скрыть меню

Вегетативна дистонія: тактика ведення пацієнта

страницы: 34-37

Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Термін «вегетативні розлади» об’єднує ­різноманітні за поход­жен­нями (центрального та ­периферичного генезу) і проявами порушення вегетативних функцій організму, які зумовлені проблемами з нейрогенною регуляцією.

За даними епідеміологічних досліджень, близько 80 % населення планети протягом життя страждають на ті або інші порушення, що клінічно проявляються у вигляді веге­тативної дисфункції (Кузьмінова, Сєркова, 2009).

Класифікація вегетативних розладів

вгору

Центральні вегетативні розлади пов’язані з дисфунк­цією центральних надсегментарних інтеграційних структур стовбура, проміжного мозку, лімбічної системи, вели­ких півкуль, які координують функцію різних відділів вегета­тивної нервової системи (ВНС), а також поєдну­ють вегета­тивні реакції з мотиваційно-афективними та нейроендо­кринними.

Клінічна картина за таких розла­дів ­зумовлена ­патологією центрального відділу; вони нерідко ­супроводжуються полі­морфними ­психічними (психовеге­тативним синдромом) та ендокринно-­метаболічними порушеннями.

Периферичні вегетативні розлади — це результат ураження периферичних (сегментарно-периферичних) веге­тативних структур, що входять до складу симпатичної або парасимпатичної нервової системи. Як правило, вони проявляються у вигляді дисфункції вісцеральних ­систем (синдром пери­феричної вегетативної недостатності) або вегетативно-трофіч­них порушень (­ангіотрофалгічні синдро­ми). Також виділяють первинні та вторинні веге­тативні ­розлади. Зокрема, первинні пов’язані з безпо­серед­нім вибірковим ураженням вегетативних ­структур («­захво­­рювання ВНС»); зумовлюються спадковими хворо­бами або набу­тими захворюваннями дегенеративного/­аутоімунного харак­теру, за яких вегетативна дисфункція має облігатний характер, домінує в клінічній картині та виникає на найбільш ранній стадії патології.

Вторинні вегетативні розлади є ускладненням інших невро­логічних, психічних або соматичних захворювань, що виражаються як вегетативними, так і іншими порушеннями, причому вегетативні розлади за цих нозологій не мають облігатного характеру і виникають на більш пізньо­му етапі розвитку хвороби.

nn20_5_3437_d1.jpg

Таблиця 1. Ізольована вегетативна недостатність

Нині є популярним визначення «ізольована вегетативна недостатність», характеристики якої наведено в таблиці 1. Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), вегетативні розлади належать до ­розділу «Хвороби нервової системи».

Розлади вегетативної (автономної) нервової системи (G90), за винятком розладу вегетативної нервової ­системи, зумов­леного зловживанням алкоголем — G31.2:

  • G90.0 — Ідіопатична периферична вегетативна нейро­патія. Непритомність, пов’язана з подразненням каро­гидного синуса.
  • G90.1 — Сімейна дизавтономія (Райлі-Дея)
  • G90.2 — Синдром Горнера (синдром Бернара–Горнера).
  • G90.3 — Полісистемна дегенерація. Неврогенна орто­статична гіпотензія (Шая — Дрейджера) (за ви­нятком ортостатичної гіпотензії — БДУ 195.1).
  • G90.8 — Інші розлади вегетативної (автономної) ­нервової системи.
  • G90.9 — Розлад вегетативної (автономної) нервової системи неуточнений.

Щодо соматоформної вегетативної дисфункції рекомендовано використовувати код G90.8: «Інші розлади вегетативної (автономної) нервової системи».

Вегетативна дисфункція виникає в межах психовегетативного синдрому (у клінічній практиці часто ­послуговуються терміном «вегетативна дистонія»), за психовегетативних розладів може мати як постійний, так і па­ро­­ксизмальний характер (так звані вегетативні кризи). У патогенезі ­важливу роль відіграє дисфункція лімбічної системи і ­ретикулярної формації стовбура мозку, які беруть участь у регуляції як емоційних, так і вегетативних реакцій, гіперчутливість центральних структур до вегетативної аферентації, а також преморбідний дефект вегетативної регуляції, що спрямовує невротичні розлади у вегетативне русло.

Діагностування вегетативної дисфункції

вгору

За встановлення діагнозу вегетативної дисфункції слід брати до уваги такі моменти, як:

1) наявність невротичного розладу;

2) наявність вегетативної дистонії (дисфункції);

3) провідний клінічний синдром або синдроми:

  • гіпервентиляційний;
  • кардіоваскулярний;
  • гастроентеральний (диспептичний, абдоміналгічний);
  • дизуричний;
  • синдром порушення терморегуляції.

Більшість випадків вегетативної судинної дисфункції нозологічно належать до невротичних розладів, натомість вегетативні (соматоформні) скарги пов’язані з ­активацією вегетативної системи. Ознаками невротичних розладів є:

1. Постійні скарги на підвищену стомлюваність після розумової праці або скарги на слабкість у тілі й виснажен­ня за мінімальних зусиль.

2. Щонайменше дві з таких ознак, як: м’язовий біль, запа­морочення, головний біль напруги, порушення сну, неможливість розслабитися, дратівливість, диспепсія.

3. Будь-які вегетативні симптоми або симптоми ­депресії не відповідають за своєю тривалістю і виразністю критеріям тяжчих психічних розладів.

4. Ключова ознака — швидка стомлюваність, яка виникає в когнітивній, афективній (емоційна лабільність), фізичній сферах (занепад сил, розбитість).

Для астенічного неврозу, який супроводжує вегетативну дисфункцію, притаманні такі соматичні ­скарги, як: гіпер­естезії (головний біль напруги й відчуття ­запаморочення); тривога або симптоми депресії; зниження лібідо; ­можливі порушення засинання, часті нічні пробудження, іноді гіпер­сомнія.

У разі прогресування хвороби ­заклопотаність пацієнтів власним психічним або фізичним здоров’ям може набути рис астеноіпохондрії.

Клінічну характеристику функціонального стану вегета­тивної нервової системи, що ­допоможе клініцистам під час встановлення діагнозу, наведено в ­таблиці 2.

nn20_5_3437_d2.jpg

Таблиця 2. Клінічна характеристика функціонального стану вегетативної нервової системи

Роль ендотеліальної дисфункції

вгору

Ендотеліальна дисфункція є важливим чинником порушення вегетативного гомеостазу, оскільки перешкоджає синтезу та функціонуванню оксиду азоту (NO) у судинній системі, а це призводить до розвитку артеріальної гіпертензії, атеросклерозу та діабетичної ангіопатії, гострого інфаркту міокарда, нестабільної стенокардії, атеротромбозу, тромботичної мікроангіопатії (дистонії), ­тромбоемболічних цереброваскулярних захворювань. Ендо­телій судин відіграє вирішальну роль у підтримці стану судин, особливо за вегетативної дисфункції. У відповідь на пато­логічні подразники він вивільняє різні вазоактивні медіа­тори, як-от: ангіотензин II, ендотелін-1, чинники росту ­ендотеліальних клітин, ендотелій-залежний фактор гіперполяризації, інтер­лейкіни, інгібітори плазміногену, про­стациклін, простагландин H2, оксид азоту і тромбоксан А2.

nn20_5_3437_r.jpg

Рисунок. Багатоваріантний аналіз коефіцієнта ризику за результатами досліджень, які свідчать про взаємозв’язок між коронарною або периферичною ендотеліальною функцією та серцево-судинними подіями

На рисунку представлено результати ­багатоваріантного аналізу досліджень із вивчення зв’язку між коронарною/периферичною ендотеліальною дисфункцією та серцево-­судинними подіями (раптова серцева смерть, інфаркт міо­карда й потреба у реваскуляризації).

Проаналізовано дані близько 2 тис. 500 пацієнтів, тривалість ­спостереження від 1 до 92 міс. Результати засвідчили, що ендотеліальна дисфункція значуще асоційована із серцево-судинними подіями, а поліпшення ендотеліаль­ної функції сприяє зменшенню їхньої частоти (Lerman and Zeiher, 2005).

Лікування

вгору

За наявності вегетативної дисфункції, супроводжуваної соматичною патологією, слід призначати комплекс препара­тів, які компенсують ці порушення. Їхня ефективність зумовлена антиоксидантною та мембранопротекторною дією.

Одним із таких препаратів є Лодиксем (етилметилгідро­ксипіридину сукцинат). Механізм його дії зумовлений анти­оксидантними та мембранопротекторними властивостями.

Препарат інгібує перекисне окиснення ліпідів; підвищує активність супероксиддисмутази; сприяє збільшенню співвідношення ліпіди/білка; зменшує в’язкість мембран і підвищує її плинність.

Крім того, Лодиксем має ноотропні властивості:

  • поліпшує мозко­вий мета­болізм і ­крово­забезпечення ­головного мозку;
  • чинить гіпо­ліпідемічну дію;
  • посилює транспорт нейромедіа­торів;
  • сприяє покращенню синаптичної передачі.

Застосування препарату Лодиксем підвищує вміст ­дофаміну в головному ­мозку, нестача якого призводить до сповільненості та загальмованості когнітивних про­цесів у мозку людини, скутості ­рухів, утруднення ходи, обмеженості рухової ­активності. Дофамін є життєво необхідною речовиною, дефіцит якої зумовлює погане само­почуття (пригнічений емоційний стан).

Тривала терапія препаратом Лодиксем (до місяця) сприяє зменшенню тривожності, тобто йому ­притаманний анксіо­літичний ефект за допомогою модуляції ­активності рецепторних комплексів — бензо­діазепінових та γ-аміномаслянокислотних (ГАМК).

Серед показань для застосування препарату Лодиксем:

1) черепно-мозкові травми та їхні наслідки;

2) дисциркуляторна енцефалопатія;

3) нейроциркуляторна дистонія;

4) легкі когнітивні порушення атеросклеротичного ­генезу;

5) тривожні розлади за невротичних і неврозоподібних ­станів.

Призначають Лодиксем внутрішньом’язово або внутріш­ньо­­венно (струминно, краплинно) 100–300 мг/добу протягом 14–30 днів; дозування підбирають індивіду­ально (макси­мальна добова доза не має пере­вищувати 1200 мг).

Як зазначалося, ендотеліальна дисфункція є важливим чинником порушення вегетативного гомеостазу.

Одним із препаратів, який значно поліпшує ендотелійзалежну дилатацію, є Тівортін®, оскільки його діюча речо­вина — L-аргі­нін — являє собою субстрат для NO-­синтази (ферменту, що каталізує синтез NO в ендотеліоцитах), а завдяки вивільненню вазоактивних медіаторів відбувається регуляція тонусу судин і поліпшується функціонування ендотелію.

За наявності вегетосудинної дисфункції застосування препарту Тівортін® відіграє вирішальну роль для підтриман­ня судин. Повний курс ліку­ван­ня препаратом Тівортін® — 10 днів ­інфузійної терапії (по 100–200 мл — 4,2–8,4 г) і 14 днів ­перорального приймання (розчин Тівортін® аспартат по 10 мл на день).

Висновки

вгору

Вегетативні розлади, в основі патогенезу яких лежить дез­інтеграція вегетативних, емоційних, сенсомоторних, ендо­кринно-вісцеральних співвідношень, ендотеліальна дисфункція, а також порушення циклу сон-активність, є серйозною та поширеною проблемою в сучасній медицині.

Своєчасна діагностика та призначення ­комплексного ­лікування, зокрема інфузійної терапії етилметилгідроксипі­ридину сукцинатом (Лодиксем) та L-аргініном (­Тівор­тін®), дає змогу ефективно впливати на патогенез цих ­порушень і в такий спосіб компенсувати їх.

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2020 Год

Содержание выпуска 10 (121), 2020

  1. Ю. А. Бабкина

  2. І. Я. Пінчук, М. Ю. Полив’яна

  3. В. Я. Пішель, Т. Ю. Ільницька, С. А. Чумак, Н. М. Степанова, Ю. В. Ячнік

  4. Т. Ю. Ільницька, Ю. М. Ящишина, Жерард Батчер, Ольга Сушко

  5. Ю. О. Сухоручкін

  6. Т. М. Слободін, Н. О. Михайловська

Содержание выпуска 9 (120), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т.І. Негрич

  3. В. И. Харитонов, Д. А. Шпаченко, Т. И. Бочарова

  4. P. Fusar-Poli, M. Solmi, N. Brondino et al.

Содержание выпуска 8 (119), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т. Скрипник

  3. Л. О. Герасименко

  4. Я. Є. Саноцький, Т. М. Слободін, Л. В. Федоришин, В. В. Білошицький, І. Р. Гаврилів, А. В. Гребенюк, І. Б. Третяк, С. В. Фєдосєєв

  5. Г. М. Науменко

  6. С. А. Мацкевич, М. И. Бельская

Содержание выпуска 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Содержание выпуска 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Содержание выпуска 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.

Содержание выпуска 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Выпуски текущего года