Біполярний афективний розлад

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала, що серед європейських мешканців віком 18–65 років 27 % осіб схильні до психічних розладів: депресії, психозу, алкоголізму, розладів харчової поведінки. На сьогодні, за статистичними даними, в країнах центральної та східної Європи 1–3 % дорослих страждають на різні форми біполярного афективного розладу, що чинить суттєвий вплив на побут, професійне життя та взаємодію з іншими.

Біполярний афективний розлад (БАР) — це ­психічне захворювання з тенденцією переходу до ­хронічного перебігу, яке входить до 20 основних причин інвалідності та призводить до значних витрат для суспільства (Barnett and Smoller, 2009).

Відповідно до даних систематичного аналізу ­глобального до­сліджен­ня тягаря хвороб, понад 45 млн осіб у всьому ­світі страждають на БАР (GBD, 2017). Захворювання має полі­етіологічну природу — це генетично зумовлена схильність у поєднанні з іншими чинниками, ­серед яких негативні впливи на мозок у перинатальний період та впродовж ­життя, психогенні чинники та ін. ­Серед основ­них причин розвитку розладу генетична предиспозиція, понад 50 генів можуть бути залучені до ­його формування (Goodwin and Jamison, 2007).

Системи охорони здоров’я недостатньо адекватно реа­гують на тягар психічних розладів (Wang etal., 2007). Адже у світі спостерігається значна прогалина між потребами в лікуванні та наданням адекватної допомоги цим пацієнтам. Наприклад, у країнах із низьким і середнім рівнем доходу 76–85 % ­пацієнтів із психічними розладами не отримують ­лікування (Ameri­can Psychiatry Association, 2013).

Як ендогенний психічний розлад БАР має перебіг у ­вигляді чергування періодів виразного неадекватно підвищеного (якщо підвищений настрій важкий або пов’язаний із психозом — це манія; якщо менш тяжкий, це гіпоманія) і зниженого (депресія) настрою (Anderson etal., 2012). Через ­хворобу від чверті до третини осіб із БАР мають фінансові, ­соціальні або робочі проблеми (Anderson etal., 2012).

На біполярні форми афективних розладів частіше страждають чоловіки, а монополярні втричі частіше ­розвиваються у жінок. Дебютує хвороба, як правило, у підлітковому або моло­дому віці, рідше — в інші періоди життя (Александров, 2007). Одними з перших ознак патології є симптоми депресії, підвищений смуток, тривога, або навпаки, — піднесений збуджений настрій. Пацієнти із симптомами депресії ­частіше звертаються по допомогу, аніж ті, у кого все починається з піднесення настрою. У разі манії людина поводиться або відчуває себе надзвичайно енергійною, щасливою або ­дратівливою, часто приймає імпульсивні рішення, мало зважає на їх наслідки (Anderson etal., 2012; Hirschfeld and Vornik, 2005). Зазвичай під час маніакальних фаз у хворого знижується потреба у сні (Hirschfeld and Vornik, 2005).

Такі синдроми виникають періодично, у ­вигляді фаз, безпосередньо або через «світлі» проміжки психічного здоров’я (інтерфази, або інтермісії). Вони змінюють одна одну без або майже без зниження психічних функцій, навіть за ­великої кількості перенесених фаз і будь-якої тривалості ­хвороби. За фази депресії погляд на життя стає негативним, людина почувається нещасною і пригніченою, у неї виникають суїцидальні думки, несприйняття і ненависть до себе (Anderson etal., 2012). Ризик суїциду високий; упродовж періоду в 20 років 6 % осіб із БАР померли від самогубства, а 30–40 % вчиняли самопошкод­жен­ня (Anderson etal., 2012). Інші проб­леми психічного здоров’я, як-от тривожні розлади та ­розлади вживання наркотичних речовин, зазвичай теж асоціюються з БАР (Price and Marzani-Nissen, 2012).

І маніакальний, і депресивний періоди можуть бути короткими — від кількох годин до декількох днів. Або ж такі цикли можуть тривати значно довше — до кількох тижнів чи навіть місяців. Тривалість епізодів може коливатися від декількох тижнів до 3–6 місяців. Серед пацієнтів тривалість циклу — від одного епізоду до іншого — ­суттєво варіює. Рідше трапляються чергування манії та депресії в ­кожному циклі; здебільшого одне або інше деякою мірою превалює. Загалом зміна фаз манії та депресії ­відбувається по-різному. БАР належить до досить непередбачуваних захворювань, тому варто пам’ятати про індивідуальність його проявів (Geddes and Miklowitz, 2013).

Через вибір способу життя та побічні ефекти застосовуваних лікарських засобів ризик смерті від природних причин, як-от ішемічна хвороба серця, в осіб із БАР удвічі ­перевищує загальний показник (Anderson etal., 2012).

Проте завдяки сучасним терапевтичним підходам нині можливо досягти довготривалої ремісії в пацієнтів, у яких розлад ­вчасно діагностували та які мають адекватну ­медичну і соціальну підтримку. На рисунку схематично зображено ­основні симптоми та чинники розвитку БАР.

Підготувала Лариса Мартинова