Рассылка

Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail

Подписаться

Медико-соціальна реабілітація дітей-інвалідів в Україні

martinjuk511.jpg

Одним із найважливіших питань сучасного суспільства є проблема дитячої інвалідності, з урахуванням її медичного, соціального і економічного значення. В Україні, як і у всьому світі, спостерігається невпинне зростання кількості дітей-інвалідів, а проблема набуває загальнодержавного характеру. За даними державної статистики, у 2009 р. серед причин інвалідності дітей віком 0-17 років 55,2% становлять вроджені вади розвитку, 37,9% – хвороби нервової системи і 29,6% – розлади психіки та поведінки. Накопичення тяжких розладів здоров’я у дітей зумовлюють серйозні соціальні, економічні та морально-психологічні проблеми як для самої дитини, так і для її сім’ї. Соціальна ізоляція, в якій знаходиться більшість сімей, що виховують дітей-інвалідів, посилює психічну травму, викликану інвалідністю дитини.

Це в свою чергу призводить до створення нездорової емоційно-психологічної обстановки в родині та розвитку різноманітних психічних порушень як у дитини, так і в батьків. Незважаючи на зростаюче число реабілітаційних клінік, спеціалізованих інтернатів, дитячих садків, санаторіїв, денних стаціонарів тощо, проблеми дітей-інвалідів в нашій країні не втрачають своєї актуальності. Для подолання цієї проблеми рішенням Вченої ради Міністерства охорони здоров’я було схвалено концепцію вдосконалення неврологічної допомоги дітям України та затверджено модель медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи «Тандем – партнерство», «Дитина – сім’я – фахівець». Дана модель медико-соціальної реабілітації впроваджена в усіх регіонах України (в системі МОЗ функціонує 41 центр (відділення) медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи). Ситуацію про надання допомоги дітям-інвалідам прокоментував директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи Міністерства охорони здоров’я України Володимир Юрійович Мартинюк.

– Зростання хронічної та поєднаної патології призвело до поглиблення процесу інвалідизації дитячого населення. Модель надання допомоги в психіатрії, неврології, психології дісталася нам в спадок від Радянського Союзу, де проблема дитячої інвалідності частіше замовчувалася. Такі діти знаходилися в закладах закритого типу, де не було й натяку на соціальну реабілітацію. На початок 90-х рр. ця проблема стояла дуже гостро. Необхідно було якнайшвидше реорганізувати систему надання допомоги дітям-інвалідам, тобто створити не просто медичний заклад, який пропонує сугубо медичну допомогу, а заклад, в якому б і діти і їх сім’ї отримали кваліфіковану підтримку з боку різнопрофільних спеціалістів. На щастя, саме в цей час була започаткована співпраця між МОЗ України, Київською міською державною адміністрацією і Баварським державним міністерством праці та соціального правопорядку сім’ї, жінок і охорони здоров’я. Згідно з цією програмою, були виділені кошти, за рахунок яких було підготовано майже 40 фахівців, що пройшли стажування у дитячому центрі Мюнхена та Інституті соціальної педіатрії і підліткової медицини Мюнхенського університету імені Людвіга Максиміліана. А 9 вересня 1996 р. розпочав свою роботу Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України.

На сьогодні у світовому співтоваристві спостерігається перехід до культури, в якій людина з обмеженими можливостями розглядається як об’єкт психолого- педагогічної, соціальної, а також медичної допомоги, орієнтованої на поліпшення або створення сприятливих умов для самореалізації інваліда як особистості. Згідно з таким підходом, соціальна адаптація дітей-інвалідів включає в себе комплекс медичних, педагогічних, психологічних, технічних та професійних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму. Основне завдання полягає у створенні передумов для залучення дитини-інваліда в суспільно-трудове життя, а також у досягненні такого стану, коли вона здатна до виконання властивих здоровим дітям соціальних функцій, тобто до навчання, трудової діяльності, комунікативної здібності тощо. Наголос робиться на соціальне і психологічне відновлення, тому медичне відновлення не обмежується лише оперативним лікуванням, фізіотерапевтичним та медикаментозним впливом, а складається з різноманітних і тривалих етапів медичної, психологічної та соціальної корекції.

– Захворювання нервової системи, а саме дитячий церебральний параліч, епілепсія та епілептичні синдроми, розумова відсталість, спадкові дегенеративні захворювання та інші хвороби нервової системи, частіше за інші патології призводять до інвалідності. Раніше існувало чимало спеціалізованих державних закладів, таких як дитячі будинки, допоміжні школи, інтернати. Хворих дітей ізолювали від суспільства, а лікування в закритих закладах обмежувалося прийомом препаратів. Проте розвиток нових технологій в світі підтверджував те, що лише медикаментозні засоби розуму не додадуть, не розслаблять спазмовані м’язи і не навчать ходити. Реально адаптувати до повсякденного життя можуть спеціалісти, які знають, як зменшити наслідки хвороби, незважаючи на незворотні зміни, які вже відбулися, і максимально підвищити в дитини з обмеженими можливостями закладений природою адаптаційний потенціал. Робота нашого центру базується на основі медико-соціальної моделі реабілітації дітей з ураженням ЦНС під назвою «Тандем». Основна тенденція зазначеної моделі полягає в інтегральному об’єднанні зусиль фахівців медичного та соціально-педагогічного напрямків реабілітації з обов’язковим залученням батьків як повноправних учасників лікування і в допомозі хворій дитині максимально адаптуватися в суспільстві.

Головними причинами, що негативно впливають на результат комплексної реабілітації та соціальної адаптації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, є нестача кваліфікованих кадрів і відсутність загальноприйнятих методик у комплексній реабілітації. Крім того, медичними працівниками недооцінюються психолого-педагогічні та соціальні аспекти реабілітації, а соціальними службовцями – необхідність і значимість медичного етапу реабілітації. Проблемою є також відсутність системи етапності та наступності в роботі з сім’ями дітей, а також недостатня спадкоємність у діяльності установ різної відомчої приналежності.

– Усі наші фахівці пройшли підготовку в найбільшому реабілітаційному центрі Мюнхена, оволодівши сучасними європейськими методиками, які допомагають дитині розвивати свої здібності. Для кожного маленького пацієнта, який поступає на реабілітацію до нашого центру, створюється своя реабілітаційна програма – своєрідний «кошик», в який закладаються діагностичні дослідження, індивідуальна реабілітація і програма роботи вдома. Дитина постійно знаходиться під наглядом невролога і психолога. Реабілітаційне лікування відповідно до затверджених стандартів проводять ортопед, спеціалісти по Войта-терапії, Бобат-терапії, кінетотерапії, а також нейрогенетик, спеціальний педагог, логопед, Монтессорі-терапевт, спеціаліст по сенсорній інтеграції, голкорефлексотерапевт. Етапи реабілітації інтегруються між фахівцями залежно від індивідуальної реабілітаційної програми в межах функціональних систем та проводяться усіма фахівцями центру разом із батьками, яких навчають прийомам відновлення функцій нервової системи і психіки дитини. Усі складні випадки в плані діагностики та підбору методик реабілітації розглядаються на консиліумах фахівців центру із залученням лікарів спеціалізованих відділень Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» та дитячої клінічної лікарні № 1 м. Києва. У центрі створено комісію з відбору пацієнтів на реабілітаційний курс, яка сприяє повному обстеженню дитини перед поступленням на курс, що дозволяє попередньо розробляти план індивідуальної реабілітаційної програми та інтенсифікувати процес реабілітаційного лікування. Двічі на місяць, при поступленні і при виписці, проводяться об’єднані збори батьків з фахівцями центру з метою розширення інформації про напрямки реабілітаційної роботи, сумісного аналізу ефективності реабілітації, а також групові та індивідуальні лекції та співбесіди медичних психологів за напрямками індивідуальної програми реабілітації та проблем батьків. Також впроваджено індивідуальну інтеграційну картку реабілітації для заповнення батьками. Розробляється і постійно оновлюється методична література для батьків. Курс реабілітації в нашому центрі триває 4 тижні. Діти з інших міст разом із батьками під час лікування проживають в пансіонаті, який розташований неподалік центру. Після закінчення курсу дітям рекомендується курс санаторно-курортного лікування в Українському центрі санаторно-курортної реабілітації, дитячих санаторіях МОЗ України.

Дуже часто у дітей-інвалідів відмічаються різноманітні порушення в поведінці і психіці, тому що вони в основному обділені увагою батьків, які не розуміють необхідності догляду за дитиною, виховання її як особистості, здатної взаємодіяти з суспільством. У зв’язку з цим, на сьогодня ефективною системою реабілітації та оздоровлення дітей-інвалідів є спеціалізовані дитячі установи, які дозволяють використовувати традиційні способи терапії і методи психологічної корекції та лікувальної педагогіки у поєднанні з адаптацією дітей в колективі.

– Унікальні методики, які застосовуються в нашому центрі, дозволяють максимально адаптувати хвору дитину до повсякденного життя та виконання елементарних навичок самообслуговування, що полегшить життя не лише самим пацієнтам, а й родичам, які задіяні в догляді за хворою дитиною. Хотілося б більш детально зупинитися на методиках, які успішно використовуються у роботі з такими дітьми.
Метод К. і Б. Бобат – це нейророзвиваюча терапія, спрямована на пригнічення активності патологічних тонічних рефлексів, поступальних реакцій та рухових стереотипів із подальшим відновленням статики і моторних навичок (повзання, стояння, хода) незалежно від віку хворого. Лікар оцінює, якому періоду розвитку відповідає розвиток конкретної дитини, щоб максимально скоригувати його до навиків, якими володіє здорова дитина, та навчити робити це правильно. Ця методика не потребує постійного спостереження у бобат-терапевта. Дитина може відпрацьовувати всі навички дома, а приїжджати лише для контролю та корекції один раз на 3 місяці. Також застосування цієї методики не потребує додаткових затрат.
Метод В. Войта – система лікування за методикою рефлекс-локомоцій (вродженні реакції рефлекторного повзання і рефлекторного перевертання), що передбачає можливість у дітей раннього віку, переважно з групи ризику, «перетворити» патологічні реакції у фізіологічний руховий стереотип і тим самим запобігти формуванню органічного ураження ЦНС.
Метод К.О. Семенової – метод динамічної пропріоцептивної корекції, що оснований на формуванні (відновленні) або нав’язуванні нового моторного стереотипу шляхом впливу на функціональну систему антигравітації з використанням лікувального костюму космонавтів. Кінезотерапія включає в себе методи лікування, які використовують активні і пасивні рухи: фізичну терапію, працетерапію та власне кінетотерапію – застосування гімнастичних вправ для збільшення сили, витривалості та рухливості пацієнтів. У практичній роботі фахівці з кінетотерапії використовують методики мануальної терапії і біомеханічної корекції, релаксаційні прийоми, лікувальну фізкультуру, масаж, мобілізації, маніпуляції.

Важливою проблемою в системі реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства є розвиток і вдосконалення матеріально-технічної бази установ, що здійснюють ранню діагностику не тільки основного захворювання, а й супутньої соматичної патології, та надання своєчасної реабілітаційної допомоги.

– У колективу центру багато планів, в реалізації яких потрібна допомога не тільки держави, а й меценатів. Щоб розширити можливості лікування, інші сучасні досягнення, центр необхідно добудувати, модернізувавши при цьому діагностичну апаратуру і обладнання для реабілітації. Старшим дітям поки що немає можливості надати повноцінну допомогу через брак оснащення – комп’ютерних класів, спеціальних апаратів для механотерапії, приміщень і оснащення для профорієнтації. Дуже гостро відчувається потреба в новому закладі для реабілітації дітей, що мають тяжку нервову патологію. В ньому можна буде застосовувати новітні методики навчання побутовим і гігієнічним навичкам. Щоб не створювати чергу на реабілітацію, необхідно розширити пансіонат для проживання пацієнтів з різних регіонів України.

Слід розуміти, що, незважаючи на існування великої кількості проблем психолого-педагогічного та медико-соціального характеру у дітей-інвалідів, вирішити ці проблеми і питання неможливо без усунення дискримінації в суспільстві і без зміни негативного ставлення до людей з обмеженими можливостями. Нажаль, в нашій Державі недостатньо умов для повноцінного соціального функціонування таких людей. На сьогодні вони ізольовані в своїх квартирах та інтернатах без змоги принести користь державі. Можливо, якщо суспільство буде інформоване про потреби таких людей через засоби масової інформації, художні фільми, загально-освітні програми державного рівня, скоріше будуть створені умови для повноцінного функціонування людей з обмеженими можливостями і вони зможуть зайняти гідне місце в суспільстві, змінивши до себе негативне ставлення оточуючих. Саме в цьому сутність концепції соціальної психіатрії, яка розроблена та впроваджується в Україні.

Підготувала Тетяна Ільницька

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2011 Год

Содержание выпуска 5-3, 2011

  1. Чи буде в Україні надаватися послуга «раннє втручання»?

  2. Актуальные вопросы детской психиатрии

  3. Применение <font face="GreekMathSymbols">a</font>-агонистов в детской психиатрической практике

  4. Терапия аутизма с точки зрения доказательной медицины и клинического опыта

  5. Опыт применения риссета (рисперидона) при лечении шизофрении у подростков

  6. Коморбідна Патологія та супутні проблеми при гіперактивному розладі з дефіцитом уваги

  7. Сучасний протокол допомоги дітям та підліткам з депресією: перспективи його реалізації в Україні

  8. Лечение расстройств пищевого поведения у подростков: прогресс и проблемы

  9. Проблемы детской неврологии

  10. Ботулотоксин типа А (диспорт) в лечении детского церебрального паралича

  11. Руководство по диагностике и терапии эпилепсии

  12. Катамнез дітей, що перенесли судоми в неонатальному періоді

  13. Альфа-липоевая кислота в лечении диабетической нейропатии

  14. Дети-саванты. Ключи к пониманию природы гениальности

Содержание выпуска 2-1, 2011

  1. «… явные признаки интеграции нейронаук могут напоминать возврат к истокам психиатрии и неврологии, но уже на новом, более высоком методологическом уровне»

  2. Синдром неспокійних ніг в осіб старшого та похилого віку: недооцінений та недолікований «тіньовий» феномен

  3. Болезнь Альцгеймера

  4. Псевдодеменція і деменція: проблеми діагностики та лікування

  5. Расстройства настроения после инсульта: факторы риска развития депрессии

  6. Сосудистая деменция

  7. Влияние церебролизина на когнитивные функции и замедление кЭЭГ у лиц с сосудистой деменцией

  8. Современные представления о болезни Паркинсона: пять новшеств

  9. Леводопа и леводопофобия

  10. Оценка степени выраженности когнитивного дефицита у пациентов с болезнью Паркинсона

  11. Эпилепсия в пожилом возрасте

  12. Психодинамічно орієнтована психотерапія пацієнтів з інволюційними психозами

  13. Вегетативные и депрессивные расстройства у лиц с синдромом вегетативной дисфункции

  14. Место растительных природных препаратов при лечении депрессии: эффективность и безопасность

  15. Феномен Антоненко

Содержание выпуска 8 (35), 2011

  1. С юбилеем, «НейроNEWS»!

  2. Всемирный день психического здоровья

  3. Психическое здоровье: усиление борьбы с психическими расстройствами

  4. Мнение эксперта:<br> Психотерапия – важный компонент в лечении психических расстройств

  5. Новое в психиатрии

  6. Новое в эпилептологии

  7. Биполярное аффективное расстройство: диагностика, терапия, профилактика

  8. Нейропсихологія болю

  9. Розлади харчової поведінки у дітей<br> Організація надання кваліфікованої психіатричної допомоги в педіатричному медичному закладі

  10. Когнітивно-поведінкова модель розуміння та терапії обсесивно-компульсивного розладу

  11. Диагностика и медикаментозное лечение болезни Паркинсона

  12. Диагностика и медикаментозное лечение болезни Паркинсона (окончание)

  13. Комментарий

  14. РУКОВОДСТВО по диагностике и лечению болезни Альцгеймера

  15. Распространенность и характеристики недиагностированного БПР у больных с депрессивным эпизодом

  16. Безумец на троне. <br> Штрихи к психопатическому портрету Ивана Грозного

Содержание выпуска 7 (34), 2011

  1. «КПТ не вчить людей «позитивно» думати, вона спрямована на об’єктивне сприйняття реальності, звільнення від ілюзій, помилкових суджень та переконань»

  2. Новое в психиатрии

  3. Современное лечение эпилепсии: сфера применения и эффективность леветирацетама

  4. Новое в эпилептологии

  5. Современные представления о патогенезе болезни Паркинсона

  6. Cтимуляция пластичности и функционального восстановления после инсульта

  7. Рапимиг – «золотой стандарт» триптанов II поколения в терапии мигрени

  8. Расстройства пищевого поведения: психодинамическая концептуализация заболевания

  9. Руководство по диагностике и лечению первичной дистонии

  10. Диагностика и медикаментозное лечение болезни Паркинсона

  11. Альфа-липоевая кислота в лечении нейропатической боли у больных сахарным диабетом

  12. Тяжелая депрессия и трудные для лечения больные депрессией в стационаре: новые возможности терапии

  13. Влияние нейропептидов на функциональное состояние мозга у лиц с церебральной сосудистой патологией

  14. Сумерки идолов.<br> Заметки о клиническом случае Фридриха Ницше

Содержание выпуска 6 (33), 2011

  1. Джон Мэнринг: «Очевидно, что умению проводить эффективные психотерапевтические сессии нельзя научиться исключительно по учебникам…»

  2. Новое в психиатрии

  3. Новое в эпилептологии

  4. Влияние на систему хронобиологии: новые перспективы в терапии депрессии

  5. Новые молекулы в лечении шизофрении

  6. Современные принципы терапии биполярного расстройства

  7. Леветирацетам в лечении эпилепсии

  8. Расстройства пищевого поведения в детском и юношеском возрасте: фокус внимания на соматических последствиях

  9. Ламотриджин и вальпроат в лечении ювенильной миоклонической эпилепсии

  10. Применение венлафаксина у пациенток с большим депрессивным эпизодом в климактерический период

  11. Рекомендации по фармакологическому лечению нейропатической боли

  12. Воздействие гидросмина на слуховые нарушения вследствие вертебробазилярной недостаточности

  13. Место метаболической терапии в лечении кардионеврологических больных

  14. Роль статинов в комплексной терапии хронической ишемии головного мозга

  15. Аторвакор® и вестинорм® в терапии лиц с ишемическим инсультом в вертебробазилярном бассейне

  16. Аутизм изнутри. История Темпл Грэндин.

Содержание выпуска 1 (28), 2011

  1. Уважаемые коллеги!

  2. «Чем раньше будет проведена интервенция, тем больше шансов, что ребенок с аутизмом максимально приблизится к нормальной траектории психического развития»

  3. Мнение эксперта

  4. Терапевтические возможности лечения рассеянного склероза: новые подходы

  5. Новое в психиатрии

  6. Новое в эпилептологии

  7. Тригеминальная невралгия

  8. Мильгамма композитум в лечении диабетической полинейропатии

  9. Секрети леводопної терапії хвороби Паркінсона

  10. Практические рекомендации по ведению пациентов с депрессией

  11. Фармакотерапия обсессивно-компульсивного расстройства: современные тенденции

  12. Эффективность кветиапина XR в качестве монотерапии депрессии при биполярном аффективном расстройстве

  13. Анонс

  14. Эдгар По. Тоска по смерти

  15. Коротка інструкція для медичного застосування препарату Концерта® Concerta®

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 3 (158), 2025

  1. Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи

  2. Міфи і факти про аутизм

  3. Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії

  4. Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам

  5. Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії

  6. Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку

  7. Ефективність метакогнітивної терапії в лікуванні депресії, спричиненої емоційним вигоранням у медичного працівника під час війни в Україні

  8. Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах

  9. Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь

  10. Антон Брукнер: провінційний геній

Содержание выпуска 2 (157), 2025

  1. Алла Петрів: «Інвалідність — не тавро, а статус, який передбачає допомогу і захист особі зі стійкими порушеннями життєдіяльності»

  2. Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи

  3. Нетиповий «атиповий» оланзапін

  4. Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів

  5. Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення

  6. Можливості вдосконалення ведення пацієнтів із шизофренією

  7. Підвищений рівень тривожності в дітей і підлітків, які були свідками воєнного конфлікту: порівняльний аналіз, прогноз

  8. Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості

  9. Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин та стимуляторів, за винятком опіоїдів

  10. Амедео Модільяні: неприкаяний Моді

Рассылка

Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail

Подписаться

Архив рекомендаций