Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни

Повномасштабна війна призвела до зростання потреби українців у психологічній допомозі. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у районах, постраждалих від війни, уже зараз кожна п’ята людина живе з певною формою розладу психіки. Кожен, кого зачепили військові дії, має свої переживання та реакції у відповідь на загрозливу для життя ситуацію. Загалом будь-яка стресова / травматична подія може призвести до розвитку посттравматичного стресового розладу.

Наслідки впливу війни на психічне здоров’я

Через повномасштабну війну в Україні виникли ­надзвичайні стресові умови, які підвищують ­ризик розвитку психічних розладів, як-от пост­травматичний стресовий розлад (ПТСР), надмірна ­тривожність та депресія, зумовлюючи додаткове наванта­ження на систему охорони здоров’я. Лише за поперед­німи прогнозами, внаслідок негативного впливу війни на психо­логічний стан підтримки різного ступеня ­інтенсивності потребуватимуть ­до 15 млн осіб, серед яких: 1,8 млн військових і ветеранів, 7 млн людей старшого віку, близько 4 млн дітей і ­підлітків. В електронній системі охорони здоров’я (ЕСОЗ) за останні роки зафіксовано значне збільшення осіб зі встановленим діагнозом ПТСР. За даними ЕСОЗ, 2023 р. кількість пацієнтів із ПТСР зросла майже вчетверо проти 2021 р., а за ­перші два місяці 2024 р. цей діагноз було встановлено ­такій самій кількості осіб, як за весь 2021 р. Значна час­тина клінічних випадків із невро­логічними захворюваннями, ­пов’язаними зі стресом, припадає на військовослужбовців (30 %). Чинники, які можуть підвищувати ризик ПТСР:

• Дуже інтенсивна або тривала травматична подія.
• Певні типи подій (наприклад, участь у бойових діях або пережите сексуальне насильство).
• Вплив попереднього травматичного досвіду, ­зокрема в дитячому віці.
• Брак або недостатність соціальної підтримки після травматичної події.
• Втрата роботи, фінансові обмеження, хвороба, труднощі у відносинах.
• Надмірна тривожність, депресія або інші розлади психічного здоров’я в анамнезі.
• Генетичні аспекти, як-от наявність розладів ­психіки в батьків чи близьких.
• Демографічні та соціальні передумови (залежно від ­статі, ­належності до груп етнічних меншин, соціально-­економічного статусу тощо).

Додаткове навантаження на систему охорони здоров’я

Психічні розлади можуть мати серйозні негативні ­наслідки для людини, зокрема позначатись на її ­соціальному житті, емоційному стані, когнітивних функціях та якості життя:

• Підвищення ризику серцево-судинних та онкологічних хвороб, діабету, артритів, астми.
• Погіршення результатів лікування хронічних хвороб і підвищення смертності від онкологічних патологій.
• Порушення сну, які часто призводять до хвороб ­орга­нів ­дихання (понад 50 % осіб із психічними роз­ладами, це вчетверо час­тіше, ніж у загальній попу­ля­ції, мають хронічну інсомнію).
• Схильність до ку­ріння (за психічних розладів важче ­кидають згубну звичку та в ­середньому палять більше).
• Зниження звернень до лікарів, низький рівень уваги до власного здоров’я та періо­дичності прохо­дження рутинних ­обстежень, що призводить до пізньої діагностики та меншої ­успішності лікування.
• Зростання ризику смерті (від раку за депресії на 50 %, а від серцевих хвороб — на 67 %).
• Більш поширені гіпертонія, стено­кардія, тахікардія, інші хвороби серця, ­виразка шлунка, гастрит і артрит.
• Схильність до ризи­кової поведінки, що часто при­зводить до зловживання алкоголем, наркотичними ­речовинами, чи деструктивних вчинків.
• За важких пережитих травм окремі ризики ­можуть ­виникати на 10–15 років раніше, ніж у серед­ньому в загаль­ній популяції.

Поряд із зазначеними чинниками негативні ­наслідки ­впливу війни на психічне здоров’я можуть діяти навіть ­після її ­закінчення та створювати додаткове навантаження на сис­тему охорони здоров’я. Надання якісної доступної психологічної ­допомоги всім, хто її потребує, є пріоритетом ­держави. Таку допомогу нині можливо отримати як на первинній ­ланці, так і в закладах спеціалізованої медичної допомоги.

Із 1 січня 2025 р. усі медзаклади первинної ланки, законтрактовані Національною службою здоров’я України, надають безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я, а лікарі та медперсонал мають отримати серти­фікати про прохо­дження навчання за програмою Всесвітньої організації охорони здоров’я mhGAP (Mental Health Gap Action Programme). Ця програма спрямована на поліпшення доступу до послуг з ­охорони психічного здоров’я, перед­бачає залучення медичних працівників первинної ланки до ­надання допомоги пацієнтам із ­психічними ­розладами. Її впрова­джують у більш ніж 100 країнах світу, а її матеріали перекладено ­понад 20 мовами, ­зокрема й українською. Як окремі проєкти програму mhGAP в Україні почали реалі­зовувати ще 2019 р., однак із розгортан­ням ­воєнної агресії ­проти нашої країни виникла ­потреба в її масштабу­ванні. Протягом 2024 р. таке навчання пройшли ­понад 24 тис. ліка­рів первинної ланки. На цьому рівні надають консультації з викорис­тання психологічних практик управління стресом, зокрема способів релаксації, ­управління диханням, методів відволікання. Спеціалізована медична допомога перед­бачає травмофокусовані, фармакологічні та психологічні методи, що потребують участі вузьких фахів­ців (як-от лікар-психіатр, психо­терапевт, психолог).

Серед основних методів психологічної допомоги затребувані такі втручання, як дебрифінг, ­керування стресом, когнітивно-­пове­дін­кова терапія, EMDR (Eye Movement Desensibilization and Reprocessing — десенсибілізація та репроцесуалізація [опрацювання травми] за допомогою руху очей), психо­освіта, належна фізична активність тощо.

Нині в Україні є гострий дефіцит фахівців-психо­логів і психіат­рів. За підсумком 2023 р., налічува­лося понад 100 професійних спільнот психологів і психотерапевтів, кількість їх членів становила до 4,5 тис. осіб. У середньому ­психолог потенційно може надавати 2–5 консультацій на день і 10–35 — на тиждень. Але в умовах повно­масштабної війни ці фахівці мають значно більше навантаження. ­Попри те, що кількість ліка­рів-психотерапевтів збільшилась порів­няно з ­довоєнним періодом (наприкінці лютого 2025 р. 576 лікарів ­проти 182 на початок 2022 р.), цього недостатньо для ­задоволення ­гострої потреби в психологічній допомозі через стрімке й ­масштабне зростання кількості осіб із відповідними розладами ­різного ступеня. Тоді як кількість інших фахівців, які ­обслуговують пацієнтів із ­психічними розладами, майже не змінилася (­наприкінці ­лютого 2025 р. ­було зареєстровано 265 лікарів-психо­терапевтів і 2669 лікарів-психіатрів проти 149 психо­терапевтів і 2766 психі­атрів на початок 2022 р.). Нестача фахівців ­стала ­однією з причин ­почастішання випадків надання психо­логічної допомоги ­псевдоспеціалістами, які не є дипло­мованими з низьким рівнем ­підготовки (­часто це коротко­термінові курси). Послуги ­цих осіб ­можуть не ­лише не сприяти полегшенню ситуації з ПТСР, а й ­завдати ще більшої психо­логічної ­травми цій когорті пацієнтів.

Доступність психологічної допомоги

Сьогодні наша держава докладає максимум зусиль для ­запобігання захворюваності населення на ПТСР, зокрема від ­квітня 2022 р. за ініціативи першої леді Олени Зеленської ­реалізовано Всеукраїнську програму ментального здоров’я «Ти як?». Пріоритетним є проєкт Міністерства охорони здоров’я України «Охорона психічного здоров’я в структурі ­медичної допомоги».

Через зростання в умовах повномасштабної війни потреб в охороні психічного здоров’я населення України важливо, щоб доступ до відповідних послуг був у всіх, хто їх потребує. Міністерство охорони здоров’я України разом із партнерами активно працює над тим, аби по­слуги з охорони психічного здоров’я надавалися без­оплатно не лише на первинному ­рівні, а й на всіх рівнях меддопомоги. Уряд затвердив розпоря­дження від 21 червня 2024 р. № 572-р «Про затвер­дження плану ­заходів на 2024–2026 рр. щодо реалізації Концепції розвитку ­охорони психіч­ного здоров’я в ­Україні на період до 2030 року». Попри активне впрова­дження ініціатив із боку суспільства та держави, забезпечення доступності психо­логічної допомоги досі є нагальною проблемою. Брак професійних дип­ло­мо­ваних фахівців, збільшення кількості псевдоспеціа­лістів, необізнаність населення щодо психічних станів, ­несвоє­часне звернення по ­допомогу часто призводять до негативних наслідків, а іноді — і до летальних випадків. Важливо звернути увагу на ­забезпечення ­закладів охорони здоров’я професійними ­кваліфікованими ­психологами, здійснити ­низку дій щодо перевірки псевдопсихо­логів та ­їхніх серти­фікатів.

Висновки

Проблема з кадровим забезпеченням психологічної ­допомоги потребує термінових рішень. Залучивши до ­надання психо­логічної допомоги лікарів первинної ­ланки, ­можливо оперативно розв’язати лише частину проблеми з ­нескладними випадками стресових розладів, ­проте надалі ситуа­ція потребуватиме комплексних і довгострокових ­заходів. Власне, ­ідеться про підготовку, під­вищення кваліфікації та створення належних умов для роботи відповідних ­фахівців.

Отже, нині вкрай важливо:

1. Модернізувати освітні програми (навчальні плани відповідно до сучасних викликів і міжнародних стандартів, ­як-от вимоги Американської психологічної асоціації [APA] та Європейської федерації психологічних асоціацій [EFPA]). Розширити можливості підготовки через стажування, супервізії та ­заняття в клініках, школах і організаціях, ­забезпечити ­державне фінансу­вання спеціалізованих курсів для ­психологів у медич­них, військових, шкільних і кризових напрямах.
2. Запровадити механізми постійного підвищення квалі­фікації фахівців, яка має містити ­обов’язкове на­вчання що 3–5 років, розвиток супервізійної ­підтримки для моло­дих спеціалістів, стимулювання участі в ­міжнародних конфе­ренціях, тренінги тощо.
3. Втілювати інституційну підтримку, зосере­джену на створенні національної системи ­сертифікації психологів / психотерапевтів, розробленні та впрова­дженні відповідного ­етичного кодексу, а також інтеграції ­психології в державні та громад­ські програми, зокрема підготовці шкільних / військо­вих психологів, кризових консультантів тощо.
4. Упроваджувати ефективні практики міжнарод­ного ­досвіду, зокрема йдеться про адаптацію стандартів Європейського Союзу, США, Канади та організацію міжнародних стажувань, спільних дослі­джень, втілення в клінічну практику доказових методик, як-от когнітивно-­поведінкова тера­пія, діалектична ­поведінкова тера­пія, EMDR.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами moz.gov.ua