Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
Зміст статті:
- Вивчення впливу терифлуномідув межах рандомізованих контрольованих досліджень
- Вивчення ефективності терифлуноміду в постмаркетингових дослідженнях та реальних клінічних умовах
- Оцінка переносимості терифлуноміду
- Терифлуномід у лікуванні рецидивуючо-ремітуючого розсіяного склерозу
- Висновки
Розсіяний склероз — хронічне запальне демієлінізуюче захворювання центральної нервової системи, яке зазвичай виникає у молодому віці. Вказана хвороба є значним тягарем з огляду на якість життя осіб, які потерпають від неї, соціальні та особисті витрати. Сьогодні немає методів радикального лікування цієї патології, тому сучасна терапевтична стратегія спрямована на зниження ризику рецидивів, вплив на органи-мішені, а саме на уповільнення атрофії головного мозку і зниження в такий спосіб прогресування інвалідизації. За отриманими численними доказовими даними рандомізованих контрольованих досліджень і в реальних клінічних умовах терифлуномід у пероральній формі знижує частоту рецидивів хвороби, запобігає збільшенню ступеня інвалідності, зменшує прогресування й активність захворювання і зазвичай добре переноситься пацієнтами з рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом. До вашої уваги представлено огляд статті L. J. Scott «Teriflunomide: a review in relapsing–remitting multiple sclerosis», опублікованої у Drugs (2019; 79: 875–886), де проаналізовано дані досліджень застосування перорального терифлуноміду в дорослих пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом.
Зазвичай у пацієнтів (~ 85 %) спочатку розвивається рецидивуючо-ремітуючий розсіяний склероз (РС), що характеризується періодами загострення та ремісією неврологічних симптомів. Точна етіологія цієї хвороби поки що невідома, ключові тригери передбачають складний взаємозв’язок генетичних чинників і факторів навколишнього середовища (Faissner, Gold, 2018; Tintore etal., 2019).
Імуномодулюючі або імуносупресивні хворобо-модифікуючі препарати є основою тривалого лікування пацієнтів із РС ще з моменту розроблення на початку 1990-х рр. першого засобу — підшкірного інтерферону (ІФН) β-1b. Хворобомодифікуючі препарати сприяють зниженню частоти рецидивів, уповільненню прогресування захворювання та зменшенню рівня інших клінічних маркерів, зокрема з оціненими за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) ураженнями та атрофією головного мозку.
Майже 10 років тому хворобомодифікуючі препарати для терапії РС вводили парентерально (наприклад, ІФНβ-1b, глатирамеру ацетат), проте такі маніпуляції супроводжувалися низькою прихильністю до лікування (особливо у пацієнтів із хронічними станами), реакціями у місці введення та виробленням антитіл. Хоча за останнє десятиліття затверджено декілька нових пероральних хворобомодифікуючих препаратів для лікування РС, як-от кладрибін, диметилфумарат, фінголімод, терифлуномід (Faissner, Gold, 2018; Tintore etal., 2019). Цим лікарським засобам притаманні різні механізми дії, профілі безпеки та пов’язані із застосуванням ризики, що дають змогу оптимізувати цей процес на підставі певних переваг для кожного пацієнта, зважаючи на його коморбідні хвороби та інші чинники.
Терифлуномід (Обаджіо®) є одним з основних активних метаболітів антиревматичного хворобомодифікуючого препарату лефлуноміду (Garnock-Jones, 2013; EMA, 2018; Aly etal., 2017). Як зазначає автор, точний механізм дії щодо терапевтичних ефектів цього селективного імуносупресанту в пацієнтів, які страждають на РС, ще належить вивчити. Проте, за наявними натепер даними, він може сприяти зменшенню кількості активованих лімфоцитів у центральній нервовій системі (ЦНС) (Bar-Or etal., 2014).
У межах основних рандомізованих контрольованих досліджень за участю згаданої популяції пацієнтів — TEMSO (Teriflunomide in Reducing the Frequency ofRelapses and Accumulation of Disability in Patients With Multiple Sclerosis) та TOWER (Teriflunomide in Participants With Relapsing Multiple Sclerosis) — терифлуномід забезпечував значно вищу ефективність, ніж плацебо, та був так само результативним, як ІФНβ-1a щодо поліпшення клінічних результатів у дослідженні TENERE (TErifluNomidE and REbif) (O’Connor etal., 2011; Confavreux etal., 2014; Vermersch etal., 2014).
Вивчення впливу терифлуномідув межах рандомізованих контрольованих досліджень
вгоруЕфект препарату в пацієнтів із рецидивуючим розсіяним склерозом
Під час досліджень експерти вивчали ефективність перорального терифлуноміду щодо клінічного поліпшення (TEMSO, TOWER, TENERE) та оцінювання МРТ-даних (TEMSO) у пацієнтів віком ≥ 18 років із підтвердженим діагнозом рецидивуючої форми РС (рецидивуючий РС) (O’Connor etal., 2011; Confavreux etal., 2014; Vermersch etal., 2014).
Випробування ІІІ фази були масштабними (n > 300) рандомізованими міжнародними подвійними сліпими дослідженнями з контрольованим плацебо (TEMSO і TOWER), мультицентровими з контрольною групою порівняння (з ІНФβ-1a) та засліпленими щодо вибору методу лікування (TENERE) (Garnock-Jones, 2013).
Довгострокові переваги лікування терифлуномідом зберігалися протягом ≥ 10 років у межах додаткового дослідження ІІ фази та розширених РКД ІІІ фази TEMSO і TOWER. Нижче наведено результати застосування терифлуноміду в дозуванні 14 мг/добу, затвердженому у Європейському Союзі (ЄС) та США (EMA, 2018). Період дослідження TEMSO становив 108 тижнів (середня тривалість лікування у групах терифлуноміду та плацебо — 84 і 83 тижні відповідно); TOWER — ≥ 48; у TENERE терифлуномід та ІФНβ-1a підшкірно використовували впродовж 64,2 і 60,1 тижня відповідно. У загальній популяції середній час від появи перших симптомів РС налічував ≥ 7 років.
Основні критерії включення до дослідження: бал ≤ 5,5 за розширеною шкалою оцінювання ступеня інвалідизації (EDSS) та щонайменше два клінічні рецидиви протягом останніх двох років або один за минулий рік. Серед основних критеріїв виключення: клінічний рецидив протягом останніх 30 (TOWER, TENERE) або 60 днів (TEMSO), наявність інших клінічно значущих системних захворювань, вагітність і використання ІФНβ-1a, глатирамеру ацетату, наталізумабу, мітоксантрону або інших імуносупресантів за попередні три місяці (O’Connor etal., 2011; Confavreux etal., 2014; Vermersch etal., 2014).
Результати порівняння ефекту терифлуноміду та плацебо
У дослідженнях TEMSO та TOWER 91,5 і 97,5 % пацієнтів відповідно страждали на рецидивуючо-ремітуючий РС; 4,7 і 0,8 % відповідно — на вторинно-прогресуючий РС із рецидивами; 3,9 та 1,7 % відповідно — на прогресуючий рецидивуючий РС (EMA, 2018).
Лікування терифлуномідом асоціювалося зі значущо ліпшими ключовими клінічними результатами порівняно з плацебо. Зокрема, в осіб групи застосування терифлуноміду спостерігали нижчу скориговану річну частоту загострень (первинна кінцева точка), у меншої кількості учасників погіршувався показник за EDSS, натомість у більшої частки не виявлено рецидивів (таблиця).
/images/nn20_5_4953_d.jpg)
Таблиця. Ефективність терапії пероральною формою терифлуноміду (14 мг/добу) у пацієнтів із рецидивуючим розсіяним склерозом у міжнародних рандомізованих подвійних сліпих дослідженнях ІІІ фази
/images/nn20_5_4953_d.jpg)
Таблиця. Ефективність терапії пероральною формою терифлуноміду (14 мг/добу) у пацієнтів із рецидивуючим розсіяним склерозом у міжнародних рандомізованих подвійних сліпих дослідженнях ІІІ фази
Тобто, як стверджує автор, на підставі об’єднаних даних досліджень TEMSO і TOWER установлено, що лікування терифлуномідом зупиняло стійке збільшення ступеня інвалідизації впродовж трьох місяців порівняно з плацебо (Freedman etal., 2018; Kappos etal., 2018).
Не зафіксовано також суттєвої різниці між групами щодо середніх змін балів за шкалою впливу втоми (FIS) на 108-му тижні в TEMSO і на 48-му — у TOWER (O’Connor etal., 2011; Confavreux etal., 2014).
За даними ретроспективного аналізу даних досліджень TEMSO та TOWER, лікування терифлуномідом (14 мг/добу) порівняно з прийманням плацебо корелювало із суттєвим зменшенням:
- частоти рецидивів та ускладнень згідно з EDSS;
- рецидивів, які потребували госпіталізації;
- застосування кортикостероїдів внутрішньовенно (в/в).
Крім того, за статистичними даними, річна частота всіх госпіталізацій і кількість ночей у стаціонарі для пацієнтів із рецидивами теж були значно нижчими за терапії терифлуномідом, ніж у разі приймання плацебо (O’Connor etal., 2013; Miller etal., 2014).
Сприятливий вплив терифлуноміду на клінічні результати зберігався під час тривалого лікування в додаткових дослідженнях у межах TEMSO (протягом ≤ 7, ≤ 9 або ≤ 11 років) і TOWER (≤ 7 років) та в розширеному дослідженні ІІ фази (≤ 8,5 та ≥ 10 років) (Sormani etal., 2017; O’Connor etal., 2016; Maurer etal., 2017; Confavreux etal., 2012; Freedman etal., 2017).
Позитивні результати лікування препаратом отримано під час оцінювання активності захворювання за допомогою МРТ протягом ≤ 5 років у додатковому дослідженні в межах TEMSO (Sprenger etal., 2018).
Так, у межах цього дослідження показники річної частоти загострень (загальної кількості рецидивів; тих, за яких пацієнти потребували госпіталізації, а також тих, за яких застосовували кортикостероїди в/в) на тлі лікування терифлуномідом протягом ≤ 11 років (n = 466) становили 0,230; 0,061 та 0,197 рецидивів/пацієнто-років відповідно (Maurer etal., 2017).
В основному дослідженні TEMSO через 96 тижнів у пацієнтів, які отримували лікування терифлуномідом, порівняно з тими, хто приймав плацебо, виявлено значуще поліпшення когнітивного функціонування порівняно з вихідним рівнем, яке оцінювали за слуховим тестом на додавання у заданому темпі (PASAT-3) (Sprenger etal., 2018).
Когнітивні функції продовжували поліпшуватися під час застосування терифлуноміду (14 мг/добу) за сповільнених темпів втрати об’єму мозку впродовж перших двох років лікування, що корелювало зі зростанням показників тесту PASAT-3 упродовж 5-річного періоду терапії (Sprenger etal., 2018).
На підставі об’єднаного аналізу даних досліджень TEMSO і TOWER, ступінь інвалідизації за терапії терифлуномідом залишався незмінним або зменшувався в більшості пацієнтів незалежно від стратифікації за базовими характеристиками, як-от тип рецидивуючого РС, оцінка за EDSS, вік або кількість попередніх рецидивів (Lublin etal., 2017; Vermersch etal., 2017).
Зокрема, у підгрупі пацієнтів із нещодавно встановленим діагнозом рецидивуючий РС, які раніше не отримували хворобомодифікуючі препарати (n = 587), лікування терифлуномідом порівняно із застосуванням плацебо асоціювалося зі значно більшою ймовірністю зменшення активності захворювання за даними МРТ (відношення шансів — 2,46) при зниженні відносного ризику (ВР) річної частоти загострень упродовж п’яти років на 32,7 % (Ohet al., 2017).
У дослідженні TEMSO МРТ-результати також свідчили про перевагу терифлуноміду над плацебо протягом двох років терапії, причому дозозалежний ефект препарату був очевидним щодо кількох показників візуалізації. Так, у групі терапії терифлуномідом порівняно з групою приймання плацебо спостерігалося значущо менше зростання загального об’єму ураження мозку (на 67,4 %) та гіпоінтенсивного компонента на Т1- і T2-зважених зображеннях (на 31,3 і 76,7 % відповідно) (O’Connor etal., 2011; Wolinsky etal., 2013).
Застосування терифлуноміду сприяло значущому зниженню показника втрати об’єму мозку проти вихідного рівня на 1-му та 2-му роках спостереження (у середньому на 36,9 і 30,6 % відповідно), що свідчить про нейропротекторний ефект препарату та зумовлене ним уповільнення збільшення ступеня інвалідизації (Radue etal., 2017).
Дані порівняльних досліджень ефективності терифлуноміду та ІНФβ-1a
Учені проаналізували результати лікування терифлуномідом у дозуванні 14 мг/добу (n = 111) або ІФНβ-1a (по 44 мкг тричі на тиждень підшкірно) у дорослих пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим РС. Терапія в межах дослідження TENERE тривала ≥ 48 тижнів.
За первинну комбіновану кінцеву точку брали час до виявлення неефективності лікування, наприклад виникнення підтвердженого рецидиву або повне скасування терапії через будь-яку причину.
На підставі методу Каплана—Меєра не виявлено суттєвої різниці між групами терифлуноміду та ІФНβ-1a щодо часу до встановлення неефективності лікування на 48-му і 96-му тижнях. Кумулятивний показник невдалих випадків терапії у досліджених групах сягав 33 і 37 % — на 48-му тижні та 37,8 і 42,3 % — на 96-му тижні відповідно (Vermersch etal., 2014).
Також на 48-му тижні не зафіксовано міжгрупових відмінностей для терифлуноміду та ІФНβ-1a щодо річної частоти загострень (0,26 проти 0,22 рецидиву/пацієнто-років) або середньої зміни загального показника за шкалою FIS (+ 4,10 проти + 9,10).
Отримана оцінка за опитувальником щодо задоволеності лікуванням (TSQM; діапазон балів 0–100, де вищі показники відповідають більшій задоволеності) свідчила про значущі переваги застосування терифлуноміду впродовж 48 тижнів порівняно з ІФНβ-1a під час аналізу:
- побічних ефектів (середній бал — 93,15 проти 71,38);
- зручності призначеної терапії (89,85 проти 61,90);
- загальної задоволеності лікуванням (68,82 проти 60,98) (Vermersch et al., 2014).
Оцінка ефективності терифлуноміду в осіб із першим клінічним епізодом демієлінізації
Ефективність терифлуноміду (14 мг/добу) вивчали у дорослих пацієнтів (середній вік — 32 роки) із першим клінічним епізодом демієлінізації, що визначали як неврологічний прояв з ознаками демієлінізації, зафіксований через 90 днів після рандомізації, або ≥ 2 ураження діаметром ≥ 3 мм на Т2-зважених МРТ-зображеннях. Міжнародне подвійне сліпе РКД із контрольованим плацебо ІІІ фази тривало 108 тижнів (Miller etal., 2014).
Основним клінічним результатом у вибірці пацієнтів, рандомізованих відповідно до призначеного лікування (mІТТ-популяція), був час до настання рецидиву (тобто появи нової неврологічної аномалії, відокремленої в часі на ≥ 30 днів від попередньої клінічної події; наявної ≥ 24 год за відсутності лихоманки або підтвердженої інфекції), який свідчив про розвиток клінічно достовірного РС. Протягом дворічного періоду дослідження використання терифлуноміду сприяло зниженню ризику рецидиву на 43 % порівняно з прийманням плацебо (Miller etal., 2014).
Застосування терифлуноміду також сповільнювало атрофію головного мозку загалом і сірої речовини, зокрема у всіх часових точках (на 6, 12, 18 та 24-му місяцях відповідно) при зменшенні середньої втрати об’єму сірої речовини мозку і втрати об’єму мозку за даними МРТ (Zivadinov etal., 2017, 2018).
Вивчення ефективності терифлуноміду в постмаркетингових дослідженнях та реальних клінічних умовах
вгоруКлінічна оцінка та результати магнітно-резонансної томографії
Ефективність застосування терифлуноміду в реальних клінічних умовах у пацієнтів із рецидивуючим РС встановлено у масштабному (n > 900) інтернаціональному проспективному неконтрольованому дослідженні IV фази Teri-PRO (Teriflunomide Patient-Reported Outcomes) і мультицентрових обсерваційних дослідженнях (Braune etal., 2018; Rosenkranz etal., 2018; Buron etal., 2018; D’Amico etal., 2018; Magyari etal., 2018). Користь препарату підтвердили в межах ретроспективних досліджень баз даних США, крім того, у деяких також оцінювали інші клінічні наслідки, як-от рівень задоволеності лікуванням і частоту припинення терапії (DaSilva etal., 2018; Bowen etal., 2017; Ontaneda etal., 2019).
Так, у дослідженні Teri-PRO (n = 1000), у якому 92,8 % пацієнтів отримували терифлуномід (14 мг/добу) впродовж 48 тижнів, 59 % були переведені з іншого хворобомодифікуючого препарату (з ІФНβ — 50,7 %; із глатирамеру ацетату — 24,4 %; із диметилфумарату — 12,5 %; із наталізумабу — 7,6 %; із фінголімоду — 4,9 %) протягом попередніх шістьох місяців (із них 18 % — через погіршення перебігу хвороби). Загалом 80,6 % учасників завершили дослідження (Coyle etal., 2019).
Ступінь інвалідизації, оцінений клініцистами (показники за EDSS, річна частота загострень) і пацієнтами за шкалою стадії захворювання відповідно до визначення пацієнтів (PDDS) і шкалою перебігу РС (MSPS), протягом 48 тижнів лікування лишався стабільним (вторинні результати).
Незалежно від того, чи отримували пацієнти раніше хворобомодифікуючі препарати, рівень когнітивного функціонування, проаналізований за допомогою тесту символьних цифр (SDMT), був стабільним.
Крім того, протягом періоду спостереження стабільними лишалися показники за шкалою активності під час дозвілля Стерна (SLAS) і міжнародним опитувальником щодо якості життя пацієнтів із РС (MusiQOL) у загальній популяції та серед тих, кого перевели на лікування терифлуномідом із попереднього хворобомодифікуючого препарату (Coyle etal., 2019).
У дослідженні, яке провели французькі вчені (n = 1770), у групах застосування терифлуноміду та диметилфумарату ризик рецидиву (~21 і 30 % відповідно зазнали ≥ 1 рецидиву) та зниження показника за EDSS (~27 проти 41 %) були зіставними через один і два роки відповідно (Laplaud etal., 2018). Перевага у застосуванні терифлуноміду над диметилфумаратом простежувалася у ретроспективному дослідженні Teri-RADAR (n = 100) при оцінюванні середньорічних змін у головному мозку без міжгрупових відмінностей щодо інших МРТ-даних, як-от частка пацієнтів із новими/збільшеними ураженнями на Т2-зважених або підсилених гадолінієм зображеннях: 30 проти 40 % (Zivadinov etal., 2019).
Клінічні результати за судженнями пацієнтів та оцінка комплаєнсу
У масштабних (n > 900) проспективних і ретроспективних дослідженнях учені оцінювали задоволеність лікуванням, припинення терапії, резистентність до препаратів та/або комплаєнс пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим РС, які отримували пероральні хворобомодифікуючі препарати у реальних клінічних умовах (Vermersch etal., 2018; Duquette etal., 2019; Johnson etal., 2017; D’Amico etal., 2019. Використання терифлуноміду в Teri-PRO корелювало з поліпшенням за всіма доменами TSQM через 4 і 48 тижнів, зокрема щодо задоволеності терапією у загальній популяції (первинна кінцева точка) та в осіб, яких перевели з попереднього хворобомодифікуючого препарату (Coyle, 2017, 2018, 2019).
Бали за TSQM аналізували через 4 і 48 тижнів, порівнюючи з вихідним рівнем у пацієнтів, які попередньо не отримували хворобомодифікуючі препарати протягом шести місяців, і в тих, хто був переведений з іншого хворобомодифікуючого препарату на терифлуномід. В усіх осіб за терапії терифлуномідом середні показники щодо загальної задоволеності (72,3 і 68,2), ефективності (67,1 і 66,3) та зручності лікування (92,3 і 90,4), побічних явищ (88,4 і 84,1) були високими на 4-му і 48-му тижнях відповідно (Coyle, 2017). Ці дані підтверджені результатами обсерваційного дослідження TAURUS-MS1, що проводили німецькі вчені, у межах якого ступінь загальної задоволеності лікуванням, оцінений за TSQM, зріс за період із 1-го до 96-го тижня в тих пацієнтів, яких перевели на терифлуномід з іншого хворобомодифікуючого препарату (Vermersch etal., 2018). В обсерваційних дослідженнях частота і час припинення лікування були приблизно однаковими для осіб, які отримували терифлуномід і диметилфумарат (Kalincik etal., 2017; Braune etal., 2018).
За даними масштабного ретроспективного аналізу (n > 26 тис. у загальній когорті), у групах застосування терифлуноміду та диметилфумарату показники скасування (25–31 проти 24–29 % відповідно) та дотримання терапії (68–77 проти 70–75 % відповідно) були зіставними на 6, 12 та 24-му місяцях (Duquette etal., 2019).
Оцінка переносимості терифлуноміду
вгоруДорослі пацієнти з рецидивуючим РС у межах клінічних досліджень і в реальних клінічних умовах загалом добре переносили терифлуномід. Автор представленого огляду основну увагу сфокусував на об’єднаному аналізі результатів чотирьох контрольованих плацебо досліджень, зокрема вибірка пацієнтів для оцінювання безпеки: 2 047 отримували терифлуномід, 997 — плацебо (EMA, 2018; Comi etal., 2016).
Найпоширенішими несприятливими реакціями у групах терифлуноміду та плацебо були: головний біль (15,7 проти 15,0 % випадків відповідно); підвищення рівня активності аланінамінотрансферази (АЛТ; 15,0 проти 8,9 % відповідно); діарея (13,6 проти 7,5 % відповідно); алопеція (13,5 проти 5,0 % відповідно) та нудота (10,7 проти 7,2 % відповідно) (Comi etal., 2016).
Так, у пацієнтів цих груп (88 і 86 % відповідно) спостерігалася ≥ 1 побічна реакція, переважно легкого та середнього ступенів тяжкості, які були минущими та зрідка призводили до припинення лікування. Серйозні побічні ефекти траплялися у 13,3 і 11,9 % пацієнтів, які отримували терифлуномід та плацебо, натомість рівень активності АЛТ був єдиним подібним явищем у > 1 % пацієнтів будь-якої групи (1,3 і 1,6 % відповідно). Під час продовження фази досліджень жодних нових випадків несприятливих реакцій не встановлено.
У дослідженні TENERE пацієнти переносили терифлуномід добре, як і ІФНβ-1a (Vermersch etal., 2014). Серед поширених несприятливих реакцій (≥ 10 % у будь-якій групі), які частіше фіксували в разі приймання терифлуноміду, ніж ІФНβ-1a: назофарингіт (20,0 і 17,8 % відповідно), діарея (20,9 і 7,9 % відповідно), потоншення волосся (20,0 і 1,0 % відповідно), парестезія (10,0 і 7,9 % відповідно); біль у спині (10,0 і 6,9 % відповідно). Із меншою частотою у групі застосування терифлуноміду, ніж у групі ІФНβ-1a, виникали грипоподібні симптоми (2,7 і 53,5 % відповідно), підвищення рівня активності АЛТ (10,0 і 30,7 % відповідно) та головний біль (15,5 і 25,7 % відповідно). Підвищений рівень активності АЛТ (у > 1 % пацієнта) спільний для обох груп, усі випадки були безсимптомними та оборотними (Vermersch etal., 2014).
Терифлуномід у лікуванні рецидивуючо-ремітуючого розсіяного склерозу
вгоруГетерогенна та складна природа РС потребує комплексного індивідуалізованого підходу до терапії, що здебільшого поєднує симптоматичне лікування та застосування хворобомодифікуючого препарату для запобігання рецидивам і прогресуванню хвороби. Довгостроковою метою таких заходів є зменшення тягаря інвалідності, пов’язаної з патологією (Rae-Grant etal., 2018).
У поточних спільних настановах Європейського комітету з лікування й вивчення РС (ECTRIMS, 2018) і Європейської академії неврології (EAN, 2018) рекомендовано низку хворобомодифікуючих препаратів (від помірної до високої ефективності) при активному рецидивуючо-ремітуючому РС, зокрема ІФНβ (ІФНβ-1a/-1b, пегінтерферон β-1а) та глатирамеру ацетат підшкірно, ІФНβ-1a внутрішньом’язово, пероральні засоби (фінголімод, диметилфумарат, терифлуномід), моноклональні антитіла в/в (алемтузумаб, наталізумаб, окрелізумаб) і мітоксантрон в/в (Montalban etal., 2018). На думку автора, в разі рецидивуючого РС (визначеному за клінічними рецидивами та/або активністю на МРТ) важливо якомога раніше призначати хворобомодифікуючі препарати. В осіб із клінічно ізольованим синдромом, що відповідає сучасним діагностичним критеріям РС, рекомендовано лише ІФНβ та глатирамеру ацетат (Montalban etal., 2018). Зокрема, у спільних настановах ECTRIMS і EAN (ECTRIMS/EAN, 2018) і в настановах Національного інституту охорони здоров’я та досконалості медичної допомоги Великої Британії (NICE, 2014) йдеться про доцільність застосування терифлуноміду за активних форм рецидивуючо-ремітуючого РС. Рекомендації щодо застосування терифлуноміду, представлені у настанові Американської академії неврології (AAN, 2018), є загалом подібними до настанов ECTRIMS/EAN.
L. J. Scott зазначає, що поява низки нових хворобомодифікуючих препаратів за останнє десятиліття, особливо для лікування рецидивуючо-ремітуючого РС, є значним прогресом в алгоритмі терапії РС, але це також ускладнює процес прийняття відповідних рішень клініцистом. Вибір між широким спектром хворобомодифікуючих препаратів залежить від багатьох чинників, як-от: характеристики пацієнтів і супутніх захворювань, активності та тяжкості патології, профілю безпеки й доступності лікарських засобів, побажань хворого і професійних суджень невролога. Дотепер бракує даних порівняльних РКД щодо пероральних хворобомодифікуючих препаратів для остаточного встановлення їхньої ефективності та полегшення оптимального вибору кожного пацієнта (Montalban etal., 2018; Rae-Grant etal., 2018).
Висновки
вгоруПідсумовуючи, автор наголошує, що отримані результати застосування терифлуноміду в клінічних дослідженнях і реальних умовах підтвердили ефективність його пероральної форми щодо зниження частоти рецидивів та активності захворювання у дорослих пацієнтів із рецидивуючим РС. Користь застосування препарату зберігалася протягом ≥ 10 років. У межах РКД терифлуномід був значно дієвішим за плацебо (TEMSO та TOWER). Переваги використання терифлуноміду над плацебо виявлено у всіх підгрупах пацієнтів незалежно від вихідних демографічних характеристик, особливостей перебігу й активності патології за даними МРТ, а також попереднього застосування інших хворобомодифікуючих препаратів.
За первинного аналізу в дослідженні TENERE переваги терифлуноміду спостерігали за трьома із чотирьох доменів TSQM, а саме: побічні ефекти, зручність і загальна задоволеність терапією. Високі показники задоволеності лікуванням терифлуномідом фіксували також у дослідженнях у реальних клінічних умовах Teri-PROIV і TAURUS-MS1 незалежно від того, чи отримували пацієнти раніше хворобомодифікуючі препарати. У дослідженні TOPIC у разі розвитку першого епізоду демієлінізації терифлуномід на 43 % був ефективнішим, ніж плацебо, знижував ризик рецидиву, що визначав наявність клінічно достовірного РС. Інші клінічні результати та дані МРТ також свідчили на користь цього лікарського засобу.
Отже, ґрунтуючись на численних доказах РКД і даних, отриманих у реальних клінічних умовах, автор висловив думку, що терифлуномід є як ефективним препаратом, який загалом добре переносять пацієнти з рецидивуючим РС, так і дієвою стратегією лікування осіб із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом.
Підготувала Олена Коробка
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2020 Год
Содержание выпуска 10 (121), 2020
Содержание выпуска 9 (120), 2020
Содержание выпуска 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Содержание выпуска 7 (118), 2020
Содержание выпуска 6 (117), 2020
Содержание выпуска 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Содержание выпуска 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Содержание выпуска 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Содержание выпуска 2 (113), 2020
Содержание выпуска 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Содержание выпуска 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 6 (161), 2025
-
Вплив соціальних мереж на психічне здоров’я дітей і підлітків
-
П’ять порад батькам, як знизити вплив соціальних мереж на дитину / підлітка
-
Минуле та сьогодення Української протиепілептичної ліги: тридцять років складного та успішного шляху
-
Діагностична цінність клінічного оцінювання когнітивних функцій
-
Вплив війни на психічне здоров’я молоді: роль резилієнсу та психологічних інтервенцій
-
Фармакотерапія пацієнтів із деменцією: первинна ланка медичної допомоги
-
Методичні рекомендації щодо профілактики професійного вигоряння медичних працівників
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться