сховати меню

Обмеження життєдіяльності та соціальна ізоляція у психічно хворих

сторінки: 10-13

Г.А. Пріб, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ


Всучасних медичних дослід­жен­нях питань медико-соціальної допомоги у контексті визначення обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції психічно хворих увага приділя­ється науковому аналізу даних категорій із точки зору інвалідності хворих психіатричного ­профілю. Результати такого аналізу (переважно це по­­казники медико-соціальної експертної комісії — МСЕК) використовують для розроблення заходів щодо вдосконалення експертної та реабілі­та­ційної допомоги [1]. Проте дієва медико-­соціаль­на допомога хворим можлива лише при ­врахуванні у практиці засад міжнародних підходів ­визначення обмежень життєдіяльності та оцінки соціальної ізоляції.

Дослідники зазначають, що наукове ­вивчен­ня проблем визначення обмежень ­життєдіяль­ності та соціальної ізоляції у галузі психіатрії ­зде­більшого мають теоретичний характер. Так, орієнтація досліджень виключно на лікувальні заклади або експертні потреби призводить до ­суперечливості між ними та складністю їхнього ­практичного використання. Зокрема, дослід­жен­ня щодо ­вивчення ­показників інвалідності з точки зору їх впливу на розвиток обмежень ­життєдіяльності та соціальної ізоляції поодинокі та переважно ­являють собою звітність МСЕК, яка за стандартом організації та функціонування спеціалізованих МСЕК, затверджених МОЗ України, обов’язково має ­містити аналіз структури, динаміки, причин інва­лідності тощо [2, 3, 4]. Результати цих дослід­жень відповідають потребам МСЕК і не придатні для корекції Індивідуальної програми ­реабілітації (ІПР) інвалідів у лікувальних психіатричних ­закладах.

Таким чином, за результатами ­наукових дослід­жень визначено, що нині в Україні проводяться поодинокі комплексні дослід­жен­ня показників інвалідності з позиції їх впливу на формування обмежень життєдіяльності та соціальної ­ізоляції у хворих на психічні розлади [5–9]. ­Відсутнє системне вивчення згаданої проб­леми у пси­хіатричних, реабілітаційних закладах та МСЕК. Дослід­жен­ня орієнтовані лише на експертні або лікувальні заклади, тому їх результати ­неможливо широко застосувати для ­профілактики ­соціальної ізоляції.

Важливими проблемами при психічних та пове­дінкових розладах є медичне, соціальне та професійне оцінювання хворих та розроблення реабі­лі­таційної програми [9]. Але недостатнє врахування основних принципів МСЕК призводить до планування і проведення не завжди адекватних ­потребам пацієнта реабілітаційних заходів. Реабілітація пацієнтів частіше зводиться до фіксування проб­лем хворих, тоді як їх дійсне вирішення можливе лише в умовах, коли визначення обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції стане ­невід’ємною складовою частиною висновку МСЕК й визна­чатиметься на основі обґрунтованого ­методичного забезпечення [10]. Можна зазначити, що одним з основних завдань МСЕК є підвищення рівня ­соціального функціонування та якості життя ­хворих на психічні розлади. ­Проте це завдання не реалізу­ється повною мірою.

Метою дослід­жен­ня є вивчення сутності та розуміння поняття «обмеження життєдіяльності» та «соціальна ізоляція» в практиці психіатричної допомоги та реабілітації. Завдання дослід­жен­ня: з погляду біопсихо­соціального підходу дослідити поняття «обмеження життєдіяльності» у психіат­ричної практиці.

Матеріали та методи дослід­жен­ня

вгору

Вітчизняні та іноземні дослід­жен­ня з питань медико-соціальної реабілітації психічно хворих, які мають обмеження життєдіяльності та соціальну ізоляцію. Методи дослід­жен­ня: теоретичний аналіз та узагальнення наукових першоджерел за ­досліджуваною проблематикою.

У світі дослід­жен­ня проблеми обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції базуються на положеннях ­сучасної концепції обмежень життєдіяльності, представленої в Міжнародній класифікації функціонування (МКФ), та концепції наслідків хвороби [11, 12]. Відповідно до МКФ обмеження життєдіяльності визначаєть­ся як біопсихосоціальна категорія та являє собою «наслідок або результат складних взаємовідносин між зміною здоров’я індивіда, особистісними і зовнішніми чинниками, що представляють умови, у яких живе індивід». У МКФ викладено та теоретично обґрунтовано стандартизовані підходи до оцінювання наслідків змін здоров’я, що проявляються обмеженнями «активності» та «участі».

Наявність у МКФ деталізованого переліку сфер життє­діяльності індивіда та уніфікованої шкали порушень дає змогу застосовувати її як методологічний інструмент дослід­жен­ня обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції. Проте використання МКФ у МСЕК при окремих захворюваннях не набуло поки що практичної реалі­зації. Зокрема, існує необхідність вивчення та розроб­лення конкретних критеріїв обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції при психічних розладах. МКФ, ураховуючи соціальні аспекти інвалідності, водно­час не розглядає інвалідність лише як «медичну» або «­біологічну» дисфункцію. Врахування у МКФ контекстуальних чинників, які також включають екологічні чинники, дає ­змогу реєструвати вплив середовища на функціонування [10, 11, 12, 13].

Відомо, що МКФ доповнює Міжнародну класи­фі­кацію хвороб 10-го перегляду ВООЗ і містить інформацію про діагностику та стан здоров’я, проте обходить функціо­нальний стан людини. МКХ-10 і МКФ є основними класифікаціями, які входять до сімейства міжнародних класифікацій ВООЗ. Функціонування та інвалідність розглядається як складний взаємо­пов’язаний стан здоров’я осіб та контекстуальних чинників оточуючого середовища, а також особистісних чинників. МКФ розглядає згадані аспекти як інтегративні та динамічні, а не лінійні та статистичні. У формулюваннях МКФ прийнята нейтральна позиція стосовно етіо­логії, ­акцентується увага на функції, а не на стані або хво­робі [11, 12].

У такий спосіб МКФ враховує соціальні аспекти інва­лідності та розкриває механізм впливу ­соціального та фізичного навколишнього середовища на функціону­ван­ня людини. У МКФ усі медико-соціальні умови розгля­даються на рівноправній основі, ­незалежно від причин, які їх викликали. Такий нейтральний підхід дозво­лив урівняти психічні розлади з фізичними захворюваннями [11, 12].

Нова «мова» МКФ стала епохальною подією, що призвела до посилення позицій реабілітації у межах медичного співтовариства, зміни професійних поглядів і ­зв’язків, поліпшення комунікації між пацієнтами та фахівцями у галузі медико-соціальної, трудової та ­професійної реабі­літації [12].

Результати дослідження

вгору

Науковими дослід­жен­нями доведено, що підхід, запропонований у МКФ, є інструментом виявлення та оцінювання результативності та ефективності реабілітаційних послуг за допомогою функціонального підходу та втручань з оцінювання орієнтації [13–20]. Таким чином, МКФ є міжнародним науковим інструментом щодо ­визначення поняття людської діяльності та інвалідності для ­клінічних наукових досліджень, розроблення політики у ­сфері ­надання державної допомоги хворим.

Потрібно зазначити, що МКХ-10 забезпечує стандартне формулювання та є базою для опису здоров’я і пов’язаних із ним станів. Своєю чергою, МКФ описує функціону­вання з трьох точок зору: тіла, особистості та суспільства, і упорядковує інформацію у двох частинах. Перша присвячена функціонуванню та інвалідності, друга — супутнім чинникам. Компоненти функціонування та інвалідності підрозділяються на органи компонента — функції та анатомічні структури. Проблеми в органі, функції або структурі вважаються порушенням. Другим компонентом є вид діяльності. При цьому під компонентом діяль­ності розуміють виконання завдання (дії) окремими особами, а їхня участь у діяльності визначається шляхом оцінювання участі у життєвих ситуаціях. Труднощі на рівні особи відмічаються як ­обмеження активності, а на рівні суспільства — обмеження участі. Компонент контекстуальних чинників є незалежним та ­невід’ємним елементом класифікації та поділяється на екологічні й ­особистісні чинники. При цьому екологічні мають вплив на компо­ненти функціонування та інвалідність, а особистісні не класифікуються у МКФ. Отже, концепція МКФ унеможливлює розуміння інвалідності без розгляду екологічних чинників [14].

Відповідно до міжнародних підходів в Україні у психіатричній практиці особливу увагу набуло питання встановлення наявності порушення, обмежень життєдіяльності та його ступеня. Окремо розглядається соціальна ізоляція у вигляді оцінки соціальної недостатності та формування на цій підставі експертного висновку.

У медико-соціальній та експертній документації ­вказано, що МСЕК визначає ступінь обмеження життє­діяльності людини, встановлює причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних ­заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя. Також МСЕК виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи, ­реалізація яких сприятиме функціональній, психо­логічній, соціальній, професійній реабілітації та адаптації інваліда.

Згідно з нормативно-законодавчою базою в ­Україні життєдіяльність визначається як повсякденна активність, що забезпечує існування людини та інших членів гро­мади і всього суспільства загалом ­шляхом ­навчання, спілкування, орієнтації, пересування, ­самообслуговування, конт­ролю за своєю поведінкою, участі у ­трудо­вій діяль­ності. Вказується, що життєдіяльність являє ­собою інтег­рацію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини. Своєю чергою, обмеження життєдіяль­ності — це неможливість виконувати повсякденну активність ­способом та обсягом, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в не­зручне становище порівняно зі здоровими людьми і проявляється частковою або повною втратою здатності до само­обслуговування, пересування, ­орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним ­обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації та призводить до соціальної дезадаптації [17].

Нині в Україні соціальну ізоляцію розглядають відповідно до міжнародних підходів як наслідок обмеження здатності до пересування, орієнтації, ­самообслуговування, контролю над поведінкою, спілкування, трудової діяльності, навчання [14–20]. Водночас фахівці не мають єдиних для України критеріїв оцінювання соціальної ­ізоляції та визначення обмежень життєдіяльності при ­психічних розладах [9, 16]. Так, результати наукових дослід­жень свідчать про недостатню вивченість питань визначення складових ­медичного критерію обмежень життєдіяль­ності та ­соціальної ізоляції у пацієнтів, які страждають на психічний ­розлад [17]. У медичній документації не­достатньо висвітлено складові медичного критерію обмежень життєдіяльності, формування висновку щодо ­соціальної ізоляції ускладнюється відсутністю ­алгоритму визначення показників медичного критерію обмежень життєдіяльності.

Відомо, що до медичного критерію обмежень життє­діяльності відноситься клініко-психопатологічна симпто­матика, яка створює своєрідне замкнуте коло проблем. З одного боку, вона є провокуючим чинником, а з іншого — наслідком погіршення психічного стану, що при­зводить до соціальної ізоляції у суспільстві. Аналіз медичного критерію повинен ґрунтуватися насамперед на комплексному дослід­жен­ні складових, які призводять до обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції. На підставі згаданого критерію формуються заходи з медичної реабілітації.

Своєю чергою, дослід­жен­ня соціального критерію обмежень життєдіяльності свідчать про недостатнє висвітлення у медичній документації складових соціального критерію обмежень життєдіяльності та складність ­аналізу його показників, які обмежують життєдіяльність, а ­також формування на їх підставі висновку щодо соціальної ізоляції пацієнта [17, 20]. Така ситуація склалася внаслідок того, що встановлення показників соціальної ізоляції ­методично не забезпечено, що призводить до ­ігнорування їх у експертному відношенні [2]. Дослід­жен­ня ­показників трудової діяльності та професійного критерію обмежень життєдіяльності також свідчить про складність формування на їх підставі висновку щодо їхнього впливу на розвиток соціальної ізоляції [12, 20].

Підходи до оцінювання трудового статусу базуються на міжнародних критеріях щодо визначення обмежень життє­діяльності [12]. Проте, як свідчать наукові дослід­жен­ня, в Україні нині склалася ситуація, за якої теоретичні ­розробки та нормативна база значно випереджають мож­ливість їх упровад­жен­ня в лікувальну та експертну ­практику. Головною причиною такого становища є відсутність методич­ного забезпечення та відповідного ­інструментарію для практичної реалізації нових технологій [4].

У дослід­жен­нях іноземних та вітчизняних науковців ­визначення обмежень життєдіяльності та соціальної ­ізоляції розглядається як соціальна діагностика, де під такою розуміють аналіз соціально-побутових умов існу­вання та середовища, а також професійно-трудових можливостей ­хворого. Дослід­жен­ня соціальних чинників при медико-­соціальній реабілітації має охоплювати оцінку:

  • сімейного стану;
  • житлово-побутових умов існування;
  • матеріального становища;
  • соціально-побутову адаптацію особистості;
  • залежність пацієнта від інших осіб;
  • здатність до незалежного існування, самостійного проживання, зокрема до самообслуговування, самостійного ­пересування, орієнтації, спілкування, контролю поведінку [20].

Як частину соціальної діагностики при визначенні соціальної ізоляції відокремлюють поняття соціально-­професійного статусу, який включає оцінку: рівня ­освіти (загальної та професійної); основної професії (спеціальності); кваліфікації; професійних знань і навичок; ­професійного маршруту; загального трудового ­стажу; професій­ного стереотипу; професії, у якій працює люди­на на момент обстеження; умов та організації праці; раціо­нальності працевлаштування, а також ­відповідності психо­фізіологічним вимогам, які пред’являються основною професією; стану здоров’я індивіда [20].

Медико-соціальна діагностика має на меті комплексно оцінити медико-біологічну, психологічну та соціальну складову, що дозволяє винести суд­жен­ня про наявність стійкості та ступінь обмеження окремих категорій життє­діяльності та соціальної ізоляції у пацієнта. Клінічне ­вчення про прогноз функціонування у суспільстві та праце­здатність пацієнта у психіатрії розвивається на ­загальних для всієї медицини теоретичних засадах. На­приклад, ­класифікація ступеня втрати працездатності ­будується не на анатомічному принципі й не на основі ­механічного обчислення відсотка втрати працездатності, а на основі фактичної можливості виконувати ту або іншу роботу без шкоди для здоров’я. Таким чином, науковці зазна­чають, що основу медико-соціального висновку ­становить клініч­на картина, зіставлена з вимогами, які ­висуває­ суспільство, умовами життя та професії до психіч­них функцій ­людини.

Висновок

вгору

Узагальнюючи вищевикладений теоретичний аналіз та наукові першоджерела, можна стверджувати, що натепер спостерігається загальна тенденція, притаманна як за­рубіжним, так і українським науковцям щодо вивчення проб­леми надання медичної допомоги з позиції визначення обмежень життєдіяльності та соціальної ізоляції. Розглядають різни аспекти цієї проблеми, де загалом ­йдеться про необхідність будувати надання медико-­соціальної ­допомоги психічно хворим на підході ви­значення обмежень життєдіяльності та соціальної ­ізоляції.

Cписок літератури знаходиться в редакції.

Оригінальний текст документа читайте на сайті https://uk.e-medjournal.com

Психосоматична медицина та загальна практика. 2018. Т. 3, №3: e0303143

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2019 Рік

Зміст випуску 10 (111), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.Я. Пішель, Т.Ю. Ільницька, М.Ю. Полив’яна

  3. М.М. Орос, О.В. Тодавчич

  4. Т. Матіяш, А. Бондарчук

Зміст випуску 9 (110), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. С.Г. Бурчинский

  3. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 8 (109), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А. Г. Кириченко, А. Ф. Нечай, Н. О. Смульська, Т. І. Стеценко

Зміст випуску 7 (108), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина, Ю.К. Реминяк

  3. Н.А. Науменко, В.И. Харитонов

  4. М.О. Матусова, І.А. Марценковський

Зміст випуску 6 (107), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкіна

  4. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина

  5. Т.В. Руда

  6. А.А. Криштафор

Зміст випуску 5 (106), 2019

  1. И.А.Марценковский, А.В.Каптильцева

  2. В.Ю.Паробій

  3. Ю.А. Крамар

  4. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  5. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  6. В.И.Харитонов, Ю.М. Винник, Г.И. Селюков

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев,

  8. Н.А. Максименко

  9. И.И. Марценковская, М.В. Нестеренко, Ю.А. Войтенко, Д.И. Марценковский, К.В. Дубовик, О.С.Ващенко

  10. Д.В. Иванов

  11. М.М. Орос, Р.Ю. Яцинин

  12. Н.К. Свиридова, Т.В. Чередніченко

  13. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 4 (105), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкина

  4. Л. Шаттенбург, Я. Кульчинський

  5. Є.І. Суковський

Зміст випуску 3 (104), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. К.В. Дубовик, І.А. Марценковський

Зміст випуску 1 (102), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.В. Шейко

  3. В.Ю. Мартинюк

  4. І.А. Марценковський, І.І. Марценковська

  5. А.Е. Дубенко, Ю.А. Бабкина

  6. Ю.А. Крамар

Випуски поточного року

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.