Вплив війни на психічне здоров’я молоді:
роль резилієнсу та психологічних інтервенцій

Психічне здоров’я молоді під час війни набуває критичного значення через гострий вплив травматичних подій, таких як військові дії, втрати близьких, вимушена міграція та загальна нестабільність. За даними дослі­джень, війна створює надзвичайні стресові умови, які підвищують ризик розвитку психічних розладів, таких як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), тривожність та депресія [1]. Молодь, яка перебуває на етапі формування психоемоційної стабільності, є особливо вразливою до таких впливів. За ­даними дослі­дження, навіть короткочасний контакт з ­екстремальними ситуаціями може мати довгострокові наслідки для психіч­ного здоров’я молодого покоління [2].

В умовах війни важливим стає дослі­дження механізмів психологічного захисту та резилієнсу, які допомагає адаптуватися до екстремальних умов. Резилієнс є ключовим чинником задля запобігання довгостроковим негативним наслідкам для психічного здоров’я, допомагаючи молоді краще справлятися зі стресовими ситуаціями та ­знижувати ризики розвитку психопатологічних процесів [3]. Відповідні психологічні інтервенції, спрямовані на підвищення рівня резилієнсу, можуть ефективно допомогти для зменшення психічних наслідків від війни [4].

Зважаючи на значущість згаданої проблематики, дослі­дження психологічних інтервенцій, що спрямовані на розвиток резилієнс-ресурсів та поліпшення адаптаційних можливостей молоді, є надзвичайно актуальним. ­Форму­вання ефективних методів психологічної підтримки та ­втручання є важливим аспектом психосоціальної ­реабілітації, спрямованої на поліпшення якості життя моло­дих людей, які постраждали від військових конфліктів [5]. Важливо також відзначити, що резилієнс не ­тільки допомагає знизити ­рівень тривожності й депресії, але ­також впливає на розвиток соціальної підтримки та підвищення самооцінки [6].

Люди, які стикаються з серйозними життєвими трудно­щами, часто здатні відновити своє нормальне функціо­нування, попри складні обставини. Резилієнс — це доволі динамічний процес, що охоплює здатність до пози­тивної адаптації після пережитих негараздів. ­Наука про резилієнс прагне зрозуміти механізми, що стоять за успішною адаптацією до стресових подій, допомагаючи краще розуміти, чому одні люди адаптуються краще, ніж інші. У ­цьому контексті важливо брати до уваги нейробіологічні, гормональні та генетичні аспекти резилієнсу. Інтегративний підхід, що охоплює біологічні та психосоціальні системи, допомагає створити багатовимірну картину ­резилієнсного функціонування. Важливо також налаго­джувати спів­працю науковців із різних дисциплін, щоб удосконалю­вати методи втручання, спрямовані на підтримку резилієнсу індивідуумів у складних життєвих ситуаціях [7].

Психологічна стійкість, або резилієнс, є складним явищем, яке може допомогти багатьом людям ефективно адаптуватися до стресових ситуацій, навіть попри підвищений ризик розвитку психічних розладів. Вона визначається як позитивна емоційна або поведінкова реакція на труд­нощі, і на неї можуть впливати як зовнішні чинники, так і внутрішні, зокрема з генетичними особливостями, які залишаються відносно недослі­дженими. Вивчення генетичних чинників стійкості може дати нове розуміння біологічних механізмів адаптації до стресу, а також сприяти розробці профілактичних заходів і ранніх втручань для тих, хто має високий ризик розвитку психічних розладів [8].

Цей підхід передбачає розгляд резилієнсу з трьох перспектив: як здатності, процесу та результату. Наприклад, здатність до стійкості визначає індивідуальні риси, які допомагають людині адаптуватися до стресу; процес описує поступові зміни, які відбуваються внаслідок взаємодії із зовнішніми обставинами, а результат — це те, як ­особа зрештою реагує на стресову ситуацію. У контексті геномних дослі­джень, такі підходи можуть ­сприяти ­кращому розумінню того, як люди з різними ­генетичними ­рисами адаптуються до стресових ситуацій, ідентифікуванню ключових захисних чинників та допомогти у створенні індивідуалізованих втручань для підтримки психічного здоров’я навіть у несприятливих умовах [9].

Стійкість є важливим захисним чинником, який допомагає людині адаптуватися до складних життєвих ситуацій, зменшуючи її вразливість до стресорів і ризик розвитку психічних розладів. Цей термін походить із технічних наук і став ключовою концепцією в психології та медицині, оскільки його розглядають як механізм позитивної адаптації після травматичних подій. Зазвичай стійкі люди зберігають здатність до нормального функціонування навіть у стресових ситуаціях, швидше відновлюються після травм і хвороб, мають розвинені соціальні навички та емоційну свідомість. Вони сприймають труднощі як виклики, що допомагають їм розвивати особисті якості та зміцнювати власне здоров’я. У контексті психічного здоров’я стійкість виступає як чинник, що зменшує ризик захворювань і полегшує процес одужання [10].

Резилієнс відіграє важливу роль не тільки в ­подоланні ­стресу, а й у поліпшенні якості сну в молодих людей. ­Дані дослідження, які аналізують функціональну зв’язність ­мозку, демонструють, що психологічна стійкість пов’язана з ­певними ділянками мозку, зокрема середнім фронтальним грюсом і тала­мусом. Такі ділянки чинять вплив на загальний стан ­мозку під час сну. Крім того, резилієнс є посередником між функціональною зв’язністю мозку та якістю сну. Це означає, що молоді люди з вищим рівнем резилієнсу не тільки краще справляються зі стресовими ситуаціями, але й мають якісніший сон, що важливо для їхнього психіч­ного та фізичного здоров’я [11]. У сучасному світі війна може тривати протягом тривалого часу, і її наслідки можуть мати генераційний характер. Тому не лише індивідуальні, але й суспільні ­аспекти психологічного здоров’я молоді потребують уваги. ­Війна, що триває, також змінює соціальні зв’язки і структури, що впливає на загальне соціальне функціонування та адаптаційні можливості молодих людей [12].

Дослі­дження цієї теми сприятиме розробці комплекс­них стратегій підтримки, які не лише допоможуть ­молоді справитися з поточними викликами, але й під­готують їх до можливих стресових ситуацій у майбут­ньому [13]. Розуміння ролі резилієнсу в контексті війни ­стане основою для створення програм, що будуть сприяти ­психічному благо­получчю та адаптації молодих осіб до ­нових ­реалій життя [14].

Досвід воєнних конфліктів у різних країнах свідчить про те, що раннє психологічне втручання може значно знизити рівень психопатології у постраждалих. У ­випадку молоді це особливо важливо, оскільки цей життєвий ­період є вирішальним для розвитку їхньої особистості та формування соціальних ролей. Неналежна психологічна підтримка протягом цього періоду може призвести до тривалих негативних наслідків для здоров’я, ­соціальної адаптації та професійної реалізації. Вивчення ефективності психологічних інтервенцій є ключовим для роз­робки цільових програм підтримки молоді, які зможуть попередити розвиток тяжких психічних розладів і полегшити їхню інтеграцію в суспільство після закінчення конф­лікту [15].

Окрім того, дані сучасних дослі­джень свідчать про важливість комплексного підходу до психологічної ­реабілітації молоді. Це означає, що інтервенції мають охоплювати не лише терапевтичну роботу, але й психоосвітні ­програми, які допоможуть молодим людям розвивати навички саморегуляції, емоційної гнучкості та стресостійкості. Такі ­аспекти можуть стати важливими інструментами для підвищення резилієнсу та запобігання довгостроковим наслідкам стресових чинників, пов’язаних із війною [16]. ­Важливо приділити увагу не лише індивідуальній терапії, але й широкому спектру соціальних заходів, які спрямовані на зміцнення психічного здоров’я.

Матеріали та методи дослідження

вгору

Учасники дослі­дження

Дослі­дження виконували на базі Дорожньої клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1, ­кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психо­терапії Навчально-наукового інституту імені О. О. Богомольця Націо­нального медичного університету імені О. О. Бого­мольця. За інформованою згодою дослі­джено 61 особу ­віком 18-35 років із пору­шеннями адаптації, що виникли під час військових дій на тери­торії ­України, які надалі були рандомізовані на ­до­сліджувану та контрольну групи.

Критерії включення:

1. Чоловіки та жінки віком від 18 до 35 років.
2. Цивільні особи.
3. Особи, що пережили психотравмувальну подію під час повномасштабного вторгнення в Україну.
4. Особи, які з початку повномасштабного вторгнення в Україну не покидали меж країни.
5. Наявність порушень емоційного стану, що відповіда­ють діагностичним критеріям R45.0 за МКХ-10.

Критерії виключення:

1. Немає інформованої згоди.
2. Недієздатність особи.
3. Зловживання алкоголем або наркотичними речовинами протягом останніх шести місяців.
4. Наявність усіх критеріїв будь-якого психотичного розладу.
5. Участь в іншому дослі­дженні.

Перед початком дослі­дження всі учасники ознайо­милися з протоколом і підписали інформовану згоду. На момент скринінгу було виключено 11 учасників за ­такими критеріями:

1. Зловживання алкоголем протягом останніх шести ­місяців — сім осіб.
2. Нецивільні — три особи.
3. Відповідали всім критеріям психотичного розладу — одна особа.

Розрахунок статистичних даних відбувався в умовах 50 учасників, середній вік яких — 21,1 ± 5,19. Із них 25 (50 %) — жінки, 25 (50 %) — чоловіки, що відповідає співвідношенню 1 : 1. Серед учасників 30 осіб (60 %) пере­бувають у шлюбі, тоді як 20 осіб (40 %) — неодружені, зі співвідношенням 1,5 : 1. За рівнем освіти 35 осіб (70 %) мають вищу освіту, тоді як 15 осіб (30 %) — середню або середньо­спеціальну освіту, зі співвідношенням 2,33 : 1. Вихідну демо­графічну інформацію представлено в таблиці 1.

Дизайн дослі­дження

вгору

Дизайном дослі­дження — паралельне ­рандомізоване несліпе контрольоване дослі­дження з двома групами, у ­якому контрольна група отримувала звичайне ­лікування. Рандомізацію було виконано за допомогою відповідної дослідни­цької програми [www.randomizer.org], де було використано простий процес випадкового розподілу учасників дослідження з гене­рацією випадкових чисел (0 — контрольна ­група, 1 — ­група втручання) для кожного з них. Усіх учасників було розподілено у випадковий спосіб до групи ­втручання (ДГ) або контрольної групи, у якій отри­мували ­стандартне ліку­вання (КГ) (співвідношення 1 : 1). Схему дослі­дження представлено на ­рисунку 1.

Етичні питання

Усі учасники дали свою інформовану згоду в ­письмовій формі після повного пояснення процедур. Це дослі­дження виконано відповідно до Гельсінської декларації та ­схвалене Комітетом з біоетичної експертизи та етики наукових дослі­джень Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (протокол № 165 від 05.12.2022).

Протокол лікування

вгору

Протокол медико-психологічної реабілітації для української молоді, що зазнала порушень адаптації внаслідок війни, передбачає п’ять сесій, кожна з яких триває 60 хвилин. ­Кожна сесія орієнтована на психоосвітню роботу, розвиток навичок емоційної саморегуляції, засвоєння ­технік ­майндфулнесу, а ­також роботу з негативними мисленнєвими установками. Учасникам надають практичні інструменти для подолання стресу, тривожності та депресії, що дає змогу глибше ­розуміти свої емоції та ­розвивати психологічну стійкість до повсякденних викликів. На завершення кожної сесії учасники отримують короткі завдання для самостійного виконання між зустрічами, що допомагають закріпити навички. Детальний огляд програми втручання представлено в таблиці 2.

Кінцеві результати

вгору

Кінцеві результати представлено як загальні бали відповідно до опитувальників:

1. Шкала оцінювання депресії (Patient Health Question­naire-9, PHQ-9). Шкала PHQ-9 є блоком № 2 опитувальника PHQ (Опитувальник здоров’я пацієнта) та застосовується для діагностики депресії за ­основними (1, 2) та додатковими (3-9) симптомами; охоплює часо­вий ­інтервал «останні два тижні» та визначає частоту появи скарги (жодного разу — 0 балів, декілька днів — 1 бал, ­понад половину днів — 2 бали, майже щодня — 3 бали) [17]. Шкала заповнюється самим пацієнтом за 1-2 хвилини, складається з 10 ствер­джень. Отримані результати дають підстави припускати наявність депресії та ­змогу оцінити ефективність терапії.
2. Опитувальник генералізованого тривожного ­розладу (Generalized Anxiety Disorder-7, GAD-7), блок № 5 опитувальника PHQ є самоопитувальником для ­оцінювання рівня тривожності і скринінгу генералізованого тривожного розладу (ГТР) [18]. Шкала являє собою тест із семи запитань, охоплює часовий інтервал «останні два тижні» та визначає частоту виникнення скарги (ніколи — 0 ­балів, декілька днів — 1 бал, більше половини днів — 2 бали, ­майже щодня — 3 бали).
3. Дослі­дження рівня резилієнсу (Connor-Davidson Resilience Scale, CD-RISC-10) — це скорочена версія ­шкали для оцінювання здатності особи адаптуватися до стресових ситуацій і відновлюватися після труднощів. Вона містить 10 запитань, які допомагають ­оцінити ­рівень психологічної стійкості, як-от здатність швидко оговтатися після невдач, контролювати емоції у стресових ситу­аціях та сприймати виклики як можливості для ­зростання. Відповіді оцінюють за 5-бальною шкалою від 0 («­ніколи») до 4 («майже завжди») [19].

Статистичний аналіз

вгору

Перед проведенням аналізу всі дані були перевірені на наявність пропущених значень (пропущених даних не виявлено) та відповідність нормальному розподілу. Для оціню­вання нормальності розподілу даних викорис­товували тести Колмогорова–Смирнова та Шапіро–Вілка. Дані, які мали нормальний розподіл, були представлені у вигляді серед­нього значення та стандартного відхилення [M ± SD].

Для оцінювання рівності дисперсій застосовували критерій Бартлетта. Зокрема, для ­порівняння показників між групами за наявності рівних дисперсій використовували двосторонній t-тест. Результати охоплювали коефіцієнт t-критерію, нестандартизовані коефіцієнти, стандартну помилку та 95 % довірчий інтервал (95 % ДІ).

За нерівності дисперсій застосовували критерій ­Уелча. Дані зберігали у вигляді таблиці в Microsoft Excel 2019, а статистичний аналіз виконували з використанням безкоштовного програмного забезпечення для медичних дослі­джень «EZR» версії 1.61 [20].

Результати дослі­дження

вгору

На початку дослі­дження не було статистично значущих відмінностей у будь-яких демографічних характеристиках між групами конт­ролю та дослі­дження (p > 0,05), що ­можна побачити на таблиці 1.

Усі 50 учасників на початку дослі­дження пройшли опитування за шкалою депресії PHQ-9, результати якого засвідчили, що у групі контролю розподіл за рівнем депресії був таким: вісім (32 %) учасників мали легку депресію, 15 (60 %) — депресію середньої тяжкості та двоє (8 %) — тяжку депресію. Зокрема, у дослі­джуваній групі, на по­чатку дослі­дження розподіл за рівнем депресії виглядав так: 11 (44 %) учасників мали легку депресію, 10 (40 %) — депресію ­середньої тяжкості і четверо (16 %) — тяжку депресію (16 %) (рис. 2).

За даними опитувальника генералізованого ­тривожного розладу GAD-7, на початку дослі­дження всі учасники пройшли опитування за шкалою генералізованого ­тривожного розладу (GAD-7). Отримані результати ­продемонстрували такий розподіл рівнів тривожності серед учасників ­групи ­контролю: один (4 %) мав легкі ознаки тривоги, 18 (72 %) — помірне занепокоєння і шестеро (24 %) страждали від надмірної тривожності.

У дослі­джуваній групі на початку дослі­дження спостерігали такі результати: два учасники (8 %) мали легкі ­ознаки тривоги, 15 (60 %) — помірне занепокоєння, і восьмеро (32 %) — надмірну тривожність (рис. 3).

Результати початкового вимірювання за шкалою резилієнсу ­CD-RISC-10 підтвердили, що середнє ­значення у досліджуваній групі становило 19,28 ± 4,68, тоді як у конт­рольній групі — 22,72 ± 4,83 (t = -2,5568; p = 0,0138). Це свідчить про дещо нижчий рівень резилієнсу серед учасників досліджуваної групи на початку дослі­дження.

На початку дослі­дження, у групі контролю розподіл ­рівнів резилієнсу за шкалою CD-RISC-10 був такий: один учасник (4 %) мав низький рівень резилієнсу (0-15­ балів), 15 учасників (60 %) — помірний рівень резилієнсу (16-25 балів) і дев’ять учасників (36 %) — високий ­рівень резилієнсу (26-40 балів).

У дослі­джуваній групі на початку дослі­дження п’ять учасників (20 %) мали низький рівень резилієнсу, 17 учасників (68 %) — помірний рівень, і лише троє (12 %) демонстрували високий рівень резилієнсу (рис. 4).

Наведені нижче результати свідчать про повторне оцінювання стану, яке було проведено по завершенню програми на 35-й день для учасників дослі­джуваної та конт­рольної груп відповідно.

Шкала оцінювання депресії (Patient Health Questionnaire-9, PHQ-9)

Після 35 днів результати повторного опитування в ­групі контролю засвідчили незначні зміни. Мінімальних ознак депресії не зафіксовано, проте кількість учасників із легкою депресією збільшилась до 13 учасників (52 %), із депресією середньої тяжкості зменшилась до 10 (40 %), а із тяжкою депресією лишилась на рівні двох осіб (8 %).

Після 35 днів втручання результати в дослі­джуваній ­групі засвідчили значне поліпшення психічного стану учасників: 23 (92 %) учасники мали мінімальні ознаки депресії, один (4 %) учасник мав легку депресію і ще один (4 %) — депресію середньої тяжкості. Тяжку форму депресії не зафіксовано серед учасників цієї групи (рис. 2).

Результати дисперсійного аналізу (ANOVA) із повторними вимірюваннями також підтвердили ефективність втручання. Основні чинники, як-от група (p < 0,001), час (p < 0,001) та взаємодія група × час (p < 0,001), продемонстрували статистично значущі результати, що свідчить про суттєве зниження симптомів депресії у досліджу­ваній ­групі порівняно з контрольною групою. Результати диспер­сійного аналізу для повторних вимірювань (Repeated-Measures ANOVA) представлено в таб­лиці 3.

Отже, у дослі­джуваній групі після психологічного втручання спостерігалося значне поліпшення психічного ­стану, що свідчить про ефективність інтервенції.

Опитувальник генералізованого тривожного розладу (Generalized Anxiety Disorder-7, GAD-7)

За шкалою GAD-7 у досліджуваній групі ­спостерігалося значне зниження рівня тривожності до 1,84 ± 1,72, тоді як у контрольній групі цей показник залишився ­майже ­незмінним — 13,00 ± 2,65 (t = 17,669; p < 0,001). Через 35 днів у контрольній групі відбулися мінімальні зміни: частка осіб із помірним занепокоєнням зросла до 21 учасника (84 %), а кількість осіб із сильною рівнем тривоги знизилася до чотирьох (16 %).

Після 35 днів втручання результати в дослі­джуваній ­групі продемонстрували суттєве поліпшення психічного стану учасників. Зокрема, 22 учасники (88 %) мали ­мінімальну тривогу, троє (12 %) — легку тривогу, а ­помірного занепоко­єння і сильної тривожності більше не було зафіксовано ­серед учасни­ків цієї групи (рис. 3).

Дані дисперсійного аналізу також ­підтвердили статис­тично значущі результати за всіма ключовими чинни­ками — група (p < 0,001), час (p < 0,001) та взаємо­дія група × час (p < 0,001), що підтвер­джує ефективність втручання у зменшенні симптомів тривоги). ­Результати дисперсійного аналізу для повторних вимірювань (Repeated-Measures ANOVA) представлено в таблиці 3.

Таким чином, психологічне втручання в дослі­джуваній групі продемонструвало значний позитивний ефект щодо зниження рівня тривожності, тоді як у контрольній групі прогрес був значно менш виразним.

Дослі­дження рівня резилієнсу (Connor-Davidson Resilience Scale, CD-RISC-10)

Результати за шкалою резилієнсу CD-RISC-10 також засвідчили значне поліпшення психічного стану в досліджуваній групі, де середнє значення зросло до 33,08 ± 4,01, тоді як у контрольній групі спостерігалося мінімальне зни­ження до 20,12 ± 4,52 (t = 10,723; p < 0,001). Це підтвер­джує ефективність втручання для підвищенні рівня резилієнсу ­серед учасників досліджуваної групи.

На 35-й день у групі контролю спостерігались ­незначні зміни: троє учасників (12 %) залишались із низьким рівнем резилієнсу, 20 осіб (80 %) мали помірний рівень, а лише двоє (8 %) — високий рівень резилієнсу. Після втручання (на 35-й день) результати в цій групі продемонстрували суттєве поліпшення: жоден учасник не залишився з ­низьким рівнем резилієнсу (0 %), один (4 %) мав помірний рівень і 24 (96 %) досягли високого рівня резилієнсу (рис. 3).

Дані дисперсійного аналізу засвідчили статистично значущі результати за всіма чинниками, що підтвер­джує ефективність втручання в розвитку резилієнсу). Результати дисперсійного аналізу для повторних вимірювань (Repeated-Measures ANOVA) представлено в таб­лиці 4.

Висновки

вгору

Результати дослі­дження підтвердили суттєві позитивні зміни у дослі­джуваній групі порівняно з контрольною ­групою після 35 днів психологічного втручання. За шкалою PHQ-9 рівень депресії в дослі­джуваній групі значно знизився: кількість учасників із мінімальними ознаками депресії зросла до 92 %, тоді як у контрольній групі ­значних змін не було зафіксовано (52 % із легкою депресією). За шкалою GAD-7 спостерігалося суттєве ­зниження ­рівня тривожності в дослі­джуваній групі, де 88 % учасників мали мінімальний рівень, тоді як у контрольній групі більшість учасників залишилася з помірним рівнем занепокоєння (84 %). Також відзначено значне поліпшення рівня резилієнсу за шкалою CD-RISC-10: 96 % учасників дослі­джуваної групи досягли високого рівня, тоді як у конт­рольній групі таких осіб було лише 8 %.

Дані дослі­дження продемонстрували суттєві ­позитивні зміни в психічному стані учасників дослі­джуваної ­групи після 35 днів психологічного втручання. Ці результати свідчать про ефективність психологічної інтервенції для зменшення психопатологічних симптомів та підвищення резилієнсу в молоді, яка переживає вплив війни. ­Важливо зазначити, що резилієнс як психологічний ресурс відіграє ключову роль у стійкості до стресових та травматичних ­ситуацій, а його розвиток може сприяти поліпшенню адаптаційних можливостей молоді.

Отримані результати підтверджують доцільність застосування таких інтервенцій у кризових ситуаціях, а також необхідність їх подальшої адаптації до різних категорій населення. Майбутні дослі­дження можуть зосередитися на вивченні довготривалого ефекту психологічних втручань, а також на розширенні підходів до розвитку резилієнсу серед молоді в умовах таких тривалих стресових ситуа­цій, як війна. Важливо розширити дослі­дження для інших категорій молоді, що переживають вплив війни, щоб оцінити довготривалу ефективність втручань і сприяти розвитку адаптаційних ресурсів у кризових ситуаціях.

Література

1. Wang S., Barrett E., Hicks M. H. et al. Associations between mental health symptoms, trauma, quality of life and coping in adults living in Ukraine: A cross-sectional study a year after the 2022 Russian inva­sion. Psychiatry research. 2024. Vol. 339. Р. 116056. URL: https://doi.org/10.1016/j.psychres.2024.116056.

2. Smeeth D., Beck S., Karam E. G. et al. The role of epigenetics in psychological resilience. The lancet. Psychiatry. 2021. Vol. 8, № 7. Р. 620-629. URL: https://doi.org/10.1016/S2215-0366(20)30515-0.

3. Troy A. S., Willroth E. C., Shallcross A. J. et al. Psychological ­Resilience: An Affect-Regulation Framework. Annual review of psycho­logy. 2023. Vol. 74. Р. 547-576. URL: https://doi.org/10.1146/­annurev-psych-020122-041854.

4. Ben-Ezra M., Mor-Ben-Ishai S., Hamama-Raz Y. et al. The asso­ciation between negative war-related beliefs and probable PTSD and complex PTSD among Ukrainians during the 2022 Russian invasion. Psychiatry research. 2024. Vol. 339. Р. 116051. URL: https://doi.org/10.1016/j.psychres.2024.116051.

5. Kunzler A. M., Helmreich I., Chmitorz A. et al. Psychological inter­ventions to foster resilience in healthcare professionals. The Coch­rane database of systematic reviews. 2020. Vol. 7(7), CD012527. URL: https://doi.org/10.1002/14651858.CD012527.pub2.

6. Holmes J. Roots and routes to resilience and its role in psycho­therapy: a selective, attachment-informed review. Attachment & ­human development. 2017. Vol. 19, № 4. Р. 364-381. URL: https://doi.org/10.1080/­14616734.2017.1306087.

7. VanMeter F., Cicchetti D. Resilience. Handbook of clinical neuro­logy. 2020. Vol. 173. Р. 67-73. URL: https://doi.org/10.1016/B978-0-444-64150-2.00008-3.

8. Choi K. W., Stein M. B., Dunn E. C. et al. Genomics and psychological resilience: a research agenda. Molecular psychiatry. 2019. Vol. 24, № 12. Р. 1770-1778. URL: https://doi.org/10.1038/s41380-019-0457-6.

9. Reid R. Psychological Resilience. The Medico-legal journal. 2016. Vol. 84, № 4. Р. 172-184. URL: https://doi.org/10.1177/ 0025817216638781.

10. Babić R., Babić M., Rastović P. et al. Resilience in Health and Illness. Psychiatria Danubina. 2020. Vol. 32, № 2. Р. 226-232.

11. Shi Y., Bai Y., Zhang L. et al. Psychological resilience mediates the association of the middle frontal gyrus functional connectivity with sleep quality. Brain imaging and behavior. 2022. Vol. 16, № 6. Р. 2735-2743. URL: https://doi.org/10.1007/s11682-022-00735-5.

12. Slone M., Peer A. Children’s Reactions to War, Armed Conflict and Displacement: Resilience in a Social Climate of Support. ­Current psychiatry reports. 2021. Vol. 23, № 11. Р. 76. URL: https://doi.org/10.1007/s11920-021-01283-3.

13. Oviedo L., Seryczyńska B., Torralba J. et al. Coping and Resilience Strategies among Ukraine War Refugees. International journal of environmental research and public health. 2022. Vol. 19, № 20. Р. 13094. URL: https://doi.org/10.3390/ijerph192013094.

14. Sharif Nia H., She L., Froelicher E. S. et al. Psychometric evaluation of the Connor-Davidson Resilience Scale among Iranian population. BMC psychiatry. 2023. Vol. 23, № 1. Р. 92. URL: https://doi.org/10.1186/s12888-023-04580-8.

15. Hodes M. Thinking about young refugees’ mental health following the Russian invasion of Ukraine in 2022. Clinical child psycho­logy and psychiatry. 2023. Vol. 28, № 1. Р. 3-14. URL: https://doi.org/10.1177/13591045221125639.

16. Bürgin D., Anagnostopoulos D., Board and Policy Division of SCAP et al. Impact of war and forced displacement on children’s mental health-multilevel, needs-oriented, and trauma-informed ­approaches. European child & adolescent psychiatry. 2022. Vol. 31, № 6. Р. 845-853. URL: https://doi.org/10.1007/s00787-022-01974-z.

17. Широка А. О., Миколайчук М. Я. І. Адаптація ­україномовної версії опитувальника прийняття та дії (aaq-ii) на нормативній та субклінічній групах дослі­джуваних. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2021. Вип. 3. С. 101-112. URL: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-3-14.

18. Aleksina N., Gerasimenko O., Lavrynenko D. et al. Українська адаптація шкали для оцінки генералізованого тривожного розладу GAD-7: досвід діагностики в умовах воєнного стану. Insight: the psychological dimensions of society. 2024. Вип. 11. С. 77-103. URL: https://doi.org/10.24195/2414-4665-2024-2-9.

19. Школіна Н. В., Шаповал І. І., Орлова І. В. та ін. Адаптація та валідизація україномовної версії шкали стресостійкості Коннора — Девідсона-10 (CD-RISC-10): апробація у хворих на анкілозивний спондиліт. Вісник Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. 2020. С. 66-72. URL: https://doi.org/10.32471/rheumatology.2707-6970.80.15236.

20. Kanda Y. Investigation of the freely available easy-to-use software ‘EZR’ for medical statistics. Bone Marrow Transplantation. 2012. Vol. 48, № 3. Р. 452-458. URL: https://doi.org/10.1038/bmt.2012.244.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2025. Том 9, № 3. DOI: 10.26766/pmgp.v9i3.532