скрыть меню

Нейропсихіатричні симптоми в осіб похилого віку з деменцією в умовах пандемії COVID‑19:
шляхи подолання проблеми

страницы: 38-43

Нейропсихіатричні симптоми, як-от тривожність, депресія, збуд­жен­нята апатія, ускладнюють догляд за пацієнтами з деменцією та нерідко пов’язані з погіршенням їхнього здоров’я. Нині є повідомлення про різке збільшення тяжкості таких симптомів на тлі пандемії COVID-19. До вашої уваги представлено огляд статті A. Simonetti et al. «Neuropsychiatric Symptoms in Elderly With Dementia During COVID-19 Pandemic: Definition, Treatment, and Future Directions», опублікованої у виданні Frontiers in Psychiatry (2020; 11: 579842), з детальним описом поведінкових та психопатологічних змін в осіб із деменцією під час пандемії та пов’язаних із цим проблем ведення таких пацієнтів.

Пандемія COVID-19 є тяжким випробуванням для всесвітньої системи охорони здоров’я, що змушує більшість країн вживати надзвичайних заходів для обмеження ­поширення інфекції SARS-CoV-2 ­через ­запровад­жен­ня ­фізичного дистанціювання, ізоляції захворілих, вимушеного перебування здорових осіб ­удома та ін. (Good­man-Casanova etal., 2020).

Як відомо, більшість (75 %) уражених COVID-19 одужують без отримання спеціалізованої медичної допомоги (Del Rio and Malani, 2020). Однак серед осіб старшого віку та тих, у кого є супутні захворювання, смертність від COVID-19 є ­набагато вищою, ніж у ­загальній популяції (Abbatecola and Antonelli-Incalzi, 2020; Wang etal., 2020). У таких пацієнтів, як зазначають учені, деменція ­пов’язана з вищим ризиком смерті (Covino etal., 2020).

Імовірно, підвищена смертність в осіб літнього віку з тяжкою ­деменцією зумовлена не лише ­їхньою вразливістю щодо інфекції SARS-CoV-2, але й когнітивними, поведінковими та психологіч­ними наслідками швидких змін оточення, спричиненими пандемією (Garcia-Ptacek etal., 2014).

Про зростання тяжкості ознак когнітивних порушень у пацієнтів літнього віку з деменцією повідомлялося протягом декількох місяців після початку пандемії COVID-19 (Brown etal., 2020; Goodman-Casanova etal., 2020; Lara etal., 2020).

Також натепер є інформація про недостатнє розуміння ситуації в галузі охорони здоров’я та труднощі, що виникли внаслідок запровадження обмежувальних заходів через стрімке поширення коронавірусної інфекції (Wang etal., 2020).

Кілька авторів зафіксували різке зростання тяжкості нейропсихіатричних симптомів, ­зокрема депресії, тривожності, гніву, ажитації, безсоння (Bian­chetti etal., 2020).

Ці ускладнення, на думку дослідників, не лише підвищують рівень дистресу доглядальників і персоналу будинків престарілих і медичних закладів, а і ризик інфікування, самоушкод­жен­ня, госпіталізації та смерті (Cheng, 2017; Brown etal., 2020; Edelman etal., 2020).

На тлі пандемії COVID-19 ведення літніх пацієнтів із деменцією та нейропсихіатричними симптомами є особливо складним завданням, головно, як через брак рутинних програм скринінгу на інфекцію, ізоляцію від членів родини, які за інших умов ­допомагали стежити за станом своїх близьких, так і через загальний дефіцит широкого використання немедикаментозних ­методів лікування деменції (Holthe etal., 2018; Brown etal., 2020; Canevelli etal., 2020).

Це зумовлює нагальну потребу в систематичному ­описі психопатологічних ознак, що виникають в осіб ­літнього віку з когнітивними розладами в умовах пан­де­мії COVID-19, та можливих стратегій ­лікування, необхідних для ведення таких пацієнтів.

Як зазначають автори, метою їхнього огляду є опис пове­дінкових і психопатологічних особливостей ­пацієнтів літнього віку з деменцією за пандемії COVID-19 та потен­ційних втручань.

Матеріали та методи дослідження

вгору

Було здійснено пошук джерел у базі даних PubMed, опублікованих до 19 червня 2020 р., за термінами:

1) COVID / коронавірус / SARS-CoV-2;

2) деменція / пацієнт із деменцією / хвороба Альцгей­мера / хвороба Піка / тільця Леві / помірні когнітивні порушення.

Критерії включення

Науковці брали до уваги матеріали англійською ­мовою, зокрема:

  • оригінальні статті (огляди та метааналізи не розглядали);
  • інформацію, орієнтовану на осіб із деменцією будь-якої етіології (хвороба Альцгеймера (ХА), хвороба Піка, деменція з тільцями Леві);
  • дані щодо геріатричної популяції;
  • повідомлення про оригінальні дані, серії випадків або звіти про окремі випадки;
  • відомості щодо характеристик і/або рекомендацій для ведення пацієнтів із нейропсихіатричними ­симп­томами, які відповідають вищезазначеним ­критеріям під час пандемії COVID-19.

Критерії виключення

Автори не вивчали дані оглядів та мета­аналізів; редакційні статті, коментарі, примітки чи листи без будь-яких даних і/або рекомендацій; дослід­жен­ня, які не відпові­дали зазначеним цілям (наприклад, аналіз проблем поведінки у літніх людей без когнітивних порушень); результати дослід­жень, присвячені нелітнім групам населення; публікації, метою яких є опис ­обсягу та обґрунту­вання багато­центрових досліджень; статті без рецензування; дослід­жен­ня in vitro.

Результати дослідження

вгору

Загалом автори проаналізували 20 статей з описом ­досліджень, що тривали з березня до червня 2020 року.

Симптоми

Настрій. Дані щодо зміни настрою (розвиток депресивного настрою, безвиході та посилення суїцидальних намірів) в осіб із деменцією під час пандемії COVID-19 є неоднозначними та розрізненими, здебільшого через тривалу ізоляцію та втрату звичних сімейних контактів (Brown etal., 2020; Edelman etal., 2020).

M. Canevelli etal. (2020) повідомили про зростання депресивного настрою впродовж першого місяця запровадження ізоляції в італійській вибірці осіб із деменцією. За іншими даними, у подібній групі пацієнтів в Іспанії не спостерігали погіршення симптомів депресії після 5 тижнів домашньої ізоляції (Lara etal., 2020).

Натомість є повідомлення про підвищене почуття безвиході в пацієнтів із ХА після переривання експе­риментального лікування лікарськими засобами, що потенційно модифікують захворювання. Така поведінка, на думку дослідників, була спричинена раптовою від­мовою в соціальній підтримці з боку медичного персоналу щодо їхньої участі у випробуванні (Weinberg etal., 2020).

Стосовно симптомів або погіршення піднесеного / ейфоричного настрою наразі бракує відомостей, або їх частота є вкрай низькою (Canevelli etal., 2020).

Апатія. На апатію, тобто загальний брак мотивації чи інтересу до діяльності, ймовірно, як зазначають дослідники, має вплив стійка ізоляція осіб із деменцією під час пандемії COVID-19. За даними опитування серед 300 психологів і медичних працівників геріатричних будинків, у пацієнтів із ХА апатія була найпоширенішим порушенням поведінки внаслідок тривалої ізоляції через соціальне обмеження, пов’язане з COVID-19 (Gerritsen and Oude Voshaar, 2020).

M. Canevelli etal. (2020) повідомили, що впродовж першого місяця локдауну в Італії симптоми апатії фіксували у понад 25 % пацієнтів із деменцією, які пере­бували на ­карантині. Порівняно з пригніченим ­настроєм в осіб із деменцією та тих, хто зазнав домашньої ізоляції, ознаки апатії переважно посилювалися із часом (Lara etal., 2020).

Дослідники наголошують, що пацієнти з апатією рідше дотримувалися поведінки, необхідної для ­перешкоджання поширенню вірусу, зокрема виконання карантинних правил само­обслуговування та ­особистої гі­гієни, миття рук і прикривання рота під час кашлю (Brown etal., 2020).

Вчені також додають, що тривала апатія може змусити таких пацієнтів проводити більше часу в ліжку, що підвищує ризик виникнення пролежневих ­виразок і госпіта­лізації (Edelman etal., 2020).

Апатію, що виникала в контексті зміненої свідомості, було описано як нетиповий симптом інфекції ­SARS-CoV-2. Цей так званий апатичний делірій, який може спостерігатися замість класичних симптомів цієї інфекції та зава­жати ранньому виявленню COVID-19 (Bianchetti etal., 2020; Isaia etal., 2020).

Тривожність. Про тривожність та агресію дослідники повідомляли як про основні психопатологічні ознаки у пацієнтів із ХА в клініці Альцгеймера у Франції під час пандемії COVID-19 (Ousset and Vellas, 2020).

Упродовж періоду вимушеного обмеження соціальних контактів у багатоцентровому європейському ­дослід­жен­ні ізольованих удома пацієнтів із деменцією більший рівень тривожності був притаманний тим, хто мешкав сам, порів­няно з тими особами, які проживають хоча б з ­одним членом родини.

Також науковці повідомляли про те, що різке припинення соціальних контактів призводило до травматичних переживань, пов’язаних з тривогою, що своєю ­чергою прискорювало зниження когнітивних функцій і погіршувало прогноз (Brown etal., 2020).

Є дані, що тривожність, пов’язана з ізоляцією, домінувала в клінічній картині у жінки, яка страждала на ­ранню деменцію (Rochford-Brennan and Keogh, 2020).

Рухове збудження. Ажитація — ще одна типова зміна поведінки, описана у суб’єктів із ­деменцією в умовах запро­вадженої ізоляції під час пандемії COVID-19 (Cane­velli etal., 2020).

На думку дослідників, рухове збуд­жен­ня також різко посилювалося із часом у пацієнтів із ХА (Lara etal., 2020).

За результатами проведеного в Нідерландах ­опитування осіб, які мешкають у закладах для геріатричних ­пацієнтів, виявлено високий рівень рухового збуд­жен­ня та страху (Gerritsen and Oude Voshaar, 2020).

Як відомо, високий рівень збуд­жен­ня потребує ­більших дозувань лікарських засобів для підтримки конт­ролю пове­дінки (Padala etal., 2020).

Вища рухова активність також була пов’язана з нав’язливістю або блуканням, що може підірвати зусилля щодо збереження ізоляції, збільшуючи в такий спосіб ризик зараження SARS-CoV-2 (Brown etal., 2020).

Про рухову загальмованість немає даних, принаймні як про ізольований симптом, можливо, через те, що вона є ознакою апатії або депресії (Cipriani etal., 2014).

Апетит. Часто повідомлялося про втрату апетиту ­через соціальні обмеження під час пандемії COVID-19, ­особливо в будинках для престарілих. Така поведінка, як наголошують учені, може зберігатися навіть тоді, коли членів родини просять приготувати улюблену їжу пацієнта. Одним із чинників, що має вплив на втрату ­апетиту та недоїдання, вважають переривання діяльності, яка сприяє харчуванню та соціальному життю (дотримання розпорядку прийомів їжі в медичних закладах або допомога під час вживання їжі), особливо на тлі пандемії COVID-19 (Edelman etal., 2020).

Як додають дослідники, втрата апетиту та недоїдання також можуть збільшувати ризик госпіталізації.

Добові ритми. Порушення режиму сну нерідко супроводжують ажитацію в пацієнтів із деменцією в умовах вимушеної ізоляції (Padala etal., 2020).

Зокрема, було опубліковано дані про зниження якості сну в самотніх пацієнтів порівняно з особами, які живуть не самі під час ізоляції через пандемію COVID-19 (Good­man-Casanova etal., 2020).

Втім, порушення сну, на думку дослідників, ­можуть бути особливо небезпечними через ­потенціальне підвищення ризику розвитку делірію і, відповідно, смертності (Brown etal., 2020).

Психотичні симптоми. Про психотичні симптоми без зміни свідомості на тлі пандемії COVID-19 бракує даних. B. Lara etal. (2020) повідомили про відсутність змін ­рівня тяжкості галюцинацій/маячіння у літніх осіб із ­деменцією після 5 тижнів соціальної ізоляції. З іншого боку, ­швидкі зміни в соціальному контексті (від особистих контактів до відеодзвінків) під час карантину призводили до розвитку параної (Gerritsen and Oude Voshaar, 2020).

Проблеми, пов’язані з лікуванням

вгору

Фармакологічні та нефармакологічні стратегії

Деякі автори сьогодні надають рекомендації, спрямовані на зменшення порушень поведінки у суб’єктів із деменцією, відповідно до настанов щодо деменції, ­зважаючи на зумовлені пандемією обмеження (Ca­nevelli and Valletta etal., 2020). Через запроваджені протиепідемічні заходи ­вчені наголошують на потребі у впровад­жен­ні для цієї категорії пацієнтів технологій для:

  • поліпшення настрою;
  • підтримки щоденної діяльності вдома (наприклад, садівництво, приготування їжі, читання, слухання музики, фізичні вправи);
  • зменшення ознак апатії;
  • сприяння розробленню спрощених і послідовних процедур лікування тривожності.

Однак скорочення обсягу підтримки, яку зазвичай забезпечують доглядальники та персонал геріатричних будинків, а також зменшення ресурсів оточення сильно обмежують ефективність цих нефармакологічних стратегій.

Натомість, як зазначають дослідники, наявні повідомлення про різке збільшення дозування ліків, необхідних для зменшення нейропсихіатричних симптомів, ­як-от нейро­лептики та стабілізатори настрою (Canevelli etal., 2020; Velayudhan etal., 2020).

Для конт­ролю поведінки літнього ­пацієнта з ­деменцією та сильною ажитацією знадобилося подвоєння дози лок­сапіну (Iaboni etal., 2020).

Ця стратегія лікування на тлі пандемії COVID-19 може бути асоційована з низкою ризиків. Наприклад, кілька авторів повідомляють про нездатність збільшити чи змінити дозування препарату через неможливість ­рутинного оцінювання стану таких пацієнтів (­обмежені візити до медичних закладів, проведення аналізу ­крові або отри­мання електрокардіограми) або своєчасне ­спостереження за побічними явищами (Brown etal., 2020).

Крім того, збільшення використання антипсихотиків (пере­важно без адекватного моніторингу) може ­подвоїти ризик смерті та втричі підвищити ризик інсульту (Kales etal., 2015; Romeo etal., 2019).

Щоб уникнути зростання використання та дозування антипсихотиків, для конт­ролю збуд­жен­ня вдавалися до методів фізичного стримування (Iaboni etal., 2020).

Також описано інші конкретні програми, що містять вибіркову, персоніфіковану ізоляцію для тих, хто не спроможний дотримуватися чинних інструкцій щодо проти­епідемічних обмежень (Bostanciklioglu, 2020).

Однак можливість конт­ролювати порушення ­поведінки у пацієнтів із деменцією обмежена ресурсами медичних закладів для геріатричних пацієнтів, тож систематичне застосування заходів щодо персоналізованої ізоляції може бути утрудненим (Alzheimer’s Association, 2016).

Використання електронних пристроїв

Ще однією темою, асоційованою з управлінням ­ізоляцією та із запобіганням, пов’язаним із нею порушенням поведінки, є застосування засобів сучасної техно­логії. Нині у багатьох геріатричних будинках, а також у домашніх умовах електронні пристрої використовують для соціальної підтримки пацієнтів і моніторингу їхнього клінічного стану (Pachana etal., 2020). Утім ефективність використання електронних при­строїв у пацієнтів із деменцією не завжди є однаковою. Часто через нездатність здійснювати за допомогою електронних пристроїв адекватне фізикальне та ­неврологічне обстеження, необхідне для ­діагностування та подальшого ­спостереження таких осіб, залучення технологічних платформ може ­призвести до хибних оцінок когнітивних і поведінкових статусів у пацієнтів ­похилого віку з когнітивними порушеннями (Brown etal., 2020).

Наприклад, поширені проблеми зі слухом і зором в осіб із деменцією також можуть заважати інтерпретації таких оцінок (Phillips etal., 2020).

Деякі автори підтримують надання інформації про фізичні вправи, проведення сенсорної стимуляції, застосування ремінісцентної та музичної терапії, а також інших видів творчої активності для осіб із деменцією вдома, за допомогою електронних пристроїв (O’Shea, 2020).

Хоча, як встановили J. M. Goodman-Casanova etal. (2020), упровад­жен­ня таких підходів у згаданій популяції осіб із часом не ­сприяло поліпшен­ню їх поведінки.

З іншого боку, S. P. Padala etal., (2020) повідомили про випадок, коли ознаки депресії та ажитації у пацієнта з демен­цією, що перебував у будинку престарілих, зменшилися після особистого спілкування із членами ­родини. Також є дані про випадок зменшення ознак тривожності в жінки з деменцією завдяки використанню ­комп’ютерних програм і спілкуванню в соціальних мережах (Rochford-Brennan and Keogh, 2020).

Визнаючи важливість особистих контактів і специфічного догляду осіб із когнітивними порушеннями, Нідерландська асоціація спеціалістів із хвороби Альцгеймера звернулася до уряду з проханням дозволити ­здійснення одного візиту на день до таких пацієнтів у геріатричних будинках упродовж перших тижнів запровадження локдауну. Це сприяло зменшенню кількості осіб, які постраждали через запровад­жен­ня ­протиепідемічних обмежень (Gerrit­sen and Oude Voshaar, 2020).

Обговорення

вгору

Відповідно до аналізу даних нещодавніх публікацій, які були присвячені причинам розвитку нейропсихіатричних симптомів у пацієнтів із деменцією, підходам до ­їх корекції, впливу на тягар опіки та дистрес доглядальника під час пандемії COVID-19, діапазон нейро­психіатричної симпто­матики охоплював порушення поведінки від гальму­вання воле­виявлень, рухової ­активності та ініціатив (апатії) до значної гіперактивності (тривожності та ажи­тації) (рис. 1).

Рисунок 1. Частота нейропсихіатричних симптомів в осіб похилого віку з деменцією на тлі пандемії COVID‑19

Стратегії лікування таких пацієнтів часто покладаються на фармако­логічні втручання для досягнення конт­ролю ­їхньої поведінки, проте підходи на основі сучасних ­технологій можуть дещо компенсувати брак нефармакологічних втручань. Тривожність, ажитація та апатія, як зазначають ­науковці, є основними поведінковими та ­психологічними особ­ливостями осіб із деменцією (Staal etal., 2007).

Імовірно, що під час пандемії COVID-19, на думку дослідників, симптоми тривожності, ажитації та апатії поси­люються через тривалу ізоляцію та вимушені проти­епідемічні обмеження. До того ж така ізоляція може сприяти порушенню поведінки через ­декілька ­механізмів, що частково можуть перетинатися. Примусова ­розлука може перешкоджати належній підтримці (опіці), незалежно від того, живе особа у своєму будинку або в спеці­а­­лізованому ­медичному закладі, що призводить до погіршення належного ­моніторингу стану здоров’я пацієнтів із деменцією (Canevelli and Valletta etal., 2020).

Як відомо, це може збільшувати ризик зневоднення, інфекцій та декомпенсації хронічних захворювань, ­як-от цукровий діабет або артеріальна гіпертензія (Bro­daty and Arasaratnam, 2012).

Через порушення інтерпретації та зовнішнього вираження впливу внутрішніх подразників (наприклад, симптомів захворювань та болю), як зазначають науковці, у ­пацієнтів із деменцією можуть також розвиватися аномальне збуд­жен­ня та рухові реакції, тобто тривожність та ажитація (Menon and Uddin, 2010; Trzepacz etal., 2013; Nowrangi etal., 2015).

До того ж апатія може посилюватися внаслідок гострих захворювань. Як відомо, погіршення фізичного стану призводить до швидкого прискорення порушень когнітивних функцій. Зокрема, вчені наголошують на тому, що таке погір­шення стану часто нарос­тає паралельно з посиленням апатії, можливо, внаслідок прогре­сування порушень міжнейронних зв’язків у префронтальній корі (Marshall etal., 2006; Stark­stein etal., 2009; Geda etal., 2013; Bunn etal., 2014).

Емоційний дистрес, за результатами раніше прове­дених досліджень, теж може спричинити тривожність, ­ажитацію або апатію (Li­vin­gston etal., 2014; Gilmore-Bykovskyi etal., 2019).

Сьогодні також є окремі повідомлення про симптоми суму й безнадії у літніх осіб із деменцією в умовах вимушеної ізоляції (Edel­man etal., 2020). Тому автори вважають, що не можна виключати безпосередній ­психологічний вплив таких протиепідемічних заходів на поведінкові та психологічні ­зміни у пацієнтів із деменцією.

На думку A. Simonetti etal., наявні дані свідчать, що ведення пацієнтів із нейропсихіатричними ­симптомами під час пандемії COVID-19 в ідеалі має реалізуватися ­через нефармакологічні втручання (Dyer etal., 2018).

Такі стратегії охоплюють втручання, сфокусовані на:

  • пацієнтові — декілька методів для зменшення ­стресу (Burns et al., 2011; O’Neil et al., 2011);
  • доглядальнику — ­програми підтримки та тренінгів для полегшення розв’язання проблем (Gitlin et al., 2010; Nichols et al., 2011);
  • оточенні — плани для зменшення потенційно дестабілізувальних аспектів оточення пацієнтів, як-от надмірна або недостатня стимуляція, ризики для безпеки або брак належного ­розпорядку дня (Gitlin et al., 2001; 2003).

Запроваджені протиепідемічні заходи через пандемію COVID-19, на жаль, підривають основу всіх цих заходів, перешкоджаючи звичній діяльності, спрямованій на акти­візацію соціального життя, самостійності та ­пізнавальних здіб­ностей. Крім того, обмеження соціальних контактів міні­мізують підтримку цих пацієнтів із боку родичів або ­персоналу медичних закладів (Abbasi, 2020).

Суворі правила поведінки, зумовлені швидким поширенням коронавірусної інфекції (дотримання ­відповідної гігієни та фізичного дистанціювання, вико­ристання ­масок та ін.), збільшують щоденне навантаження на доглядальників, ­стаючи на заваді забезпеченню постійної ­підтримки чи опіки (Green­berg etal., 2020).

Організувати догляд з боку членів сім’ї або медичного персоналу ще складніше в контексті ризику зараження. Адже тісний соціальний контакт, необхідний для піклування чи підтримки, може підсилити страх ­доглядальника захворіти на COVID-19 та унеможливити надання адекватної допомоги членам ­родини та/або потенційно інфіку­вати їх. Як відомо, сукупність цих стресових ­чинників збільшує ризик розвитку пригніченого стану та тривоги (Vait­hes­waran etal., 2020).

Проблеми щодо організації догляду літніх пацієнтів із деменцією у відповідних медичних закладах в умовах ізоляції ускладнюються неможливістю швидко забезпечити належну інфра­структуру, технології та послуги кваліфікованого персоналу (Abbasi, 2020).

Для реалізації нефармакологічних стратегій ці бар’єри підштовхують до використання фармакологічних методів ліку­вання. Хоча фармакотерапія може бути неефективною щодо тривожності або сумного настрою у пацієн­тів із деменцією (Bjerre etal., 2018).

Медикаментозне лікування також може бути ­пов’язане з низкою побічних ефектів, як-от сонливість, екстрапірамідні ­симптоми, ортостатична гіпотензія та підвищений ризик ­смерті, тому потребує адекватного моніторингу клінічного стану таких осіб (Kales etal., 2012; Dols etal., 2013; Gareri etal., 2014).

Застосування сучасних технологій може стати одним із най­реалістичніших рішень для задоволення потреби нефармакологічної підтримки пацієнтів похилого віку з когнітивними порушеннями. Попри наявні сьогодні ­деякі оптимістичні повідомлення, такі висновки, як пра­вило, є неоднозначними (Øksnebjerg etal., 2020).

Нині одним з обмежень щодо застосування такого підходу є неможливість навчити доглядальників користування комп’ютерними стратегіями підтримки через проти­епідемічні обмеження, пов’язані з пандемією COVID-19, або через брак кваліфікованого персоналу в гері­атричних ­будинках (Vollmer Dahlke etal., 2020; Ory, 2020).

Уподобання користувачів щодо здійснення повсяк­денних дій за допомогою певних пристроїв базується на складній взаємодії між їхньою довірою до технології, переконаннями доглядальника та часом для навчання (Cavallo etal., 2015).

Без такої підтримки та належного навчання пацієнти можуть не вважати пристрій корисним або ж відчувати стигматизацію (Peek etal., 2014). Ці проблеми могли позначитись на результатах досліджень, у яких ­повідомляли про використання технологій для конт­ролю порушень поведінки в умовах пандемії COVID-19 (рис. 2).

Рисунок 2. Можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних із лікуванням пацієнтів із деменцією в умовах пандемії COVID‑19

Тому необхідні спеціалізовані програми для ­вирішення питання підвищення частоти порушень поведінки в осіб похилого віку з деменцією під час пандемії, зокрема заохочення до використання сучасних технологій. Бажано якомога швидше відновити надання послуг згаданій кате­горії осіб, що сприятимуть соціальній ­взаємодії.

Обмеження дослід­жен­ня

Автори зазначають, що їхні висновки слід інтерпре­тувати з обережністю. Швидке поширення COVID-19, як наслідок, неможливість проведення довготривалих досліджень із подальшим спостереженням, перешкоджають чіткому розмежуванню ефектів ізоляції від інших можли­вих впливів на пацієнтів із деменцією як в амбулаторних умовах, так і в медичних закладах.

Як зазначалося вище, нерідко нейропсихіатричні симптоми, які є частими при деменції, особливо апатія, ­можуть являти собою найважливіші ознаки саме гострого перебігу COVID-19 (Bianchetti etal., 2020).

Крім того, є припущення, що інфікування SARS-CoV-2 може безпосередньо індукувати нейродегенерацію, хоча нині бракує конкретних дослід­жен­нь можливого механізму в осіб похилого віку, особливо із чітко визначеним діагнозом деменції (Hascup, 2020).

На думку вчених, посилення ­нейропсихіатричних симптомів може бути зумовлене безпосередньо впливом SARS-CoV-2, а не являти собою непрямий наслідок ізоля­ції, пов’язаної з пандемією COVID-19. Відповідно, ­автори роблять акцент на попередньому характері парадигм ліку­вання, запропонованих у цьому огляді.

Ефективність антидепресантів, метилфенідату, мемантину, атипових антипсихотиків у низьких дозах, а також немедикаментозних втручань при лікуванні нейропси­хіатричних симптомів ­широко досліджували у пацієнтів із деменцією ще до ­пандемії COVID-19, тоді як реко­мендо­вані стратегії на тлі поширення SARS-CoV-2 досі ба­зу­­ються на обмежених даних (Berman etal., 2012; Lozu­pone etal., 2020; Nowrangi, 2020).

Тому є нагальна потреба у проведенні додаткових дослід­жен­ь із більшими ­обсягами вибірок, тривалі­шими періодами ­спостереження або дизайном із контрольованим ­плацебо щодо нейропсихіатричних проявів, які є час­тими при деменції, та їх впливу на тягар опіки, дистрес доглядальника, щоб мати змогу чітко ­визначити вплив COVID-19 на ці симптоми, встановити причини різкого сплеску їхньої ­частоти та розробити відповідні стратегії лікування.

Висновки

вгору

Пандемія COVID-19 суттєво порушила звичний уклад повсякденного життя людей у всьому світі. Таке переривання усталеного розпорядку є особливо ­небезпечним для осіб похилого віку з когнітивними порушеннями ­через їхню чутливість до змін оточення. Зокрема, порушення режиму активності в цій віковій категорії можуть призвес­ти до розвитку/погіршення нейро­психіатричних симптомів, що підвищує ризик самоушкод­жен­ня, ди­стресу, інфікування SARS-CoV-2 та смерті.

Використання сучасних технологій може стати альтернативою особистим соціальним контактам та сприяти застосуванню нефармакологічних втручань, однак воно обмежується вимогами до доглядальника щодо пристосу­вання технологій згідно з потребами пацієнта.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски текущего года

3 (124)

Содержание выпуска 3 (124), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

  2. С. Г. Бурчинський, Н. Ю. Бачинська

  3. Т. О. Скрипник, Г. В. Макаренко, І. А. Марценковський

1
2 (123)
1 (122)