Можливості вдосконалення ведення пацієнтів із шизофренією

Шизофренія — тяжкий психічний розлад, який через серйозні порушення когнітивного, емоційного та соціального функціонування значно знижує якість життя таких пацієнтів. Терапія антипсихотичними препаратами і персоналізоване ведення пацієнтів сприяє поліпшенню їхнього стану. До вашої уваги представлено огляд статті J. Li and F. Chen «Efficacy and safety evaluation of olanzapine treatment for schizophrenia patients: A retrospective data analysis» видання Archives of Psychiatric Nursing (2025; 54: 26–30), присвяченої результатам оцінювання ефективності та безпеки атипового антипсихотика оланзапіну при лікуванні пацієнтів із шизофренією.

Шизофренія — це тяжкий і хронічний психічний розлад, який глибоко впливає на життя пацієнтів, призводячи до значних порушень когнітивного, емоційного та соціального ­функціонування (Chen etal., 2024). Розлад характеризується складною взаємо­дією позитивних симптомів (як-от ­галюцинації та маячення), негативних симптомів (як-от апатія та соціальне відчуження) та когнітивного дефіциту (McCutcheon etal., 2020). Ці симптоми не лише спричиняють дистрес для пацієнтів, але й створюють значні проблеми для їхніх родин та осіб, які їх доглядають (Huetal., 2024). Терапія антипсихотичними препаратами, зокрема антипсихотиками другого покоління, є наріжним каменем лікування шизофренії (Alsayouf, 2024).

Атиповий антипсихотичний засіб оланзапін широко використовують у клінічній практиці завдяки його ефективності щодо редукції як позитивних, так і негативних симптомів шизофренії (Leucht etal., 2009; Lieberman etal., 2005). Численні дані дослі­джень, зокрема метааналізів, підтвердили, що використання оланзапіну сприяє ефективному зменшенню ознак психозу й поліпшенню загального функціонування пацієнта (Kishimoto etal., 2018; Zhu etal., 2017). Хоча висловлюються сумніви щодо його безпеки, зокрема щодо метаболічних побічних ефектів та екстрапірамідних симптомів (ЕПС) (Haddad and Wieck, 2004; Henderson etal., 2000).

Попри значну кількість даних літератури щодо застосування оланзапіну, необхідні комплексні оцінювання для розробки персоналізованих кроків лікування пацієнтів із шизофренією, зважаючи на широкий спектр клінічних результатів і побічних явищ цього процесу. Замало дослі­джень присвячено предикторам відповіді на ліку­вання. Наприклад, дані деяких дослі­джень свідчать, що відповідь на таке лікування може залежати від віку, статі й тривалості захворювання (Leung and Chue, 2000; Marshall etal., 2005). Однак ці результати суперечливі та часто не підтвер­джені даними комплексних оцінювань різних груп пацієнтів. Водночас виявлення предикторів відповіді на лікування має вирішальне значення для персоналізованого планування ведення пацієнтів.

Мета дослі­дження J. Li and F. Chen — визначення ефективності та безпеки лікування оланзапіном пацієнтів із шизофренією за допомогою ретроспективного аналізу даних, а також встановлення предикторів відповіді на таку терапію. На думку авторів, визначення того, які пацієнти, найімовірніше, отримають користь завдяки застосуванню оланзапіну, сприятиме отриманню більш персоналізованих рекомендацій щодо оптимізації ­лікування та досягнення ефективніших результатів.

Матеріали та методи дослі­дження

Дизайн дослі­дження та учасники

Ретроспективне дослі­дження було проведено за ­участю пацієнтів із шизофренією, які отримували терапію оланзапіном у психіатричній лікарні із січня 2015 року до грудня 2020 року. У дослідження взяли участь 150 пацієнтів (90 чоло­віків і 60 жінок), середній вік — 34,2 ± 9,8 року. Критерії включення: діагноз шизо­френії, встановлений від­повідно до Діа­гностичного та статистичного посібника з психіч­них розладів, п’яте видання (DSM-5) (APA and DSM-5 Task Force, 2013); вік 18–65 років; лікування оланзапіном протягом щонайменше 12 тижнів. Пацієнтів із тяжкими захворюваннями, розладами зловживання психо­активними речовинами, порушеннями ­інтелектуального розвитку або іншими супутніми психічними захворюван­нями, які могли мати суттєвий вплив на результати ­лікування, було виключено (Kane etal., 2003).

Всі учасники дослі­дження отримували монотерапію оланзапіном; приймання інших антипсихотиків виключалося. До «тяжких медичних станів» належали будь-який стан, який становить значний ризик для здоров’я пацієнта або може позначитись на результатах дослі­дження, як-от тяжкі серцево-судинні, ниркові або печінкові захворювання, неконтрольований цукровий діабет, онкологічні захворювання та інші проблеми зі здоров’ям, що потребують інтенсивного медичного втручання.

Оцінка ефективності та безпеки

Ефективність лікування оланзапіном оцінювали за допомогою комплексної батареї стандартизованих шкал:

1. Шкали оцінювання позитивних і негативних симптомів (PANSS) (Kay etal., 1987).
2. Шкали оцінювання загального клінічного ­враження щодо тяжкості захворювання (CGI-S) (Guy, 1976).
3. Шкали оцінювання особистісного та соціального функціонування (PSP) (Morosini etal., 2000).
4. Короткої психіатричної оцінювальної шкали (BPRS) (Overall, 1962).

PANSS є широко використовуваним інструментом для визначення тяжкості симптомів шизофренії, який поєднує три підшкали: для оцінювання позитивних, негативних і загальних психопатологічних симптомів. Загальний показник коливався від 7 до 98 балів, причому вищі бали свідчили про серйозніші проблеми.

CGI-S — це шкала для оцінювання тяжкості загального клінічного стану пацієнта з показниками від 1 до 7 балів, де 1 бал відповідає нормальному стану, а 7 балів — дуже тяжкому. Шкала PSP дає змогу оцінити рівень особистого та соціального функціонування пацієнта в чотирьох сферах: 1) суспільно корисна діяльність; 2) особисті ­взаємини та соціальні стосунки; 3) самообслуговування; 4) деструктивна та агресивна поведінка. Вищі бали вказу­вали на кращий рівень функціонування, загальна кількість балів коливається від 1 до 100.

BPRS — це шкала для оцінювання тяжкості різних психічних симптомів, зокрема тривожності, пригніченого настрою та ворожості. Загальна сума балів коливалася від 36 до 180, при цьому вищі показники свідчать про серйоз­ніші симптоми захворювання.

Ці шкали використовували на початку дослі­дження та після 12 тижнів лікування. Безпеку оцінювали на підставі даних про частоту побічних явищ, які фіксували протягом усього періоду лікування.

Особливу увагу приділяли метаболічним параметрам:

• рівень глюкози в крові натще (діа­пазон ­норми ­3,9–5,5 ммоль/л);
• ліпідний профіль (загальний холестерин із показником норми < 5,17 ммоль/л;
• ліпопротеїни низької щільності [ЛПНЩ] із показником норми < 2,59 ммоль/л;
• ліпопротеїни високої щільності [ЛПВЩ] із показ­ником норми > 1,03 ммоль/л для для чоловіків і > 1,29 ммоль/л у жінок;
• тригліцериди з показником норми < 3,88 ммоль/л;
• індекс маси тіла (ІМТ) і окружність талії (Hen­derson et al., 2000).

Екстрапірамідні симптоми, як-от акатизія, дистонія та паркінсонізм, оцінювали за допомогою таких стандартизованих шкал, як шкала Сімпсона–Ангуса (SAS), ­шкала оцінювання акатизії Барнса (BARS) та шкала оціню­вання аномальних мимовільних рухів (AIMS) (Simpson and Angus, 1970; Barnes, 1989; Guy, 1976).

Симптоми хвороби Паркінсона, спричинені ­ліками, визначали за допомогою шкали SAS за 10 пунктами, кожен із яких оцінювали від 1 до 5 балів, загальний показник відображав тяжкість симптомів. Акатизію — за допомогою ­шкали BARS, яка дає змогу здійснити як ­об’єктивне, так і суб’єктивне оцінювання стану пацієнта, його результати варію­вали від 0 до 3 балів, а загальний показник — від 0 до 5 балів.

Для визначення пізньої дискінезії використовували шкалу AIMS із 12 пунктів, кожен із яких допомагає оцінити виразність мимовільних рухів (від 0 до 4 балів). Оскільки на тлі приймання оланзапіну можливе підвищення рівня пролактину, дослідники також виконували конт­роль цього параметра (діапазон норми становить 2,1–17,7 нг/мл для чоло­віків і 2,8–29,2 нг/мл для жінок) (Haddad and Wieck, 2004).

Аналіз даних

Отримані дані аналізували за допомогою описової статистики, беручи до уваги середні значення, стандартні відхилення та відсоткові частки. Для порівняння показників за шкалами PANSS, CGI-S, PSP і BPRS до і після лікування використовували парні t-тести.

Тест хі-квадрат використовували для аналізу катего­ріальних змінних, як-от частота несприятливих подій. А для визначення предикторів відповіді на лікування виконували множинний регресійний аналіз (із загальним показником за PANSS як залежною змінною та демографічними й клінічними характеристиками як ­незалежними змінними). Статистично значущим вважалося значення p < 0,05 (Bender and Lange, 2001).

Результати дослі­дження

Ефективність

Середній загальний показник за PANSS значуще знизився: із 92,3 ± 13,8 бала на початку лікування до 56,9 ± 11,5 бала після 12 тижнів лікування (p < 0,001). Також було продемонстровано значуще поліпшення середніх показ­ників щодо позитивних, негативних і загальних психо­пато­логічних симптомів (p < 0,001) (табл. 1).

Таблиця 1. Зміни показників за PANSS від вихідного рівня до закінчення 12-тижневого курсу лікування оланзапіном

Про значне поліпшення загального клінічного стану свідчить зниження показника за CGI-S з 5,4 ± 0,7 бала на початку лікування до 2,9 ± 0,9 бала після фармако­терапії (p < 0,001), про поліпшення рівня соціального функціонування — збільшення показника за PSP з 42,1 ± 11,4 бала на початку лікування до 71,6 ± 13,8 бала ­після ­лікування (p < 0,001). Зниження показника за BPRS з 58,7 ± 10,2 бала на початковому рівні до 32,5 ± 8,6 бала після лікування (p < 0,001) відображає значущу ­редукцію загальної психічної симптоматики.

Безпека

Найчастішими побічними явищами були: збільшення маси тіла, сонливість, запаморочення і сухість у роті (табл. 2). Середнє збільшення маси становило 4,2 ± 2,6 кг, а середнє збільшення ІМТ — 1,5 ± 1,1 кг/м2 після 12 тижнів лікування. Рівень глюкози в крові натще незначно підвищився: із 5,26 ± 0,62 ммоль/л на початку дослі­дження до 5,63 ± 0,75 ммоль/л після закінчення курсу ліку­вання (p < 0,01). Показники вмісту загального холе­стерину, ЛПНЩ і тригліцеридів незначно підвищилися, але залишалися в межах норми (табл. 3).

Таблиця 2. Частота розвитку небажаних явищ під час лікування оланзапіном

Таблиця 3. Зміни метаболічних параметрів від вихідного рівня до закінчення 12-тижневого курсу лікування оланзапіном

Частота екстрапірамідних симптомів була низькою, повідомлялося про акатизію (у 4 %), дистонію (у 1 %) і паркінсонізм (у 1 %). Рівні пролактину незначуще зросли: із 15,3 ± 8,2 нг/мл на початковому рівні до 28,7 ± 14,5 нг/мл після лікування (p < 0,001). Серйозних побічних ефектів протягом періоду лікування не спостерігалося.

Предиктори відповіді на лікування

Результати множинного регресійного аналізу засвід­чили, що вищий вихідний загальний показник за PANSS (β = -0,42; p < 0,001) і молодший вік (β = 0,25; p < 0,01) були імовірними предикторами значущого поліпшення загального показника за PANSS після 12 тижнів ­лікування. Інші демографічні та клінічні змінні, як-от стать, тривалість захворювання та доза оланзапіну, ­унеможливлювали достовірне передбачення відповіді на лікування.

Обговорення

На думку J. Li and F. Chen, завдяки ретроспективному дослі­дженню вдалося отримати достовірні докази ефективності та безпеки застосування оланзапіну для лікування пацієнтів із шизофренією. Значуще ­поліпшення показників оцінювання позитивних, негативних і загальних психопатологічних симптомів підтвер­джують ефективність оланзапіну щодо впливу на комплексну симптоматику шизофренії. Це узго­джується з даними попередніх метааналізів і рандомізованих контрольованих дослі­джень, у яких продемонстровано ефективність оланзапіну щодо редукції симптомів шизофренії (Citrome etal., 2019; Leung and Chue, 2000; Zhang etal., 2024).

Суттєві поліпшення загального клінічного стану, ­згідно з показником за CGI-S, і соціального функціонування, оціненого за PSP, додатково свідчать про позитивний вплив лікування оланзапіном на загальне самопочуття пацієнтів і здатність поліпшувати повсякденну діяльність і соціальну взаємодію. Отримані результати особливо важливі, якщо брати до уваги значні порушення соціального функціонування, які часто виникають у пацієнтів із шизофренією (Marshall etal., 2005).

Редукція загальних психічних симптомів, згідно з показ­ником за BPRS, підтвер­джує, що терапевтичні ефекти оланзапіну виходять за межі основних симптомів шизо­френії та можуть полегшити перебіг супутніх психічних захворювань (McGorry etal., 2008).

Важливе клінічне значення має встановлення вищої початкової тяжкості симптомів і молодшого віку як предикторів кращої відповіді на лікування. Ці дані свідчать, що пацієнти з більш серйозними симптомами на початку лікування та з ранніми стадіями захворювання можуть отри­мати найбільшу користь завдяки терапії оланзапіном. Такий висновок узго­джується з даними попередніх ­до­сліджень, які наголошують на важливості раннього ­втру­чання для поліпшення віддалених результатів за шизо­френії (Leucht etal., 2009; Lieberman etal., 2005).

Клініцистам слід брати до уваги ці чинники під час ­прийняття рішень щодо терапії та віддавати перевагу ранньому початку лікування оланзапіном для пацієнтів зі значною тяжкістю симптомів та осіб молодшого віку. Профіль безпеки оланзапіну в цьому дослі­дженні був зага­лом керованим, причому більшість побічних явищ мали легкий або помірний ступінь тяжкості. Спостережуване збіль­шення маси тіла та метаболічні зміни, ­зокрема підви­щення рівня глюкози в крові натще, за­гального холесте­рину, ЛПНЩ і тригліцеридів, є добре ­задокументованими побічними ефектами застосування оланзапіну (Huang etal., 2024; Ibragimov etal., 2024).

Хоча ці явища не ­призводили до припинення ­лікування, J. Li and F. Chen наголошують на необхідності ­регулярного моніторингу метаболічних параметрів і впрова­дження профілактичних стратегій, ­як-от модифікація дієти та вико­нання фізичних вправ, що допоможе зменшити ризик довго­строкових мета­болічних ускладнень (Hess, 2004).

Помітною перевагою використання оланзапіну порівняно з антипсихотичними засобами першого покоління, асоційованими з вищим ризиком цих виснажливих побічних ефектів є низька частота екстрапірамідних симптомів (Schulz and Grimes, 2002). Власне, помірне підвищення рівня пролактину заслуговує на окрему увагу, оскільки тривала гіперпролактинемія може призвести до сексуальної дисфункції, порушень менструального ­циклу та зниження мінеральної щільності кісткової тканини (Robinson etal., 1999). ­

Після лікування рівень пролактину статистично зна­чуще підвищився (із вихідного 15,3 ± 8,2 нг/мл до 28,7 ± 14,5 нг/мл; p < 0,001), проте залишався в межах норми. Хоча лікування оланзапіном може призвести до незначного підвищення рівня пролактину, цей процес зазвичай не досягає клінічно значущого рівня. Для пацієнтів зі стійкою гіперпролактинемією слід розглянути можливість регулярного моніторингу рівня пролактину та засто­сування відповідних стратегій лікування, як-от коригу­вання дози ліків або додавання засобів, що знижують рівень пролактину (Zhu etal., 2017).

Ретроспективний дизайн дослі­дження передбачає ­певні обмеження, як-от потенціальна упере­дженість відбору учасників, відсутність контрольної групи, вплив ­чинників довкілля та немедикаментозного втручання. Своєю ­чергою, 12-тижневий період спостереження не може відо­бра­зити довгострокову ефективність і безпеку ­лікування оланзапіном, що особливо актуально, зважаючи на хронічну природу шизо­френії.

Для підтвер­дження отриманих висновків і прямого порів­няння ефекту лікування оланзапіном з іншими анти­психотичними препаратами потрібні майбутні проспективні рандомізовані контрольовані дослі­дження з більшим розміром вибірки та довшою тривалістю спосте­реження, у яких можливо розглянути додавання ­групи порівняння з плацебо або іншими антипсихо­тичними препаратами.

Попри такі обмеження та значну кількість проведених дотепер дослі­джень ефективності та безпеки ­застосування оланзапіну (у межах багатьох використовували суворі ­методи порівняння, зокрема з плацебо та іншими анти­психо­тиками), представлене дослі­дження робить­­ ­новий і значний внесок у кількох сферах:

• Методи ретроспективного аналізу великого набору даних дають уявлення про реальну ефективність ліку­вання оланзапіном у клінічному середо­вищі, яке суттєво відрізняється від умов рандомізованих контрольова­них дослі­джень.
• Встановлено не лише вплив оланзапіну на змен­шення ознак шизофренії, а й комплексне оцінено ­рівень соціального функціонування в цій популяції пацієнтів, якість їхнього ­життя та широкий спектр параметрів безпеки, зокрема метаболічні побічні ефекти та зміни рівня пролактину.
• Предиктори відповіді на лікування, як-от тяжкість симптомів на початковому етапі та вік, можуть допомогти клініцистам у виборі ефективніших стратегій лікування для конкретних груп пацієнтів.
• Завдяки визначенню прогностичних чинників, що наголошують на важливості персоналізованого ведення пацієнтів із шизофренією, можливо оптимі­зувати результати лікування та закласти основу для майбутніх дослі­джень.

Цей ретроспективний аналіз даних демонструє значну ефективність лікування пацієнтів із шизофренією і контро­льований профіль безпеки, притаманні оланзапіну. ­Суттєві поліпшення, що спостерігаються для широкого діапазону симптомів, клінічного стану та соціального ­функціонування осіб із шизофренією, свідчать про потенціал оланзапіну для підвищення рівня загального їхнього добробуту та ­якості життя. Проте метаболічні побічні ефекти, асоці­йовані з оланзапіном, потребують регулярного ­моніторингу та проактивного лікування для забезпечення довгостроко­вого фізичного здоров’я пацієнтів.

Майбутні дослі­дження, на думку J. Li and F. Chen, слід зосередити на порівнянні довгострокової ­ефективності та пере­носимості оланзапіну та інших ­антипсихотичних препаратів, вивченні стратегій зменшення виразності побічних явищ, визначенні додаткових предикторів ­відповіді на ліку­вання. Інтеграція фармакогеномних підходів і дослі­дження потенційних біомаркерів також сприятиме подальшому розвиткові персоналізованих стратегій лікування пацієнтів із шизофренією (Kishimoto etal., 2018).

Висновки

Дані представленого дослі­дження є вагомим внеском до бази наявних доказових даних ефективності та ­безпеки лікування оланзапіном у реальних клінічних умовах. Отримані результати свідчать про важливість розгляду призначення оланзапіну пацієнтам із шизофренією, здій­с­нення ретельного моніторингу низки показників, застосування ­індивідуального планування терапії та докладання зусиль для оптимізації профілю ризику й користі застосування антипсихотичних препаратів.

Визначаючи першочергове раннє втручання для пацієнтів із шизофренією, пристосовуючи схему лікування до їхніх особливостей та активно контролюючи несприятливі явища, клініцисти можуть використовувати терапев­тичний потенціал оланзапіну задля поліпшення якості життя цієї когорти осіб та підтримки їхнього ­шляху до ­одужання й соціальної реінтеграції.

Підготувала Наталія Купко