Лев Толстой: найскладніша людина століття

Лев Толстой

Геніальний письменник і мислитель усе життя займався самоаналізом. Його нескінченні духовні пошуки супроводжувалися діаметральними змінами в суд­жен­нях, самообмеженням і самокатуванням, коливанням настрою від афективності до крайньої сенситивності, періодичними депресіями і панічними атаками, навіть непритомністю і судомами. Його погляди часто не відповідали загальноприйнятим, тому на схилі віку він мав репутацію божевільного. І до його маєтку в Ясній Поляні справді кілька разів навідувалися психіатри — і до Льва Миколайовича, й до його дружини, психічне здоров’я якої похитнулося на тлі постійних бурхливих конфліктів у їхній сім’ї.

Родовід

Письменник, який мав титул графа, був нащадком кількох дворянських родів. Російський психіатр Григорій ­Сегалін, дослідивши патологічну обтяженість Толстих, зауважив, що кожне їхнє покоління мало хоча б одного душевнохворого. Крім них, як зазначив фахівець, ще ­більше «членів із психопатичним характером, або препсихотиків із шизоїдними рисами психіки: замкнуті, ексцентричні, запальні, свавільні, дивні химерники, авантюристи, юродиві та схильні до надмірного релігійного містицизму, який інколи поєднувався із фарисейством; надмірні егоїсти, сенситивні та ін.».

Серед найближчих родичів Льва Миколайовича увагу привертає його дідусь Ілля Андрійович Толстой — інтелектуально обмежений і марнотратний веселун, котрий полюбляв жити на широку ногу. У нескінченних багатолюдних учтах, балах та азартних іграх він розтринькав усі свої статки й змушений був піти на державну ­службу. Але на посаді губернатора Казані граф продовжив розважатися ще з більшим розмахом, аж доки його не звинуватили у зловживанні службовим становищем. Помер він 1820 р. (за однією з версій, наклав на себе руки), лишивши родині величезні борги. Дружина його, Пелагія Миколаївна Горчакова, теж була особою недалекою, вкрай неврівноваженою, примхливою та нерозважливою.

Із-поміж їхніх дітей — доньки Олександра та Поліна, схильні до надмірної релігійної екзальтації. Першу з них рано видали заміж за графа Остен-Сакена, який ­виявився божевільним. Коли Олександра була вагітною, одер­жимий ревнощами чоловік змусив її терміново виїхати з маєтку та в кареті запропонував вчинити подвійне самогубство, продемонструвавши підготовані пістолети, — але насправді вистрілив тільки він і кинув поранену ­дружину на дорозі. Вона вижила, але згодом народила мертву ­дитину. Аби вберегти її від нового потрясіння, рідні підмінили немовля на доньку кухарки.

Пізніше Олександра схилилася до містицизму, виріз­нялася страшенною неохайністю, оточувала себе палом­никами та юродивими й сама почала поводитись неадек­ватно; померла вона в монастирі. Її молодша сестра Поліна була, вочевидь, розумово відсталою, із незлагодною вдачею і, будучи заміжньою, неодноразово розходилася із чоловіком. Деякий час вона прожила в монастирі, на схилі віку страждала на старече недоумство.

Єдиний син графа Толстого, Микола Ілліч (батько письменника), мав сангвіністичний і запальний характер. У юності він занедужав на якусь нервову хворобу, тому батьки «задля здоров’я» влаштували йому коханку серед служниць. Від цього зв’язку навіть народився поза­шлюбний син, якого лишили в садибі та пізніше ­зробили поштарем.

Молодий граф здобув хорошу освіту й у 17 років уже був губернським секретарем, але під час війни з Наполео­ном пішов добровольцем до армії. Служачи в ­гусарському полку, а згодом ад’ютантом при генералі Горчакову, він проявив неабияку хоробрість і відданість, перебував у французькому полоні, а після звільнення продовжив кар’єру, дослужившись до полковника.

Отримавши у спадок від батька лише незчисленні ­борги, 28-річний Микола Толстой бачив один вихід — знайти собі багату наречену. Нею стала його троюрідна племінниця Марія, єдина донька та спадкоємиця покійного генерала Волконського, відомого за життя крутим норовом, суворістю й педантичністю.

Микола Толстой, батько Будинок, де народився Лев Толстой Силует Марії Волконської

Дівчина мала вже 32 роки, вкрай непривабливу зовнішність і позбавлену грації фігуру, але вміла гамувати свій запальний характер, писала літературні твори й щиро прагла вийти заміж. Весілля відбулося 1822 р., і спільне життя подружжя, попри відвертий розрахунок, ­виявилося досить щасливим. У цьому шлюбі народилося четверо синів і донька. Наймолодший хлопчик, Лев, з’явився на світ 9 вересня 1828 р. у Ясній Поляні, садибі князів Волконських (нині — Тульська область Російської Федерації). Улітку 1830 р., через кілька місяців після п’ятих пологів (довгоочікувана дівчинка) Марія померла «від нервової гарячки» внаслідок «запалення мозку». За свідченням родичів, вона отримала травму голови під час катання на гойдалці та згодом почала страждати від сильного головного болю, стала говорити незв’язно, читала книги догори дриґом тощо. На думку сучасних дослідників, причиною смерті став крововилив у мозок або його злоякісна пухлина.

Лишившись у 36 років вдівцем, Микола продовжив займатися господарством, багато читав, але почав слабу­вати здоров’ям (мав спадкову схильність до ­туберкульозу). Незадовго до смерті він зробив пропозицію своїй далекій родичці Тетяні Йоргольській — бідній сироті, яка змалечку виховувалася в сім’ї Толстих, а потім весь час жила в Ясній Поляні, допомагаючи ростити дітей, — та вона відмовила.

Приїхавши влітку 1837 р. до Москви клопотати в судо­вій справі щодо земель свого покійного товариша, ­Микола перебував у збудженому стані, впав просто на ­вулиці та помер «від кров’яного удару» (інсульту). Так у віці 9 років маленький Лев став круглим сиротою.

Безповоротна пора дитинства

Майбутній письменник, якого в сім’ї за огрядність кликали Льова-пузир, зростав дуже вразливим і тонкосльозим, мав рухливі емоції та схильність до змін настрою. Змалечку гостро відчував нестачу любові матері, яку взагалі не пам’ятав. Не існувало жодного її портрета, тому хлопчик вигадав її образ, часто молився їй, як святій, і плакав.

Надзвичайна сенситивність збереглася у нього до ­кінця життя: згадки про матір, гарна музика чи ліричні ­вірші нерідко змушували його просльозитися. Після смерті батька опіку над дітьми розділили дві його сестри, а також Тетяна Йоргольська, до якої Лев був дуже прив’я­заним.

Згодом він зобразив усіх рідних в історичному романі-­епопеї «­Війна і мир»: мати та дідусь Волконський виступили прото­типами княжни Мар’ї та старого князя Болконського, ­Толсті дід Ілля й батько Микола стали Ростовими, а сирота Йоргольська змінила ім’я на Соню. І герої роману точно повторили життєвий шлях найближчих людей ­автора.

Дуже теплі стосунки пов’язували Льва з братами та сестрою, котрі, до речі, теж були досить неординарними особами. Найстарший брат Микола, лагідний, флегматичний, наділений літературним хистом, відзначався замкнутістю і святобливістю, навіть займався перекладом Біблії.

Його смерть від туберкульозу у віці 37 років стала одним із найбільших потрясінь, «найсильнішим враженням у житті» для письменника: він приїхав доглядати брата аж у Францію, і той помер у нього на руках.

Середній брат, ексцентричний Сергій, кинув ­військову кар’єру після року служби, полюбляв мисливство, циганські ансамблі і закохався в циганку, за якою так сумував, що «днями сидів немитий і нечесаний на вікні». Викупивши дівчину, він став жити з нею цивільним шлюбом, у якому народилось 11 дітей. Проте це не завадило йому свататися до юної Тетяни Берс (невістки Льва і прото­типу Наташі Ростової), котра, дізнавшись про його невін­чану дружину, намагалася отруїтись. На схилі віку ­Сергій усамітнився у власному маєтку та зробився справжнім мізантропом.

Але найбільше ознаки психічної патології проявляв третій брат Дмитро. Змалку він був замкнутим і вередливим, не хотів спати з іншими хлопчиками й вимагав собі окрему кімнату. У юності вражав усіх задумливістю та серйозністю, не визнавав жодних розваг, а також страждав на тик (постійно смикав головою). Абсолютно байдужий до власної зовнішності, ­Дмитро ніколи не пере­ймався думкою інших, під час на­вчання в університеті ходив в одному й тому самому сурдуті, а взимку взагалі одягав пальто на голе тіло.

Спочатку він був украй святобливим, відвідував усі церковні служби, постився і тримався аскетично. Однак перенісши 1853 р. якусь тяжку хворобу, під час якої нікого до себе не пускав, Дмитро раптом кардинально змінився — почав пити, грати в азартні ігри, ходити по борделях, навіть викупив одну повію, із якою став жити в нескінченних сварках. Помер він у віці 28 років — ­також від туберкульозу.

Сестру їхню Марію юною видали заміж за далекого родича Валер’яна Толстого, котрий, не криючись, ­постійно їй зраджував. Народивши чотирьох дітей, вона наважилась піти від чоловіка, що було для того часу справжнім скандалом. За кордоном Марія закохалася у шведського віконта де Клена, від якого мала позашлюбну доньку. ­Після смерті де Клена вона проявляла схильність до само­губства, однак урешті втішилася в релігії, постриглася в черниці й останні 20 років свого довгого життя ­мешкала в монастирі.

Ілля Толстой, дідусь Тітка Олександра Остен-Сакен Тітка Пелагія Юшкова Юний Лев Толстой

Лев також вважався в сім’ї дивакуватим. Якось під час пустощів він хотів вразити усіх, вистрибнувши з вікна другого поверху. Внаслідок падіння хлопчик отримав струс мозку і проспав 18 годин, після чого прокинувся абсолютно здоровим. То намагався перегнати карету, то продемонструвати свої здібності як плавця і ледь не втопився. Інколи він вигадував собі покарання — ­довго тримав на витягнутих руках важкі книги або шмагав себе мотузкою по голій спині.

Хлопчик рано усвідомив свою зовнішню непривабливість, чим дуже переймався і намагався компенсувати витонченими манерами. Копіюючи брата Сергія, яким щиро захоплювався, він став поводитися перебільшено ­пихато, удавано холодно й зверхньо, що мало комічний ефект і лише поглибило його невпевненість у собі.

Як я сюди потрапив?

Юні графи, брати Толсті здобували освіту вдома, у ­Ясній Поляні, де їх навчали гувернери — спочатку німець, а потім француз. Згодом вони переїхали до тітки в Казань, де один за одним усі вступили до місцевого університету. Лев став студентом 1844 р., обравши сходо­знавство. Він мав природжений хист до мов, за все життя опанував їх не менш ніж 15 (зокрема, добре володів українською). Однак навчання видалося йому надто нудним, до того ж у нього ще й стався конфлікт із викладачем історії. За неуспішність із цього предмета студент навіть потрапив до карцеру, після чого чи то сам написав заяву, чи то був відрахований. Наступного року він вступив на юридичне відділення цього ж університету, але і його кинув на другому курсі. Досягнувши ­повноліття, письменник отримав право власності на батьків спадок — відповідно до заповіту, йому дісталася улюблена садиба Ясна Поляна, куди він і вирушив.

Більшість вчинків молодого Толстого важко пояснити логічно: він кидався з одного місця до іншого, просто піддаючись якомусь бездумному імпульсу. Оголосивши про свій намір осісти в маєтку, Лев уже за кілька місяців спонтанно вирішив їхати до Сибіру разом із зятем Валер’яном — заскочив до нього в карету в одній ­сорочці, але забув шапку, загаявся й передумав.

Однак Ясну ­Поляну все ж залишив і рушив до Москви, а згодом — до Санкт-Петербурга. Пізніше він підсумовував, що провів там цілих три роки — «безладно, без ­служби, без жодних занять, без мети; і жив так не тому що в ­Москві всі так живуть, а просто тому що таке ­життя мені подобалось».

Саме в столиці письменник допався до азартних ігор — карт і більярду, які стали для нього нездоланною залежністю. Він програвав величезні суми, змушений був ­переховуватися та потроху розпродувати батьків спадок: на оплату картярських боргів пішли урожай із Ясної ­Поляни, довколишній ліс, дідів маєток, проданий на вивіз, і навіть ціле село з кріпаками. Пізніше у своїх ­творах йому вдалося дуже тонко розкрити психологію ­гравця, одержимого лудоманією.

Наступним його раптовим поривом став вступ до Петербурзького університету, однак, подавши документи і склавши низку іспитів, Толстой чомусь зупинився. У щоденнику він так описав подальший життєвий план: «1 — опинитися в колі гравців і при грошах грати; 2 — потрапити до вищого світу і при відомих умовах одружитися; 3 — знайти місце, вигідне для служби». Але насправді просто кинув усе і 1851 р. несподівано вирушив із братом Миколою до Кавказу, де той служив. Спонтанність свого вчинку Лев навряд чи усвідомлював, ­оскільки після приїзду занотував: «Як я сюди потрапив? Не знаю. Навіщо? Теж». До армії його не взяли через брак документів, які він навіть не подумав узяти із собою. В очікуванні їх пересилки письменник близько п’яти місяців просто просидів у П’ятигорську.

Військова служба Толстого загалом тривала чотири роки, упродовж яких він тричі переводився: брав участь у Кавказькій війні, а потім — у Кримській, перебуваючи спочатку в Румунії, а згодом у Севастополі. За спога­дами товаришів, він дуже швидко сходився з простими солдатами, та з начальством у нього неодноразово ­траплялися сутички. Лев шукав на війні гострих відчуттів, але зазвичай пере­бував або в резерві, або в обороні — тому ­постійно рвався у бій, неодноразово ходив у вилазки до чужих підрозділів. Найбільшу хоробрість він проявив як командир батареї саме під час оборони Севастополя, у якому залишався під час бомбардування до останнього дня і був нагороджений орденом.

26 листопада 1856 р. Толстой вийшов у відставку. На той час він уже був автором кількох повістей та оповідань і прагнув присвятити себе письменницькій ­кар’єрі, однак товариство столичних літераторів не викликало у нього захвату. Зокрема, відомий його конфлікт з Іваном Тургенєвим, що ледь не закінчився дуеллю.

Врешті розчарований Лев залишив Петербург і вирушив до Європи. Загалом він провів у мандрах близько двох років, здійснивши дві поїздки — 1857 і 1860–1861 рр. Відвідавши Францію, Швейцарію, Німеччину, Бельгію й Англію, Толстой найперше цікавився культурою, ­однак не міг утриматись і від своєї фатальної пристрасті, якій віддавався і під час служби в армії, — азартних ігор. Так, у курортному Баден-Бадені він програв за рулеткою в казино настільки велику суму, що змушений був писати своєму ворогові Тургенєву, аби той вислав йому грошей. «Погань народ. А найбільше сам погань», — підсумував він власні враження від Європи.

Почуття оленя

Однак таке невпорядковане життя насправді зовсім не влаштовувало письменника, від природи схильного до сумнівів і самоаналізу. Ще у 18-річному віці він почав вести щоденник, який із перервами продовжував аж до смерті. Його найраніший, юнацький, варіант сповнений роздумами про сутність життя й нескінченною ­самокритикою, як-от: «Я негарний із лиця, незграбний, неохайний і світські неосвічений. Я гнівливий, нудний для інших; нескромний, нетолерантний і сором’язливий, як дитина».

Але найбільше його пригнічувала невідповідність між власними високими прагненнями й ­неможливістю вті­лити їх у реальності. Крім щоденника, Лев вів ­також і «Журнал щоденних занять», у якому розписував завдання собі на кожен день і ставив позначку про їхнє вико­нання. Старався суворо конт­ролювати свій час, планував багато займатися самоосвітою з найрізноманітніших наук, сільським господарством, тренувати пам’ять і ­мускулатуру й навіть «намагався якомога більше знаходити людей, яких міг любити сильніше за всіх ближніх».

Іван Тургенєв Письменники журналу «Современник» 20-річний Лев у Петербурзі

Однак дуже часто змушений був констатувати, що нічого не виконав, змарнувавши день у розвагах. І кожен його огріх неминуче призводив до гострого ­внутрішнього конфлікту, розкаяння і самокатування.

Як зауважив біограф Павло Басинський, «по суті, Лев ­Толстой породив у власній уяві «двійника», ­жорстокого наглядача, який мордував його нескінченними заува­женнями не тільки про те, що він зробив, але і чого не ­зробив».

Тож як не намагався Лев боротися з власними вадами, вони все одно брали гору над його духовними поривами. ­Головною й найсильнішою своєю пристрастю він вважав ­невситиму хіть до жіноцтва. Статевий потяг, названий у його щоденнику «почуттям оленя», прокинувся у письменника досить рано — у 13-річному віці, коли він ­уперше ­побачив у покоївці не домашню челядь, а жінку. Наступного року брати відвели його до борделя, але відтоді непідконт­рольна жага до плотських насолод стала головним ­рушієм його життя.

Об’єктами його вдоволення зазвичай ставали ­випадкові селянки, служниці та повії. Наслідки такого проміскуїтету теж були очікуваними: вже в 19 років Толстой цілий ­місяць перебував у клініці, де лікувався від гонореї. ­Пізніше через подібні причини він звертався до лікарів і під час ­служби на Кавказі, і під час закордонних подорожей, оскільки й надалі лишався вкрай нерозбірливим у ­виборі партнерок.

Але після кожного випадкового сексу його незмінно напосідало каяття, набагато сильніше за отриману насолоду. Лев ретельно занотовував до щоденника кожне своє «гріхопадіння», що найчастіше описував як болючу ­поступку власній фізіології, наприклад: «Не міг утриматись, подав знак чомусь рожевому, що здалеку видалося мені дуже гарним. Вона прийшла. Я її бачити не можу, бридко, огидно, навіть ненавиджу, що від неї зраджую правилам… Жахливе розкаяння; ніколи не відчував його так сильно». Цікаво, що нерідко він картав себе і за нерішучість, коли мав можливість, але належно не ­скористався з присутності легкодоступних жінок.

Зокрема, «почуття оленя» заважало його літературній ­творчості та взагалі нормальному життю. «Це вже не темперамент, а звичка розпусти. Вештався садом із тривожною, пожадливою надією спіймати когось у кущах», — нарікав ­Толстой.

Він постійно намагався встановлювати собі суворі правила поведінки, на яких робив акцент у щоденнику: «віддалятися від жінок», «не мати жодної жінки», окрім «деяких випадків, коли не буду шукати, але й не буду пропускати»; «щодня моціон: жінок не мати», «утримуватися від вина і жінок» тощо.

Але тут же занотовував зізнання типу: «Жінку хочу жахливо», «Хіть страшенна, яка доходить до фізичного болю» і под. Тому єдиний вихід при своїй непідвладній гіперсексуальності він вбачав у рішенні «де-небудь і як-небудь завести на два місяці коханку».

До речі, у сучасних публікаціях про особисте життя письменника його нерідко називають бісексуальним — на підставі пікантної, але достовірної нотатки від 29 лис­топада 1851 р.: «Я ніколи не був закоханим у жінок… У чоловіків я дуже часто закохувався. Я закохувався в чоло­віків, раніше ніж мав поняття про можливу педерастію, але й дізнавшись, ніколи можливість ­злягання не ­спадала мені на думку».

Цей запис, імовірніше, свідчить лише про те, що моло­дий Лев розглядав жінок тільки як об’єкт для задоволення сексуальних потреб, тоді ж як чоловіки були для ­нього особистостями, котрі викликали захват і «закоханість». Але з віком його вимоги до прекрасної статі зазнали змін.

Одружитися зараз або ніколи

Ні брати, ні сестра Толстого не змогли створити повно­цінні міцні сім’ї. Однак Лев мріяв про щасливе ­подружнє життя, сумирну дружину і багато дітей. Вирісши сиротою, він прагнув таку ідеальну родину, яка, на його ­думку, була в його батьків, але без їхньої ранньої смерті. І після повернення з війни письменник став серйозно шукати собі дружину й украй прискіпливо аналізувати кожну претендентку на її роль.

Так, найперше 1856 р. він звернув увагу на 20-річну ­Валерію Арсеньєву, котру знав змалечку як доньку ­своїх сусідів по садибі. Почавши виявляти до дівчини ніжні почуття і натякати їй на перспективу заміжжя, Лев ­раптом переїхав до Петербурга і звів усі їхні стосунки до листування, яке обірвав напередодні своєї першої євро­пейської подорожі.

Ведучи надалі світське життя, він став звертати увагу на столичних панянок. Згодом у його щоденнику з’я­вився запис: «Тютчева, Свербєєва, Щербатова, Чичеріна, ­Ол­­суфьєва, — я в усіх був закоханий». Але жодна з них не відповідала його ідеалу майбутньої дружини.

Поручик Толстой Валерія Арсеньєва Кіті Тютчева Сестри Берс

Найближче до шлюбу Толстой підійшов із Кіті Тютчевою, донькою відомого поета. Освічена, стримана, благочестива дівчина з прогресивними поглядами поділяла його світоглядні позиції та припала йому до серця — не один місяць він присвячував їй сторінки щоденника.

Восени 1858 р. Лев вирушив до неї із чітким наміром просити руки, але Кіті зустріла його чомусь холодно, й освідчення так і не відбулось.

У Брюсселі письменник познайомився з княжною ­Катериною Дондуковою-Корсаковою, перспективу одруження з якою палко підтримувала його сестра. Марія ­радила братові: «Заради Бога, — не аналізуй надто, бо ти, якщо почнеш аналізувати, неодмінно у всякому звичайному питанні знайдеш камінь спотикання і, не знаючи, як самому відповідати на ЩО і ЧОМУ, кинешся ­втікати». Саме так і сталося.

Досягнувши 30-річчя, Толстой рішуче заявив: «Треба одружитись цього року — або ніколи». Але натомість прикипів до Аксіньї Базикіної, звичайної селянки з Ясної Поляни, до того ж ще й заміжньої: «Я закоханий, як ніколи в житті. Немає інших думок. Мучаюсь. Мені навіть страшно стає, яка вона мені близька».

Пізніше він відтворив власні почуття в повісті «Диявол», що мала два варіанти фіналу: в одному головний герой, одержимий пристрастю до селянки, убиває її, а в іншому застрелюється сам. У реальному житті ­зв’язок з Аксіньєю («уже не почуття оленя, а чоловіка до дру­жини») тривав цілих два роки і від нього народився син Тимофій, неймовірно схожий на батька. Після розриву стосунків письменник усе одно залишив Базикіну працювати в маєтку, там і виріс їхній син, якого згодом влаш­тували кучером.

Власне, повернувшись із Європи, Лев став часто ­бувати в домі своєї подруги дитинства Любові Іславіної, ­дружини лікаря Андрія Берса і матері 13 дітей. Із-поміж них найбільше уваги Толстой приділяв трьом дівчаткам — Лізі, Соні й Тані. Найстаршій, Лізі, вже виповнилося 19, і тому, закономірно, почали ширитися чутки, що письменник у неї закоханий. Але в серпні 1862 р. він несподівано освідчився середній — Соні, яка була молодшою за ­нього на 16 років.

У щоденнику він занотував: «Я боюся себе; що якщо і це бажання любові, а не любов? Я намагаюсь дивитися тільки на її слабкі сторони і все-таки воно. Дитина! ­Схоже». Після того, як стільки років він так виважено підходив до питання одруження, витрачав по кілька ­місяців на те, аби тільки придивитися до обраниць, ­довго з ними листувався, — тепер усе вирішилось буквально за кілька тижнів: «Я закоханий, як не думав, щоб можна було кохати. Я божевільний, я застрелюсь, якщо це так триватиме».

16 вересня 1862 р. відбулися заручини, і наречений наполіг зіграти весілля вже за тиждень. Але при цьому до останнього вагався, перепитував, чи дівчина його справді кохає, а вона у відповідь ридала. Зранку 23 ­вересня він намагався зупинити церемонію, бо раптово виявилось, що в нього немає чистої сорочки. Але того самого дня 34-річний Лев Толстой і 18-річна Софія Берс усе-таки стали чолові­ком і дружиною. Увечері вони одразу вирушили до ­Ясної Поляни.

У щоденнику письменник занотував: «У день весілля страх, недовіра і бажання втечі… Її наляканість. Хвороб­ливе щось… Ніч, тяжкий сон. Не вона».

Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну…

Немає, напевно, більш відомої й водночас більш неправильної фрази серед тих, що належать перу класика, ніж та, якою починається «Анна Кареніна»: «Усі ­щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я — нещасна по-своєму».

Прагнучи повної відвертості та довіри в майбутній сім’ї, письменник ще перед шлюбом приніс цнотливій Софії свої щоденники й наполіг на їх прочитанні. Але ­детальні описи розпусної молодості нареченого стали для неї ­такою сильною психологічною травмою, що навіть ­через ­кілька десятиліть заміжжя вона зізнавалась: «Усе те нечисте, що я дізналася й прочитала в його щоденниках, ніколи не згладилося з мого серця і лишилось стражданням на все життя». Перші місяці після ­весілля видалися їй тяжким випробуванням — і в душевному, і в ­тілесному аспекті.

Софія Берс – наречена Брати Толсті – Сергій, Микола, Дмитро, Лев Сестра Марія

Юна дружина нарікала у власному записнику на вкрай неприємні «фізіологічні прояви любові», а також на присутність у маєтку Аксіньї із сином. Її напосідали ­страшні сни, як вона розривала хлопчика на шматки, і думки про вбивство: «Я з таким задоволенням дивилася на кин­джал, рушниці. Один удар — легко… Я просто як боже­вільна». Але при цьому вона щиро хотіла своїх дітей, аби в них «могла бачити ту чистоту без минулого, без ­гидоти, без усього, що тепер так гірко бачити в чоловікові».

Лев же безмірно тішився своїм новим статусом сім’янина: «Я дожив до 34 років і не знав, що можна так ко­хати і бути таким щасливим». Він нарешті досяг гармонії — бурхливе «почуття оленя» увійшло в розмірене русло подружніх стосунків, спрямованих на продов­ження роду. І за перші шість років у Толстих народилося ­четверо ­дітей — Сергій, Тетяна, Ілля та Лев.

Софія, попри свою молодість, одразу проявила себе як старанна господиня, віддана дружина і дбайлива ­матір. Вона повністю розчинилася в родині, дарма що для ­цього довелося забути про особисті інтереси й оселитися безвиїзно в селі. Лев також любив дітей, брав їх на рибалку і полювання, вигадував для них найрізноманітніші ігри, займався їхнім навчанням, але головний тягар ­виховання лягав усе ж на плечі дружини.

Облишивши молодечі розваги, він наполегливо ­брався за сільськогосподарські справи, експериментував із новими породами худоби і новими сортами рослин, а ще рішуче скуповував довколишні землі, збільшивши у такий спосіб батьків спадок аж ушестеро.

Попри великі поміщицькі амбіції, головним джерелом існування родини із часом став прибуток не від господарства, а від літературної праці. Саме перші щасливі ­подружні роки дали Толстому наснагу для написання визначної епопеї «Війна і мир» (1863–1869).

Згодом він закріпив свій авторитет романом «Анна Кареніна» (1873–1877), що, однак, не змусило його проміняти розмірене сільське життя на столичне ­літературне середовище. При цьому прозаїк добре знав ціну своїй ­творчості та добивався найвищих гонорарів — за журнальні публікації згаданих романів він одержував по 500 рублів за друкований аркуш (для порівняння, ­Достоєвському на цей час платили 150–250 руб.)

Робота над творами була напруженою і виснажливою. Для написання «Війни і миру», де події розгортаються ще до його народ­жен­ня, Лев багато часу опрацьовував ­історичну літературу, мемуари безпосередніх учасників війни, тогочасне листування своїх рідних. Він не ­очікував на натхнення і щоранку брався до роботи, незалежно від погоди, настрою чи дня тижня.

Необхідними атрибутами для його творчості були філі­жанка кави й абсолютна тиша: коли голова родини ­працював, у домі заборонялось галасувати дітям і грати на піаніно дорослим. Софія і в цьому допомагала талано­витому чоловікові: у нього був украй нерозбірливий почерк, тому вечорами вона самовіддано переписувала його чернетки — за спогадами сина Іллі, деякі розділи ­навіть по десять, а то й по двадцять разів.

Толстой говорив: «Щоразу, коли вмочаєш перо в чорнильницю, ти маєш лишати в ній свій шматочок м’яса — душі своєї, життя свого». Йому вдалося розробити оригінальні форми психологічного аналізу характерів, що допомогло створити неймовірно «живі» образи героїв. Завдяки цьому він є всесвітньо визнаним майстром зображення внутрішнього світу персонажів у всій їхній суперечності й еволюції. Письменник був перекона­ний, що «можна вигадати будь-що, але не можна видумати психо­логію».

…Кожна нещаслива сім’я – нещасна по-своєму

У родині Толстих, як і в будь-якій іншій сім’ї, ­виникали проблеми й конфлікти, які подружжю вдавалося залагоджувати (або просто замовчувати) упродовж ­цілих 48 років. Але із часом суперечності загострювалися, ­врешті зробивши їхнє спільне життя нестерпним.

Багатодітні сім’ї були типовим явищем у ХІХ ст., ­однак Лев надавав цьому надзвичайної важливості. Він гостро засуджував ознаки чуттєвості у шлюбі, а також пари, які допускали кількарічні проміжки між народ­жен­ням дітей. У своїй дружині письменник бачив не коханку, а, най­перше, матір своїх нащадків. Так, упродовж 25 років ­Софія народила 13 дітей і, за наполяганням ­чоловіка, майже всіх їх вигодовувала сама (що було абсолютно неприйнятним для тогочасних дворян).

Графиня Толстая не завжди покірно зносила ­тягар ­багатодітної матері й господині великого сільського ­маєтку, але нарікання довіряла лише своєму щоденникові (наприклад, уже на другому році заміжжя вона ­зробила запис: «Я — задоволення, я — нянька, я — звичні меблі, я — жінка»).

Перший серйозний конфлікт у сім’ї Толстих трапився 1871 р. Для Софії п’яті пологи виявились дуже ­важкими: ­дівчинка народилася слабкою, а сама породілля занедужала на родильну гарячку (сепсис) і ледь не ­померла. Тож після цього лікар порадив їй більше не мати дітей, і вона цілком пристала на його думку. Однак у Льва подібне тверд­жен­ня викликало глибоке обурення. На ­цьому підґрунті між подружжям ­спалахнула настільки ­серйозна ­сварка, що письменник навіть збирався розлучитися. І ­через багато років він стверджував, що зерно всіх їхніх конфліктів було посіяне саме тоді.

Графиня Толстая з дітьми, 1866 Ілля, Лев, Тетяна і Сергій, 1870 Толстой у колі сім’ї, 1887 Аксінья Базикіна (на схилі віку)

Цього разу шлюб удалося врятувати, хоча обставини подружнього життя не змінилися. За наступні три роки дружина народила Толстому ще трьох дітей — але всі вони померли немовлятами. 1877 р. на світ з’явився син Андрій, і ви­снажена дев’ятьма пологами (і кількома викиднями) ­Софія наважилася на протест. Усі вагітності вона переносила дуже важко, а кожне вигодовування ставало для неї тортурами. Так, у лис­тах до сестри ­Тетяни графиня нарікала, що власний дім перетворився для неї на в’язницю, на замкнуте коло нескінченних обов’язків, за якими вона не могла викроїти на себе й хвилинки.

Пізніше син Ілля пригадував: «Нікому з нас і на ­думку не спадало, що мама могла коли-небудь втомитися, чи бути не в гуморі, чи щоб мама щось захотіла для себе. Мама живе для мене, для Сергійка, для Тані, для Льолі, для всіх нас, й іншого життя у неї і не може, і не має бути».

Толстой зовсім не зважав на фізіологічні й ­психологічні можливості та потреби дружини, чинячи над нею, по суті, репродуктивне насилля. Через що її постійно охоп­лював панічний страх нової вагітності, і небезпідставно: після конфліктного 1877 р. родина поповнилася ще чотирма дітьми.

Останнього сина, Ванічку, Софія народила вже у віці 44 років (а Льву вже виповнилося на той момент 60). Якось син Ілля підрахував: «Із перших 30 років подружнього життя вона була вагітною 10 років і годувала грудьми понад 13 років».

На час народ­жен­ня останніх дітей подружжя Толстих увійшло в глибоку кризу стосунків. Старші діти вже виросли і мали вступати до університету й гімназії. ­Вагітна одинадцятою дитиною графиня без жодної підтримки чоловіка винайняла квартиру в Москві та самостійно займалася переїздом. Щоправда, наступного 1882 р. Лев придбав окремий будинок і сам його облаштував, але згодом фактично відмовився жити разом із родиною: більшість часу проводив у Ясній Поляні, лиш інколи приїжджаючи до міста.

У листі до сестри Софія нарікала: «Народивши купу дітей, він не вміє знайти вдома ні діла, ні радості, ні ­просто обов’язків, й у мене все більше й більше до нього відчувається зневага і холодність… Мені так стало важко з дорослими хлопцями, із величезною сім’єю і з вагітністю, що я з якоюсь жадібністю чекаю, чи не захворію я, чи не зіб’ють мене коні, — тільки б як-небудь відпочити й вискочити із цього життя».

Згодом її психологічний стан почав набувати патологічних ознак. Толстой саме тоді переживав глибоку світо­глядну кризу, і власною поведінкою спровокував чутки про своє божевілля.

Закінчення в наступному номері

Підготувала Олена Тищенко