Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися-
Порядок застосування методів психологічної і психотерапевтичної допомоги
-
Патоморфоз епілепсії: сучасний погляд на проблему
-
Когнітивна дисфункція при хворобі Альцгеймера: оцінка ефективності препаратів
-
Парасомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Церебрум композитум H: патогенетичні біорегуляційні можливості в дитячій неврології
-
Порівняльна ефективність ін’єкційних антипсихотичних препаратів другого покоління
-
Розділ:
Патоморфоз епілепсії: сучасний погляд на проблему
За матеріалами XXIII Конференції Української протиепілептичної ліги з міжнародною участю «Актуальні проблеми в умовах патоморфозу епілепсії» (16–18 травня 2019 р., Одеса, Україна)
Утравні 2019 року в Одесі відбулася XXIІI Конференція Української протиепілептичної ліги з міжнародною участю «Актуальні проблеми в умовах патоморфозу епілепсії», яку відвідали понад 300 учасників. Цей захід був присвячений суміжним темам дорослої та дитячої неврології, психіатрії й нейрохірургії, під час якого свої доповіді презентували майже 40 провідних фахівців з Ізраїлю, Чехії, Греції та різних міст України. Організаторами конференції стали: Українська протиепілептична ліга (УПЕЛ); Одеський національний медичний університет; ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків; Харківська медична академія післядипломної освіти (ХМАПО); Благодійна організація «Благодійний фонд розвитку інновацій медицини «РІМОН».
Андрій Євгенович Дубенко виступив у ролі голови організаційного комітету конференції. На початку заходу учасники мали змогу заслухати запис доповідей провідних фахівців симпозіуму Європейського відділення Міжнародної протиепілептичної ліги (ILAE) на XIII Європейському конгресі з епілепсії (м. Відень, Австрія, 26–30 серпня 2018 р.) із перекладом українською. Далі свою доповідь «Схеми, мережі та системи в епілептичному статусі» представив професор Джайдіп Капура (США). Він зазначив, що епілептичний статус є станом, який виникає через відмову механізмів, відповідальних за припинення нападу, або внаслідок ініціювання механізмів, які призводять до аномально тривалих нападів (після часової точки 1). Цей стан може спричиняти довгострокові наслідки (після часової точки 2), зокрема ураження і загибель нейронів, зміна нейронних ланцюгів, залежно від типу і тривалості нападів. До механізмів, які призводять до епілептичного статусу, належать патологічні зміни в гіпокампі. Зміни в зубчастій звивині можуть зумовлювати тривалі напади, а зниження ГАМК-ергічної інгібіції — відмову механізму їх припинення. За результатами дослідження FEBSTAT (наслідки тривалих фебрильних судом у дітей) з’ясовано, що епілептичний статус може спричиняти руйнування гіпокампу, але це не спостерігається при одиночних нападах. При вторинно-генералізованих приступах моторна частина таламусу не активується, що суперечить класичним уявленням про їхню генералізацію, а діє через мережі консолідації пам’яті.
Нейрохірург Девід Геншалам (Ірландія) у доповіді «Епігенетичні стратегії лікування» зосередив увагу учасників заходу на патогенезі епілепсії з погляду епігенетики — науки, що вивчає спадкові зміни у фенотипі або експресії генів, зумовлені іншими, ніж зміна послідовності нуклеотидів ДНК, механізмами. Стандартні шляхи впливу на експресію генів — це мутації, внаслідок яких ген може не зчитуватися, порушення в роботі чинників транскрипції. Ланцюги ДНК, щільно огорнуті гістоновими протеїнами, утворюють нуклеосоми. Якщо певна частина ДНК занадто «стиснута» білком або наявні порушення в роботі ензимів, що розгортають хроматин, ця частина не буде зчитана під час транскрипції. Є п’ять основних біохімічних епігенетичних механізмів:
1) ДНК-метиляція;
2) посттрансляційна модифікація гістонів;
3) ремоделяція комплексів;
4) варіативність гістонів;
5) некодована рибонуклеїнова кислота (РНК).
Гістоновий код — це комбінаторний патерн N-кільцевої посттрансляційної модифікації. Епілептичний статус і навіть нетривалі епілептичні напади змінюють активність гістонів. На базі біологічних моделей епілептичного статусу доведено, що більшість метиляцій стабільні навіть при тяжкому статусі, але у частині генів спостерігається гіперметиляція. Деякі препарати чинять вплив на активність гістонів, наприклад інгібітори гістонових деацетилаз — вальпроат натрію, бутират натрію. На тваринних моделях розробляють методи блокування кодування РНК.
Професор Штефан Рьогг (Швейцарія) представив доповідь «Нові та майбутні фармакологічні методи лікування епілептичного статусу». Як зазначив автор, в Україні наявні лише декілька препаратів, які застосовують при епілептичному статусі. Щороку розроблюють нові протиепілептичні препарати, проте дозволених для застосування та ефективних при епілептичному статусі засобів наразі вкрай мало. Одним із нових препаратів, що перебувають у статусі продовженого вивчення, є лакосамід у формі для внутрішньовенного використання, який дозволений при фокальних нападах. Вказаний засіб блокує повільну інактивацію натрієвих каналів, має низьку токсичність, ефективний при фармакорезистентних формах епілепсії. Інший препарат, Бріварацетам (BRV), також чинить вплив на натрієві канали, він схвалений до застосування при фокальних нападах, має середню ефективність при низькій токсичності, може швидко долати гематоенцефалічний бар’єр. Нині розпочато дослідження використання препарату при епілептичному статусі на біологічних моделях.
Перампанель — неселективний блокатор рецепторів α-аміно-3-гідрокси-5-метил-4-ізоксазол-пропіонової кислоти (АМРА), що дає підстави для його застосування при епілептичному статусі. Цей препарат дозволено до використання при фокальних і первинно-генералізованих приступах. На думку доповідача, прикро, що нині не має ін’єкційних форм згаданого медикаментозного засобу. Стірипентол — селективний алостеричний модулятор ГАМК-рецепторів, теоретично його можливо застосовувати в разі епілептичного статусу, він ліцензований до застосування при тяжкій міоклонічній дитячій епілепсії, але, на жаль, бракує ін’єкційної його форми. Брексанолон, синтетична форма гормону алопрегнанолону, — також алостеричний модулятор екстрасинаптичних ГАМК-рецепторів, нейростероїд, який може замінити анестетики під час лікування епілептичного статусу. Професор зазначив, що наразі проходить випробування комбінованого застосування препаратів, наприклад кетаміну з мідозоламом.
У рамках обговорення доповідей конференції виступила з поясненнями завідувач кафедри неврології та дитячої неврології Харківської медичної академії післядипломної освіти, професор Тетяна Анатоліївна Літовченко. Як зазначила доповідачка, епілептичний статус є станом, що виникає через відмову механізмів, відповідальних за припинення припадку, або в результаті ініціювання механізмів, які призводять до аномально тривалих нападів (після часової точки 1). Цей стан може мати довгострокові наслідки залежно від типу та тривалості нападів (часова точка 2), зокрема ураження і загибель нейронів, зміну нейронних ланцюгів. Таке визначення базується на концепції двох часових показників тривалості припадку: точка 1, після якої напад переходить у «безперервну судомну активність»; точка 2 — час судомної активності, після якої з’являється ризик довгострокових наслідків. Проте в разі тоніко-клонічних нападів говорити про статус можливо вже після 5 хвилин тривалих судом, через 30 хвилин — про ймовірне ушкодження мозку; при фокальних приступах без порушення свідомості епілептичний статус встановлюють після 10 хвилин, ураження мозку ймовірне через 60 хвилин; при тривалих абсансах статус діагностують після 10–15 хвилин, натомість час появи довгострокових наслідків невідомий. Такі критерії часу дещо різняться за попередні вбік зменшення, ґрунтуючись на доповнених даних спостережень.
Професор Меїр Біалер (Ізраїль) представив дві доповіді «Старі та нові протиепілептичні препарати та їхня клінічно важлива взаємодія» та «Нові протиепілептичні препарати в розробці», присвячені новим протиепілептичним препаратам (ПЕП) як тим, що перебувають на стадії розроблення, так і вже введеним у зарубіжну практику. Нині на етапі дослідження або клінічних випробувань налічують до 20 нових медикаментозних засобів.
Основними стратегіями в ПЕП є:
- фенотипічний скринінг нещодавно синтезованих комплексів із різноманітною хімічною структурою та ще невідомими механізмами дії;
- структурна модифікація існуючих ПЕП із синтезом препаратів 2-го покоління (таких як бриварацетам, валноктамід);
- скерований гіпотезами або цілеспрямований дизайн, наприклад вігабатрин, OV329, tak 935, XEN1101);
- застосування використання вже існуючих медикаментозних засобів для інших нозологій, наприклад еверолімус;
- використання рослинних лікарських засобів на базі звітів про діяльність центральної нервової системи, наприклад канабідіол (CBD).
Під час розроблення та дослідження нових препаратів використовують тваринні моделі, що має як свої переваги, так і недоліки. Відомо, що тваринні моделі були основними при створенні фенітоїну (1938). Так, при дослідженні на тваринах можливо не лише ідентифікувати нові ПЕП, обґрунтувати механізми дії, вивчити фармакокінетику та фармакодинаміку, і, що важливо, в разі епілепсії такі моделі є найпоказовішими. Серед недоліків слід зазначити відсутність можливості оцінювання токсичності, побічних ефектів і толерантності у людській популяції.
Розроблення нових ПЕП має відповідати таким критеріям:
1) бути кращими, ніж уже існуючі препарати, за показниками ефективності, безпеки, доступності для широкого використання з огляду на модифікації хвороби;
2) мати доведену на резистентних тваринних моделях ефективність;
3) щоб механізм дії нового ПЕП реалізовувався без залучення інших систем, або йому була притаманна терапевтична дія щодо інших розладів центральної нервової системи (чистий ПЕП, який не має додаткових показань до застосування, комерційно непривабливий 2019 р.).
Бажано, щоб новий ПЕП повністю всмоктувався при оральному застосуванні (F > 80 %), мав лінійну або не дуже варіативну фармакокінетику, характеризувався мінімальним залученням транспортерів із широким терапевтичним діапазоном, не вимагав або мінімально потребував титрування. Як зазначив професор Меїр Біалер, одним із нових напрямів розроблення ПЕП є дослідження препаратів канабісу, зокрема канабідіолу і канабідіварину, для яких характерний виражений протиепілептичний ефект у дітей з епілепсією, доведений даними клінічних досліджень. Канабідіол схвалено Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA) для терапії синдромів Леннокса–Гасто та Драве у дітей від 2 років у США. Це перший препарат, схвалений FDA для лікування синдрому Драве.
Препарати з наркотичною дією відповідно до потенційного медичного використання і можливого розвитку залежності класифікують за п’ятьма категоріями:
1. Ще не дозволеним медичним застосуванням і високим потенційним розвитком зловживання (наприклад, героїн, LSD, марихуана, екстазі).
2. Високим потенціалом виникнення зловживання та ймовірністю розвитку серйозної психологічної або фізичної залежності (наприклад, кокаїн, метамфетаміни, оксикодон, оксиконтин).
3. Помірною та низькою ймовірністю розвитку зловживання, що потенційно може призвести до формування серйозної психологічної та фізичної залежності (наприклад, у разі використання кетаміну, анаболічних стероїдів, тестостерону).
4. Низькою ймовірністю розвитку зловживання, що потенційно може зумовлювати виникнення серйозної психологічної та фізичної залежності (наприклад, алпразолам, валіум, золпіден, трамадол, пропоксіфен).
5. Дуже низькою, значно меншою, ніж для препаратів четвертої категорії, ймовірністю розвитку зловживання, що переважно використовують проти болю, діареї або кашлю (наприклад, кодеїн, прегабалін).
Канабідіол до 25.09.2018 не виносили до окремої категорії, а вважали компонентом марихуани. Під час дослідження препаратів канабісу йдеться не лише про використання чистої рослинної сировини, але й екстрактів і синтетичних аналогів при фармакорезистентній епілепсії. Механізм роботи таких препаратів реалізується за допомогою ендоканабіноїдної системи, що виділяє їх із-поміж усіх ПЕП та дає надію на ефективне застосування. Нині відбувається декілька десятків досліджень з оцінювання ефективності препаратів канабісу.
Професор Атанасіос Кованіс (Греція) виступив із доповіддю «Труднощі в лікуванні ідіопатичних генералізованих епілепсій: діагностика та підходи до лікування». Він зазначив, що встановлений згідно з коректною класифікацією правильний діагноз дає належні підстави для того, щоб обрати відповідну терапію, прогнозувати перебіг та в окремих випадках скеровувати пацієнтів для проведення генетичних досліджень. Фармакорезистентний перебіг епілепсії мають до 30 % пацієнтів. Серед причин відсутності контролю нападів можуть бути:
- неправильно встановлений діагноз,
- помилки у застосуванні ПЕП (неадекватне дозування, некоректне титрування),
- сторонні чинники, що порушують контроль нападів (депривація сну, екстремальний рівень стресу).
Тобто за певних обставин лікар має змінити ПЕП через його неефективність або додатково призначати інший. При генетичній епілепсії до резистентності також можуть призвести порушення метаболізму.
Основна ідея другої лекції професора Атанасіоса Кованіса (Греція) «Час, щоб почати, і час, щоб припинити застосування протиепілептичних препаратів при дитячих епілепсіях» ґрунтується саме на думці, що діти — це не маленькі дорослі. Такі інтервенції мають базуватися не лише на значній кількості характерних синдромів з особливостями їхньої етіології, перебігу й лікування, але й враховувати специфіку дитячого організму. Відомо, що 1–2 % усіх хворих дитячого віку страждають на епілепсію. У дітей, як і у дорослих, для коректного лікування, прогнозування подальшого перебігу та виявлення генетичних порушень, насамперед необхідно достовірно діагностувати патологію, зважаючи на валідну класифікацію. За статистикою, від 18 до 30 % випадків неправильної інтерпретації клінічних даних і неепілептогенної пароксизмальної інтеріктальної активності згідно з результатами електроенцефалографії (ЕЕГ) призводять до встановлення некоректного діагнозу. Слід пам’ятати, що у 30 % дітей з епілепсією можуть виникати неепілептичні (психогенні) напади. Тобто необхідно оцінювати будь-який пароксизмальний епізод, щоб мати змогу з’ясувати: чи є він неепілептичним (наслідком травми голови, сімейних проблем тощо) або епілептичним.
Епілептичний напад може бути спровокованим (на тлі стресу, депривації сну, фотостимуляції тощо) або неспровокованим. У разі неспровокованого епілептичного приступу слід визначити його тип, а також тип епілептичного синдрому або епілепсії. Доречним також є проведення ЕЕГ та застосування нейровізуалізації, перевагу надають магнітно-резонансній томографії (МРТ). Під час ЕЕГ треба зважати на певні особливості, а саме: рутинна ЕЕГ у перші 24 години після нападу в 50 % випадків може бути позитивною, натомість через 24 години її чутливість знижується й може бути в межах 20–55 %. Так, 24-годинний ЕЕГ-моніторинг буде позитивним у 80–90 % випадків, як і серія із чотирьох і більше рутинних ЕЕГ. Однак для коректного діагностування типу нападу та епілептичного синдрому перевагу віддають полісомнографії з розширеною кількістю каналів. Варто наголосити, що дані позитивної ЕЕГ не підтверджують, а негативної ЕЕГ не спростовують діагнозу епілепсії, оскільки у 10 % здорових дітей її результати можуть бути позитивними, а у 5 % дітей з епілепсією — негативними. У разі виникнення першого приступу та отримання позитивних результатів під час ЕЕГ пацієнт не потребує лікування, окрім тривалої низькоамплітудної ЕЕГ або непомітних приступів. Натомість проведення МРТ рекомендоване при розвитку когнітивних або моторних порушень невідомої етіології, порушень при клінічному огляді, фокальних нападів без і з вторинною генералізацією та фокальних змін на ЕЕГ.
Зокрема, комп’ютерну томографію необхідно проводити в разі тяжкого головного болю, коагулопатій і нещодавно перенесеної травми голови (внутрішньочерепна кровотеча). Призначення відповідного лікування також залежить від типу синдрому та етіології епілепсії (ідіопатична, генетична, вогнищева, метаболічна, імунна, інфекційна, криптогенна). До того ж показанням до призначення ПЕП є первинний генералізований тоніко-клонічний напад і спайк-хвильова активність під час запису сну на ЕЕГ.
До епілептичних синдромів, за яких необхідно призначати ПЕП, належать:
- епілептичні енцефалопатії: неонатальні — рання міоклонічна енцефалопатія, синдром Отахара; дитячі — синдроми Коппола–Дюлака, Веста, Драве;
- симптоматичні міоклонічні енцефалопатії, дитячі — синдроми Ландау–Клеффнера, Леннокса–Гасто, епілепсія з тривалою спайк-хвильовою активністю уві сні;
- абсансна епілепсія — абсанси, міоклонічні припадки до чотирьох років, дитяча та ювенільна абсансна епілепсія;
- міоклонічні припадки і синдроми в дитячому віці — міоклонічний синдром дитинства, епілепсія з міоклонічними атонічними нападами, ювенільна міоклонічна епілепсія;
- абсансні епілепсії та синдроми з предомінатними атонічними припадками і міоклоніями в фенотипі.
Фокальні синдроми, як правило, не потребують медикаментозного лікування, до них належать роландична епілепсія, синдром Панайотопулоса (доброякісна потилична епілепсія дитячого віку з раннім дебютом). У дітей припинення застосування ПЕП має супроводжуватися даними ЕЕГ, оскільки епілептиформна і/або повільна активність на фоновому записі втричі збільшує ризик повторення нападів. Тому в разі скасування втручань слід брати до уваги вік пацієнта (дебют до двох років або після десяти), наявність вогнища патологічної активності, особливих синдромів, затримки розвитку, частоту або поліморфність приступів, приймання декількох ПЕП, наявність статусів і генетичні особливості.
Професор А. Кованіс разом із президентом Української протиепілептичної ліги, професором А. Є. Дубенком, представили Українське бюро з епілепсії (УБЕ) як кандидата на вступ до Міжнародного бюро з епілепсії. Захищаючи права пацієнтів, було підготовлено перспективні стратегії — програму, яка забезпечить фінансування і підтримку ініціатив, що можуть поліпшити якість життя осіб з епілепсією.
Програму перспективних стратегій було розроблено 2006 р., нині її вважають однією з найуспішніших і новаторських у реалізації ініціатив Міжнародного бюро з епілепсії. Сьогодні вона підтримує понад 81 проєкт у 37 країнах світу, на загальну суму 300 тис. доларів США. Метою створення Українського бюро з епілепсії є налагодження якісної взаємодії з іншими країнами для результативного обміну інформацією щодо надання допомоги пацієнтам з епілепсією; підтримка чинних ініціатив у цій галузі та їхнє впровадження в Україні; сприяння стабільності й доступності допомоги особам зі згаданою патологією, належному втіленню їхніх прав і дотримання гідності; заохочення до вивчення вказаної нозології та залучення до ширшої участі пацієнтів з епілепсією і їхніх родин щодо вирішення глобальних проблем у цій царині.
Відео з конференції можна знайти на офіційному сайті УПЕЛ. Найближчим часом УПЕЛ планує проведення низки заходів. Так, 21–22 листопада 2019 р. відбудеться Другий регіональний Український конгрес «Controversies in neurology» з міжнародною участю (м. Київ); 13–14 березня 2020 р. — освітній курс «ЕЕГ і МРТ» (м. Київ) під керівництвом Шандора Беніцького (Данія) і Йорга Вельмера (Німеччина); 14–16 травня 2020 р. — конференція УПЕЛ із міжнародною участю «25 років Української протиепілептичної ліги — досягнення вітчизняної епілептології» (м. Вінниця).
Наш журнал
у соцмережах:
Думки експертів
Випуски за 2019 Рік
Зміст випуску 1, 2019
-
Обмеження життєдіяльності та соціальна ізоляція у психічно хворих
-
Психофармакотерапія поведінкових і психологічних симптомів у пацієнтів із деменцією
-
Клинические особенности симптомов эпилепсии у пожилых пациентов
-
Біологічно активні препарати в лікуванні порушень пам’яті, пов’язаних із віком
-
Вплив холіну та холіну альфосцерату на запалення в головному мозку
Зміст випуску 10 (111), 2019
-
Надання медико-соціальної допомоги учасникам бойових дій із психотичними розладами
-
Нейробіологічні основи депресії та тривожного розладу: принципи консервативного лікування
-
Тривожні розлади: особливості перебігу, діагностування та лікування
-
Використання антидепресантів у пацієнтів з онкологічними захворюваннями
Зміст випуску 9 (110), 2019
-
Новые возможности фармакотерапии хронических психогенных болевых синдромов
-
Розсіяний склероз ізсередини: проблеми пацієнтів та можливі шляхи їх подолання
-
Скринінг та діагностика депресії в умовах первинної ланки охорони здоров’я
-
Возможности холинергической фармакотерапии при хронической ишемии головного мозга
Зміст випуску 8 (109), 2019
-
Ефективна корекція нейрорегуляції при терапії функціонально-органічних розладів нервової системи
-
Оптиконейромієліт: відмінності від розсіяного склерозу та ключові аспекти менеджменту
-
Інноваційні наукові досягнення: перспективи розвитку дитячої неврології
-
Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів
Зміст випуску 7 (108), 2019
-
Оновлені результати досліджень ефективності та безпеки окрелізумабу при розсіяному склерозі
-
Медикаментозне лікування захворювань, спричинених недостатністю дофамінергічної системи
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
Функціональні розлади шлунково-кишкового тракту в дітей із розладами аутистичного спектра
-
Рекомендації щодо діагностики, терапії та надання підтримки пацієнтам із деменцією
Зміст випуску 6 (107), 2019
-
Порядок застосування методів психологічної і психотерапевтичної допомоги
-
Когнітивна дисфункція при хворобі Альцгеймера: оцінка ефективності препаратів
-
Парасомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Церебрум композитум H: патогенетичні біорегуляційні можливості в дитячій неврології
-
Порівняльна ефективність ін’єкційних антипсихотичних препаратів другого покоління
Зміст випуску 5 (106), 2019
Зміст випуску 4 (105), 2019
-
Нейропсихофармакологія: обмін досвідом у сфері охорони психічного здоров’я дітей і підлітків
-
Оптимізація терапії пацієнтів із великим депресивним розладом і порушеннями функціонування
-
Розлад харчової поведінки Піка: розуміння природи і методи втручання
-
Центральні та периферичні ефекти диклофенаку при лікуванні хронічного м’язово-скелетного болю
-
Вплив холіну на розвиток розладів сну та патогенез хвороби Альцгеймера
Зміст випуску 3 (104), 2019
-
Всесвітній день поширення інформації про проблеми аутизму: можливість більше дізнатися та допомогти
-
Порушення рухових функцій при розладах аутистичного спектра у дітей
-
Настанови щодо фармакотерапії пацієнтів із розсіяним склерозом
-
Рекомендації щодо ведення осіб із посттравматичним стресовим розладом
-
Ефективність комбінованої терапії мемантином і донепезилом у пацієнтів із хворобою Альцгеймера
Зміст випуску 2 (103), 2019
Зміст випуску 1 (102), 2019
-
Система охорони психічного здоров’я в Україні: сучасні реалії та перспективи
-
Основні концепції реабілітаційної допомоги дітям з обмеженням життєдіяльності
-
Розлади аутистичного спектра: чинники ризику, особливості діагностики та терапії
-
Инсомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
-
Смешанные состояния при биполярном расстройстве: современные представления и подходы к терапии
-
Применение комбинации диклофенака и комплекса витаминов В у пациентов с острой болью в пояснице
Випуски поточного року
Зміст випуску 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Зміст випуску 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Зміст випуску 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Зміст випуску 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Зміст випуску 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Зміст випуску 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися