скрыть меню

Когнітивні порушення, пов’язані з віком:
«тиха» епідемія, що загрожує людству

За матеріалами II Наукового конгресу із міжнародною участю «Психосоматична медицина XXI століття: реалії та перспективи» (5–7 листопада 2020 року, м. Київ)

страницы: 20-22

Особливостям вікових когнітивних порушень та перспективам роботи з такими пацієнтами присвятив свою доповідь завідувач кафедри медич­ної психології, психосоматичної медицини та ­психотерапії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, президент Всеукраїнської асоціа­ції психосоматичної медицини, доктор медичних наук, професор Олег Созонтович Чабан.

На початку свого виступу він зазначив, що на тлі світо­вої тенденції щодо збільшення тривалості життя ­кількість когнітивних порушень, асоційованих із віком, зростає з фантастичною швидкістю. І якщо наразі людство ­актив­но говорить про пандемію COVID-19, то незабаром ітиметься про пандемію когнітивних порушень.

Вікові когнітивні зміни як глобальна проблема внаслідок старіння населення

вгору

Когнітивні функції (англ. cognition — пізнання) являють собою не просто «кількість та якість розуму», ­оскільки включають такі сфери пізнавальної діяльності, як пам’ять, увага, гнозис (здатність розрізняти предмети за чуттєвим сприйняттям), мовлення, праксис (здатність набувати, зберігати та використовувати різноманітні ­рухові навички) та інтелект. Сьогодні, за статистикою, когнітивні пору­шення є настільки поширеними, що торка­ються всіх верств населення незалежно від ­соціального статусу та виду ­діяльності. Водночас у світі вчені б’ють на сполох через постаріння населення, що є однією з домі­нуючих тенденцій ХХІ ст.

З одного боку, як зазначив доповідач, добре, що ми живемо довше. Але варто зважати і на важливі та ­далекосяжні наслідки цього процесу для всіх верств ­суспільного ­життя. Недаремно принципи Організації Об’єднаних ­Націй щодо осіб похилого віку, прийняті та рекомендовані для включення до національних, регіональних і місцевих програм, декларують незалежність, участь, догляд, реалі­зацію особистісного потенціалу та гідність. Власне, тягар різно­манітних вікових змін важко переоцінити, ­оскільки сьогодні у світі налічується приблизно 962 млн людей ­віком від 60 років, 62 % яких проживають у країнах, що розвиваються.

За прогностичними даними, до 2050 р. частка цієї популяції зросте до 80 %. Також зараз у світі ­налічується 44,4 млн осіб із деменцією, дві третини з яких, як ­відомо, проживають у країнах із низьким та середнім рівнем ­доходу.

Олег Чабан зауважив, що ситуація в Україні цілком відповідає світовим тенденціям. Так, за даними ­Державної служби статистики, станом на квітень 2020 р. загальна чисельність українців становила близько 41 млн; 82 % — це доросла популяція (із яких майже 10 млн — особи віком від 60 років), а 18 % (7,5 млн) — діти.

Відповідно, Україна є класичним прикладом країни зі старіючим населенням. Але ми не просто старішаємо, а ще й втрачаємо розуміння самих себе через когнітивне зниження.

Класифікація когнітивних порушень

вгору

Зокрема, когнітивні розлади можуть бути класифіковані за етіо­логічними чинниками, клінічним перебігом, характером нейропсихологічних порушень та ступенем виразності. Натепер розрізняють первинні когнітивні ­порушення, зумовлені первинним ­нейродегенеративним процесом, як-от хвороба Альцгеймера, Паркінсона, демен­ція тощо.

На думку доповідача, погіршення когнітивних функцій, пов’язаних із віком, може ­розглядатися як тип первинного когнітивного дефіциту, оскільки є ­наслідком нейродегенеративних вікових змін у мозку. Під ­нейродегенерацією мається на увазі процес прогре­сивної ­втрати структури і функції нейронів, включно з їхньою за­гибеллю.

Натомість у розвитку вторинних когнітивних порушень основне значення надають іншим етіологічним чинникам (наприклад, судинним, метаболічним, токсичним, травматичним тощо).

Також у сучасній класифікації передбачені легкі, помірні та тяжкі когнітивні порушення:

  1. Легкі когнітивні порушення являють собою динамічне незначне погіршення окремих когнітивних функцій (пам’яті, уваги, мислення), що не призводять до побутової, соціальної дезадаптації та не мають значного впливу на професійну діяльність.
  2. Помірний когнітивний дефіцит є чітким ­клінічним синдромом і підтверджується, окрім скарг пацієнта та його родичів на зниження пам’яті й розумової праце­здатності проти вихідного рівня, даними нейропсихологічного тестування. Він може призводити до порушень складних видів побутової та професійної діяльності.
  3. Найтяжчі розлади когнітивних функцій називають деменцією. Вона являє собою синдром (сукупність синд­ро­мів), характерний для низки захворювань, найпоши­ренішими серед яких є хвороба Альцгеймера, ­судинна ­де­менція, а також деменція з тільцями Леві та при ­хворобі Паркінсона.

Деменція зазвичай має хронічний прогресуючий харак­тер та супроводжується множинними (щонайменше ­двома) порушеннями вищих кіркових функцій (як-от мнес­тичний дефіцит, апраксія, афазія, агнозія, зниження здатності до синтезу, абстрагування, дії), що призводить до значних ускладнень у соціальній і професійній адаптації, а також до втрати можливості до ­самообслуговуван­ня.

У разі деменції когнітивна дисфункція, як ­правило, спосте­рігається впродовж ≥ 6 місяців та визначається на тлі ясної свідомості (Одинак, Литвиненко, 2020).

Порушення пам’яті, когнітивний дефіцит та деменція поступово знижують потенціал соціального, особистого та, зрештою, біологічного життя.

Отже, окрім процесу зниження когніції в умовах нормального старіння, можуть відбуватися патологічні процеси погіршення когнітивних функцій. Кожен із них може як прогресувати до виразнішого рівня, так і залиши­тися на тому, якого досяг, позначаючись на окремих аспектах життя пацієнта (Takeda etal., 2006).

Вікові зміни структур мозку

вгору

За даними досліджень, вплив нормального старіння на когнітивні функції та, зокрема, пам’ять, може бути наслідком змін структур мозку. Так, об’єм мозку сягає максимального на початку 20-го року життя, а надалі поступово зменшується до його завершення.

Попередні дані свідчать, що когнітивна швидкість ­знижується щонайменше на 20 % у 40-річному віці та приблизно на 40–60 % у 80 років.

Було продемонстровано, що не всі когнітивні функції погіршуються однаково. Наприклад, як зазначив доповідач, можливість кодування нових спогадів та здатність обробляти інформацію швидкими темпами стабільно зменшуються з часом.

Загалом, починаючи із 40-річного віку, кора півкуль ­головного мозку поступово стоншується, і людина починає помічати незначні зміни щодо здатності запам’ятову­вати або виконувати більш ніж одне завдання за один раз. Інші структури мозку, як-от нейрони, ­теж зменшуються або зазнають атрофії. Також відзначається значне зни­жен­ня протяжності зв’язків між нейронами, ­пов’язане із втратою дендритів.

Під час нормального старіння кровотік у мозку знижується і стає менш ефективним при залученні різних його ділянок до оперативних процесів. Група змін, які відбуваються у мозку при старінні, призводить до зниження ефективності міжнейронної взаємодії, що негативно діє на здатність до навчання та відтворення інформації.

Цей процес також має вплив на інтелект, особливо так званий рухомий (fluid intelligence) — здатність до розв’язання нових абстрактних завдань, що потребує складних взаємодій. Вважається, що певне, ледь помітне зниження когнітивної здатності «рухомого» інтелекту ­починається у 50-річному віці та включає незначне погіршення ­таких функцій, як пам’ять, швидкість мовлення, візуально-­прос­торова й конструктивна здатність, увага, швидкість оброблення інформації, зосередженість.

До того ж неухильно знижується робоча (операційна) пам’ять, тобто навички короткочасної пам’яті обирати та використовувати відповідну інформацію (Hedden, Gabriel, 2004). Також із віком погіршуються ­перцептивні моторні навички.

Олег Созонтович зазначив, що когнітивна дисфункція супроводжує суб’єктивну оцінку швидкоплинності ­життя та зниження оперативного опрацювання мозком навколишніх подій. Час із віком суб’єктивно ­пришвидшується, а можливості людини реально зменшуються.

Наш мозок опрацьовує вкрай малу кількість сигналів, про що свідчать такі розхожі висловлювання, як «тиждень минув», «місяць промайнув», «знову Новий рік». Натомість життя дітей та юнаків переповнене подіями, але навіть не через те, що воно є такими насправді, а тому, що мозок опрацьовує багато сигналів.

Величезна проблема, зумовлена падінням когнітивних функцій, — зменшення комунікації. Зокрема, чим ­більше ми асоціалізовані, тим вищою є імовірність нейродегенеративних розладів, тобто самотність «підштовхує» до розвитку хвороби Альцгеймера.

Одне з можливих пояснень зводиться до того, що соці­альна активність у певний спосіб допомагає захистити мозок від розвитку захворювання, хоча існує також гіпотеза, що бажання бути на самоті саме і є першим проявом симптомів.

Холінергічна теорія та роль ацетилхоліну

вгору

Спікер акцентував на тому, що сьогодні вкрай ­важливо вивчати механізми, які зумовлюють зниження когніції. Один із них описує холінергічна теорія, що має дуже ­багато аспектів. Нейромедіатор ацетилхолін, який ­значно поширений у нервовій системі, відіграє провідну роль у розвитку кори головного мозку, кортикальній активності, конт­ролі мозкового кровотоку, функціонуванні ­циклу сну й неспання, а також модулюванні когнітивних здіб­ностей, процесів навчання та пам’яті. Висока представленість холінергічних нейронів у струк­турах мозку, що мають вирішальне значення для фор­мування когнітивних функцій, зумовлює критичну ­важливість холін­ергічної передачі для тимчасової та де­кла­ративної ­пам’яті, навчання й уваги. Зважаючи на біо­хімічні процеси головного мозку, до якого ацетил­холін ­широко залучений, є­ ­також підстави вважати, що цей ­медіатор забезпечує складні рухові функції, а саме ініціа­цію руху та рухові стереотипи.

Як відомо, основна психофізіологічна роль ацетил­холіну пов’язана із запам’ятовуванням нової інформації. Натомість за дефіциту ацетилхоліну порушується ­процес переходу короткочасної пам’яті в довготривалу (Schiiebs and Аrendt, 2011).

Лікування вікових когнітивних змін

вгору

До вікового погіршення когніції призводять певні ­медичні стани, серед яких:

  • підвищення вмісту гомоцистеїну;
  • артеріальна гіпертензія;
  • серцево-судинні захворювання;
  • порушення толерантності до глюкози;
  • цукровий діабет 2-го типу;
  • ожиріння.

Також це можуть бути особливості способу життя, а саме: дегідратація, хронічна алкогольна залежність, високий ­рівень стресу та підвищені рівні кортизолу, ­відмова від сніданків, раціон із високим вмістом жирів, дефіцит вітамінів та мінералів тощо.

Вочевидь, певною мірою людина може конт­ролювати деякі клінічні стани (­наприк­лад, артеріальний тиск) та впливати на чинники ­власного способу ­життя.

На жаль, нині бракує специфічної рекомендованої терапії віко­вих когнітивних змін із затвердженими відповідними показаннями для застосування.

Як ­профілактику рекомендовано модифікацію ­способу життя та ­залучення до різних видів активності (наприклад, розгадування голово­ломок, читання, настільні ігри, вправи, що поліпшують серцево-судинне здоров’я, садівництво, танці, подорожі, відвідування культурних ­заходів, спілкування із друзями та родиною тощо).

Відповідно до виразності симптомів та їхнього впливу на життя пацієнта, як зазначив доповідач, можливо застосовувати засоби симптоматичної терапії. Зважаючи на ацетилхоліновий механізм, доцільно ­використовувати відповідні препарати, що можуть мати вплив на ­когніцію, зменшуючи когнітивний дефіцит.

Альфахолін® — препарат холіну альфосцерату, ефективність якого доведено у численних клінічних ­дослід­жен­нях (Moreno, 2003; Krasnoperova etal., 2004; Lee etal., 2017). Вказаний препарат застосовують для лікування ментальних розладів при травматичних, дегенеративних та судинних ураженнях центральної нервової системи. У його складі 40,5 % метаболічно захищеного холіну, що забезпечує вивільнення холіну в головному мозку. При потрап­лянні до організму холіну альфосцерат розщеплюється під дією ферментів на холін і гліцерофосфат:

  • холін бере участь у біосинтезі ацетилхоліну;
  • гліцерофосфат є попередником фосфоліпідів (фосфатидилхоліну) нейронної мембрани.

Отже, Альфахолін® сприяє поліпшенню передачі нервових імпульсів у холінергічних нейронах, чинить позитивний вплив на пластичність нейрональних мембран і функцію рецепторів. Препарат активує роботу мозку та корегує біохімічні ушкод­жен­ня мембран, поліпшує пам’ять і пізнавальні здібності, а також зменшує прояви меланхолії та емоційної нестабільності. Застосовують Альфахолін® у вигляді розчину для ін’єкцій (1 ампула з 4 мл розчину містить 1000 мг холіну альфосцерату), що вводять внут­рішньом’язово або внутрішньовенно (повільно) по 1 г (1 ампула) на добу 15–20 днів, а також у вигляді ­розчину для перорального застосування (7 мл препарату містять холіну альфосцерату 600 мг) з апельсиновим смаком, який приймають по 1 флакону двічі на добу. Тривалість лікування визначають індивідуально.

Підготувала Олександра Демецька

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски текущего года

4 (125)

Содержание выпуска 4 (125), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

3 (124)
1
2 (123)
1 (122)