Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
На шляху до персоналізованої фармакотерапії шизофренії
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
-
Раздел:
На шляху до персоналізованої фармакотерапії шизофренії
Зміст статті:
- Перший психотичний епізод
- Ефективне дозування антипсихотиків
- Фаза терапевтичної стабілізації
- Терапія резистентних випадків шизофренії
- Терапія антипсихотиками у довгостроковій перспективі
- Особливості застосування оланзапіну
- Висновки
Випадкове відкриття хлорпромазину на початку 1950-х років і поява клозапіну наприкінці 1960-х років (із його повторним впровадженням у Сполучених Штатах Америки 1989 р.) стали двома важливими віхами у фармакотерапії шизофренії [1]. Протягом останнього півстоліття розроблено численні антипсихотики першого, другого і третього поколінь, кожен із яких має різні фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості. Вони стали кращими засобами лікування для полегшення симптомів, що виникають при шизофренії, та запобігання рецидивам. Насамперед заслуга антипсихотиків у тому, що багатьох пацієнтів із шизофренією було успішно переведено з тривалого або навіть довічного догляду в притулках для осіб із психічними захворюваннями на амбулаторну терапію та комунальні послуги [2].
Екстенсивне зростання досліджень у галузі фармакологічного лікування шизофренії розширило наше розуміння нейробіології та нейрофармакології хвороби, а фармакологічна неоднорідність антипсихотичних препаратів забезпечила можливість персоналізувати рецептури ліків, адаптованих до різних клінічних картин шизофренії [3, 4].
Шизофренія — це хронічне захворювання з поширеністю протягом життя близько 1 %, клінічна маніфестація якого у вигляді першого психотичного епізоду зазвичай виникає на третьому десятилітті життя [5-7]. Щодо етіології та патофізіології, це не лише генетично визначений розлад, але й динамічний процес, зумовлений навколишнім середовищем, що включає порушення регуляції багатьох шляхів [8]. Для шизофренії характерне поєднання симптомів, що чинять вплив на увагу, концентрацію, пізнання, сприйняття, настрій, волю, мотивацію та психомоторну активацію. Поява цих симптомів зазвичай призводить до помітного — і часто хронічного — погіршення психосоціального функціонування [6].
У фармакологічному втручанні щодо пацієнтів із шизофренією можна виокремити три етапи:
1) перший психотичний епізод;
2) фаза терапевтичної стабілізації, яка може прогресувати до ситуацій резистентності;
3) довготривале призначення антипсихотиків [9].
Перший психотичний епізод
вгоруПід час першого психотичного епізоду вибір першого антипсихотичного лікування ґрунтується на його профілі безпеки стосовно пацієнта, якому його призначають, згідно з правилом «починайте з низької дози та збільшуйте її повільно» [10-16]. Відповідно до настанов Національного інституту охорони здоров’я та клінічної досконалості Великої Британії (NICE) «Pharmacological Treatment of Schizophrenia and Related Psychoses (including First Episode Psychosis)» (Фармакологічне лікування шизофренії та супутніх психозів, зокрема психозу першого епізоду) (2019), після діагностики психозу та обговорення переваг і профілю побічних ефектів із пацієнтом і родиною, якщо це можливо, cпочатку рекомендовано застосування пробного курсу антипсихотика другого покоління з низьким профілем побічних ефектів в оптимальному дозуванні протягом 4-6 тижнів [10].
Згідно з цією настановою як засіб першої лінії терапії рекомендовано арипіпразол у дозуванні 5 мг раз на добу (зі збільшенням до 10 мг на добу через 2 тижні) у поєднанні з бензодіазепінами, якщо їх застосування є необхідним через наявність тривоги та ажитації.
Через 2-3 тижні, у разі недостатньої ефективності первинної терапії, є можливість змінити лікування, вибравши альтернативний антипсихотичний препарат із залученням пацієнта до вибору для підтримання терапевтичного альянсу.
Варіанти другої лінії терапії:
- амісульприд у дозі 25 мг двічі на добу зі збільшенням до 200 мг двічі на добу;
- оланзапін у дозі 2,5 мг на добу зі збільшенням до 10 мг на добу;
- кветіапін у дозі 50 мг на добу, збільшуючи дозу до 300 мг на добу;
- рисперидон у дозі 0,5 мг на добу, збільшуючи до 2 мг на добу.
Щоб мінімізувати побічні реакції, пацієнти мають отримувати найнижчу ефективну дозу антипсихотичних препаратів. Крім того, в настанові наголошується на певній обережності в разі призначення оланзапіну для терапії первинного психотичного епізоду. Необхідно завжди контролювати вагу пацієнта на початку терапії та принаймні раз на три місяці, обов’язково пропагуючи фізичні вправи та здорове харчування. Потрібно перевіряти рівень ліпідів та глюкози на початковому етапі та що три місяці. Деякі дослідники вважали, що оланзапін не слід використовувати як засіб лікування першої лінії через побоювання, що несприятливі метаболічні ефекти препарату будуть особливо обтяжливими для молодих осіб у разі першого епізоду психозу [11].
Втім, призначення оланзапіну як препарату другої лінії для лікування першого епізоду психозу може бути доцільним через його відносно хорошу ефективність, а ретельний моніторинг та управління несприятливими метаболічними ефектами можуть пом’якшити довгострокові ризики [12]. Щодо вибору антипсихотичних засобів другої лінії, то, згідно з останніми даними, рекомендовано використовувати оланзапін, рисперидон або амісульприд принаймні як одну з перших двох ліній лікування [15].
Нещодавній метааналіз, де порівнювали дані про короткочасну ефективність і безпеку 32 антипсихотичних препаратів для пацієнтів, які страждали від кількох психотичних епізодів шизофренії, продемонстрував загалом значно більшу ефективність клозапіну, амісульприду, зотепіну, оланзапіну й рисперидону, ніж інших препаратів, щодо редукції симптоматики за 3-12 тижнів терапії [40]. Зокрема, амісульприд, рисперидон, оланзапін, паліперидон і галоперидол мали значно ефективнішу дію щодо позитивних симптомів. Клозапін, амісульприд, оланзапін і, меншою мірою, зотепін та рисперидон були дієвішими щодо негативних симптомів. Сульпірид, клозапін, амісульприд та оланзапін були пов’язані зі значнішим зменшенням ознак депресії [16]. Профіль безпеки антипсихотичних засобів відрізнявся більше, ніж їх ефективність. Застосування антипсихотиків першого покоління часто асоціювалися з екстрапірамідними моторними побічними реакціями та підвищенням рівня пролактину, тоді як численні атипові антипсихотики (другого покоління) викликали більший приріст ваги та значніший седативний ефект [13, 16]. Автори акцентували на важливості індивідуалізації оцінювання ризиків і переваг під час вибору антипсихотичного лікування [16].
Ефективне дозування антипсихотиків
вгоруМетааналіз даних 68 досліджень щодо дозувань антипсихотиків для лікування гострої шизофренії допоміг визначити для кожного препарату дозування з 50-відсотковою ефективністю (ED50) і дозування з 95-відсотковою ефективністю (ED95) (табл.) [18].
/images/nn2192429t_.jpg)
Пацієнти з першим епізодом психозу краще реагували на лікування та досягали стану ремісії, але лише 13,5 % таких осіб повністю одужували. Дослідники пов’язують це з декількома чинниками, а саме: нерозумінням пацієнтами та членами їхніх родин хвороби шизофренії; побічною дією ліків, особливо після редукції психотичної симптоматики в стані стабілізації; завчасним припиненням лікування [13]. В осіб із першим психотичним епізодом, що досягли повної та тривалої ремісії, лікування антипсихотичним препаратом рекомендовано продовжувати принаймні впродовж 12 місяців після початку ремісії [10].
Утім, загальна користь підтримувальних антипсихотичних засобів у разі першого епізоду психозу не до кінця зрозуміла. Є дані досліджень, які свідчать, що підтримувальне лікування, порівняно зі зниженням дози та керованим припиненням після 6 місяців ремісії, сприяло меншій кількості рецидивів упродовж перших 18 місяців, але протягом 7 років спостереження ця перевага втрачалася, що зрештою призвело до нижчих показників функціонального та симптоматичного одужання [14].
Фаза терапевтичної стабілізації
вгоруОптимізація лікування завдяки ретельному оцінюванню співвідношення користі та шкоди з використанням таких інструментів, як персоналізований терапевтичний моніторинг лікарських засобів і фармакогенетика, є підґрунтям фази терапевтичної стабілізації. Загалом, хоча деякі антипсихотичні препарати мають сприятливіший профіль ефективності в певних ситуаціях, відмінності щодо їхньої безпеки є важливішими, тому їх слід розглядати в першу чергу. Необхідно також брати до уваги індивідуальні чинники, як-от наявність супутніх захворювань, а також результати попереднього лікування [12].
Поточні рекомендації для пацієнтів із захворюванням шизофренічного спектра зазвичай не враховують статеві відмінності, що може призвести до невідповідного лікування, яке залежить від статі.
Дані дослідження BeSt InTro продемонстрували статеві відмінності щодо дозувань, скоригованих рівнів дози у сироватці крові, ефективності та переносимості амісульприду, арипіпразолу та оланзапіну [17]. Власне, доза була вищою для чоловіків, ніж для жінок у групі застосування арипіпразолу (p = 0,025) і, на рівні тенденції, у групі оланзапіну (p = 0,056). Рівні амісульприду, скориговані дози, були на 71,9 % вищими в осіб жіночої статі, ніж у чоловічої (p = 0,019), і на 55,8 % вищими саме у жінок, ніж у чоловіків, для арипіпразолу (p = 0,049). У групі застосування амісульприду в осіб чоловічої статі фіксували швидше зменшення ознак психотичних симптомів, ніж у жіночої (р = 0,003). Амісульприд був ефективнішим за інші ліки у чоловіків, але не в жінок. Рівень пролактину був вищим в осіб жіночої статі, ніж у чоловічої, особливо при застосуванні амісульприду (p < 0,001). У жінок значно збільшувався індекс маси тіла при терапії амісульпридом порівняно з двома іншими антипсихотичними засобами (p < 0,001). Автори зробили висновок, що клініцисти мають знати про ризики передозування у жінок, особливо амісульприду та арипіпразолу. Зокрема, амісульприд є високоефективним у чоловіків, але у жінок він зумовлює серйозніші побічні ефекти, отже, не може бути препаратом першого вибору.
Терапія резистентних випадків шизофренії
вгоруОкремою проблемою терапії шизофренії є лікування резистентних випадків, особливо коли терапія клозапіном протипоказана або виявилася неефективною. У таких випадках дуже часто застосовують стратегії комбінованої терапії двома різними антипсихотиками з різним рецепторним спектром. Так, протислинний ефект амісульприду та активувальний ефект арипіпразолу є додатковими перевагами комбінації з клозапіном, і ці препарати не призводять до збільшення ваги — на відміну від клозапіну.
Комбінування оланзапін-амісульприд може бути вибором у клінічних ситуаціях ще до застосування клозапіну та у разі, коли клозапін недієвий: зменшення добової дози обох препаратів мінімізує побічні ефекти (збільшення ваги та екстрапірамідні симптоми), що сприяє кращому комплаєнсу. Поєднання галоперидолу та рисперидону в низьких дозуваннях дає змогу мати нижчі показники екстрапірамідних проявів і пролактину порівняно з рисперидоном у повній дозі. Додавання арипіпразолу до галоперидолу, рисперидону та амісульприду допомагає редукувати прояви гіперпролактинемії та сексуальної дисфункції. Арипіпразол здатний редукувати метаболічні порушення (збільшення ваги, дисліпідемія) при поєднанні з оланзапіном або клозапіном. Зменшення дози останнього в комбінації з кветіапіном веде до нормалізації рівня глюкози та глікозильованого гемоглобіну [19].
Серед переваг комбінованої терапії:
- Можна уникнути симптомів відміни, пов’язаних із виведенням зі схеми терапії першого антипсихотика.
- Можливо досягти клінічної відповіді при застосуванні другого антипсихотика у пацієнтів, які не реагують на початковий антипсихотик.
- Немає періоду очікування для отримання результату другого антипсихотика.
- Переваги першого препарату зберігаються на додаток до сприятливих ефектів доданого засобу.
- Переключення передбачає скорочення дозування початкового препарату, період вимивання і затримку приймання другого препарату.
- Перехід з одного антипсихотика на інший потребує додаткового спостереження та догляду в перехідний період і може затягнутися через симптоми припинення; додавання другого антипсихотика допомагає вирішити це питання [19].
Недоліки комбінованої терапії поєднують: можливість застосування невиправдано високих дозувань; збільшений тягар побічних ефектів; несприятливі фармакодинамічні та фармакокінетичні взаємодії; труднощі у визначенні причин і наслідків комбінованої терапії; потенційне підвищення смертності; вищі витрати на терапію; погано документовані ризики і переваги цієї практики; зменшення прихильності до терапії [19].
Саме тому існують певні застереження щодо комбінованої терапії серцевий розлад в анамнезі (інфаркт міокарда, аритмії, аномальні дані електрокардіографії (ЕКГ) тощо); клінічно значущі порушення функції печінки та/або нирок; зловживання психоактивними речовинами, зокрема інтенсивне куріння та вживання алкоголю; ожиріння (високий індекс маси тіла) та гіперліпідемія; вік понад 70 років [19]. У разі застосування комбінованої терапії слід провести ЕКГ та гематологічні дослідження, оцінити побічні ефекти терапії (психічні та соматичні), а також виконати ретельне письмове обґрунтування застосування комбінації антипсихотиків [19, 20].
Альтернативою може бути використання деяких антипсихотиків, особливо оланзапіну, у високих дозуваннях [21-24]. Наприклад, повідомлялося про успішне лікування оланзапіном у високій дозі (40 мг/добу) пацієнта віком 58 років із резистентною шизофренією [21].
В інших дослідженнях наголошувалося, що лікування оланзапіном у пацієнтів, які отримували дози від 10 до 80 мг/добу, переносилося добре, особливо з огляду на неврологічні особливості. Зокрема, фіксували сильну лінійну кореляцію (коефіцієнт Пірсона r = 0,83) між добовою дозою перорального оланзапіну та мінімальною концентрацією оланзапіну, що підтвердило головну гіпотезу про лінійну залежність доза-концентрація для цього препарату, навіть за дуже високих дозувань [21-24].
При цьому не варто забувати, що тютюнокуріння зменшує концентрацію оланзапіну в плазмі крові щонайменше вдвічі [34]. У вищезгаданих дослідженнях середнє добове дозування оланзапіну для перорального застосування становило 31,3 мг/добу, тобто було вищим за загальнорекомендовану дозу. Мінімальна концентрація оланзапіну (70,02 нг/мл) була близькою до верхньої межі терапевтичного референтного діапазону (від 20 до 80 нг/мл), рекомендованого Робочою групою з нейропсихофармакології та фармакопсихіатрії (Arbeitsgemeinschaft für Neuropsychopharmakologie und Pharmakopsychiatrie, AGNP) [24]. Результати цих досліджень свідчать про необхідність подальшого оцінювання високих доз оланзапіну як альтернативи клозапіну в пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією.
Терапія антипсихотиками у довгостроковій перспективі
вгоруПитання призначення антипсихотичних препаратів удовгостроковій перспективі (упродовж тривалого періоду) має розглядатися, зважаючи на ятрогенний ризик на тлі суперечливих сучасних даних щодо їхньої ефективності / безпеки. Дійсно, більшість рекомендацій пропонує тривале лікування антипсихотиками для пацієнтів із шизофренією на підставі того, що ці ліки зменшують імовірність рецидиву.
Однак антипсихотики мають значні несприятливі ефекти при тривалому застосуванні, зокрема сексуальну дисфункцію, зниження емоційного сприйняття та реагування, метаболічні порушення та зменшення об’єму мозку, і пацієнти часто просять припинити терапію. Докази переваг тривалого лікування також не такі надійні, як вважають.
Результати короткострокових рандомізованих досліджень демонструють вищу частоту рецидиву серед тих, у кого лікування антипсихотиками припинено, порівняно з тими, хто отримує підтримувальну терапію. За даними деяких довгострокових досліджень, можливі переваги скорочення та припинення приймання ліків щодо поліпшення соціального функціонування та відновлення. Основною перешкодою для припинення приймання антипсихотичних препаратів є зрозумілий страх рецидиву серед пацієнтів, членів їхніх сімей і клініцистів [25].
Загалом, персоналізоване призначення антипсихотичних препаратів при шизофренії лишається обмеженим через брак даних у літературі, що виправдовує розвиток клінічних досліджень у цій галузі. Але догма лишається догмою: primum non nocere (насамперед не нашкодь) [34].
Особливості застосування оланзапіну
вгоруОтже, на всіх етапах терапії шизофренії чільне місце посідає оланзапін — атиповий антипсихотичний препарат, що є похідним тієнобензодіазепіну та антагоністом дофамінових D2, D3, D4, серотонінових 5-HT2А, 5-HT2В, 5-HT2С, 5-HT6, гістамінових H1, α1-адренергічних та мускаринових рецепторів. Активність сукупності рецепторів оланзапіну подібна до активності рецепторів клозапіну; він має більшу спорідненість до рецепторів 5-НТ2А, ніж рецепторів дофаміну D2 [4].
Дійсно, оланзапін може бути ефективнішим за інші неклозапінові антипсихотики, які нині вважають першим вибором терапії шизофренії, та завдяки його сприятливому фармакологічному профілю досі лишається одним із найуживаніших препаратів для тривалої терапії шизофренії попри те, що має відомі побічні дії, зокрема збільшення маси тіла [16, 26]. Якби ефективність була єдиним чинником, на який слід зважати, оланзапін міг бути кращим засобом терапії першої лінії для пацієнтів не тільки з первинним психотичним епізодом, але й із хронічною шизофренією, що потребують ефективного тривалого лікування (для профілактики рецидивів, стійкості відповіді та стійкості терапевтичного ефекту) та у резистентних до іншої антипсихотичної терапії [27].
Водночас оланзапін має несприятливий метаболічний профіль, а його застосування пов’язане з високим ризиком метаболічних порушень [16, 26]. Терапія оланзапіном супроводжується такими побічними ефектами, як збільшення маси тіла (у середньому на 2,78 кг), гіпертригліцеридемія, інсулінорезистентність, цукровий діабет; окрім того, вона призводить до подовження інтервалу QTc (у середньому на 4,29 мс) [16]. Тож оцінка ризику метаболічних порушень нерідко стає одним із провідних чинників вибору атипового антипсихотика.
Попри метаболічні ризики, для оланзапіну продемонстровано довший час до припинення лікування (p = 0,021) та менший ризик припинення терапії порівняно з рисперидоном (p = 0,021).
Автори дослідження дійшли висновку, що оланзапіну притаманна вища ефективність порівняно з рисперидоном щодо виживання та частоти психіатричної госпіталізації [28]. За даними проведених досліджень, при терапії оланзапіном частота збільшення маси тіла понад 7 % становить 13-20 %, із максимальним поштовхом до погладшання впродовж першого місяця терапії, що свідчить про певну схильність окремих пацієнтів до розвитку такої побічної дії [23, 26, 28]. Починаючи з другого місяця, збільшення маси значно знижується, що має позитивний вплив на прихильність до терапії оланзапіном порівняно з лікуванням рисперидоном, коли інтенсивність збільшення маси тіла зберігається набагато довше ніж два місяці [28].
Для зниження ризику метаболічних порушень рекомендовано застосовувати оланзапін у мінімальних ефективних терапевтичних дозах, дотримуватися дієти зі зниженим вмістом жирів, отримувати фізичні навантаження [35]. А також приймати деякі лікарські засоби, зокрема метформін, що допомагає не лише зменшити масу тіла, нормалізувати рівень глюкози та ліпопротеїдів низької щільності, але й також знизити рівень інсулінорезистентності [17, 21]. Попри збільшення маси тіла та гіперліпідемію, асоційовані з прийманням оланзапіну, ризик розвитку фармакоіндукованого цукрового діабету в згаданому випадку лишається незначним [17].
Вважається, що ризик виникнення побічних метаболічних ефектів зростає у пацієнтів, генетично схильних до порушень обміну глюкози та діабету, в осіб із гіпертригліцеридемією, початковою надмірною масою тіла, артеріальною гіпертензією тощо, а також паралельно до тривалості антипсихотичної терапії, але не пов’язаний із дозуванням препарату [26, 27].
Молекулярні механізми, що лежать в основі несприятливих метаболічних ефектів антипсихотичних препаратів, до кінця не вивчені; хоча порушення гомеостазу жирової тканини є критичним чинником [29].
Однак основний механізм збільшення ваги внаслідок використання атипових антипсихотиків досі є погано вивченим. У сучасному дослідженні повідомляється про метаболомічне розуміння збільшення ваги, спричиненого оланзапіном (метаболом можна визначити як кінцевий продукт генної, мРНК та білкової активності). Виявлено, що зміна рівня лізофосфатидилхоліну LysoPC (14:0) є незалежним чинником збільшення ваги, спричинюваного оланзапіном. Автори вважають, що підхід, заснований на метаболоміці, може полегшити ідентифікацію біомаркерів, пов’язаних із метаболічними порушеннями, зумовленими антипсихотиками, у пацієнтів із шизофренією [30].
За останнє десятиліття проведено понад 20 досліджень генної асоціації, при цьому нові дослідження відбуваються все швидшими темпами. Дослідження генів-кандидатів дали найбільш значущі та послідовні результати з поліморфізмом -759C/T гена 5HT2C. Інші цікаві знахідки включають гени рецептора ADRα2a, лептину, GNB3 і SNAP25 [31]. До того ж за останні два роки проведено вражаюче масштабне геномне дослідження асоціації з використанням 1,6 млн однонуклеотидних поліморфізмів у пацієнтів, які отримували оланзапін. Фенотип CYP2C9 і поліморфізми SLC22A1 та APOC3 були пов’язані з варіабельністю фармакокінетики оланзапіну [32].
Висновки
вгоруПідсумовуючи дані сучасних досліджень і клінічних настанов щодо співвідношення ефективність / безпека, оланзапін можна розглядати як препарат вибору для лікування як першого психотичного епізоду, гострого епізоду шизофренії, терапії у фазі стабілізації при фармакорезистентних клінічних формах, так і в межах довготривалої підтримувальної терапії.
Із невеликої кількості препаратів, зареєстрованих нині на фармацевтичному ринку в Україні, на особливу увагу заслуговує диспергована форма оланзапіну — Оласін® (ТОВ «ACIНO Україна»), таблетки по 5 і 10 мг, що диспергуються в ротовій порожнині, а не ковтаються. Такі таблетки використовують не тільки як альтернативу для введення препаратів у пацієнтів із дисфагією (проблемами з ковтанням). Їх також застосовують у тих випадках, де є певні сумніви щодо комплаєнсу, тому форма з більшою біодоступністю краще гарантує, що препарат буде вжито. Дія препарату за такого способу введення настає швидше, ніж при використанні звичайних таблеток чи капсул. Вони також є зручними, оскільки їх можна приймати без запивання водою. Отже, Оласін® заслуговує на першочергову увагу, особливо з погляду співвідношення ефективність / безпека.
Література
1. Miyamoto S., Miyake N., Jarskog L. F. et al. Pharmacological treatment of schizophrenia: a critical review of the pharmacology and clinical effects of current and future therapeutic agents. Molecular psychiatry. 2012. Вип. 17, № 12. Р. 1206-1227.
2. Müller D. J., Kennedy J. L. Genetics of antipsychotic treatment emergent weight gain in schizophrenia. URL: https://www.futuremedicine.com/doi/10.2217/14622416.7.6.863
3. Хаустова О. О. Використання антипсихотиків в таргетній терапії шизофренії — перспективи та виклики (на прикладі амісульприду). Український ВІСНИК ПСИХОНЕВРОЛОГІЇ. 2021. Том 29. Вип. 2, № 107. С. 83-89
4. Хаустова О. О., Ассонов Д. О. Комбінована терапія антипсихотиками: pro et contra. NeuroNEWS. 2021. Вип. 1, № 122. С. 28-33
5. Марута Н. А., Малюта Л. В. Клініко-психопатологічні особливості депресивних порушень у хворих на шизофренію. Український вісник психоневрології. 2017. Вип. 25, № 4. С. 5-10.
6. Напрєєнко О. К., Напрєєнко Н. Ю., Логановський К. М. та ін. Шизофренія: причини виникнення, особливості прояву та лікування. АНТРОПОЛОГИЯ. 2019. № 2. С. 10-18.
7. Хаустова Е. А. Шизоаффективное расстройство: современные подходы к диагностике и терапии. Психиатрия, психотерапия и клиническая психология. 2020. Вып. 11, № 1. С. 177-188.
8. Ma D., Guest P. C., Bahn S. Metabonomic studies of schizophrenia and psychotropic medications: focus on alterations in CNS energy homeostasis. Bioanalysis. 2009. Vol. 1(9), 1615-1626.
9. Potkin S. G., Kane J. M., Correll C. U. et al. The neurobiology of treatment-resistant schizophrenia: paths to antipsychotic resistance and a roadmap for future research. NPJ schizophrenia. 2020. Vol. 6, № 1. Р. 1-10.
10. NICE guidelines. 2014. — Pharmacological Treatment of Schizophrenia and Related Psychoses [PG10] Approved by Drugs and Therapeutics Committee: February 2021.
11. Zhang J.P., Gallego J.A., Robinson D.G. et al. Efficacy and safety of individual second-generation vs. first-generation antipsychotics in first-episode psychosis: a systematic review and meta-analysis. International Journal of Neuropsychopharmacology. 2013. Vol. 16. Р. 1205-1218.
12. Murray R.M., Quattrone D., Natesan S. et al. Should psychiatrists be more cautious about the long-term prophylactic use of antipsychotics? The British Journal of Psychiatry. 2016. Vol. 209, № 5. Р. 361-365.
13. Correll C.U., Kane J.M. Ranking antipsychotics for efficacy andsafety in schizophrenia. JAMA Psychiatry. 2020. Vol. 77. Р. 225-6.
14. Anderson I.M., McAllister-Williams R.H. Fundamentals of Clinical Psychpharmacology 4th Edition CRC Press, 2016. Р. 55.
15. Keating D., McWilliams S., Schneider I. et al. Pharmacological guidelines for schizophrenia: a systematic review and comparison of recommendations for the first episode. BMJ. 2017. Open: 7.
16. Huhn M., Nikolakopoulou A., Schneider-Thoma J. et al. Comparative efficacy and tolerabilityof 32 oral antipsychotics for the acute treatment of adults withmulti-episode schizophrenia: a systematic review and networkmeta-analysis. Lancet. 2019. Vol. 394, № 10202. Р. 939-51.
17. Hoekstra S., Bartz-Johannessen C., Sinkeviciute I. et al. Sex differences in antipsychotic efficacy and side effects in schizophrenia spectrum disorder: Results from the BeSt InTro study. NPJ schizophrenia, 2021. Vol. 7, № 1. Р. 1-7.
18. Leucht S., Crippa A., Siafis S. et al. Meta-Analysis of Antipsychotic Drugs for Acute Schizophrenia. American Journal of Psychiatry. 2020 Apr 1. Vol. 177, № 4. Р. 342-353.
19. Pandarakalam J.P. Combination Therapy for Treatment Resistant Schizophrenia. British Journal of Medical Practitioners. 2019 Jun 1.Vol. 12, № 2.
20. Bernardo M., Rico-Villademoros F., García-Rizo C. et al. Real-World Data on the Adverse Metabolic Effects of Second-Generation Antipsychotics and Their Potential Determinants in Adult Patients: A Systematic Review of Population-Based Studies. Advances in therapy. 2021. Р. 1-22.
21. Clarke C., Rushe C., Byrne F. High-dose olanzapine in treatment resistant schizophrenia. A case report and literature review. BJPsych Open. 2021. Vol. 7, № 1. Р. 115.
22. Batail J. M., Langrée B., Robert G. et al. Use of very-high-dose olanzapine in treatment-resistant schizophrenia. Schizophrenia research. 2014. Vol. 159, № 2-3. Р. 411-414.
23. Citrome L., Kantrowitz J. T. Olanzapine dosing above the licensed range is more efficacious than lower doses: fact or fiction? Expert review of neurotherapeutics. 2009. Vol. 9, № 7. Р. 1045-1058.
24. Hiemke C., Baumann P., Bergemann N. et al. AGNP consensus guidelines for therapeutic drug monitoring in psychiatry: update 2011. Pharmacopsychiatry. 2011.Vol. 21, № 6. Р. 195-235.
25. Moncrieff J., Gupta S., Horowitz M. A. Barriers to stopping neuroleptic (antipsychotic) treatment in people with schizophrenia, psychosis or bipolar disorder. Therapeutic advances in psychopharmacology. (2020). Vol. 10: 2045125320937910.
26. Pillinger T., McCutcheon R. A., Vano L. et al. Comparativeeffects of 18 antipsychotics on metabolic function in patients withschizophrenia, predictors of metabolic dysregulation, and associationwith psychopathology: a systematic review and network meta-analysis.The lancet. Psychiatry. 2020. Vol. 7, № 1. Р. 64-77. URL: https://doi.org/10.1016/S2215-0366(19)30416-X.
27. Citrome L., McEvoy J. P., Todtenkopf M. S. et al. A commentaryon the efficacy of olanzapine for the treatment of schizophrenia: the past, present, and future. Neuropsychiatric disease and treatment. 2019. Vol. 15. P. 2559-2569. URL: https://doi.org/10.2147/NDT.S209284.
28. Barbosa W. B., Gomes R. M., Godman B. et al. Real-world effectiveness of olanzapine and risperidone in the treatment of schizophrenia in Brazil over a 16-year follow-up period; findings and implications. Expert Review of Clinical Pharmacology. 2021. Vol. 14, № 2. Р. 269-279.
29. Kucera J., Horska K., Hruska P. et al. Interacting effects of the MAM model of schizophrenia and antipsychotic treatment: Untargeted proteomics approach in adipose tissue. Progress in Neuro-Psychopharmacology and Biological Psychiatry. 2021. Vol. 108. Р. 110165.
30. Liu J. H., Chen N., Guo Y. H. et al. Metabolomics-based understanding of the olanzapine-induced weight gain in female first-episode drug-naіve patients with schizophrenia. Journal of Psychiatric Research. 2021. Vol. 140. P. 409-415.
31. Müller D. J., Kennedy J. L. Genetics of antipsychotic treatment emergent weight gain in schizophrenia. PHARMACOGENOMICS. 2006. Vol. 7, № 6. Р. 863-887.
32. Zubiaur P., Soria-Chacartegui P., Koller D. et al. Impact of polymorphisms in transporter and metabolizing enzyme genes on olanzapine pharmacokinetics and safety in healthy volunteers. Biomedicine & Pharmacotherapy. 2021. Vol. 133. P. 111087.
33. Zang, Y. N., Dong, F., Li, A. N., Wang, C. Y., Guo, G. X., Wang, Q., … & Ruan, C. J. (2021). The Impact of Smoking, Sex, Infection, and Comedication Administration on Oral Olanzapine: A Population Pharmacokinetic Model in Chinese Psychiatric Patients. European Journal of Drug Metabolism and Pharmacokinetics, 46(3), 353-371.
34. Carton, L., Bordet, R., Montastruc, F., & Guilhaumou, R. (2021). Towards personalized pharmacology: Antipsychotics and schizophrenia. Therapies, 76(2), 137-147.
35. Shamshoum, H., McKie, G. L., Medak, K. D., Ashworth, K. E., Kemp, B. E., & Wright, D. C. (2021). Voluntary physical activity protects against olanzapine-induced hyperglycemia. Journal of Applied Physiology, 130(2), 466-478.
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2021 Год
Содержание выпуска 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Содержание выпуска 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Содержание выпуска 8 (129), 2021
Содержание выпуска 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Содержание выпуска 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Содержание выпуска 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Содержание выпуска 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Содержание выпуска 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Содержание выпуска 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться