сховати меню

Поетапний підхід до терапії хвороби Паркінсона


сторінки: 24-28

Хвороба Паркінсона — нейродегенеративний розлад, для якого характерні моторні та немоторні симптоми, зумовлені прогресуванням дегенерації дофамінергічних нейронів у базальних гангліях. Симптоматична медикаментозна та немедикаментозна терапія є найкращими стратегіями щодо поліпшення якості життя осіб із хворобою Паркінсона та зменшення тягаря хвороби. До вашої уваги представлено огляд статті C. Carrarini et al. «A Stage-Based Approach to Therapy in Parkinson’s Disease», опублікованої в журналі Biomolecules (2019; 9 (388): 1-32), де розглянуто методи терапії моторних і немоторних симптомів хвороби Паркінсона на різних стадіях захворювання.

Відповідно до критеріїв Міжнародного товариства з вивчення хвороби Паркінсона (ХП) та рухо­вих розладів (MDS-PD), клінічний діаг­ноз ХП базується на трьох основних моторних симптомах: брадикінезія, м’язова ригідність і тремор спокою (Postuma etal., 2015). Немоторні симптоми, які включають безсоння, депресію, тривогу, зниження когнітивних функцій, апатію, нервово-психічні розлади, порушення конт­ролю над імпульсами та вегетативну дисфункцію, можуть бути ­наявні як на початку, так і за прогресування хвороби (Gjerstad etal., 2007; Beaulieu-Boire, Lang, 2015).

На ­ранній стадії симптоми здебільшого мають легку та ­однобічну природу із хорошою відпо­віддю ­пацієнта на ­лікування. Проте за розвитку патології ефективність терапії ­зменшується, а протипаркінсонічні препарати ­можуть потенційно викли­кати розвиток побічних ефектів. За тривалого пере­бігу ХП нерідко супровод­жують ­кілька немоторних ­симптомів, за яких сучасні мето­ди ­лікування досить обмежені (Sveinbjornsdottir, 2016). ­Середня трива­лість хвороби становить від 6,9 до 14,3 року, а розвиток ­деменції є найбільшим ­предиктором підвищення ймовірності смерті (Macleod etal., 2014).

Рання стадія хвороби Паркінсона

вгору

Для ранньої стадії захворювання характерні такі не­моторні симптоми та ознаки, як розлад нюху, ­порушення поведінки під час фази сну зі швидкими рухами очей (REM-фази), закрепи, тривога й депресія (Berg etal., 2015; Postuma etal., 2012).

Сьогодні доступно чимало лікарських засобів для симптоматичного лікування ХП на ранніх стадіях залежно від індивідуальних особливостей пацієнта та ознак хвороби. Через її варіабельність єдиної оптимальної ­стратегії терапії наразі немає. Визначення ступеня тяжкості ­симптомів має базуватися на комплекс­ній оцінці, зокрема ­даних неврологічного ­обстеження й детальному аналізі їх впливу на щоденні функції та якість життя пацієнта (DeDeurwaerdère etal., 2017).

Лікування немоторних симптомів на ранній стадії хвороби Паркінсона

Порушення нюху. Гіпосмія є типовою для пацієнтів із ХП на ранній стадії та має тенденцію безпосередньо впливати на тривалість і тяжкість захворювання (Harding etal., 2002). Окрім того, гіпосмія призводить до підвищення ризику когнітивної дисфункції, а отже, є продромальним симптомом розвитку ХП, що супроводжується деменцією. ­Натепер порушення нюху не піддається лікуванню жодним препаратом (Gjerde etal., 2018; Doty, 2012).

Розлад поведінки у REM-фазі сну. Ця парасомнія спостерігається у до 50 % пацієнтів із ХП і за ­кілька років може пере­дувати виникненню ХП, деменції з тільцями Леві та множинної системної атрофії (Iranzo etal., 2006). Окремі дані свідчать, що розлад ­поведінки у REM-фазі сну є потенційним предиктором тяжкості захворювання, якому притаманні виражена вегетативна дисфункція та підвищення ­ризику когнітивних порушень або деменції. Діагноз має ґрунтуватися на даних полісомнографії, щоб виключити інші парасомнії, які можуть імітувати цей стан (Postuma etal., 2008, 2012).

Клоназепам і мелатонін — препарати першої лінії при розладах поведінки у REM-фазі сну. Сьогодні дока­зові дані ефективності клоназепаму базуються лише на результатах спостережних і клінічних досліджень із залу­ченням невеликої когорти пацієнтів без використання ­полісомнографії для оцінювання відповіді на лікування. За поганої переносимості або наявності протипоказань до клоназепаму, як-от деменція, обструктивне апное сну та високий ризик падінь, призначають мелатонін (Aurora etal., 2010).

Відомо, що дофамінергічні препарати демонструють різний профіль ­ефективності. Так, є дані про ­появу розладу через рік лікування леводопою у п’яти з 15 осіб із ХП (Garcia-Borreguero etal., 2002). В іншому ­дослід­жен­ні у пацієнтів із ХП і порушенням поведінки у REM-фазі сну застосовували вище дозування леводопи порівняно з тими, які мали лише ХП (Ozekmekci etal., 2005).

Застосування праміпексолу перед сном було ефективним у 62-89 % пацієнтів з ідіопатичною формою розладу, пов’язаними з ним незначними ­когнітивними порушеннями або ­легкими проявами ХП (Sasai etal., 2013). Інгібітори ацетилхолінестерази донепезил і ривастигмін є ймовірно ефективними. Вплив антагоніста NMDA-рецепторів мемантину на порушення сну оцінювали в багато­центровому дослід­жен­ні (Fantini etal., 2006). Обґрунто­ваність зменшення ознак розла­ду в разі використання препарату обмежена ­відсутністю проведення полісомно­графії для підтверд­жен­ня ­діагнозу. Також зафіксовано ­низку випадків ефективного застосування оксибату натрію у монотерапії або як додаткового ­засобу (Shneerson, 2009; Moghadam etal., 2013).

Закреп. За даними K. Seppi etal. (2019), пребіотичні волокна та пробіотики ефективні для лікування ­закрепу, що виникає у 29 % пацієнтів із ХП. Макрогол, ­осмотичне проносне, є альтернативним варіантом із хорошим профілем дії та безпеки. Лубіпростон — кишковий секрето­ген, який активує хлоридні канали типу 2 на апікальному боці кишкових епіте­ліоцитів і поліпшує транзит рідини в кишківнику (Muller etal., 2013). Проте нині його використання дозволене не у всіх країнах. Користь протипаркінсонічних засобів при закрепах досі лишається предметом супереч­ливих дискусій. Деякі автори вважають ефективною дофа­мінергічну ­терапію, натомість інші припускають, що шлунково-кишкові симптоми може поліпшити прийом леводопи (Pagano etal., 2015; Tateno etal., 2011). Антихолінергічні препарати ­протипоказані пацієнтам із ХП, які страждають на закрепи (Barone, 2010).

Депресія та тривога. У 30 % осіб із ХП депресія може пере­дувати моторним симптомам. Зафіксовано ­ко­реляцію між тяжкістю захворювання та депресією (Lieberman, 2006). Поширеність тривоги у пацієнтів із ХП становить 25-40 %, що переважно характеризується панічними атаками, фобіями та генералізованим ­тривожним розладом (Muller etal., 2013).

Приблизно у 92 % пацієнтів тривожні розлади супроводжуються ­депресією. Трициклічні антидепресанти (ТЦА) вважають ­імовірно корисними у лікуванні депресії. Наразі доказових даних щодо використання амітриптиліну бракує, хоча A. Cipriani etal. (2018) установили, що він ефективніший, аніж інші антидепресанти. Лікування ТЦА може спричинити розвиток психозу, седації, денної сонливості та когнітивної дисфункції чи делірію у пацієнтів із демен­цією при ХП. Щодо селективних інгібіторів зворотного захоп­лення серо­тоніну (СІЗЗС) і селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну (СІЗЗСН), то вен­лафаксин має кращий профіль ефективності, хоча інші анти­депресанти, такі як циталопрам, сертралін, пароксетин і флуоксетин, імовірно, можуть бути корисними в умовах клінічної практики.

У дослід­жен­нях, які проводили у психіатричній популяції, застосування СІЗЗС демонструвало кращий профіль безпеки порівняно з ТЦА. ­Хоча ­СІЗЗС можуть погіршувати тремор при ХП у 5 % ­пацієнтів та інші ознаки паркінсонізму (Seppi etal., 2011). Серотоніновий синдром може розвинутися в разі монотерапії ­СІЗЗС або СІЗЗС разом з інгібіторами моноаміноксидази В (іМАО-В), такими як селегілін і разагілін (Poewe, 2007).

Тривожні розлади у пацієнтів із ХП призводять до зниження когнітивних, рухових функцій і якості життя. Фармакологічні засоби, зокрема бензо­діазепіни, буспірон і СІЗЗС, можуть знизити інтенсивність тривоги. Проте ­тривале використання бензодіазепінів (наприклад, бромазепаму) пов’язане з розвитком сплу­таності свідомості, пору­шенням ходи та підвищеним ризиком падінь. Через брак доказових даних ефективності та безпеки, як зазначають автори, перед призначенням фармакотерапії слід провести ретельне оцінювання стану пацієнта (Rana etal., 2015).

Розлад конт­ролю над імпульсами. Порушення, якому притаманні гіперсексуальність, схильність до азартних ігор, пере­їдання, компульсивне здійснення покупок тощо, ­частіше виникає у молодих пацієнтів чоловічої статі (Martinez-Castrillo etal., 2019). Основні чинники ризику його ­розвитку включа­ють замісну терапію дофамінергічними ­препаратами та тривалість захворювання. У цих пацієнтів терапію дофамінергічними препаратами слід припинити (або принаймні зменшити до зникнення ознак розла­ду конт­ролю над імпульсами) з пропорційним ­коригуванням ­дозування леводопи. У деяких випадках може бути наявним синдром відміни агоністів дофамінових ­рецепторів зі зниженням настрою, погіршенням сну, вегетативною дисфункцією, що потребують ретельного симптоматичного ­лікування (Molde etal., 2018).

Лікування моторних симптомів на ранній стадії хвороби Паркінсона

Леводопа. Сьогодні леводопа залишається одним з ефективних засобів лікування ХП. Основне питання щодо використання препарату полягає в тому, коли слід ­розпочати такі інтервенції з огляду на небажані явища за тривалого їх застосування (Isaacson and Hauser, 2009).

Відомо, що ­рання терапія леводопою, ­особливо у пацієнтів молодого віку, призводила до ­розвитку довгострокових побічних ефектів, ­як-от дискінезії та мотор­ні флуктуації. Тому в цій віковій ­категорії осіб за ­високої ймовірності згаданих проявів, пов’яза­них із ­прийманням леводопи, деякі автори рекомендують застосовувати інші протипаркінсонічні засоби (Alexander etal., 1997).

Препарати леводопи переважно приймають з інгі­бі­торами периферичної дофа-декарбоксилази (частіше карбідопою або бензеразидом) для інгібування периферичного метаболізму леводопи.

Агоністи дофамінових рецепторів. Як відомо, агоністи дофамінових рецепторів неефективні у пацієнтів, які не мають терапевтичної відповіді на леводопу, але можуть ­виявитися корисними за ­прогресування ХП як лікування моторних ускладнень, пов’язаних із леводопою (Borovac, 2016). Приймання агоністів дофа­мінових рецепторів зазвичай варто уникати пацієнтам віком від 70 років через погану переноси­мість. Агоністи дофамінових рецепторів, що не містять алка­лоїдів ріжків, а саме праміпексол, ропінірол і транс­дермальний ротиготин є ефективними при ХП як засоби монотерапії на ранній стадії захворювання (Stowe etal., 2008). ­

Побічні ефекти, спричинені вказаними засобами, ­подібні до таких при терапії леводопою та включають нудоту, блювання, сонливість, ортостатичну ­гіпотензію, сплута­ність ­свідомості, галюцинації. Зокрема, периферичний набряк зустрічається при тривалому застосуванні агоністів дофамінових ­рецепторів, але не виникає у пацієн­тів, які застосовують лево­допу в моно­терапії. Попри це, більшості небажаних явищ ­можна ­уникнути, якщо починати лікування з малих дозувань і повільно титру­ва­ти до терапевтичного ­рівня впродовж декількох тижнів. Агоністи дофамінових рецепторів, що є похід­ними алка­лоїдів ріжків, — бромо­криптин, каберголін, перголід і лізурид — це клас ­препаратів першого ­покоління, що рідко застосовують через повторювані ­побічні ефекти. Тому замість них варіантами вибору ­часто стають агоністи дофамінових рецепторів, що не містять ­алкалоїдів ріжків.

Відомо, що використання перголіду і каберголіну було асоці­йоване із серцевим, легеневим, перитонеальним ­фіброзом і вадою серця через тривале застосу­вання (Zanettini etal., 2007). Ці небажані явища є рідкісними в разі приймання бромокриптину, який можливо призначати в поєднанні з ­леводопою на ­ранній і ­розгорнутій стадіях ХП.

Інгібітори моноаміноксидази. Дані дослід­жен­ня Parkin­son Study Group (1989) селегіліну ­продемонстрували пози­тивні результа­ти щодо затримання прогресування ХП на етапі, коли пацієнти потребували потужної ­симптоматичної дофамінергічної терапії. Натомість ефект застосування разагіліну засвідчив помірні переваги, хоча його нейропротек­торні властивості досі обго­ворюють. Через суперечливість наявних даних постає завдання щодо ­додаткових дослід­жень для ­вивчення дії іМАО-В.

Антихолінергічні засоби. Група антихолінергічних препаратів є альтернативою при ХП, хоча вони менш ­ефективні, ніж агоністи дофамінових рецепторів (час­тіше використовують тригексифенідил). Найбільшу користь ці ліки мають щодо зменшення тремору й ригідності (Muller etal., 2013).

Через психо­неврологічні побічні ефекти (сплутаність свідомості, погіршення короткочасної пам’яті, галюцинації та психоз) переважно їх застосовують у популяції пацієнтів молодого віку зі збереженою когнітивною функцією.

Розгорнута стадія хвороби Паркінсона

вгору

У розгорнутій стадії ХП ефективність препаратів може зменшитися через прогресування дегенерації дофамінер­гічних нейронів, тому лікування моторних симптомів ускладнюється (Braak etal., 2003). Здебільшого у таких паці­єнтів спостерігаються падіння, порушення ­рівноваги й ходи, мовлення. Дистонія також належить до поширених симпто­мів у цій по­пуляції. Частими є немоторні ­ознаки: галюцинації, психоз, вегетативна дистонія, розлади настрою та деменція.

Моторні симптоми

На думку дослідників, у пацієнтів із ХП розгорнутої стадії доцільно розглянути комбіноване застосування лікарських засобів. Поєднання інгібіторів катехол-О-­метилтрансферази толкапону або ентакапону з леводопою/інгібітором дофа-­декарбоксилази збільшує тривалість протипаркінсонічної дії, поліпшує рухові функції (Davie, 2008). ­Відомі ­випадки гепатоксичності в разі використання толкапону, тому ­лікування ним було визначене як «малоймовірно доцільне» (Borges, 2005; Warre, 2000). На відміну від нього, завдяки сприятли­вому профілю безпеки ентакапон є препаратом вибору. ­

Сьогодні на фармацевтичному ринку доступна потрійна комбінація ентакапону/леводопи/­карбідопи в одному препараті*. У дослідженнях W. C. Koller etal. (1999) і H. Nissinen etal. (2009) оцінювали його ефективність для зменшення моторних флуктуацій. Завдя­ки ­тонічній стимуляції дофамінових рецепторів у стріа­тумі препарат забезпечував більш стабільний рівень леводопи у плазмі крові та знижував ризик ­розвитку моторних ускладнень (дискінезії, феномен увімкнення/вимкнення). Для лікування ХП на розгорнутій стадії нещодавно затвердили новий інгібітор катехол-О-­метилтрансферази опікапон. У дослідженнях BIPARK 1 і 2, у яких опікапон порівнювали з ента­капоном у понад 250 пацієнтів, період ­увімкнення збільшувався на годину, а вимкнення — ­зменшувався на дві ­години порівняно з плацебо, причому частота дискінезій не зростала, а користь зберігалася ­впродовж щонайменше року терапії без збільшення дози лево­допи (Less etal., 2017).

* В Україні потрійна комбінація леводопа/карбідопа/ентакапон добре відома і відтепер доступна під торговельною назвою Конфунудус® Тріо. Фінальна стадія виробництва медикаментозного засобу відбувається з оригінального препарату компанії Оріон на потужностях одного з найвідоміших виробників ліків в Україні — фармацевтичної компанії ТОВ «Кусум Фарм» у рамках підписаної офіційної угоди.

На пізній стадії ХП нерідко вико­ристовують комбінування іМАО з леводопою. За даними N. J. Ivesetal. (2004), іМАО-B можуть уповільнити прогресу­вання інвалідності, пов’язаної з ХП, без істотних побічних ефектів або збільшення смертності. ­Підтверджено користь застосування інгібіторів ацетилхолінестерази для ­запобігання падінням, а доказові дані щодо ­зменшення холі­нергічного дефіциту й когнітивної дисфункції у пацієнтів із ХП є перспективними. Ефективною при дистонії може бути ­замісна терапія леводопою або агоністи дофамінових рецепторів.

Немоторні симптоми

Інгібітори ацетилхолінестерази (донепезіл, галантамін, ривастигмін), як зазначають автори, можуть зменшити ­легкі когнітивні порушення в осіб із ХП та з деменцією при ХП (Rolinski etal., 2012).

Дані засто­сування мемантину не засвідчили суттєвого поліпшення когнітивних функцій та інших немоторних симптомів (втомлюваність, апатія, зниження настрою та якості сну) порівняно з конт­ролем. Певні ­переваги щодо виконавчих функцій та поліпшення уваги ­демонстрував разагілін (Hanagasi etal., 2011; Frakey etal., 2017). Трансдермальний ривастигмін ефективний у ­зниженні апатії в осіб із ХП без деменції та депресії. ­Зменшенню ­апатії при ХП також сприя­ли агоністи дофамінових ­рецепторів піри­бедил, ропінірол і ротиготин, а також інгібітор дофамінового транспортера метилфенідат (Ravina etal., 2007). Як зауважують дослідники, прийом анти­депресантів не рекомендований, оскільки може ­виникати погіршення ­симптому.

Фармакотерапія психотичних розладів при ХП зазвичай включає антипсихотичні засоби. Однак через погіршення моторних функцій слід уникати призначення ­типових анти­психотиків (галоперидолу, хлорпромазину) (Aarsland etal., 2005). Відомо, що атипові ­антипсихотики, наприклад клозапін, ефективні у таких пацієнтів (Eng etal., 2010).

Клозапін вважають лікуванням другої лінії через потребу в щотижневому конт­ролі аналізу ­крові. Кветіапін належить до препаратів першого ­вибору завдяки хорошій перено­симості. Пімавансерин, селективний інгібітор серотонінових 5-НТ2А-рецепторів, також може бути рекомендований для лікування психотичних розладів при ХП завдяки хорошій ефективності та переносимості (у краї­нах, де він доступний для викорис­тання) (Meltzer etal., 2009; Cummings etal., 2014; Combs etal., 2017).

Пацієнти, які отримують кветіапін або пімавансерин, мають пройти електрокардіографічне ­обстеження через ризик подовження інтервалу QT (Muller etal., 2013). Симптоми вегетосудинної дистонії, що виникають за розгорнутої стадії ХП, включають ортостатичну гіпо­тензію та порушення сечовипускання. Дроксидопа як монотерапія або додатковий засіб може зменшити ортостатичне запаморочення та відчуття дезорієнтації (Kremens etal., 2017).

Альтернативними препаратами є ­флудрокортизон (у деяких країнах) і мідодрин (лікування другої лінії). ­Застосування дроксидопи ­пов’язане з ризиком серцево-­судинних подій, флудрокортизону — із гіпо­каліємією (проти­показаний у пацієнтів із серцевою або ­нирковою недо­статністю), мідодрину — із розвитком або погіршенням за­тримання сечі (Hauser etal., 2018; Biaggioni etal., 2014). Як відомо, ТЦА можуть погіршити порушення сечовипускання у пацієнтів із ХП. Для зменшення гіпер­актив­ності сечового міхура частіше застосовують анти­холінергічні препарати оксибутинін і толтеродин. Солі­фенацин також є ефективним препаратом, що меншою ­мірою пов’язаний із сухістю в роті (Madhuvrata etal., 2012).

У разі призначення антимускаринових засобів можливе зниження когнітивного функціонування. Альтернативою при гіпер­активному сечовому ­міхурі в осіб із ХП є мірабегрон, до того ж він не збільшує когнітивний дефіцит (Chapple, 2017; Deeks, 2018). Інтраназальне введення десмо­пресину може змен­шити ознаки ніктурії. Ризик порушення когнітивних функцій і гіпо­натріємії ­обмежує його використання в сучасній клінічній практиці (Palma etal., 2018).

Пізня стадія хвороби Паркінсона

вгору

Фармакотерапія моторних ускладнень

Моторні флуктуації виникають приблизно в 50 % паці­єнтів на пізніх стадіях ХП. Найпоширенішим є феномен висна­ження ефекту дози; спостерігаються від­новлен­ня сим­птомів наприкінці дії дозування лікарсько­го засобу; ­дискінезії, спричинені лево­допою; застигання під час ­ходьби тощо. Жоден із препаратів не здатний повністю контролювати ­моторні флуктуації, а побічні ефекти можуть обмежува­ти призначення оптимальної дози засобу (Freitas etal., 2017).

Фармакотерапія моторних флуктуацій передбачає підвищення дозування та частоти приймання леводопи, призначення леводопи з модифікованим вивільненням та інших методів лікування, зокрема агоністів ­дофамінових рецепторів, амантадину, іMAO-B та інгібіторів катехол-­О-метилтрансферази (Cabreira etal., 2019). Не виявлено ефективності агоністів дофамінових рецепторів щодо скорочення тривалості періодів вимкнення (крім ­апоморфіну).

Інгібітори кате­хол-О-метилтрансферази ефективні при феномені ­виснаження ефекту дози (підвищують біодоступність леводопи). Як зазначають дослідники, опікапон є більш потужним і безпечним препаратом, що не підвищує частоти дискінезій (Ferreira etal., 2019).

Безперервна ­інфузія леводопи знижує ­частоту й ви­раже­ність дискінезії та тривалість періоду ­вимкнення. Комбі­нування ­леводопи/карбідопи у вигляді безперервної внутрішньокишкової інфузії ефективніше, ніж пероральне застосування леводопи щодо моторних флуктуацій, ­проте таке втручання ­потребує спеціального моні­торингу для ­уникнення можливих ускладнень (Fox etal., 2018).

Тривале ­лікування леводопою становить ризик щодо ­розвитку індукованих згаданим препаратом дискінезій після 4-5 років ­застосування (до 45 %), що ­здебільшого пов’язане з піковими плазмовими ­концентраціями леводопи. ­Ведення таких пацієнтів передбачає ­делікатний ­терапевтичний баланс за допомогою ­оптимізації дози, але за наявності ­ризику збільшення тривалості ­періоду висна­ження ­ефекту дози.

Загальна терапевтична стратегія при дискінезіях пікової дози полягає в поступовому знижен­ні ­дозування леводопи та збільшенні інтервалів між її прийомами. Анта­гоніст NMDA-рецепторів амантадин вважають діє­вим засобом доповнення до ­леводопи для лікування дискінезій, попри його ­побічні ефекти, які включають сплутаність ­свідомості та зорові галюцинації (Sawada etal., 2010).

Нефармакологічні методи лікування моторних і немоторних симптомів хвороби Паркінсона

вгору

Навчання пацієнтів та осіб, що їх доглядають, — це важлива складова лікування моторних ­симптомів при ХП, особливо на перших стадіях захворювання (Oliver etal., 2016). Мультидисциплінарний підхід до діагности­ки, ­залучення гастро­ентерологів, пульмоно­логів, геріат­рів, дієтологів і фізіо­терапевтів часто є затребуваним на всіх стадіях ХП (Radder etal., 2019).

Фізичні вправи можуть поліпшити ходу, рівно­вагу, м’язову силу й рухливість (відповідно і ­конт­роль над певними моторними симптомами), ­загальні ­фізичні харак­теристики, а також бути ­корисними для серцево-­судинної системи у пацієнтів із ХП. Логопедичні ­заняття рекомендо­вані при гіпофонії та дизартрії, хоча наукові дані щодо ­зазначеного ефекту все ще не ­переконливі (Cruickshank etal., 2015).

Глибока стимуляція мозку добре ­зарекомендувала себе для поліпшення рухової ­симптоматики, ­флуктуацій і якості життя осіб із ХП порівняно з фармако­терапією. ­Хірургічне лікування розглядають, якщо ­моторні флуктуації та дискінезії призводять до ­обмеження рухомості та втрати праце­здатності, ­попри відповідь хворого на леводопу. Результати ­використання транс­краніальної магнітної стимуляції для зменшення рухо­вих ускладнень виявилися мінливими, ймовірно, ­через відмінності щодо частоти втручань, ­їх тривалості тощо. Для поліпшення моторних симптомів поширене застосування фізіо­терапевтичних вправ (Gilat etal., 2018).

За немоторних симптомів при ХП рекомендовано когнітивну поведінко­ву терапію для зниження ­тривоги, депресії та порушення конт­ролю над імпульсами. Також слід ­розглянути індивідуалізований мульти­модальний підхід у поєднанні з фармако­логічним лікуванням (Valentino etal., 2014). ­

Когнітивну стимуляційну терапію та ­реабілітації можна розглядати у пацієнтів із ХП із розладом конт­ролю над ­імпульсами, таке втручання потребує додатко­вих дослід­жен­ь. Є дані стосовно користі когні­тивної ­стимуляційної тера­пії при немоторних флуктуа­ціях, порушеннях сну й поведінки, попри брак чітких ­доказових даних (Folkerts etal., 2018; McCormick etal., 2019).

Висновки

вгору

Хвороба Паркінсона — прогресуючий неврологічний розлад, якому притаманний широкий спектр моторних і немоторних проявів. Широка варіабельність ­відповіді ­пацієнтів на лікування не дає змогу ­встановити ­єдину терапев­тичну стратегію.

Дослід­жен­ня біомаркерів і продромальних ­симптомів цієї хвороби залишається основною ­метою для досягнен­ня довго­строкового впливу на її ­прогресування. Необхідні додаткові дослід­ження, орієн­товані на патофізіо­логічні механізми ХП, для визначання оптимальних методів терапії.

Підготувала Олена Коробка

 

Спільний проєкт Оріон Фарма (Фінляндія) і групи компаній Кусум (Україна) у боротьбі з віковими захворюваннями центральної нервової системи

Оріон Фарма (www.orion.fi), провідна компанія в галузі охорони здоро­в’я у Фінляндії, і група компаній Кусум (www.kusum.ua), один із фармацевтичних виробників України з найбільш динамічним розвитком, розпочали спільний проєкт із розвитку технологій лікування хвороби Паркінсона. У рамках підписаної угоди ТОВ «Кусум Фарм» розпочинає виробництво препарату Конфундус® Тріо з нефасованих таблеток у ­формі in bulk, які містять леводопу, карбідопу й ентакапон, вироблених Оріон Фарма у Фінляндії.

Ентакапон, ключовий компонент комбінації Конфундус® Тріо, розроблений компанією Оріон ще наприкінці 90-х років. Виробництво ентакапону, а потім і комбінованого препарату Сталево, дасть змогу суттєво поліпшити біодоступність леводопи і якісно змінити рівень життя пацієнтів із хворобою Паркінсона [1, 2].

2003 р. комбінація леводопи, карбідопи та ентакапону була запатентована і пізніше зареєстрована компанією Оріон у Європейському Союзі під торговельною назвою Сталево, цей препарат став одним із найбільш значущих і ефективних для тера­пії згаданого захворювання [3, 4].

Переміщення частини ­виробничого процесу з компанії Оріон на завод групи компаній Кусум, який розта­шований у м. Суми (Україна), забезпечить можливість знизити собі­вартість продукції, що позитивно позначиться на доступності комбінованої терапії з леводопою для пацієнтів, які страждають на хворобу Паркінсона.

Оріон і Кусум спільно працюють над просуванням цього продукту і розвитком технологій терапії вікових захворювань центральної нервової системи.

Література

1. Poewe W. H., Deuschl G., Gordin A. et al. Efficacy and safety of entacapone in Parkinson’s disease patients with suboptimal levodopa response: a 6-month randomized placebo-controlled double-blind study in Germany and Austria (Celomen study). 2002. Acta Neurol Scand. Vol. 105. P. 245-255.

2. Rinne U. K., Larsen J. P., Siden A., Worm-Petersen J. Entacapone enhances the response to levodopa in parkinsonian patients with motor fluctuations. 1998. Neurology. Vol. 51, № 5. Р. 1309-1314.

3. Регистрация в Европейском Союзе № EMEA/H/C/000511 от 17.10.2003.

4. Brooks D. J., Leinonen M., Kuoppamaki M., Nissinen H. Five-year efficacy and safety of levodopa/DDCI and entacapone in patients with Parkinson’s disease. J Neural Transm. 2008 Jun. Vol. 115, № 6. Р. 843-9.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2019 Рік

Зміст випуску 10 (111), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.Я. Пішель, Т.Ю. Ільницька, М.Ю. Полив’яна

  3. М.М. Орос, О.В. Тодавчич

  4. Т. Матіяш, А. Бондарчук

Зміст випуску 9 (110), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. С.Г. Бурчинский

  3. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 8 (109), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А. Г. Кириченко, А. Ф. Нечай, Н. О. Смульська, Т. І. Стеценко

Зміст випуску 7 (108), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина, Ю.К. Реминяк

  3. Н.А. Науменко, В.И. Харитонов

  4. М.О. Матусова, І.А. Марценковський

Зміст випуску 6 (107), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкіна

  4. А.Е. Дубенко, И.В. Реминяк, Ю.А. Бабкина

  5. Т.В. Руда

  6. А.А. Криштафор

Зміст випуску 5 (106), 2019

  1. И.А.Марценковский, А.В.Каптильцева

  2. В.Ю.Паробій

  3. Ю.А. Крамар

  4. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  5. В.И. Харитонов, Ю.М. Винник

  6. В.И.Харитонов, Ю.М. Винник, Г.И. Селюков

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев,

  8. Н.А. Максименко

  9. И.И. Марценковская, М.В. Нестеренко, Ю.А. Войтенко, Д.И. Марценковский, К.В. Дубовик, О.С.Ващенко

  10. Д.В. Иванов

  11. М.М. Орос, Р.Ю. Яцинин

  12. Н.К. Свиридова, Т.В. Чередніченко

  13. С.Г. Бурчинский

Зміст випуску 4 (105), 2019

  1. Т.О. Скрипник

  2. Ю.А. Бабкина

  3. Ю.А. Бабкина

  4. Л. Шаттенбург, Я. Кульчинський

  5. Є.І. Суковський

Зміст випуску 3 (104), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. К.В. Дубовик, І.А. Марценковський

Зміст випуску 1 (102), 2019

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.В. Шейко

  3. В.Ю. Мартинюк

  4. І.А. Марценковський, І.І. Марценковська

  5. А.Е. Дубенко, Ю.А. Бабкина

  6. Ю.А. Крамар

Випуски поточного року

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.