Застосування кветіапіну пролонгованого вивільнення для поліпшення комплаєнсу при лікуванні психічних розладів

Недостатня прихильність пацієнтів із психічними розладами до призначеноїсхеми лікування нерідко призводить до зменшення ефективності застосованої терапії та підвищення частоти рецидивів. Використаннялікарської форми з пролонгованим вивільненням діючої речовини дає змогу спростити режим приймання препарату і підвищити комплаєнтність пацієнтів. До вашої уваги представлено огляд статті «The place of quetiapine extended release in the treatment of mental disorders» авторів K. Styczeń et al., опублікованої в журналі Psychiatria polska (2015; 49 (1): 67–80), де проаналізовано дані щодо того, як застосування кветіапіну тривалого вивільнення у пацієнтів із різними психічними розладами впливає на прихильність до лікування.

Поява на фармацевтичному ринку ліків пролонго­ваної дії (ретардна форма) відповідає потребам паці­єнтів, які часто наголошують на незруч­ності приймання декількох доз препарату на добу (Tyszkowska and Podogrodzka, 2013). Майже у 50 % пацієнтів виникають проб­леми з ­прихильністю до ліку­вання, що призводить до ­збільшення ризику рециди­ву, частоти госпіталізації та спроб само­губства (Baldwin and Scott, 2009). Автори опуб­лікованого систематичного огляду ­виявили, що ­спрощені схеми застосування меди­каментозних засобів можуть ­поліпшити дотримання режиму лікування пацієнтами як із психічними, так і з ­іншими розладами (Ryan etal., 2014). Ретардна форма кветіапіну — це атиповий анти­психотик, який можна застосовувати лише раз на день, що спрощує схему лікування. Таке використання сприяє ­зменшенню частоти несприятливих ефектів і ­суттєво поліпшує комплаєнтність пацієнтів (Baldwin and Scott, 2009).

За даними Європейського агентства з лікарських засобів (EMA), ретардну форму кветіапіну можливо признача­ти за ­таких психічних розладів:

• шизофренія (у гострій фазі і як підтримувальну ­терапію);
• біполярний афективний розлад (БАР) — у гострій фазі (пацієнти із манією помірного або вираженого ступенів тяжкості; особи з вираженою біполярною депресією), або як складову підтримувальної терапії (особи з манією або депресією в анамнезі, які відповідали на терапію кветіапіном);
• тяжкі епізоди великого депресивного розладу (ВДР) — як ад’ювантну терапію (EMA, 2010).

Застосування ретардної форми кветіапіну

вгору

Шизофренія

Ефективність ретардної форми кветіапіну як у гострій фазі, так і під час підтримувального лікування дорослих пацієнтів із шизофренією було підтверджено у низці клінічних досліджень ІІІ фази. Більшість даних отримано під час подвійних сліпих рандомізованих конт­рольованих дослід­жен­нях (РКД) (Peuskens etal., 2007; Moller etal., 2008; Kahn etal., 2007; Lindenmayer etal., 2008). ­Зокрема, R. S. Kahn etal. (2007) порівнювали дієвість ретардної форми кветіапіну, яку використовували в одному із трьох дозувань (400, 600 або 800 мг на добу ввечері) з ­ефектами приймання кветіапіну у формі негайного вивільнення по 200 мг двічі на день або ­плацебо. Цільових дозувань ретардної форми кветіапіну було досягнуто дуже швидко (400 і 600 мг на другий день, 800 мг — на ­третій); 76 % пацієнтів (n = 446) завершили випробування. Через 6 тижнів зазначено перевагу ретардної форми кветі­апіну та форми кветіапіну з негайним вивільненням над ­плацебо (усіх дозувань) щодо ­зменшення проявів симптомів шизо­френії, оцінених за шкалою позитивної та негативної симптома­тики (PANSS), та критеріїв терапев­тичної відповіді  —зниження показника за PANSS на ≥ 30 % порівняно з ­базовим рівнем або часткою паці­єнтів, які ­досягли показ­ника ≤ 3 балів за шкалою загального клінічного ­враження (CGI) наприкінці дослід­ження.

Дані ще одного рандомізованого конт­рольованого плацебо дослід­жен­ня, у якому 532 пацієнти із ­симптомами ­гострої шизофренії отримували ретардну форму кветіа­піну та форму кветіапіну з негайним вивільненням протягом шести тижнів (300, 600 або 800 мг на добу) або форму кветіапіну з негайним вивільненням (при ­цільовому дозуванні 300 або 600 мг на добу), ­засвідчили, що лише у пацієнтів, які отримували ретардну форму кветіапіну (600 мг/добу), спостерігали статистично значуще зниження ступеня тяжкості захворювання (за шкалою PANSS). Статистичну значущість поліпшення, за шкалою CGI, спостерігали і для добової дози 800 мг­ ретардної форми кветіапіну, і для 300 мг ­форми кветіапіну з негайним вивільненням (Lindenmayer etal., 2008).

S. Ganesan etal. (2008) у 12-тижневому ­багатоцентровому дослід­жен­ні вивчали переносимість та ефективність ретардної форми кветіапіну, яку застосовували у пацієнтів із шизофренією, котрі раніше використовували інші, ніж кветіапін, атипові антипсихотичні препарати, проте не мали значного поліпшення клінічного ­стану. У 62,8 % із 292 осіб, які закінчили дослід­жен­ня, ­змінення ­препарату зумовило статистично значуще ­зниження ­ступеня тяжкості захворювання (згідно з ­показниками шкал PANSS та CGI) та зниження показника ­вираженості екстрапірамід­них симптомів, оціню­ваного за допомогою шкали Сімп­сона–­Ангуса (SAS) та шкали акатизії ­Барнса (BARS).

J. Peuskens etal. (2007) вивчали довгострокові ефекти ретардної форми кветіапіну (400 або 800 мг/добу) в осіб із шизофренією в стабільному стані. Пацієнтів у випадковий спосіб розподілили на дві групи: приймання ­ретардної форми кветіапіну або ­плацебо. Після 16 тижнів спостереження виявлено, що ретардна форма кветіапіну сприя­ла статистично значущому подов­женню середнього часу до настання рецидиву. Частота рецидивів була ­значно нижчою порів­няно з плацебо у пацієнтів, які отримували ретардну ­форму кветіапіну. Схожих висновків дійшли A. Loebel etal. (2013), які ­підтвердили, що ретардна ­форма кветіапіну (200–800 мг/добу) ­запобігала рецидиву шизо­френії так само ефективно, як луразидон (40–160 мг на добу).

Біполярний афективний розлад

Кветіапін посідає чільне місце в лікуванні БАР (Malh etal., 2012; Yatham etal., 2013). Він має ­антипсихотичну, антидепресивну дію та чинить плив на ­стабілізацію настрою; його застосування може бути дієвим у пацієнтів, які страждають на БАР і ­потребують підтримувальної терапії (Rybakowski, 2013). Попри те, що є багато дослід­жень застосування ­форми кветіапіну з негайним вивільненням для лікування пацієнтів із БАР, даних, основа­них на клінічному профілі ­ретардної форми кветіапі­ну, ще замало (Malhi etal., 2012). Інформацію щодо ­ефективності та безпеки використання ретардної форми ­кветіапіну в цій клінічній популя­ції ­переважно отримано в п’яти РКД. За винятком дослід­жен­ня R. A. Riesenberg etal. (2012), не ­вивлено РКД із прямим порівнянням ефективності форм кветіапіну з негайним вивільненням та ретардної для лікування пацієнтів із БАР. Більшість реко­мендацій із застосування ­ретардної форми кветіапіну в цій популяції є ­компіляцією висновків досліджень форми ­кветіапіну з негайним вивільненням і припущень щодо фармако­кінетики та індивідуальних уподобань пацієнтів (Cristancho and Thase, 2010; Kim etal., 2014; Sanford and Keating, 2012; Cutler etal., 2011; Sheehan etal., 2013). Дані трьох РКД (конт­рольованих плацебо або з формою кветіапіну з негайним вивільненням для порівняння) дають ­змогу припустити, що лікування ретардною формою кветіапіну пов’язане з більшою ймовірністю отримання терапев­тичної відповіді або ремісії у пацієнтів із ­манією або біполярною депресією (Suppes etal., 2010; Cutler etal., 2011; Riesenberg etal., 2012).

Результати дослід­жен­ня D. V. Sheehan etal. (2012) за участю пацієнтів із БАР із коморбідним генералізова­ним тривожним розладом (ГТР) або панічним розла­дом (ПР) засвідчили: попри те, що дані про ефектив­ність ретардної форми кветіапіну щодо симптомів БАР неоднозначні, ­особи, які отримували вказаний препарат, мали більший шанс на терапевтичну відповідь або ремісію тривожних розладів. На підставі нещодавно опублікованих результатів дослід­жен­ня K. Gao etal. (2014) можливо припустити, що антидепресивна дія ретардної форми кветіапіну може не відрізнятися від такої для плацебо у паці­єнтів із ГТР та БАР I або II типу.

S. J. Kim etal. (2014) зазначили, що для ретардної ­форми ­кветіапіну характерна антидепресивна дія, подібна до  карбонату літію, а також ефективніша для ­корекції розладів сну. За даними огляду, M. Pompili etal. (2012) зробили припущення, що швидкий початок дії ретардної форми кветіапіну та її сприятливий вплив на якість сну може суттєво позначитися на зниженні ризику ­вчинення суїциду серед осіб із депресією на тлі БАР або ВДР. Пацієнти, які приймають ретардну форму кветіапіну, мають низький рівень розвитку серйозних побічних ефектів.

T. Suppes etal. (2010) виявили, що застосування ретардної форми кветіапіну пов’язане з ризиком виникнення:

• сухості у роті (37,2 проти 7,1 %; р < 0,05);
• денної сонливості (29,2 проти 5,7 %; р < 0,05);
• седативного ефекту (23,4 проти 7,1 %; р < 0,05);
• клінічно значущого (приблизно на ≥ 7 %) ­збільшення маси тіла (8,2 проти 0,8 %; р < 0,05).

У спільній заяві експертів робочих груп Канадської мережі з проблем лікування афективних і тривожних розладів (CANMAT) та Міжнародного товариства з біполярного афективного розладу (ISBD) зазначено ретардну форму кветіапіну серед препаратів, рекомендованих для ­лікування пацієнтів із БАР (Yatham etal., 2013). Дослідники дійшли висновку, що монотерапія ретардною формою кветіапіну є одним із варіантів першої лінії ­лікування пацієнтів із манією або біполярною депресією в анамнезі (у разі БАР як I, так і II). Загалом доказова база використання ретардної форми кветіапіну, замість форми з негайним ­вивільненням, при лікуванні БАР є недостатньою. ­Індивідуальні вподобання пацієнта мають бути одним з основних критеріїв вибору лікарської форми кветіапіну при його ­призначенні (Malhi etal., 2012).

Великий депресивний розлад

Декілька РКД були присвячені вивченню ефектив­ності монотерапії ретардною формою кветіапіну (50, 150 або 300 мг на добу) у пацієнтів із гострою фазою великого депресивного розладу (ВДР) порівняно з контрольною когортою застосування плацебо та групами активного ліку­вання дулоксетином або есциталопрамом (Earley etal., 2008; Katila etal., 2008). Час ­спостереження становив 6–8 тижнів. Ретардна форма кветіапіну ви­явилася ефективною щодо зменшення симптомів де­пресії. Важливо додати, що поліпшення стану можливо було ­фіксувати вже на 4-й день терапії. Такий швидкий позитивний ефект був пов’язаний насамперед із поліпшенням сну та ­зниженням внутрішньої напруги, до того ж у більш ­пізній період ­лікування спостері­гали зменшення ­проявів усіх симптомів депресії.

M. Sanford (2011) узагальнив результати дослід­жень ефективності ретардної форми кветіапіну при ад’ювантному лікуванні пацієнтів із ВДР, які не отримали задо­вільного результату при терапії антидепресантами. Згідно з доступними даними автор висловив думку, що використання ретардної форми кветіапіну (як 150, так і 300 мг на добу) сприяло ефективному зменшенню ­ознак депресії та збільшувало частоту досягнення ремісії (­порівняно з плацебо). Якість життя осіб, які ­приймали ретардну форму кветіапіну, не відрізнялась від тих, хто ­отримував плацебо.

У метааналізі даних трьох РКД (за участю 1 тис. 497 пацієнтів із ВДР) N. Maneeton etal. (2012) встановили, що приймання ретардної форми кветіапіну пов’язане зі значним зменшенням проявів депресії та тривоги, а також ­сприяє поліпшенню якості сну, порівняно із застосу­ванням ­плацебо. Ризик припинення лікування був подіб­ним в обох групах.

Тривожні розлади

Автори Канадських рекомендацій щодо лікування тривожних розладів (2014) підкреслили важливу роль ­селективних інгібіторів зворотного захоплення серо­то­ніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серо­тоніну та норадреналіну (СІЗЗСН).

Окрім того, в ­деяких клінічних дослід­жен­нях тривожних ­розладів, і в рекомен­даціях прицільна увага була спрямована на дію атипо­вих антипсихотичних препаратів, зокрема ретардної форми кветіапіну (Katzman etal., 2014). Дотепер про­ведено ­порівняно мало досліджень ефектив­ності ­згаданої форми кветіапіну для ­лікування тривожних розладів. Як правило, більшість наукових даних демонстрували, який вплив має вказаний ­препарат на психічний статус пацієнтів, у кот­рих діагностували ГТР (Merideth etal., 2012).

M. A. Katzman etal. (2011) вивчали довгострокову ефективність (> 12 тижнів) препарату в пацієнтів із ГТР порівняно з плацебо. До стабілізації психічного стану всі пацієнти отримували ретардну форму кветіапіну, а потім їх розподілили у випадковий спосіб до однієї із чотирьох груп для отримання ретардної форми кветіапіну (50, 150 або 300 мг на добу) або плацебо. Зокрема, у пацієнтів, які продовжували лікування ретардною формою кветіапіну, спостерігали значуще зниження ризику рецидиву тривож­них симптомів, нижчу ймовірність припинення лікування та поліпшення якості життя.

У клінічному дослід­жен­ні A. Khan etal. (2013) аналізу­вали зміни ступеня вираженості симптомів ­тривоги у пацієнтів із ГТР під час застосування двох ­режимів ­лікування:

1) СІЗЗС/СІЗЗСН + ретардна форма кветіапіну;

2) СІЗЗС/СІЗЗСН + плацебо.

Після восьми тижнів терапії не спостерігали статистично значущого зниження симптомів тривоги або статистично значущого поліпшення якості життя пацієнтів, які отримували ретардну форму кветіапіну як ­ад’ювантну терапію.

Дещо інші висновки зробили під час дослід­жен­ня J. Endicott etal. (2012), які вивчали результати трьох РКД із використанням ретардної форми кветіапіну як монотерапії у дорослих із діагнозом ГТР, та одного РКД за участю літніх пацієнтів. Учасники дослід­жен­ня отримували ретардну форму кветіапіну (50, 150 або 300 мг на добу). ­Так, після восьми тижнів лікування виявили значне поліпшення якості життя в осіб, які отримували цей препарат у дозуванні 150 мг/добу. Однак було зазначено значу­щу анксіолітичну ефективність ретардної форми кветіапіну незалежно від дозування.

Як ­зауважили автори канадських клінічних рекомендацій, при лікуванні ГТР ретардна форма кветіапіну може бути ефективнішою, ніж есцитало­прам. Результати мета­аналізів, які проводили A. M. Depping etal. (2010), C. D. LaLonde та R. J. Van Lieshout (2011), дають ­підстави припустити, що ретардна форма кветіапіну є дієвішою за плацебо, і ­принаймні так само ефективною, як антидепресанти в лікуванні ГТР. Однак порівняно з використанням антидепресантів або плацебо лікування ретардною формою кветіапіну може бути пов’язане з підвищеним ризиком таких побічних ефектів, як ­збільшення маси тіла або седація, а також із вищим ризиком припинення лікуван­ня. Тому автори рекомендують використовувати ретардну форму кветіапіну (окремо або як ад’ювантну ­тера­пію) як варіант лікування другої лінії. Застосування ретардної форми кветіапіну може бути також ефективним засобом у пацієнтів, яким приймання антидепресантів або бензо­діазепінів може завда­ти шкоди.

Висновки

вгору

Підсумовуючи огляд, автори огляду зазначають, що, попри численні переваги ретардної форми кветіапіну, нині ­бракує належних даних для однозначного визначення, чи є вказана форма кветіапіну ефективнішою, ніж з негайним вивільненням, для лікування паці­єнтів із психіч­ними розладами. Тобто є нагальна ­потреба у проведенні ­прямого порівняльного дослід­жен­ня ­ефективності обох лікарських форм кветіапіну з охоп­лен­ням численніших груп учасників. Основними клініч­ними критеріями для вибору ­форми препарату мають бути індивідуальні вподобання пацієнта, а також знання та досвід лікаря. Фахівцям слід не лише шукати можливість ­корекції психопато­логічних симптомів, але й стави­ти ­перед собою завдання щодо підвищення ­якості життя та функціонування пацієнтів у період симптоматичної ­ремісії (Tyszkowska and Jarema, 2013; Górna etal., 2014).

Зручність ­з­астосування ретардної форми кветіапіну та її ефективність можуть сприяти подальшому поліп­шен­ню прихильності до лікування пацієнтів, які приймають вказаний препарат.

Підготувала Ольга Мороз