Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
-
Раздел:
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
Зміст статті:
- Цюріхське дослідження: вибірка та застосовані визначення
- Біполярні афективні розлади в МКХ-11
- Манія як діагноз
- Основні відмінності визначень маніакального й гіпоманіакального синдромів та епізодів у МКХ-11 і DSM-5
- Порівняння критеріїв епізодів манії та гіпоманії в МКХ-11 і DSM-5
- Причинно-наслідкові зв’язки
- Порівняння діагностичних систем МКХ-10, МКХ-11 і DSM-5 на прикладі використання даних Цюріхського дослідження
- Достовірність діагнозів за МКХ-11
- Висновки
Сьогодні науковці доопрацьовують клінічні описи та діагностичні настанови з діагностування хвороб для Класифікації психічних і поведінкових розладів у межах Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11). Запропоновані у МКХ-11 визначення біполярних афективних розладів (БАР) застосовано для аналізу даних когортного дослідження, проведеного в м. Цюріх (Швейцарія), та порівняння їх із визначеннями в МКХ-10 і Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів 5-го перегляду (DSM-5). До вашої уваги представлено огляд отриманих результатів, які було опубліковано в статті J. Angst et al. «Bipolar disorders in ICD-11: current status and strengths» видання International Journal of Bipolar Disorders (2020; 8: 3).
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) є центром розробки діагностичної класифікації хвороб. 20 травня 2019 р. у Женеві ВООЗ представила нове 11-те видання Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11) на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я. Це найбільш повний і систематизований перелік відомих і визнаних доказовою медициною хвороб та станів. Після офіційного затвердження МКХ-11 наступним етапом має стати публікація клінічних описів та діагностичних настанов для посібника «Психічні та поведінкові розлади». Нині настанови не доступні для консультацій і коментарів. Із 2022 р. МКХ-11 має широко застосовуватися в усьому світі.
Процес перегляду попередніх МКХ тривав більше десяти років, частково перетинаючись із п’ятою редакцією Діагностичного та статистичного посібника психічних розладів (DSM-5) Американської психіатричної асоціації (APA), яку було завершено 2013 р. Від самого початку загальною метою цього перегляду стало узгодження структури та описів згаданих класифікаторів для уникнення розбіжностей (Reed etal., 2019). Хоча відмінності все-таки зберігаються. У своїй концепції МКХ-11 керується принципами клінічної корисності та глобальної застосовності. Зокрема, в її описах «суттєві ознаки» епізодів манії та депресії не представлені як еквіваленти суворих діагностичних критеріїв. Оскільки зазвичай не враховується кількість симптомів або тривалість їхніх проявів, що мало б відображати клінічну практику та вироблення клінічного судження.
Повний звіт щодо змін у МКХ-11 та їх обґрунтування можна знайти в публікації G. M. Reed etal. (2019) у виданні World Psychiatry. Як зазначають її автори, що метою їхньої статті є порівняння визначень епізодів манії та гіпоманії в МКХ-11 із наданими в МКХ-10 (WHO, 1992) та в DSM-5 (APA, 2013).
Використовуючи критерії щодо даних Цюріхського дослідження, докладно описаних раніше в роботі J. Angst etal. (2016), вони прагнули попередньо проілюструвати деякі наслідки перегляду.
Цюріхське дослідження: вибірка та застосовані визначення
вгоруЦюріхське епідеміологічне дослідження тривало 30 років: вік учасників на початку вивчення становив 19–20 років, а наприкінці — 49–50 років. Інтерв’ю брали в початковій когорті з 4 тис. 547 осіб (2 тис. 346 жінок і 2 тис. 201 чоловік) з округу Цюріх у Швейцарії, обстежених 1978 р., із використанням Опитувальника щодо вираженості психопатологічної симптоматики (SCL-90-R) (Derogatis, 1977). Для поздовжнього дослідження відібрали стратифіковану підвибірку з 591 суб’єкта.
Вибірка на дві третини налічувала осіб, які набрали високі бали (> 85-го перцентиля для показника загальної тяжкості захворювання за SCL-90-R; n = 396), і на третину — із випадково відібраних суб’єктів, чиї оцінки < 85 перцентиль (n = 195).
Експерти зауважують, що використання стратифікованих вибірок не є рідкістю в епідеміологічних дослідженнях (Dunn etal., 1999). Загалом проведено сім інтерв’ю: 1979, 1981, 1986, 1988, 1993, 1999 і 2008 рр.
Для поточного аналізу використали лише дані, отримані 1986 р., коли до інтерв’ю було додано розділ із діагностування манії. Початковий розподіл для двох верств опитаних не змінювався протягом періоду дослідження.
Аналіз представлений як із вихідними показниками (n = 475 за період 1986–2008 рр.), так із цифрами після повторного зважування для компенсації стратифікації (n = 2 051). Для повторного зважування статистичний аналіз проводили за допомогою процедури SAS у межах PROC SURVEYFREQ.
Як зазначають автори, використовували визначення для МКХ-11 із доступних в інтернет-мережі документів. Для МКХ-10 були опубліковані діагностичні критерії для досліджень, які відрізнялись від клінічних описів і діагностичних настанов для клініцистів (WHO, 1993). Це зумовило обмеження як щодо кількості симптомів, так і тривалості їхніх проявів, що зменшувало відмінності між МКХ і DSM-IV.
J. Angst etal. послуговувалися визначенням діагностичних критеріїв для досліджень із МКХ-10 задля його аналізу, але цей підхід не поширився на МКХ-11, оскільки немає жодних ознак того, що діагностичні критерії досліджень будуть розроблені для останнього перегляду МКХ.
Біполярні афективні розлади в МКХ-11
вгоруРозділ, що стосується афективних розладів у МКХ-11, реорганізований, він починається з опису епізодів манії та депресії (депресивного, маніакального, змішаного та гіпоманіакального епізодів), які не кодуються. Коди присвоюються розладам, які діагностуються на основі патернів епізодів манії та депресії у пацієнта з плином часу.
До того ж дані нових досліджень щодо біполярного та супутніх розладів дали змогу розмежувати біполярний афективний розлад (БАР) на I та II типи, зважаючи на відмінності між ознаками манії та гіпоманії (Reed etal., 2019). Крім того, це узгоджується з DSM-5.
Манія як діагноз
вгоруІсторично БАР охоплював манію, БАP-I, БАP-II, гіпоманію та циклотимічні розлади. Міжнародні посібники з діагностики не відображають повністю спектр афективних розладів.
Так, у жодному з них манія не має статусу окремого розладу. У МКХ-10 маніакальний епізод кодувався лише в межах афективних розладів. Як правило, на практиці пацієнтам із манією/маніакальним епізодом встановлюють діагноз БАP-I.
МКХ-11 продовжує цю традицію діагностики, яка відповідає версіям DSM, що змінювали одна одну, зокрема DSM-5.
На думку авторів, таку тактику слід розглядати як недолік як у клінічному, так і в дослідницькому аспектах. Дані епідеміологічних, клінічних і генетичних досліджень підтверджують, що уніполярна манія є окремим розладом (Merikangas etal., 2014; Baek etal., 2014; Angst and Grobler, 2015).
Результати нещодавнього аналізу об’єднаних даних семи епідеміологічних досліджень за участю дорослих пацієнтів виявили наявність БАР-I (манія з великим депресивним епізодом) у 323 осіб, натомість у 109 осіб встановлено відносно рідкісний, але окремий діагноз — манія (Angst etal., 2018).
Основні відмінності визначень маніакального й гіпоманіакального синдромів та епізодів у МКХ-11 і DSM-5
вгоруВизначення маніакального та гіпоманіакального синдромів та епізодів у двох посібниках нині майже однакові щодо критеріїв залучення до дослідження, тривалості, госпіталізації та наявності або відсутності психотичних ознак і порушень у сфері соціального та професійного функціонування.
Для діагностування епізодів манії та гіпоманії відповідно до МКХ-11 необхідні певні визначальні характеристики, а саме:
1. Ейфорія, дратівливість або експансивність, підвищена активність або період підвищеної енергійності.
2. Плюс «декілька» (відповідно до МКХ-11), три або більше (за DSM-5) із семи таких симптомів:
- підвищена балакучість чи мовленнєвий натиск;
- «стрибки» ідей;
- підвищена самооцінка або ідеї власної величі;
- зменшення потреби у сні;
- патологічно підвищена відволікуваність;
- імпульсивна нерозсудлива поведінка;
- підвищення проявів сексуального потягу, комунікабельності або цілеспрямованої діяльності.
Отже, як зазначають автори, для діагностування БАР як згідно з МКХ-11, так і з DSM-5, необхідна наявність симптомів не лише піднесеного/ейфорічного, експансивного настрою або дратівливості, але й наявність ознак підвищеної активності/енергійності. Саме у цьому полягає відмінність щодо застосування МКХ-10 та переглянутої версії DSM-IV, згідно з якими необхідною була лише наявність критерію «А», а саме змін настрою (APA, 2000). Адже такі розбіжності створюють проблеми в діагностиці захворювання.
J. Angst etal. зауважують, що наслідки цих важливих концептуальних змін, запроваджених DSM-5, проілюстровані даними проведеного проміжного дослідження, у межах якого у 810 осіб із 3 тис. 618 (22,5 %) пацієнтів із великою депресією було виявлено лише один критерій — розлад настрою (піднесений настрій або дратівливість), який свідчив про біполярний розлад.
Натомість у разі застосування критеріїв DSM-IV цим пацієнтам був встановлений діагноз БАР, тоді як згідно з DSM-5 вони «втрачали» біполярність і їхній діагноз уже змінювався на «великий депресивний розлад» (Angst etal., 2014).
Порівняння критеріїв епізодів манії та гіпоманії в МКХ-11 і DSM-5
вгоруВідповідно до DSM-5 визначення епізодів манії та гіпоманії є дещо обмеженим (як за діагностичними настановами для досліджень МКХ-10), оскільки у разі, коли наявна лише дратівливість (без ейфорії), для встановлення діагнозу потрібні чотири, а не три із семи симптомів; водночас згідно з МКХ-11 дратівливість не виділена окремо як симптом.
Мінімальна тривалість епізоду гіпоманії становить 4 і більше днів згідно з DSM-5 та «декілька днів» за МКХ-11. Автори вказують, що під час їхнього аналізу «декілька днів» було інтерпретовано як 4 і більше днів поспіль.
Ще одне обмеження щодо епізоду гіпоманії у DSM-5 стосується змін щодо функціонування. Так, згідно з критерієм «C» DSM-5, пацієнтам із гіпоманією притаманні чіткі зміни у функціонуванні, не характерні для особи; а за критерієм «D» необхідною є наявність змін настрою та функціонування, яка помітна для оточення. У МКХ-11 це виражено менш категорично, оскільки суттєва зміна звичного діапазону настрою та поведінки має бути очевидною для осіб із оточення пацієнта.
Причинно-наслідкові зв’язки
вгоруПодібно до DSM-5, МКХ-11 виключає синдроми, зумовлені впливом психоактивних речовин, медичних препаратів або інших захворювань (наявність пухлини тощо), але дозволяє діагностувати епізод манії або гіпоманії, якщо синдром повністю зберігається після того, як антидепресивну терапію (медикаментозну, електросудомну, світлотерапію) завершено, а її ефект є незначним або ж його зовсім немає. Однак виключення та визначення причинно-наслідкових зв’язків залишаються проблематичними і не обґрунтованими науковими даними.
Порівняння діагностичних систем МКХ-10, МКХ-11 і DSM-5 на прикладі використання даних Цюріхського дослідження
вгоруМКХ-11 та МКХ-10: симптоми манії та гіпоманії
J. Angst etal., порівнюючи критерії МКХ-11 і МКХ-10, виявили мінімальне зниження частоти епізодів манії при застосуванні перших систем порівняно з використанням других (29 і 31 випадків відповідно). Використання МКХ-11 дало змогу діагностувати 48 осіб з епізодом гіпоманії, а за МКХ-10 — лише 40. Порівнювали зважені показники поширеності, оскільки у Цюріхському дослідженні випадки ризику (високі показники згідно з Опитувальником SCL-90 R) були представлені надмірно.
МКХ-11 та DSM-5: симптоми манії та гіпоманії
МКХ-11 і DSM-5 тісно узгоджуються щодо діагностики маніакальних епізодів, але епізоди гіпоманії набагато частіше ідентифікувалися за допомогою МКХ-11, аніж DSM-5 — 48 і 15 відповідно.
Натомість у разі діагностики за обома класифікаторами виявлено лише 10 осіб із гіпоманією. Показники поширеності манії вразі застосування МКХ-11 становили 5,4 %, а за DSM-5 –4,7 %. Натомість гіпоманію діагностували за допомогою МКХ-11 частіше, ніж за DSM-5 — у 9,9 та 2,2 % випадків відповідно.
Достовірність діагнозів за МКХ-11
вгоруЯк ознаки підтвердження достовірності діагнозу автори пропонують використовувати наявність симптомів манії чи депресії в сімейному (у батьків, братів і сестер) та особистому анамнезі. Позитивний сімейний анамнез сильно корелює з діагностуванням манії та гіпоманії. Обидві ці діагностичні підгрупи суттєво корелюють із наявністю у сімейному анамнезі епізодів манії, самогубств/суїцидальних спроб, зловживання/залежності від алкоголю і тривоги/паніки. Втім, асоціації з депресією або курінням не виявлено.
Результати всіх трьох діагностичних класифікацій продемонстрували дуже схожу обґрунтованість щодо наявності в особистому анамнезі симптомів манії та гіпоманії, але жодної — щодо симптомів депресії.
Якщо пацієнтів, які були госпіталізовані з приводу маніакальних синдромів, за МКХ нині відносять до таких, що мали епізоди манії, то пацієнтам із симптомами манії, котрі пройшли курс лікування, обґрунтовано встановлюють діагноз «гіпоманія». За даними авторів, це стосувалося 4 із 149 пацієнтів (2,7 %), але якщо об’єднати їх з особами зі встановленою гіпоманією, то кількість останніх збільшиться із 48 до 52. Отже, рівень поширеності збільшився би з 9,9 до 10,1 %. Потрібні подальші дослідження цього підходу. Гіпотезу щодо континууму «норма–патологія» підтверджує також наявність рекурентних коротких епізодів гіпоманії серед тих, у кого є симптоми манії, — у 37 осіб із показником поширеності 7,8 % (Angst, 1997). Загалом у 23,38 % осіб було виявлено маніфестацію манії, гіпоманії або короткі епізоди гіпоманії.
Висновки
вгоруАвтори дійшли висновку, що порівняно з МКХ-10 та DSM-5 поточне визначення епізодів гіпоманії для МКХ-11 являє собою важливий прогрес. Епізоди гіпоманії можливо діагностувати вдвічі частіше, ніж епізоди манії. З клінічного погляду є логічним те, що легший стан має виникати частіше, ніж тяжкий.
Це також означає, що БАР-ІІ стане більш поширеним діагнозом. На думку авторів, соціальні та суб’єктивні наслідки епізодів гіпоманії не завжди є небажаними. Вони можуть бути пов’язані з підвищеною працездатністю та творчістю пацієнтів. Треба отримати результати транскультуральних досліджень, щоб визначити, чи варто додавати амбулаторне лікування до критеріїв діагностики гіпоманії, паралельно із включенням критерію госпіталізації для діагностування епізоду манії. Як зазначають автори, класифікація МКХ-11 дасть змогу розширити можливості фахівців для вироблення клінічного судження, що, безумовно, є її вагомою перевагою. Після погодження з усіма країнами ВООЗ 11-те видання Міжнародної класифікації хвороб відразу набере чинності.
Підготувала Ольга Мороз
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2020 Год
Содержание выпуска 10 (121), 2020
Содержание выпуска 9 (120), 2020
Содержание выпуска 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Содержание выпуска 7 (118), 2020
Содержание выпуска 6 (117), 2020
Содержание выпуска 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Содержание выпуска 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Содержание выпуска 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Содержание выпуска 2 (113), 2020
Содержание выпуска 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Содержание выпуска 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться