Алла Петрів: «Інвалідність — не тавро, а статус, який передбачає допомогу і захист особі зі стійкими порушеннями життєдіяльності»
сторінки: 6-10
Батьки дітей із розладами спектра аутизму часто цікавляться: що таке інвалідність, для чого її встановлювати, якою є процедура оформлення інвалідності дитині? Якими є критерії отримання підгрупи А та терміни, на які її можуть надавати? Що таке оцінювання повсякденного функціонування особи? Як змінився порядок встановлення інвалідності особам після 18 років? Які законодавчі акти варто знати, щоб ефективно захищати інтереси дитини з інвалідністю? Ці та інші питання, що стосуються інвалідності осіб з аутизмом ми обговорили з дитячою лікаркою-психіатринею вищої категорії, дитячою психотерапевткою, завідувачкою Центру раннього втручання КНП «Львівське ТМО 2» Аллою Петрів.
– Що таке інвалідність і чому батьки бояться оформляти інвалідність своїм дітям?
– Конвенція про права людей з інвалідністю визначає їх як «осіб зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, такими, що в поєднанні з різними бар’єрами / перешкодами можуть завадити їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими» (Ст. 1 Конвенції).
На жаль, в Україні поняття про людину з інвалідністю досі асоціюється виключно з офіційним медичним підтвердженням статусу такої особи. Це значно звужує коло тих, хто може претендувати на допомогу держави і суспільства. Водночас в українському суспільстві таке «медичне» розуміння поняття інвалідності перетворило її на стигму. Крім того, стигми, соціальні стереотипи та упередження стосовно цих осіб відіграють значну роль в обмеженні можливостей залучення згаданої категорії осіб до громадського життя та спричиняють значну соціальну та особисту шкоду.
Інвалідність живе в суспільстві, а не в особі… Діти з інвалідністю страждають не лише через проблеми зі здоров’ям і непристосованість суспільства. На жаль, вони досі часто потерпають від дискримінації (через суспільне упереджене ставлення) та булінгу (через свою «інакшість»). Батьки мають серйозні проблеми з прийняттям власної дитини з інвалідністю, адже вони теж є «жертвами» суспільних стереотипів.
Власне, долання культурної прірви між людиною з інвалідністю і суспільством варто почати з розширення поняття «інвалідність» і, можливо, навіть введення нового терміна на кшталт «неповносправність» та донесення до суспільної свідомості розуміння того, що поняття «інвалідність» / «неповносправність» стосується передусім прав людини, а не стану її здоров’я чи вад розвитку. Наслідком поширених соціальних стереотипів стали страхи батьків стосовно встановлення дитині інвалідності. Вони побоюються, що інвалідність — це тавро, яке завжди буде на їхній дитині і на всій її сім’ї.
Помилково батьки вважають, що така дитина не зможе відвідувати дитячий садок, навчатися в загальноосвітній школі, вступати до коледжу чи вищого навчального закладу (ВНЗ). Утім, усе це МІФ! А першочерговою причиною цих страхів є недостатня обізнаність суспільства щодо питань, пов’язаних із інвалідністю.
Стигми, соціальні стереотипи та упередження стосовно осіб з інвалідністю відіграють значну роль в обмеженні можливостей залучення їх до громадського життя і спричиняють значну соціальну та особисту шкоду
Інвалідність — не тавро, а статус, який передбачає допомогу і захист особі зі стійкими порушеннями життєдіяльності. Оформлення статусу інвалідності дітям із діагнозом «розлад спектра аутизму» (РСА) у жодний спосіб не обмежує реалізацію їхніх прав. Ба більше, у разі поліпшення стану такої дитини статус інвалідності може бути скасовано. Тож інвалідність — це не вирок, не те, чого треба боятися, адже це не є перешкодою для відвідування дитячого садочка або школи, чи навчання у ВНЗ. Навпаки, особи з інвалідністю мають пільги під час вступу до коледжу чи ВНЗ. Можливість навчатися залежить не від того, є чи немає в дитини інвалідності, а від її здібностей. Оформлення інвалідності — це виключно можливість отримувати допомогу від держави для полегшення життя такої дитини та її близьких.
– Що таке соціальна допомога без встановлення інвалідності та як її оформити дитині?
— Закон України «Про державну допомогу сім’ям із дітьми» передбачає можливість отримання відповідної соціальної допомоги без встановлення інвалідності дитині з тяжким захворюванням чи розладом, яка не має ще цього статусу. Процедура одержання цієї допомоги є такою: сімейний лікар, педіатр чи профільний лікар (дитячий психіатр) скеровує дитину для проходження обстеження до закладу охорони здоров’я (ЗОЗ), який надає відповідну психіатричну допомогу дітям.
У кінцевому підсумку дитина отримує Консультативний висновок спеціаліста (форма № 028/о) на підставі даних амбулаторного обстеження або Виписку з медичної карти стаціонарного хворого (форма № 027/о) із діагнозом за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) і рекомендацією призначити соціальну допомогу без встановлення інвалідності, якщо діагноз і стан дитини відповідає переліку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1161 від 27.12.2018 «Про затвердження переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність».
Далі сімейний лікар скеровує таку особу на засідання лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), яка видає відповідну довідку про наявність у дитини тяжкого перинатального ураження нервової системи, тяжкої вродженої вади розвитку, рідкісного (орфанного) захворювання, онкологічного чи онкогематологічного захворювання, дитячого церебрального паралічу, тяжкого психічного розладу, цукрового діабету I типу (інсулінозалежного), гострого або хронічного захворювання нирок IV ступеня; про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа чи паліативної допомоги (форма № 080-3/о) відповідно до Наказу МОЗ України № 407 від 09.03.2021 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовують у закладах охорони здоров’я».
Із цією довідкою батьки звертаються до Управління соцзахисту, де і має бути призначено дитині відповідну соціальну допомогу. Довідку форми № 080-3/о видають терміном на рік. За рік після повторного обстеження такій дитині за наявності медичних показань може бути рекомендовано встановлення інвалідності.
– Чи змінилася процедура оформлення інвалідності у зв’язку з реформою медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) в Україні?
– У зв’язку з реформою МСЕК, яка стартувала в січні 2025 року, докорінно змінено процедуру встановлення інвалідності чи продовження її строку особам після досягнення ними віку 18 років. Порядок її встановлення чи продовження дітям натепер не змінено. Хоча наказом МОЗ України № 2067 від 10.12.2024 внесено зміни до Індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю та до інструкції щодо її заповнення.
– Дуже часто батьки цікавляться процедурою оформлення інвалідності для дитини. Чи можете її нагадати?
– Вирішення питання про встановлення інвалідності дитині належить виключно до компетенції ЛКК. Є відповідні законодавчі акти, які чітко регламентують порядок встановлення інвалідності дітям. Зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України № 917 від 21.11.2013 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям», Наказ МОЗ № 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років», Наказ МОЗ України № 482 від 04.12.2001 «Про затвердження порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років».
Інвалідність встановлюють дітям до досягнення ними віку 18 років за наявності стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження її життєдіяльності, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу щодо відновлення. Перелік захворювань і патологічних станів, що дають право на встановлення дітям статусу інвалідності відразу до досягнення ними віку 16 років визначається Наказом МОЗ № 454/471/516 від 08.11.2001. Процедура встановлення чи продовження інвалідності дитині є такою: сімейний лікар скеровує таку особу на обстеження до ЗОЗ, який надає відповідну психіатричну допомогу. Дитина після обстеження отримує Консультативний висновок спеціаліста (форма № 028/о) на підставі даних амбулаторного обстеження або Виписку з медичної карти стаціонарного хворого (форма № 027/о) із діагнозом за МКХ-10 і рекомендацією призначити соціальну допомогу дитині з інвалідністю, якщо її діагноз і стан відповідає переліку, затвердженому Наказом МОЗ № 454/471/516 від 08.11.2001.
Закон України «Про державну допомогу сім’ям із дітьми» передбачає можливість отримання відповідної соціальної допомоги без встановлення статусу інвалідності дитині з тяжким захворюванням чи розладом
Лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, готує та подає на розгляд членів ЛКК документи для встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А». При цьому згаданий фахівець має бути присутнім під час проведення засідання комісії для інформування про стан дитини.
На розгляд комісії лікар подає такі документи:
- Історію розвитку дитини за формою МОЗ.
- Виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров’я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням, згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров’я 10-го перегляду, діагнозу та коду.
- План медичної реабілітації.
- Документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.
Члени ЛКК на день проведення медико-соціальної експертизи готують за формою, затвердженою МОЗ, відповідний медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення їй категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» (у разі відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» з належним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, у якій зазначають реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавців.
Поняття «інвалідність»/«неповносправність» стосується передусім прав людини, а не стану її здоров’я чи вад розвитку
Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, у якому вона перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а в разі первинного встановлення категорії «дитина з інвалідністю» — до органу соціального захисту населення за місцем її проживання.
– Чи можна потрапити на ЛКК, якщо сімейний лікар відмовляє в цьому скеруванні?
— Згідно із законодавчими актами, що регламентують роботу членів ЛКК, на проходження обстеження має скеровувати саме лікар первинної ланки, тобто сімейний лікар. Якщо в дитини є консультаційний висновок із рекомендацією призначити соціальну допомогу дитині з інвалідністю, лікар зобов’язаний підготувати необхідний пакет документів і скерувати таку особу на ЛКК. Слід пам’ятати, що Консультаційний висновок дійсний до шести місяців.
Якщо термін висновку закінчився до подачі його на ЛКК, необхідно пройти повторне обстеження і отримати новий консультаційний висновок. Якщо за наявності всіх необхідних документів сімейний лікар відмовляється скерувати дитину на ЛКК, батьки можуть звернутися безпосередньо до голови ЛКК або подати скаргу керівникові ЗОЗ.
– Чи можливо оформити інвалідність у разі наявності в дитини затримки психічного розвитку?
– Затримка психічного розвитку не є діагнозом, це синдром, який може належати до структури певного діагнозу. Із приводу наявності самої лише затримки психічного розвитку соціальну допомогу не надаватимуть, але таку дитину слід належно обстежити для встановлення коректного діагнозу (відповідно до МКХ-10).
– Чи може бути причиною відмови у встановленні статусу інвалідності вік дитини до трьох років?
– Інвалідність призначають у будь-якому віці за наявності відповідних підстав, це стосується не лише психіатричних діагнозів. Але щодо РСА, то навіть «золотий стандарт» — показник за першим блоком шкали спостереження для діагностування РСА (ADOS) — дає змогу встановити до трьох років лише групу ризику розвитку аутизму.
– Якими є критерії для отримання дитиною підгрупи А і на які терміни вона встановлюється?
– Підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
Критеріями є обмеження здатності до:
- Самообслуговування — нездатність виконувати активність повсякденного життя, потреба в постійній сторонній допомозі, повна залежність від інших.
- Пересування — нездатність до самостійного пересування, потреба в постійній або регулярній частковій допомозі інших осіб.
- Орієнтації — нездатність визначити місце свого перебування в просторі або напряму свого руху, потреба в постійній сторонній допомозі.
- Спілкування — нездатність передавати інформацію у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку.
- Контролю поведінки — нездатність усвідомленого управління своїми діями, реакціями та поведінковими моделями, неможливість їх корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб.
- Навчання — значне обмеження здатності до набуття нових знань, навичок.
- Трудової діяльності — здатність до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.
У Постанові Кабінету Міністрів України № 917 від 21.11.2013 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» не чітко прописано ступені обмеження життєдіяльності такої особи, що призводило до частих суперечок щодо правильності призначення, чи навпаки, відмови в призначенні підгрупи А дитині.
Нова Постанова Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» містить чітку Класифікацію основних критеріїв життєдіяльності та ступенів їх виразності.
Наразі є такі ступені обмеження життєдіяльності:
- Легкий ступінь — незначні труднощі у виконанні деяких повсякденних завдань, але здатна справлятися з основними функціями без сторонньої допомоги.
- Помірний ступінь (1-й ступінь) — помітні труднощі у виконанні повсякденних завдань, як-от навчання, робота, спілкування, орієнтація, контроль за поведінкою, пересування та самообслуговування.
- Виразний ступінь (2-й ступінь) — істотні труднощі у виконанні більшості основних активностей, які можуть призводити до значних обмежень у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, потребуючи регулярної допомоги або спеціальних заходів для поліпшення рівня якості життя.
- Значний ступінь обмеження (3-й ступінь) — серйозні порушення функцій органів і систем, які призводять до неможливості або істотного зниження особою здатності виконувати основні життєві функції, що супроводжується потребою в сторонній допомозі для забезпечення базових потреб, як-от догляд, харчування та пересування.
Легкий ступінь обмеження життєдіяльності не передбачає статусу інвалідності. Його встановлюють особі з 1–3-м ступенем обмеження життєдіяльності. Значний ступінь обмеження (3-й ступінь) відповідає інвалідності підгрупи А в дітей або 1-й групі інвалідності в дорослих. Підгрупу А призначають дитині на термін встановлення інвалідності.
Якщо під час встановлення інвалідності в дитини немає критеріїв для призначення підгрупи А, цей медичний висновок може бути переглянуто під час контролю виконання індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, що проводиться не рідше ніж раз на два роки. За погіршення стану такої дитини в період між цими переглядами батьки / опікуни можуть самостійно звернутися до фахівців ЛКК або скерувати її до сімейного лікаря, а за наявності відповідних підстав буде встановлено підгрупу А. У разі поліпшення стану такої особи відповідно до рішення ЛКК підгрупу А може бути скасовано.
– Що робити, якщо сімейний лікар чи психіатр відмовляє батькам в отриманні дитиною підгрупи А?
– Варто нагадати, що жоден окремий фахівець не може ані призначити підгрупу А, ані відмовляти в її отриманні. Лікар може лише висловити власну думку, яку члени ЛКК мають розглянути і взяти до уваги.
Рішення щодо встановлення статусу інвалідності чи підгрупи А фахівці ЛКК приймають виключно колегіально, на підставі даних обстеження та документів, про які вже йшлося раніше. За наявності всіх необхідних документів та підстав, передбачених відповідними постановами, жоден лікар не може відмовити ані в оформленні інвалідності дитині, ані в отриманні підгрупи А. Крім того, дії будь-якого такого спеціаліста можуть бути оскаржені батьками / опікунами дитини в судовому порядку.
– Якщо дитині встановлено інвалідність у віці до 18 років у зв’язку з РСА, але батьки хочуть отримати підгрупу А, чи обов’язково до основного діагнозу додавати відомості про супутні порушення інтелектуального розвитку?
– Якщо в дитини є кілька розладів чи захворювань, за яким можливе встановлення статусу інвалідності, то батьки можуть обирати, за яким саме діагнозом це відбуватиметься. Але всі наявні патологічні стани мають бути підтверджені консультаційними медичними висновками відповідних фахівців, які необхідно надати до ЛКК.
Оформлення підгрупи А залежить не від конкретного діагнозу, а від ступеня обмеження життєдіяльності. У консультаційних висновках, поданих на розгляд ЛКК, має зазначатися виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
– Що змінилося в зв’язку з реформою МСЕК у встановленні чи продовженні інвалідності?
– У січні поточного року стартувала реформа роботи МСЕК, яка докорінно змінила процедуру встановлення чи продовження статусу інвалідності особам після досягнення ними віку 18 років. Замість ліквідованих МСЕК рішення щодо встановлення інвалідності, призначення допоміжних засобів реабілітації та інших аспектів прийматимуть члени експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування.
Підставою для встановлення інвалідності підгрупи А є виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність дитини від постійного стороннього догляду
Саме на підставі витягу з рішення експертної команди люди з інвалідністю зможуть отримувати (або продовжувати отримувати) пільги, пенсійні виплати, допомоги, компенсації, надбавки. Витяг із рішення експертної команди також може слугувати для цілей, визначених законами України «Про військовий обов’язок та військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено:
- Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
- Порядок оцінювання рівня повсякденного функціонування особи.
- Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
- Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи.
- Критерії встановлення інвалідності.
– Якими є критерії визнання особи з інвалідністю?
– Постанова Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» визначає такі критерії встановлення статусу інвалідності:
- Стійкі порушення функцій організму — хвороба триває не менш ніж 12 місяців або очікується, що вона триватиме щонайменше рік або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне поліпшення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування.
- Обмеження життєдіяльності — помірний (1-й ступінь), виразний (2-й ступінь) або значний (3-й ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю власної поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
- Необхідність у заходах соціального захисту — потреба в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг із реабілітації, паліативної допомоги; забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для застосування в амбулаторних та побутових умовах.
— Яким є порядок встановлення чи продовження інвалідності особам, які досягли віку 18 років?
– Порядок встановлення чи продовження інвалідності дорослим особам є таким:
- Лікар-куратор (профільний фахівець, який веде пацієнта) створює в електронній системі направлення до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування в лікувальному закладі за вибором самого пацієнта. Історію хвороби та результати обстежень додають у сканованому вигляді.
- Пацієнт отримує електронний лист із датою, часом, місцем і типом засідання. Лікар бачить статус справи в електронній системі охорони здоров’я (ЕСОЗ).
- На день проведення оцінювання надається доступ до документів. Лікарі команди під час оцінювання можуть визначити потреби в додаткових обстеженнях та самі видати електронне направлення в ЕСОЗ.
- Усі матеріали — справу, протокол, рішення, рекомендації — заповнюють і зберігають в електронному вигляді.
- Пацієнт отримує витяг із рішенням електронною поштою або рекомендованим листом. Члени експертної команди мають розглядати справу не більш ніж 30 днів.
- Якщо особа не погоджується з медичними висновками, таке рішення можна оскаржити. Для цього потрібно подати скаргу безпосередньо до Центру оцінювання функціонального стану особи.
– Чи правда, що після досягнення особою віку 18 років діагноз «аутизм» змінюється на якийсь інший, наприклад, «шизофренія» чи «розумова відсталість»?
– Якщо йдеться про РСА, то після досягнення дитиною віку 18 років цей діагноз не змінюється. При цьому в пацієнта можуть бути й інші розлади, наприклад, шизофренія чи розумова відсталість, але на діагноз РСА це не матиме впливу. Зауважу, що під час своєї роботи лікарі зобов’язані використовувати Національний класифікатор України — НК 025:2021 «Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я», який відповідає МКХ-10. Але в цій класифікації немає РСА, а є термін «дитячий аутизм» чи «атиповий аутизм». Тож у клінічній практиці психіатри часто стикаються з труднощами під час встановлення діагнозу «дитячий аутизм» дорослим особам. Сподіваюсь, що в процесі реформи ці моменти вдасться усунути.
Діагностику аутизму мають виконувати відповідно до критеріїв МКХ-10 як у дитячому, так і в дорослому віці. Зміна діагнозу «аутизм» на інший, зокрема «шизофренія», «розумова відсталість», «розлад особистості» лише на підставі досягнення пацієнтом повноліття є неправомірною. РСА можуть бути підставою для встановлення інвалідності і в дорослому віці. І навпаки, зміна діагнозу не є передумовою для встановлення особі інвалідності.
– Чи може бути діагностовано РСА в дорослому віці і встановлена інвалідність такій особі?
– Так, РСА можуть бути діагностовані в дорослому віці відповідно до їх критеріїв. У разі виявлення в такої особи під час проведення оцінювання повсякденного функціонування критеріїв інвалідності їй може бути встановлено такий статус відповідної групи.
– Чи кожна дитина з РСА в дорослому віці підлягає встановленню чи продовженню інвалідності?
–Наявність в особи встановленого в дитячому віці діагнозу РСА є підставою для скерування її для оцінювання повсякденного функціонування особи. Фахівці експертної команди мають встановити наявність у неї критеріїв для визнання особи з інвалідністю. За підтвердження цих критеріїв такій особі буде встановлено інвалідність відповідної групи, яка залежатиме від ступеня обмеження її життєдіяльності.
– Які особи з РСА не підлягають встановленню статусу інвалідності?
– Групу інвалідності не встановлюють особі після досягнення нею віку 18 років, якщо вона має:
- Розвинені соціально-комунікативні навички.
- Сформовані навички мовлення, які використовують для соціальної комунікації (можуть бути мовні стереотипи, але в незначній кількості).
- Сформовані навички самообслуговування.
- Здатність до навчання (у загальноосвітніх навчальних закладах, можливо, інклюзивно).
- Симптоми, які піддаються психолого-педагогічній корекції та медикаментозному лікуванню й істотно не позначаються на поведінці та адаптації.
Насамкінець хочу зазначити, що наявність певного розладу чи захворювання не є підставою для встановлення інвалідності. Тож пацієнт із РСА не є автоматично особою з інвалідністю. Інвалідність — це такий функціональний стан особи, коли наявні певні критерії порушення життєдіяльності, що обов’язково зумовлює необхідність її соціального захисту.
Підготувала Лариса Мартинова
/thumbs/widget_nn25_2-157_titul-1.jpg)
/thumbs/widget_nn25_1-156_titul-1.jpg)
