засобами (DIEPSS) та аномальних мимовільних рухів (AIMS) (Inada etal., 2003; Guy, 1976); шкалою оціню­вання акатизії Барнса (BARS) (Barnes, 1989); ­шкалою відсте­ження ознак суїцидальності ­Шихана (S-STS) (Coric etal., 2009).

Статистичний аналіз

Розрахунок розміру вибірки ґрунтувався на припу­щенні різниці для застосування брекспіпразолу 2 мг і плацебо -5,35 (стандартне відхилення [SD] = 15,06) щодо зміни загального бала CMAI від вихідного рівня до ­10-го тижня втручання. ­Згідно з проведеними розрахунками, розміри вибі­рок (111, 148 і 148 пацієнтів у групах використання ­терапії брекспіпразолом у дозах 1 або 2 мг/добу або прий­мання плацебо відповідно) мали забезпечити статис­тичну потужність дослі­дження ≥ 86,1 % для брекспіпразолу в дозі 2 мг/добу порівняно з пла­цебо та ≥ 80,5 % для брекспіпразолу в дозі 1 мг/добу ­порівняно з плацебо за коефіцієнта α = 0,05.

Аналізована вибірка охоплювала пацієнтів, яких рандомізували для отримання принаймні однієї дози дослі­джуваного препарату або плацебо, оцінюючи загальний показник за CMAI на початковому рівні та щонайменше один раз після цього.

Як зазначають дослідники, аналіз первинного результату здійснювали за допомогою змішаних моделей для повторних вимірювань (MMRM) для розрахунку відповідних середніх значень за методом найменших квадратів (LS) для кожної групи, а ­також різниці середніх LS та їхніх двобічних 95 % довірчих ­інтервалів (ДІ) для груп терапії брекспіпразолом ­порівняно з плацебо. Вторинні результати аналізували в подібний спосіб. Безпеку лікування визначали за ­даними всієї аналізованої вибірки паці­єнтів. Усі підрахунки виконували за допомогою програмного забезпечення SAS версії 9.4 (SAS Institute, Cary, NC, USA).

Результати дослі­дження

Пацієнти

Дослі­дження тривало з 20 серпня 2018 року до 15 ­травня 2023 року; 410 пацієнтів, які відповідали критеріям включення, рандомізували до трьох груп: 112 і 149 ­осіб отримували брекспіпразол у дозах 1 або 2 мг/добу ­відповідно, а 149 — плацебо (далі групи ліку­вання описано в такому порядку).

Показники ­завершення дослі­дження становили 74,1 % (83/112); 68,5 % (102/149) і 77,9 % (116/149) відповідно. У всіх групах найчастішою причиною припинення до­слідження були побічні явища: у 12,5 % (14/112); 25,5 % (38/149) і 16,8 % (25/149) відповідно.

Отримані дані щодо всіх рандомізованих пацієнтів використовували для оцінювання рівня безпеки; ефективності втручань на основі даних 108, 148 і 147 учасників у кожній групі відповідно. Вихідні демогра­фічні та клінічні ­характеристики були подібними в усіх групах дослідження. ­Середні загальні показ­ники за CMAI становили 62,1; 64,1 і 62,7 бала ­відповідно, а середні показники за CGI-S — 4,5; 4,6 і 4,6 бала відповідно.

Первинний кінцевий результат

Середні зміни загальних показників за CMAI від базового рівня до 10-го тижня, визначені за методом най­менших квадратів (± стандартна похибка) у групах терапії брекспіпразолом у дозах 1 і 2 мг/добу і приймання плацебо становили: -11,7 (± 1,20); -15,2 (± 1,05) і -8,0 (± 1,03) бала відповідно.

Для обох груп лікування брекспіпразолом було продемонстровано статистично значуще поліпшення порів­няно з групою плацебо: за дози 2 мг/добу ­середня різниця становила -7,2 (95 % ДІ від -10,0 до -4,3); p < 0,0001; за дози 1 мг/добу -3,7 (95 % ДІ від -6,8 до -0,7); p = 0,0175. Різниця порівняно з плацебо була більшою для терапії брекспіпразолом у дозі 2 мг/добу (рис. 1).

Рисунок 1. Зміни загальних показників за CMAI (А) та CGI-S (Б) від вихідного рівня до 10-го тижня терапії брекспіпразолом у двох дозах порівняно з плацебо

В обох групах лікування брекспіпразолом, спостерігалося зменшення середніх загальних ­показників за CMAI: за дози 2 мг/добу — із 4-го тижня (p < 0,01) і продовжува­лося на 6-му (p < 0,001), 8-му (p < 0,0001) і 10-му тижнях (p < 0,001); за дози 1 мг/добу — на 8-му і тривало до ­10-го тижня (p < 0,05) (рис. 1).

Вторинні кінцеві результати

Під час оцінювання змін показників за підшкалами CMAI від вихідного рівня до 10-го тижня було ­отримано подібні результати. Зокрема, спостерігалося поліпшення показників за всіма підшкалами (оцінювання агресивної / неагресивної поведінки з фізичними про­явами та ажитованої поведінки з вербальними ознаками) у ­групах терапії брекспіпразолом (1 і 2 мг/добу) порівняно з групою приймання плацебо (p < 0,05 для кожної), за ­винятком показника щодо неагресивної поведінки з ­фізичними симптомами в групі терапії брекспіпра­золом у дозі 1 мг/добу (поліпшення було ­статистично незначущим; p > 0,05).

Різниця щодо ефективності лікування ­порівняно з плацебо була більшою для групи тера­пії брекспіпразолом у дозуванні 2 мг/добу (рис. 2).

Рисунок 2. Зміна показників за підшкалами CMAI від вихідного рівня до 10-го тижня

Для інших вторинних кінцевих точок ефектив­ності втручань — зміна показників за шкалами CGI-S і CGI-I від початкового рівня до 10-го тижня — ­отримано ­подібні результати: поліпшення в групах терапії брекспіпра­золом у ­дозах 1 і 2 мг/добу порівняно з групою приймання плацебо (p < 0,01 і p < 0,0001 ­відповідно); різниця порівняно з прийманням плацебо була більшою для групи застосування брекспіпра­золу в дозі 2 мг/добу.

Інші результати

Середні зміни інших показників за методом ­найменших квадратів (± стандартна похибка) від вихідного ­рівня до останнього візиту були незначними. Зокрема, для груп ­лікування брекспіпразолом у дозах 1 і 2 мг/добу і прий­мання плацебо зміни показників за ADCS-ADL стано­вили: -0,6 (± 0,52) бала; -0,8 (± 0,46) бала і 0,7 (± 0,44) бала відповідно; зміни показників за MMSE — -0,7 (± 0,34) бала; -0,3 (± 0,30) і 0,0 (± 0,29) відповідно. Клінічно значу­щих змін не виявлено.

Результати щодо безпеки

Частота побічних ефектів у групах терапії брекспіп­разолом (1 і 2 мг/добу) і приймання плацебо ­становила 76,8 % (86/112); 84,6 % (126/149) і 73,8 % (110/149) відповідно. У групі лікування брекспіпразолом у дозі 1 мг/добу трапилося два випадки побічних явищ із смертельним наслідком, тоді як за дози 2 мг/добу і приймання плацебо летальних випадків не спостерігалося.

Загальна частота летальних випадків серед пацієнтів, які приймали брекспіпразол, становила 0,8 % (2/261). Частота серйозних побічних реакцій у групах ­терапії брекспіпразолом у дозуваннях 1 і 2 мг/добу і ­приймання плацебо становила: 6,3 % (7/112); 6,0 % (9/149) і 4,7 % (7/149) відповідно; частота тяжких небажаних ефектів: 7,1 % (8/112); 10,1 % (15/149) і 6,7 % (10/149) ­відповідно; частота побічних ефектів, які призвели до припинення приймання дослі­джуваного препарату: 12,5 % (14/112); 25,5 % (38/149) і 16,8 % (25/149) відповідно.

Із частотою ≥ 5 % у загальній групі терапії брекспіпразолом спостерігалися такі побічні ефекти, як сонливість, брадикінезія, безсоння, гіперсалівація, ригідність м’язів, порушення ходи, падіння, лихоманка; ускладнення, пов’язані із седацією; контузія та зниження апетиту.

Тяжкість більшості TEAE була легкою або помірною. У двох летальних випадках причинами смерті учасників дослі­дження стали серцеві захворювання та аспіраційна пневмонія. Як зазначають Y. Nakamura etal., вони не були пов’язані з прийманням брекспіпразолу. Єдиним серйозним побічним явищем, що виникло у двох або ­більше паці­єнтів будь-якої групи терапії брекспіпразолом, була аспіраційна пневмонія (1,8 % [2/112] і 1,3 % [2/149] у ­групах приймання брекспіпразолу в дозах 1 і 2 мг/добу відповідно); лише один випадок у групі терапії брекспіп­разолом (1 мг/добу) дослідники вважали пов’язаним із застосуванням препарату.

Частота побічних ефектів, пов’язаних з екстрапіра­мідними симптомами у групах терапії брекспіпразолом у дозах 1 і 2 мг/добу і приймання плацебо становила 25,9; 32,2 і 7,4 % відповідно. Середні зміни ­загальних показників за DIEPSS (± стандартна похибка) від вихідного ­рівня до останнього візиту становили 1,0 (± 0,22); 1,6 (± 0,19) і 0,0 (± 0,19) бала відповідно. Показники за AIMS та BARS були < 1,0 бала у всіх групах; клінічно значущих змін показ­ників за S-STS не виявлено.

У всіх групах дослідження не спостерігалося клінічно значущих змін і помітних відмінностей щодо даних ­лабораторних дослі­джень, життєво важливих показ­ників, маси тіла, індексу маси тіла і показників електрокардіо­графії в дванадцяти відведеннях.

Частка пацієнтів із визначеним клінічно значущим збільшенням маси тіла на ≥ 7 % у групах терапії брекспіпразолом у дозах 1 і 2 мг/добу і приймання плацебо становила: 2,9 % (3/104); 6,2 % (9/145) і 2,8 % (4/145), а зниження — 4,8 % (5/104); 4,1 % (6/145) і 2,8 % (4/145) випадків відповідно.

Обговорення

За первинним кінцевим результатом ефективності (­зміна загального показника за CMAI від вихідного ­рівня до 10-го тижня) терапія брекспіпразолом в обох дозах (1 і 2 мг/добу) сприяла статистично значущому поліпшенню стану порівняно з плацебо, ефект ­лікування був більшим за вищої дози препарату.

Щодо вторинних результатів ефективності (зміни ­показників за ­під­шкалами CMAI, зміни показників за CGI-S від початкового рівня до ­10-го тижня, і показників за CGI-I на 10-му тижні), спостерігали подібні ­результати, за винятком того, що ­поліпшення балів за субшкалою CMAI 2 (фізичні ­ознаки неагресивної пове­дінки) у групі застосування брекспіпразолу (1 мг) було статистично незначущим.

Поліп­шення показників відбувалося не лише за суб­шкалами агресивної та ажитованої поведінки з вербальними проявами, але й за субшкалою не­агресивної пове­дінки з фізичними ознаками. ­Зокрема, поліпшення середніх змін загального показника за CMAI ­раніше фіксу­вали в разі ­застосування брекспіпразолу в ­дозуванні 2 мг/добу (із 4-го ­тижня; p < 0,01), ніж у дозі 1 мг/добу (із 8-го ­тижня; p < 0,05).

Лікування брекспіпразолом в обох ­дозах є ефективним і в разі збільшення дозування препарату можна ­очікувати на раніше бажаний результат. Частота побічних ефектів була вищою в групі терапії брекспіпразолом у дозі 2 мг (84,6 %), ніж у дозі 1 мг (76,8 %), і в групі прий­мання плацебо (73,8 %), а ­частота таких наслідків, що призводили до припинення дослі­джу­ваного лікування, була більшою для групи терапії в дозі 2 мг/добу (25,5 %), ніж у дозі 1 мг/добу (12,5 %) і групі ­приймання плацебо (16,8 %). Більшість побічних реакцій мали легкий або середній ступінь тяжкості, обидві дози брекспіпразолу учасники дослідження переносили добре.

У подібному попередньому дослі­дженні за участю паці­єнтів із деменцією, спричиненою ХА, і ознаками ажитації, для загальної групи терапії брекспіпразолом (у фіксо­ваних дозах 2 або 3 мг/добу) було продемонстровано статистично значуще поліпшення порівняно з групою приймання плацебо щодо первинного кінцевого результату ефективності (зміна загального показника за CMAI від вихідного рівня до 12-го тижня).

Частота побічних ефектів у загальній групі застосу­вання брекспіпразолу та плацебо становила 40,7 і 31,0 % відповідно, а частота небажаних явищ, що призводили до припинення дослі­джуваного лікування, — 5,3 і 4,3 % відповідно (Lee etal., 2023).

Примітно, що в попередньому дослі­дженні ≥ 90 % пацієнтів були представниками білої раси, їхній ­середній вік становив 73–75 років, а середня маса тіла — 70–71 кг, тоді як у дослі­дженні Y. Nakamura etal. усі пацієнти були азіатами, мали вищий середній вік (~ 80 років) та нижчу середню масу тіла (~ 48 кг).

Вища частота побічних ефектів як у групах терапії брекспіп­разолом, так і в групі приймання плацебо в другому дослі­дженні, на ­думку авторів, може бути ­пов’язана з відмінностями саме в цих характеристиках пацієнтів. ­

У попередньому дослі­дженні з використанням фіксованих доз брекспіпразолу (1 або 2 мг/добу) статистично значуще поліпшення зміни загального показника за CMAI від вихідного рівня до 12-го тижня виявлено лише для групи осіб, які приймали вищу дозу препарату (Grossberg etal., 2020).

Тоді як у дослі­дженні Y. Nakamura etal. було продемонстровано статистично значуще поліпшення цього показника в обох групах тера­пії брекспіпразолом (у ­дозах 1 і 2 мг/добу). Щодо ­безпеки застосування атипових анти­психотичних препаратів, то для цієї популяції пацієнтів дослі­джували ­ризик ­смерті, екстрапірамідних симптомів, збільшення ваги та розвитку мета­болічного синдрому (Burghardt etal., 2018; Yunusa etal., 2019).

Дві смерті, зафіксовані під час дослі­дження Y. Nakamura etal., дослідники вважали не пов’язаними з терапією брекспіпразолом; не ­виявлено також клінічно значущих змін суїцидальності, оціненої за S-STS.

Терапія брекспіпразолом асоціюва­лася з вищою час­то­тою екстрапірамідних симптомів, ніж прий­мання ­пла­цебо. Однак, за показниками за шкалами DIEPSS, AIMS і BARS, вплив препарату був незначущим або взагалі не спостерігався. Не виявлено також значущих змін маси тіла та індексу маси тіла.

Побічні ефекти, пов’язані з порушенням мозкового крово­обігу, сонливість / ­седація, падіння / пере­ломи / ­травми та нетримання сечі / інфек­ції сечовивідних шляхів є відо­мими побічними ефектами за терапії атиповими антипсихотичними засо­бами (Yunusa etal., 2019).

Зокрема, у дослі­дженні Y. Nakamura etal. сонливість та ускладнення, пов’язані із седацією, спостерігали із часто­тою ≥ 5 % і в ≥ 2 рази частіше в обох групах застосування брекспіпразолу (1 і 2 мг/добу), ніж плацебо: сонливість із частотою 8,0; 16,1 і 2,0 %; ускладнення, пов’язані із седа­цією — 2,7; 7,4 і 1,3 % відповідно. Проте частота інших побічних ефектів не була вищою за використання брекспіпразолу, ніж плацебо.

Ризик смерті впродовж ­проведення дослі­дження, як зазначають автори, не збільшувався; така тенденція також спостерігалася в межах проведеного масштабного прос­пективного когортного випробування H. Arai etal. (2016). У цьому дослі­дженні ­частка учас­ників, які були пацієнтами лікувальних або геріатрич­них закладів, становила близько 30 %.

Висновки

Результати представленого дослі­дження ­підтвердили, що лікування брекспіпразолом (1 і 2 мг/добу) протя­гом 10 тижнів сприяє статистично значущому поліпшенню загального показника за CMAI порівняно з ­прийманням плацебо. На тлі терапії брекспіпразолом було зафіксо­вано ­поліпшення вторинних кінцевих результатів. ­Загалом ліку­вання вказаним препаратом в обох дозах добре пере­носилося. Схема лікування брекспіпразолом у ­початковій дозі 0,5 мг/добу з подальшим її збільшенням до 1 або 2 мг/добу дає змогу ефективно і безпечно ­зменшити вираз­ність ознак ажитації у пацієнтів із ­деменцією, спричи­неною ХА.

Як зазначають Y. Nakamura etal., можливість контролю­вати тяжкість і частоту ажитації за допомогою брекспіпразолу в амбулаторних умовах запобігає ранній госпіта­лізації таких пацієнтів.

Підготувала Наталія Купко