Ефективність вортіоксетину в лікуванні фізичних симптомів у пацієнтів із великим депресивним розладом


Великий депресивний розлад, окрім стійкого порушення настрою і втрати задоволення, часто проявляється фізичними симптомами, які чинять негативний вплив на перебіг захворювання та суттєво погіршують якість життя пацієнтів. Тому терапія у таких осіб має бути орієнтована не лише на зменшення симптомів депресії, а й на відновлення їх повноцінного функціонування. До вашої уваги представлено огляд статті M. C. Christensen et al. «Efficacy of vortioxetine on the physical symptoms of major depressive disorder», опублікованої у Journal of Psychopharmacology (2018; 32 (10): 1086–1097), у якій наведено результати метааналізу, що підтверджують ефективність застосування вортіоксетину у пацієнтів із депресією, супроводжуваною фізичними симптомами.

Для великого депресивного розладу (ВДР) ­характерні численні виснажливі симптоми, які охоплюють емоційні, фізичні та когнітивні сфери і призводять до серйозних наслідків у психосоціальному та ­професійному функціонуванні пацієнтів. Основні з них включають ­стійке порушення настрою і втрату інтересу/задоволення щодо більшості видів повсякденної діяльності (Otte etal., 2016). Крім того, у згаданих пацієнтів можуть бути наявні ­фізичні ­симптоми, зокрема втома/знесилення, порушення сну й апетиту, ­напруження м’язів, головний біль і загальні озна­ки болю, а ­також такі когнітивні розлади, як порушення концентрації уваги, погіршення пам’яті та труднощі в разі прийняття рішень (АРА, 2013; Singh and Gotlib, 2014).

Лікування пацієнтів із ВДР має відновлювати їх функціонування, хоча багато хто з них не досягає навіть ­ремісії депресивних симптомів (Papadimitropoulou etal., 2017). Так, дані метааналізу контрольованих клінічних дослід­жень засвідчили, що лише 30–50 % осіб досягають ­ремісії через 6–8 тижнів терапії ­антидепресантами (Warden etal., 2007). Особи із частковою ремісією можуть усе ще мати такі виснажливі симптоми, як ­безсоння, тривожність, анге­донія, апатія та проблеми з пам’яттю і ­концентрацією уваги (Fava etal., 2006; Mattingly etal., 2016; McClintock etal., 2011). Досягненню ­повного функціонального відновлення частково перешкоджає наявність залишкових депресивних проявів, які є предикторами раннього рецидиву, повторного загострення симптомів і хронізації захворювання (Judd etal., 1998, 2000; Kennedy and Paykel; 2004). Відомо, що у пацієнтів із ВДР здебільшого спостері­гають фізичні симптоми. Депресивний розлад, супровод­жуваний соматичними симптомами, є чи не найпоширенішою ознакою депресії в стаціонарних і амбулаторних умовах (Kapfhammer, 2006). За даними досліджень, ­близько 80–90 % пацієнтів скаржилися на фізич­ні симптоми, особливо соматичну тривожність і втомлюва­ність (Hamilton, 1989; Kirmayer etal., 1993).

В опублікованому пізніше метааналізі 14 досліджень пацієнтів із депресією зазначали, що 65 % пацієнтів повідомляли про больові відчуття (Bair etal., 2003). Натомість у дослід­жен­ні М. Fava etal. (2006) саме на фізичні симптоми (у вигляді сонливості/седації) скаржилися понад 40 % осіб, які відповіли на лікування антидепресантами та продовжували тривалий курс терапії. Зосеред­женість клініцистів на психологічних ознаках депресії може пере­шкоджати діагностуванню пацієнтів, у яких ­превалюють ознаки фізичних симптомів, що свідчить про важливість ретельного клінічного обстеження, яке не дозволить пропустити діагноз депресії (Rijavec and Grubic, 2012). Як відомо, наявність соматичних симптомів чинить негативний вплив на перебіг захворювання та відповідь на лікування (Greden, 2003). У пацієнтів із ­соматичними порушеннями перебіг ВДР частіше має хронічний характер, до того ж зростає ризик коморбідних тривожних ­розладів (Gerrits etal., 2012; Jaracz etal., 2016).

Антидеперсант вортіоксетин має мультимодальний механізм дії, безпосередньо модулює активність ­рецепторів та ­інгібує транспортер серотоніну; вказаний ­препарат схвале­ний для лікування ВДР (Sanchez etal., 2015). Ефективність і безпечність вортіоксетину при ВДР підтверджені під час виконання масштабної програми клініч­них дослід­жень, яка ­включала 17 короткострокових ­контрольованих ­плацебо дослід­жень, шість відкритих довгострокових додаткових досліджень та одне довгострокове щодо профілактики рецидивів. У них взяли участь понад 9 тис. 700 пацієнтів, і загалом охоплювали понад 3 тис. 450 пацієнто-­років (Baldwin etal., 2016a, 2016b; Florea etal., 2015; Melander etal., 2008). Терапія вортіоксетином у дозу­ваннях від 5 до 20 мг на добу суттєво зменшувала ­прояви депресивних симптомів, що визначали за шкалою для оцінювання депресії Монтгомері–Асберг (MADRS) або за 24-пунктовою версією шкали ­Гамільтона для оціню­вання вираженості ­депресії (HAM-D) (Kelliny etal., 2015). ­Результати зведеного аналізу даних короткострокових досліджень засвідчили достовірно вищі показники відповіді на лікування вортіоксетином і частоти ремі­сії порівняно з ­прийомом плацебо (Berhan and Barker, 2014; Kelliny etal., 2015). Дані метааналізу впливу ворті­оксетину на окремі показники, які оцінювали за ­певними пунктами шкали MADRS, підтверджують його сприятливий вплив на широкий діапазон депресивних ознак (Thase etal., 2016).

У короткострокових контро­льованих дослід­жен­нях із застосуванням вортіоксетину в межах 5–20 мг, порівняно з плацебо, препарат ­суттєво поліпшував когнітивні ­функції у пацієнтів із ВДР (виконавчу функцію, швидкість ­обробки інформації, увагу/ко­нцентрацію), що ­визначали за допомогою тесту заміни цифро­вих символів (Mahableshwarkar etal., 2015; McIntyre etal., 2016). Окрім того, результати мета­аналізу оцінюваних за шкалою дез­адаптації Шихана даних короткострокових дослід­жень (6–8 тижнів) із таким самим діапазоном дозувань ­препарату свідчили про поліпшен­ня функціонального ­стану та функціональної ремісії у ­дорослих пацієнтів із ВДР, а також про вірогідне та клініч­но значуще покращення якості життя (Boulenger etal., 2014; Florea etal., 2015; Wang etal., 2015).

Автори провели ретроспективний аналіз результатів ­п’яти короткострокових ­­контрольованих ­плацебо дослід­жень ефективності вортіоксетину в ­пацієнтів із ВДР. У цих дослід­жен­нях вони використовували як 24-пунктову ­шкалу для оцінювання вираженості депресії (HAM-D), так і ­шкалу Гамільтона для встановлення тривожності (HAM-A), що охоп­люють широкий діапазон фізичних симптомів, отримуючи у такий спосіб належні підстави для ретельного ­визначення потенційних ефектів щодо цих станів (Hamilton, 1960; Riskind etal., 1987; Hamilton, 1959a).

Матеріали та методи дослід­жен­ня

До аналізу ввійшли результати п’яти рандомізованих подвійних сліпих контрольованих плацебо багатоцент­рових короткострокових досліджень (тривалістю 6–8 тижнів), у яких ефективність вортіоксетину вивчали у зіставних популяціях дорослих пацієнтів із ВДР за до­помогою шкал HAM-D і HAM-A. Дослід­жен­ням було ­присвоєно ідентифікаційні номери (NCT); зведену характеристику п’яти короткострокових контрольованих плацебо досліджень ефективності вортіоксетину в осіб із ВДР наведено у таблиці. Аналізували дані щодо пацієнтів, які отримували вортіоксетин у дозуваннях у межах терапевтичного діапазону (тобто 5 або 10 мг/добу) або плацебо. Як кінцеві точки ефективності в усіх дослід­жен­нях оцінювали показники за шкалами MADRS, HAM-D і HAM-A. Дослід­жувану популяцію визначали як ­дорослих (віком 18–75 років), що відповідали таким критеріям:

1) первинний діаг­ноз ВДР відповідно до критеріїв Діаг­ностичного і статистичного керівництва щодо психічних розладів (DSM IV-TR);

2) поточний епізод ВДР тривалістю щонайменше 3 місяці, підтверджений за допомогою Короткого міжнародно­го нейропсихіатричного опитувальника — MINI (Sheehan etal., 1998);

3) загальна оцінка за шкалою MADRS 22, 26 або 30 під час скринінгу та візиту оцінки вихідного стану (Alvarez etal., 2012; Baldwin etal., 2012b; Henigsberg etal., 2012; Jain etal., 2013; Mahableshwarkar etal., 2013).

Таблиця. Зведена характеристика п’яти короткострокових контрольованих плацебо досліджень ефективності вортіоксетину у пацієнтів із ВДР

Таблиця. Зведена характеристика п’яти короткострокових контрольованих плацебо досліджень ефективності вортіоксетину у пацієнтів із ВДР

Дизайн, методи та аналіз основних параметрів ефективності вказаного препарату в рамках включених до мета­аналізу п’яти клінічних досліджень описані у фахових пуб­лікаціях (Alvarez etal., 2012; Baldwin etal., 2012b; Henigsberg etal., 2012; Jain etal., 2013; Mahableshwarkar etal., 2013). Усі вони відповідали принципам належної клінічної ­практики (International Conference on Harmonization, 1996), Гельсінській декларації (World Medical Association, 1964, 2008) і вимогам місцевих нормативних правових актів.

У вищезгаданих публікаціях аналіз базувався на оцінюванні фізичних симптомів депресії за шкалою HAM-D та HAM-A. Для дослід­жен­ня ефективності вортіоксетину щодо фізичних симптомів депресії проводили метааналіз результатів усіх п’яти досліджень. Статистичний аналіз базувався на повному наборі даних, визначеному в кожному дослід­жен­ні окремо. Усі статистичні тести мали двобічний характер. Так, статистично значущими вважали номінальні значення р < 5 %. Зміни проти вихідного ­рівня за окремими пунктами HAM-D і HAM-A проаналізовані (для кожного дослід­жен­ня та пункту окремо) з використанням моделі змішаного типу для повторних вимірювань; дані щодо типу лікування та медичного центру включали як чинники впливу, а вихідне значення — як коваріату, ­зважаючи на зв’язок між терапевтичним ефектом і вихідним ­рівнем показ­ника потижнево й використовуючи ­неструктуровану дисперсійно-коваріаційну матрицю.

Аналіз із використанням моделі змішаного типу для пов­торних вимірювань включав усі групи дозувань, застосовані в кожному дослід­жен­ні, але результати були повторно проаналізовані, щоб узгодити модель для різних досліджень. Стандартні метааналізи випадкових ефектів здійснювали із застосуванням результатів оцінювань за HAM-D і HAM-A, а також обчислювали ­стандартизовані середні відмінності від плацебо. Зокрема, стандарти­зовані оцінки (СО) отримали з визначенням стандартизованого розміру ефекту за Коуеном у рамках моделі змішаного типу для повторних вимірювань, причому відповідний знаменник виводився безпосередньо зі стандартної помилки цих показань при отриманні тих самих ­значень p для СО, що й для початкових оцінок.

Такий самий метааналіз повторно проводили для даних лише трьох досліджень (NCT00839423, NCT00635219 і NCT00735709), відокремлених від результатів для плаце­бо на момент первинної кінцевої точки, також за допомогою моделі змішаного типу для повторних вимірювань (Alvarez etal., 2012; Baldwin etal., 2012b; Henigsberg etal., 2012). Оскільки дозування 10 мг досліджували лише в цих трьох дослід­жен­нях, то результати для групи, яка отриму­вала 10 мг вортіоксетину, ідентичні даним метааналізу усіх п’яти досліджень. Крім того, пацієнтів зі значним ­рівнем вираженості симптомів тривоги (із показником за HAM-A≥ 20 на початковому етапі) аналізували як ­підгрупу. Слід зазначити, що ВДР із супутніми симптомами ­тривоги не тільки поширений, але зазвичай ­гірше піддається лікуванню, ніж ВДР без вираженої тривоги, тож такі ­пацієнти сформували клінічно значущу ­підгрупу для цього ­аналізу (Hirschfeld, 2001).

Результати дослід­жен­ня

Загалом 2 тис. 105 пацієнтів, які взяли участь у дослід­жен­нях, були рандомізовані за подвійним сліпим принципом на групи отримання плацебо (n = 850) і лікування вортіоксетином у дозуванні 5 мг (n = 861) чи 10 мг (n = 394). Відомо, що з них 2 тис. 89 осіб отримували досліджуваний препарат, а завершили лікування 1 тис. 729 пацієнтів. Частки тих, хто ­передчасно припинив участь у дослід­жен­ні, становили: 17,7; 16,6 і 17,7 % у групах отри­мання плацебо, 5 і 10 мг вортіоксетину відповідно.

Базові демографічні та клінічні характеристики були подібними для всіх досліджуваних груп: середній вік пацієнтів 44 роки; в усіх групах кількісно переважали жінки; більшість цих осіб належала до європеоїдної раси. Середня базова сумарна оцінка за MADRS і загальна оцінка за HAM-A становили приблизно 32 і 21 бал відповідно в усіх групах і в усіх п’яти дослід­жен­нях, тобто учасники мали приналежність до популяції пацієнтів із ВДР середнього та тяжкого ступенів зі значним рівнем тривоги.

Рисунок 1. Зміна показників за окремими пунктами шкали HAM-D через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином проти вихідного рівня

Рисунок 1. Зміна показників за окремими пунктами шкали HAM-D через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином проти вихідного рівня

В аналізі даних п’яти досліджень (NCT00839423, NCT00635219, NCT00735709, NCT00672958 і NCT00672620) спостерігали вірогідно вищу ефективність вортіоксетину, ніж плацебо, щодо зміни проти вихідного рівня показників за пунктами HAM-D: раннє безсоння (10 мг), середнє та пізнє безсоння (5 і 10 мг), соматична тривога (10 мг), загальні соматичні симптоми (5 і 10 мг) та симптоми з боку статевої системи (10 мг) (рис. 1). Для фізичних симптомів, оцінених за шкалою HAM-A, достовірний ефект вортіоксетину проти плацебо спостерігали за пунктом соматичного м’язового болю (5 мг) — різниця з плацебо (ΔП) -0,15, p = 0,021; симптомів з боку сечо­статевої системи (5 і 10 мг) — ΔП -0,15 і -0,28, p = 0,020 і p < 0,001 відповідно; вегетативних симптомів (10 мг) — ΔП -0,27, p = 0,025.

У підгрупі пацієнтів із ВДР та високим базовим рівнем тривожності значущий ефект вортіоксетину проти ­плацебо за показниками шкали HAM-D фіксували для раннього безсоння (5 і 10 мг) — ΔП -0,20 і -0,23, p = 0,022 і p = 0,025 відповідно; середнього безсоння (5 і 10 мг) — ΔП -0,19 і -0,39, p = 0,018 і p < 0,001 відповідно; пізнього безсоння (5 мг) — ΔП -0,26, p = 0,009; соматичної тривоги (5 і 10 мг) — ΔП -0,21 і -0,26, p = 0,039 і p = 0,012 відповідно; соматичних симптомів з боку шлунково-кишкового ­тракту (5 мг) — ΔП -0,17, p = 0,032; загальних соматичних симпто­мів (5 і 10 мг) — ΔП -0,27 і -0,28, p = 0,002 і p = 0,006 відповідно; симптомів з боку статевої системи (5 і 10 мг) — ΔП -0,21 і -0,38, p = 0,007 і p < 0,001 відповідно. Під час оцінювання за шкалою HAM-A у пацієнтів із супутньою тривогою спостерігали значущий вплив вортіо­ксетину на соматичний м’язовий біль (5 мг) — ΔП -0,20, p = 0,011, і симптоми з боку сечостатевої системи (5 і 10 мг) — ΔП -0,17 і -0,25, p = 0,029 і p = 0,035 відповідно.

Рисунок 2. Зміна вихідного рівня показників за окремими пунктами шкали HAM-D через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином

Рисунок 2. Зміна вихідного рівня показників за окремими пунктами шкали HAM-D через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином

Аналізуючи дані трьох досліджень (NCT00839423, NCT00635219 і NCT00735709), встановили статистично суттєве поліпшення у пацієнтів, які приймали вортіоксетин (5 і 10 мг), проти тих, хто отримував плацебо, за зміною від початкового рівня оцінок за HAM-D для всіх трьох пунктів безсоння, ознак соматичної тривоги, обох ­пунктів соматичних порушень (шлунково-кишкові й загальні) та скарг з боку статевої системи (рис. 2). Для фізичних симптомів, оцінюваних за шкалою HAM-A, фіксували значне поліпшення при лікуванні вортіоксетином проти прийому плацебо за ознаками ­соматичних ­м’язових, шлунково-кишкових симптомів (5 мг), симптомів з боку сечостатевої системи (5 і 10 мг) і вегетативних порушень (10 мг). Ефект, гранично наближений до значущого, спостерігали щодо пункту соматичних сенсорних ­симптомів (5 мг) — ΔП -0,10, p = 0,052 (рис. 3). У ­підгрупі ­пацієнтів із ВДР, супроводжуваним високим початковим рівнем тривожності (дані трьох досліджень), ­спостерігали достовірні сприятливі ефекти вортіоксетину, порівняно з плацебо, при оцінюванні за HAM-D для пунктів раннього безсоння (5 і 10 мг) — ΔП -0,29 і -0,23, p = 0,029 і p = 0,025 відповідно; середнього безсоння (5 і 10 мг) — ΔП -0,24 і -0,39, p = 0,022 і p < 0,001 відповідно; ­загальних соматичних симптомів (5 і 10 мг) — ΔП -0,33 і -0,28, p = 0,001 і p = 0,006 відповідно; соматичної тривоги (5 і 10 мг) — ΔП -0,32 і -0,26, p = 0,012 для обох значень; симптомів з боку статевої системи (5 і 10 мг) — ΔП -0,30 і -0,38, p = 0,004 і p < 0,001 відповідно.

Рисунок 3. Зміна вихідного рівня показників за окремими пунктами шкали HAM-A через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином

Рисунок 3. Зміна вихідного рівня показників за окремими пунктами шкали HAM-A через 6–8 тижнів лікування вортіоксетином

За даними метааналізу п’яти короткостроко­вих рандомізованих клінічних досліджень, вортіоксетин ­зменшував ознаки більшості фізичних симптомів ­депресії, оцінених за допомогою шкал HAM-D і HAM-A у пацієнтів із ВДР. Крім того, у підгрупі пацієнтів із ВДР і високим рівнем тривоги на початковому рівні також констатували зменшення ознак фізичних симптомів. Наявність фізичних симптомів у хворих на ВДР є значущим предиктором схильності до хронізації захворювання з меншою ймовірністю відповіді на лікування і ремісії депресивних симптомів (Gerrits etal., 2012; Jaracz etal., 2016). Залишкові фізичні симптоми можуть також підвищувати ризик розвитку рецидиву (Greden, 2003). Автори додають, оскільки коморбідні тривожні розлади спостерігають у значної частини хворих на ВДР (~ 30–50 % залежно від популяції), дані про ефективність вортіоксетину щодо фізичних симптомів депресії у таких пацієнтів є обнадійливими (Kessler etal., 2015). Результати метааналізу 10 короткострокових рандомізованих контрольованих плацебо досліджень застосування вортіоксетину у пацієнтів із ВДР і високим рівнем тривожності засвідчили ефективність вказаного препарату щодо зменшення ознак депресії та тривоги (Baldwin etal., 2016b). Отримані дані ефективності вортіоксетину щодо фізичних симптомів депресії підтверджують раціональність його ­застосування у пацієнтів із ВДР і високою тривожністю, які часто не реагують задовільно на альтернативну терапію антидепресантами.

Попри те, що патофізіологія депресії багато в чому залишається нез’ясованою, ймовірно, що психологічні й фізичні депресивні симптоми можуть бути пов’язані з аномаліями серотоні­нової (5-НТ) і норадреналінової (НА) нейротрансмісії (Fava, 2003). Наприклад, як 5-НТ, так і НА, очевидно, чинять вплив на контроль болю. Цей факт ­узгоджується з даними про те, що їхня ­аналгетична дія, судячи з усього, опосередковується за допомогою загальних низхідних шляхів болю (Fava, 2003; Jones, 1991; Richardson, 1990; Willis and Westlund, 1997). У доклінічних дослід­жен­нях продемонстровано ключову роль 5-НТ7-рецептора в регу­ляції циркадних ритмів і сну — фізіологічних функцій, які часто порушуються у пацієнтів із ВДР (Hedlund, 2009; Monti and Jantos, 2014).

Дані інших доклінічних дослід­жень засвідчили, що вортіоксетин модулює ­кілька систем нейромедіаторів, зокрема ГАМК-, глутамат-, ­серотонін-, норадреналін-, допамін-, гістамін- і холінергічну ­системи, через складні механізми, які включають інгібування транспортера серотоніну і модуляцію декількох підтипів 5-НТ-рецепторів, наприклад 5-НТ7-рецептор (Sanchez etal., 2015). Крім того, у дослід­жен­нях аналгетичної активності гризунів виявлено потенціал вортіоксетину для зменшення болю цент­рального генезу, хоча ефекту щодо ­болю при запаленні не спостерігали (CHMP, 2013). Модуляція нейротранс­мітерів, задіяних у провідних шляхах болю, може опосередковувати аналгетичну реакцію, полегшуючи в такий спосіб болісні фізичні симптоми, пов’язані з депресією (Kelliny etal., 2015; Kurian etal., 2009; Mork etal., 2012).

Статева дисфункція — фізичний симптом, що часто супроводжує депресію, а також є поширеним побічним ефектом багатьох антидепресантів. У межах програми клінічних досліджень ефективності вортіоксетину проспективні дані щодо частоти сексуальної дисфункції, потенційно пов’язаної з лікуванням, проти плацебо, було отримано за допомогою Арізонської шкали оцінювання сексуальної дисфункції. Терапія вортіоксетином у дозуванні 5–20 мг пов’язана зі збільшенням частоти сексуальної дисфункції, потенційно пов’язаної з лікуванням, на 5 %, що є відносно низьким рівнем проти інших антидепресантів (Jacobsen etal., 2016; Kennedy etal., 2016).

У рандомізованому подвійному сліпому ­дослід­жен­ні ліку­вання пацієнтів із ВДР, які мали сексуальну дисфункцію, пов’язану з прийомом селективного ­інгібітора зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), змінювали на ­терапію вортіоксетином або есциталопрамом. Вортіоксетин, ­порівняно з есциталопрамом, суттєво поліпшував статеве функціо­ну­вання, що засвідчило його клінічну значущість для зменшення ознак цього специфічного, але важливого ­фізичного симптому депресії (Jacobsen etal., 2015b).

Антидепресанти з достовірною ефективністю щодо різних симптомів можуть надати клініцистам ­адекватну можливість для розв’язанні проблем, пов’язаних із ліку­ванням ВДР. Терапія вортіоксетином суттєво зменшує ознаки когнітивних розладів, які супроводжують ВДР, поліпшуючи виконавчу функцію, увагу/швидкість оброб­лення інформації та пам’ять, а також функціональ­ну здатність пацієнта (Harrison etal., 2016; McIntyre tal., 2016; Christensen etal., 2016, 2018; Mahableshwarkar etal., 2015).

Ці покращення разом зі сприятливим впливом на фізичні симптоми можуть надати пацієнту з ВДР реальну можливість для його повного функціонального відновлення.

Висновки

Автори зазначають, що наявні певні ­обмеження для таких аналізів, які можуть позначатися на інтерпретації даних. Усі дослід­жен­ня проводили ретроспективно, з використанням даних п’яти короткострокових досліджень, дизайн яких передбачав оцінювання різних первинних результатів. Визначення рівня соматичних симптомів не було специфічною кінцевою точкою, також не застосовували спеціальні шкали для оцінювання соматичних симптомів, зокрема показників болю або безсоння. Серед часто використовуваних шкал оцінювання широкого спектра антидепресивних ефектів у клінічних реєстраційних випробуваннях, таких як MADRS або HAM-D, саме HAM-D дає змогу фіксувати показники щодо більшості фізичних симптомів депресії у широкій популяції пацієнтів із ВДР.

Вортіоксетин — антидепресант, схвалений для викори­стання в діапазоні дозувань 5, 10, 15 і 20 мг. За ­допомогою шкали HAM-D вимірювали антидепресивну ­дію в дослід­жен­нях вортіоксетину в дозах 5 і 10 мг, тож ефективність препарату у дозуваннях 15 і 20 мг щодо фізичних симптомів депресії не могла бути оціненою. Проте в програмі клінічних досліджень ефективності вортіоксетину продемонстровано залежність «доза-ефект» для ­загальної ефективності препарату, до того ж аналіз за ­окремими ­пунктами шкали MADRS підтвердив цю залежність для діапазону дозувань (Thase etal., 2016).

Підсумовуючи дані проведеного аналізу, ­автори ­дійшли висновку, що терапія вортіоксетином може сприяти значному поліпшенню фізичних симптомів у пацієнтів із ВДР, зокрема в осіб із ВДР і високим рівнем ­симптомів ­тривоги. Отримані результати мають важливе значення для досягнення таких терапевтичних цілей при ­лікуванні хворих на ВДР, як забезпечення максимального полегшення симптомів захворювання та повне ­функціональне відновлення пацієнтів.

Підготувала Ірина Сидоренко