Депресія у похилому віці: психологічні, психіатричні та соціальні проблеми
Душа, як і тіло, зазнає ушкоджень. Особливо ці ушкодження стають помітними в похилому віці. Це є той період життя, коли у свідомості людини відбувається перелом, і потрібно знайти точку опори не у зовнішньому світі, а в самому собі.
Всередині кожної людини живе особа, яка є практично невідомою. І лише тоді, коли усі дитячі фантазії про невразливість та безсмертя й мрії, які були реалізованими протягом життя, терплять крах, коли з’являється перспектива старості і неминучої смерті, наступає справжня дорослість, яка описана як похилий вік людини. Цей період можна порівняти із важким перевалом на життєвому шляху, який потрібно перейти, щоб усвідомити себе без своєї попередньої історії, ролей, які доводилося грати.
ЖанПоль Сартр писав: «Людина не є тим, ким вона є. Людина є тим, ким вона не є». За зовнішньою парадоксальністю цього судження приховано фундаментальну людську незадоволеність існуючим світом, через яку кожна людина хоче стати тим, ким вона не є, і здійснює це бажання шукаючи підтримки у зовнішньому світі, оточенні, роботі, грошах, владі тощо.
Психічні розлади, які виникають у цьому віці, великою мірою являють собою реакцію психіки на фізіологічні зміни в організмі і на різноманітні зміни та впливи оточуючого середовища. Повертаючись обличчям до себе справжнього, людина проходить дуже важкий і конфліктний, наповнений страхом, безпорадністю і усвідомленням самотності, непотрібності, шлях, який доволі часто супроводжується скорботою, провиною, зрадою, гнівом, жахом, небажанням жити, зневірою. Саме ці симптоми описані в літературі як депресія.
Виражені ознаки депресії переживає кожна десята людина похилого віку. ЇЇ частота сягає 20%, з яких за медичною допомогою звертається лише приблизно 30% хворих. У більшості осіб похилого віку депресія носить синдромальний характер і супроводжує численні супутні соматичні захворювання, погіршуючи їх перебіг, повсякденну активність, стосунки у сім’ї і стан здоров’я в цілому. Такі хворі постійно знаходяться в полі зору сімейних лікарів, терапевтів, поповнюючи контингент важких пацієнтів, іпохондриків.
Згідно з даними епідеміологічних досліджень, 6 млн мешканців України віком після 65 років страждають на депресію. І це приблизно третина тих, хто насправді потребує допомоги. Адже відомо, що депресія впливає на якість і тривалість життя людини.
Вважається, що основою для виникнення депресії є особливості конституції, а факторами, що провокують її виникнення – життєві обставини. Вказується і на те, що сприятливе сімейне оточення, матеріальна забезпеченість, професійна зайнятість, позитивне сприйняття світу є факторами профілактики депресії. Відомо, що у жінок, які овдовіли після 60 років, депресивні розлади виникають у 9 разів частіше, ніж у тих, хто продовжує перебувати у шлюбі. Втрата значимих у житті осіб, роботи, житла, вихід на пенсію, одруження дітей, «спустошення родинного гнізда» – ось лише частина тих факторів, що можуть спровокувати психопатологічні порушення в похилому віці.
М. Пустовойт (2007), вивчаючи психопатологію похилого віку, виділив наступні моменти психодинаміки:
• конфронтацію з множинними переживаннями втрати, пов’язаними з віковими змінами та зміною соціального статусу у даний період життя;
• актуалізацію під впливом переживань втрати вже існуючої надчутливості (сенситивності ) до певних життєвих обставин;
• настирливе прагнення «повернути втрачене» за допомогою звичного життєвого репертуару;
• часткове усвідомлення ілюзорності очікувань, незворотності змін у житті;
• декомпенсація притаманних особистості механізмів психологічної адаптації та маніфестації психічного розладу.
Що стосується саме депресії, то це поняття потребує роз’яснення. Так само як існують різні форми раку і шизофренії, є декілька різновидів депресії. У похилому віці відомий нам поділ депресії на реактивну, тобто зумовлену зовнішніми факторами, ендогенну та інтрапсихічну втрачає своє діагностичне значення. Хворі похилого віку мають одночасно усі ці види депресії, а на додаток – соматичну, виникнення якої пов’язане із різними чинниками, що впливають на метаболізм нервової системи, – це гіпертонічна хвороба, порушення мозкового кровообігу, ендокринні зміни. Також не можна оминути можливий вплив порушень сну та деяких медикаментів, зокрема, адреноблокаторів, гормонів, антигіпертонічних препаратів. Деякі автори надають великого значення змінам у метаболізмі нейротрансміттерів, старінню гіпоталамусу та наростаючим у зв’язку із склеротичними змінами органічним порушенням, в тому числі атрофії мозку. Такий складний взаємозв’язок різних патогенетичних факторів зумовлює клінічну відмінність проявів депресії в похилому віці. Серед особливостей виділяють депресію із маяченням і психомоторним збудженням, тривогою, страхом, коли на тлі депресивного настрою, дратівливості, страху часто з’являються тривалий плач, розпач, хворі кличуть на допомогу, їм здається, що вони вмирають, що не працюють органи, що вони перетворилися на мерців, у деяких випадках їхні висловлювання сягають рівня синдрому Котара. До частих скарг соматичного характеру відносяться болі в м’язах, печія шкіри, відчуття каменю в животі, повна відсутність випорожнення. Такі стани пацієнти переживають як кінець життя. Хворі відмовляються від їжі, спілкування і вважають, що знаходяться в безвиході, агресивно сприймають будьяку спробу їх заспокоїти. Інша частина депресивної симптоматики похилого віку характеризується ідеями вини, гріху, самозвинувачення, страхом і бажанням покарання, а в деяких випадках – очікуванням «страшного суду». H.J. Weitbrecht серед доволі частих проявів депресивної симптоматики звертає увагу на іпохондричні висловлювання, що стосуються власного тіла.
Депресія, що носить характер астенії, характеризується переважанням симптомів апатії, абулії, втратою зацікавленості, відчуттям втрати сил, неможливості виконувати звичну роботу, читати і навіть думати, іноді почуттям байдужості до себе та близьких, іпохондричними висловлюваннями. Така клінічна картина нагадує прояви слабоумства і може здаватися, що депресія і слабоумство пов’язані між собою.
Е.Я. Штернберг і М.Л. Рохліна виділили наступні форми депресії похилого віку:
• відносно «прості», переважно загальмовані депресії ендогенного типу;
• відносно «прості» тривожні депресії (без вираженого маячення);
• тривожномаячні «складні» великі депресивні синдроми;
• іпохондричні, тривожноіпохондричні депресії з переважанням соматичної симптоматики;
• органічно забарвлені (плаксиві, в’ялоапатичні) депресії;
• сенільноподібні депресії (дифузнопараноїдні, тужливі);
• інші депресивні синдроми.
Однак у похилому віці надзвичайно важко описати депресію якимось одним синдромом. Саме ця багатогранність, відсутність чистоти, характерна довготривалість й торпідність проявів і зумовлюють відмінність депресії в похилому віці від такої в молодому.
Іншою в похилому віці є і терапевтична тактика. Призначаючи антидепресивне лікування, потрібно враховувати особливості фармакокінетики та фармакодинаміки, зумовлені віком, зокрема:
• зменшення зв’язку лікарських засобів із білками;
• сповільнення часу напіввиведення;
• зменшення метаболізму препаратів;
• збільшення періоду напіввиведення;
• зменшення чутливості рецепторів;
• підвищення ризику побічної дії та ускладнень;
• сумісність із іншими терапевтичними засобами.
Лікування антидепресантами осіб похилого віку необхідно проводити дуже обережно, слід приділяти особливої уваги таким моментам.
Початкові дози антидепресантів повинні становити 1/31/2 дози, що призначається в молодому віці.
Небажано призначати препарати із вираженою антихолінергічною дією.
Найбільш безпечним є застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну або селективних інгібіторів моноаміноксидази.
За наявності у клінічній картині страху, неспокою, психомоторного збудження, відмови від їжі можна застосовувати антипсихотичні препарати, що мають антидепресивний ефект (амісульприд, сероквель, еглоніл).
Покращання загального соматичного стану досягається призначенням препаратів, що покращують мозковий кровообіг, ноотропів, вітамінотерапії.
Оскільки у походженні депресії похилого віку важливе місце займають зовнішні чинники, лікування хворих має включати соціальну допомогу, можливість забезпечення опіки, створення умов, що сприяють формуванню відчуття потрібності, важливості, знаходженню нових сенсів життя. Беручи на себе відповідальність за лікування пацієнта із депресією, ми повинні сприяти тому, щоб хвороба, яка викинула людину з життя через пережите почуття непотрібності і неважливості, позбавила сил і енергії, не просто відійшла, але й допомогла змінити життя. Вилікувати депресію означає навчити хвору людину жити, не тримаючись за минулі успіхи, вічну молодість і фантазії про невичерпні сили і можливості, а зрозуміти, що кожен день життя – це незворотня втрата попереднього, це скорочення можливостей, це послаблення попередніх зв’язків. Нашим завданням при лікуванні депресії в похилому віці є допомога хворому в тому, щоб, відмовляючись від пошуку сил, характерних для молодого віку, відкрити для нього широке коло нових інтересів, тобто зробити його відповідальним за своє життя.
/thumbs/widget_no2010_8-27_3bb20cdc1c441d9148384b59b6ee44ad.jpg)
/thumbs/widget_no2010_7-26_faae3116d45c492222300c94a57c1098.jpg)
/thumbs/widget_no2010_6-25_33e23821c0a971c3d1e6fff455d81e98.jpg)
/thumbs/widget_no2010_5-24_adcffa97822b970874e697f370624d8c.jpg)
/thumbs/widget_no2010_4-23_1a1c4469fc1e679d65d2fa1121f64e36.jpg)
/thumbs/widget_no2010_3-22_ac4bec41eaea0d24d2cdf2358078b028.jpg)
/thumbs/widget_no2010_2-21_26a67a3843e3b3c9462fb5df2f48e1f1.jpg)
/thumbs/widget_no2010_1-20_c225e73586ff1de7e45ba870654495e0.jpg)
/thumbs/widget_nn24_8-153_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_7-152_titul-1.jpg)
/thumbs/widget_nn24_5-6-151_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_4-150_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_3-149_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_2-148_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_1-147_titul-1.jpg)
