Хвороба Паркінсона

Щороку 11 квітня відзначається Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона. Цей день було започатковано за ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, щоб підвищити інформованість суспільства про захворювання та надати підтримку пацієнтам із цією патологією та їхнім родинам. Дата Всесвітнього дня вибрана не випадково: 11 квітня 1755 року народився Джеймс Паркінсон — англійський лікар і дослідник, який визначив симптоми цієї хвороби.

Хвороба Паркінсона — одне із найпоширеніших нейро­дегенеративних захворювань нервової системи, яке посідає друге місце після хвороби ­Альцгеймера. Нині хвороба Паркінсона (ХП) має чи не найбільші темпи поширення з-поміж неврологічних захворювань. Так, за оцінками експертів, у світі ­налічується понад 4 млн пацієнтів, а 2040 р. ця кількість сягне 14,2 млн, оскільки людство стрімко старіє. За ­даними Міністерства охорони здоров’я, в Україні зареєстро­вано понад 23 тис. осіб із ХП, або 61,4 на 100 тис. населення. Щороку про цей діагноз дізнаються 2 тис. 500 українців. Хвороба ­Паркінсона становить 70–80 % випадків синдрому паркінсонізму. Захворюваність на паркінсонізм не залежить від статі, раси, соціального статусу, виду трудової діяльності, регіону проживання. Чинниками ризику розвитку захворювання вчені вважають насамперед вік. Зокрема, внаслідок старіння зменшу­ється кількість дофаміну в мозку: що 10 років ­життя на 10 %. Ділянка мозку, де­­ ­виробляється дофамін, є дуже енергетично чутливою, а надмірна кількість провоку­ючих чинників, як-от психо­емоційний стрес, супутня ­судинна патологія на тлі ате­ро­склерозу та артері­альної гіпер­тензії, вживання деяких ліків, ­несприятливий вплив навколишнього середовища часто призводять до ­швидшого її руйну­вання, тим паче, якщо ще є ­генетична схильність. Типові для ХП симптоми, як відомо, виникають при загибелі 60–80 % ­нейронів.

Основні симптоми ХП: ­тремтіння — тремор, який зазвичай починається з голови й руки (­частіше, коли кінцівка розслаб­лена); брадикінезія — уповільнення руху (­фізичні рухи набагато повільніші за норму), що може ускладнювати повсякденні завдання і призводити до характерного повільного пересування дуже маленькими ­кроками; ригід­ність — ­­скутість і напруга у ­м’язах, що може ­ускладнити переміщення і змінити вираз ­обличчя, а також призвести до ­болісних м’язо­вих спазмів (дистонія); постуральна нестійкість — складно почати рух, а розпочавши його, ­важко зупинитися (на пізніх стадіях ­хвороби). Паці­єнти мають характерний зовнішній вигляд, зокрема ­постави: голова нахилена вперед, коліна та лікті ­напівзігнуті, спина згорб­лена. За словами професорки ­Інституту геронто­логії ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України Ірини Карабань, ­раніше ХП вважали захворюванням похилого віку, а зараз є пацієнти віком до 40–45 років. Так званий ювенільний паркін­сонізм — прояв хвороби у молодих осіб (30–35 ­років). Питома вага осіб із ХП у віковій групі понад 60 років стано­вить 1 %, понад 85 років — від 2,6 до 4 %. ­Хоча ­найчастіше перші ознаки захворювання виникають в 55–60 років.

У сучасній медицині досі немає відповіді на питання, чому розвивається ХП і чи можна розробити ефективну систему профілактики. Науковці з Королівського коледжу Лондона повідомили, що виявили ранні ознаки ХП, які ­проявляються ще за 15–20 років до появи перших симптомів хвороби. На думку британських дослідників, така знахідка може допомогти в розроб­ленні нових методів боротьби з хворобою. Зокрема, вони дійшли висновку, що першими сигналами хвороби можуть бути зміни у виробленні не ­дофаміну, а саме серотоніну. Як ­вважає профе­сор Маріос Політіс, раннє вияв­лення змін у ­серотоніновій системі може відкрити двері для ­розроблення нових ­методів лікування, які допоможуть сповільнити і зреш­тою ­запобігти розвитку ХП.

Але для цього знадобляться додаткові та масштабніші досліджен­ня. Нині вчені ­активно працюють над пошуком способів оцінювання ризиків хвороби, а також методів продов­ження життя цих пацієнтів і поліпшення його ­якості. Сучасні ­дослід­жен­ня спрямовані як на створення методу оцінювання ризику ­виникнення хвороби, так і на пошук спе­цифічних способів корекції біохімічних пору­шень, які виникають у ­продромальній ­стадії, і персона­лізацію підходів до проти­паркінсонічної фармакотерапії. ­ ХП — це ­хронічне захворю­вання центральної нерво­вої ­систе­ми, то його лікування є ­пожиттєвим. Препаратів, що здатні повністю вилі­кувати ХП, нині не існує, ­проте ­сучасні методи терапії можуть полегшити її симптоми (симпто­матична терапія) та підтримати якість життя, забезпечу­ючи відновлення ­необхідного рівня дофаміну та ­усуваючи рухові ­порушення. Знадобиться ­довготривале лікування, щоб конт­ролювати симптоми та ­адаптуватися до вико­нання простих повсякденних завдань.

Підготувала Лариса Мартинова