Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
-
Раздел:
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
Нейропатичний біль як наслідок ураження або захворювання соматосенсорної нервової системи може спричинити порушення сну, підвищену тривожність, депресію. До вашої уваги представлено огляд публікації R. Freynhagen et al. «Pregabalin for neuropathic pain in primary care settings: recommendations for dosing and titration» видання Postgraduate Medicine (2021; 133 (1): 1–9), метою якої є допомога лікарям загального профілю в ефективній адаптації рішень щодо призначення фармакотерапії і підбору дозувань препаратів пацієнтам із нейропатичним болем.
Нейропатичний біль, як правило, призводить до значного навантаження на систему охорони здоров’я (Scholz etal., 2019). Так, за даними епідеміологічних досліджень (які можуть бути, до речі, заниженими), 7–10 % загальної популяції страждають на нейропатичний біль (Colloca etal., 2017).
Попри безліч варіантів лікування, як свідчать отримані дані, багато пацієнтів із нейропатичним болем залишаються недіагностованими, нелікованими взагалі або лікованими неадекватно (Torrance etal., 2013).
Відповідно до даних нещодавно проведеного в Катарі дослідження, близько у 80 % пацієнтів із болісною діабетичною периферичною нейропатією (частою причиною нейропатичного болю) не був раніше встановлений діагноз і вони не отримували належного лікування (Rosenberger etal., 2020).
Крім того, дані щодо недостатньої діагностики та/або неадекватного лікування були отримані й в інших країнах (Dworkin etal., 2012; Malik etal., 2017).
За результатами опитування в країнах Південно-Східної Азії, лікарі не надають діагностуванню та лікуванню діабетичної периферичної нейропатії належної значущості (Malik etal., 2017).
Для поліпшення результатів лікування нейропатичного болю важливо проводити ранню діагностику за допомогою перевірених скринінгових інструментів, а також ретельне фізичне обстеження таких пацієнтів (Haanpää etal., 2011; Finnerup etal., 2013; Freynhagen etal., 2020).
Тобто важливо використовувати адекватні скринінгові інструменти, наприклад за допомогою методу, відомого як «монофіламент 10 г», можливо виявляти прогресуючу нейропатію великих волокон, але не болісну нейропатію, опосередковану C-волокнами (Malik etal., 2020).
Спеціальна група з нейропатичного болю (NeuPSIG) Міжнародної асоціації з вивчення болю (IASP, 2019) рекомендує прегабалін як засіб лікування першої лінії для пацієнтів із нейропатичним болем, поряд з іншими терапевтичними препаратами, зокрема трициклічними антидепресантами, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну й габапентином (Scholz etal., 2019).
Однак лікарі загальної практики або первинної ланки медичної допомоги можуть бути недостатньо обізнаними щодо призначення та/або титрування засобів, які застосовують для лікування хронічного нейропатичного болю (Viñas-Bastart etal., 2019).
Сьогодні, як зазначають вчені, бракує даних клінічних досліджень, які б допомогли фахівцям визначити оптимальну схему терапії для кожного конкретного пацієнта (Colloca etal., 2017).
Як наслідок, на практиці пацієнти часто отримують лікування препаратами, що мають нижчі дози, ніж рекомендовані (Hirakata etal., 2018).
Наприклад, за отриманими даними спостережного дослідження, яке провели у Великій Британії, прегабалін загалом призначали відповідно до інструкції, хоча середня добова доза препарату для лікування нейропатичного болю становила 158 мг/добу, що відповідає саме нижній межі рекомендованого діапазону дозувань вказаного лікарського засобу (150–300 або 600 мг/добу, залежно від показань) (Інструкція для медичного застосування препарату [прегабалін]).
В інших країнах, зокрема США, Індії та Японії, початкова та підтримувальна дози прегабаліну часто також були нижчими за рекомендовані (Kamble etal., 2017; White etal., 2018; Hirakata etal., 2018).
Підбір і титрування дози прегабаліну
вгоруПроблеми, пов’язані з дозуванням та дотриманням схеми лікування
Субоптимальне дотримання призначеної терапії є комплексним результатом чинників, що стосуються як пацієнта, так і лікаря (WHO, 2003). Лікарі припиняють призначати, а пацієнти не дотримуються вимог і/або припиняють терапію хронічного нейропатичного болю з різних причин, наприклад:
- брак аналгетичної ефективності;
- незручна частота дозування;
- побоювання, що потенційні побічні дії не гарантують очікуваної користі знеболення та/або страх розвитку залежності (McDonnell and Harmon, 2020).
Прихильність до терапії є одним із головних чинників, що визначає її успіх. Для поліпшення комплаєнсу лікування на момент призначення препарату лікар має надати пацієнтові ключову інформацію щодо застосування фармакотерапії та будь-яких можливих побічних реакцій (Martin etal., 2005).
Власне, фармакокінетичний профіль прегабаліну може бути використаний як допоміжний засіб для поліпшення прихильності до лікування, оскільки препарат має лінійну та передбачувану фармакокінетику: біодоступність > 90 %, незначний метаболізм у печінці, не зв’язується з білками плазми (Ben-Menachem, 2004).
Отже, прегабалін має низький потенціал для взаємодії з лікарськими засобами. Зокрема, слід інформувати пацієнта про лінійне співвідношення дози-ефективності та низький ризик органоспецифічної токсичності вказаного засобу (але треба врахувати, що пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендовано коригування дози).
Як зазначають дослідники, побоювання пацієнтів щодо препаратів для контролю болю можуть змушувати їх уникати вищих дозувань препарату або навіть повністю припиняти терапію (McDonnell etal., 2020).
Занепокоєння щодо можливих побічних дій за такого втручання також може призводити до того, що лікарі призначатимуть недостатні дозування препарату або пацієнти не дотримуватимуться відповідних призначень (McDonnell and Harmon, 2020).
Щоб уникнути потенційного впливу браку інформації (або дезінформації) про збереження небажаних реакцій, фахіфці до початку лікування мають повідомити про строки купірування болю та ознаки багатьох загальних побічних ефектів (Huffman etal., 2017).
Наприклад, за результатами об’єднаного аналізу даних 14 клінічних досліджень, найпоширенішими побічними ефектами, пов’язаними із застосуванням прегабаліну, були запаморочення та сонливість, які часто виникали впродовж першого тижня лікування, але надалі їх виразність зменшувалася і здебільшого зникала вже протягом одного місяця від початку лікування (Arnold etal., 2017).
Управління з контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA, 2008) також опублікувало попередження щодо підвищеного ризику суїцидальних намірів і поведінки осіб, які отримували протиепілептичні препарати (ПЕП), що ґрунтується на аналізі даних низки досліджень (Roth etal., 2010, 2012).
Оцінюючи співвідношення ризику суїцидальних думок / поведінки та нелікованих захворювань для кожного пацієнта, слід попереджати про це як пацієнтів, так і членів їхніх родин ще до початку терапії ПЕП, зокрема і прегабаліном.
Потенційним бар’єром для досягнення комплаєнсу та дотримання рекомендованих терапевтичних дозувань знеболювальних препаратів є занепокоєння щодо ризику зловживання та розвитку залежності (McDonnell etal., 2020). Хоча сучасні дані свідчать, що у пацієнтів, які раніше не зловживали наркотичними речовинами, ризик розвитку залежності через застосування прегабаліну є низьким (Evoy etal., 2017).
R. Freynhagen etal. зазначають, що передозування прегабаліну зазвичай не призводить до серйозної токсичності, а лише спричиняє седацію та, зрідка, судоми, якщо препарат не поєднують з опіоїдами або іншими заспокійливими засобами, зокрема бензодіазепінами (Elliott etal., 2017; Gomes etal., 2018).
Рекомендовано уникати застосування габапентиноїдів у пацієнтів із розладами, спричиненими вживанням психоактивних речовин, в анамнезі; у разі потреби в такому використанні має здійснюватися суворий контроль щодо дотримання відповідних призначень.
Забезпечення комплаєнсу лишається багатогранною проблемою; постійне навчання, мотивація та підтримка пацієнтів є ключовими чинниками для його поліпшення (WHO, 2003). Важливо регулярно спілкуватися з пацієнтом для підтримання приймання прегабаліну в оптимальному дозуванні, особливо за наявності в нього множинних супутніх захворювань, що передбачають складні схеми застосування препаратів.
Початкова терапія прегабаліном і коригування дози
Для певних категорій пацієнтів автори рекомендують починати терапію прегабаліном із низьких доз, повільно титруючи їх до терапевтичних; це так званий підхід «low and slow» — «початок із низьких доз і повільне підвищення дозування» (Daughton and Ruhoy, 2013).
Як зазначають дослідники, за хорошої переносимості терапії дозування можна поступово збільшувати щотижня, щоб досягти максимальної клінічної відповіді.
На думку R. Freynhagen etal., починати терапію прегабаліном слід із приймання препарату ввечері, під час їди. Для деяких пацієнтів однієї дози препарату (150 мг) увечері буде достатньо для належного контролю болю та/або поліпшення сну з мінімальними побічними ефектами (Arnold etal., 2017).
Ті пацієнти, які потребують титрування до вищих дозувань препарату, можуть додавати денну дозу до вечірньої. У такому разі рекомендовано підхід «асиметричного дозування» з більшою дозою ввечері, що допомагає зменшити розвиток побічних явищ упродовж дня.
Вчені акцентують на тому, що існує взаємозалежність між якістю сну та болем, а прегабалін поліпшує якість сну, подовжуючи його «швидку» фазу, що має найбільший ефект відновлення (Roth etal., 2016).
Наприклад, за результатами 16 досліджень щодо ефективності прегабаліну в пацієнтів із нейропатичним болем, поліпшення сну пов’язане зі значним опосередкованим впливом на зменшення показників болісних відчуттів (Vinik etal., 2014).
У разі призначення препаратів центральної дії, зокрема прегабаліну, ейфорія є одним із частих побічних ефектів, який слід контролювати після початку лікування. Відомо, що зведений аналіз даних > 13 тис. пацієнтів підтвердив взаємозв’язок лікування прегабаліном і ранньої реакції на нього у пацієнтів, які повідомляли про ейфорію (Parsons etal., 2019).
Оскільки ці повідомлення були зроблені на початку лікування, інформацію слід брати до уваги, щоб усунути необхідність припинення лікування або зниження дози прегабаліну в осіб, які відповідають на лікування.
Інформуючи пацієнта стосовно очікуваної ефективності терапії (а також побічних реакцій), дотримуючись підходу «початок із низьких доз і повільне підвищення дозування», можна за повідомленнями пацієнта визначати оптимальний темп титрування.
За отриманими результатами сукупного дослідження даних шести клінічних досліджень із гнучким дозуванням прегабаліну для лікування нейропатичного болю, більша частка осіб, які перейшли на приймання вищих доз, досягла ефекту зменшення болю порівняно з тими, хто продовжував застосовувати препарат у нижчій дозі —50 і 30 % відповідно (Serpell etal., 2017).
Необхідно пам’ятати, що призначення прегабаліну в субтерапевтичних дозах може призвести до передчасного припинення приймання препарату. Титрування дозування препарату здійснюють для досягнення допустимої та ефективної дози, до 300 або навіть 600 мг/добу (залежно від терапевтичних показань) із подальшим її підтриманням.
Поліпшення комплаєнсу лікування
Завдяки застосуванню підходу повільного титрування лікарі мають змогу керувати очікуваннями пацієнтів, обговорюючи загальні побічні дії та пояснюючи, що причиною повільного титрування є оптимізація переносимості, моніторинг небажаних реакцій для досягнення оптимальної ефективної дози.
Для прегабаліну, як зазначають дослідники, було продемонстровано пропорційну дозі дієвість при лікуванні нейропатичного болю, тому таким пацієнтам слід знати, що вони можуть не досягти одразу оптимального терапевтичного ефекту за вказаного підходу і що терапевтичні переваги щодо сну часто передують полегшенню болю (Roth etal., 2016).
Адже пацієнти, які ще не приймають оптимальної дози препарату, можуть занадто рано зробити висновок про неефективність прегабаліну та зупинити лікування.
Лікар має інформувати пацієнта щодо розвитку під час терапії прегабаліном таких загальних побічних реакцій, як запаморочення, розмитість зору, сухість у роті, сонливість і проблеми з концентрацією уваги, наголошуючи на тому, що вони часто є тимчасовими й виникають лише впродовж перших 2–4 тижнів лікування.
Можливе збільшення ваги у пацієнтів молодшого віку з нижчим вихідним індексом маси тіла може виникнути пізніше за інші загальні побічні ефекти (> 56 днів). За результатами об’єднаного аналізу даних понад 40 досліджень, 82 % пацієнтів не зазнали значної зміни ваги при застосуванні прегабаліну (Cabrera etal., 2012).
Повідомляючи пацієнту про потенційні побічні дії фармакотерапії, слід акцентувати увагу на значущості збереження прихильності до лікування для досягнення найкращої реакції / ефекту.
Коригування схеми лікування
Якщо пацієнт не виявляє відповіді на отримуване лікування прегабаліном за достатньої дози (щонайменше 300 мг) упродовж 6 тижнів, або якщо спостерігаються серйозні побічні явища, терапію слід припинити та спробувати інші засоби першої лінії.
Як зазначають вчені, перехід на габапентин (і навпаки) може бути потенційним варіантом, оскільки є дані, що пацієнти, яких перевели з одного габапентиноїду на інший, як за монотерапії, так і в поєднанні з іншими аналгетиками, мали суттєві та клінічно значущі показники поліпшення щодо полегшення болю та зменшення супутніх симптомів (Agarwal and Elsi, 2017).
P. McQuoid (2019) узагальнив три підходи до переведення між габапентиноїдами:
1) зупинка / старт — прийняти останню дозу прегабаліну на ніч і розпочати застосування цільової дози габапентину наступного дня;
2) зупинка / початок підходу із 4-денним перехресним зменшенням дози — приймати 50 % дози прегабаліну і 50 % цільової дози габапентину протягом 4 днів, потім припинити приймання прегабаліну та розпочати застосування цільової дози габапентину;
3) знижувати дозування прегабаліну, а потім поступово титрувати дозу габапентину.
Однак слід мати на увазі, що за різкого припинення застосування як габапентину, так і прегабаліну спостерігався синдром відміни; тому дози препаратів слід зменшувати поступово (наприклад, упродовж 3–7 днів).
У разі виникнення серйозних побічних явищ (набряк Квінке, реакції гіперчутливості) пацієнту слід рекомендувати негайне припинення застосування прегабаліну та звернутися по медичну допомогу.
Тоді як у разі збільшення маси тіла, якщо терапевтична користь перевищує шкоду від нього, а пацієнт бажає продовжувати лікування, необхідно розглянути альтернативні підходи для обмеження набору ваги. Це особливо актуально для пацієнтів із діабетом, де зростає кількість варіантів терапії (агоністи рецепторів до глюкагоноподібного пептиду-1 [GLP-1] або інгібітори натрійзалежного транспортера глюкози), які можуть допомогти позбутися зайвої ваги (Pereira and Eriksson, 2019).
Натомість у разі розвитку периферичного набряку необхідно зменшувати та припиняти приймання прегабаліну. Для пацієнтів із супутніми захворюваннями або осіб похилого віку можуть знадобитися деякі постійні корекції дози.
Пацієнти літнього віку або особи з неврологічним захворюванням / порушенням ходи можуть бути вразливими до падінь під час початку лікування прегабаліном (наприклад, через запаморочення), і тому потребують нижчої загальної дози вказаного препарату для досягнення оптимальної користі.
Крім того, інформація для медичного застосування лікарського засобу рекомендує зниження дози на 50 % у пацієнтів із розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації 30–60 мл/хв. Відомо, що гемодіаліз виводить близько 50–60 % прегабаліну; отже, після проведення такої процедури зазвичай рекомендовано приймати додаткові дози препарату.
Додавання супутньої терапії
Прегабалін виводиться у майже незміненому вигляді із сечею, зазнає незначного метаболізму; не встановлено його зв’язування з білками плазми, що свідчить про низьку ймовірність взаємодії з лікарськими засобами.
R. Freynhagen etal. зазначають, що у їхній клінічній практиці пацієнти, зокрема й похилого віку, не відчували клінічно значущих взаємодій між прегабаліном та іншими препаратами, що потенційно робить його хорошим кандидатом для застосування за комбінованої терапії.
Пацієнти, які мають часткову відповідь на монотерапію прегабаліном (у максимальній переносимій дозі), можуть отримати користь при супутньому лікуванні додатковим рекомендованим засобом першої чи другої лінії терапії нейропатичного болю (Freynhagen etal., 2020).
Якщо пацієнт одночасно приймає тіазолідиндіонові протидіабетичні засоби, слід консультувати його стосовно можливого адитивного ефекту щодо набряків і збільшення ваги. Також необхідно уникати застосування будь-якого препарату, що зумовлює периферичні набряки, як-от піоглітазон і росіглітазон.
У разі поєднання прегабаліну з препаратом, який також може викликати запаморочення, пацієнтів слід інформувати про можливість цього побічного ефекту та заохочувати до підходу «початок із низьких доз і повільне підвищення дозування».
Часто у клінічній практиці прегабалін приймають разом з іншими препаратами, оскільки для досягнення або додаткового корисного ефекту, або зменшення побічних дій, пов’язаних з одними ліками, необхідні два або більше препарати. Автори не радять додавати супутню терапію для пацієнтів, які продемонстрували повну відповідь на лікування прегабаліном, а також для тих, хто не отримав очікуваного ефекту. Зокрема, в останньому випадку слід запропонувати альтернативну рекомендовану терапію.
Можливий вплив препарату на керування транспортом
Ліки, що відпускають за рецептом, пов’язані з унікальною проблемою: забезпечити терапевтичну користь без шкоди для безпеки пацієнта або безпеки водіїв. Зокрема, є певна стурбованість щодо можливого впливу рецептурних препаратів на керування транспортним засобом та когнітивні функції.
Вчені наголошують, що деякі препарати центральної дії можуть негативно позначатися на психомоторній або розумовій діяльності; цей вплив може посилитися у пацієнтів, які приймають інші рецептурні ліки або психоактивні речовини (Freynhagen etal., 2016).
Слід збалансовувати потребу в знеболенні та в дотриманні безпеки на дорогах. За даними досліджень, прегабалін не погіршує показників керування транспортним засобом, лише незначно зменшуючи тренувальні ефекти під час експериментів з імітації водіння, навіть у поєднанні з оксикодоном (Savage etal., 2008).
Як зазначено в інструкції для медичного застосування лікарського засобу, серед загальних побічних дій приймання прегабаліну — запаморочення, сонливість, порушення здатності керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
Зважаючи на це, лікар має рекомендувати таким пацієнтам не керувати автомобілем, доки не буде доведено, що приймання прегабаліну не позначається негативно на їхніх психічних, зорових та/або рухових показниках.
У клінічній практиці за наявності побічних реакцій здатність до керування транспортним засобом має базуватися на щоденному індивідуальному оцінюванні самого пацієнта.
Також слід попередити пацієнта, що він не має керувати транспортним засобом у разі зміни дозування або додавання будь-яких супутніх ліків із подібним профілем побічних ефектів і протягом принаймні одного тижня після цього, щоб організм пристосувався до нового стабільного дозування.
Нині універсального підходу чи законодавчого регулювання питання щодо керування транспортом при фармакотерапії немає, тож лікар залишається відповідальним за інформування пацієнта про необхідність будь-яких обмежень щодо таких дій.
Припинення терапії
Даних щодо різкого припинення лікування прегабаліном, як зазначають дослідники, бракує. Але відомо, що негайне скасування терапії препаратами центральної дії може призвести до синдрому відміни, зокрема до безсоння, нудоти, головного болю, діареї, тривожності та гіпергідрозу.
Оскільки прегабалін належить до ПЕП, припинення терапії може різко змінити поріг судомної готовності у пацієнтів зі схильністю до епілепсії.
Саме повільне зменшення дозування препарату може допомогти організму адаптуватися і зменшити ризик синдрому відміни. Індивідуальні терміни залежатимуть від того, як довго пацієнт вживав препарат, наскільки великою була доза та від його фізіологічних чинників, як-от вік, стать і маса тіла. У пацієнтів, які приймали прегабалін короткочасно в менших дозуваннях, симптоми відміни терапії є мінімальними, і зазвичай достатньо одного тижня, щоб препарат повністю вивести з організму (Bockbrader etal., 2010).
Висновки
вгоруПрегабалін може бути рекомендований як препарат першої лінії для лікування нейропатичного болю. Його ефективність і хорошу переносимість переконливо доведено у клінічній практиці. Нині існує проблема недодіагностування та субтерапевтичного дозування препарату.
Для досягнення оптимального балансу між відповіддю на отримувану терапію та її переносимістю R. Freynhagen et al. рекомендують лікарям загальної практики та первинної ланки медичної допомоги призначати прегабалін і титрувати його дозування відповідно до принципу — повільне підвищення дозування та початок із невисоких доз, зважаючи на клінічні реакції пацієнта та забезпечуючи у такий спосіб реалістичні очікування результатів лікування та усвідомлення пацієнтами наявності потенційних побічних дій.
Підготувала Наталія Купко
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2021 Год
Содержание выпуска 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Содержание выпуска 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Содержание выпуска 8 (129), 2021
Содержание выпуска 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Содержание выпуска 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Содержание выпуска 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Содержание выпуска 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Содержание выпуска 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться