скрыть меню

Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку

страницы: 20-22

Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна, Національна академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

У статті представлено основні методи навчання, які є ефективними в освітньому процесі лікарів. Ці ме­то­ди застосовують на ка­фед­рі психіатрії, ­психотерапії та медичної ­психології Націо­нальної медичної академії після­дипломної освіти ­імені П. Л. Шупика. Внаслідок перебудови системи на­вчання лікарів у напрямі саморозвитку нині кожному самостійно доводиться здобувати знання та підвищу­вати рівень навичок. Тому важливим є ­розуміння принци­пів навчання та засвоєння нової інформації кожним медпрацівником для самовдосконалення.

Навчання як один із ­видів людської діяльності ­складається з двох взаємопов’язаних процесів — викладання й учіння. Процес ­навчання ми засвоїли ще в школі, коли спочатку вивчали нову тему, розв’язували завдання, потім писали конт­рольну роботу і зрештою отримували оцінку. В дорослому віці ми навчає­мося не менше — спочатку ­читаємо, потім практикуємо та очікуємо на результат. Методо­логією на­вчання в дорослому віці займається андрагогіка (грец. aner, andros — дорослий і ago — веду) — галузь педагогічної ­науки, яка розкриває проблеми ­навчан­ня, виховання й ­освіти дорослої людини протягом ­життя. У широ­кому сенсі андра­гогіку варто розуміти як науку особистісної самореалізації людини впродовж усього життєвого циклу.

Основні особливості навчання лікарів

вгору

Доросла особа як сформована особистість перед початком навчання, як правило, вже має певні цілі. Головною її метою засвоєння нових знань є їх успішне застосування для розв’язання тих чи інших практичних завдань. Передусім ­доросла ­особа потребує самостійності та самореалізації в усвідомленні навчального матеріалу. Тому вкрай важливо дотримуватися принципу «non scholae, sed vitae discimus» (лат.) — навчаємося не для школи, а для життя. Зокрема, для лікаря очевидно, що лише після того, як виникає потреба в ­знаннях, можливе засвоєння необхідного матеріалу. Формується процес навчання не лише мотивацією, а й часом, місцем, віддаленістю та вартістю. Кожен із цих чинників може стати на перешкоді до отримання затребуваної інфор­мації. Лікарську діяльність найліпше визначає фах, де окремою цінністю є індивідуальний досвід. Для лікаря саме його досвід і знання мають головне значення. Особ­ливо цінним у навчанні є проведення ­семінарів, під час яких клініцисти можуть ділитися набутим досвідом. Але для якісного засвоєння знань важлива ­співпраця викладача та лікаря, який їх здобуває. На відміну від педагогіки, відповідальність за знання у сфері андрагогіки покладається не на ­викладача, а саме на того, хто навчається. Функція викладача полягає в тому, щоб надавати допомогу щодо виявлення, систематизації, формалізації особистого досвіду лікаря, який навчається, коректуванні та доповненні його знань.

Андрагогіка перед­бачає перевагу практичних занять над лекційними. Ефектив­нішими є заняття експериментального характеру, коли результат стає очевидним. Досить продуктивні для якісної освіти ­навчальні заходи на кшталт дискусій, ділових ігор і кейсів, ­розв’язання конкретних завдань чи проблем. ­Власне, андра­гогіка на перше місце висуває дисципліни, яким прита­манний інтегрований матеріал із кількох ­галузей знань. У сфері медицини високорезультативними є обговорення клінічних випадків, ­семінари та тренінги. ­Тематика таких форм має охоплювати не окрему ­спеціальність чи нозологію, а відповідати інтегро­ваному курсу за кількома напрямами. Наприклад, тренінг на тему тривожних розладів із погляду невролога, психі­атра та психо­лога. Для лікаря стають очевидними різні рівні ­проблеми. Він здобуває знання про розлади, із якими має справу, ­проте під кутом суміжної ­спеціальності, що ­суттєво розширює обсяг знань клініциста. А в психоневрологічному напрямі це важливо, як ніде інде, адже саме у такий спосіб ­можлива реалізація біопсихосоціальної моделі надання допомоги пацієнту. Негативним явищем, притаманним дорослим як учням, є менша продуктивність процесів сприйняття, запам’ято­вування, мислення порівняно з дітьми та підлітками. Саме тому в навчанні дорослих осіб важливо застосовува­ти методологічні техніки. Приміром, для кращого запа­м’ятовування, варто користуватися прийомами мнемоніки. Доросла особина має стійкі та сталі ментальні моделі, позитивний досвід соціальної поведінки та професійної діяльності. Із часом досвід потребує оновлення, а менталь­ні моделі вступають у протиріччя із сучасними ­поглядами медицини. Це зумовлює певні труднощі та потребує особ­ливої уваги, адже важливо не лише навчитися чогось нового, а й розвінчати попередні переконання.

Цикл Девіда Колба

вгору

Саме для дорослого центральною ланкою в процесі на­вчання є досвід. Відмінністю від дітей є те, що ­вчителя дитина сприймає як авторитет, адже він старший. Натомість авторитет у дорослого учня викладачеві ще слід ­здобути. Для дорослих значно ціннішим є час. Головна мотивація для навчання — відповідь на запитання «Для чого?» та можливість застосувати отримані знання на ­практиці. Усе це формує єдиний безперервний процес навчання дорослих. ­Одним із методологічних прийомів, який це пояснює, є цикл Д. Колба (рис. 1). Це поняття стало центральним для андрагогіки. Передусім слід створити ситуа­цію, за якої людина має пережити свій досвід або може ним ­поділитися. Найкращою умовою переживання досвіду є дія, яка зумовлює ефективність тренінгів. А наступним кроком має ­стати аналіз досвіду (рефлексія). Далі викладати теорію, висвітлювати концепцію й реалізувати її на практиці.

nn20_4_2022_r1-300x195.jpg

Рисунок 1. Схематичне зображення циклу навчання за Девідом Колбом

Динаміка процесу вдосконалення навичок

вгору

Процес удосконалення навичок, підвищення ­професійної майстерності ніколи не припиняється (рис. 2). Його можна уявити як безкінечну спіраль розвитку компе­тенції, розділе­ну на кілька етапів: усвідомлена некомпетентність — розуміння потреби в подальшому розвитку навичок; неусвідомлена некомпетентність — немає розуміння того, які знання необхідні, не сформовані навички; усвідомлена некомпетентність — тренінг і процес набуття навичок; усвідомлена компетентність — усвідомлене застосу­вання навичок на практиці; неусвідомлена компетентність — звичне (неусвідомлене) застосування навичок.

nn20_4_2022_r2-300x195.jpg

Рисунок 2. Схематичне зображення процесу вдосконалення навичок

Проблеми безперервного професійного розвитку лікарів в Україні

вгору

Попри активну інформаційну кампанію щодо безперервного професійного розвитку, все ж у лікарів залишається багато питань, які потребують відповідей, наприклад «Де здобути бали для атестації?» Також актуальною є проб­лема пошуку інформаційних ресурсів, що були б корисними для практики. Короткі відповіді на важливі питання щодо безперервного професійного розвитку:

  1. У МОЗ 22 травня підписали наказ про пере­несення атестацій 2020 р. на період карантину. Про це повідомила заступниця Міністра Ірина Микичак. Медичним працівникам можна не турбуватися про те, що термін дії їхньої атестації закінчився, а через епідемію вони не можуть його ­поновити.
  2. Усі медичні працівники, які були залучені до ­надання меддопомоги під час епідемії коронавірусної інфекції, отримають 50 балів до безперервного професійного розвитку.
  3. Буде продовжено на один календарний рік термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, провізора-спеціаліста, спеціаліста, термін яких спливає у період із 11 січня до 11 червня 2020 р.
  4. Лікар самостійно формує своє портфоліо, яке засвідчує керівник закладу, та підраховує бали.
  5. Здобувати бали можна не лише за своєю ­спеціальністю.

Перевагою нової системи безперервного ­професійного розвитку лікарів є свобода вибору навчального заходу. Хоча це потребує особистих коштів лікаря. ­Формування механізму компенсації цих видатків державою лише в перспек­тиві. Отже, доки він запрацює, компенсувати витрати на на­вчання доведеться самостійно. А за поточного рівня заробітної плати це обурює медиків. Крім того, наразі ­увага лікарів сфокусована на реформуванні вторинної ланки медичної ­допомоги, тому питанням атестації приділяється дещо менше часу. Зважаючи на сталу інтенсивність праці лікарів і понаднормовість роботи, елементарно через брак часу вибір навчального заходу відбувається не за конкурентоздатністю останнього, а за принципом «найменшого спротиву». Для лікаря найпростішим і найлегшим способом отримання балів стали тематичні курси ­вдосконалення. Керуючись авторитетністю шкіл та їхнім багаторічним досвідом у навчанні саме лікарів, більшість віддає ­перевагу медичним університетам і закладам післядипломної ­освіти. Адже за один двотижневий курс такого ­тематичного ­вдосконалення лікар отримує 50 балів.

У процесі безперервного професійного розвитку лікар сам обирає, де черпати знання. Окремої уваги потребують індиві­дуальні особливості учасника навчального процесу. Адже кожному притаманний свій стиль навчання. Тому ­варто оцінити власний тип засвоєння інформації та шукати відповідно ті заходи, які дійсно поліпшуватимуть рівень знань.

Особливості навчання в психіатрії

вгору

У сфері психіатрії впродовж тривалого часу для ­навчання та в процесі роботи застосовують супервізії — ­спостереження досвідченішого колеги за діяльністю, обговорення сильних і слабких сторін, виправлення помилок і розв’язання проб­лем, які виникають на практиці. Для повноцінного ­розуміння будь-якого процесу потрібна участь колеги, інакше ­фахівець залишається в замкнутому колі власних думок і відчуттів, що не лише знижує ефективність лікування пацієнта, а й шкодить самому лікареві. Психіатри мають високий ризик емоційного вигорання. Фактично це є захисним механіз­мом психіки від надмірних навантажень. Супер­візії — метод безперервного навчання лікаря-психі­атра не лише для підвищення рівня його знань і вмінь, а і емоційної ­підтримки. Адже психіатрія — це галузь, яка ­потребує занадто багато сил і волі самого лікаря. Досить відомими є психотерапев­тичні супервізії, у межах яких психіатр періодично відвідує індивідуальні сесії з до­свідченішим колегою та обговорює труднощі, з якими стикається в процесі лікування своїх пацієнтів. Проте є й інший вид отримання знань — навчальні супервізії. Вони є невід’ємною частиною базової підготовки фахівців у галузі психіат­рії Вели­кої ­Британії. Королівський коледж психіатрів (Royal College of Psychiatrists) — це ­єдина в країні структура, що відповідає за підготовку, навчання та дотримання рівня й принципів роботи психіатрів. Без її акредитації неможлива практика психіатра в ­країні.

У дослід­жен­нях було доведено ефективність навчальних супервізій (Hoand McConville, 2004). Існує безліч поглядів на хід навчальної супервізії. Головними елементами її є: установлення правил сесій, обговорення очікування, перегляд попереднього досвіду та навчання; визначення цілей, які лікар ставить перед супервізією. Разом із супервізором лікар складає навчальний план, попередній план кожної сесії, паралельно обидва учасники ведуть письмові записи кожної сесії, які періодично переглядають. Найчастіше у ­навчальних супервізіях ­вирішують питання: клінічний супровід пацієнта; обговорення доказової бази; проблеми психо­навчання пацієнтів та його рідних; результати останніх досліджень, взаємодія із чле­нами мультидисциплінарних ­бригад; екзаменаційна практика; промови на ­конференціях; психотерапевтичні ­питання взаємовідносин із пацієнтом.

Сучасні технології навчання

вгору

Брак часу таінтенсивний розвиток науки вимагають швидкої зміни навчальних парадигм. Іноді публікація результатів певного дослід­жен­ня змінює теоретичні погляди та лікувальні стратегії. За таких умов підручники перестають бути джерелом інформації. Тоді лише науковий інтерес лікаря є пусковим механізмом для здобуття нових знань, а процес навчання стає дистанційним. Як правило, саме на лікаря покладається відповідальність за постійний пошук, удосконалення власних умінь і навичок. Саморозвиток потребує ­багато часу і зусиль, що є одним із недоліків цього ­процесу. Хоча значною перевагою дистанційного на­вчання є відсутність географічних меж і можливість ­засвої­ти матеріал, який недоступний у певному регіоні (таблиця).

nn20_4_2022_d.jpg

Таблиця. Переваги та недоліки дистанційного навчання лікаря

Висновки

вгору

Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити:

  • Процес навчання дорослих суттєво відрізняється від навчання дітей.
  • Центральною фігурою за навчального процесу дорослих є саме той, хто навчається.
  • Необхідна самостійність і самореалізація в процесі навчання.
  • Для лікаря досвід посідає центральне місце в навчанні.
  • Викладач надає допомогу щодо виявлення, системати­зації, формалізації особистого досвіду лікаря; коректує та доповнює його знання.
  • Продуктивнішим є навчання на практичних ­заняттях, аніж під час лекцій.
  • Ефективними є заходи за типом дискусій, ділових ігор, ­кейсів, розв’язання конкретних задач і проблем. ­
  • Корисними є дисципліни, які уможливлюють отримання інтегрованого матеріалу з кількох галузей знань.
  • Методологію навчання дорослих пояснює цикл Д. Колба (поетапне формування розумових дій).
  • Лікарю слід самостійно рухатися шляхом самовдоско­налення.
  • У психіатрії ефективним методом безперервного розвитку є супервізії.
  • Супервізії допомагають не лише поліпшувати ­власні знання, а й підтримувати лікаря у його нелегкій діяль­ності.
  • Одним із сучасних і прогресивних методів ­поліпшення знань для лікарів є дистанційне навчання.

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски текущего года

4 (115)

Содержание выпуска 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

3 (114)
1
2 (113)
1 (112)