сховати меню

Практичні настанови щодо лікування тиків у пацієнтів із синдромом Туретта і хронічними тикозними розладами

сторінки: 46-51

Тикозні розлади сьогодні є поширеною групою порушень нейророзвитку, для яких характерний високий рівень коморбідності з іншими психічними захворюваннями. Їх діагностування та лікування наразі залишаються одними з найактуальніших проблем, асоційованих із цілою низкою труднощів. До вашої уваги представлено стислий огляд практичних настанов щодо лікування тиків у пацієнтів із синдромом Туретта і хронічними тикозними розладами, які розроблені робочою групою Американської академії неврології (AAN, 2019).

Під час розроблення практичних настанов ­автори використовували відомості ­чотирьох типів: ­висновки, зроб­лені на ­підставі ­даних доказової меди­цини із систематич­ного ­огляду; загально­визнані принципи надання медичної ­допомоги; переконливу доказову інформацію, що стосується ­подібних ­станів; дедуктивні висновки, зроблені на підставі ­інших ­вихідних ­положень.

Наведені настанови мають три ­рівні ­доказовості. За ­найсильнішого ­рекомендаційного рівняА вживається термін «­необхідно». Таких рекомен­дацій небагато, оскільки вони ­ґрунтуються на доказо­вих даних найвищого ­рівня доказовості.

Для рівняВ ­послуговувалися ­терміном «слід»; цих настанов дещо більше, адже вимоги до них не такі ­суворі, однак і вони ­базуються на ­доказових даних належної ­якості з урахуванням балансу користь–­шкода. Рівню С відповідає ­термін «можна».

Представлені настанови належать до найнижчого допусти­мого рівня рекомендацій, які Американ­ська академія неврології (AAN) вважає корисним у межах клініч­ної прак­тики.

Консультування щодо природної динаміки синдрому Туретта

вгору

Надання членам сімей пацієнтів із синдромом ­Туретта інформації про особливості перебігу розладу може допомогти прийняттю рішень щодо його лікування. Як правило, перші прояви ­неконтрольованих рухів або звуків ­починаються ще в дитячому віці, ­хвороба пере­бі­гає з періо­дич­ним ­поліпшенням і погіршенням стану.

Пік тяжкості тиків зазвичай припадає на вік від 10 до 12 років, ­причому в багатьох дітей такі ­прояви ­зменшуються у підлітковому віці (Bloch, 2006).

У поздовжньому дослід­жен­ні ­виявлено, що тяжкість тику щорічно знижувалася протягом під­­літ­кового віку, при цьому у 18 % підлітків віком від 16 ­років ­тиків не спостерігалось, а 60 % мали ­лише мінімальні або помірні прояви тиків через 6 років після первин­ного ­обстеження (Groth, 2017).

Доказових даних на підтверд­жен­ня того, що чим рані­ше розпочати лікуван­ня, тим ефективнішим воно має бути, нині бракує. Оскільки через певний час прояви ­тиків ­можуть зменшуватися, ­динамічне ­спостереження є прийнят­ним підходом у разі, якщо в осіб із ­тиками функціону­вання не пору­шене. Тобто за ­таких ­випадків можливе застосу­вання ­комплексних поведінкових інтер­венцій при тиках (КПІT), якщо пацієнт моти­вований до лікування.

Якщо за ­природного розвитку за­хворю­вання настає часткова або повна ­ремісія, медикаментозні засоби, призначені для лікування тиків у дитинстві, згодом ­можуть ­стати недоцільними.

Реко­мендації щодо ­інформування про перебіг синдрому ­Туретта наведено у таблиці 1.

nn19_7_4651_t1.jpg

Таблиця 1. Рекомендації щодо інформування про перебіг синдрому Туретта

Психоосвіта, роль учителів і класу

вгору

Синдром Туретта є поширеним нейропсихіатричним розладом, на який сьогодні страждає близько 1 % школя­рів (Knight, 2012). Для підвищення рівня знань щодо вказаного ­порушення, його ­причин, механізмів розвитку та можливих варіантів ­лікування застосовують психо­освіту. Такі втручання сприяють кращому ­ставленню одно­літків, поліп­шують ­знання викладачів про нервовий ­розлад, а також мають позитивний ­вплив на стан пацієнтів із цим захворюванням (Nussey, 2013).

nn19_7_4651_t2-300x116.jpg

Таблиця 2. Рекомендація щодо психоосвіти вчителів і однолітків пацієнтів із синдромом Туретта

У таблиці 2 представлено настанови щодо ­психоосвіти вчителів і однолітків пацієнтів із синдромом Туретта.

Оцінювання тяжкості та лікування розладу з дефіцитом уваги та гіперактивністю у дітей із тиками

вгору

Розлад із дефіцитом уваги та гіпер­активністю (РДУГ) часто виявляють у пацієнтів із синдромом Туретта, його поширеність може становити від 30 до 50 % (Kurlan, 2002; Hirschtritt, 2015). Декілька досліджень були присвячені вивченню медикаментозної терапії як РДУГ, так і тиків у дітей з обома розладами, ­а саме дії психостимуляторів та атомоксетину. Отримані дані ­підтвердили ефективне зменшення проявів симптомів РДУГ без супутнього погіршення вираженості ­тиків.

У дітей із тиками і РДУГ лікування клонідином і метил­фенідатом (як у монотерапії, так і в комбінованій ­формі), а ­також гуанфацином дієвіше, ніж плацебо. Ці інтервенції сприяли зниженню ступеня тяжкості тиків і зменшенню ознак РДУГ. Відомо, що у згаданій популяції ­терапія ­атомоксетином не погіршувала проявів тиків ­порівняно з плацебо і сприя­ла зменшенню тяжкості симптомів РДУГ. Значною мірою супутній РДУГ пов’язаний із функціональним порушеннями у дітей із синдромом Туретта (Sukhodolsky, 2003).

nn19_7_4651_t3-300x180.jpg

Таблиця 3. Рекомендації щодо оцінювання наявності розладу з дефіцитом уваги та гіперактивністю у дітей із тиками та призначення лікування

Вираженість симптомів РДУГ може зменшуватися в підлітковому віці, попри це дорослі пацієнти із синдромом Туретта можуть потребувати постійного лікуван­ня супутньої патології (Groth, 2017). Рекомендації щодо оцінювання наявності РДУГ у ­дітей із тиками та призначення ­лікуван­ня наведено у таблиці 3.

Оцінювання ступеня тяжкості та лікуванняобсесивно-компульсивного розладу у дітей із тиками

вгору

Обсесивно-компульсивна поведінка поширена в осіб із синдромом Туретта, а коморбідний діагноз «обсесивно-­компульсивний розлад» (ОКР) встановлюють у 10–50 % таких пацієнтів (Kurlan, 2002; Hirschtritt, 2015). Дані суб­аналізу результатів досліджень медикаментозних ­заходів у дітей з ОКР засвідчили, що відповідь на терапію селек­тивними інгібі­торами зворотного за­хоплення ­серотоніну в ­пацієн­тів із тиками може бути гіршою, ніж в осіб без тиків, проте в усіх когнітивно-­поведінкова тера­пія однаково сприяла зменшенню ­рівня прояву симпто­мів ОКР (March, 2007; Conelea, 2014). Когнітивно-­поведінкову ­терапію вважають ефективним засобом ліку­ван­ня ОКР першої лінії в осіб із ­тикозними ­розладами.

nn19_7_4651_t4-300x140.jpg

Таблиця 4. Рекомендації щодо оцінювання тяжкості обсесивно-компульсивного розладу у дітей із тиками та призначення лікування

У таблиці 4 наведено рекомендації щодо ­оцінювання ступе­ня тяжкості ОКР у дітей із тиками та ­призначення ­відповідного лікування.

Інші психіатричні коморбідні стани

вгору

За результатами проведених популяційних та ­клінічних досліджень, пацієнти із ­синдромом Туретта ­потрапляють до групи підвищеного ризику ­розвитку ­інших ­супутніх психіатричних захворювань, наприклад, ­таких як тривожні розлади, опозиційно акцентуйо­ваний розлад та афективні порушення (Kurlan, 2002; Hirschtritt, 2015).

Коморбідні розлади настрою поширеніші:

  • у підлітків і дорослих, аніж у дітей;
  • в осіб із тяжчими проявами синдрому Туретта (Hir­schtritt, 2015; Chou, 2013).

У ­парному дослід­жен­ні випадок–когорта з використан­ням національного реєстру виявлено підвищення ­ризику смерті через самогубство та частоту вчинення суїци­дальних спроб в осіб із синдромом Туретта порівня­но з конт­рольною групою, що зберігалося після ­коригування з урахуванням супутньої психічної патології. ­Стійкість проявів тиків після досягнення молодого дорослого віку, суїцидальні спроби в анамнезі та супутні розлади особис­тості підвищують ризик смерті через само­губство (Fer­nandez de la Cruz, 2017).

nn19_7_4651_t5-300x130.jpg

Таблиця 5. Рекомендації щодо оцінювання наявності супутніх психіатричних захворювань у пацієнтів із синдромом Туретта

Рекомендації щодо визначення супутніх ­психіатричних захворювань у пацієнтів із синдромом Туретта ­наведено у таблиці 5.

Оцінювання ступеня тяжкості тикозних проявів та очікуваних ефектів лікування

вгору

Нині існує декілька рейтингових шкал для встанов­лення ступеня тяжкості тиків, серед яких Єльська загальна шкала оцінювання тяжкості тиків — найрозгорнутіша та валі­дована (Martino, 2017). Так, за допомогою цього інстру­ментарію можливо визначити вплив втручань на ступінь тяжкості тиків. За ­клінічних умов застосування валідованих шкал для встановлен­ня ступеня тяжкості тиків може сприя­ти оціню­ванню відповіді на ­інтервенції.

Медика­ментозна, поведінкова терапія та нейростимуляція сприя­ють значному зменшенню проявів тиків, ­проте ці заходи рідко дають змогу ­досягти їх повного припинення.

nn19_7_4651_t6-300x120.jpg

Таблиця 6. Рекомендації щодо оцінювання ступеня тяжкості тиків та результатів лікування

У таб­лиці 6 наведено рекоменда­ції щодо оцінювання ступеня тяжкості тиків і ­результатів лікування.

Поведінкова терапія

вгору

Тяжкість проявів тиків частіше має тенденцію до зменшення у паці­єнтів, які отримують КПІТ, аніж у тих осіб, до яких застосовують психоосвітню та ­підтримувальну терапію. КПІТ — це програма терапевтичних ­заходів із послідовними кроками, що поєднує тренінги зі ­зміни вже сформованих звичок, релаксаційного тренування та ­функціонального втручання для реагування на ситуа­ції, за яких тики продовжують проявлятися або посилюються (Woods, 2008). Дані дослід­жен­ня, де використову­вали КПІТ у дітей і дорос­лих, підтвердили ефективність 8-­сеансового ­протоколу.

У разі слабкої поінформованості щодо тиків, ­низької мотивації до лікування, тяжких проявів нейророзвиткового розладу або серйозної супутньої ­патології для ­досягнення ­позитивного ефекту може знадобитися дещо трива­ліший курс терапії. Як свідчить практика, зде­більшого у дітей (віком від 9 років) і дорослих, які ­мають початкову ­продуктивну відповідь на КПІТ, ­позитивний ­результат лікування ­зберігається ­щонайменше 6 ­місяців. КПІТ можуть бути діє­вими і для дітей віком до 9 ­років, хоча наразі бракує ­належних доказових ­даних для встанов­лення їх ефек­тивності у ­популяції пацієнтів ­цього віку (Woods, 1996).

Сьогодні маємо доказову базу даних на користь того, що ефективність КПІТ для зниження тиків є вищою у пацієнтів, які одно­часно не приймають препарати проти­тикової дії (Sukhodolsky, 2017).

Бракує нині належних доказових даних щодо визначення відносної ефективності ­тренінгу зі ­зміни сформованих звичок (­порівняно з технікою ­конфронтації з пригніченням ­тривожної реакції або групо­вою ­освітньою терапією) для ­зменшення ­ступеня тяжкості ­тиків. Немає також доказової бази даних для ­визначення відносної ­ефективності ­тренінгу зі зміни сформованої звички за допомогою відео­конференцій порівняно з проведенням очного сеансу або конт­ролем очікування для зменшення ступеня тяжкості тиків. Крім того, ­бракує належної доказової інформації щодо ефективності ­релаксаційного ­тренування для ­зниження ступеня тяжкості тиків.

Результати проведених дослід­жень ­підтверджують, що вплив застосування КПІТ є подібним до ­величини ­ефекту фармакотерапії. ­Зважаючи на ­відповідальність лікаря за оптимальний баланс між безпекою та ­ефективністю, КПІТ слід ­розглядати як ­початковий вибір ­лікування ­тиків. Оцінювання ­зусиль, яких необхідно докладати пацієнтам або ­членам їхніх родин (за умови ­мотивованості до участі в таких інтервенціях), а також сприятливий профіль безпеки свідчать, що КПІТ є прийнятною стратегією для осіб із тиками, що зумовлюють ­психосоціальні або ­соматичні ­порушення.

nn19_7_4651_t7-300x213.jpg

Таблиця 7. Рекомендації щодо застосування поведінкової терапії у пацієнтів із тиками

У таблиці 7 наведено рекомендації щодо ­застосування поведінкової терапії при тиках.

Препарати групи агоністів α2-адренергічних рецепторів для лікування тиків

вгору

За результатами досліджень, у яких ­здебільшого ­брали участь пацієнти дитячого віку, в осіб із тиками, що отри­мували клонідин або гуанфацин, частіше фіксували ­зменшення ступеня тяжкості проявів тиків, аніж у тих, хто отримував плацебо. Виявлено сприятливий вплив клонідину та гуанфацину у дітей із ­тиками та супутнім РДУГ як на прояви тиків, так і на ­симптоми РДУГ. ­Наприклад, величина ефекту клонідину та гуанфацину є більшою у дітей із тиками і РДУГ порівняно з особами з тиками без комор­бідного діагнозу розладів із дефіцитом уваги та гіперактивністю. Імовірно, ­застосування клонідину асоційоване з вищими показниками седації, а гуанфацину — із вищим рівнем сонливості порівняно з плацебо. Так, за даними система­тичного огляду результатів ефективності агоністів α2-адренергічних рецепторів (α2-агоністів) для лікування РДУГ у дітей і підлітків, обидва медикаментозні засоби призводили до ­розвитку гіпотензії, брадикардії та седації, а гуанфацин із тривалим вивільненням — до пролонгації інтервалу QTc (Hirota, 2014). Раптове ­скасування прийман­ня α2-агоністів може викликати «­рикошетну» гіпер­тензію (Reid, 1984).

nn19_7_4651_t8.jpg

Таблиця 8. Рекомендації щодо призначення агоністів α2-адренергічних рецепторів пацієнтам із тиками

Настанови щодо призначення α2-агоністів ­пацієнтам із тиками наведено у таблиці 8.

Антипсихотичні препарати для лікування тиків

вгору

Терапія такими препаратами, як галоперидол, рис­перидон, арипіп­разол, тіаприд, пімозид, зипразидон і мето­клопрамід, імовірно, ефективніше, ніж прийом плацебо, сприяє зниженню тяжкості тикозних ознак. Доказових даних для визначення відносної ефективності цих препаратів ­наразі бракує. Хоча є інформація, яка свідчать про дещо підвищений ризик розвитку індукованих ­лікарськими засобами рухових порушень унаслідок прийман­ня галоперидолу, пімозиду та рисперидону; збільшення маси тіла — внаслідок застосування рисперидону та арипіпразолу; сонливості — у разі ­застосування рисперидону, ­арипіпразолу та тіаприду.

Підвищену загрозу подовження інтервалу QT пов’язують із використанням пімозиду, а більший ризик підвищення рівня пролактину — із тера­пією галоперидолом, пімозидом і метоклопрамідом.

Дані систематичних оглядів і когортних досліджень демонструють підвищений ризик розвитку індукованих ­медикаментами рухових розладів (тардивної дискінезії, ­медикаментозно індукованого паркінсонізму, акатизії, ­гострої дистонії, тардивної дистонії), ­збільшення маси тіла, порушення метаболізму, підвищення вмісту пролактину і пролонгації інтервалу QT унаслідок приймання антипсихотиків першого та другого поколінь за психіат­ричних та неврологічних розладів (Pringsheim, 2011; Leucht, 2013).

Відносна здатність до ­розвитку побічних ефектів залежить як, власне, від медикаментозного засобу, так і від його дозування. Лікарі мають конт­ролювати ефективність і безпечність призначуваних препаратів за ­наявними ­протоколами моні­торингу, які розроблені на засадах доказової медицини (Pringsheim, 2011). Слід також пам’ята­ти, що різке скасу­вання приймання антипсихотичних препаратів може спричинити так звану дискінезію ­припинення (Campbell, 1997; Kumra, 1997).

nn19_7_4651_t9.jpg

Таблиця 9. Рекомендації щодо призначення антипсихотичних препаратів для лікування тиків

Рекомендаціїї щодо призначення анти­психотичних препаратів для ­лікування ­тиків наведено у таблиці 9.

Ін’єкції ботулінічного токсину для лікування тиків

вгору

Ін’єкції ботулінічного токсину типу A є ­ефективнішими, ніж плацебо, для зменшення ступеня тяжкості тиків у підлітків і дорослих. Продромальні позиви також можуть бути зменшені в разі застосування ін’єкцій ботулінічого токсину (Rath, 2010).

Використання ботулінічного токсину типу А частіше асоційоване з розвитком слабкості, ніж прийом плацебо. Гіпофонія є поширеною побічною дією ін’єкцій ботулінічного токсину в м’язи гортані для корекції голо­сових тиків (Porta etal., 2003). Ефект ­застосування ін’єкцій боту­лінічного токсину триває від 12 до 16 ­тижнів, після чого курс необхідно повторити.

nn19_7_4651_t10-300x234.jpg

Таблиця 10. Рекомендації щодо призначення ін’єкцій ботулінічного токсину для лікування тиків

У таблиці 10 представлено рекомендації щодо при­значення ін’єкцій ботулінічного токсину для ­лікування тиків.

Застосування топірамату для лікування тиків

вгору

Як свідчить практика, топірамат, імовірно, ефектив­ніше зменшує ступінь тяжкості тиків, аніж плацебо. Призначення вказаного лікарського засобу може стати альтернативою для пацієнтів із ­нетяжкими тиками, якщо застосування інших методів не приводить до задовільного результату або зумовлює розвиток ­побічних реакцій.

За даними проведених досліджень, пацієнти доб­ре ­переносили ­препарат у разі його застосування в низьких дозуваннях (25–150 мг/добу), однак він може ­викликати ­побічні ефекти, зокрема когнітивні та мовленнєві проб­леми, сонливість і втрату маси тіла, збільшувати ризик утворен­ня каменів у нирках (Donegan 2015; Dell’Orto, 2015; Kramer, 2011).

nn19_7_4651_t11-300x149.jpg

Таблиця 11. Рекомендації щодо застосування топірамату для лікування тиків

У таблиці 11 наведено рекомендації щодо ­застосування топірамату для лікування тиків.

Препарати на основі канабісу для лікування пацієнтів із синдромом Туретта

вгору

Деякі пацієнти із синдромом Туретта використо­вують канабіс як засіб самолікування тиків і ­супутніх захворювань (Hazenkamp, 2013). Сьогодні є ­обмежені доказові дані на користь того, що дронабінол (δ-9-­тетрагідроканабінол), імовірно, ­ефективніше, ніж плацебо, зменшує вираженість тиків у дорослих ­пацієнтів із синдро­мом Туретта. До того ж бракує ­належної дока­зової бази даних, щоб достеменно встановити, чи є дієвість набіксимолу, набілону і канабідіолу, а також різних штамів ­лікарського канабісу, стандартизованих за різними рівнями вмісту дронабінолу і канабідіолу, подібною до ефективності дронабінолу.

Порівняно з ­плацебо ­засоби на основі канабісу асоційовані з підвищеним ризиком ­розвитку ­короткотривалих побічних ­реакцій, найчастішими серед яких є запаморочення, сухість у роті та ­втома (Whiting, 2015).

Сьогодні немає відповідних доказових даних на користь того, що конт­рольоване лікування ­препаратами на основі канабісу може викликати у ­пацієнта залежність від кана­біноїдів. Раптове припинення ­приймання канабі­но­їдів здебільшого безпечне та добре ­переноситься без розвитку значних побічних ефектів (Whiting, 2015; Robson, 2011).

Препарати на основі канабісу не слід призначати пацієнтам дитячого віку та підліткам не лише через недостатність належної дока­зової бази, а й через ­потенційно шкідливий вплив кана­бісу у підлітків, що проявляться в доросло­му віці порушен­нями в когнітивній та афектив­ній ­сферах (Levine, 2017).

Не слід ­також призначати препарати на ­основі канабісу вагітним та жінкам, які годують грудьми, або паці­єнтам, які страждають на психо­тичні розлади. Можли­вість застосування препаратів медичної марихуани залежить також і від регіону. ­Фахівці-практики мають суворо дотримуватися регіональної законодавчої бази щодо її викорис­тання.

nn19_7_4651_t12.jpg

Таблиця 12. Рекомендації щодо застосування препаратів на основі канабісу для лікування пацієнтів із синдромом Туретта

У таблиці 12 наведено рекомендації щодо ­застосування препаратів на основі канабісу для лікування пацієн­тів із синдромом Туретта.

Глибока мозкова стимуляція у пацієнтів із тиками при лікуванні синдрому Туретта

вгору

У пацієнтів із тяжким синдромом Туретта, стійким до медикаментозної та поведінкової терапії, може бути ефективним застосування глибокої мозкової ­стимуляції (ГМС).

Обмежує оцінювання доказових даних щодо ГМС при синдромі Туретта виконання лише кількох ­операцій на рік навіть у експертних ГМС-­центрах. Відомості про результати вибіркових клінічних випробувань, які можна брати для аналізу та ­інтерпретації, є також ­обмеженими.

Крім того, немає одностайності серед фахівців щодо ­вибору оптимальної ­мішені, на яку слід чинити вплив для усунення тиків.

Нині переважно стимулюють такі ділянки, як:

  • центро­медіанні ядра тала­муса;
  • внутрішню бліду кулю (вентральну й дорсальну ­частину);
  • зовнішню бліду кулю;
  • субталамічне ядро;
  • ділянку вентрального стріатума/­вентрального капсулярного ядра.

ГМС передньосерединної блідої кулі є ефективнішою для зменшення вираженості тиків, аніж ­фіктивна стимуля­ція. Доказових даних щодо ­дієвості ГМС таламуса або центро­медіанно-парафасцикулярної комплексної ділянки таламуса для зниження ступеня тяжкості тиків ­наразі бракує. ­Ускладнення лікування, ­наприклад пов’язані з інфікуванням або видаленням конструкцій, частіше розвиваються при синдромі Туретта, ніж при інших неврологічних станах.

У рекомендаціях Міжнародного товариства з вивчення рухових розладів (MDS) зазначено, що при ­застосуванні ГМС у пацієнтів із синдромом Туретта необхідно дотримуватися оптимальних технологій, зокрема підтверд­жен­ня діагнозу, мультидисциплінарний ­скринінг і стабілізація супутніх психічних захворювань, як-от активної суїцидальності (Schrock, 2015).

Відбір ­пацієнтів є одним із найважливіших прогностичних показників успішного застосування ГМС, що зумов­лює важливість мультидисциплінарного оцінювання ­їхнього стану (Okun, 2005).

Через різнорідність популяції пацієнтів центрам, що виконують ГМС, рекомендовано здійснювати ­ретельний ­огляд кандидатів на операції, а також спостерігати за ними після їх проведення. Занепокоєння також викликає високий ризик суїцидальних вчинків та інших негативних психічних ускладнень у пацієнтів із ­синдромом Туретта, які не обстежувалися і не спостерігалися щодо депресії, тривожності та тенденцій до розвитку ­біполярного афективного розладу.

Результати ­наймасштабніших дослід­жень ­ефективності ГМС виявили ­переваги ­застосування ­методу за моторних і фонічних тиків у ділянках перед­ньої ­блідої кулі, внутріш­ньої блідої кулі та центромедіан­них ядер ­таламуса. Інформа­ції про вплив ГМС на супутні психі­атричні ­захворювання та ефективність у ­дітей із синдромом ­Туретта нині бракує.

nn19_7_4651_t13.jpg

Таблиця 13. Рекомендації щодо застосування глибокої мозкової стимуляції у пацієнтів із тиками при лікуванні синдрому Туретта

У таблиці 13 наведено настанови щодо застосування глибокої мозкової стимуляції у пацієнтів із тиками при лікуванні синдрому ­Туретта.

Підготувала Ольга Мороз

Оригінальний текст документа читайте на сайті www.n.neurology.org

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2019 Рік

Зміст випуску 10 (111), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.Я. Пішель, Т.Ю. Ільницька, М.Ю. Полив’яна

  3. М.М. Орос, О.В. Тодавчич

  4. Т. Матіяш, А. Бондарчук

Зміст випуску 9 (110), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. С.Г. Бурчинский

  3. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 8 (109), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А. Г. Кириченко, А. Ф. Нечай, Н. О. Смульська, Т. І. Стеценко

Зміст випуску 7 (108), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина, Ю.К. Реминяк

  3. Н.А. Науменко, В.И. Харитонов

  4. М.О. Матусова, І.А. Марценковський

Зміст випуску 6 (107), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкіна

  4. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина

  5. Т.В. Руда

  6. А.А. Криштафор

Зміст випуску 5 (106), 2019

  1. И.А.Марценковский, А.В.Каптильцева

  2. В.Ю.Паробій

  3. Ю.А. Крамар

  4. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  5. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  6. В.И.Харитонов, Ю.М. Винник, Г.И. Селюков

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев,

  8. Н.А. Максименко

  9. И.И. Марценковская, М.В. Нестеренко, Ю.А. Войтенко, Д.И. Марценковский, К.В. Дубовик, О.С.Ващенко

  10. Д.В. Иванов

  11. М.М. Орос, Р.Ю. Яцинин

  12. Н.К. Свиридова, Т.В. Чередніченко

  13. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 4 (105), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкина

  4. Л. Шаттенбург, Я. Кульчинський

  5. Є.І. Суковський

Зміст випуску 3 (104), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. К.В. Дубовик, І.А. Марценковський

Зміст випуску 1 (102), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.В. Шейко

  3. В.Ю. Мартинюк

  4. І.А. Марценковський, І.І. Марценковська

  5. А.Е. Дубенко, Ю.А. Бабкина

  6. Ю.А. Крамар

Випуски поточного року

Зміст випуску 8 (119), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т. Скрипник

  3. Л. О. Герасименко

  4. Я. Є. Саноцький, Т. М. Слободін, Л. В. Федоришин, В. В. Білошицький, І. Р. Гаврилів, А. В. Гребенюк, І. Б. Третяк, С. В. Фєдосєєв

  5. Г. М. Науменко

  6. С. А. Мацкевич, М. И. Бельская

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.