скрыть меню

Вплив фармакотерапії ін’єкційними препаратами тривалої дії на статус зайнятості пацієнтів із шизофренією

страницы: 46-52

Метою лікування пацієнтів із шизофренією є не лише конт­роль симптоміві запобігання рецидивам, але й досягнення та підтримання ремісії для відновлення повноцінного функціонування, зокрема працевлаштування. У дослід­жен­ні T. Ohnishi et al. оцінювали вплив терапії ін’єкційними антипсихотиками тривалої дії на статус зайнятості осіб із шизофренією. До вашої уваги представлено огляд результатів цього дослід­жен­ня «The effects of paliperidone palmitate 1 month on the employment status and social functioning of patients with schizophrenia» у виданні Innov Clin Neurosci (2020; 17 (1–3): 36–44).

Шизофренія — хронічне інвалідизувальне захворювання з довгостроковими наслідками для паці­єнтів. Воно дебютує зазвичай у період із під­літкового до раннього дорослого віку і часто потребує гос­пі­талізацій, що погіршує соціальне функціонування, або ­зумовлює довготривале амбулаторне ­лікування. Сучасна фармакотерапія шизофренії сфокусована на зменшенні ­ознак захворювання та профілактиці рецидивів. Метою ліку­вання антипсихотиками є не лише конт­роль симптомів та запобігання рецидивам, але й досягнення ­ремісії та її підтримання (Kane, 2008). На думку дослідників, це ­лікування має також передбачати відновлення повноцінного функціо­нування ­таких пацієнтів, зокрема конкурентної зайнятості. Адже ­більшість осіб із психічними розладами бажають ­працювати, хоча ­час­тіше зазнають невдач на ринку праці, ніж ­працівники без подібних проб­лем (Chow and Cichocki, 2015).

Як зазначають дослідники, зайнятість підвищує ­самооцінку, формує ­почуття ­фізичного благополуччя, забезпечує нормативний контекст, який допомагає розвинути відчуття конт­ролю над своїм ­життям (Krupa, 2004; Charzyńska etal., 2015).

Однак, за результатами кількох досліджень, рівень зайнятості осіб із шизофренією значно нижчий, ніж для загальної популяції: від 14,5 до 17,2 % у США; 11,5 % у Франції; 12,9 % у Великій Британії; 30,3 % у Німеччині (Rosenheck etal., 2006; Salkever etal., 2007; Marwaha etal., 2007). У Японії рівень ­зайнятості пацієнтів із тяжкими психічними розладами становить близько 5 %, тобто понад 95 % осіб із шизофренією є безробітними (Sado etal., 2013). Ці результати свідчать, що згадана популяція не користується різноманітними перевагами оплачуваної праці. Тож шизофренія зумовлює значущий економічний тягар як для сімей пацієнтів так і суспільства. Вартість безробіття, зумовленого шизофренією, у Японії становить приблизно 1,85 трлн японських єн (15,8 млрд доларів США) (Sado etal., 2013). Отже, статус ­зайнятості має бути одним із важливих сфер досягнення результатів для паці­єнтів із шизофренією в реальних умовах. Метою таких втручань, як інтенсивне лікування у ­громаді, праце­влаштування осіб з ­обмеженими можливостями, фармако­терапія, керу­вання патологічним процесом і відновленням, ­сімейна психо­освіта, є допомога пацієнтам із тяжкими психічними розладами в отри­манні повної зайнятості (Latimer, 2005).

За даними метааналізу Y. B. Suijkerbuijk etal. (2017), інтенсивне підтримання зайнятості є ефективним заходом для осіб із тяжкими психічними розладами з погляду отримання та збереження роботи без збільшення ризику несприятливих явищ.

Фармакотерапія сприяє зменшенню проявів психотичних симптомів; однак вважається, що вона має малий вплив на поліпшення соціальних, когнітивних та емоційних аспектів шизо­френії, пов’язаних зі статусом зайнятості. Тож у ­поєднанні з фармакотерапією застосовують нефармакологічну терапію, зокрема інтенсивне лікування в громаді та психосоціальну­ ­реабілітацію (Chow and Cichocki, 2015; Carmona etal., 2017).

Антипсихотичні засоби не чинять прямий вплив на соці­альні навички та когнітивні функції, тісно пов’язані із праце­влаштуванням пацієнтів із ­шизофренією. Проте їхнє застосування, імовірно, може поліпшувати й підтримувати статус працевлаштування цих осіб завдяки конт­ролю симптомів і профілактики рецидивів.

Ін’єкційні препарати тривалої дії (LAI) були ­розроблені для поєднання переваг антипсихотичних засобів другого покоління та лікарських форм тривалої дії. Паліперидону пальмітат для застосування раз на місяць – це LAI ­другого покоління. Його ефективність щодо профілактики реци­ди­вів і підвищення функціональних можливостей пацієнтів було продемонстровано в дослід­жен­нях (Morris and Tar­­pada, 2017; Zhang etal., 2017).

Даних про вплив такої терапії на статус ­працевлаштування натепер небагато. Наприклад, в одному ­дослід­жен­ні було підтверджено, що застосування паліперидону пальмі­тату раз на місяць асоціювалося зі швидким і стійким поліп­шенням функціону­вання та статусу зайнятості осіб із шизо­френією (Zhang etal., 2017).

В іншому дослід­жен­ні також було зафіксовано ­покращення статусу працевлаштування завдяки лікуванню ін’єкційним рисперидоном тривалої дії (Mihaljevic-Peles etal., 2016).

Оскільки статус зайнятості є важливим аспектом результатів лікування пацієнтів із тяжкими психічними ­розла­дами в реальних умовах, дослід­жен­ня впливу такого ­лікування також має відбуватися у звичайних клінічних (реальних) ­умовах. T. Ohnishi etal. (2020) провели дворічне постмар­кетингове дослід­жен­ня ефективності паліперидону паль­мітату для застосування раз на місяць щодо впливу на ­статус зайнятості, соціальне функціонування, симптоматику та безпеку в реальних клінічних умовах.

Це спостережне дослід­жен­ня проводили для того щоб:

1) з’ясувати вплив тривалого лікування паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць у реальних клінічних умовах на ­статус зайнятості у паці­єн­тів із шизофренією;

2) продемонструвати поліпшення соціального функціо­нування згідно з:

  • показниками за шкалою оцінювання соціального та професійного функціонування (SOFAS);
  • коефіцієнтом функціональної ремісії (APA, 2000);
  • симптоматикою, яку оцінювали за показниками ­шкали ­загального клінічного враження при шизо­френії (CGI-SCH) (Haro et al., 2003);
  • часом до припинення такого лікування протягом двох років спостереження;

3) з’ясувати взаємозв’язок поліпшення статусу зайня­тості та полегшення проявів симптомів, підвищення ступеня соці­аль­ного функціонування та демографічних змінних (­статі й віку);

4) оцінити безпеку вказаного препарату в умовах зви­чайної клінічної практики.

Матеріали та методи дослід­жен­ня

вгору

Дизайн

До багатоцентрового 12-місячного дослід­жен­ня ефективності паліперидону пальмітату для застосування раз на ­місяць (із додатковим продовженням на 12 місяців) були ­залучені пацієнти з установленим діагнозом шизофренії, яких ­нещодавно перевели на цей препарат або почали його ­застосування.

Критеріїв виключення не було; однак паці­єнтам, які раніше не отримували лікування паліперидоном або рис­перидоном, настійно рекомендували перевірити, чи немає в них алергічних реакцій на ці препарати. ­Протокол цього ­спостережного дослід­жен­ня, зокрема з етичними аспектами, ­оцінювала внут­рішня комісія компанії Janssen Pharmaceutical, а також ­схвалило Агентство з ­фармацевтичних препаратів і ­медичних виро­бів (PMDA). Виконання цього ­дослід­жен­ня спостереження за постмаркетингом було частиною ­обов’язкових ­вимог, визначених і переглянутих PMDA.

Оцінювання результатів

Під час кожного візиту після початку дослід­жен­ня (3, 12 та 24 місяці) оцінювали статус зайнятості пацієнтів, виявляли дату його зміни та категорію зайнятості (із фіксованого вибору за дев’ятьма категоріями) на підставі відповідей пацієнтів: «повна зайнятість», «неповна зайнятість», «тимчасова зайнятість», «захищена робота» (згідно із системою забезпечення робочих місць для осіб із інвалідністю), «без­робітний, але шукає роботу», «безробітний і не шукає ­роботу», «пенсіонер»; «не працюючий поза ­місцем проживання» та «студент».

У дослід­жен­ні учасники, що відповідали категоріям «­повна зайнятість», «неповна зайнятість», «тимчасова зайнятість» та «захищена робота», вважалися працевлаштованими.

Рівень зайнятості визначали двома методами:

1) кількість учасників, що відповідають категоріям «­повна зайнятість» + «неповна зайнятість» + «­тимчасова зайнятість» + «захищена робота» / кількість ­учасників, що відпові­дають усім дев’яти категоріям;

2) кількість учасників, що відповідають категоріям «­повна зайнятість» + «неповна зайнятість» + «­тимчасова зайнятість» + «захищена робота» / кількість учасників, що відповідають категоріям «повна зайнятість» + «­неповна зайнятість» + «тимчасова зайнятість» + «захищена ро­бота» + «безробітний, але шукає роботу».

За даними Бюро статистики працевлаштування США (BLS), пенсіонерів, осіб, які не працюють і не шукають ­роботу, студентів та тих, що не працюють поза місцем проживання, виключали з працездатного населення (­оскільки вони не є частиною потенційно працездатного населення); тому ­знаменник другого методу розрахунку зайнятості відповідав представникам працездатного населення, що ­брали участь у до­сліджен­ні (USBLS, 2018).

Соціальне функціонування визначали за шкалою SOFAS, яку розробила Американська психіатрична асоціація (APA) для Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів, четверте видання (DSM-IV), для залучення функціонування, що уможливило вдосконалення оцінювання за шкалою загальної оцінки функціонального статусу (GAF) завдяки включенню впливу психологічних і загальних медичних симптомів на функціонування пацієнта (APA, 2000).

Зокрема, стан пацієнта за SOFAS оцінювали за 10 ­пунктами (по 10 балів на кожний) від 1 до 100 балів (1 —постійні проб­леми з гігієною; 10 — чудове функціонування) за поточний ­період на початку дослід­жен­ня, через 3, 6, 12 та 24 місяці. Соціально-­функціональну ремісію визначали як ­збереження оцінки за SOFAS ≥ 61 бал упродовж більш ніж шести ­місяців. Що стосу­ється рівня ремісії на початку дослід­жен­ня, то паці­єнти, які відповідали вимогам, мали показник SOFAS ≥ 61 бал незалежно від періоду підтримувальної терапії.

Як відомо, ступінь тяжкості симптомів оцінювали за шкалою ­CGI-SCH на початковому рівні, через 1, 3, 6 та 12 місяців від 1 бала («нормальний стан») до 7 балів («найтяжчий стан») для кожного домену симптомів — ­загальні, ­позитивні, негативні, прояви депресії, ­когнітивні (Haro etal., 2003).

Це було однорічне спостережне дослід­жен­ня з додатковим однорічним періодом моніторингу для оцінювання довго­строкових наслідків впливу лікування ­паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць на соціальне функціонування та статус ­зайнятості, зокрема ступінь тяжкості симптомів вивчали лише протягом першого року.

На додаток до наведених вище ­пунктів ­дослідники ­також відстежували всі побічні явища.

Статистичний аналіз

Оскільки понад 40 % пацієнтів отримували інші анти­психотичні засоби у поєднанні з паліперидону ­пальмітатом для застосування раз на місяць, дослідники проводили ретро­спективний аналіз для оцінювання відмінностей між ­монотерапією та групами поліфармації, щоб визначити, чи не пов’язані спостережувані результати з ефектами ­інших антипсихотиків, а не з лікуванням вказаним препаратом. Реєстраційні досліджен­ня проводили з початковим режимом ­навантаження, а також здійснювали додатковий аналіз соціального функціо­нування та статусу зайнятості у підгрупі пацієнтів, які отримували препарат у режимі початкового навантаження (Gopal etal., 2010).

Частоту припинення лікування розраховували за методом Каплана–Мейєра, а порівняння монотерапії та поліфармації щодо швидкості припинення — за допомогою лог-­рангового критерію. Категорії зайнятості на ­початковому рівні та на момент кожного візиту об’єднали з ­використанням частоти та відсотків. Зміни в межах категорій від базового ­рівня до кожного ­візиту перевіряли за допомогою парного тесту Фішера (метод ­Холма). Вплив часу на показники за SOFAS і CGI-SCH аналізували за допомогою ­узагальнених лінійних змішаних моде­лей (GLMM). Зокрема, було змодельовано показники часу, віку, статі, балів за SOFAS і CGI-SCH на базовому рівні, а також взаємодії «час–монотерапія» та «час–поліфармація».

Модель також містила ідентифікаційні номери ­пацієнтів як випадкові величини. Як зазначають дослідники, вони ­використовували підхід із пере­несенням даних ­останнього ­спостереження наперед (LOCF). Ретроспективні порівняння для кожного ­часового моменту з вихідним рівнем також здійснювали за допомогою тесту Даннета.

Частку функціональної ремісії (≥ 61 бала за SOFAS упродовж двох послідовних шестимісячних періодів) ­визначали в кожний момент часу. Пацієнтів із показником ≥ 70 балів за SOFAS на початковому рівні розглядали як таких, що досягли функціональної ремісії на вихідному рівні.

Для виявлення змінних, що пояснювали поліпшений статус зайнятості, проводили логістичний регресійний аналіз. ­ Чинники, пов’язані з поліпшенням статусу зайнятості, ­регресували через зміни (за місяць мінус значення на ­базовому ­рівні) оцінок за CGI-SCH і SOFAS (на момент останнього спостереження мінус значення на базовому ­рівні) та ­демографічні характеристики пацієнта (стать, вік і монотерапія) порівняно з поліфармацією. Зміну протягом першого місяця оцінок за CGI-SCH використовували як ­змінну для ранніх ­симптомів, оскільки в попередніх дослід­жен­нях науковці припустили, що раннє поліпшення симптомів шизо­френії пов’язане з пізнішою функціональною ремісією. Це також є ефективним засобом уникнення природної мульти­колінеарності часових змін оцінок за CGI-SCH.

Установлено дві категорії змін статусу зайнятості:

1) поліпшення зайнятості або підтримання конкуренто­здатності (неповна або повна зайнятість на початковому ­рівні та впродовж двох років);

2) погіршення або відсутність зміни статусу ­зайнятості протягом двох років.

Для аналізу використовували спостережувані ­випадки та виключали осіб, що належали до категорії ­пенсіонерів. Статистичний аналіз проводили з використанням програм R версії 3.5.0 (Фонд статистичних обчислень, Австрія). Дво­сторонні значення р < 0,05 вважали статистично значущими.

Результати дослід­жен­ня

вгору

Демографічні показники та клінічні характеристики

Загалом до спостережного дослід­жен­ня залучили 1 тис. 319 пацієнтів, зокрема дані щодо 1 тис. 306 брали до аналізу безпеки, і дані щодо 1 тис. 279 — до аналізу ефективності. Характеристики вихідних показників виявилися подібними в обох аналізованих групах. Середній вік — 46,8 ± 13,5 року; 48,8 % пацієнтів — жінки; 42,4 % — госпіталізовані до ­залучення в дослід­жен­ня. Середня підтримувальна доза ­паліперидону пальмітату для застосування раз на місяць — 101,6 ± 32,6 мг; 42 % ­пацієнтів групи оцінювання безпеки приймали інші анти­психотичні засоби в поєднанні зі згаданим препаратом (крім рисперидону [n = 74] та паліперидону з пролонгованим вивільненням (PAL-ER) [n = 33]) (поліфармація). Серед інших антипсихотичних засобів були: оланзапін (n = 192), кветіапін (n = 118), арипіпразол (n = 95), блонансерин (n = 64), пероспірон (n = 7) та типові антипсихотики (n = 278).

Підгрупа режиму початкового навантаження ­налічувала 759 пацієнтів для аналізу безпеки і 750 пацієнтів для аналізу ефективності.

Частота припинення лікування

Частка пацієнтів, які продовжили лікування протягом ­усього періоду спостереження, становила 49,4 % (монотерапія — 50,1 %; поліфармація — 48,5 %). Припинення лікування відбувалося за вибором пацієнта (30,6 %), через ­несприятливі явища (15,9 %, зокрема 10 випадків смерті), брак ефективності (15,9 %), зміну лікарні (20,4 %) та через інші причини (17,3 %). Результати ретроспективного порівняльного ана­лізу монотерапії та поліфармації не продемонстрували суттє­вої різниці щодо рівня тих, хто припинив лікування, між групами монотерапії та поліфармації (лог-ранговий ­критерій: p = 1,0). У підгрупі початкового режиму навантаження ­частка пацієнтів, які продовжили лікування протягом усього ­періоду спосте­реження, становила 47,0 %.

Зміни статусу зайнятості протягом періоду спостереження

Загалом упродовж періоду спостереження частка пацієн­тів, які повідомляли про працевлаштування, збільшилася, а тих, хто був безробітним, зменшився (таблиця).

Таблиця. Зміни статусу зайнятості учасників дослідження

При застосуванні обмежувального визначення (конкурентна зайнятість: повна і неповна зайнятість) частка працюючих ­пацієнтів за два роки дещо (однак статистично ­незначуще) ­зросла (із 9,4 до 10,2 %). Однак статистичної різниці не виявлено. За гнучкого визначення (будь-який вид зайнятості: «повна» + «неповна» + «тимчасова» + «захищена робота») частка пацієнтів, що були ­працевлаштовані певною мірою, ­становила: на початковому рівні — 24,3 %; через рік — 32,5 %; через 2 роки — 34,6 %.

Частка працевлаштованих пацієнтів (будь-який вид ­зайнятості) суттєво збільшилася як за рік (p < 0,001), так і за два роки (p < 0,001). Коли пенсіонерів, безробітних, що не шукають роботи, осіб, які не працюють поза місцем проживання та студентів виключали з групи працездатних (вони не є частиною потенційно працездатного населення), частка пацієнтів із будь-яким видом зайнятості (рівень зайнятості для працездатних) становила: на початковому рівні 87,1 % (зайняті/працездатні — 311/357); ­через рік — 87,9 % (416/473); через 2 роки — 87,9 % (442/503).

Кількість пацієнтів, які відповідали критеріям працездатності, суттєво зросла: із 357 (27,9 %) на початковому рівні до 473 (37 %) упродовж року (p < 0,001) та до 503 (39,32 %) через два роки (p < 0,001). Частка пацієнтів категорії безробітних, які не шукають роботу, зменшилася з 45,3 % на початковому рівні до 33,9 % протягом двох років.

За даними ретроспективного аналізу змін щодо статусу ­зайнятості серед пацієнтів, які отримували монотерапію та лікування декількома препаратами, серед тих, хто отримував монотерапію, на початковому рівні були зайняті 28,1 %, через рік працевлаштовані — 38,3 %, а через два роки — 40,3 %. Відсоток зайнятих пацієнтів (будь-який вид зайнятості) ­суттєво збільшився як за рік (p < 0,001), так і за два роки (p < 0,001).

Що стосується рівня зайнятості в групі праце­здатних, то серед них частка пацієнтів із будь-яким видом зайнятості на початковому рівні становила 85,2 % (зайняті/праце­здатні — 208/244), через рік — 87,6 % (283/323) і ­через два роки – 87,3 % (298/341).

Тож кількість пацієнтів, які відповідали критеріям праце­здатності, суттєво зросла з 244 (33,0 %) на початковому ­рівні до 323 (43,7 %) протягом року (p < 0,001) та до 341 (46,1 %) за два роки (p < 0,001). Частка осіб категорії безробітних та тих, що не шукали роботу, зменшилася з 40,1 % на початковому рівні до 26,9 % через два роки. На початковому ­рівні ­серед пацієнтів, які отримували терапію декількома препаратами, були зайняті 19,1 %, через рік — 24,6 %, а через два роки — 26,7 %. Значуще частка зайнятих пацієнтів (будь-який вид ­зайнятості) збільшилася через два роки (p = 0,022).

На початковому рівні частка пацієнтів із будь-яким видом зайнятості становила 91,2 % (зайняті/працездатні  — 103/113), через рік — 88,7 % (133/150) і через два роки — 88,9 % (144/162). Однак кількість пацієнтів, які відповідали критеріям працездатності, значуще збільшилася з 113 (20,9 %) на початковому рівні до 150 (27,8 %) упродовж року (p < 0,001) і 162 (30 %) через два роки (p < 0,001). Частка пацієнтів категорії безробітних і таких, що не шукали роботу, зменшилася з 52,4 % на початковому рівні до 43,3 % за два роки. Щодо статусу зайнятості в підгрупі початкового режиму ­навантаження, то результати були подібними до таких для всіх суб’єктів.

Зміни соціального функціонування та зменшення проявів симптомів

Було проаналізовано зміни показників за SOFAS із часом відповідно до лікування у 1 тис. 264 пацієнтів. Показник за SOFAS зріс на 0,8 ± 1,7 бала за два роки проти ­початкового рівня. За даними послідовного тесту Даннета, відбулося значуще поліпшення бальної оцінки за SOFAS між початковим рівнем і всіма подальшими точками (усі р < 0,001). Полі­фармацію (проти монотерапії) та взаємодію додали до ­моделі із часом, що підтвердило значущий основний ефект полі­фармації (проти монотерапії: β = -0,05; p = 0,004), але виразної кореляції між чинником часу та моно­терапією (проти поліфармації) не виявлено (р = 0,239).

Щодо соціально-функціональної ремісії, то на ­початковому рівні її досягли 119 (9,4 %) пацієнтів, через шість місяців цей показник збільшився на 80 (6,3 %) пацієнтів і тенденція до зростання зберігалася як через рік (n = 252 пацієнти; 19,9 %) так і через два роки (n = 253 пацієнти; 20,0 %). Дані соціально-­функціональних змін у підгрупі початкового режиму навантаження були подібними до результатів для всіх суб’єктів.

Поліпшення показників за CGI-SCH упродовж року ­проти вихідного рівня становило:

  • загалом -0,8 ± 1,3; p < 0,001;
  • для позитивних симптомів -0,9 ± 1,4; p < 0,001;
  • для негативних симптомів -0,6 ± 1,1; p < 0,001;
  • для симптомів депресії -0,3 ± 1,1; p < 0,001;
  • для когнітивних симптомів -0,4 ± 1,2; p < 0,001.

Чинники, асоційовані з поліпшенням статусу зайнятості

Як зазначили дослідники, для аналізу чинників, асоційованих із поліпшенням статусу зайнятості використовували спостережувані випадки, виключаючи вибулих, проаналізували дані 535 суб’єктів. Із них 195 мали поліпшення ­цього статусу протягом періоду спостереження. За даними логістичного ­регресійного аналізу, суттєво пов’язаними зі ­зміною статусу зайнятості були чинники статі (p = 0,019; чоловіча стать ­сприяла працевлаштуванню) та поліпшення соціального функціонування, за SOFAS (p < 0,001), а ­­поліфармація мала несприятливий вплив на статус зайнятості (p = 0,005). Вік і ­зменшення проявів шизофренії не мали значного ­впливу на статус ­зайнятості.

Безпека

Відомо, що 29,26 % пацієнтів зазнали щонайменше ­одного несприятливого ефекту (383 події) і 9,93 % і — принаймні одного серйозного несприятливого ефекту (150 ­подій). Найчастіше повідомляли про гіперпролактинемію (5,65 %), збільшення маси тіла (3,51 %), акатизію (2,06 %), безсоння (1,76 %) та біль у ­місці ін’єкції (1,76 %). Про ­пізню дискінезію немає даних, але зафіксовано три випадки злоякісного ­нейролептичного синдрому як значущі негативні події.

За два роки спостереження трапилося 13 смертей. ­Їхніми причинами були: серцево-­судинні події (n = 4); само­губство (n = 3; 0,14 %); асфіксія (n = 2); мозкові крово­виливи (n = 1); печінкова недостатність (n = 1); дорожньо-­транс­портна пригода (n = 1) та раптова смерть (n = 1). Дані про безпеку в підгрупі початкового ­режиму ­навантаження ­були подібними до результатів для всіх суб’єктів.

Обговорення

вгору

Автори зазначають, що в цьому дворічному ­спостережному дослід­жен­ні виявлено поліпшення соціального функціонуван­ня та статусу зайнятості, що супроводжувалися зменшенням ознак шизофренії у пацієнтів, які отримували терапію паліпе­ридону пальмітатом для застосування раз на місяць. Досягнення ремісії є необхідною умовою підвищення рівня загального функціо­нування осіб із шизофренію (Kozma etal., 2011).

Вплив на статус зайнятості та соціальне ­функціонування є серйозним наслідком тяжких психічних захворювань, ­зокрема шизофренії (Chow and Cichocki, 2015; Charzyńska etal., 2015; Kozma etal., 2011). Отримані дані свідчать, що терапія паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць не тільки сприяла зменшенню проявів шизо­френії, але й поліпшувала функціональні результати, ­зокрема статус праце­влаштування, сприяючи одужанню пацієнтів.

Результати, отримані протягом періоду відносно тривалого спостереження (2 роки) за мінімальних критеріїв ­виключення та в реальних клінічних умовах, переконливо демонструють клінічну корисність застосування антипсихотичних засобів.

Подібно до даних попереднього дослід­жен­ня H. Zhang etal. (2017) щодо швидкого й стійкого поліпшення функціо­нування та статусу зайнятості серед пацієнтів із ­шизофренією завдяки лікуванню паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць. T. Ohnishi etal. встановили значуще поліпшення рівня ­зайнятості протягом періоду ­спостереження.

Сприятливі ­ефекти терапії паліперидоном на статус ­працевлаштування також підтверджують дані ­попереднього дослід­жен­ня P. J. Wei­den etal. (1995). Відповідно до них рівень ­зайнятості (будь-якої) зріс із 24,3 % на початковому ­етапі до 32,5 % ­через рік і до 34,6 % через два роки (у поперед­ньому ­досліджен­­ні — із 10,0 % на ­початку лікування до 18,8 % через рік). Початкові рівні зайнятості у двох дослід­жен­нях мали ­різні значення, однак збільшення цього показника було ­однаковим. На думку авторів, отримані ­результати підтвердили, що поліпшення статусу зайнятості може тривати до двох років. Крім того, частка безробітних, які не шукали роботу, зменшилася з 45,3 % на початковому рівні до 38,1 % за рік і до 33,9 % за два роки, що встановлено і в поперед­ньому дослід­жен­ні (Weiden etal., 1995).

Збільшення обсягу групи працездатних осіб може стати ­гідним результатом як для суспільства, так і для пацієнтів — завдяки підвищенню їхньої самооцінки. Для з’ясування причинно-­наслідкового зв’язку між зміною статусу зайнятості та фармакотерапією важливими є подальші дослід­жен­ня з конт­рольною групою. Попри обмеження спостережного дослід­жен­ня, накопичені доказові дані щодо сприятливих наслідків фармакотерапії в реальних умовах теж є цінними. ­Ретроспективні аналізи щодо порівняння змін у статусі зайнятості осіб, які отримували ­монотерапію, та пацієнтів із поліфармацією дають змогу ­припустити, що монотерапія сприяє кращому статусу зайнятості.

Через циклічну природу шизофренії можливе тверд­жен­ня, що поліпшення статусу зайнятості пояснюється явищем «регресії до середнього». Тобто значна частка пацієнтів на момент залучення до дослід­жен­ня могла перебувати у гіршій фазі захворювання, а до його завершення повернутися до «більш нормального» стану. Це було б можливо, проте, за даними попереднього дослід­жен­ня, середньо­місячна частота рецидивів у пацієнтів із шизофренією стано­вить 3,5–11 % на місяць (Wuet al., 2015).

В іншому дослід­жен­ні виявлено, що рівень рецидивів ­через один, два і три роки після виписки з лікарні становив 33,0, 29,8 і 16,4 % відповідно (Nakagawa etal., 2015). За гіпотезою «регре­сії до середнього», зважаючи на ризики рецидиву протягом двох років спостереження, можна очікувати частоту паці­єнтів із рецидивом до 30 %. Оскільки рецидив серйозно порушує функціональні результати, зокрема статус ­зайнятості, автори вважають, що ефект «регресії до середнього» навряд чи мав вплив на величину ефекту в цьому спостереженні.

Результати продемонстрували, що поліпшення статусу ­зайнятості має бути пов’язаним із підвищенням рівня соціаль­ного функціонування, а не зі зменшенням ознак шизофренії. Автори вважають, що клінічне поліпшення завдяки ­терапії анти­психотичними препаратами може сприяти підвищенню зайнятості через покращення соціального функціонування, а не прямого впливу на статус зайнятості. За даними попередніх публікацій, антипсихотичні засоби не мають прямого впливу на соціальні навички та когнітивні функції, які тісно пов’язані з працевлаштуванням у пацієнтів із шизофренію (Chow and Cichocki, 2015; Carmona etal., 2017). Деякі дослідники допускають, що поліпшення та стабільність стану можуть сприяти підтримці ­працездатності та ­працевлаштуванню (Kozma etal., 2011). Продемонстровано, що раннє ­зменшення проявів позитивних симптомів було пов’язане з подальшою функціональною ремісією. Ці дані підтверджують, що конт­роль симптомів і стабільність стану мають сприяти (навіть опосередковано) кращим функціональним результатам і статусу зайнятості. Щодо стабільності симптомів, то профілактика рецидивів має найбільшу вагомість, а погана прихильність до фармакотерапії є найважливішим чинником ризику рецидиву (Nakagawa etal., 2015; Wu etal., 2017).

Як зазначають дослідники, ін’єкційні препарати тривалої дії є одним із варіантів досягнення належного комплаєнсу та корисним методом профілактики рецидивів (Morris and Tarpada, 2017). Автори вважають, що терапія паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць має сприятливий вплив на функціональні результати, зокрема на статус праце­влаштування, ­через поліпшення соціального ­функціонування та стабільність ­стану. Соціальне функціонування, за ­шкалою SOFAS, також поліпшилося протягом періоду ­спостереження, причому ­значуще впродовж перших трьох місяців. Частка пацієнтів із ремісією за показниками соціального функціонування (≥ 61 бала за SOFAS упродовж понад 6 місяців) стано­вила 19,9 % ­через рік та 20,0 % через два роки. Ці дані підтверджують, що терапія паліперидону пальмітатом для застосування раз на місяць, імовірно, сприяє поліпшенню та збереженню соціального функціонування. Зменшення ознак шизо­френії фіксували протягом першого місяця лікування, що зберігалося упродовж першого року. Це узгоджується з результатами попередніх досліджень щодо застосування паліперидону пальмітату раз на місяць (Morris etal., Tarpada, 2017). Причинний зв’язок між поліфармацією та гіршими результатами ефективності нині ­лишається нез’ясованим. ­Можливо, він зумовлений тим, що декілька анти­психотиків призна­чають пацієнтам із тяжчими формами шизофренії. Це пояснювало б несприятливий ефект полі­фармації на статус працевлаштування. Дані ­безпеки ­паліперидону ­пальмітату для застосування раз на місяць узгоджуються з отриманими раніше, зокрема щодо ­тривалого лікування і рівня ­смертності­.

Висновки

вгору

За даними спостереження, застосування ­паліперидону пальмітат раз на місяць сприяло не лише зменшенню ­ознак шизофренії, але й поліпшенню функціо­нальних резуль­татів, зокрема статусу працевлашту­вання. Через ­розширення можливостей ­соціального функціонування таке лікування ­сприяло одужанню осіб із шизо­френією. Поліпшення функціональних можливостей завдяки терапії паліперидону пальмі­татом для застосування раз на місяць підтверджує її клінічну цінність, яку слід брати до уваги при виборі анти­психотичного ­засобу для пацієнтів із шизофренією.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски текущего года

4 (125)

Содержание выпуска 4 (125), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

3 (124)
1
2 (123)
1 (122)