Досвід лікування хронічного маячного розладу у пацієнтки із розумовою відсталістю

Зі слів пацієнтки, росла вразливою, тихою – часто плакала. Заміжжя склалося вдало, як вважає, чоловік добрий, розуміє її. Відчувала себе задовільно, оскільки в житті проблемних і суттєвих стресових ситуацій не було. На початку 2012 р. у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем сім’ї разом із чоловіком виїхала на заробітки в одну із сусідніх країн. Внаслідок важкої фізичної праці та хвилювань, пов’язаних із дорогою та перетином кордону, через короткий час відчула печію в грудях та в ділянці обличчя. З’явилися виражений страх, загальна слабкість, безсоння, головний біль. Передчасно повернулася додому, але стан не покращився. Виникло припущення, що вона отруїлася невідомою хімічною речовиною, оскільки поряд із її робочим місцем зберігалися гербіциди та інші сільськогосподарські хімічні засоби. У супроводі чоловіка звернулася на амбулаторний прийом до психіатра, де була оглянута і направлена до соматичних спеціалістів із підозрою на хімічне отруєння. Близько тижня знаходилася на обстеженні в соматичному стаціонарі, але версія про хімічну інтоксикацію не підтвердилася. Стан пацієнтки поступово погіршувався. Продовжувала вважати, що вона отруїлася, боялася засинати, думала, що може померти уві сні. Звернулася до психіатра повторно, була госпіталізована на стаціонарне лікування із діагнозом: «змішаний тривожно-фобічний розлад особистості». Отримувала доксепін у дозі 100 мг/день, кетилепт по 50 мг/день, гідазепам у дозі 40 мг/день, розчин сібазону внутрішньовенно. Стан покращився, нормалізувався нічний сон, зникли думки про отруєння, покращився настрій, знизився рівень тривоги. Інтелектуальні здібності залишалися зниженими. Тривалий час після виписки вдома приймала доксепін, стан був відносно стабільним. Незважаючи на періодичне відчуття тривоги, пацієнтка вважала, що «може її контролювати». Погіршення настало майже через 5 місяців після виписки зі стаціонарного відділення, коли без причини у хворої з’явилося відчуття, що вона змія. Це відчуття їй навіювала постійна «думка в голові». Пацієнтка відчувала певну відчуженість цих думок, не могла повністю вважати їх своїми. Втратила сон, посилилися страх, тривога. Була госпіталізована на стаціонарне лікування повторно.