Meta Pixel

Рассылка

Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail

Подписаться
  1. Денис Угрин: «Раннє втручання може мати величезний вплив на траєкторію розвитку багатьох психічних захворювань»

  2. Мозг, разум и развитие

  3. Актуальные вопросы детской психиатрии

  4. Наркотическая зависимость у подростков: от осознания проблемы к созданию модели помощи

  5. Терапевтичне батьківство: роль прийомних батьків у зціленні дітей з розладами прив’язаності

  6. Чим міряти інтелект?

  7. Изменения в диагностике и терапии эпилепсий у детей

  8. Великі проблеми мінімальної мозкової дисфункції, або що ми знаємо про моторну незграбність?

  9. Эффективность кортексина в терапии синдрома дефицита внимания с гиперактивностью по данным ЭЭГ-исследования

  10. Сучасні підходи до лікування неорганічного енурезу у дітей та підлітків

  11. Поширеність розладів зі спектру аутизму в Україні: погляд на проблему очима дитячого невролога

  12. Шизофренія у дітей та підлітків: особливості діагностики, лікування та реабілітації

  13. Шизофренія у дітей та підлітків: особливості діагностики, лікування та реабілітації (закінчення)

Терапевтичне батьківство: роль прийомних батьків у зціленні дітей з розладами прив’язаності

В останнє десятиліття в Україні інтенсивно розвивається інститут замісних форм сімейної опіки (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу тощо). Велика частина дітей, котрі приходять з інтернатних закладів чи дисфункційних сімей у прийомну родину, мають виражені порушення у сфері психічного здоров’я, зокрема розлади прив’язаності, розлади зі спектру посттравматичного стресового, поведінкові тощо. Прийомні батьки стикаються з дуже непростим завданням створення терапевтичного середовища, у якому в дітей можуть сформуватися стосунки безпечної прив’язаності, а тому батьками мають бути створені належні умови для психологічного оздоровлення цих дітей та відновлення траєкторії їх здорового психологічного розвитку. Це дуже непросте завдання, для якого прийомні батьки потребують належної підготовки, фахового супроводу та тісної співпраці зі спеціалістами сфери охорони психічного здоров’я та соціальної опіки. Лише при забезпеченні цих умов реалізація в Україні проекту деінституалізації та розвитку сімейних форм опіки може бути успішною.

Історична преамбула: від теорії прив’язаності до деінституалізації та розвитку сімейних форм опіки
Як співтовариство ми дуже довго йшли до того, щоб збагнути й усвідомити, наскільки кожній дитині важливі люблячі стосунки з батьками від самого народження. Погляди на виховання дітей змінювалися в різні епохи. Ще досить недавно ставився акцент на «належному» вихованні дитини, відповідності певному ідеалові, «нормі», але усвідомлення важливості стосунків, відчуття емоційної близькості, безпеки, безумовного прийняття доволі часто не були у центрі уваги. Довгий час і суспільна система турботи про дітей-сиріт піклувалася лише про їхні елементарні потреби – дитина мала бути нагодована, одягнена і максимально захищена від інфекційних хвороб. Тож попри те, що будинки дитини та інтернатні заклади допомагали дітям фізично вижити і вирости, давали їм певну шкільну освіту, незважаючи на те, що дитина могла там досвідчити «вкраплення доброти» в особі окремих вихователів, ці заклади не могли дати критично важливого соціального досвіду близьких люблячих стосунків, без якого неможливий благополучний психологічний розвиток дитини.
Будинок дитини, інтернат не можуть замінити дитині дім. Усвідомлення цього прийшло у суспільну свідомість у 50-х рр. минулого століття у зв’язку із появою теорії прив’язаності *, сформульованої британським дитячим психіатром Д. Боулбі. Ця теорія викликала справжню революцію у дослідженні раннього розвитку дитини. Сьогодні теорія прив’язаності знайшла своє підтвердження і подальший розвиток у великій кількості наукових досліджень та практичних розробок. Отже, Д. Боулбі, досліджуючи у повоєнні роки долю дітей-сиріт, які були вихованцями інтернатів, виявив, що існує прямий зв’язок між антисоціальною поведінкою, відсутністю емпатії, порушенням здатності до побудови зрілих стосунків із соціальною депривацією у ранньому дитинстві. У своїй доповіді для Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 1951 р. він наголошував на негативних наслідках виховання дитини в інтернатних закладах і вказав на ключову роль сім’ї у розвитку дитини. Вчений підкреслював, що стосунки прив’язаності, які формуються у дитини з її батьками, є основою всього подальшого благополучного розвитку: «Здатність створювати інтимний емоційний зв’язок – основа ефективного особистісного функціонування та психічного здоров’я загалом» (Orlans, 2006). Д. Боулбі вказав на щось очевидне, що людство часто намагається «не помічати»: модель сім’ї, модель стосунків «батьки – дитина» виплекані еволюцією для оптимального розвитку дитини і не можуть бути замінені моделлю колективних форм опіки, яку б привабливу ілюзію швидких та контрольованих рішень не пропонувала остання. Хоч це може виглядати доволі дивно з перспективи сьогодення, але на той час теорія прив’язаності, суперечачи багатьом принципам домінуючої тоді психо- аналітичної теорії, викликала шквал критики і заперечень, а самого Боулбі публічно виключили з британського товариства психоаналітиків.
Втім цілий ряд інших вчених, дослідників продовжили розвиток даної теорії. Велику кількість наукових досліджень було проведено за участю дітей, які виховувалися в сім’ях, та тих, які виховувалися у будинках дитини. В останніх виявили багато негативних наслідків, що змусило громаду, спільноту фахівців, уряди багатьох держав збагнути: дітям-сиротам потрібен дім та сім’я, яка їх любитиме. Колективні форми опіки не можуть створити умови для формування у дитини стосунків прив’язаності з дорослими, які турбуються про неї. Щоб не вдаватися в об’ємний аналіз даних різних досліджень, підсумуємо їх результати, згрупувавши наслідки досвіду виховання в інтернатних закладах у п’ять груп (Frank et al., 1996). Отже, у дітей, які виховуються у сиротинцях, є значно вищий ризик:
• смертності від інфекційних захворювань;
• затримки фізичного розвитку;
• порушення когнітивного розвитку;
• порушень соціально-емоційного розвитку;
• зазнати фізичного, емоційного чи сексуального скривдження.
Особливу увагу варто звернути на четверту групу наслідків. Бо саме порушення соціально-емоційного розвитку мають найбільш стійкий характер і найбільшою мірою спричиняють негативний прогноз на подальше життя дитини та його якість у майбутньому. Перебування у сиротинці порушує соціальний розвиток дитини (мовою дитячої психіатрії – призводить до формування розладу прив’язаності), розвиток її особистості – фактично ставить під загрозу її подальше соціальне життя, здатність формувати повноцінні близькі стосунки з іншими людьми у дитинстві та у дорослому віці. Виховання у сиротинці пов’язане також із ризиком розвитку ряду розладів психічного здоров’я у майбутньому. При цьому дослідження показали, що навіть якщо створити в сиротинці більш оптимальні умови, збільшивши кількість педагогічного персоналу та інтелектуального стимулювання дітей через гру, відповідні педагогічні методики, ігрові матеріали, це матиме вплив на інтелектуальний розвиток дитини, а на соціальний – незначною мірою (Tizard еt al., 1975).
Усвідомлення цього призвело до серйозних змін у соціальній сфері: у багатьох країнах розпочався процес деінституалізації – переходу дітей з інтернатних закладів у сімейні форми виховання, розвиток системи прийомних сімей, сприяння усиновленню. ВООЗ 1977 р. задекларувала це як рекомендовану політику у сфері турботи про дітей-сиріт: «Нерозривність стосунків із батьківською фігурою є особливо важливою у перші декілька років життя. У групі найбільшому ризику неблагополучного психологічного розвитку є діти, які зазнали чисельних змін осіб, що турбуються про них, діти, які виховуються в інтернатних закладах, де багато обслуговуючого персоналу, що змінюється і не має специфічної відповідальності за кожну окрему дитину. Тому перебування дитини у беземоційному середовищі інтернатного закладу, затримка процесу усиновлення покинутих дітей, часта зміна місця перебування дитини, переміщення дітей із закладу у заклад, з однієї прийомної сім’ї в другу становлять велику небезпеку».
Однак не лише інтернатний заклад є неналежним місцем для дітей. Для розвитку дитини не менш небезпечним є перебування у дисфункційній родині, у якій, з огляду на різного роду проблеми батьків (алкоголізм, психіатричні розлади тощо), мають місце емоційна депривація, скривдження, які не можна зупинити просто заходами служб соціальної допомоги, – у таких випадках в інтересах дитини – якнайшвидше вилучення з такої родини і перехід у сімейні форми опіки.
Нині теорія прив’язаності має вагомі емпіричні докази, на основі яких ми можемо з упевненістю стверджувати, що стосунки безпечної прив’язаності – основа здорового психологічного розвитку дитини (табл. 1).

terapevtichnebatkivstvo1.png

Головні функції стосунків безпечної прив’язаності для дитини Задоволення потреб дитини, формування відчуття безпеки у цьому світі Формування базової довіри до інших людей, до стосунків Забезпечення дитини «безпечним гніздом» для дослідження, пізнання цього світу Супровід дитини у пізнанні та розумінні світу, інших людей, себе Допомога дитині у розвитку регуляції власних емоцій, бажань, поведінки Розвиток саморозуміння, формування здорової ідентичності та самооцінки Підтримка морального розвитку, формування здорового сумління Підтримка належного дозрівання нервової системи дитини, «калібрування» системи реагування на стрес, імунної системи тощо

Потреба терапевтичного сімейного середовища
Усвідомлення наслідків стосунків безпечної прив’язаності привело до розуміння того, що коли дитина знаходиться у середовищі, у якому має місце емоційна депривація (немає значення, чи це інтернатний заклад, чи дисфункційна сім’я), то у дитини формуватиметься розлад прив’язаності, основною характеристикою якого є стійке порушення здатності до побудови близьких, емоційних стосунків з іншими людьми. Власне наукове визнання теорії прив’язаності спричинило появу цього нового діагнозу (див. F94.1-2 у МКХ-10).
При розладах прив’язаності має місце те, що ранній досвід занедбання та скривдження вкарбувався у психіку та мозок дитини, і є багато нейробіологічних досліджень, які підтверджують це. Згідно з Боулбі, у дитини формуються внутрішні робочі моделі (схеми), які визначають її сприйняття світу, себе, стосунків і, відповідно, її стратегії поведінки, взаємодії тощо (табл. 2).

terapevtichnebatkivstvo2.png

Відповідно, коли у дитини сформовані такі негативні внутрішні схеми та стратегії поведінки, головним завданням її зцілення є утворення нових позитивних робочих моделей, які будуть визначати нові можливості більш гармонійного співіснування у стосунках з іншими людьми та самою собою. Саме утворення цих нових внутрішніх моделей можливе лише з досвіду багатократного переживання вищезгаданих циклів по- зитивної взаємодії з батьками, циклів, які ведуть до формування безпеки, довіри, емоційної близькості, позитивної самооцінки та багатьох інших «надбань» безпечної прив’язаності.
Тому для зцілення дитині насамперед потрібна сім’я, у якій вона зможе побудувати нові стосунки. Вона не може «зцілитися» в інтернатному закладі, у реабілітаційному центрі, не допоможуть і заняття з фахівцями, якими б професійними вони не були. Ключова терапевтична рекомендація Американської асоціації дитячих та підліткових психіатрів щодо лікування розладу прив’язаності у дітей звучить так: «Найбільш важливим втручанням для дітей, у яких діагностовано розлад прив’язаності і які не мають належних батьків, є пошук для них належних батьківських осіб, які б були емоційно готовими та відкритими до формування стосунків прив’язаності». Це зовсім не означає, що дитині не потрібні заняття з фахівцями, а тільки те, що ключовим у її зціленні є досвід побудови стосунків безпечної прив’язаності у родині. Саме тому батьківство щодо дітей з розладами прив’язаності (більшість дітей віком від двох років, які переходять у замісні форми опіки, мають більш чи менш виражену форму цих розладів) є не звичайним батьківством, а терапевтичним…
Терапевтичне батьківство щодо дітей, які зазнали занедбання та скривдження у дитинстві, – це справді боротьба за стосунки, побудову взаємин. Іноді, зважаючи на проблемність поведінки дитини, може здаватися, що головне – це досягти якнайшвидших змін у поведінці, а тому існує спокуса використання «жорсткої» системи заохочень і покарань, однак суть терапевтичного батьківства не у корекції, а у зв’язку, у взаєминах.

«За останній тиждень між нами щось відбувається – дивне і тихе, – розповідає прийомна мама, яка упродовж останнього часу за підтримки психотерапевта інтенсивно працює над розвитком стосунків прив’язаності з восьмирічною дівчинкою Наталею, котра пережила досвід скривдження, емоційного занедбання у неблагополучній сім’ї, у якій жила раніше, і згодом в інтернатному закладі, де перебувала до семи років. Це схоже на розвиток закоханості. Ми хочемо бути близько одна біля одної. Ми дивимося в очі одна одній – і між нами наче якісь іскринки перескакують. Ми усміхаємося одна одній. Наталя стала тепліша і спокійніша. Раніше вона могла безперервно говорити, що завгодно, якісь дурниці. Тепер стала тихіша. І коли щось говорить, то більше думає. Позавчора перед сном Наталя сказала мені, що тепер вона вірить у те, що я її люблю. Дуже старається бути чемною, хоч як їй це важко вдається з огляду на гіперактивність. І я сама відчуваю тепло у серці. Це схоже, мабуть, на вагітність. Так, наче у мене з’явилася дитина! Увесь цей перший рік я вела війну з Наталею, щоб вона добре робила уроки, прибирала за собою, не говорила поганих слів, не билася і т. п. Мені здавалося, що моя роль мами­вихователя у дитячому будинку сімейного типу полягає у тому, щоб дітей відправити до школи, нагодувати, вивчити, виправити їхню поведінку. Зараз я роблю те саме, але відчуваю, що моя головна роль – мати з ними стосунки, щоб вони знали, що вони є у моєму серці… І це приносить мені самій велику радість… Не тільки вони потребували цього, я теж…»

Важливість розвитку державної системи захисту дітей та замісних форм сімейної опіки
Ми усвідомлюємо, що в Україні ця система перебуває в процесі реформування і ще далека від ідеалу, втім за останні роки відбулося багато важливих змін. В основі роботи соціальних служб у справах дітей, сім’ї та молоді має бути принцип турботи про те, щоб дитина перебувала в оптимальному сімейному середовищі (рисунок).

terapevtichnebatkivstvo3.png

Критична ланка цієї схеми-маршруту – прийомні сім’ї та сім’ї, які бажають усиновити дитину. Зрозуміло, що процес переходу дітей із інтернатних закладів та вкрай дисфункційних сімей у сімейні форми опіки можливий лише за умови існування достатньої кількості сімей, готових прийняти таких дітей. Тому, з одного боку, потрібно «розчистити» дорогу до сімейних форм опіки від усіх бюрократичних та корупційних перешкод, з іншого – сприяти розвитку сімейних форм опіки. Це неможливо без загального плекання в суспільстві інституту сім’ї – адже коли у суспільстві є міцні щасливі сім’ї, тільки тоді воно має ресурс до розвитку сімейних форм опіки. Сьогодні, крім економічної кризи в державі, маємо і велику «сімейну» кризу…
Розвиток сімейних форм опіки неможливий також без належної державної підтримки прийомних батьків – фінансової, законодавчої, фахової. Вище вже не раз згадувалося про важливість соціальних служб, зокрема їхньої ролі у підготовці прийомних батьків та їх психосоціальному супроводі. Підготовка починається з моменту прийняття рішення про створення прийомної сім’ї. Роль соціальних служб полягає у тому, щоб допомогти батькам зробити усвідомлений вибір щодо власної готовності до цієї дороги, мотивів та ресурсів. Надзвичайно важливий наступний етап – належна підготовка батьків, адже у більшості випадків прийомне батьківство – це особливе, терапевтичне батьківство.
І рівень підготовки має бути дуже високим. Якщо батькам може часом здаватися, що вони добре виховали своїх дітей, а тому «знають», що означає бути батьками, для них може виявитися справжнім шоком зіткнення з реальністю виховання дитини, яка зазнала занедбання та скривдження. З розповіді прийомного батька: «Коли ми погодилися на це, зовсім не розуміли, на що йдемо. Ми думали, що їх треба просто любити і любов зцілить їх. Але час ішов і нічого не мінялося. Вони далі казали неправду, були егоїстичними, думали лише про себе і свої потреби. Як ми не старалися їм пояснити, як треба жити, як краще жити, вони не розуміли. У нас було відчуття, що вони просто використовували нас, абсолютно не цінуючи того, що ми для них робили. За якийсь час це почало нас просто злити, ми почали кричати, суворіше карати. Помітили, що з добрих люблячих батьків, якими ми себе уявляли, перетворюємося поступово на гестапо… Тепер розуміємо, що нам просто дуже бракувало на той час знань, розуміння, як бути з такими дітьми…».
Хороша підготовка прийомних батьків дає їм змогу стати справді терапевтичними батьками, які готові забезпечити зцілюще середовище, які готові провести дитину дорогою зцілення. Без такої підготовки існує великий ризик «невдачі» – батьки можуть виявитися втягненими у негативні схеми взаємодії з дитиною, які відображають її внутрішні робочі моделі. Відповідно, це не лише діє антитерапевтично на дитину, але й виснажує батьків, руйнує атмосферу сім’ї. Тож можна зрозуміти, що деякі батьки з часом повертають прийомну дитину до інтернату. Звісно, це є негативним досвідом для дитини і посилює її розлад прив’язаності (підтверджується схема «мене не можуть любити, мене покинуть»). Однак таких батьків не можна засуджувати, оскільки часто вони мають добрі наміри, просто не отримали належну підготовку, не мали достатньо ресурсів та підтримки.
Окрім підготовки «на старті», не менш важливою є «перепідготовка», «підвищення кваліфікації», подальший психосоціальний супровід батьків. Роль соціальних працівників тут – бути джерелом підтримки та супроводу для прийомних батьків, бути їхніми партнерами у важливій праці зцілення, розвитку дитини. Дуже важливо усвідомлювати, що основою психосоціального супроводу є стосунки партнерства, бо супровід базується, насамперед, на взаємній повазі та довірі, узгодженій праці заради спільних цілей. Роль соціальних служб, соціальних працівників є надзвичайно важливою і, звісно, реалізується конкретними людьми. Тому ключовим питанням є якість кадрів – йдеться і про особистісні якості, і етичні цінності, і професійний рівень.

Важливість супроводу прийомних родин з боку фахівців системи охорони психічного здоров’я
Завданням системи охорони здоров’я є забезпечення опіки не лише над соматичним, але й над психічним здоров’ям таких дітей, адже у переважній більшості з них мають місце розлади прив’язаності, розлади спектру посттравматичних стресових розладів. У значної частини наявний ряд інших емоційних та поведінкових розладів, зокрема розлад гіперактивності із дефіцитом уваги, розлади поведінки, тривожні розлади, депресія тощо. Вони потребують належної діагностики і терапії. При одних розладах показане медикаментозне лікування, при інших – різні види психотерапевтичної допомоги. Зокрема, дітям із розладами прив’язаності потрібен специфічний вид психотерапії (методика Тераплей, сімейна терапія прив’язаності, діадна терапія розвитку тощо ), націлений на роботу над розвитком стосунків безпечної прив’язаності між батьками та дитиною (Hughes, 1997, 2008; Lieberman, Horn, 2008; Levy, Orlans, 1998; Tortora, 2005). Така терапія прив’язаності відбувається за умови тісної співпраці психотерапевта з батьками дитини. Роль психотерапевта – допомогти батькам розуміти потреби дитини, її поведінку та реакції, розуміти свій власний досвід прив’язаності, і тоді за допомогою відповідного арсеналу технік сприяти такій взаємодії між батьками і дитиною (і впродовж психотерапевтичної сесії, і поза сесіями у формі «домашніх завдань»), яка веде до досвіду інтерсуб’єктивності та формування стосунків безпечної прив’язаності. Попри те, що інші методи психотерапії (зокрема, індивідуальна дитяча, поведінкова) можуть бути корисними при інших формах розладів у дітей, батькам важливо усвідомлювати, що такі підходи будуть малоефективними щодо дітей з розладами прив’язаності, бо вони не спрямовані на зцілення центрального розладу – розладу прив’язаності. Що стосується інших супутніх проблем у дитини, то ці методи можуть бути корисні і необхідні. Так, наприклад, травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія та метод EMDR – ефективні методи допомоги дітям, які зазнали скривдження і мають посттравматичний стресовий розлад, поведінкова терапія – одна з основних форм допомоги дітям з розладом гіперактивності з дефіцитом уваги (Cohen, Mannarino, Deblinger, 2006; Adler-Tapia, Settle, 2008).
Сфера охорони психічного здоров’я дітей в Україні потребує великих інвестицій та розвитку, щоб в адекватний спосіб відповісти на ті проблеми психічного здоров’я дітей, які ми маємо. Тож батькам може бути дуже непросто знайти належних фахівців та відповідні програми допомоги. У багатьох країнах за кордоном існують спеціалізовані центри та програми допомогти дітям з розладами прив’язаності, з комплексним посттравматичним розладом. Вони працюють на сімейно-центрованих засадах, мультидисциплінарною командою і є великим джерелом допомоги дітям, які зазнали скривдження та емоційного занедбання, а також є значним ресурсом підтримки, освіти, супроводу терапевтичних прийомних батьків. Наше важливе завдання в Україні – сприяти розвитку таких спеціалізованих програм та центрів, оскільки без належної підтримки з боку психіатрів, психотерапевтів, психологів прийомним батькам непросто справлятися із завданням «терапії»… І знову ж таки, ключовими питаннями у цій сфері, окрім загальної системної реформи сфери охорони психічного здоров’я, є якість кадрів, потреба належної освіти та професійної підготовки.
Роль фахівців сфери охорони психічного здоров’я є не лише «терапевтичною». Важливе завдання – належне обстеження дитини, щоб від самого початку її досвіду перебування у сім’ї батьки з допомогою фахівців отримали відповідне розуміння її індивідуальних особливостей, наявних тих чи інших порушень психологічного розвитку і, відповідно, щоб батьки могли розуміти, якої специфічної допомоги потребує дитина, як розставити «акценти» у терапевтичному батьківстві…
Багато дітей можуть мати ту чи іншу форму неповносправності, специфічні розлади розвитку – на зразок розладів спектру аутизму, розумову відсталість, ДЦП та ін. Щодо дітей з особливими потребами прийомним батькам надзвичайно важливо мати специфічну підтримку реабілітаційних програм, програм раннього втручання для дітей з тією чи іншою формою неповносправності. А з часом – умови до інтегрованого чи спеціалізованого навчання таких дітей. І, звичайно, додаткову фінансову, соціальну підтримку з боку держави, адже опіка дітей з особливими потребами вимагає значно більше часу і ресурсів. Тому дуже важливо, щоб на державному рівні були створені належні фінансові та законодавчі умови до переходу у сімейні форми опіки неповносправних дітей. В інтернатному закладі така дитина особливо вразлива, і прогноз щодо її майбутнього сумний... Перехід же у сімейні форми опіки дає такій дитині шанс на зовсім інше майбутнє…

Висновки
Нам важливо усвідомлювати, що не лише прийомна дитина і родина потребують підтримки, не лише «ми підтримуємо їх» – наша підтримка є взаємною. Оздоровлення дітей, які зазнали скривдження, занедбання, веде до оздоровлення нас як суспільства. Процес зцілення зупиняє ланцюг трансгенераційної передачі травми та скривдження. Допомагаючи дитині загоїти внутрішні «рани», прийомна родина робить важливу роботу не лише для самої дитини, але й для усіх нас як громади, очищуючи внутрішній світ дитини від «токсинів» ненависті, жорстокості, насильства, терапевтичні батьки також «очищують» суспільний організм, вони немов зупиняють «розмноження токсигенних мікроорганізмів». Ми усвідомлюємо, що розлади прив’язаності, розлади комплексної травми розвитку є своєрідним запрограмованим вибуховим пристроєм. І якщо діти не мають умов до зцілення, навіть якщо «великі» проблеми відсутні, механізм працює, і рано чи пізно станеться «вибух»… Тож якщо ці розлади не будуть зцілені в дитинстві, матиме місце «вибух» у дорослому віці. Для нас як для суспільства ці розлади «вибухнуть» нашими великими соціальними проблемами – злочинністю, безробіттям, зловживанням алкоголем та наркотиками тощо. Можливо, у менш «помітний» спосіб ці розлади можуть проявитися повторенням циклу скривдження та занедбання власних дітей… Тому терапевтичні батьки, терпляче і тихо працюючи над зціленням, справді «зупиняють» вибуховий пристрій… Їхня робота є такою важливою. І ми повинні підтримати їх. У цьому велика надія для нас, що розвиток сімейних форм опіки нестиме краще майбутнє не лише дітям, але усім нам як суспільству…

Литература
1. Романчук О. Сім’я, що зцілює. Основи терапевтичного батьківства дітей, що зазнали скривдження та емоційного занедбання. – Львів, «Колесо», 2011.
2. Adler-Tapia R., Settle C. EMDR and the art of psychotherapy with children. NY: Springer. – 2008.
3. Bowlby J. A secure base: Clinical applications of attachment theory. London: Routledge. – 1988.
4. Bowlby J. Attachment and loss: Vol. 1. Attachment. 2nd ed. NY: Basic Books. – 1969.
5. Bowlby J. Child care and the growth of love. Harmondsworth: Pelican. – 1970.
6. Cohen J., Mannarino A., Deblinger E. Treating trauma and traumatic grief in children and adolescents. NY: Guilford Press. – 2006.
7. Hughes D. Attachment-focused family therapy. NY: W.W. Norton & Company. – 2007.
8. Jernberg A., Booth P. Theraplay. San-Francisko: Jossey-Bass Publishers. – 1999.
9. Lieberman A., Horn P. Psychotherapy with infants and young children. Repairing the effects of stress and trauma on early attachment. NY: Guilford Press. – 2008.
10. Orlans M., Levy T. Healing parents. Washington: CWLA Press. – 2006.
11. Practice Parameter for the Assessment and Treatment of Children and Adolescents With Reactive Attachment Disorder of Infancy and Early Childhood // Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry. – 2005. – 44 (11). – Р. 1206-1219.
12. Siegel D. The Developing Mind: How Relationships and the Brain Interact to Shape Who We Are. NY: Guilford Press. – 1999.
13. Frank D., Klass P., Earls F., Eisenberg L. Infants and Young Children in Orphanages: One View From Pediatrics and Child Psychiatry // Journal of Pediatrics. – 1996. – Vol. 97. – Р. 569-578.
14. Tizard B., Rees J. The effect of early institutional rearing on the behaviour problems and affectional relationships of four-year-old children // Journal of Child Psychology and Psychiatry. – 1975. – Vol. 16. – Р. 61-73.
15. Hodges J., Tizard B. IQ and behavioral adjustment of ex-institutional adolescents // Journal of Child Psychology and Psychiatry. – 1983. – Р. 53-75.
16. World Health Organization Expert Committee. Child Mental Health and Psychological Development. Technical Report Series 613. Geneva, Switzerland: World Health Organization. – 1977.
17. Practice Parameter for the Assessment and Treatment of Children and Adolescents With Reactive Attachment Disorder of Infancy and Early Childhood // Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry. – 2005. – 44 (11). – Р. 1206-1219.

* Прив’язаність – переклад англійського слова «attachment», яке є іменником від дієслова «to attach» – прив’язувати, з’єднувати. В українській мові існує також інший варіант перекладу слова «attachment» – прихильність, і тоді термін звучить як «теорія прихильності». На думку автора, багатьох фахівців та перекладачів, слово «прихильність» є невідповідним варіантом перекладу слова «attachment», оскільки воно не відображає сили і глибини цього зв’язку.

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2012 Год

Содержание выпуска 6-2, 2012

  1. Денис Угрин: «Раннє втручання може мати величезний вплив на траєкторію розвитку багатьох психічних захворювань»

  2. Мозг, разум и развитие

  3. Актуальные вопросы детской психиатрии

  4. Наркотическая зависимость у подростков: от осознания проблемы к созданию модели помощи

  5. Терапевтичне батьківство: роль прийомних батьків у зціленні дітей з розладами прив’язаності

  6. Чим міряти інтелект?

  7. Изменения в диагностике и терапии эпилепсий у детей

  8. Великі проблеми мінімальної мозкової дисфункції, або що ми знаємо про моторну незграбність?

  9. Эффективность кортексина в терапии синдрома дефицита внимания с гиперактивностью по данным ЭЭГ-исследования

  10. Сучасні підходи до лікування неорганічного енурезу у дітей та підлітків

  11. Поширеність розладів зі спектру аутизму в Україні: погляд на проблему очима дитячого невролога

  12. Шизофренія у дітей та підлітків: особливості діагностики, лікування та реабілітації

  13. Шизофренія у дітей та підлітків: особливості діагностики, лікування та реабілітації (закінчення)

Содержание выпуска 2-1, 2012

  1. Національні клінічні настанови щодо лікування хвороби Паркінсона: принципи, завдання, структура

  2. Нарушения ходьбы и равновесия в пожилом и старческом возрасте: клиническая диагностика и ведение пациентов

  3. Купирование клинических проявлений депрессии у пациентов пожилого возраста

  4. Особенности проявления психосоматических расстройств у лиц пожилого возраста

  5. Лечение тревоги у лиц пожилого возраста: клиническая эффективность афобазола

  6. Распространенность депрессии среди лиц пожилого возраста в Украине

  7. Эффективность церебролизина в сочетании с рисперидоном у пациентов с шизофренией и преимущественно негативными симптомами

  8. Подходы к лечению психологических и поведенческих симптомов при деменции

  9. Центральная постинсультная боль: актуальные вопросы

  10. Методы терапии доброкачественного пароксизмального позиционного головокружения

  11. Влияние милдроната на двигательные расстройства при дисциркуляторной энцефалопатии

  12. Танакан при лечении легких и умеренных когнитивных расстройств сосудистого генеза

  13. Лечение эссенциального тремора

  14. Применение препарата габагамма в комплексной терапии хронических вертеброгенных радикулопатий

  15. Роль нейропротекции в терапии гипертонической энцефалопатии

  16. Трифлузал в лечении острых и хронических форм цереброваскулярных нарушений и ассоциированной кардиальной патологии

  17. Коррекция вестибулярных нарушений у больных пожилого возраста, перенесших ишемический инсульт

Содержание выпуска 10 (45), 2012

  1. Организация психиатрической помощи во Франции

  2. Актуальные темы ECNP-2012

  3. Новое в психиатрии

  4. Новое в эпилептологии

  5. Оценка переносимости и эффективности противоэпилептических препаратов нового поколения

  6. Доказательные исследования в психиатрии: анализ практической значимости

  7. Применение риссета в терапии шизофрении: оценка эффективности, безопасности и переносимости

  8. Тразодон пролонгированного действия в лечении большого депрессивного расстройства

  9. Психокоррекционная помощь детям с нарушениями аутистического спектра

  10. Эволюция взглядов на проблему фибромиалгии

  11. Методичні рекомендації для медичних працівників закладів охорони здоров’я з надання лікувально-профілактичної допомоги особам, які бажають позбутися залежності від тютюну

  12. Пациент Адольф Гитлер: в поиске клинических оснований зла (продолжение)

Содержание выпуска 8 (43), 2012

  1. Джин Шук: «Пациенты с пограничным расстройством личности больше не относятся к числу безнадежных, как было принято считать раньше»

  2. Новое в психиатрии

  3. Новое в эпилептологии

  4. Анальгетическое направление при лечении нейромышечной патологии

  5. Анксиолитические препараты в комплексной терапии тревожных расстройств при психосоматических заболеваниях

  6. Препарат неокардил в лечении больных с кардиоваскулярным риском

  7. Применение Леветирацетама в детской эпилептологии: опыт и надежды

  8. Несколько слов об аутизме, детской психиатрии и инклюзии

  9. Карбамазепин в лечении пациентов с биполярным расстройством

  10. Рекомендации по лечению болезни Альцгеймера и других видов деменции

  11. Рекомендации по медикаментозному лечению шизофрении

  12. Рекомендации по медикаментозному лечению шизофрении (окончание)

  13. Эффективность и переносимость венлафаксина длительного высвобождения у пациентов с большим депрессивным расстройством

  14. Раненный целитель. <br> Обзор жизни и научного наследия Виктора Хрисанфовича Кандинского

Содержание выпуска 7 (42), 2012

  1. Тина Берадзе: «Очень важно не пропустить момент, когда человек «кричит» о помощи»

  2. Новое в психиатрии

  3. Новое в эпилептологии

  4. Патогенез и современные подходы к лечению хронической боли

  5. Оценка эффективности и безопасности леветирацетама в качестве дополнительной терапии у детей с резистентными фокальными эпилепсиями

  6. Место эсциталопрама в лечении депрессивных и тревожных расстройств

  7. Применение церебролизина у пациентов с болезнью Альцгеймера

  8. Антидепресанти подвійної дії у лікуванні депресивних розладів: клінічні особливості та мішені терапії

  9. Поражения периферической нервной системы: структурно-функциональные особенности

  10. Рекомендации по лечению пациентов с аффективными расстройствами и коморбидными соматическими состояниями

  11. Руководство по профилактическому лечению эпизодической мигрени у взрослых

  12. Афобазол в лечении стрессовых и тревожных расстройств

  13. Положительный эффект применения милдроната в ранней реабилитации неврологических больных

  14. Эффективность и переносимость тразодона, миансерина и амитриптилина у пожилых пациентов с депрессией

  15. Ведення пацієнтів із когнітивними розладами на фоні дисциркуляторної енцефалопатії

  16. Применение препарата гамалате В<sub>6</sub> в лечении головных болей напряжения

  17. Императивы жизненного пути кенигсбергского философа. <br> Заметки о клиническом случае Иммануила Канта

Содержание выпуска 6 (41), 2012

  1. Надія Долішня: «Лікування депресії – це не позбавлення симптомів, а лікування кожної хворої людини зокрема»

  2. Новое в психиатрии

  3. Новое в эпилептологии

  4. Ежегодная встреча Японского общества психиатров

  5. Генетика и эпигенетика шизофрении

  6. Лечение посттравматического головокружения

  7. Применение церебролизина у пациентов с сосудистой деменцией

  8. Ородисперсный золмитриптан в лечении больных мигренью

  9. Сигма-рецепторы и механизмы действия антидепрессантов: клинико-фармакологические аспекты

  10. Досвід лікування хронічного маячного розладу у пацієнтки із розумовою відсталістю

  11. Руководство по фармакотерапии ажитации

  12. Эффективность и переносимость леветирацетама в качестве монотерапии при лечении парциальной эпилепсии у пациентов молодого возраста

  13. Терапия рисперидоном у детей с раздражительностью при аутистическом расстройстве

  14. Послеполуденный отдых Фавна. <br> Балет и болезнь Вацлава Нижинского

Содержание выпуска 5 (40), 2012

  1. Всемирный день без табака

  2. Проект Концепції вдосконалення психіатричної допомоги дітям

  3. Что нового в диагностике и лечении эпилепсии у взрослых?<br> Краткий анализ рекомендаций по диагностике и лечению эпилепсии у детей и взрослых (N ICE, 2012)

  4. Новое в эпилептологии

  5. Новое в психиатрии

  6. Применение ботулинического токсина типа А в лечении и комплексной реабилитации пациентов, перенесших инсульт

  7. Зипразидон в лечении шизофрении

  8. Диагностические критерии болезни Альцгеймера и умеренных когнитивных нарушений

  9. Дополнительная терапия леветирацетамом у пациентов с резистентной эпилепсией

  10. Современные достижения в вопросах терапии курения

  11. Сравнительное исследование тразодона замедленного высвобождения и сертралина при большом депрессивном расстройстве

  12. Антиоксидантная терапия у лиц с дисциркуляторной энцефалопатией, отягощенной сахарным диабетом 2-го типа

  13. Тайная жизнь миллиардера-затворника.<br> Болезнь Говарда Хьюза

Содержание выпуска 4 (39), 2012

  1. Ангедония как клиническая основа депрессивного расстройства

  2. Новое в эпилептологии

  3. Новое в психиатрии

  4. Боль в спине: мифы и реальность

  5. Хроническая боль в спине: современные представления о механизмах развития и лечении

  6. Применение неокардила в лечении вегетососудистой дистонии

  7. Нейропсихологический аспект Четвертой мировой войны

  8. Синдром Кандинского - Клерамбо в проекции проблемы «Другой - Чужой»

  9. Когнітивно-поведінкова терапія тривожних розладів: модель розуміння, терапії та емпіричні докази ефективності

  10. Руководство по диагностике и лечению эпилепсий у детей и взрослых

  11. Рекомендации по ведению пациентов с генерализованным тревожным расстройством

  12. Эффективность современных антипсихотиков при биполярной депрессии

  13. Клиническая эффективность и безопасность оксапина при лечении детей с эпилепсией

  14. Болезни Императора Европы

Содержание выпуска 3 (38), 2012

  1. Интернет-форум «Шизофрения – лечение общением»

  2. Расстройства из спектра аутизма: факторы риска и профилактика

  3. Новое в психиатрии

  4. Новое в эпилептологии

  5. Роль церебролизина в лечении болезни Альцгеймера: обзор доказательных исследований

  6. Специфический механизм действия амисульприда при шизофрении

  7. Ведение пациентов с биполярной депрессией

  8. Синдром Кандинского – Клерамбо в проекции проблемы «Другой – Чужой»

  9. Майндфулнес-орієнтована КПТ - новий ефективний метод попередження рецидиву депресії

  10. Новые подходы в лечении пациентов с диабетической полинейропатией

  11. Топирамат в лечении фармакорезистентной эпилепсии у детей

  12. Гамалате B6 в лечении тревожных состояний

  13. Влияние милдроната на когнитивные функции пациентов с кардиоцеребральной патологией

  14. Роль та місце психосоціальної реабілітації в системі психіатричної допомоги

  15. Духовные поиски великого писателя. <br> Загадки болезни Николая Гоголя

Содержание выпуска 2 (37), 2012

  1. «Как врач и как человек вижу потенциальную угрозу в том, что все больше людей предпочитают виртуальные отношения»

  2. Сучасні принципи нутрітивної підтримки неповносправних дітей та їх реалізація в Україні

  3. Новое в психиатрии

  4. Новое в эпилептологии

  5. Обсесивно-компульсивний розлад, синдром і особистість

  6. Велаксин в лечении хронических болевых синдромов

  7. Захворювання периферичної нервової системи: оптимізація лікування

  8. Биполярное расстройство – акцент на депрессии

  9. Терапия депрессии в амбулаторной психиатрической практике: клиническое наблюдение

  10. Комментарий

  11. СИНДРОМ КАНДИНСКОГО – КЛЕРАМБО в проекции проблемы «Другой – Чужой»

  12. Схема-терапія пограничного розладу особистості

  13. Рисперидон в лечении детей дошкольного возраста с кондуктивным расстройством

  14. Прегабалин в лечении нейропатической боли различного происхождения

  15. Нейрорецепторные механизмы действия афобазола

  16. ИГРЫ РАЗУМА Джона Форбса Нэша

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 3 (158), 2025

  1. Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи

  2. Міфи і факти про аутизм

  3. Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії

  4. Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам

  5. Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії

  6. Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку

  7. Ефективність метакогнітивної терапії в лікуванні депресії, спричиненої емоційним вигоранням у медичного працівника під час війни в Україні

  8. Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах

  9. Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь

  10. Антон Брукнер: провінційний геній

Содержание выпуска 2 (157), 2025

  1. Алла Петрів: «Інвалідність — не тавро, а статус, який передбачає допомогу і захист особі зі стійкими порушеннями життєдіяльності»

  2. Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи

  3. Нетиповий «атиповий» оланзапін

  4. Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів

  5. Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення

  6. Можливості вдосконалення ведення пацієнтів із шизофренією

  7. Підвищений рівень тривожності в дітей і підлітків, які були свідками воєнного конфлікту: порівняльний аналіз, прогноз

  8. Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості

  9. Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин та стимуляторів, за винятком опіоїдів

  10. Амедео Модільяні: неприкаяний Моді

Рассылка

Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail

Подписаться

Архив рекомендаций