Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Фармакотерапія шизофренії: аналіз ефективності та безпеки
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Фармакотерапія шизофренії:
аналіз ефективності та безпеки
Тягар шизофренії продовжує зростати, призводячи до несприятливих наслідків щодо особистого, соціального та професійного функціонування пацієнтів через високу частоту рецидивів, хронічний перебіг і стигматизацію. Лікування шизофренії — складний процес, що поєднує мультидисциплінарний підхід та потребує тривалого використання антипсихотиків. E.L.A. Ribeiro et al. виконали огляд наявної наукової літератури для оцінювання та узагальнення отриманих результатів ефективності та безпеки фармакотерапії шизофренії. До вашої уваги представлено основні положення цього огляду, опублікованого у виданні European Journal of Clinical Pharmacology (2018; 74 (10): 1215–123).
Шизофренія — психічний розлад, що характеризується психотичними симптомами, як-от марення, розлади мислення, значно дезорганізована або аномальна моторна поведінка (зокрема з кататонією), галюцинації, негативні симптоми тощо. Шизофренія та її прояви чинять суттєвий негативний вплив на якість життя пацієнтів та їхніх родин. Середня поширеність шизофренії протягом життя в усьому світі становить приблизно 0,5 % (Simeone etal., 2015). Особи із шизофренією мають у 2,5 раза вищий ризик передчасної смерті, пов’язаної із суїцидом чи коморбідними соматичними захворюваннями (Saha etal., 2007).
Антипсихотичні засоби, які зазвичай використовують для лікування шизофренії, класифікують на препарати першого (типові) або другого покоління (атипові). Типові антипсихотики, що є потужними антагоністами дофамінових рецепторів 2-го типу, було розроблено в 1950-х рр. минулого століття. Унаслідок їх недостатнього терапевтичного потенціалу та пов’язаних із цим побічних ефектів, переважно екстрапірамідних, у 1980-х рр. з’явилися нові антипсихотики другого покоління (Seida etal., 2012).
Ці ліки ефективні та мають кращий профіль безпеки для лікування моторних розладів, але асоційовані з ризиком метаболічних порушень — збільшення маси тіла, зміна рівня глюкози та холестерину в крові (Cook etal., 1997; ADA, 2004).
Через виснажливий перебіг шизофренії та несприятливі явища, які можуть виникати під час антипсихотичної терапії, що ще більше погіршує стан пацієнта, для визначення оптимального лікування важливим є порівняльний аналіз доступних лікарських засобів. Систематичні огляди є «золотим стандартом» аналізу доказів у галузі охорони здоров’я. Такий тип дослідження передбачає застосування наукових стратегій для охоплення робіт, що стосуються конкретного питання, обмеження упередженості даних та проведення критичного оцінювання. Власне, систематичний огляд може супроводжуватися метааналізом, у якому статистичні методи слугують для об’єднання та синтезу отриманих результатів досліджень для єдиного кількісного оцінювання або визначення величини ефекту (Divac etal., 2014).
З огляду на широку доступність систематичних оглядів із/без метааналізу, фахівцям у галузі охорони здоров’я проблематично відстежувати постійно оновлювану інформацію, тому було запропоновано новий тип дослідження — «огляд-узагальнення», метою якого є оцінювання та підсумовування результатів наявних систематичних оглядів (Thomson etal., 2010).
Метою дослідження E. L.A. Ribeiro etal. (2018) було створення огляду-узагальнення для синтезу представлених у систематичних обстеженнях даних, щоб оцінити ефективність і безпеку арипіпразолу порівняно з плацебо або іншими антипсихотиками для лікування шизофренії.
Матеріали та методи дослідження
вгоруПошук даних та критерії включення/виключення
Автори огляду виконали всебічний пошук опублікованої до 31 березня 2017 р. наукової літератури у базах даних Medline/PubMed, LILACS, Кокранівській бібліотеці та Центрі оглядів і поширення (CRD). За стратегією пошуку до уваги брали терміни чи текстові слова, що стосувалися шизофренії, застосування арипіпразолу та систематичних оглядів із метааналізом. Було загалом відібрано 185 публікацій, із яких усім критеріям пошуку відповідали 14 систематичних оглядів із метааналізом, присвячених застосуванню арипіпразолу для лікування шизофренії. Критерії включення були такими: систематичний огляд + метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень; публікація англійською, португальською або іспанською мовами; наявна оцінка ефекту арипіпразолу порівняно з плацебо або іншими антипсихотиками; зазначено результати щодо ефективності та/або безпеки; пацієнти із шизофренією або іншими типами шизофреноподібних розладів (як-от шизофреноформний і шизоафективний).
До огляду не брали: рецензії без чіткої стратегії пошуку; систематичні огляди без метааналізу; оновлювані систематичні огляди (розглядали лише останню версію); метааналізи окремо від систематичних оглядів; систематичні огляди з метааналізом, який охоплював іншу цільову популяцію, втручання або дизайн дослідження.
Ефективність антипсихотичної терапії оцінювали згідно зі шкалою позитивних і негативних симптомів (PANSS), яка слугує для вимірювання тяжкості симптомів у пацієнтів із шизофренією (Kay etal., 1987).
Ця шкала уміщує 30 пунктів, зазвичай об’єднаних у три підшкали (позитивні, негативні симптоми та загальна психопатологія), кожна з яких передбачає оцінювання кількох специфічних симптомів. Чим більший маємо бал, тим вищим є ступінь тяжкості захворювання.
Результати безпеки оцінювали відповідно до розвитку екстрапірамідних ефектів (загальних, тривожності, збудження, акатизії, дистонії, паркінсонізму) та метаболічних ефектів (підвищення ваги, зміни рівня глюкози і холестерину в крові).
Оцінка якості та синтез даних
Якість відібраних даних оцінювали за допомогою Системи класифікації, оцінювання та розроблення рекомендацій (GRADE) згідно із чотирма рівнями: високий, помірний, низький і дуже низький (Schünemann etal., 2013).
Упередженість, неточність і непослідовність даних розглядали як чинники, що відповідали за зниження рівня їх доказовості.
Інструмент ризику системної похибки в систематичних оглядах (ROBIS) використовували для аналізу чинників упередженості в систематичних оглядах, зокрема того, у який спосіб він був мінімізований щодо оцінювання отриманих ефектів і зроблених висновків. Етап 2 охоплював чотири аспекти, які могли позначитися на систематичній похибці: ідентифікація досліджень, критерії відбору, збір даних/оцінка досліджень, синтез даних/висновки. На етапі 3 вивчали загальний ризик упередженості при інтерпретації результатів огляду. Ризик систематичної похибки на кожному етапі визначали як низький, високий або неясний (Whiting etal., 2016).
Оцінки величини ефекту з метааналізів і 95 % довірчі інтервали (ДІ) були виражені як різниця середніх, стандартизована різниця середніх, відношення шансів, відносний ризик або частота подій залежно від використовуваних у публікаціях.
Результати дослідження
вгоруХарактеристики систематичних оглядів
Переважно дослідження, що увійшли до огляду, охоплювали пацієнтів будь-якого віку, рідше — лише осіб віком від 18 років (Bai etal., 2017; Khanna etal., 2014; Kunitomi etal., 2014; Majer etal., 2015; Oya etal., 2015).
Здебільшого у систематичних оглядах використовували Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів, четверте видання (DSM-IV) та Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям, десятого перегляду (МКХ-10) для визначення діагностичних критеріїв шизофренії та інших психотичних розладів.
Прямі доказові дані слугували для порівняння ефектів арипіпразолу та інших препаратів. У деяких дослідженнях використовували непрямі докази, отримані за допомогою методу Буше та баєсівського мережевого метааналізу (Klemp etal., 2011; Leucht etal., 2013).
Ефект арипіпразолу здебільшого зіставляли з дією оланзапіну та рисперидону. Іншими поширеними препаратами порівняння були плацебо, галоперидол, зипразидон, кветіапін, клозапін та амісульприд (Khanna etal., 2014; Moteshafi, Stip, 2012; Rummel-Kluge etal., 2010).
Зокрема, у семи дослідженнях вчені оцінювали дані ефективності згідно із критеріями PANSS, а у 12 — результати безпеки щодо екстрапірамідних ефектів і метаболічних змін.
Результати щодо ефективності
Як зазначають дослідники, результати терапії арипіпразолом демонстрували значуще зменшення загального бала за PANSS, оцінки щодо позитивних і негативних симптомів (докази дуже низької, помірної та низької якості відповідно) при прямому порівнянні з плацебо (Oya etal., 2015).
Результати змішаного порівняння підтвердили суттєве зниження загального показника за PANSS, на відміну від отриманих даних для плацебо (докази низької якості) (Leucht etal., 2013).
Окрім того, для арипіпразолу встановлено менш значуще зменшення загальної оцінки за PANSS порівняно з оланзапіном та амісульпридом (докази помірної та дуже низької якості відповідно) (Leucht etal., 2009).
Дані зіставлення застосування арипіпразолу та рисперидону або паліперидону були суперечливими, оскільки в дослідженнях були встановлені різні критерії включення (Bai etal., 2017).
Натомість ефект арипіпразолу значно перевершував рисперидон щодо зменшення негативних симптомів згідно з PANSS при короткочасному використанні (дані помірної якості) (Khanna etal., 2014). Серйозних переваг у застосуванні арипіпразолу порівняно з типовими антипсихотиками не виявлено (Leucht etal., 2013).
Результати щодо несприятливих явищ
Підвищення ваги. У більшості систематичних оглядів описано, що на тлі застосування арипіпразолу фіксували суттєвіше збільшення маси тіла, ніж у групі приймання плацебо (докази дуже низької або низької якості).
Хоча K. Oya etal. (2015) не виявили суттєвої різниці за прямого порівняння арипіпразолу для внутрішньом’язового (в/м) введення та плацебо. До того ж арипіпразол зумовлював набір ваги значно меншою мірою, ніж більшість атипових антипсихотиків, зокрема клозапін, рисперидон та оланзапін (докази дуже низької або помірної якості), за винятком луразидону, зипразидону, амісульприду та азенапіну (Bai etal., 2017; Khanna etal., 2014; Rummel-Kluge etal., 2010).
Також відомо, що застосування арипіпразолу не викликало значного збільшення маси тіла порівняно з типовими антипсихотиками (Leucht etal., 2013).
Зміни рівня глюкози та холестерину в крові. Усі систематичні огляди продемонстрували, що при використанні арипіпразолу зростання рівня глюкози у крові знижувалося або ж було менш значущим порівняно із застосуванням рисперидону, клозапіну та оланзапіну (докази низької або помірної якості).
Відомо, що на тлі лікування арипіпразолом спостерігалося менш значуще підвищення рівня холестерину, ніж за терапії оланзапіном (докази низької або помірної якості) (Khanna etal., 2017; Rummel-Kluge etal., 2010).
Загальні екстрапірамідні ефекти. Отримані дані щодо зіставлення результатів застосування арипіпразолу та плацебо у контексті виникнення загальних екстрапірамідних ефектів виявилися суперечливими.
Пряме порівняння не дало значущих даних, тоді як непряме засвідчило, що терапія арипіпразолом підвищувала частоту загальних екстрапірамідних ефектів порівняно з плацебо (докази дуже низької або низької якості) (Belgamwar, El-Sayeh, 2011; Klemp etal., 2011; Majer etal., 2015). Наприклад, в одному систематичному огляді повідомлялося про значну різницю на користь арипіпразолу порівняно з рисперидоном (докази середньої якості).
Суттєвих відмінностей між арипіпразолом та іншими атиповими антипсихотиками щодо загальних екстрапірамідних ефектів не виявлено (Bai etal., 2017; Khanna etal., 2014). Порівняно з типовими антипсихотиками застосування арипіпразолу асоціювалося зі значно нижчою частотою загальних екстрапірамідних ефектів (докази помірної якості) (Bhattacharjee, El-Sayeh, 2008).
Акатизія та дистонія. За представленими результатами двох досліджень, арипіпразол суттєвіше підвищував ризик акатизії, ніж плацебо (докази низької якості) (Belgamwar and El-Sayeh, 2011; Thomas etal., 2015).
Однак K. Oya etal. (2015) не виявили суттєвих відмінностей при порівнянні використання арипіпразолу для в/м уведення та плацебо (докази дуже низької якості).
Крім того, P. Khanna etal. (2014) повідомили, що застосування арипіпразолу збільшувало імовірність акатизії значно менше, ніж рисперидон (докази помірної якості), але ризик був зіставним із таким для інших атипових антипсихотиків.
J. E. Thomas etal. (2015) продемонстрували, що терапія арипіпразолом корелювала з підвищенням частоти розвитку акатизії порівняно з прийманням оланзапіну, зипразидону та рисперидону (докази помірної якості), але асоціювалася зі значно нижчим ризиком акатизії, ніж лікування типовими антипсихотиками (докази низької якості) (Bhattacharjee El-Sayeh, 2008).
Також арипіпразол зумовлював виникнення дистонії більшою мірою, ніж рисперидон (докази помірної якості) та значно меншою — ніж клозапін (докази низької якості).
Не зафіксовано суттєвої різниці між застосуванням арипіпразолу для перорального та в/м введення щодо індукції акатизії та дистонії (докази дуже низької якості) (Oya etal., 2015).
Ажитація та тривожність. R. B. Belgamwar etal. (2011) повідомили про значну різницю на користь застосування арипіпразолу щодо ризику ажитації порівняно з плацебо (докази низької якості). Однак у кількох дослідженнях суттєвих відмінностей при зіставленні ефектів арипіпразолу з типовими та атиповими антипсихотиками не виявлено (Thomas etal., 2015).
Також не встановлено значущої різниці між застосуванням арипіпразолу та плацебо чи типових антипсихотиків щодо виникнення тривожності (Khanna etal., 2014).
Стосовно атипових антипсихотиків було виявлено, що терапія арипіпразолом зумовлювала розвиток тривожності більшою мірою, ніж рисперидоном і клозапіном (докази низької якості). Істотних розбіжностей щодо ризику ажитації при використанні арипіпразолу та інших атипових антипсихотиків не зафіксовано (Thomas etal., 2015).
Паркінсонізм. Не виявлено також значущої різниці при порівнянні застосування арипіпразолу з оланзапіном та плацебо щодо збільшення ознак паркінсонізму (Khanna etal., 2014; Leucht etal., 2013).
Зокрема, на тлі лікування арипіпразолом значно зменшилося використання протипаркінсонічних препаратів, на відміну від терапії рисперидоном, луразидоном та зотепіном, але не клозапіном (докази помірної якості).
До того ж терапія арипіпразолом була пов’язана із застосуванням протипаркінсонічних засобів значно менше, ніж приймання атипових антипсихотиків (докази помірної якості) (Leucht etal., 2009).
Обговорення
вгоруАналіз 14 систематичних оглядів із метааналізом, присвячених застосуванню арипіпразолу в межах лікування пацієнтів із шизофренією, підтвердив високу ефективність препарату згідно із загальною оцінкою, позитивними й негативними симптомами за шкалою PANSS порівняно з плацебо та зіставний із типовими антипсихотиками позитивний вплив. Серед атипових антипсихотиків арипіпразол поступався оланзапіну та амісульприду щодо загального бала за PANSS, і не виявлено суттєвих відмінностей для арипіпразолу щодо позитивних і негативних симптомів. У цьому контексті автори зазначають, що якщо пацієнт із шизофренією виявляє хорошу клінічну відповідь на арипіпразол, важливим чинником під час вибору лікування є профіль безпеки згаданого препарату.
Хоча арипіпразол асоційований зі збільшенням маси тіла, зазвичай він зумовлює менше зростання ваги, ніж інші атипові антипсихотики (за винятком луразидону, зипразидону, амісульприду та азенапіну), і не відрізняється суттєво за цим показником від типових антипсихотиків. З огляду на те, що збільшення маси тіла є багатофакторним ефектом у пацієнтів із шизофренією, арипіпразол має переваги порівняно з лікарськими засобами в межах класу та чинить таку саму дію, як типові антипсихотики. Підвищення ваги є несприятливим явищем, що може мати вплив на зростання рівня смертності, спричиняти розвиток соматичних захворювань, зменшувати прихильність пацієнтів до лікування та асоціюватися зі стигматизацією і погіршенням якості життя пацієнтів (Hendrick etal., 2017). Отже, застосування арипіпразолу може бути корисним терапевтичним варіантом для пацієнтів, схильних до збільшення ваги.
Щодо метаболічних змін, спричинених атиповими антипсихотиками, то приймання арипіпразолу було асоційоване із найменшим рівнем підвищенням вмісту глюкози та холестерину в крові. Шизофренія є чинником ризику непереносимості глюкози та розвитку цукрового діабету 2-го типу (Bushe and Holt, 2004; Ryan etal., 2003).
Тож пацієнти із шизофренією, які потребують фармакотерапії антипсихотиками та мають інші чинники ризику цукрового діабету (як-от генетична схильність, екологічні агенти), можуть отримати користь внаслідок терапії арипіпразолом. Крім того, як зазначають дослідники, високий рівень холестерину в крові зумовлює виникнення ішемічної хвороби серця (Nelson, 2013). Отже, арипіпразол може бути препаратом вибору для осіб із шизофренією і високим серцево-судинним ризиком.
Розвиток екстрапірамідних ефектів пов’язаний із блокуванням дофамінергічних рецепторів у певних ділянках мозку. Відповідно, антипсихотики першого покоління (типові) корелюють із підвищеним ризиком екстрапірамідних ефектів, оскільки основний механізм дії згаданих засобів полягає у блокаді дофамінових рецепторів. Цей ризик зазвичай вищий, ніж в атипових антипсихотиків, для яких характерні також інші механізми дії (Joy etal., 2006; Holder etal., 2017).
За результатами поточного огляду, як зазначають дослідники, застосування арипіпразолу асоційовалося з нижчою частотою загальних екстрапірамідних ефектів, аніж типові антипсихотики, і не демонструвало суттєвої різниці порівняно з іншими атиповими антипсихотиками.
Акатизія — клінічний синдром, який характеризується постійним чи періодичним руховим неспокоєм із відчуттям внутрішнього напруження та дискомфорту, переважно у верхніх і нижніх кінцівках. Крім того, акатизія може співіснувати з паркінсонізмом і при цьому супроводжуватися виразнішими симптомами тривоги, що призводить до поганої прихильності таких пацієнтів до терапії (Sheehan etal., 2017).
Гостра дистонія — стійкий стан, якому притаманні аномальні положення тіла або м’язові спазми, — розвивається протягом семи днів після початку лікування. Як зазначають дослідники, вона часто виникає на тлі застосування препаратів з антидофамінергічною дією, як-от антипсихотики (Nawal etal., 2017; Karthik and Prabhu, 2014).
Результати огляду E.L.A. Ribeiro etal. (2018) підтвердили, що терапія арипіпразолом викликала акатизію у меншій кількості випадків, аніж типовими антипсихотиками та рисперидоном, а дистонію — рідше, ніж рисперидоном. Однак дистонія у більшості випадків була спричинена арипіпразолом, а не клозапіном.
З огляду на виснажливий перебіг акатизії та дистонії, пов’язаний із цим високий ризик поганого комплаєнсу та складність контролю побічних явищ на тлі лікування, арипіпразол можна розглядати як альтернативний терапевтичний варіант, асоційований із низьким ризиком розвитку екстрапірамідних ефектів. Паркінсонізм, пов’язаний із застосуванням фармакотерапії, включає наявність тремору в спокої, м’язової ригідності, акінезії або брадикінезії. Він зазвичай розвивається упродовж декількох тижнів після початку лікування або через підвищення дози медикаментів, переважно антипсихотиків (APA, 2013).
Тому за наявності на тлі шизофренії чинників ризику паркінсонізму, як-от літній вік, обтяжений сімейний анамнез у жінок, тяжка гіпосмія неясного походження, супутнє пошкодження/атрофія мозку, деменція та терапія препаратами у високих дозах, слід віддавати перевагу лікам, що не націлені на дофамінові рецептори або не зумовлюють розвиток паркінсонізму (Blanchet, Kivenko, 2016).
Сучасні дані свідчать, що пацієнти, які приймають арипіпразол, потребують застосування протипаркінсонічних препаратів меншою мірою, ніж при лікуванні типовими антипсихотиками та більшістю інших атипових антипсихотиків, за винятком клозапіну.
Арипіпразол не продемонстрував суттєвої різниці стосовно розвитку тривожності та ажитації порівняно з типовими антипсихотиками або щодо ажитації порівняно з атиповими антипсихотиками, проте асоціювався з більшою тривожністю, ніж клозапін та рисперидон. Негативні симптоми чинять безпосередній несприятливий вплив на якість життя та соціальне залучення пацієнтів із шизофренією. Первинні негативні симптоми властиві шизофренії, тоді як вторинні виникають у поєднанні з позитивними, афективними симптомами, несприятливими ефектами ліків, екологічними чинниками тощо або, ймовірно, спричинені ними (Klingberg etal., 2011).
Контроль тривожності, як зазначають дослідники, є важливим для поліпшення якості життя осіб із шизофренією (Veerman etal., 2017).
Висновки
вгоруРезультати огляду E.L.A. Ribeiro etal. (2018) продемонстрували, що арипіпразол ефективний щодо зменшення загального бала за шкалою PANSS і має дію, подібну до такої для типових та атипових (за винятком оланзапіну й амісульприду) антипсихотичних засобів.
З огляду на високу частоту метаболічних ефектів при застосуванні атипових антипсихотиків, застосування арипіпразолу пов’язане з менш значущими підвищенням ваги та зміною рівня глюкози і холестерину, ніж клозапіну, рисперидону та оланзапіну.
Хоча типові антипсихотики зазвичай не призводять до метаболічних ефектів, вони часто асоційовані з моторними порушеннями. Терапія арипіпразолом пов’язана з меншою потребою у протипаркінсонічних препаратах, спричиняє нижчу частоту загальних екстрапірамідних ефектів та акатизії, ніж лікування типовими антипсихотиками й рисперидоном. З іншого боку, застосування арипіпразолу пов’язане з вищою частотою випадків тривожності, ніж приймання рисперидону, а також дистонії, тривожності та потреби в протипаркінсонічних препаратах, ніж терапія клозапіном.
Отже, пацієнти зі сприятливою клінічною відповіддю на арипіпразол та схильністю до певних екстрапірамідних ефектів, збільшення маси тіла, гіперглікемії або гіперліпідемії можуть бути основними претендентами, які матимуть переваги внаслідок такої терапії.
Важливо зазначити, що отримані результати базувалися переважно на доказових даних низької або дуже низької якості та походили із систематичних оглядів із певним ризиком упередженості. Тож необхідні подальші дослідження для глибшого вивчення ефективності й безпеки арипіпразолу в межах терапії пацієнтів із шизофренією.
Підготувала Олена Коробка
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2021 Год
Содержание выпуска 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Содержание выпуска 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Содержание выпуска 8 (129), 2021
Содержание выпуска 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Содержание выпуска 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Содержание выпуска 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Содержание выпуска 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Содержание выпуска 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться