Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
-
Раздел:
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
Зміст статті:
- Варіанти лікування: електросудомна або фармакологічна терапія
- Якою має бути тривалість лікування?
- Необхідність зваженого оцінювання доказових даних
- Клінічний випадок
- Висновки
Перебіг депресії може бути ускладнений коморбідним психозом, що відповідно потребує перегляду схеми лікування. Сьогодні одним із варіантів першої лінії терапії таких пацієнтів є саме комбінація антидепресантів та антипсихотичних препаратів.До вашої уваги представлено огляд клінічного випадку великого депресивного розладу із симптомами психозу, описаний R. Barr et al. у статті «Management of major depressive disorder with psychotic features» фахового видання Current Psychiatry (2021; 20 (2): 30–33).
Великий депресивний розлад (ВДР) із симптомами психозу це серйозне психічне захворювання, за якого пацієнти страждають від поєднання пригніченого настрою та психотичних симптомів. Згідно з такими системами класифікації психічних захворювань, як Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів 5-го перегляду (DSM-5) та Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), вказана патологія належить до підтипу великого депресивного розладу (APA, 2013; Rothschild, 2013).
У загальній популяції поширеність згаданого розладу протягом життя коливається від 0,35 до 1 %, проте цей показник є вищим саме для пацієнтів старшого віку.
Як зазначають вчені, за даними епідеміологічних досліджень, симптоми психозу можуть виникати приблизно у 14,7–18,5 % пацієнтів із тяжкою депресією (Johnson and Jim, 1993; Ohayon and Schatzberg, 2002). Це найчастіше марення та галюцинації. Подібні симптоми можуть бути як узгодженими з настроєм (пов’язаними з характерними для депресії темами нікчемності чи почуття провини), так і не відповідати йому (APA, 2013).
Порівняно з тяжкою депресією без психотичних ознак, ВДР із симптомами психозу асоціюються з більшою тривалістю, вищими показниками захворюваності та смертності, гіршою відповіддю на лікування антидепресантами та психотерапію, вищим ризиком суїциду (Thakur et al., 1999; Ohayon and Schatzberg, 2002; Gaudiano et al., 2009; Dold et al., 2019). Окрім того, вони частіше супроводжуються тривожними розладами, когнітивною дисфункцією, соматичними захворюваннями та розладами особистості (Charney and Nelson, 1981; Serretti et al., 1999; Gaudiano and Miller, 2007; Tonna et al., 2011). Зокрема, психотичні симптоми є чинником ризику переходу від уніполярної депресії до біполярного афективного розладу або шизофренії (Staf, 2011; Kessing et al., 2017; Ratheesh et al., 2017). Результати дослідження за участю вперше госпіталізованих пацієнтів, у яких первинно діагностували ВДР із симптомами психозу, продемонструвало, що 41 % із них упродовж двох років відповідали критеріям DSM-IV щодо біполярного афективного розладу або шизоафективного (Tohen etal., 2012).
У попередніх дослідженнях не вдалося знайти значних демографічних відмінностей між пацієнтами з ВДР із симптомами психозу та без психотичних проявів (Ostergaard et al., 2013). Однак встановлено певні чинники ризику, як-от: жіноча стать, сімейний анамнез депресії та супутній біполярний афективний розлад (Jääskeläinen et al., 2018; Nietola et al., 2020).
Крім того, етнічна належність та рівень освіти корелювали з психотичними проявами у пацієнтів із депресією (Gaudiano et al., 2009; Tohen et al., 2012; Park et al., 2014; Jääskeläinen et al., 2018).
Встановлення діагнозу ВДР із симптомами психозу також асоціювалося з низкою психосоціальних чинників ризику, таких як самотність, низький рівень освіти, безробіття; контактування з друзями рідше, ніж щомісяця; брак близьких дружніх стосунків, перенесені в дитинстві несприятливі події (Heslin et al., 2015). Сімейний анамнез психозів є важливим предиктором розвитку тяжкої депресії. Однак не досліджувалося, чи існує за такого сімейного анамнезу різниця між імовірністю розвитку непсихотичної тяжкої депресії та ВДР із симптомами психозу (Monroe et al., 2014; Wang et al., 2021).
Метою проведеного 2019 р. дослідження M. Dold et al. було з’ясувати вплив наявності психотичних ознак у пацієнтів із діагнозом ВДР на соціально-демографічні, психосоціальні, клінічні характеристики, а також на показники відповіді на лікування. До цього європейського багатоцентрового дослідження залучили загалом 1 тис. 410 пацієнтів із діагнозом ВДР. Показник поширеності психотичних ознак серед них становив 10,92 %. Для пацієнтів із ВДР із симптомами психозу, порівняно з особами із ВДР без психотичних ознак, як зазначають вчені, характерні більша ймовірність розвитку ознак меланхолії (73,38 % проти 59,16 %; p = 0,0006), вищий рівень ризику суїциду (60,39 % проти 44,27 %; p = 0,0002), вища ймовірність потреби в стаціонарному лікуванні (55,84 % проти 32,01 %; p < 0,0001), вищий ступінь виразності симптомів депресії (за різними шкалами оцінювання), частіше застосування стратегій допоміжної / комбінованої терапії (81,17 % проти 58,12 %; р < 0,0001) та додаткової терапії антипсихотичними засобами (50,00 % проти 22,69 %; р < 0,0001) і бензодіазепінами (47,40 % проти 31,29 %; р = 0,0001). Зокрема, симптоми психозу при ВДР були предикторами резистентності до лікування, що мала понад у 2,2 раза більшу ймовірність її розвитку порівняно з пацієнтами із ВДР без ознак психозу (79,87 % проти 35,75 %; р < 0,0001). Наприклад, тільки 3,25 % пацієнтів із ВДР із симптомами психозу досягли відповіді на лікування (проти 27,15 % пацієнтів із ВДР без подібних ознак; р < 0,0001). Тож дослідники дійшли висновку про необхідність адекватного діагностування психотичних ознак у пацієнтів із ВДР для забезпечення належної клінічної допомоги. Фармакотерапію комбінацією антипсихотичних засобів та антидепресантів було визнано лікуванням першої лінії для пацієнтів із ВДР з симптомами психозу (Dold et al., 2019).
У процесі аналізу клінічних випадків пацієнтів, які страждають на ВДР із симптомами психозу, часто виникають питання: якою має бути тривалість лікування та коли варто розглядати можливість зменшення дозувань антипсихотичних препаратів?
Варіанти лікування: електросудомна або фармакологічна терапія
вгоруУ настановах Американської психіатричної асоціації (APA) та Національного інституту охорони здоров’я і вдосконалення клінічної допомоги Великої Британії (NICE) як засоби першої лінії для лікування депресії із симптомами психозу рекомендовано електросудомну терапію (ЕСТ) або комбінацію антидепресантів та антипсихотичних препаратів (APA, 2000; NICE, 2021).
Для прийняття рішень щодо застосування відповідного варіанта втручань може бути використано Швидкий опитувальник щодо симптомів депресії, розроблений у рамках Проєкту Техаського лікарського алгоритму (Texas Medication Algorithm Project, TMAP) для лікування великого депресивного розладу, орієнтованого саме на терапію ВДР із симптомами психозу (Crimson etal., 1999).
Його використання дає змогу оцінити такі показники, як режим сну (наявність і тип інсомнії, сонливість), настрій, зміни апетиту (зниження чи підвищення) та маси тіла (втрата чи збільшення ваги), концентрацію та здатність пацієнта приймати рішення, самооцінку стану, наявність суїцидальних думок, спроможність до соціальної взаємодії, енергійність, психомоторну загальмованість або ажитацію. Таке оцінювання можуть здійснювати як клініцисти, так і сам пацієнт. Власне, саме за сумою балів можливо визначити тяжкість його стану.
Електросудомна терапія
Нині ЕСТ є ефективним методом терапії пацієнтів із ВДР із симптомами психозу, тому, на думку авторів, її слід розглядати як варіант лікування. Однак через обмеження ЕСТ, що зумовлені можливими проблемами щодо її доступності, вартості та вподобань пацієнтів як початковий етап лікування часто вибирають медикаментозну терапію. Попри те, що в окремих випадках саме ЕСТ є кращим варіантом, оскільки може забезпечити швидке та значуще поліпшення стану пацієнтів із тяжкими психозами, суїцидальними нахилами або ризиками завдання собі неминучої шкоди.
Фармакотерапія
Для пацієнтів із ВДР із симптомами психозу фармакотерапія має полягати в застосуванні комбінації антидепресантів та антипсихотичних препаратів. Таке поєднання, як зазначають експерти, виявилося ефективнішим за використання будь-якого із цих препаратів окремо.
Як відомо, деякі комбінації спеціально вивчали для оцінювання їхньої ефективності в пацієнтів із ВДР із симптомами психозу. Наприклад, у 12-тижневому подвійному сліпому рандомізованому контрольованому дослідженні ефекту фармакотерапії депресії із симптомами психозу (STOP-PD) встановлено, що комбінація застосування сертраліну та оланзапіну була дієвішою за монотерапію оланзапіном в умовах невідкладного лікування (Meyers etal., 2009).
За даними іншого дослідження, поєднання лікування оланзапіном і флуоксетином перевершувало монотерапію оланзапіном за ефективністю зниження показника за шкалою Гамільтона для оцінювання депресії (HAM-D) (Rothschild etal., 2004). Також виявлено, що комбінація кветіапіну з венлафаксином перевершувала за показником відповіді на лікування монотерапію венлафаксином (Wijkstra etal., 2010).
Крім того, було доведено, що амітриптилін у поєднанні з галоперидолом або перфеназином був ефективнішим за монотерапію (Muller-Siecheneder etal., 1998; Spiker etal., 1985). Проте жоден препарат не схвалило Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) для лікування пацієнтів із депресією із симптомами психозу.
Оскільки жоден із цих засобів не оцінювали у прямих порівняльних дослідженнях, автори зазначають, що можливо для лікування таких пацієнтів застосовувати будь-яку комбінацію антидепресантів та антипсихотичних препаратів. Через більший ризик розвитку побічних реакцій (екстрапірамідних симптомів) лікування слід починати з антипсихотика другого покоління.
Якою має бути тривалість лікування?
вгоруОптимальна тривалість лікування пацієнтів із ВДР із симптомами психозу наразі невідома. Відповідно до алгоритму TMAP та висновку експертів, така фармакотерапія має охоплювати лікування антипсихотичними препаратами протягом щонайменше чотирьох місяців, а антидепресантом — упродовж принаймні двох років (іноді до кінця життя) (Crimson etal., 1999).
У дослідженні STOP-PD II, яке було продовженням 12-тижневого дослідження STOP-PD, вивчали дієвість тривалої терапії антипсихотичними засобами для визначення ефектів продовження застосування оланзапіну в пацієнтів з епізодом психотичної депресії, які відповіли на лікування оланзапіном і сертраліном (Flint etal., 2019). Зокрема, пацієнтів, які досягли ремісії після приймання оланзапіну та сертраліну, рандомізували для продовження лікування цією комбінацією або для отримання сертраліну в поєднанні з плацебо протягом 36 тижнів.
Первинним результатом вважали рецидив, який визначали як наявність принаймні однієї з таких ознак:
- симптоми пацієнта за результатами структурованого клінічного інтерв’ю для оцінювання психічних порушень згідно з DSM (SCID) свідчать, що його стан відповідає критеріям великого депресивного епізоду за DSM-IV;
- показник ≥ 18 балів за HAM-D із 17 пунктів;
- психоз відповідно до оцінювання стану за SCID;
- інше значне клінічне погіршення, яке визначається як суїцидальний план або спроба самогубства, розвиток симптомів манії або гіпоманії згідно з оцінюванням за SCID, або госпіталізація до психіатричного відділення (Flint et al., 2019).
Як зазначають вчені, порівняно з комбінацією «сертралін плюс плацебо» продовження застосування сертраліну в поєднанні з оланзапіном зменшувало ризик рецидиву протягом 36 тижнів (відношення ризиків 0,25; 95 % довірчий інтервал 0,13–0,48; p < 0,001) (Flint etal., 2019).
Однак, як і очікувалося, частота побічних реакцій (як збільшення маси тіла, так і розвитку паркінсонізму) була вищою у групі додаткової терапії оланзапіном. Тому автори наголошують, що дуже важливо брати до уваги потенційні довгострокові несприятливі наслідки продовження лікування антипсихотичними препаратами.
Дані дослідження STOP-PD II підтвердили користь продовження антипсихотичної терапії протягом 36 тижнів, але бракує відповіді на питання, як довго може тривати така антипсихотична терапія (Flint etal., 2019).
Необхідність зваженого оцінювання доказових даних
вгоруПопри те, що ЕСТ вважають лікуванням першої лінії для пацієнтів із ВДР із симптомами психозу, через обмеження, пов’язані з цим підходом, на практиці як початкове лікування часто використовують антидепресанти та антипсихотичні засоби.
Автори зазначають, що, по суті, будь-який антипсихотичний засіб можна призначати разом з антидепресантом, але через більший ризик побічних явищ, пов’язаних із застосуванням антипсихотичних препаратів першого покоління, лікування слід почати з антипсихотика другого покоління. Результати досліджень STOP-PD і STOP-PD II підтвердили, що в разі відповіді пацієнта на комбіновану терапію антидепресантом та антипсихотиком її необхідно продовжувати щонайменше протягом дев’яти місяців, щоб зменшити ризик рецидиву (Meyers etal., 2009; Flint etal., 2019).
Після лікування антипсихотиком упродовж року можна зменшити дозування препарату, однак немає даних про те, який саме засіб слід використовувати та якої схеми зниження дози дотримуватися.
Оскільки оптимальна тривалість терапії наразі не встановлена, автори наголошують, що необхідно дотримуватися повільного й поступового припинення антипсихотичної терапії для можливості оцінювання симптомів рецидиву.
Клінічний випадок
вгоруПацієнтка С., 56 років, має в анамнезі великий депресивний розлад (ВДР). Упродовж п’яти років її стан залишався стабільним без приймання ліків. Пів року тому вона в супроводі сина звернулася по допомогу.
Жінка скаржилася на безсоння, втомлюваність, втрату інтересу до хобі. Син повідомив, що його мати дуже схудла і уникала сімейних вечерь. Періодично в неї з’являлися думки про смерть; вчувалися голоси, які переконували, що вона є тягарем для родини і що без неї рідним стане краще. Однак неминучої небезпеки заподіяння собі шкоди не було.
Після консультації пацієнтка почала приймати сертралін у дозуванні 50 мг/добу (із поступовим титруванням до 100 мг/добу) та оланзапін (5 мг/добу).
Відтоді пацієнтка щомісяця відвідувала лікаря, повідомляючи про хорошу реакцією на лікування. За її словами, ознаки депресії значно зменшилися, і вона упродовж близько п’яти місяців не чує голосів.
На підставі отриманих даних досліджень STOP-PD і STOP-PD II, пацієнтці C. рекомендовано продовжувати приймати сертралін та оланзапін щонайменше ще протягом трьох–шести місяців, перш ніж розглянути ймовірність зниження дозування оланзапіну (Meyers etal., 2009; Flint etal., 2019). Крім того, як наголошують автори, необхідно зважено оцінити ризики та переваги такого зменшення дозування лікарського засобу порівняно з продовженням застосовуваної терапії.
З огляду на історію захворювання на ВДР і тяжкість описаного останнього епізоду пацієнтки, терапію сертраліном варто продовжувати щонайменше упродовж двох років, а можливо, і до кінця життя.
Висновки
вгоруПідсумовуючи викладене, R. Barr etal. роблять такі висновки:
- Для пацієнтів, які страждають на ВДР із симптомами психозу, слід розглянути призначення електросудомної терапії або медикаментозного лікування антидепресантом у поєднанні з антипсихотичним препаратом.
- Будь-який антипсихотичний засіб можна розглядати для лікування ВДР із симптомами психозу, адже нині бракує даних прямих порівняльних досліджень. Однак, оскільки антипсихотики другого покоління асоційовані з меншим ризиком побічних реакцій, таким препаратам слід віддавати перевагу перед антипсихотиками першого покоління.
- Призначаючи комбіновану терапію, необхідно продовжувати лікування щонайменше протягом дев’яти місяців, щоб зменшити ризик рецидиву; розглядати зменшення дозування антипсихотичного препарату слід після року лікування.
- Припиняючи антипсихотичну терапію, необхідно знижувати дозування препарату повільно й поступово, щоб мати змогу оцінити симптоми рецидиву.
Підготувала Наталія Купко
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2021 Год
Содержание выпуска 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Содержание выпуска 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Содержание выпуска 8 (129), 2021
Содержание выпуска 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Содержание выпуска 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Содержание выпуска 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Содержание выпуска 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Содержание выпуска 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться