Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Імуногенність препаратів ботулотоксину: потенційні наслідки та шляхи подолання проблеми
-
Психічні порушення у госпітальних пацієнтів в гострій фазі COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із хворобою Паркінсона: фокус на депресії
-
Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів із деменцією
-
Раздел:
Ведення пацієнтів із хворобою Паркінсона: фокус на депресії
Зміст статті:
- Матеріали та методи дослідження
- Результати дослідження
- Обговорення
- Етіологія та чинники ризику депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
- Діагностика депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
- Лікування депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
- Висновки
Депресія, незалежно від типу, чинить значний вплив на тяжкість перебігу хвороби Паркінсона і збільшує тягар доглядальників. Симптоми депресії все ще недостатньо розпізнаються, а пацієнти не отримують належного лікування через брак доказових даних. До вашої уваги представлено огляд статті L. Agüera-Ortiz et al. «Focus on Depression in Parkinson’s Disease: A Delphi Consensus of Experts in Psychiatry, Neurology, and Geriatrics» видання Parkinson’s Disease (2021; Article ID662199), у якій опубліковано дані дослідження етіопатологічних механізмів, клінічних особливостей, діагностичних критеріїв і методів терапії депресії в осіб із хворобою Паркінсона.
Психоневрологічні розлади, зокрема депресія, дуже часто супроводжують основні моторні порушення при хворобі Паркінсона (ХП) (Weintraub etal., 2004). Водночас вони чинять негативний вплив на функціонування, якість життя таких пацієнтів і довгострокові результати. Дослідники припускають, що ХП слід класифікувати як психоневрологічне захворювання, а не як моторний розлад (Weintraub, 2020).
Близько половини осіб із ХП страждають на велику чи малу депресію, діагностування та лікування якої дотепер є недостатньо ефективними (Reijnders etal., 2008).
Стандартні діагностичні критерії депресії за ХП не встановлено, можливо, через наявність спільних моторних і депресивних симптомів, як-от втомлюваність, безсоння, психомоторна загальмованість, та одночасну появу інших немоторних симптомів — тривоги й апатії (Weintraub etal., 2003). Терапевтичні втручання при депресії в контексті ХП також до кінця не визначені.
Контрольованих фармакологічних досліджень і звітів про клінічну практику антидепресантів досі бракує. Переважно їм притаманні малі розміри вибірки, незначна тривалість спостереження та неоднорідність оцінювання й діагностики депресії (Starkstein, Brockman, 2017; Seppi etal., 2019).
Інформація щодо ведення пацієнтів із коморбідними депресією та ХП зазвичай екстраполюється з практичних рекомендацій щодо депресії, ХП чи геріатрії, що нерідко призводить до поширення суперечок серед клініцистів (Goodarzi etal., 2016).
Мета представленого дослідження L. Agüera-Ortiz etal. (2021) — узагальнити діагностичні та лікувальні підходи для надання якіснішої медичної допомоги пацієнтам із ХП та депресією.
Автори використовували двохетапний опитувальник Дельфі для збору та аналізу думок експертів у сфері психіатрії, неврології та геріатрії на підставі їхніх знань і досвіду, а також поточних наукових доказових даних.
Матеріали та методи дослідження
вгоруУчасники
Науковий комітет у складі восьми лікарів-експертів у галузі нейродегенеративних захворювань (по чотири психіатри та неврологи) із різних іспанських медичних центрів після ретельного огляду фахової літератури підготував анкету з переліком запитань та затвердив дизайн і протокол дослідження.
Опитування було доступним на спеціально розробленому веб-сайті. Також комітет відповідав за статистичний аналіз першого етапу опитування та зворотний зв’язок на онлайн-платформі для подальшого перегляду.
В обох фазах дослідження взяла участь колегія із 37 лікарів, які регулярно надавали медичну допомогу пацієнтам із ХП (19 невропатологів, 17 психіатрів і геріатр). Комітет відібрав їх за методом «снігової кулі» (майже кожний учасник групи міг назвати одну чи декількох осіб для включення; тому спершу комітет за спеціальними методами відшукав перших респондентів, а надалі ті обирали додаткових членів групи) (Goodman etal., 1961).
Усі клініцисти мали практичний досвід понад 10 років, а також усталену та підтверджену академічну й наукову кар’єру.
Дизайн
Для опитування фахівців використовували модифікований метод Дельфі (Boulkedid etal., 2011; Hutchings etal., 2006).
Двохетапний закритий опитувальник налічував 49 пунктів, які стосувалися основних клінічних аспектів депресії при ХП у літніх осіб, як-от:
1) етіологія та чинники ризику;
2) клінічна картина;
3) діагностика;
4) лікування.
На другому етапі учасники отримали результати та коментарі щодо першої фази опитування. Пункти, за якими не було досягнуто консенсусу, могли оцінювати повторно. Метод Дельфі полягав у тому, що учасники анонімно заповнювали анкету із застосуванням єдиної порядкової 9-бальної шкали Лайкерта, де 1–3 бали відповідали незгоді з твердженням (чим менший бал, тим вищий рівень незгоди), 4–6 — ані згоді, ані незгоді (оцінка 4 ближча до незгоди), а 7–9 — згоді із твердженням (чим більший бал, тим вищий рівень відсутністю серйозних заперечень).
Зокрема, послуговувалися критеріями RAND/UCLA — модифікований метод Дельфі для виявлення експертного узгодження, коли медіани оцінок для відповідного пункту, наданого менш ніж третиною учасників, були поза межами 3-бальної зони (1–3, 4–6 та 7–9) (Custer etal., 1999; Dalkey, 1969). Характер консенсусу визначали за середнім значенням: ≤ 3 бали — незгода, ≥ 7 балів — згода. Об’єкти аналізу повторно розглядали на другому етапі, якщо середній показник становив 4–6 балів, або якщо третина чи більше голосів потрапляли за межі відповідної 3-бальної зони.
Статистичний аналіз
Отримані результати інтерпретували на підставі даних медіани та 95 % довірчого інтервалу (ДІ) для кожного пункту. Чим вищим (ближче до 9) або нижчим (ближче до 1) було середнє значення, тим сильніша колективна згода або незгода з твердженням відповідно. Висока одностайність думок підтверджувалась низьким ДІ. Елементи незгоди також визначали за інтервалом, що містив значення 5 (ані згода, ані незгода). Ці питання супроводжувались описовими рішеннями (неоднорідність думок або відсутність чітких індивідуальних критеріїв).
Результати дослідження
вгоруМодифіковане опитування за методом Дельфі щодо депресії у пацієнтів із ХП уміщувало 49 запитань, на які відповідали експерти з нейропсихіатричних розладів у літніх осіб. Загалом консенсусу досягнуто у більшості випадків (81,6 %): на першому етапі — 73,5 % узгоджень; на другому — 8,2 %. Було прийнято переважну частку відповідей учасників дискусії (75,5 %). Лише незначну кількість запитань залишили для подальшого розгляду, оскільки не вдалося досягти консенсусу (18,4 %).
Узгоджені, неузгоджені та неконсенсусні пункти детально представлено в таблицях 1–4 за такими розділами: етіологія та чинники ризику (консенсус у 80 % тверджень), клінічна картина (100 %), діагноз (80 %) і лікування депресії у пацієнтів із ХП (75 %).
Обговорення
вгоруУчасники дійшли згоди щодо більшості питань, зокрема щодо ведення пацієнтів із супутніми депресією та ХП. Міркування базувались на власному клінічному досвіді та наявних наукових даних. Консенсусні та суперечливі теми, пов’язані з патофізіологічними механізмами депресії при ХП, клінічними параметрами та кореляцією з іншими немоторними симптомами, а також варіанти лікування детально розглянуті далі. Цю інформацію можна використати як настанови для інших лікарів із погляду на те, що діагностика депресії в контексті ХП зазвичай є складною, а конкретних рекомендацій нині бракує.
Уточнення діагнозу також важливе для зменшення гетерогенності та підвищення узгодженості даних у дослідженнях. Рекомендації з лікування доповнюють положення у наявних міжнародних клінічних настановах (терапії ХП або депресії), а також опублікованих систематичних оглядах літератури та метааналізах.
Етіологія та чинники ризику депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
вгоруЗа попередніми даними, деякі психоневрологічні розлади, як-от депресія або тривога, можуть виникати до виявлення ХП, а іноді навіть за роки до встановлення цього діагнозу (Jacob etal., 2010). Тому понад половина учасників дискусії визнали, що депресія є немоторним і премоторним симптомом ХП. Власне, було досягнуто консенсусу стосовно того, що депресія частіше виникає у пацієнтів, які згодом захворіють на ХП.
Отже, більшість респондентів висловили переконання у тому, що депресія може призвести до ХП, тобто її можна вважати чинником ризику розвитку цього захворювання. У цьому контексті варто зауважити, що в нещодавньому метааналізі даних досліджень на кшталт «випадок / контроль» і когортних досліджень S. Wang etal. (2018) також виявили значущий зв’язок між депресією та підвищеним ризиком подальшої ХП.
Хоча у відповідях на запитання у діагностичній частині опитувальника експерти, навпаки, заявили, що депресія не може вважатися чинником ризику прогресування ХП. До того ж виразність моторних і депресивних симптомів не пов’язані між собою.
Отже, щодо можливої кореляції між депресією та різними моторними фенотипами ХП консенсусу досягти не вдалося. Проте більшості учасників здалося очевидним, що наявність депресії в контексті ХП справді асоційована з більшою тяжкістю рухових симптомів.
Якщо коливання настрою та моторні флуктуації є супутніми станами, ліки, що модифікують ХП, наприклад агоністи дофамінових рецепторів, здатні відстрочити розвиток психіатричних симптомів або запобігти їм (Goodarzi etal., 2016).
Тому необхідні подальші дослідження, щоб встановити, чи справді депресія та рухові симптоми у пацієнтів із ХП є взаємопов’язаними, а також визначити природу цього зв’язку. Здебільшого лікарі зазначали, що депресія асоційована з вищою поширеністю інших немоторних симптомів ХП і гіршими когнітивними показниками. Натомість дані фахової літератури демонструють певні розбіжності щодо спрямованості цієї кореляції.
A. J. Petkus etal. (2019) провели 4-річне лонгітудинальне дослідження, за результатами якого було встановлено, що когнітивний дефіцит корелює з подальшим посиленням симптомів тривоги та депресії.
І навпаки, Y.-H. Wu etal. (2018) припускають, що симптоми депресії, які виникають після початку ХП, є продромальними ознаками деменції.
Патофізіологічний зв’язок між депресією та ХП нині залишається незрозумілим. Як вважають вчені, багатофакторна модель з урахуванням генетичної схильності, несприятливих життєво важливих подій, рівня підтримки, стратегій виживання, а також конкретних захворювань і психосоціальних чинників, як-от низький освітній і фінансовий статус, може пояснити, чому пацієнти із ХП також страждають на депресію (Starkstein and Brockman, 2005; Timmer etal., 2017; Pinto etal., 2018).
Було досягнуто консенсусу стосовно того, що жіноча стать і літній вік у пацієнтів із ХП пов’язані з вищим рівнем захворюваності на депресію.
Крім того, автори зазначають, що особи з депресією мають спільні з пацієнтами з ХП структурні зміни мозку (Ryan etal., 2019). Зокрема, досягнуто консенсусу щодо впливу на розвиток депресії таких явищ, як зниження рівнів нейромедіаторів (дофаміну, серотоніну, ацетилхоліну), порушення лімбічної системи базальних гангліїв та зв’язку з орбітофронтальною корою.
Експерти визнали наявність даних на користь того, що для ранніх премоторних стадій ХП характерні порушення функції вуздечки (габенули), що відіграє роль у розвитку депресії. J. Borgonovo etal. (2017) припустили, що патологічна гіперактивація бічної габенули може бути, принаймні частково, відповідальною за афективні розлади при ХП через інгібування дофамінергічної та серотонінергічної активності нейронів.
Існують також інші психоневрологічні симптоми, які можуть проявлятися у пацієнтів із ХП, як-от тривога, апатія та ангедонія. Тривожність є ще одним коморбідним психічним станом у пацієнтів із ХП, щодо якого немає належних рекомендацій для діагностики та лікування (Goodarzi etal., 2016).
Так, за даними експертної групи, вона вважалася поширеним симптомом у разі ХП (але не більше, ніж депресія). Однак рутинний скринінг у більшості пацієнтів визнано необхідним як на початку лікування, так і при зміні його режиму, оскільки симптоми тривоги посилюються на тлі моторних флуктуацій і приймання протипаркінсонічних препаратів (van der Velden etal., 2018).
Апатію раніше помилково вважали клінічним критерієм виключно депресії. Проте вже понад 10 років дослідники намагаються довести, що вона є самостійним синдромом, зокрема у літніх пацієнтів із принаймні деякими неврологічними порушеннями (Levy and Dubois, 2006).
Фактично 2009 р. було досягнуто міжнародного консенсусу (переглянутого 2018 р.) щодо встановлення діагностичних критеріїв та інструментів оцінювання апатії, визначеної як скорочення цілеспрямованої діяльності у декількох сферах, наприклад когнітивній, емоційній чи соціальній (Robert etal., 2018). Переважно експерти погодилися з тим, що апатія та депресія потребують диференціальної діагностики.
З одного боку, серотонінергічні афективні симптоми, як-от безвихідь, сумний настрій чи суїцидальні думки, можна класифікувати як ключові діагностичні критерії депресії, оскільки вони не є відмітними рисами апатії, що має несеротонінергічне походження. Визнано, що ангедонія, як і апатія, буває наслідком нейродегенеративного процесу і не пов’язана з депресивним розладом.
З іншого боку, відсутність перших афективних симптомів не виключає діагнозу депресії. Тож було визначено, що ключовим дискримінантним чинником у таких випадках є слабке суб’єктивне страждання або його відсутність за апатії порівняно з депресією (Timmer etal., 2017). Крім того, експерти зауважили, що депресія може проявлятися не тільки як сум, але також як дисфорія (роздратування).
Діагностика депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
вгоруУчасники опитування дійшли згоди, що скринінг на депресію серед популяції осіб із ХП є необхідним, що збігається з рекомендаціями Європейської федерації неврологічних товариств та Європейської секції товариства рухових розладів (EFNS/MDS-ES), а також Шотландської міжуніверситетської мережі з розроблення клінічних настанов (SIGN) (Berardelli etal., 2013; SIGN, 2010; Grosset etal., 2010).
За даними Національного інституту охорони здоров’я і вдосконалення медичної допомоги Великої Британії (NICE) та Канадської неврологічної наукової федерації (CNSF), клініцисти мають знизити поріг діагностики депресії у таких пацієнтів, особливо для її легкої форми, оскільки деякі клінічні ознаки депресії частково перетинаються з руховими симптомами при ХП, як-от гіпотонічна мова, брак міміки, порушення сну та зниження апетиту (Royal College of Physicians, 2006; Grimes etal., 2012; Patel etal., 2014).
Стать може мати вплив на виразність симптомів депресії, хоча консенсусу щодо цього питання досягти не вдалося. Отже, на думку авторів, необхідне проведення додаткових досліджень для розподілу клінічних змінних залежно від статі, оскільки поширеність депресії не є однаковою серед жінок і чоловіків, як зазначали раніше.
Питання щодо того, чи є важливим використання шкал депресії при ХП, залишається відкритим. Як SIGN, так і EFNS/MDS-ES рекомендують кілька перевірених інструментів, наприклад 15-позиційну геріатричну шкалу депресії (GDS-15), шкалу депресії Бека (BDI) та госпітальна шкалу тривоги й депресії (HADS), якщо діагноз встановлюють на підставі не лише результатів оцінювання, але й клінічного інтерв’ю (Berardelli etal., 2013; SIGN, 2010; Grosset etal., 2010).
Як зазначають дослідники, GDS-15 є найточнішим інструментом скринінгу на депресію при ХП. На результати оцінювання за нею, як і за HADS, не мають впливу соматичні симптоми, що робить ці шкали прийнятними для застосування в пацієнтів із фізичними вадами (Kadhim etal., 2018).
Так, серед членів експертної групи психіатри висловили думку, що опитування пацієнтів є необхідним етапом для встановлення діагнозу, неврологи із цим не погодилися. Це може свідчити про важливість поглиблення знань неврологів у галузі психіатричної діагностики. Незалежно від методу діагностування, були наполегливі прихильники раннього лікування ознак депресії в осіб із ХП навіть за відсутності тяжкої форми депресії.
Лікування депресії у пацієнтів із хворобою Паркінсона
вгоруЗважаючи на наявні дані, переваги лікування депресії досі до кінця не зрозумілі (Goodarzi etal., 2016). У низці метааналізів рандомізованих клінічних досліджень (РКД) E. Bomasang-Layno etal. (2015) і K. A. Mills etal. (2018) встановили, що фармакотерапія депресії при ХП сприяє поліпшенню стану пацієнтів.
L. Troeung etal. (2013) визначили помірний, але статистично незначущий ефект антидепресантів порівняно з плацебо. Інші, дещо скептичніше налаштовані, автори вважають, що антидепресанти забезпечують лише частковий успіх (як у разі депресії, не пов’язаній із ХП), а погана прихильність до лікування асоційована зі збільшенням смертності від усіх причин серед осіб із ХП (Shoval etal., 2017).
Існує потреба у проведенні порівняльних РКД, щоб послідовно встановлювати ефективність терапії та віддавати перевагу одному препаратові над іншим (Ryan etal., 2019; Rocha etal., 2013).
Клініцисти брали учать в опитуванні щодо методів лікування депресії при ХП. Стосовно трициклічних антидепресантів (ТЦА) є певні доказові дані щодо ефективності терапії амітриптиліном, нортриптиліном і дезипраміном при ХП (Price etal., 2011; Costa etal., 2012; Menza etal., 2009).
Проте, згідно з ширшими даними літератури та експертними висновками, призначення цих препаратів у контексті ХП викликає сумніви через асоційовані з ними антихолінергічні несприятливі ефекти, як-от когнітивні порушення, ортостатична гіпотензія, підвищений ризик падінь, закреп і затримка сечі (SIGN, 2010; Gelenberg etal., 2010).
В інших джерелах, зокрема геріатричних критеріях STOPP-START, висловлено недовіру щодо застосування нортриптиліну та амітриптиліну в літніх пацієнтів із ХП (Delgado Silveira, 2015).
Отже, з огляду на отриману інформацію та порівняно з іншими TЦA, нортриптилін може бути найбезпечнішим варіантом завдяки нижчому ризику пов’язаних із ним антихолінергічних явищ та меншому терапевтичному вікну (Starkstein and Brockman, 2015).
Хоча за розгляду переносимості та ефективності цього препарату консенсусу не було досягнуто.
Серед селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) терапію сертраліном було визнано найбезпечнішим і найсприятливішим засобом лікування депресії при ХП. Також СІЗЗС рекомендовані Американською психіатричною асоціацією (APA), NICE, Національною службою охорони здоров’я Іспанії (NHS) та EFNS / MDS-ES, однак ці спільноти попереджають про можливе загострення симптомів ХП на тлі застосування препаратів згаданої групи (Gelenberg etal., 2010; Ferreira etal., 2013).
Експертам не вдалося досягти консенсусу при обговоренні шкідливого впливу як СІЗЗС, так і інгібіторів зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (ІЗЗСН) на рухові симптоми, що може бути пов’язане із суперечливими результатами, отриманими у попередніх дослідженнях.
Так, з одного боку, у нещодавніх обсерваційних дослідженнях зафіксовано кореляцію між призначенням деяких СІЗЗС, ІЗЗСН та інших антидепресантів і частотою моторних розладів (Hawthorne, Caley, 2015; Guo etal., 2018; Revet etal., 2020).
З іншого боку, у попередніх РКД не фіксували значущого впливу на рухову функцію за порівняння СІЗЗС (пароксетину та есциталопраму) із ІЗЗСН подвійної дії (венлафаксином і дулоксетином) у пацієнтів із ХП (Richard etal., 2012; Takahashi etal., 2019).
Що стосується інших побічних дій, то вони, ймовірно, підвищують ризик фармакологічних взаємодій (флуоксетин, пароксетин, флувоксамін) і розвитку дозозалежної серцевої аритмії (циталопрам, есциталопрам), хоча за останніми даними Агентства з контролю за якістю продуктів харчування та медикаментів США (FDA) і Міністерства охорони здоров’я Канади було оскаржено обмеження дозування цих препаратів у літніх осіб (Crėpeau-Gendron etal., 2019).
Крім того, з огляду на ефективність і переносимість, мультимодальний антидепресант вортіоксетин та ІЗЗСН подвійної дії венлафаксин, десвенлафаксин, дулоксетин були визнані сприятливими варіантами для пацієнтів із ХП та депресією.
S. E. Starkstein і S. Brockman (2017) у своєму огляді даних РКД і серій випадків дійшли висновку, що СІЗЗС, як і ІЗЗСН, є золотим стандартом лікування, при цьому TЦA слід застосовувати за недостатньої відповіді пацієнтів на терапію другим СІЗЗС або ІЗЗСН. Торік Міжнародне товариство спеціалістів із хвороби Паркінсона та рухових розладів (IPMDS) визначило деякі СІЗЗС (сертралін, циталопрам, пароксетин, флуоксетин) й ІЗЗСН (венлафаксин) як імовірно корисні препарати за коморбідних депресії та ХП (Seppi etal., 2019).
Консенсусні рекомендації щодо призначення ІЗЗСН пацієнтам похилого віку та із ХП зустрічаються також у низці інших джерел (Alexopoulos, 2011; SEPG, 2019). Досліджень, присвячених оцінюванню ефективності та безпеки профілактики дезвенлафаксину або вортіоксетину за коморбідних депресії та ХП, нині бракує.
Проте у нещодавньому постмаркетинговому дослідженні, у якому використовували базу даних фармаконагляду Всесвітньої організаціїї охорони здоров’я, зафіксовано несприятливий зв’язок між руховими порушеннями та багатьма «старими» й «новими» поколіннями антидепресантів.
Відповідно до критеріїв ефективності та переносимості (особливо щодо відсутності або мінімального посилення моторних симптомів), іншими препаратами для застосування при ХП і депресії визнано інгібітор зворотного захоплення норадреналіну й дофаміну бупропіон, норадренергічний і специфічний серотонінергічний антидепресант міртазапін і глутаматергічний модулятор тіанептин.
Бупропіон може бути ідеальним варіантом вибору, зважаючи на його дофамінергічні дії, відсутність серотонінергічної активності та низький ризик розвитку паркінсонізму, але, як зазначають дослідники, він може викликати появу психотичних симптомів (Agüera-Ortiz etal., 2020; Gelenberg etal., 2010).
R. Costa etal. (2012) не виявили жодних досліджень, присвячених лікуванню міртазапіном у пацієнтів із ХП. Однак його широке застосування у психогеріатричній практиці добре відоме, що може бути пов’язано з вищою антидепресивною дією препарату при нейродегенеративних розладах (SEPG, 2019).
Усі учасники погодились з ефективністю тіанептину в пацієнтів із депресією при ХП. Цей висновок був раніше підтверджений зниженням показників за шкалою Гамільтона для оцінювання депресії (HDRS) та за шкалою депресії Бека (BDI) у підгрупі осіб із ХП, які отримували вказаний препарат, особливо серед тих, хто мав легкі ознаки депресії та незначні моторні й когнітивні симптоми (Levin, 2007).
Автори також зазначають, що неможливо дійти висновків щодо того, чи є агомелатин і тразодон хорошими варіантами вибору для лікування пацієнтів із коморбідними депресією та ХП.
Нині бракує доступних даних, але на думку дослідників, агомелатин може мати подвійний терапевтичний потенціал як безпечний антидепресант і регулятор циркадного ритму завдяки новому мелатонінергічному механізму дії (Berardis etal., 2013; Avila etal., 2015).
Є також слабкі доказові дані для підтвердження ролі протипаркінсонічних препаратів у терапії депресії, хоча APA, EFNS/MDS-ES і CNSF досить упевнено рекомендують їх застосування (Weintraub, 2020; Ferreira etal., 2013). Група експертів підтримала використання агоністів дофамінових рецепторів праміпексолу, ропініролу та ротиготину на підставі даних їх ефективності, підтвердженої у низці контрольованих досліджень і метааналізів (Barone etal., 2010; Wang etal., 2018).
Однак автори наголошують, що слід бути обережними в разі призначення цих ліків пацієнтам із ХП. У нещодавньому дослідженні, опублікованому після завершення опитування за методом Дельфі, продемонстровано, що депресія зумовлює розвиток порушень імпульсного контролю у пацієнтів із ХП, а в разі застосування агоністів дофамінових рецепторів цей ризик посилюється (Marin-Lahoz etal., 2019).
Якщо пацієнти не відповідають на лікування праміпексолом і ропініролом (3 і 15 мг відповідно), ці лікарські засоби слід замінити на інші препарати, наприклад антидепресанти. Також треба з обережністю комбінувати серотонінергічні препарати з інгібіторами моноаміноксидази типу В (іМАО-В), як-от селегілін, щоб уникнути розвитку серотонінового синдрому (Gelenberg etal., 2010; Peña etal., 2018).
На відміну від антидепресантів, що підвищують рівень серотоніну, тіанептин визнано безпечним варіантом у поєднанні з протипаркінсонічними препаратами.
Отже, персоналізована терапія депресії при ХП є ключовою для уникнення медикаментозних взаємодій і побічних ефектів через супутні методи лікування (Grimes etal., 2012; Royal College of Physicians, 2006).
Щодо нефармакологічних методів терапії, то переважно у практичних настановах йдеться про недостатню кількість доказових даних для створення офіційних рекомендацій для їх застосування в осіб із ХП та депресією (Ferreira etal., 2013).
Наразі психіатри накопичили значний клінічний досвід використання електроконвульсивної терапії (ЕКТ) і, меншою мірою, неврологи та геріатри (дані не наведено). Як зазначають експерти, ЕКТ спеціально застосовують у пацієнтів із загрозливими для життя афективними розладами, резистентними до медикаментозного лікування (Agüera-Ortiz etal., 2020; Borisovskaya etal., 2016).
Когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) переважно рекомендовано пацієнтам із легкими симптомами депресії. У контрольованому РКД, у якому оцінювали ефективність КПТ порівняно з фармакотерапією у пацієнтів із ХП, виявили значне поліпшення когнітивних і поведінкових (але не соматичних) симптомів депресії, що могло потребувати призначення антидепресантів (Dobkin etal., 2019). За даними дослідження, досягнуто консенсусу щодо доцільності КПТ у пацієнтів із ХП, застосування якої цілком можна розглянути, коли антидепресанти протипоказані або небажані (Starkstein and Brockman, 2017).
Висновки
вгоруПідсумовуючи, відповідно до результатів дослідження за методом Дельфі надано експертні висновки щодо етіології та клінічних ознак депресії при ХП, а також рекомендації з діагностики та лікування. Зокрема, наявність симптомів депресії, як зазначають автори, визнано чинником ризику розвитку ХП, але його не слід використовувати як сурогатний маркер загострення моторних проявів під час прогресування захворювання. Жіноча стать, похилий вік і структурні зміни головного мозку разом із виснаженням нейромедіаторів можуть спричиняти розвиток депресії в контексті ХП.
Як зазначають автори, пацієнтам із ХП необхідно систематично проходити скринінг на депресію та тривожність, для виявлення яких можливо використовувати шкалу GDS. Крім того, слід виключити наявність ангедонії та апатії, які не обов’язково можуть бути пов’язані з депресією. Для останньої характерна наявність афективних симптомів, як-от відчуття безнадії, смуток та суїцидальні думки або дисфорія.
Незалежно від клінічного ступеня тяжкості, за наявності симптомів депресії необхідне адекватне лікування. У разі ХП СІЗЗС, ІЗЗСН, вортіоксетин, бупропіон, міртазапін, тіанептин та агоністи дофамінових рецепторів визначено як ефективні фармакологічні засоби терапії депресії, що добре переносяться. Через суттєві побічні дії ТЦА та комбінацію іМАО-В із серотонінергічними антидепресантами в цьому контексті мають застосовувати обмежено. ЕКТ особливо показана за тяжких і резистентних до медикаментозного лікування випадків, тоді як КПТ є корисною для осіб із легкою формою депресії.
Автори акцентують увагу на тому, що простежується потреба у проведенні подальших масштабних досліджень для підтвердження й узагальнення отриманих даних і наданих рекомендацій щодо ведення пацієнтів із коморбідними депресією та хворобою Паркінсона.
Підготувала Олена Коробка
Оригінальний текст документа читайте на сайті www.hindawi.com
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2021 Год
Содержание выпуска 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Содержание выпуска 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Содержание выпуска 8 (129), 2021
Содержание выпуска 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Содержание выпуска 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Содержание выпуска 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Содержание выпуска 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Содержание выпуска 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться