сховати меню

Щоб будувати своє майбутнє, треба знати своє минуле

сторінки: 17-19

І. Я. Пінчук, М. Ю. Полив’яна, Інститут психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ

Цьогоріч виповнилось 135 років із дня заснування кафедри нервових і психічних хвороб у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Фундатори кафедри — відомі талановиті ­вчені, діяльність яких збагатила вітчизняну ­психіатричну науку. Але з 1920 р. до 2019 р. психіатрія як наука і предмет викладання зникла з терен університету.

Університет за часів ХІХ ст.

вгору

28 квітня 1840 р. було оприлюднено царський указ про заснування у Київському імператорському університеті Святого Володимира медичного факультету, на який у вересні 1841 р. був зарахований 21 студент. Першим деканом факультету став хірург Володимир Караваєв.

nn20_10_1719_f3-1024x636.jpg

 

Термін навчання на медичному факультеті становив тоді п’ять років. 1846 р. відбувся перший випуск лікарів, усього 20 осіб, а 1894 р. кількість випускників зросла вже до 1 018 осіб. Факультет залишався до початку ХХ ст. найчисельнішим за кількістю студентів серед інших факультетів університету.

Перші лекції з психіатрії в університеті читав учень Сергія Петровича Боткіна — Василь Трохимович Покровський (1838–1877), який викладав психіатрію з погляду матеріалістичного розуміння душевних захворювань. Він зазначав, що «кінцева мета створення медичних факультетів є надання суспільству і державі достатньо підготовлених лікарів, а наш факультет взагалі не має клініки дитячої, сифілітичної та, що важливо, клініки нервових і душевних хвороб. Власне, значущість цього відділу пато­логії не має потреби в доказах».

Такий міждисциплінарний підхід до викладання душевних і неврологічних хвороб використовував і послідовник В. Т. Покровського, професор Федір Федорович Ергард (1828–1895), який із 1855 р. почав читати лекції з психіатрії, крім того, був деканом медичного ­факультету, працював консультантом Кирилівських «богоугодних» закладів.

1862 р. на природничий факультет університету Святого Володимира, після блискучої здачі всіх іспитів, був зарахований випускник Київської духовної семінарії Іван Сікорський.

Сікорський Іван Олексійович народився 26 травня 1842 р. в родині православного священника Київської ­губернії. У дев’ять років він вступив до Києво-Софійського духовного училища, а закінчивши училище — до Київ­ської духовної семінарії. На останньому році на­вчання в семінарії юнак повідомив батькам про своє рішення готу­ватися до вступу в університет.

Вибір факультету Іван зробив давно. Найбільше його приваб­лювала і цікавила душа людини. Але перш ніж приступити до вивчення людини, щоб підготувати себе, молодий Сікорський вважав правильним вивчити природу рослин і тварин, для чого попередньо вступив на природничий факультет ­Університету Святого Володимира. І лише пізніше, прослухавши на цьому факультеті два курси, він вважав себе досить підготовленим, щоб розпочати вивчення людини і перейшов на медичний ­факультет.

21 жовтня 1869 року Іван Сікорський закінчив курс навчання в Університеті Святого Володимира й отримав диплом лікаря з відзнакою. Старанний студент був удос­тоєний почесного права залишитися в рідному університеті ще на кілька років як стипендіат для здобуття професорського звання. Незабаром він підготував і захистив дисертацію «Про лімфатичні судини легенів», а 6 ­березня 1872 року рада університету присвоїла йому науковий ступінь — доктор медицини.

Вже 1873 року І. О. Сікорський став понадштатним ­молодшим чиновником при медичному департаменті ­Міністерства внутрішніх справ у Санкт- Петербурзі. Саме тоді він почав працювати в клініці душевних і нервових хвороб при Імператорській військово-медичній академії.

Як відомо, серед пацієнтів Сікорського був і ­майбутній академік і патріарх вітчизняної психіатрії та нейрофізіології Володимир Михайлович Бехтерєв, якого ­наприкінці 1873 р. помістили до психіатричної клініки з діагнозом неврастенія. У фондах Військово-медичної академії збереглася історія хвороби Бехтерєва, у якій лікарем студента Бехтерєва дійсно зазначено молодого Івана Сікорського.

Період становлення кафедри нервових та душевних хвороб

вгору

1884 р. на медичному факультеті Університету ­Святого Володимира було створено нову кафедру «­Систематичного і клінічного вчення про нервові та душевні хвороби», яку 1 січня 1885 року очолив доктор ­медицини, Іван Олексійович Сікорський.

Відразу ж після приходу на кафедру Сікорський представив на розгляд медичного факультету ідею про ­створення при Київському військовому госпіталі клінічного відділення нервових і психічних хвороб. Згодом І. О. Сікор­ський взяв активну участь у розробленні проєкту споруди окремої будівлі для психіатричної клініки при Київ­ському військовому госпіталі, але її ­будівництво було завершено лише 1910 р.

Ця будівля збереглася до наших днів і нині є частиною ­Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України (вул. Госпітальна, 16). У госпіталі, до речі, й до сьогодні є клініка психіатрії з палатами для наркологічніх хворих.

Одночасно Сікорський почав лобіювати проєкт зі створення клініки на базі Олександрівської лікарні (тепер — Олександрівська клінічна лікарня на вул. Шовковична, 39/1), де незабаром було створено клініку нервових хвороб Університету Святого Володимира, яку він очолив.

До початку XX ст. це була вже досить значна навчально-­практична установа: «Клініка нервових хвороб ­медичного факультету Київського університету містилася в Олександрівській лікарні, займала один кам’яний барак і один дерев’яний, кількість хворих досягала 60 осіб. Зокрема, для ­лекцій, практичних занять був окремий дерев’яний барак, де міс­тилися дві лабораторії».

1896 р. І. О. Сікорський заснував часопис «Питання нервово-психічної медицини і психології» і працював його редактором, створив та очолив «Психіатричну спільноту при Університеті Святого Володимира».

І. О. Сікорський став одним з основоположників дитячої психології та дитячої психопатології. Він першим у світовій практиці використав експериментально-психо­логічне обстеження щодо проблемних дітей.

ХХ ст. в історії Університету

вгору

Учений 1900–1901 рр. став ініціатором додаткових форм навчання. На прохання київських лікарів Сікорський відкрив курс лекцій із психіатрії для ­дипломова­них фахівців. Лекції читали переважно в Київському військовому госпіталі, які охоче відвідували «не лише психі­атри, а й лікарі інших спеціальностей». 1901 р. студенти 5-го курсу медичного факультету звернулися до ­Сікорського з проханням прочитати їм курс ­психіат­рії на базі Кирилів­ської лікарні.

Іван Олексійович зібрав величезну бібліотеку наукової, художньої, довідкової та іншої літератури і ще за життя планував передати її Університету. В січні 1919 року за ініціативи академіка В. І. Вернадського було схвалено рішення про придбання цього книжкового зібрання для університету, і після смерті професора бібліотеку передали до університетського фонду. 1895 р. вийшов у світ систематичний каталог цього зібрання, який уклав ще І. О. Сікорський за власною класифікаційною схемою. Він містив 3 тис. 754 назви (4 тис. 541 том).

У фонді бібліотеки вченого є література російською, латинською, французькою, німецькою та англійською ­мовами у виданнях XV–початку XX ст., а також рідкісні книги ХV–ХVII ст. з історії медицини.

Після виходу на пенсію 1903 р. професор І. О. Сікорський перейшов до складу позаштатних викладачів ­кафедри і в такому статусі пропрацював в університеті до 1911 р. Він викладав «судову психопатологію з лекці­ями із психології» на юридичному факультеті. Помер І. О. Сікорський 1919 р., його поховали на Байковому ­кладовищі у Києві. Скромна могила з металевим ­хрестом навпроти могили В. В. Щербицького.

1903 р. за результатами конкурсу кафедру очолив один із кращих учнів професора Івана Сікорського, доктор ­медицини, Михайло Микитович Лапінський, який керував нею до 1918 р. Михайло народився в селі ­Смолигівка Чернігівського повіту, закінчив Чернігівську гімназію і медичний факультет Київського університету зі сту­пе­нем лікаря з відзнакою. Він залишився працювати в ­університеті для здобуття професорського звання. Стажу­вався в берлін­ській клініці Шаріте у найвідоміших пси­хіатрів і невро­патологів Німеччини. 1897 р. захис­тив докторську ди­сертацію «Про захворювання судин при стражданні пер­винних нервових стовбурів або периферичних нервів». Викладацьку роботу він вдало поєднував із практикою в клініці нервових і душевних хвороб при університеті. У нього слухав курс письменник М. А. Булгаков.

1901 р. придбав особняк барона Штейнгеля на Бульварно-Кудрявській вулиці, 27 (натепер Науково-дослідний інститут ортопедії і травматології), у якому облаштував фізіотерапевтичний санаторій на 75 пацієнтів, де впроваджував власні методи водолікування та електро­терапії. На думку деяких літературознавців, саме ­клініка ­доктора Лапінського описана в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» як притулок поета Бездомного.

Михайло Лапінський був членом Психі­атричної спільноти при Київському університеті та голо­вою Фізико-­медичного товариства. 1919 р. разом із дружиною емігрував спочатку до Відня, а потім жив у Загребі (Хорватія). Зокрема, при місцевому ­університеті 1921 р. професор організував кафедру і клініку нервових і душевних ­хвороб, які очолював упродовж 25 років. Його мармуровий бюст досі стоїть у холі Загребського університету. Після Другої світової війни ­Михайло Мики­тович ви­їхав до Аргентини. Життя Лапінського згасло 14 ­червня 1949 р. в ­маленькому містечку неподалік від Буенос-­Айреса.

Упродовж 1919–1920 рр. кафедру очолював учень І. О. Сікорського, доктор медицини, професор Воло­димир Васильович Селецький. 1893 р. він закінчив ме­дичний факультет Київського університету ­Святого ­Володимира, а 1901 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступе­ня ­доктора медицини на тему «Досвід ­систематичного і клінічного вивчення розладів мови при загальному прогресивному параличі». Спочатку він працював приват-­доцентом, а з 1919 р. — завідувачем кафедри нерво­вих і психічних хвороб медичного факультету ­Київського універ­ситету.

23 квітня 1919 р. Імператорський університет Свя­того Воло­ди­мира отримав офіційну назву «Київський університет». У квітні 1920 р. на базі медичного факультету ­Київського університету і раніше самостійних Українського державного університету та Жіночого ­медич­ного інституту створили Інститут охорони здоров’я.

У грудні 1920 р. ­Інститут охорони здоров’я став Київською державною медичною академією з двома факультетами: медичним та одонтоло­гіч­ним. 13 грудня 1921 р. Київську державну медичну ака­демію перейменували на Київський ­медичний інститут. 1946 р. закладу при­своєно ім’я видатного пато­­фізіолога, президента ­Академії наук УССР О. О. Богомольця, нині Національний медичний університет ім. О. О. ­Богомольця.

Відновлення психіатричного напряму в Університеті

вгору

До Київського національного університету імені ­Тара­са Шевченка психіатрія повернулася лише 2019 р. На той час в навчальному закладі вже було відновлено медичний ­факультет (2017 р.) і створено Університетську клініку.

За наказом ректора академіка НАН України Л. В. Губер­ського від 08.10.2019 № 777–32 в Університеті ­створили ­Інститут психіатрії, який є його організа­ційним і на­вчально-­науковим структурним підрозділом.

nn20_10_1719_f1-300x240.jpg

 

nn20_10_1719_f2-300x240.jpg

 

Головним завданням Інституту психіатрії є ­наукова іннова­ційна діяльність у галузі охорони психічного ­здоров’я, під­вищення кваліфікації та перепідготовка ­фахівців, упровад­жен­ня інноваційних технологій у навчальну та прикладну підготовку.

Серед основних завдань закладу:

  • організація, коорди­нація та проведення фундаментальних і прикладних науко­вих досліджень проб­лем етіо­логії та патогенезу психічних і поведінкових ­розладів, їх біо­логічних та соціальних чинників і наслідків; ­
  • наукова розробка і впровадження ­високоефективних медичних техно­логій і ­методів діаг­ностики, ліку­вання, ­реабілітації та профілактики психічних і поведінкових розладів;
  • організація й участь у науково-­практичних конференціях, нара­дах, конгресах, симпозіумах (зокрема, міжнародних за профілем Інституту);
  • міжнародна співпраця та партнерство на підставі угод, укладених Університетом.

На першому етапі становлення Інституту ­психіатрії Київського національного університету імені ­Тараса Шевченка його основ­ний склад був представлений ­невеличкою групою з ­восьми фахівців, які перейшли до університету з Науково-­дослідного інституту психіатрії Мініс­терства охорони здоров’я України.

Одразу ж розпочалася активна робота з ­підготовки науко­вих проєктів і програм з актуальних питань психіат­рії, надання високоспеціалізованої медичної допомоги (створено Центр психіатрії та психологічної підтримки дорослих і дітей), організація і участь у ­роботі науково-­пра­ктичних конференцій, нарад і симпо­зіумів, ­зокрема і в онлайн-режимі, здійснення ­міжнародної спів­праці та партнерства.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2020 Рік

Зміст випуску 10 (121), 2020

  1. Ю. А. Бабкина

  2. І. Я. Пінчук, М. Ю. Полив’яна

  3. В. Я. Пішель, Т. Ю. Ільницька, С. А. Чумак, Н. М. Степанова, Ю. В. Ячнік

  4. Т. Ю. Ільницька, Ю. М. Ящишина, Жерард Батчер, Ольга Сушко

  5. Ю. О. Сухоручкін

  6. Т. М. Слободін, Н. О. Михайловська

Зміст випуску 9 (120), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т.І. Негрич

  3. В. И. Харитонов, Д. А. Шпаченко, Т. И. Бочарова

  4. P. Fusar-Poli, M. Solmi, N. Brondino et al.

Зміст випуску 8 (119), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т. Скрипник

  3. Л. О. Герасименко

  4. Я. Є. Саноцький, Т. М. Слободін, Л. В. Федоришин, В. В. Білошицький, І. Р. Гаврилів, А. В. Гребенюк, І. Б. Третяк, С. В. Фєдосєєв

  5. Г. М. Науменко

  6. С. А. Мацкевич, М. И. Бельская

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Випуски поточного року

Зміст випуску 1, 2021

  1. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  2. Ю. А. Бабкіна

  3. Л. Б. Мар’єнко

  4. С.Г. Бурчинський

  5. Ю.О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (123), 2021

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М. М. Орос, Т. В. Опіярі, Д. І. Біляк, Л. В. Луців

Зміст випуску 1 (122), 2021

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Г. В. Макаренко, І. А. Марценковський

  3. О. О. Хаустова, Д. О. Ассонов