Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу

Великий депресивний розлад — хронічне захворювання, яке діагностують за наявності одного або декількох великих депресивних епізодів тривалістю щонайменше два тижні та за відсутності маніакальних епізодів в анамнезі. Основним підходом у лікуванні цих пацієнтів є застосування антидепресантів. До вашої уваги представлено огляд статті C. Evren «Vortioxetine: a comprehensiveupdate on a new-generation antidepressant», опублікованої у виданні Dusunen Adam The Journal of Psychiatry and Neurological Sciences (2021; 34: 1–13), присвяченій аналізу нових можливостей лікування пацієнтів із великим депресивним розладом.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), депресивні розлади найчастіше призводять до нефатальної втрати здоров’я і є причиною 7,5 % років, прожитих з інвалідністю (WHO, 2017).

Відповідно до статистичних даних ­щороку великий ­депресивний розлад (ВДР) уражає близько 6 % ­дорослого населення світу і майже вдвічі частіше ­виникає у жінок, ніж у чоловіків (Otte etal., 2016). Як відомо, при ВДР збільшується частота самогубств і деяких тяжких ­супутніх захворювань, як-от цукрового діабету (­Whoo­ley and Wong, 2013).

Попри те, що психотерапевтичні втручання та електро­судомне лікування мають певні результати при ­лікуванні осіб із ВДР, фармакотерапія є основною його формою. Трицик­лічні антидепресанти (ТЦА) та ­інгібітори моно­амін­окси­дази (МАО) були першими антидепресантами, запровадженими в 1950-х роках (Kennedy etal., 2001).

Найчастіше для лікування ВДР застосовують антидепресанти другого покоління, як-от селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (­СІЗЗС); селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗСН); атипові антидепресанти (бупропіон); антагоністи серотоніну та інгібітори його зворотного захоп­лення (нефазодон); засоби з ­непрямими норадренергічними й серотонінергічними ефектами (мірта­запін). Крім того, вони рекомендовані як найкращі ­варіанти ­терапії у більшості настанов (Kennedy etal., 2001; Qaseem etal., 2016; Gonda etal., 2019).

Однак, як свідчить практика, результати терапії анти­депресантами не є повністю задовільними. ­Зокрема, дані клінічного дослід­жен­ня щодо послідовних варіантів ­лікування для полегшення депресії (STAR*D) продемонстрували, що < 30 % пацієнтів із депресією мали ­достатню відповідь на один антидепресант і що ремісія була нижчою у пацієнтів із двома невдалими спробами лікування (Trivedi etal., 2006; Rush etal., 2006). Ба більше, близько половини осіб погано реагує на терапію анти­депресантами першої лінії (Papakostas etal., 2018). Крім того, як зазнача­ють дослідники, сучасні методи ­лікування часто мають побічні ефекти (Rizvi and Kennedy, 2011).

Також відомо, що більшість осіб із депресією нерідко вирі­шує припинити лікування після першого пробного курсу застосування антидепресантів (Rush etal., 2006).

У систематичному огляді та метааналізі C. Chen і W. Shan (2019) досліджували ефективність та безпеку фармакологічних і нефармакологічних методів лікування ВДР. Згідно з результатами, за винятком застосування пробіотиків, усі досліджувані методи лікування (голко­вколювання, міртазапін, рослинні препарати, венлафаксин, ­фізичні вправи, когнітивно-поведінкова терапія, ­бупропіон, флуоксетин та вортіоксетин) виявилися значуще ефективнішими за плацебо. Що стосується ­безпеки, фітотерапія та міртазапін не продемонстрували суттєвої різниці щодо загального ризику розвитку побічних явищ порівняно з плацебо.

Пацієнти, які не можуть переносити антидепресант або для яких він є неефективним, можуть отримати користь від іншого антидепресанту з іншим механізмом дії. Вортіоксетин, десвенлафаксин, левомілнаципран і вілазодон належать до антидепресантів нового покоління.

Ці препарати можуть стати першим вибором для тих, хто приймає антидепресанти вперше, а також новим варіантом для пацієнтів, лікування яких «старими» лікарськими засобами не було успішним. Відомо, що ­депресія може бути пов’язана не лише з нестачею серотоніну в мозку, а й виникати внаслідок складних взаємодій різних нейротрансмітерів, ­зокрема серотоніну, ­норадреналіну, глутамату та гістаміну. Тож комбіновані механізми дії анти­депресантів нового покоління можуть забезпечити більші ­терапевтичні переваги (Faquih etal., 2019).

Антидепресанти нового покоління розроблювали для оптимізації ефективності та переносимості лікування. Одним із них є вортіоксетин, антидепресант із мульти­модальною активністю (Papakostas etal., 2018). Це ­перший антидепресант зі змішаною дією, агоніст та антагоніст серо­тоніну (Gonda etal., 2019).

Вортіоксетин схвалений для лікування ВДР у багатьох країнах, зокрема європейських і США (EMA, 2013; FDA, 2013). Механізм дії вортіоксетину поєднує в собі інгібування транспортера серотоніну (5-HTT) та пряму модуляцію активності рецепторів серотоніну; це агоніст рецептора 5-HT1A; частковий агоніст рецептора 5-HT1B; антагоніст рецепторів 5-HT3, 5-HT7 і 5-HT1D та інгібітор 5-HTT (Faquih etal., 2019; Bang-Andersen etal., 2011; Baldwin etal., 2012). Саме додаткові мішені — ­­серотонінові рецептори — відрізняють вортіоксетин від інших СІЗЗС та СІЗЗСН, а його активність може забезпечити унікальні клінічні пере­ваги для пацієнтів із ВДР (Gonda etal., 2019).

Як зазначають дослідники, вортіоксетин, крім забезпечення регулювального впливу на рецептори серотоніну та 5-HTT, сприяє збільшенню позаклітинної концентрації таких нейромедіаторів, як дофамін, гістамін, нор­адреналін та ацетилхолін (Faquih etal., 2019; Baldwin etal., 2012).

Серотонін чинить позитивний вплив на настрій, емоційну сферу та пізнання. Вортіоксетин також модулює дію ключових нейромедіаторів, залучених до когнітивної регуляції, як-от глутамат, ацетилхолін, гістамін, дофамін та норадреналін (Bang-Andersen etal., 2011).

Дозування та фармакокінетика

Вортіоксетин випускають у формі таблеток по 5, 10 та 20 мг, саме цей діапазон дозувань є ефективним (Bang-Andersen etal., 2011). Хоча за максимального дозування вортіоксетину (20 мг) клінічна відповідь краща, проте вищим є і ризик розвитку побічних ефектів (Faquih etal., 2019; Jacobsen etal., 2015; Mahableshwarkar etal., 2015).

Початкова доза препарату 10 мг раз на день може бути збільшена до 20 мг відповідно до переносимості та клінічної реакції. Фармакокінетика вортіоксетину є лінійною та пропорційною дозуванню. Оскільки швидкість зв’язування вортіоксетину з білками плазми крові становить 80–90 %, він має широкий об’єм розподілу (приблизно 2 600 л) (Chen etal., 2018). Нині вчені зазначають, що застосування ­вортіоксетину у високих дозах (20 мг/добу) значуще ­перевершує плацебо (Faquih etal., 2019).

Максимальна концентрація у плазмі крові спостеріга­ється за 3–16 год після застосування препарату, а кінце­вий період напіввиведення становить близько 60–70 год за багаторазових дозувань (Faquih etal., 2019; Chen etal., 2018). Рівноважних концентрацій у плазмі крові зазвичай досягають протягом двох тижнів (Chen etal., 2018). Такі чинники, як вік, стать, расова/етнічна належність, маса тіла та порушення функції печінки або нирок не мають клінічно значущого впливу на дію ­вортіоксетину (Chen etal., 2018). Загалом вортіоксетин метаболізується шляхом окиснення і є субстратом для багатьох ізоформ CYP450, насамперед цитохрому P450 (CYP450) та 2D6 (CYP2D6) (Faquih etal., 2019; Bang-Andersen etal., 2011).

Основний метаболіт є фармакологічно неактивним, а другорядний фармакологічно активний, як вважають, не долає гематоенцефалічний бар’єр; це свідчить, що за активність in vivo головним чином відповідає ­основна сполука. Коригування дози препарату рекомендовано для «повільних» 2D6 метаболізаторів на основі поліморфізму задіяних ферментів цитохрому P450.

Одночасне застосування вортіоксетину та інших препаратів, крім бупропіону, потужного інгібітора CYP2D6, та рифампіну, широкого індуктора CYP450, не чинить суттєвого впливу на профіль безпеки (Chen etal., 2018). У разі поєднання вортіоксетину з етанолом, діа­зепамом або ­літієм не виявлено значних фармако­динамічних (­психомоторних) реакцій, пацієнти таке комбінування, як зазначають дослід­ники, добре переносили (Chen etal., 2016).

Безпека та переносимість

Серед помірних побічних ефектів, що частіше призводили до припинення лікування вортіоксетином (3–11 %), ніж плацебо (1–8 %), найпоширенішими (щонайменше у 5 % пацієнтів) були нудота, головний біль, діарея та сухість у роті (Baldwin etal., 2012; Boulenger etal., 2014; Jacob­sen etal., 2015). Такі побічні реакції, як аномальний оргазм, розлад еякуляції, зниження лібідо та еректильна дисфункція, як правило, фіксували не за найнижчої комерційно доступної дози 5 мг, а за 2,5 мг (Mahableshwarkar etal., 2013).

Іншим цікавим моментом, як зазначають дослідники, є те, що ризик побічних ефектів вищий у чоловіків, ніж у жінок (Baldwin etal., 2012). Зокрема, у фармакокінетичному дослід­жен­ні I фази за участю китайських пацієнтів із ВДР спостерігали високий рівень свербежу (у 56 %), натомість у дослід­жен­ні III фази цей показник був дуже низьким (0,8 %) (Miao etal., 2019). D. S. Baldwin etal. (2016) зауважили, що загальними небажаними явищами (виникали у ≥ 5 % пацієнтів і ­вдвічі частіше, ніж у ­групі плацебо), пов’язаними із застосу­ванням вортіоксетину (5–20 мг/добу), були нудота (у 20,9–31,2 %) та блювання (у 2,9–6,5 %). Як правило, нудота мала тимчасовий характер із середньою тривалістю 9–16 днів. Безсоння реєстрували із частотою 2,0–5,1 % проти 4,0 % для групи плацебо, а сексуальну дисфункцію — із частотою 1,6–1,8 % проти 1,0 % для групи плацебо. Симптоми, що виникали після ­різкого припинення лікування протягом першого та другого ­тижнів, були подібними до групи плацебо. ­Також відомо, що застосування вортіоксетину суттєво не позначалося на клінічних лабораторних показниках, масі тіла, частоті серцевих скорочень чи артеріальному тиску порів­няно з плацебо або демонструвало клінічно значущий вплив на електрокардіографічні параметри, ­зокрема інтервал QTcF. За тривалого лікування нових побічних ефектів не фіксували, а середній приріст ваги становив 0,7–0,8 кг. Отримані дані свідчать, що застосування вортіоксетину для лікування ВДР (5–20 мг/добу) було безпеч­ним і зазвичай добре переносилося (Gonda etal., 2019; Baldwin etal., 2016).

Ефективність і переносимість

Короткотривалі клінічні дослід­жен­ня

У кількох рандомізованих подвійних сліпих контрольованих плацебо дослід­жен­нях за участю пацієнтів із ВДР оцінювали ефективність вортіоксетину (5, 10, 15 або 20 мг/добу) протягом коротких курсів (6, 8 або 12 тижнів). Зокрема, у більшості із них продемонстровано значуще поліпшення стану пацієнтів порівняно з особами груп приймання плацебо (Boulenger etal., 2014; Sanchez etal., 2015; McIntyre etal., 2014). Відповідно до отриманих даних, ­застосування вортіо­ксетину (5–20 мг/добу) ­забезпечувало клінічну ефективність у пацієнтів із ВДР серед­нього та тяжкого ступенів. Результати нещо­давно проведеного в Японії дослід­жен­ня III фази підтвердили, що вортіоксетин (10 і 20 мг/добу) був ефективним для лікування ВДР і добре ­переносився (Inoue etal., 2020).

Ще в одному нещодавньому відкритому дослід­жен­ні вивчали ефективність вортіоксетину (12,90 ± 5,65 мг на добу) у 66 амбулаторних пацієнтів із ВДР, де ­виявили значуще поліпшення показників психометричних шкал і лише незначну тенденцію зв’язку між вищими дозами та дієвістю вказаного препарату (DeCarlo etal., 2020). У загальній вибір­ці 51,5 % пацієнтів класифікували як таких, що відповідали на терапію, а 36,4 % — досягли ремісії. Дві третини учасників цього дослід­жен­ня не повідомляли про будь-які побічні реакції, а серед тих, хто їх мав, найпошире­нішими були несприятливі явища з боку шлунково-кишко­вого тракту (у 72,7 %).

Довготривалі клінічні дослід­жен­ня

Клінічну ефективність вортіоксетину також ­оцінювали в довгострокових клінічних дослід­жен­нях. Наприклад, у відкритому 52-тижневому дослід­жен­ні за участю 834 пацієнтів із ВДР, які протягом першого тижня ­приймали по 5 мг вортіоксетину на добу з подальшим ­коригуванням дози, 60 % учасників відповіли на терапію та 61 % ­досягли ремісії (Alam etal., 2014). Аналіз даних п’яти ­довготривалих відкритих досліджень, як зазначають вчені, підтвердив вищі показники відповіді та ремісії з часом, із загальним коефіцієнтом відповіді 65 % і загальним коефіцієнтом ремісії 60 % упродовж 52 тижнів (Vieta etal., 2017). Згідно з даними рандомізованого подвійного сліпого контрольова­ного плацебо дослід­жен­ня за участю 396 ­пацієнтів із ВДР у стадії ремісії, застосування вортіоксетину (5–10 мг) ­значуще продовжувало час до рецидиву та сприяло ­зменшенню частоти рецидивів — 13 проти 26 % у групі плацебо (Boulen­ger etal., 2012).

Порівняння ефективності вортіоксетину та інших антидепресантів

P. M. Lorca etal. (2014) порівнювали лікування вортіо­ксе­тином із сімома іншими антидепресантами з різними механізмами дії щодо ефективності та переносимості за допо­могою метарегресійного аналізу. Вчені виявили, що за ефективністю терапія вортіоксетином суттєво не відріз­нялася від дії агомелатину, десвенлафаксину, ­дулоксетину, есциталопраму, сертраліну, венлафаксину або вілазодону; крім того, вортіоксетин краще переносився, ніж венлафаксин, але не так добре, як агомелатин. За даними систематичного огляду G. Li etal. (2016), застосуван­ня дулоксетину було ефективнішим за вортіоксетин, ­однак пацієнти, які ­отримували вортіоксетин, мали менший ­ризик розвитку побічних реакцій (нудоти, діареї, гіпер­гідрозу, закрепу, сухості в роті та зниження апетиту).

S. A. Montgomery etal. (2014) встановили, що застосування вортіоксетину було дієвішим за агомелатин у пацієнтів, які не мали адекватної відповіді на лікування СІЗЗС або СІЗЗСН. Ще в одному 12-тижневому рандо­мізованому подвійному сліпому дослід­жен­ні оцінювали, чи залежала ефективність і переносимість вортіо­ксетину від попереднього лікування СІЗЗС (цита­лопрамом, есци­талопрамом, пароксетином, сертраліном) або ­СІЗЗСН (дулоксетином, венлафаксином) (Papakostas etal., 2018). Учасників ­рандомізували для приймання ­вортіоксетину (n = 252, 10–20 мг/добу) або агоме­латину (n = 241, ­25–50 мг/добу). Тера­пія вортіо­ксетином була ефективнішою і її краще ­переносили ті, хто слабко реагував на СІЗЗС.

Результати метааналізів

За результатами метааналізу11 досліджень із періодом лікування від 6 до 8 тижнів, присвяченого вивченню ефективності та безпеки вортіоксетину в пацієнтів із ВДР, препарат (5, 10 або 20 мг/добу) сприяв значущому зниженню показників за шкалою Монтгомері–Асберга для оцінювання депресії (MADRS) проти плацебо (-2,27; -3,57 і -4,57 відповідно; p < 0,01) (Thase etal., 2016). Лікування вортіоксетином також асоціювалося зі значуще вищим ­рівнем відповіді (зниження показника за MADRS на 50 % порівняно з початковим), суттєвим поліпшенням ремісії (бал за MADRS ≤ 10) та інших показників. Автори повідо­мили, що лікувальний ефект вортіоксетину посилювався зі збільшенням дозування.

Дані метааналізу М. Koesters etal. (2017), зокрема 15 досліджень за участю 7 тис. 746 учасників, підтвердили ефективність вортіоксетину щодо відповіді на терапію (коефіцієнт ризику Мантеля–Хензеля [RR]: 1,35; 95 % довірчий інтервал [ДІ]: 1,22–1,49), досягнення ремісії (RR: 1,32; 95 % ДІ: 1,15–1,53) та зменшення ознак депресії за допомогою MADRS (середня різниця: -2,94; 95 % ДІ: від -4,07 до -1,80).

J. Zheng etal. (2019) проаналізували дані восьми досліджень (загалом 2 тис. 354 пацієнтів), у яких дорослі ­пацієнти з ВДР приймали вортіоксетин (10 мг/добу). ­Відомо, що за отриманими результатами, частота відповіді (відношення шансів [ВШ]: 1,88; 95 % ДІ: 1,40–2,53; р < 0,0001) і частота ремісії (ВШ: 1,54; 95 % ДІ: 1,27–1,86; р < 0,00001) у тих, хто лікувався вортіоксетином, були значуще ­вищими, а позитивна зміна балів за шкалою MADRS (серед­ня ­різниця: -3,50; 95 % ДІ: від -4,83 до -2,17; p < 0,00001) — статис­тично значущою проти тих, хто отри­мував плацебо.

Ефективність вортіоксетину щодо окремих симптомів або в певних групах пацієнтів

Ангедонія

Ангедонія як погіршення здатності відчувати ­задоволення або насолоду є доволі поширеним симптомом ВДР (майже у 75 % пацієнтів), асоціюється з гіршими прогно­зом захворю­вання та реакцією на лікування (Franken etal., 2007; Buckner etal., 2008). За даними ­нещодавнього дослі­д­жен­ня, терапія вортіо­ксетином суттєво ­зменшувала прояви ангедонії, поліп­шуючи у такий спосіб функ­ціональні можливості пацієнтів і якість їхнього життя (Cao etal., 2019).

Зниження емоційного сприйняття та реагування

Як зазначають дослідники, близько половини ­пацієнтів, які отримували СІЗЗС/СІЗЗСН, повідомляли про обме­ження у всьому спектрі емоцій навіть під час ремісії, або сплощення емоційних реакцій (Goodwin etal., 2017). У дослід­жен­ні COMPLETE оцінювали ефективність вортіоксетину (10 або 20 мг/добу) у пацієнтів, які ­отримували амбулаторне лікування ВДР і раніше мали не­адекватну реакцію на СІЗЗС/СІЗЗСН та виявляли сплощення емоційних реакцій (Fagiolini etal., 2021). Відомо, що майже половина пацієнтів не ­повідомляли про зниження емоційного сприйняття та реагування після 8 тижнів лікування вортіоксетином, демонстрували поліпшення всіх інших оцінюваних змінних, ­зокрема мотивації та енергії, когнітивних показників та загальної функціональності.

Ефективність вортіоксетину в літніх пацієнтів

Депресія частіше виникає в осіб похилого віку та з хронічними медичними проблемами або когнітивними пору­шеннями, і може поглибити ці проблеми (Alexopoulos etal., 2002). Близько 15 % пацієнтів похилого віку мають ­симптоми депресії, але не мають ВДР, тому їх лікування потребує особливої уваги та досвіду (Kok etal., 2017).

Ліку­вання вортіоксетином демонструвало більшу ефективність за плацебо у парному метааналізі даних досліджень за участю осіб віком від 65 років (Krause etal., 2019). У нещодавньому 6-тижневому дослід­жен­ні за участю 60 пацієнтів із ВДР та ­показниками за шкалою оцінювання депресії Гамільтона ≥ 19 вортіоксетин (15 мг/добу) був так само ефективний і ­надійний, як сертралін (75 мг/добу), щодо частоти відповіді, ­ремісії, часу реакції, часу до ­ремісії або частоти побічних ­реакцій (Borhannejad etal., 2020).

Вплив вортіоксетину на когнітивні порушення

За даними досліджень, когнітивна дисфункція в осіб із ВДР є основною причиною загального порушення функціональності, зокрема працездатності на робочому місці (Buist-Bouwman etal., 2008). На думку вчених, ­поліпшення когнітивних функцій має суттєвий вплив на функціональне відновлення ­після епізоду ВДР (Greer etal., 2010).

Близько 30 % пацієнтів, які успішно лікувалися ­СІЗЗС, продовжували скаржитися на значні ­порушення когнітивних функцій (Fava etal., 2006). Як зазначають дослідники, застосування ­вортіоксетину мало позитивний вплив на навчання у пацієнтів із ВДР. За даними систематичного огляду J. D. Rosenblat etal. (2015), терапія вортіо­ксетином може поліпшувати психо­моторну швидкість, виконавчу функцію та ­відстрочене відтворення слів (стандартизована середня різниця: ­0,2–0,3), імовірно, завдяки саме антагоністичній дії на рецептори 5-HT7. У 8-тижневому дослід­жен­ні R. S. McIntyre etal. (2014) оцінювали когнітивну ­функцію пацієнтів із ВДР, ­за результатами об’єктивних нейропсихологічних тестів, лікування вортіоксетином (10 або 20 мг/добу) поліпшувало виконавчу функцію, швидкість оброб­лення ­інформації, увагу, здатність до навчання та пам’ять. Така ­позитивна дія на пізнання не була вторинним, непрямим ­ефектом полегшення симптомів депресії за допомогою ліків, а ­являла собою прямий позитивний вплив препарату на пізнання. Наприклад, за даними ­дослід­жен­ня FOCUS, під час ­якого оцінювали ефективність вортіоксетину (10 або 20 мг/добу) щодо когнітивної ­дисфункції у 602 дорослих пацієнтів із ВДР, ­застосування препарату дієво поліпшувало когнітивні функції ­незалежно від зменшення ознак депресії (McIntyre etal., 2017).

Вплив вортіоксетину на загальне функціонування

На думку вчених, рівень загального функціонування під час епізоду депресії може бути кращим прогностичним показником щодо відновлення, ніж тяжкість симптомів, тож його слід брати до уваги (Novick et al., 2017). У 8-тижневому дослідженні за участю 529 пацієнтів із ВДР середнього та тяжкого ступенів лікування вортіоксетином (10 або 20 мг на добу) забезпечувало кращі результати щодо функціональності, ніж плацебо (середня різниця: 5,9; 95 % ДІ: 1,5–10,4) (Jacobson et al., 2020). Це дослідження ­виявило, що вплив вортіоксетину на функціонування на 96,9 % зумовлений безпосередньо його лікувальним ефектом, а зменшення проявів депресії не опосередковувало його.

Симптоматичну ремісію та відновлення функціонування слід розглядати як загальні цілі лікування антидепресантами. Три групи (терапії вортіоксетином у дозах 10 або 20 мг; дулоксетином як препаратом порівняння у дозі 60 мг та приймання плацебо) були сформовані для проведення 8-тижневого міжнародного рандомізованого подвійного сліпого дослідження з контролем плацебо, метою якого було оцінити ефект вортіоксетину в дорослих амбулаторних пацієнтів із ВДР середнього та тяжкого ступенів (n = 602). Згідно з результатами вортіоксетин, на відміну від дулоксетину, чинив потужний подвійний ефект на симптоми депресії та функціональну здатність (Christensen et al., 2018).

Є також дослідження, дані яких дозволяють пов’язати поліпшення функціональних можливостей та когнітивних функцій. За даними проведеного в Україні дослідження, покращення когнітивних функцій було ­найважливішим ­чинником, який визначав поліпшення загального функціо­нування, і одним із ключових, що сприяли підвищенню праце­здатності (Levada and Troyan, 2019).

У дослідженні AtWoRC, присвяченому оцінці продуктивності праці та її зв’язку з когнітивними симптомами, ­вивчали доцільність лікування вортіоксетином з точки зору ­вартості та вигоди. Було виявлено, що після 52 тижнів терапії вортіо­ксетином зменшилася кількість прогулів і зросла продуктивність праці, тобто лікування антидепресантом забезпечувало економічний ефект, що залежав від зменшення проявів ВДР. На думку науковців, підвищення продуктивності праці на робочих місцях завдяки лікуванню вортіоксетином сприятиме суттєвому збереженню коштів для канадської економіки (Lachaine et al., 2020).

Ефект вортіоксетину щодо супутнього розладу, пов’язаного із вживанням алкоголю

Попри високу поширеність розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю, та супутньої захворюваності на ВДР, а також тяжкості та несприятливих наслідків обох захворювань, досі бракує наявних доказових даних для окреслення стратегії лікування таких пацієнтів, а в настановах щодо терапії не досягнуто консенсусу із цього питання (DiNicola etal., 2020). Зокрема, дані систематичних ­оглядів підтвердили ­певну дієвість СІЗЗЗ, СІЗЗСН та ТЦА щодо ­зменшення як проявів депресії, так і деяких ознак, пов’язаних із розладами через вживання алкоголю (Agabio etal., 2018). Однак при депресії, спричиненій вживанням ­алкоголю, антидепресивний ефект залишається менш значущим, аніж вплив на первинну депресію (Foulds etal., 2015).

У нещодавньому дослід­жен­ні вчені оцінювали терапев­тичний ефект вортіоксетину (у гнучкій дозі 10–20 мг/добу) та психосоціальну підтримку в пацієнтів із ВДР і супутніми розладами, зумовленими вживанням ­алкоголю (n = 57) та осіб тільки з ВДР (n = 56) (DiNicola etal., 2020). Застосування вортіоксетину суттєво зменшувало ознаки депресії у пацієнтів із коморбідними ВДР і розладами, зумовленими вживанням алкоголю; значна ­частка ­учасників (45,6 %) досягла клінічної ремісії. Крім того, фіксували поліпшення проти вихідних показників щодо всіх вторинних результатів (тривожність, ангедонія, когнітивні функції, функціональність, якість життя та тяжкість загальних клінічних симптомів) (р < 0,001).

Вплив вортіоксетину на коморбідний генералізований тривожний розлад

Попередні дані доклінічних досліджень свідчать, що вортіоксетин може бути ефективним засобом лікування ВДР, який поєднується з генералізованим тривожним розладом (ГТР) (Rothschild etal., 2012). За даними ­метааналізу, ­застосування вортіоксетину було ­ефективнішим за ­плацебо і демонструвало кращі показники у вибірці пацієнтів із тяжким перебігом ГТР (Pae etal., 2015).

Ефект вортіоксетину за супутнього тривожного розладу

Супутня тривожність є доволі поширеним явищем у ­пацієнтів із ВДР, і наявність обох розладів лікувати ­складніше. У метааналізі даних 10 досліджень тривалістю від 6 до 8 тижнів за участю дорослих пацієнтів (18–75 років) лікування вортіоксетином (5–20 мг/добу) продемонструвало значущу його перевагу над плацебо за оцінками MADRS:

• 5 мг/добу — n = 415, середня різниця: -2,68; p = 0,005;
• 10 мг/добу — n = 373, середня різниця: -3,59; p < 0,001;
• 20 мг/добу — n = 207, середня різниця: -4,30; p = 0,005)

і шкали Гамільтона для оцінювання тривожності (HAM-A):

• 5 мг/добу — n = 419, середня різниця: -1,64; p = 0,022;
• 10 мг/добу — n = 373, середня різниця: -2,04; p = 0,003;
• 20 мг/добу — n = 207, середня різниця: -2,19; p = 0,027) (Baldwin et al., 2016).

Автори також зазначили, що застосування ­вортіоксетину сприяло ­зменшенню ознак депресії та тяжкої ­тривожності. У 52-тижневому відкритому досліджен­ні ­лікування вортіоксетином (15 або 20 мг/добу) продемонструвало безпечність і хорошу переносимість препарату, а також його ефективність щодо зменшення ознак депресії та тривоги й поліпшення загальної функціональності (Jacobsen etal., 2015). Результати цих двох досліджень свідчать, що вортіо­ксетин може бути хорошим вибором для лікування паці­єнтів із ВДР та супутньою тривогою.

Висновки

Вортіоксетин — інноваційний мультимодальний анти­депресант. Поєднання інгібування транспортера серотоніну та підтипів серотонінових рецепторів (5-HT1A, 5-HT1B, 5-HT1D, 5-HT3, 5-HT7) зумовлює клінічні пере­ваги більш селективних антидепресантів (Gonda etal., 2019). У рандо­мізованих подвійних сліпих ­дослід­жен­нях було вивчено й підтверджено ефективність ­вортіоксетину (5–20 мг/добу) у лікуванні ВДР у дорослих пацієнтів (Faquih etal., 2019). Зокрема, за неадекватної реакції на моно­терапію ­СІЗЗС або СІЗЗСН і переведення пацієнтів на ­лікування вортіоксетином або агомелатином виявлено переваги вортіоксетину за шкалами оцінювання депресії та ­поліпшених показників відповіді та ремісії. Перехід від лікування ­СІЗЗС або СІЗЗСН до застосування вортіоксетину відбу­вався без будь-яких проблем.

Терапія вортіоксетином (10 або 20 мг/добу) поліпшувала увагу, швидкість оброблення інформації, ­виконавчі функції, показники навчання та пам’яті у пацієнтів із ВДР. Ці досягнення пояснюються прямим впливом препарату на когнітивні функції, а неопосередкованим ­ефектом полегшення симптомів депресії (Gonda etal., 2019). ­Власне, така особливість є відмітною рисою клінічної користі вортіоксетину. Отриманих результатів було достатньо для того, щоб Управління з конт­ролю за якістю ­харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) оновило ­інструк­цію для медичного застосування ­вортіоксетину та включило нову інформацію щодо терапевтичних переваг препарату (Gonda etal., 2019).

Тож у майбутньому важливо ­вивчити ефективність і пере­носимість вортіоксетину при ­лікуванні депресії, пов’язаної з нейродегенеративними розладами (розсіяний склероз, деменція або хвороба Паркінсона), за яких когнітивна дисфункція є значною проблемою. Як зазначають вчені, нині є повідомлення про ­поліпшення ­загальних функціональних можливостей, підвищення ­якості ­життя та зменшення тривожності при ­застосуванні ­вортіоксетину (Faquih etal., 2019). Дані щодо застосування ­вортіоксетину за коморбідних розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю, і ВДР наразі є обме­женими, але ці результати також мають перспективний характер (DiNicola etal., 2020). Крім того, вортіоксетин належить до анти­депресантів, які найліпше переносять пацієнти, а показники припинення ліку­вання ним є низькими (Cipriani etal., 2018).

Активність вортіоксетину щодо модуляції рецепторів, як вважають, зумовлює низьку частоту зміни ваги, порушень статевої функції та розладів сну. Отже, отримані дані досліджень дають змогу припустити, що ­вортіоксетин може бути ефективним засобом лікування ВДР як препарат першої лінії або в разі неадекватної відповіді на інші антидепресанти. Як відомо, переведення пацієнтів із терапії іншими анти­депресантами на лікування ­вортіоксетином теж виявилося успішним та неускладненим.

Терапія вортіоксетином також суттєво знижувала ризик рецидиву ВДР, мала прямий позитивний вплив на когнітивні ­порушення у пацієнтів із ВДР та поліпшувала загальну функціональність і якість життя. За попередніми даними, ­застосування вортіоксетину може бути перспективним варіантом ліку­вання ВДР із супутніми ­розладами, пов’язаними із вживанням алко­голю, або тривожними ­розладами. Препарат також може бути ефективним при анге­донії (симптомі ВДР) та ­спло­щенні емоційної ­реакції, що можуть виникати при застосуванні СІЗЗС.

Підготувала Наталія Купко