Рекомендовані вимоги до валідизації та застосування в роботі шкал та методик для діагностики та надання медичної та психологічної допомоги

Ідея валідизації в наукових дослі­дженнях і розробці діагностичних інструментів у психології виникла як відповідь на потребу в забезпеченні точності, надійності та адекватності використовуваних методик [1]. Це важливо тому, що психологічні конструкти, такі як тривожність, депресія або стрес, є абстрактними поняттями, які неможливо виміряти безпосередньо. Тому розробка і валідизація інструментів для вимірювання цих конструктів спрямована на те, щоб забезпечити їхню ­точну операціоналізацію — перетворення на чітко визначені, вимірювані параметри [2-4]. У цьому контексті валід­ність є гарантією того, що інструмент дійсно ­виконує свою функцію в належний спосіб.

Процес валідизації передбачає низку етапів, як-от пере­вірка конструктивної, змістової та критеріальної валідності, які допомагають визначити, чи відповідає інструмент своєму завданню [5-6].

Конструктивна валідність означає, що методика корелює з іншими інструментами, які вимірюють аналогічні конструкти, тоді як змістова валідність свідчить про відповідність питань або завдань інструменту загальному змісту конструкту. Критеріальна валідність перевіряє, наскільки результати інструменту узго­джуються з іншими, зовнішніми критеріями, які можуть вказувати на достовірність результатів.

Валідизація є особливо важливою у медичній та психо­логічній допомозі, оскільки помилкові або некоректні діа­гностичні висновки можуть призвести до неефективних або навіть шкідливих втручань [7-9].

Для пацієнтів із посттравматичними розладами, депресією чи тривожними станами, правильний діагноз є критично важливим для визначення подальшого лікування і реабілітації [10-12]. Використання інструментів, які пройшли ретельний процес валідизації, допомагає лікарям і психологам ухвалювати більш обґрунтовані ­рішення та забезпечувати точність діагностики.

Загалом важливість валідизації інструментів полягає не лише в їхній науковій точності, але й у практичній корисності. У медичній та психологічній сфері валідовані інструменти дають змогу стандартизувати підходи до діа­гнос­тики та лікування пацієнтів, зменшуючи варіативність результатів залежно від людського чинника чи конкретних умов [13-16].

Це особливо важливо в умовах, коли медична допомога надається дистанційно або в екстрених ситуаціях, де точність і швидкість ухвалення ­рішень є вирішаль­ними [17-19].

Отже, розробка та валідизація шкал і методик у галузі діагностики медичних і психологічних розладів є необхідною умовою для забезпечення якісної допомоги ­пацієнтам. Забезпечення відповідності інструментів сучасним науковим стандартам підвищує ефективність лікування та діагностики, а також допомагає розробляти нові, адаптовані до сучасних викликів, підходи до надання допомоги.

Історія цього питання поєднує певні концептуальні ­етапи розвитку ідеї валідизації:

1. Витоки в класичній теорії тестів — як ­пізнавального інструменту:

• У класичній тестовій теорії, що була розроблена на початку XX століття, важливою була проблема ­точності вимірювань. Валідність розглядали як ключовий критерій якості тестів, що вимагало відповідності між теоретичним конструктом та емпіричними даними.

2. Зростаюча увага до психометрії як уніфікованого механізму дослі­джень:

• У середині XX століття розвиток психометрії та застосування статистичних методів для аналізу тестів привели до більш систематичного підходу до валіди­зації. Це передбачало концептуалізацію різних ­видів валідності: конструктної, критеріальної та змістової.

3. Стандартизація, верифікація та професійні вимоги:

• Поява стандартів, як-от «Стандарти для освітніх та психологічних тестів» (Standards for Educational and Psychological Testing), розроблені Американською психологічною асоціацією (APA), ­підкреслила необхідність забезпечення валідності як обов’язкової частини розробки будь-якого тесту.

4. Актуальність у сучасних багатопрофільних до­слі­дженнях:

• У сучасних умовах зростання різноманітності та складності психометричних інструментів, ­зокрема цифрові та мобільні платформи, питання ­валідизації стає ще більш важливим. Це зумовлено ­гострою потребою забезпечення надійності результатів у ­нових контекстах і для різних груп населення.

Отже, ідея валідизації виросла з потреби ­гарантувати, що інструменти вимірювання в психології та ­психіатрії забезпечують точні, надійні та адекватні результати, що є ключовими для наукових дослі­джень та клінічної практики.

Ці рекомендації допоможуть ­дотримуватися ­принципу доказовості, ефективності та надійності у формуванні протоколів та клінічних настанов, галузе­вих регламенту­ючих документів, методик та протоко­лів ­медико-психологічних служб та інших робочих ­документів у сфері психіатрії, медичної психології та психо­терапії, а також клінічної психології. Рекомендації побудовано за прос­тим принципом, який прийнятий у світовій науці та є загально­прийнятим для подібних запитів і ґрунтується на принципах від найбільш до найменш доказових, або емпіричних спостережень та описаннях одиночних випадків. Із вибором звичайно найбільш доказових і таких, які відповідають нижчеописаним критеріям.

Концепція створення тесту

Оцінювання та розуміння поведінки людини зазвичай потребують детального спостереження або взаємодії з нею протягом певного часу. Крім того, ми можемо ­отримати інформацію про людину від тих, хто ­регулярно з нею спілкується, або ж через наявні записи, що її ­стосуються. Важливо також враховувати контекст, у якому відбувається взаємодія, оскільки це може мати вплив на ­поведінку та сприйняття людини.

Швидший спосіб зібрати дані — це використовувати самозвіт, де людина відповідає на запитання на основі свого минулого досвіду або уявлюваних ситуацій. Цей метод дає змогу швидко зібрати інформацію про думки та почуття особи. Зібрані в такий спосіб відповіді можуть створити чітке уявлення про її поведінку, що в подальшому допоможе в діагностиці чи розробці ­індивідуальних стратегій допомоги.

Цей прямий метод самозвіту має кілька переваг: він є швидким, допомагає одночасно отримувати інформацію від кількох людей, забезпечує можливість порівняння та базу­ється на безпосередніх відповідях осіб, а не на висновках спостерігачів. Проте в нього є й певні недоліки. Наприклад, існує ризик отримання ненадійної інформації про ­почуття та поведінку, якщо людина має спотворене самосприйняття або неправильно розуміє питання; можливість фальсифікації відповідей із метою справити певне ­враження; забування; поверхневі відповіді через брак участі; а також, що найважливіше, проблеми, пов’язані з формулюванням тестових завдань, як-от їхня релевантність, варіанти відповідей та їхня формулювання [20].

Одне й те саме питання, сформульоване по-різному та адресоване різним особам, може мати різні відповіді. Наприклад, розглянемо три запитання, які мають на меті визначити, чи страждає людина від депресії: «Чи у вас відсутній настрій?», «Враховуючи скарги вашої сім’ї на ваш постійний поганий настрій, чи можете ви визнати, що у вас депресія?» та «Як би ви оцінили свій рівень депресії за шкалою від 1 до 10, де 10 означає дуже високий рівень?».

Перше запитання може призвести до простої відповіді «Так» або «Ні», але не відображає ступінь тяжкості депресії. Друге запитання може спровокувати в ­респондента захисну реакцію, як результат він може помилково відповісти «Ні». Третє запитання, за умови, що респондент правильно його зрозуміє, може дати уявлення не лише про наявність депресії, але й про її тяжкість.

Добре розроблений тест, який науково дослі­джує всі ­аспекти концепції чи ситуації та демонструє свою стабільність, може вирішити багато з цих питань, стаючи швидким і точним інструментом [21-23]. Психологічні тести все частіше використовують у дослі­дженнях, клінічній практиці та освітніх установах завдяки своїй надійності, а також легкості та швидкості збору, порівняння й ­аналізу даних. Нова шкала зазвичай розробляється, коли бракує чинних інструментів чи тестів для вимірювання цікавого ­конструкту або коли наявні тести не повністю ­відповідають вимогам або не доступні мовою, що потрібна.

Психологічний тест — це систематична процедура для отри­мання зразків поведінки, що стосуються когнітивного чи афективного функціонування, а також підрахунку й оціню­вання цих зразків відповідно до стандартів [24]. Психо­логічні тести відіграють важливу роль у різних аспектах ­життя, зокрема в клінічних та кар’єрних ситуаціях, а ­також у саморозумінні особи. Вони слугують ­корисними інструментами для прийняття рішень, допомагаючи краще зрозуміти як себе, так і інших. Окрім цього, тести можуть використовуватися як індикатори особистісного ­зростання, що робить їх важливими для саморозвитку.

Крім практичного застосування в житті, психологічні тести також є важливими у наукових дослі­дженнях, допо­магаючи зрозуміти психологічні феномени та індивідуальні відмінності. Вони можуть охоплювати різні ­кате­горії, як-от тести здібностей, тести особистості та нейропсихологічні тести. Кожен із цих інструментів має свої специфічні цілі та методи оцінювання, що ­сприяє глибшому аналізу особистісних характеристик.

Однак важливо зазначити, що термін «тест» слід вико­ристовувати лише для інструментів, у яких відповіді оціню­ють на основі їх якості або правильності. Інші інстру­менти, такі як анкети, опитування та контрольні списки, які не передбачають оцінювання відповідей, належать до категорії особистісних тестів. Це ­розмежування наголо­шує на важливості точності у визначенні та ­використанні різних типів психологічних інструментів для досягнення ефективності в дослі­дженнях та практичній діяльності.

Побудова тесту

Створення чернетки

Початковий етап створення чорнових пунктів потребує глибокого розуміння концепції, що досягається через ­читання спеціалізованої літератури, консультації з експертами, розвиток власного критичного мислення та активне спостереження. Важливо також з’ясувати, чи є концепція єдиною або містить кілька підаспектів [25].

Це дає змогу сформувати чітку та структуровану основу для подальшої розробки і реалізації ідей, забезпечуючи їхню адекватність і відповідність дослі­джуваній темі. ­Розглянемо приклад тривоги, яка охоплює не лише емоційні аспекти, як-от страх, розчарування та тривожність, але й когнітивні, зокрема постійні думки про можливі ­невдачі, проблеми та негативні наслідки. Серед фізіо­логічних ознак, що супрово­джують тривожність, можуть бути тремор, ­прискорене серцебиття, відчуття непритомності, ­холодні липкі руки, сухість у роті та розлади шлунка. Для адекватного вимірювання цих складових важливо, щоб конструктор тесту підготував детальний набір елементів, бажано за участю команди експертів. Будь-які недоліки на етапі формулювання тестових завдань можуть ­призвести до помилок, які відображаються як дисперсія помилки — випадкові та нерелевантні ­джерела помилок, на відміну від справжньої дисперсії, яка свідчить про реальні відмінності [26].

Формат тесту

Необхідно також визначити формат тесту: чи буде він відкритим (відомим також як тест із вільною або сконструйованою відповіддю) чи закритим (об’єктивним або з примусовим вибором). Відкриті відповіді можуть бути представлені у формі письмових зразків (як у тестах здіб­ностей), вільних усних відповідей (як у проєктивних тестах) або виконання завдань. Цей формат є корисним для дослі­дження понять, ситуацій і явищ, оскільки він надає ширший спектр можливостей, дає змогу отримати багатші зразки поведінки індивіда та виявити його унікальні риси. Проте підрахунок балів у таких тестах є більш складним і трудомістким, а їх надійність і валідність зазвичай нижчі порівняно з тестами закритого формату (із примусовим вибором) [24].

Формат примусового вибору передбачає обмежену кількість альтернатив, із яких респондент має обрати одну. Вибір може бути здійснено через множинний ­вибір, істинні / неправдиві твер­дження, рейтинги, оцінювання та відповідності, а також шляхом перегрупування наданих варіантів. Однією з найбільш відомих шкал у цьому контексті є шкала Лайкерта, де респонденти можуть висловити свою згоду, прийняття або частоту повторення, обираючи з непарної кількості (3, 5, 7 або навіть 9) варіантів відповіді. Зазвичай середня точка на цій шкалі ­означає нейтральну або середню позицію [27]. Суму відповідей на всі пункти використовують для оцінювання результатів. Найбільш популярною є 5-бальна шкала Лайкерта, яка містить такі варіанти відповідей: «­повністю згоден», «згоден», «ні згоден, ні не згоден», «не згоден» та «зовсім не згоден» [28].

Формат примусового вибору є найпоширенішим варіантом для тестових завдань завдяки простоті та швидкості оціню­вання. Об’єктивність відповідей робить його більш ­надійним, і його можна використовувати як в індивідуальному, так і в груповому тестуванні. Проте можливі ­помилки, якщо респондент просто вгадує в тестах здібностей або відповідає нещиро чи безвідповідально в особистісних тестах, що може негативно вплинути на надійність і валідність ­тесту. Створення тесту з примусовим вибором потребує ­глибокого ­розуміння концепції та навичок у розробці ­спеціалізованих тестів і формулюванні завдань.

Якісний аналіз предметів

Організація, тип і формулювання елементів вимірювання, а також вступ, інструкції, переходи та ­завершення тесту мають, в ідеалі, заохочувати респондентів ­надавати точну та адекватну інформацію. Вони також мають запобігати можливості респондентів уникати чи відмовля­тися відповідати на певні питання. Формулювання тестових завдань повинно враховувати специфіку ­цільової групи.

Нижче наведено рекомендації, які допоможуть ­досягти цих цілей.

• Використовуйте просту мову, короткі речення та терміни, які учасник розуміє (наприклад, у ­пункті «Я боюся панічних атак», респондент може не ­знати, що таке «панічні атаки»).
• Переконайтеся, що всі можливі варіанти відповідей надано для запитань із вимушеним вибором (закритою відповіддю) (наприклад, у запитаннях про «­Частоту нападів паніки», якщо варіанти відповідей ­коливаються від «один раз на рік» до «кілька разів на день», той, хто ніколи не відчував нападу паніки, змушений вибрати варіант, який його не стосується).
• Переконайтеся, що формулювання запитання відповідає варіантам відповіді (наприклад, якщо ­питання звучить так: «Чи відчуваєте ви страх без ­причини?», варіанти відповіді «повністю згоден», «згоден», «не згоден», «зовсім не згоден» не будуть придатними, оскільки вони призначені для твер­дження, а не запитання).
• Переконайтеся, що всі предмети актуальні та ­потрібні.
• Уникайте «двостволок» (наприклад, «У вас є проб­леми з травленням чи задишка?» — якщо пацієнт має лише одне, а не інше, як він відповість?).
• Уникайте навідних, упере­джених формулювань (наприклад, «Тривога часто супрово­джується дратівливістю; оцініть свій рівень дратівливості за шкалою від 1 до 10»).
• Уникайте двозначних слів із широким або абстрактним значенням. Наприклад, такі слова, як «загалом», «у середньому» та «регулярно» можуть означати різний зміст для різних людей.
• Уникайте предметів, які потребують зусиль і віддале­ного пригадування (наприклад, «Чи відчували ви напади тривоги п’ять років тому?»)
• Уникайте запитань про інформацію, що загрожує ­самому респондентові, викликає збентеження, або приватних відомостей, якщо вони не є важливими (наприклад, дохід, моральна позиція, особисті звички).

Проведення пілотного тестування за участю невеликої групи респондентів (15-30 осіб), які є ­репрезентативними для цільової аудиторії, може допомогти перевірити зрозу­мілість та відповідність завдань тесту.

На цьому етапі важливо провести якісний аналіз елементів, що передбачає оцінювання охоплення змісту, формулювання та структуру речень, щоб налаштувати їх відповідно до вимог. А після цього результати передають рецензентам для ­отримання коментарів і подальшого пере­гляду, якщо це необхідно.

Після внесення коригувань на цих трьох рівнях, розробник тесту може підготувати його до наступного ­етапу — кількісного аналізу, який проводиться на ­значно більшій вибірці, що налічує 200 і більше респонден­тів, використовуючи дані з пілотного дослі­дження та від­гуки рецензентів.

Кількісний аналіз предметів

Кількісний аналіз елементів тесту передбачає низку статистичних процедур, які застосовують для ­фінального відбору завдань на основі відповідей, отриманих від респондентів під час розробки тесту. Два ключові аспекти, які враховують під час вибору елементів із пулу, — це ­їхній рівень складності та дискримінаційна здатність. ­Рівень складності — це показник частки або відсотка респон­дентів, які правильно відповіли на питання; із цієї причини його часто називають P-value [24, 29].

Індекс складності може варіюватися від 0,0 до 1,0, де 1,0 вказує на те, що 100 % респондентів правильно відповіли на запитання, що свідчить про легкість завдання. У тестах, що базуються на критеріях, де результати респондентів порівнюють безпосередньо зі стандартом, складність ­завдань зазвичай знаходиться в межах 0,7-0,8, оскільки вони мають бути зрозумілими для більшості ­учасників. На противагу цьому, тести, орієнтовані на норми, що мають на меті ранжування та порівняння респондентів, розробляють з урахуванням більшої складності, їхній індекс складності коливається від 0,4 до 0,6 [24].

Індекс дискримінації використовується для ­оцінювання здатності тестового елемента (запитання або завдання) відрізняти учасників із різними рівнями знань або навичок. Він демонструє, наскільки ефективно це запитання визначає, хто відповідає правильно (високий рівень ­навичок) і хто відповідає неправильно (низький рівень навичок).

Можливий діапазон індексу дискримінації становить від -1,0 до 1,0. Індекс негативної дискримінації може вказу­вати на те, що елемент вимірює щось інше, ніж те, що вимірює решта тесту. Частіше це ознака того, що ­оцінка предмета була введена неправильно. Це також може статися через необережність або коли предмети зазна­чено в зворотному напрямку.

Достовірність та валідність тесту

Подібно до того, як ми очікуємо, що ваги точно відображають вимірювану масу (валідність) і показують стабільні результати під час кожного використання (надійність), психологічні тести також мають відповідати цим критеріям, навіть якщо вони вимірюють абстрактні поняття. Надійність вказує на те, наскільки послідовними та стабільними є результати тесту протягом певного часу, тоді як валідність свідчить про те, що тест дійсно вимірює те, що він має виміряти.

Цікаво, що тест може демонструвати високу надійність, але не бути валідним, тобто він може стабільно давати однакові результати, не вимірюючи при цьому бажане явище. Однак, щоб тест вважався валідним, він має бути надійним: якщо результати тесту коливаються, ­важко ствер­джувати, що він вимірює що-небудь із точністю. Отже, надійність і валідність є взаємопов’язаними характеристиками, які важливі для забезпечення ­достовірності психологічного тестування.

Валідизація — це процес оцінювання того, наскільки точно і надійно інструмент, методика або тест вимірює те, що він / вона призначені вимірювати. Це критично важливий етап у розробці психодіагностичних методик, оскільки валідність визначає, чи можна довіряти результатам тесту і наскільки вони відповідають реальним харак­теристикам або станам, які дослі­джуються.

Існує кілька видів валідності:

1. Контентна валідність — оцінює, наскільки тест охоп­лює всі аспекти дослі­джуваної характеристики. Наприклад, чи містить тест усі релевантні питання для вимірювання конкретного психічного стану.
2. Конструктна валідність — визначає, наскільки тест дійсно вимірює ту теоретичну конструкцію або концепт, який він має на меті виміряти. Це один із найскладніших і найважливіших типів валідності.
3. Критеріальна валідність — визначає, наскільки ­результати тесту корелюють з іншими зовнішніми критеріями або стандартами, які вважаються показниками дослі­джуваного явища.
4. Екологічна валідність — стосується того, наскільки результати тесту можуть бути узагальнені на реальні ситу­ації або умови. Валідизація передбачає збір даних, аналіз результатів та оцінку, щоб переконатися, що інстру­мент є надійним і точним у вимірюванні того, для чого його було створено.

Таблиця 1 може ­слугувати осно­вою для розробки, або оцінювання психодіагностичних методик, які використовуватимуть для оцінювання психічного стану військово­службовців [30-31].

Таблиця 1. Критерії та рекомендовані вимоги для розробки та оцінювання психодіагностичних методик

Ця таблиця може бути доповненням до таблиці 2, яка буде основою для вибору тієї чи іншої методики для робо­чих програм, протоколів та інших регламентуючих документів роботи військових психологів, психіатрів та ­інших фахівців у сфері психічного здоров’я.

Таблиця 2. Рекомендовані критерії для визначення валідності психодіагностичних методик, які можуть використовуватися для психологічної діагностики та оцінювання якості психологічної допомоги

Ключові етапи та принципи, яких слід дотримуватися за розробки протоколів

Формування протоколів із надання психологічної ­допомоги військово­службовцям має ґрунтуватися на дока­зових підходах і принципах валідизації.

Це означає, що всі методи, інтервенції та практики, які ­включені до таких протоколів, мають бути підкріплені науковими ­доказами, пройти відповідну перевірку ефективності та безпечності:

1. Доказова база (Evidence-Based Practice).

2. Валідизація інтервенцій (Validation of Interventions)

3. Принципи безпеки та етики (Principles of Safety and Ethics).

4. Моніторинг і оцінка ефективності (Monitoring and Evaluation of Effectiveness)

5. Практичність та адаптивність (Practicality and Adapta­bility):

• Систематичний огляд літератури. Протоколи ­мають базуватися на надійних і актуальних даних. Це перед­бачає проведення систематичного огляду літератури для визначення найкращих практик і методів, які ­мають найбільшу доказову підтримку.
• Клінічні випробування. Включення до протоколів лише тих методів, які пройшли клінічні випро­бування і були доведені як ефективні у вибраній популяції (військовослужбовці).
• Методологічно якісні дослі­дження. Пріоритет надається дослі­дженням із високим рівнем методоло­гічної якості, як-от рандомізовані контрольовані ­випробування (RCT), метааналізи та систематичні огляди.
• Оцінка ефективності. Усі інтервенції мають пройти процес валідизації, тобто доведення їхньої ефективності саме в контексті військових умов. Це перед­бачає аналіз даних щодо їх впливу на психічне здоров’я військовослужбовців, зокрема в умовах стресу, травми або бойових дій.
• Культурна адаптація. Інтервенції мають бути валі­дизовані з урахуванням культурних, соціальних та психологічних особливостей військових різних національностей і середовищ.
• Адаптація до військового контексту. Протоколи ­мають бути розроблені з урахуванням специфіки військових умов, зокрема бойових операцій, стресових чинників, пов’язаних зі службою, та інших особ­ли­востей.
• Етичні стандарти. Усі процедури та інтервенції ­мають відповідати міжнародним етичним стандартам, зокрема щодо інформованої згоди, конфіденцій­ності та добровільності участі.
• Безпечність інтервенцій. Протоколи мають містити лише ті методи, які пройшли перевірку на безпечність для військовослужбовців, особливо в умовах бойових дій або після травматичних подій.
• Регулярний перегляд протоколів. Протоколи слід ­регулярно оновлювати на підставі даних нових ­до­сліджень і даних, що з’являються. Це гарантує, що методики залишаються актуальними і відповіда­ють сучасним стандартам.
• Зворотний зв’язок. Збір та аналіз даних щодо ефективності та безпечності застосовуваних методик і протоколів в реальних умовах, зокрема за допомогою опитувань військовослужбовців, моніторингу результатів та фідбеку від спеціалістів.
• Зручність у використанні. Протоколи мають бути розроблені так, щоб їх можна було легко застосовувати в різних військових умовах, зокрема в польових, у госпіталі, реабілітаційних центрах тощо.
• Гнучкість. Протоколи мають передбачати можливість адаптації до конкретних ситуацій або потреб військовослужбовців.

6. Протоколи та методики мають бути доступними, як під час безпосередньої роботи з військовослужбовцем, так і для проведення супервізій роботи фахівців («розмовляти однією мовою»).

Ці принципи допоможуть забезпечити високу якість, ефективність і безпечність надання психологічної допомоги військовослужбовцям, сприяючи їхньому психічному здоров’ю та здатності адаптуватися до складних умов служби.

Останні напрями розробки (як самих тестів, так і досяг­нення їх більшої ефективності) спрямовані на можливість працювати з ними дистанційно (пілот виконаний на PHQ-9) для забезпечення їхньої точності та ­надійності порівняно із «золотим стандартом» діагностики, ­як-от діа­гностичні інтерв’ю на основі DSM-5 та останніми ­роками за даними публікацій і нашого спілкування з колегами за кордоном виконується робота в напрямі ­максимального переведення паперових носіїв у варіант дистанційного опрацювання.

Другий напрям — долучення штучного інтелекту до вибору та опрацювання даних тестування з певними етич­ними та конфеденційними обмеженнями особливо того, що стосується безпеки.

Для практичного вибору доказових методик, шкал та методів для надання медико-психо­логічної допомоги рекомендуємо заповнити таблицю 2 з фахово-експертною оцінкою різними ­фахівцями ­цього напряму, або як найбільш ­достовірний варіант ­оцінювання — засліпленим методом.

Звичайно, можна в ситуації ­цейтноту спростити оцінювання вибору шкал, чи методик за принципом — ­максимальна кількість позначок у рядках 6, 7, 8, 11, 12 — це і буде критерій вибору, а далі виникають інші критерії вибору, а також:

1. Доступність — складність / простота шкали / методики як для пацієнта, так і для фахівця.
2. Наявність фахового перекладу на мову ­медпрацівника та опитуваного. Бажано і якщо дотримуватися ­наукових вимог — потрібна лінгвіністична експертиза.
3. Можливість аналізу, публікацій у науковій ­періодиці та експертної оцінки цієї наукової роботи як у нашій ­країні, так і за кордоном (значить, ці методики також ­мають там використовувати).

Досягнення принципу наступності. Перехід військово­службовця в статус ветерана і надання йому ­фахової допомоги за межами армії повинні ­дотримуватися ­принципу передачі не просто «із теплих рук у теплі руки» (американ­ський психологореабілітаційний сленг ­роботи з ветера­нами), а також із дотриманням наукових даних ­відстеження його ментального здоров’я.

Під час аналізу та збору інформації про методики, які опубліковані журналах наукометричної бази Scopus, реко­мендовано дотримуватися пошуку методик згаданих перш за все у журналах першого квартиля (за SJR) та щільностю за імпакт-фактором.

Нижче наведено зведе­ний перелік значень подібних ­цитувань. Журнали, що входять до бази даних Scopus, ­оцінюють за кількома показниками, які дають змогу ­класифікувати їх за рівнем впливу та наукового ­авторитету.

Основні градації такі:

1. Quartiles (Квартилі):

• Q1 (перший квартиль) — журнали з найвищим показ­ником цитованості у своїй галузі. Це журнали, які входять у топ 25 % за показниками SJR (SCImago Journal Rank). Приклад: Lancet, American Journal of Psychiatry, Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry (JAACAP), Psychological Bulletin, Clinical Psychology Review…
• Q2 (другий квартиль) — журнали, що займають ­позиції від 25 до 50 % у своїй галузі. Приклад: Journal of Clinical Psychology, International Journal of Psychiatry in Clinical Practice, Psychiatry Research, Journal of Anxiety, Disorders Journal of Affective Disorders…
• Q3 (третій квартиль) — журнали, що перебувають у діапазоні від 50 до 75 %.
• Q4 (четвертий квартиль) — це журнали з найнижчим показником цитованості, які належать до остан­ніх 25 %.

2. Impact Factor (імпакт-фактор):

• Визначає середню кількість цитувань статей, опуб­лікованих у журналі протягом певного періоду часу (зазвичай двох років). Журнали з високим імпакт-­фактором зазвичай мають високий рівень авто­ритету.

3. CiteScore:

• Альтернативний показник, який вимірює середню кількість цитувань на одну статтю, опубліковану в журналі протягом чотирьох років.

4. SJR (SCImago Journal Rank):

• Враховує не тільки кількість цитувань, але й значущість та престиж ­джерел цих цитувань. Журнали з високим SJR мають більший вплив у науковій спільноті.

5. SNIP (Source Normalized Impact per Paper):

• Оцінює вплив цитувань, нормалізуючи їх для ­різних галузей знань, що дає змогу порівнювати журнали з різних дисциплін.

Ці показники використовують для оцінювання якості та впливу журналів, що допомагає науковцям обирати найбільш авторитетні платформи для публікації своїх ­дослі­джень.

Літератута

1. Cohen R. J., Swerdlik M. E. Psychological testing and ­assessment: An introduction to tests and measurement, 9th Edition. Mayfield ­Publishing Co. 2018.

2. Cronbach L. J., Meehl P. E. Construct validity in ­psychological tests. Psychological bulletin. 1955. Vol. 52, № 4. Р. 281. URL: https://doi.org/10.1037/h0040957.

3. DeVellis R. F., Thorpe C. T. Scale development: Theory and ­applications. Sage publications. 2021.

4. Clayson P. E. The psychometric upgrade psychophysiology needs. Psychophysiology. 2024. Vol. 61, № 3: e14522. URL: https://doi.org/10.1111/psyp.14522.

5. Meaning S. I. I. S. Validity of Psychological Assessment. 1995. URL: https://doi.org/10.1037/0003-066X.50.9.741.

6. Domenech Rodríguez M. M., Erickson Cornish J. A., Thomas et al. Ethics education in professional psychology: A survey of American Psychological Association accredited programs. Training and Education in Professional Psychology. 2014. Vol. 8, № 4. Р. 241-247. URL: https://doi.org/10.1037/tep0000043.

7. Groth-Marnat G. Handbook of psychological assessment. John Wiley & Sons. 2009.

8. Kazdin A. E. Evidence-based treatments: Challenges and pri­o­rities for practice and research. Child and Adolescent Psychiatric ­Clinics. 2004. Vol. 13, № 4. Р. 923-940. URL: https://doi.org/10.1016/­­j.chc.­2004.04.002.

9. ASSESSMENT, A. T. F. O. P. for Psychological Assessment and Evaluation. 2020.

10. Cooper R. Diagnosing the diagnostic and statistical ­manual of mental disorders. Routledge. 2018. URL: https://doi.org/10.4324/9780429473678

11. Keane T. M., Wolfe J., Taylor K. L. Post-traumatic stress ­disorder: Evidence for diagnostic validity and methods of psychological assessment. Journal of clinical psychology. 1987. Vol. 43, № 1. Р. 32-43. URL: https://doi.org/10.1002/1097-4679(198701)43:13.0.co;2-x.

12. Castro-Rodríguez J. I., Olariu E., Garnier-Lacueva C. et al. ­INSAyD Investigators. Diagnostic accuracy and adequacy of treatment of depressive and anxiety disorders: A comparison of primary care and specialized care patients. Journal of affective disorders. 2015. Vol. 172. P. 462-471. URL: https://doi.org/10.1016/j.jad.2014.10.020.

13. Furr R. M. Psychometrics: an introduction. SAGE publications. 2021.

14. Coaley K. An introduction to psychological assessment and psycho­metrics. 2014.

15. Kazdin A. E. Evidence-based treatments: Challenges and prio­rities for practice and research. Child and Adolescent Psychiatric ­Clinics. 2004. Vol. 13, № 4. Р. 923-940. URL: https://doi.org/10.1016/j.chc.2004.04.002.

16. Kazdin A. E. Evidence-based treatment research: Advances, limitations, and next steps. American Psychologist. 2011. Vol. 66, № 8. 685 р. URL: https://doi.org/10.1037/a0024975.

17. El-Miedany Y. Telehealth and telemedicine: how the digital era is changing standard health care. Smart Homecare Technology and Telehealth. 2017. Р. 43-51. URL: https://doi.org/10.2147/SHTT.S116009.

18. Adeghe E. P., Okolo C. A., Ojeyinka O. T. A review of ­emerging trends in telemedicine: Healthcare delivery transformations. International Journal of Life Science Research Archive. 2024. Vol. 6, № 1. Р. 137-147. URL: https://doi.org/10.53771/ijlsra.2024.6.1.0040.

19. Bitar H., Alismail S. The role of eHealth, telehealth, and teleme­dicine for chronic disease patients during COVID-19 pandemic: A rapid systematic review. 2021. Digital health, 7, 20552076211009396. URL: https://doi.org/10.1177/20552076211009396.

20. Ackroyd S., Hughes J. A. Data collection in context. 1992.

21. Reynolds C. R., Altmann R. A., Allen D. N. The problem of bias in  sychological assessment. In Mastering modern psychological ­testing: Theory and methods Cham: Springer International Publishing. 2021. Р. 573-613. URL: https://doi.org/10.1007/978-3-030-59455-8_15.

22. Loewenthal K. M., Lewis C. A. An introduction to psychological tests and scales. Routledge. 2020.

23. Burger J., Isvoranu A. M., Lunansky G. et al. Reporting standards for psychological network analyses in cross- sectional data. ­Psychological methods. 2023. Vol. 28, № 4 806. URL: https://doi.org/10.1037/met0000471.

24. Urbina S. Essentials of psychological testing. John Wiley & Sons. 2014.

25. Irvine S. H., Kyllonen P. C. (Eds.). Item generation for test ­development. Routledge. 2013.

26. Cohen R. J., Swerdlik M. E., Phillips S. M. Psychological testing and assessment: An introduction to tests and measurement. Mayfield Publishing Co. 1996.

27. Dawes J. Do data characteristics change according to the number of scale points used? An experiment using 5-point, 7-point and 10-point scales. International journal of market research. 2008. Vol. 50, № 1. Р. 61-104. URL: https://doi.org/10.1177/147078530805000106.

28. Derrick B., White P. Comparing two samples from an individual Likert question. International Journal of Mathematics and Statistics, 2017. Vol. 18, № 3. Р. 1-13.

29. Anastasi A. Psychological testing. (4th Ed.). New York: Macmillan, 1976.

30. Чабан О. С., Хаустова О. О., Омелянович В. Ю. Психічні проблеми воєнного часу: монографія. Київ: Медкнига, Бібліотека практикуючого лікраря. 2023 . 232 с.

31. Чабан О. С., Хаустова О. О., Асанова А. Е. ­Практична психо­соматика: діагностичні шкали: навч. посіб. Вид. 3-тє, виправл. і ­допов.; за ред. Чабана О. С., Хаустової О. О. Київ: Медкнига, 2021. 200 с.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2024.Вип. 9 , № 3. DOI: 10.26766/pmgp.v9i3.534