сховати меню

Марина Цвєтаєва: невиліковна хвороба, що зветься душа

сторінки: 55-60

Закінчення. Початок у № 7 (108), 2019

Час безземельних братств

вгору

Марина Цвєтаєва перебувала в еміграції 17 років, ­розділивши долю багатьох представників інтелігенції ­післяреволюційної доби.

Як писала сама поетеса:

Жарких самоуправств
Час — и тишайших просьб.
Час безземельных братств.
Час мировых сиротств.

Понад три роки вона була в Чехії та майже 14 років — у Франції. Життя в Європі виявилося не набагато заможнішим, аніж на покинутій батьківщині. Родина Ефронів не мала змоги оселитися ні в Празі, ні в Парижі — фактично весь цей період вони мешкали по селах чи в передмістях (Вшенори, Мокропси, Вандея, Медон), де ­тулили­ся в жалюгідних орендованих приміщеннях. Лише зрідка вибираючись до міста, Марина потерпала від ­своїх фобій — боялася висоти, багатоповерховості, ліфтів, натовпу, автомобілів, користувалася лише метро і ­трамваєм.За висловлюванням доньки, вона завжди була беззахисною, але жодного разу — безпорадною.

Цвєтаєва всі ці роки ніде не працювала, вірші її не мали успіху і визнання, тому писала нариси для журналів, за що одержувала мізерні гонорари. Ефрон був студентом філософського факультету Карлового університету (Прага), і його стипендія стала, по суті, єдиним стабільним джерелом прибутків сім’ї. Перебравшись до ­Франції, він деякий час займався виданням часопису «Євразія» і періодично відпрацьовував статистом у кіно. Чоловік поетеси відзначався тривожністю, невпевненістю в собі та в повсякденному житті був безпомічним, як дитина. Його туберкульоз прогресував і потребував постійного лікування.

Хронічне безгрошів’я і щоденний безпросвітний побут невимовно гнітили Марину. Про те, наскільки поганою господинею вона була, ходять легенди. Її тогочасні знайомі неодноразово пригадували, що домівки Ефронів були мало схожими на обжите приміщення. У них незмінно панував хаос: речі були звалені купами, все вкривав пил і тютюновий попіл, посеред кімнати завжди розміщувалася помийниця, а на столі лежали разом зошити, немитий посуд і взуття. У жодному з помешкань не було помітно навіть спроби створити затишок, зробити його гарним чи зручним. Хоча цей факт можна пояснити нескінченними переїздами.

Щодня долаючи внутрішній опір, Цвєтаєва бук­валь­­но змушувала себе виконувати найнеобхідніші справи і невимовно тужила за витраченим на це ­часом. «­Змиритися? В ім’я чого? Мене всі вважають «по­етич­ною», «непрактичною», у побуті — дурепою, ­духовно ж — тираном, а оточуючих — жертвами, не бачачи, що я із чужого ­бруду не вилажу, що на колінах (фізично, у невилазній ­баюрі прання і посуду) служу — ­невідомо чому! І це я Богу ­скажу на Страшному Суді. Гріхи?? ­Каяття? Ого-о-о!»

Зачароване коло господарських справ не лишало їй простору для життя і творчості: «Усе поету на благо, навіть одноманітність, усе, окрім переобтяженості побутом, що забиває голову і душу. Побут мені мозок відбив!.. ­Кинуті вірші, листи без відповіді мене гризуть й ­отруюють усе. — Інколи не пишу тижнями (хочеться завжди!), ­просто не сідаю».

Аріадна все сильніше віддалялася від матері. З юних літ вона мусила багато допомагати по господарству, а в найскрутніші часи навіть плела на продаж шарфи і шап­ки. Коли ж 1925 р. у родині з’явився син, 12-річну Алю забрали з гімназії, аби вона стала йому за няньку. Дівчина все більше бунтувала проти своїх домашніх обов’язків, конфлікти з роками лише поглиблювались.

Розчарована Марина якось у запалі занотувала: «Чи ­варто було мені вбивати на неї життя? Народжувати її у 18 років, віддавати їй свою молодість і в революцію — свої останні сили???»

Аріадна закінчила школу прикладного мистецтва і вищу школу Лувра зі спеціальності «Історія образо­творчого мистецтва», але роботи за фахом у Франції ­знайти не могла. Зі скандалом вона йшла з дому, пра­цювала асистентом стоматолога, потерпала від безгрошів’я — і знову поверталася до матері. Доведена до відчаю, дівчина 1935 р. вирішила накласти на себе руки: написала прощальну записку і, скориставшись відсут­ністю рідних, відкрила на кухні газ. На щастя, батько прийшов додому раніше і встиг її врятувати.

Цвєтаєва постійно нарікала, що її ніхто не любить, ніхто не допомагає і не цінує — хоча її постійно підтримували інші емігранти і співчутливі сусіди, особливо у ­Чехії. І навіть під час проживання у Франції поетеса ще ­багато років отримувала чеську фінансову допомогу, пізніше небайдужі збирали кошти для лікування Сергія в ­санаторіях. Але Марина цього не помічала і не соромилась просити більшого.

Сучасники неодноразово відзначали її погордливість і самолюбство, через які любов людей до себе вона вважала обов’язковою. Тому й самотність поетеси була суто ­внутрішнім її відчуттям, індивідуальним сприйняттям ­дійсності.

Мне совершенно все равно —
Где совершенно одинокой
Быть, по каким камням домой
Брести с кошёлкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.

Журналістка Ольга Колбасіна-Чернова писала: «Мари­­на не витримувала атмосфери благополуччя, її сти­хією була трагедія — героїзму, жертовності, бідності й ­гордині: Я є — і я йду наперекір». А друг Цвєтаєвої Марк Слонім ніби підсумовував: «Вона була тричі вигнанкою, бо в еміграції була чужою і як людина, складна, не здатна до прос­тих людських взаємин, і як романтик, що тужить у земно­му полоні, і як поет, що виконує своє послання».

У мене все пожежа!

вгору

Однак Цвєтаєву аж ніяк не можна сприймати лише як виснажену й обмежену домогосподарку, заклопотану виключно побутом, адже її натхненна творча натура невтомно шукала захоплень, пристрастей, кохання. І не­одно­разово знаходила їх — незважаючи на наявність чоло­віка і дітей.

nn19_8_5560_f1-228x300.jpg

Сергій Ефрон із Муром

nn19_8_5560_f2.jpg

Сергій, Марина, Мур і Аля в Чехії, 1925 р.

nn19_8_5560_f3-228x300.jpg

Марина з донькою, 1924 р.

Стосунки Марини із Сергієм Ефроном після їхнього возз’єднання в еміграції сучасники характеризували як суто товариські, материнсько-синівські, «дуже абстрактні, без фізичної близькості». Власне, секс ніколи не стояв для поетеси на першому місці. «Обділив мене Господь/Плотським полум’ям», — зізнавалася вона у віршах. Але при цьому «ненаситна душею» постійно ­шукала духовної близькості із чоловіками. Стан перманентної закоханості був її щоденною потребою.

Кто создан из камня, кто создан из глины,
А я серебрюсь и сверкаю!
Мне дело
измена, мне имя Марина,
Я
бренная пена морская.

Так, вона зраджувала чоловікові, але здебільшого ця невірність не була фізичною — «тому що не чоловіків я любила, а душі». Із-поміж Марининих захоплень біографи називають поетів Тихона Чуриліна, Євгена Лана, Миколу Гронського й Анатолія Штейгера, режисера Юрія Завадського, художника Миколу Вишеславцева, червоно­армійця Бориса Бессараба, видавця Абрама Вишняка, критика Олександра Бахраха, літературознавця Євгена Тагера тощо. Ледь не всі її кохані були хворобливими, ­інфантильними і майже завжди молодшими за неї (ін­коли на 14–15 років). В усіх цих взаєминах ­Цвєтаєва, як правило, домінувала. «Я сама беру їх із бруду, із нікчем­ності їх вибираю, піднімаю їх до себе, а потім ­повертаю у бруд», — писала вона.

Але всі подібні романи неминуче ­закінчувалися розчаруванням, адже Марина насправді не ­здатна була на реальні взаємини, не спроможна була відчу­вати людей — просто вигадувала їх. Вона миттєво зако­хувалася — у першого-ліпшого, звичайного чоловіка й одразу ж оточувала його романтичним ореолом, наділяла неземними рисами. Часто обранець навіть сам не встигав ­збагнути, що у них «зв’язки», як ­поетеса починала присвячувати йому вірші та закидати ­своїми ­екзальтованими лис­тами.

Така наполегливість загалом відлякувала і часто спричиняла протилежний ефект. Зустрічі й живе спілкування не були їй потрібними — достатньо було прос­то листуватися. Так, вершиною епістолярію Цвєтаєвої ­вважають листи до Бориса Пастернака і Райнера Марії Рільке — при тому, що з першим вона не бачилася впродовж 13 років, а другого взагалі ніколи в ­житті не зустрічала.

Поетеса розуміла свої слабкості та щиросердно зізнавалася другові: «У мене все — пожежа! Я можу вести десятки відносин відразу і кожного, із найглибшої гли­бини, запевняти, що він — єдиний. А найменшого повороту ­голови від себе — не терплю. Мені боляче, розумієте? Я обірвана людина, а ви всі в броні… Що мені робити — із цим?! — в житті. Цілую — і за тридев’ять земель, інший відсунувся на міліметр — і всередині: «Не любить — втомився — не мій — померти». О, весь час: померти, від усього! І хіба це — можна любити?»

Сергій Ефрон терпляче зносив усі жінчині ­захоплення, тактовно намагався не втручатися, а на людях ­тримати подобу вірного подружжя. Він, як ніхто, розумів ­дружину: «Марина — людина пристрастей. Віддаватися з ­головою своєму буревію — для неї стало потребою, повітрям її життя. Хто є збудником цього буревію зараз — ­неважли­во. Майже завжди все будується на самообмані. Людина вигадується, і буревій почався. Що — не важливо, важливо лише як. Не сутність, не джерело, а ритм, шалений ритм. ­Сьогодні відчай, завтра захоплення, кохання, віддавання себе з головою — і через день знову безнадія… ­Величезна піч, для розігріву якої необхідні дрова, ­дрова і дрова».

Але йому увірвався терпець, коли 1923 р. Цвєтаєва захопилась його другом, колишнім білогвардійським офіцером 29-річним Костянтином Родзевичем. ­Палкий їхній роман тривав два роки і явно вийшов із ­площини листів. Хоча не виключено, що Марина все ж мала ­статеві стосунки поза шлюбом, це був, очевидно, єдиний випадок, коли вона досягла повної фізичної гармо­нії із чоловіком (не випадково у листах вона проводить паралелі між ним і Софією Парнок, натякаючи на забуте «диво», яке вже і не сподівалася пізнати із чоловіком).

nn19_8_5560_f4-228x300.jpg

Костянтин Родзевич

nn19_8_5560_f5-228x300.jpg

Аріадна Ефрон, 1930 р.

nn19_8_5560_f6-228x300.jpg

Георгій Ефрон, 1941 р.

nn19_8_5560_f7-228x300.jpg

Сергій Ефрон, 30-ті рр.

Ефрон уже не міг замовчувати власні страждання: «Тяжка «самотність удвох»… Я занадто старий, щоб бути жорстоким, і надто молодий, щоб вдавати відсутність. Але моє сьогодні — суцільне гниття. Я настільки розбитий, що від усього в житті відвертаюся, як тифозний. Якесь повільне самогубство».

Поетеса сама вирішила від нього піти, потім розірвала взаємини з Родзевичем, повернулась, а чоловік натомість запропонував їй розлучитись. «Два тижні вона була в нестямі. Поривалася від ­одного до іншого, — описує її стан Сергій. — Марина рветься до смерті. Земля давно пішла з-під її ніг. Вона повернулась. Усі її думки з іншим. Відсутність його підігріває її почуття. Я знаю — вона впевнена, що позбулася свого щастя». У неї проявилися депресія, безсоння, страх самотності, суїцидальні настрої: «Думаю про смерть із насолодою. Милий, тримай мене міцніше, не відпускай, не поступайся, не повертай мене — Життю. Штовхни мене краще у Смерть».

Незабаром стало очевидно, що поетеса вагітна. Коли 1 лютого 1925 р. вона народила сина, Родзевич відмо­вився визнати своє батьківство. Хлопчик був записаний на прізвище Ефрон, назвали його Георгій — проте мати кликала його Мур (як кота із казок Гофмана).

­Родзевич же наступного року одружився. А Цвєтаєва так і лишилася заміжньою за Ефроном, хоча вони стали, по суті, ­чужими людьми, співмешканцями. І в чоловіка були швидкоплинні захоплення, і дружина-поетеса не кинула своїх пошуків «споріднених душ». Хоча при цьому визнавала: «Про Сергія думаю весь час, любила багатьох, нікого не ко­хала».

Я непохитно вірую у свої вірші

вгору

Але найбільшою — незмінною і незрадливою — пристрастю Марини були вірші, які вона ставила понад усе. «Росія без мене обійдеться, зошити — ні. Я без Росії обійдусь, без зошитів — ні, — говорила вона. — Тому ­зовсім не: жити і писати, а жити-писати і писати-­жити. Тобто все здійснюється і навіть проживається тільки в ­зошиті. А в житті — що? У житті — господарство: прибирання, прання, опалення, клопіт. У житті — функція і відсутність».

Творила поетеса переважно зранку, урочисто ­сідаючи за стіл із горнятком кави, із цього моменту для неї ­просто припиняли існувати всі зовнішні обставини. Писала вона виключно у зошитах і виключно перовою ручкою. Поезія була для Цвєтаєвої, перш за все, ремеслом, напо­легливою працею. Слідом за натхненням ішли плану­вання, перевірки, відбір, цілі сторінки, списа­ні ­варіантами рим. Часом це доводило її просто до боже­вілля: «Я день (за столом, без столу, у морі, за миттям ­посуду — чи голови — і т.д.) шукаю епітета, тобто ­одного слова: день — й інколи не знаходжу і — боюсь, що ­закінчу, як Шуман, який раптом почав чути в голові, під черепом — труби… є перевтома мозку. І я — кандидат. Тому — мені слід поспішати. Доки ще я — володію своїм мозком, а не він — мною». Із не меншою ретельністю вона ставилася і до листів, відповідати на які вважала першочерговим завданням.

Маринине творче кредо: «Пишіть, пишіть більше. ­Закріплюйте кожну мить, кожен жест, кожен подих! Запи­суйте точніше! Немає нічого не важливого!» ­Дійсно, вона ретельно занотовувала все — сни, розмови, думки, дбайливо зберігала всі чернетки і навіть чернетки черне­ток.

Як зазначає Діана Бургін, для поетеси писання ­стало нав’язливою ідеєю і навіть більше — набуло форми психічного розладу. Тому її геній насправді — прояв графо­манії. У розумінні Цвєтаєвої віршування було запо­рукою не лише творчого, а й фізичного існування і, відповідно, сформувалася постійна боязнь, що без ­поезії життя ­просто припиниться. І в ліриці її ці два понят­тя рівно­значні:

Вскрыла жилы: неостановимо,
Невосстановимо хлещет жизнь.
Подставляйте миски и тарелки!
Всякая тарелка будет — мелкой,
Миска — плоской.
Через край — и мимо –
В землю чёрную, питать тростник.
Невозвратно, неостановимо,
Невосстановимо хлещет стих.

Переважно вона описувала лише власні переживання і відчуття, душевні й моральні проблеми, тобто поезія виконувала для неї ще й психотерапевтичну функцію. Як влучно зазначав Павло Антокольський, «Марина закреслювала не вірші, а причину їхнього виникнення». Переживши ­чергову любовну драму, поетеса виливала все на папір, а потім пере­гортала сторінку зошита і в житті також починала все із чистого аркуша. Культивувала вона свою божевільну одержимість творчістю: «Вірші мають бути єдиною можливістю вираження і постійною насущною потребою, людина має бути на вірші приречена, як вовк на виття».

За життя Цвєтаєва уклала 14 поетичних збірок («Волшеб­ный фонарь», «Конец Казановы», «Вёрсты», «­Психея. Романтика» та ін.), видала 16 поем («Поэма Конца», «­Поэма Лестницы», «Поэма Воздуха»), 8 драм, а також писала про­зові есеї. Головна особливість її поезії — надзвичайне ритмічне багатство. Вона створювала своєрідну музику з ­ривків і вигуків, рубала фрази, обирала ­короткі слова, множила аліте­рації. Мова її творів — карбована, багата, афористична.

Такою Марина була і в звичайній розмові — її ерудованість, гострий розум і тонка інтуїція незмінно ­привертали увагу присутніх. Хоча деякі сучасники пригадували її як вкрай егоцентричну, саркастичну і втомливу спів­бесідницю. Діалог із нею перетворювався на «словесний теніс», адже поетесу не достатньо було слухати, їй необхідно було відповідати — швидко, влучно і з розумінням усіх її непояснених натяків. Узагалі вона була досить супереч­ливою особистістю — у її характері дивним чином поєднувалися погордливість і полохливість, зверхність і розгубленість, епатажність і прагнення бути непомітною.

Свої вірші Цвєтаєва читала завжди охоче, за першою вимогою — камерно, ритмічно, темпераментно, але без ­зайвої емоційності. Вона дуже болісно сприймала будь-яку критику в бік своєї поезії, оскільки судила про неї завжди самовпевнено і пристрасно.

Поэт издалека заводит речь.
Поэта
далеко заводит речь.
Планетами, приметами, окольных
Притч рытвинами… Между да и нет
Он даже размахнувшись с колокольни,
Крюк выморочит… Ибо путь комет

Поэтов путь. Развеянные звенья
Причинности! — вот связь его! Кверх лбом —
Отчаятесь! Поэтовы затменья
Не предугаданы календарем.

Марина ніколи не належала до жодних літературних угруповань, проте була знайома з багатьма своїми ­колегами по перу — Борисом Пастернаком, Максиміліаном Волошиним, Осипом Мандельштамом, Анною Ахматовою, Валерієм Брюсовим, Райнером Марією Рільке тощо. Один із віршів вона присвятила і Сергію Єсеніну, відгукнувшись у такий спосіб на звістку про його само­губство:

Брат по песенной беде –
Я завидую тебе.
Пусть хоть так она исполнится
– Помереть в отдельной комнате! –
Скольких лет моих? Лет ста?
Каждодневная мечта.

У Бедламі нелюдей

вгору

У 30-х роках сім’я поетеси нагадувала два табори: ­Марина жила лише своєю поезією і сином Муром, а ­Сергій із дочкою Аріадною захоплювалися комуніс­тичними ­ідеями, вступили до «Спілки повернення на ­батьківщину» і планували виїхати до СРСР. Ефрон був завербований радянською розвідкою і внаслідок ­гучної справи про вбивство Ігнатія Рейсса у жовтні 1937 р. терміново ­покинув Францію.

На кілька місяців раніше за нього, ­отримавши офі­ційний дозвіл, до Москви прибула і його донька. Через ці події поетесу допитувала ­французька поліція, але її неадекватна поведінка викликала ­сумніви щодо ­психічного здоров’я та посприяла швидкому звільненню.

nn19_8_5560_f8-228x300.jpg

Марина Цвєтаєва, 1939 р.

nn19_8_5560_f9-228x300.jpg

Передсмертна записка

nn19_8_5560_f10-228x300.jpg

Кенотаф поетеси

nn19_8_5560_f11-228x300.jpg

Пам’ятник Цвєтаєвій

Цвєтаєва лишилася на чужині вдвох із сином, якого так самозабутньо плекала, а він виріс украй ­егоїстичним і розбещеним. Огрядний не за віком, зухвалий Мур уже в юнацтві не цурався прикрикнути на матір і міг обра­жа­­ти її привселюдно. Тому коли вже й він почав говорити про репатріацію (хоча ніколи й не бачив тої «бать­ків­щи­ни»), Марина здалася. Так, з одного боку, всі роки еміграції вона перебувала в атмосфері ­відчуженості та воро­жості, але з іншого — розуміла, що в Союзі ­життя не буде легшим.

Одержавши візу і зібравши свої убогі пожитки, ­поетеса із сином 18 червня 1939 р. прибули до СРСР. Возз’єд­нана родина оселилася в Підмосков’ї на дачі НКВС. Це були страшні часи сталінських репресій. Ще у ­вересні 1937 р. арештували, а згодом вислали сестру Цвєтаєвої Анастасію. 27 серпня 1939 р. приїхали за Аріадною (вона працювала в редакції французького журналу в Москві та постійно потерпела від звинувачень у тому, що живе «не по-совєтськи»). А вже 10 жовтня забрали й Сергія Ефрона.

Для Марини почався період відчаю і поневірянь. Вона писала листи до Сталіна і Берії, ­намагалася дізна­тися будь-що про долю рідних, шукала способи передати їм гроші й харчі. Оскільки їхню дачу ­самовільно захопили, Цвєтаєва із сином опинилися фактично на вулиці: вони жили по родичах, переїжджали з квартири на квартиру, прописку їм не давали ніде. Мур ­часто ­хворів. «­Становище безвихідне, — ­­нарікала ­поетеса в листі. — Я не істеричка, я цілком здорова, проста людина. Але — мене ­життя за цей рік — добило. Виходу не бачу».

Її чоловіка і доньку звинуватили у зраді батьківщині та шпіонажі на користь Франції. Аріадну після довгих допитів засудили до 8 років виправно-трудових таборів і відправили в Комі АРСР. На той час вона була вагітною від свого цивільного чоловіка Самуїла Гуревича й у в’язниці у неї стався викидень. Стан здоров’я Сергія ­Ефрона під час допитів погіршився настільки, що його довелося перевести до психіатричного відділення Бутирської тюрми. Лікар засвідчив у нього «гострий реактивний галюциноз і спробу самогубства». Але при цьому його лікування чергувалося з нескінченними допитами. Як писала Марина:

Пора пора пора
Творцу вернуть билет.
Отказываюсь
быть.
В Бедламе нелюдей
Отказываюсь
жить...

Вірші її друкували неохоче, їх критикували за ­ворожі Союзу ідеї, формалізм і беззмістовність, тому поетеса для заробітку займалася перекладами. Її переслідували суїцидальні думки, депресія і деперсоналізація. У вересні 1940 р. вона занотувала: «Мене всі вважають мужньою. Я не знаю людини полохливішої за себе. ­Боюся — ­всього. Очей, чорноти, кроку, а більше за все — себе, своєї голови — якщо це голова — що так віддано мені ­служила в зошиті і так убивала мене — в житті. Ніхто не ­бачить — не знає, що я рік уже шукаю очима — гак. Я вже рік примі­ряю — смерть. Усе — потворно і страшно. Проковтнути — гидота, стрибнути — ворожість, споконвічна відраза — води. Я не хочу лякати (посмертно), мені здається, що я себе вже — посмертно — боюся. Я не хочу — померти, я хочу — не бути».

Із початком Другої світової війни Цвєтаєвій запропонували евакуюватися з Москви разом з іншими письменниками. Через це у неї стався скандал із 16-річним ­сином, який відмовлявся їхати у глушину. Поетеса ­довго вагалася, перебувала, за спогадами сусідів, у вкрай нерво­вому, збудженому стані. Як подейкують, під час зборів у неї зламався чемодан і Борис Пастернак приніс їй ­мотузку, запевнивши у її міцності — «хоч ­вішайся!» ­Зрештою 8 серпня 1941 р. Марина відплила разом із сином до Татарстану. У глухому селищі Єлабуга їх ­підселили у звичай­ну хату до сім’ї Бродельщикових, що викликало обурення у Мура. За його наполяганнями, мати почала добиватися переведення до райцентру Чистополь, у разі відмови погрожувала кинутися у р. Каму, намагалася влаштуватися посудомийницею, поводилася неврівноважено, часто плакала.

31 серпня 1941 р., скориставшись відсутністю господарів, Цвєтаєва запнула вікна, зняла із чемодана ­мотузку і, зачепивши її за гвіздок у сінях, полізла у зашморг. Вона була у фартуху, на печі лишилася пательня смаженої риби і три записки — синові, його потенційним опікунам і письменникам.

Лист до Мура: «Мурлига! Пробач мені, але далі було б гірше. Я тяжко хвора, це вже не я. ­Люб­лю тебе шалено. Зрозумій, що я більше не могла жити. Пере­дай тату й Алі — якщо побачиш — що ­любила їх до остан­ньої хвилини, і поясни, що потрапила у ­глухий кут».

Син відмовився прийти на похорони, сказавши за кілька днів: «Марина Іванівна ­вчинила логічно». Її могила на цвинтарі Єлабуги безслідно втрачена.

Не менш трагічно склалася доля всіх рідних ­Цвєтаєвої. Сергія Ефрона таємно розстріляли у жовтні 1941 р. Мур повернувся 1944 р. до Москви, був мобілізований і в липні через отримані поранення помер у прибалтійському шпиталі. Аріадна провела 15 років по таборах: ­після першого 8-річного заслання за два роки її ­повторно ­засудили до виправних робіт на Крайній Півночі, у Красно­ярський край. Реабілітація відбулася лише 1955 р. «Я прожила не своє життя», — гірко підсумовувала вона. Повернувшись до столиці, Аріадна до самої смерті (1975 р.) займалася впорядкуванням материних текстів й архівів, дітей у неї не було. Маринина сестра Анастасія, яка теж витримала два заслання, була реабілі­тована 1958 р. Доживши до 99-річного віку, вона ­лишила нам безцінні спогади про поетесу.

Цвєтаєва очима фахівців

вгору

Попри те, що Марина — одна з найбільш вивчених письменниць, чия біографія описана буквально до кожного прожитого дня, нез’ясованими лишаються мотиви багатьох її вчинків (найперше — самогубства), а також досі відкрите питання психіатричного діагнозу.

Стосовно причини суїциду 1941 р. дослідники висували найрізноманітніші версії — прагнення звільнити сина від своєї набридливої присутності або ­усвідомлення того, що вже не могла нічого для нього зробити; приналежність до соціальної групи обдарованих, романтично налаштованих митців, для яких самогубство було нормою; психологічні риси характеру поетеси, яка десятиліттями оспівувала і планувала свій відхід із життя; хронічна психологічна травма або навіть втручання органів НКВС.

На думку Ісанни Ліхтенштейн, усі ці чинники слід розглядати разом: безвихідь обставин родинного життя наклалася на особистісні риси Марини, чим і призвела до душевної катастрофи.

Щодо ймовірних проявів нервової патології — гіпотез ще більше. Деякі фахівці у суд­жен­нях про поетесу навіть дозволяють собі переступати межу професійної етики. Психіатр Михайло Буянов у досить грубій ­формі писав: «Цвєтаєва була зламаною від народ­жен­ня, дисгармонійною, аномальною ­особистістю: ­нечесана, немита, ­одягнена казна-­як, занурена у власні поетич­ні образи, вона була не від цього світу. ­Поетеса не вміла готувати, не могла змусити себе прати, шити, замітати і т. д.; ­тобто виконувати те, що від ­природи перед­бачено робити жінці. Незліченні любовні ­листи, ­адресовані ­першим-ліпшим людям, викликали лише нудьгу. Вона не зупинялася ні перед лесбійством, ні ­перед ­іншими збоченнями. І саме такій ­нікчемній, не ­пристосованій до життя психопатці був даний ­божественний ­поетичний дар».

Беззаперечним є факт спадкової переобтяже­ності по лінії матері. Марія Олександрівна ­відзначалася відлюдкуватістю, її тітка була психічно хворою, а ­далекий родич, польський поет Михайло ­Бернацький, 1914 р. покінчив життя самогубством (до речі, також 31 ­серпня).

Так, за спогадами зведеної сестри Валерії, ­Марину й Анастасію зближувало з матір’ю ­надломлене прагнення до несамовитих вчинків, егоцентризм, що переходив у цинізм, суб’єктивність сприйняття. Водно­час, за переконанням Лілі Фейлер, саме нестача материної любові ­спричинила в поетеси розвиток депресії та хворобливого ­нарцисизму. Звідси ж — її образ сильної та не­залежної жінки, ­культивований у віршах, а також ­гомосексуальний ­потяг.

На думку психіатра Олександра Шувалова, у ­Цвєтаєвої наявна шизоїдна психопатія, рідкісна у жінок. На користь цієї гіпотези свідчать такі симптоми, як диваку­вата поведінка із суїцидальними думками, порушення ­статевого потягу, емоційна холодність у ставленні до людей, труднощі у спілкуванні. Розщеплення шизоїдної структури її особистості знайшло своє відображення у любові до творчості та нелюбові до життя.

Філолог і психолог Олександр Пузирьов ­переконаний, що в біографії поетеси — всі прояви істероїдної психо­патії: завищена самооцінка, схильність до брехні, гіпертрофоване вираження почуттів, інфантильне ігнорування реальності тощо.

Дослідники М. Сергєєв і В. Гордова знаходять у ­житті та творчості Марини й ознаки циклотимії, зокрема цикло­тимічної депресії, якій притаманне чергування певни­х фаз (гіпоманіакальної та субдепресивної). Із віком і під ­тиском зовнішніх обставин меланхолійні фази довшали і частішали, але за останній рік депресивний стан поетеси ­сягнув психотичного рівня. У такі часи вона писала ­найменше віршів, а їхній зміст мав чіткі ­суїцидальні ­тенденції.

На думку вже згаданого О. Шувалова, Цвєтаєва мала не просто депресію, а потяг до смерті та схильність до само­руйнування, що на підсвідомому рівні стали для неї джерелами творчості: «Доки в реальному житті потяг Тана­тоса урівноважувався потягом Ероса, то на долю потягу до смерті лишався зміст її віршів».

Зовсім несподіваних висновків дійшла грузинська дослідниця Наталія Гвелесіані, яка вбачала в поведінці Цвєтаєвої типові ознаки аутистичного розладу. Дійсно, важко заперечити такі риси поетеси, як незграбність, ніяковість, заглиблення у внутрішній світ, брак біологічного зв’язку з дітьми, байдужість, нездатність ­працювати в ­колективі, боязнь натовпу, нетерпимість до шуму, погана орієнтація, непристосованість до побуту, труднощі у прояві почуттів, слабка саморефлексія, болюче сприйняття критики тощо.

Екстраординарна персона поетеси не припиняє цікавити і літературознавців, і медиків, спонукаючи їх до нових досліджень. І вони, навряд чи, колись дійдуть спільної думки.

Сама ж Марина так писала про пристрасність власної натури: «Мені в усьому, в кожній людині та почутті, — тісно, як у всякій кімнаті, чи то нора чи палац. Я не можу жити в днях, щодня живу поза собою. Ця хвороба невиліковна і зветься: душа».

Що подивитися

вгору

«Дзеркала» (2013) (у гол. ролі Вікторія Ісакова)

nn19_8_5560_f12.jpg

 

Події фільму охоплюють три десятиліття (1911–1941 рр.) від часу знайомства поетеси з майбутнім чоловіком у Коктебелі, через роки еміграції в Чехії та Франції, повернення на батьківщину і до самогубства в евакуації. Образ дзеркала уособ­лює роздвоєність Марини в її коханні до Сергія Ефрона і Костянтина Родзевича, а також її суперечливі взаємини з дітьми — Аріадною й Муром.

Образ Цвєтаєвої втілили на екрані Галина Тюніна (­серіал «Чарування зла», присвячений життю російської інтеліген­ції в Парижі) і Наталія Фіссон (серіали «­Місяць у зені­ті» про долю Анни Ахматової та «Маяковський. Два дні»).

Про поетесу знято цілу низку документальних ­фільмів: «Марина Цвєтаєва. Віщування» (2012), «Натхненна ­Марина» (2008), «Пристрасті за Мариною» (2004), «Цвєтаєва Марина. Роман її душі» (2002) та ін.

Що почитати

вгору

Аріадна Ефрон «Моя мати Марина Цвєтаєва»

nn19_8_5560_f13.jpg

 

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2019 Рік

Зміст випуску 10 (111), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.Я. Пішель, Т.Ю. Ільницька, М.Ю. Полив’яна

  3. М.М. Орос, О.В. Тодавчич

  4. Т. Матіяш, А. Бондарчук

Зміст випуску 9 (110), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. С.Г. Бурчинский

  3. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 8 (109), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А. Г. Кириченко, А. Ф. Нечай, Н. О. Смульська, Т. І. Стеценко

Зміст випуску 7 (108), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина, Ю.К. Реминяк

  3. Н.А. Науменко, В.И. Харитонов

  4. М.О. Матусова, І.А. Марценковський

Зміст випуску 6 (107), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкіна

  4. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина

  5. Т.В. Руда

  6. А.А. Криштафор

Зміст випуску 5 (106), 2019

  1. И.А.Марценковский, А.В.Каптильцева

  2. В.Ю.Паробій

  3. Ю.А. Крамар

  4. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  5. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  6. В.И.Харитонов, Ю.М. Винник, Г.И. Селюков

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев,

  8. Н.А. Максименко

  9. И.И. Марценковская, М.В. Нестеренко, Ю.А. Войтенко, Д.И. Марценковский, К.В. Дубовик, О.С.Ващенко

  10. Д.В. Иванов

  11. М.М. Орос, Р.Ю. Яцинин

  12. Н.К. Свиридова, Т.В. Чередніченко

  13. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 4 (105), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкина

  4. Л. Шаттенбург, Я. Кульчинський

  5. Є.І. Суковський

Зміст випуску 3 (104), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. К.В. Дубовик, І.А. Марценковський

Зміст випуску 1 (102), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.В. Шейко

  3. В.Ю. Мартинюк

  4. І.А. Марценковський, І.І. Марценковська

  5. А.Е. Дубенко, Ю.А. Бабкина

  6. Ю.А. Крамар

Випуски поточного року

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.