Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом

Однією з ключових цілей лікування осіб із великим депресивним розладом є відновлення їхнього повноцінного функціонування та поліпшення якості життя,яке має бути індивідуалізованими, зважаючи на їхні певні потреби й побажання. До вашої уваги представлено огляд публікації P. Chokka et al. «Functional improvement as a treatment goal in major depressive disorder: a narrative review of the evidence for vortioxetine» видання Current Medical Research and Opinion (2025: 1–12. DOI: 10.1080/03007995.2025.2503976), присвяченої оцінюванню впливу лікування вортіоксетином на коротко- і довгострокові функціональні результати, досягнуті як у клінічних дослі­дженнях, так і в рутинній практиці.

Американська психіатрична асоціація (APA) визначає функціонування як «здатність людини справлятися з повсякденними справами, як-от робота, навчання, хобі та турбота про себе» (APA, 2025). Для осіб із великим депресивним розладом (ВДР) постійний пригнічений настрій у поєднанні з ангедонією, когнітивною дисфункцією та соматичними симптомами, зокрема втомлюваність та/або біль, значно погіршують повсякденне функціонування. ­Депресія позначається на індивідуальній здатності працювати чи навчатися, жити повноцінно, виконувати сімейні ­обов’язки та насоло­джуватися життям (Olu­boka etal., 2018; Vg etal., 2023; Chokka etal., 2023).

Протягом останніх 12 місяців близько 5 % населення ­світу мали епізоди депресії, які супрово­джувалися нездатністю послідовно виконувати повсякденну діяльність і ­повноцінно брати участь у житті суспільства, зумовлюючи значний ­тягар та додаткові видатки, пов’язані з використанням ресур­сів охорони здоров’я та втратою роботи (WFMH, 2025).

У контексті дослі­дження ВДР J. Endicott and K. M. Dor­ries (2009) запропонували визначення функціонування як «здатність діяти в необхідний або очікуваний спосіб», де «­діяти» означає виконувати завдання. Власне, у цих межах вони ­вивчали відповідні функціональні сфери для встановлення результатів лікування ВДР, зокрема вплив на соціальну активність, виконання сімейних обов’язків, робочу діяльність або на­вчання, самообслуговування та когнітивні функції. Нині зібрано значну базу даних щодо суттєвого впливу ВДР на рольове функціонування. За даними проведеного в США опитування, практично всі респонденти (97 %), які відповідали критеріям ВДР упродовж 12 місяців, повідомляли про принаймні деякі пов’язані з депресією ­порушення ­рольового функціонування (role impairment), визначені за шкалою інва­лідності Шихана (SDS). Причому троє з п’яти ­респондентів (59,3 %) описали ці порушення як тяжкі або дуже тяжкі, зазначивши, що не можуть виконувати повсякденні справи майже в 10 % днів (35,2 дня на рік) (Kessler etal., 2003). Відповідно до результатів іншого дослі­дження, ­проведеного в Швеції, особи з ВДР втрачали роботу у 8,6 раза частіше, ніж представники контрольної групи (Lundberg etal., 2022). А за даними дослі­дження, здійсненого в Норве­гії, у 30 % усіх пар, які розлучилися, один або обидва подружжя мали ­ознаки ВДР (Idstad etal., 2015).

Ключові аспекти відновлення функціонування за лікування великого депресивного розладу

Дедалі частіше ключовою метою лікування пацієнтів із ВДР є відновлення повноцінного функціонування та поліп­шення якості життя, при цьому такі підходи мають бути індивідуалізовані відповідно до особистих цілей і ­потреб пацієнта (Lam etal., 2024). Утім, менше половини пацієнтів із ВДР, які отримують лікування, досягають ­адекватної відповіді після першого курсу терапії анти­депресантами, а показники ремісії прогресивно ­знижуються з кожним подальшим кроком лікування (Rush etal., 2006; McClintock etal., 2011). Пацієнти, які потребують кількох етапів лікування, мають вищі показники щодо частоти рецидивів і більш ­стійкі ­порушення працездатності (Rush etal., 2006; Trivedi etal., 2013). За даними довгострокового ­епідеміологічного дослі­дження, інші чинники, як-от ожиріння, епізод депресії тривалістю > 8 тижнів, сексуальна дисфункція та тяжкість депресії, суттєво пов’язані з нижчими шансами на ремісію (Saragoussi etal., 2017).

Відповідно до даних систематичного огляду 42 дослі­джень, загальне функціонування за ВДР було гіршим, ніж у здорових осіб контрольної групи, навіть коли пацієнти пере­бували в стадії ремісії (стандартизована середня різ­ниця становила -2,00; 95 % довірчий інтервал [ДІ] від -0,9 до -3,03) (Schwarz etal., 2024). У стадії ремісії такі пацієнти (> 90 %) мають щонайменше один, а більшість — 3–4 залишкові симптоми (Nierenberg etal., 2010). До поширених залишко­вих симптомів, що зберігаються після купірування ­основ­них ознак (розладу настрою), належать ангедонія, під­вищена тривожність і когнітивна дисфункція, які пов’язані з погіршенням функціонування (у всіх сферах) та високою ймовір­ністю рецидиву (Hammer-Helmich etal., 2018; Haro etal., 2019; McIntyre etal., 2021; Wong etal., 2024).

Попри визнання поліпшення функціонування як відповідного результату лікування, шкали оцінювання функціо­нальних результатів клініцисти використовували менш ніж у 5 % дослі­джень ВДР (Lam etal., 2011). Зазвичай дані мета­аналізів демонструють лише помірну кореляцію між ­редукцією симптомів (наприклад, за шкалами ­Монтгомері– Асберг [MADRS] і Гамільтона [HAM-D] для ­оцінювання депресії) та поліпшенням рівня функціонування, оціненим за відповідними шкалами. Це означає, що функціональні ­показники відображають незалежну інформацію (McKnight and Kashdan, 2009). Було підтвер­джено поліпшення функціо­нування за терапії антидепресантами, ­зокрема десвенлафак­сином, дулоксетином, есциталопрамом і бупропіоном (Soares etal., 2009; Sheehan etal., 2016; Soczynska etal., 2014).

­Результати систематичного огляду даних 35 дослі­джень за участю пацієнтів із гострою фазою ВДР засвідчили, що рання відповідь на лікування була предиктором поліпшення ­функціонування, на відміну від тяжкості захворювання на вихідному рівні (Sheehan etal., 2017).

На думку P. Chokka etal., нині зроблено недостатньо для залучення доказової бази впливу будь-якого антидепресанту на функціональність, особливо результатів коротко- і довгострокових дослі­джень та ефективності цих препаратів як у клінічних випробуваннях, так і в повсякденній практиці.

Обґрунтування, цілі та стратегія пошуку

Вортіоксетин — антидепресант із мультимодальним меха­нізмом дії, який поєднує антагонізм щодо рецепторів 5-HT3 та агонізм щодо рецепторів 5-HT1A і пригнічує транс­портер серотоніну для модуляції нейротрансмісії поза межами дії селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (Bang-Andersen etal., 2011; Sanchez etal., 2015). Терапевтичні ефекти вказаний препарат опо­середковує через взаємодію з норадреналіном, дофаміном, аміно­кислотами, гістаміном та холінергічною системою (Sanchez etal., 2015; McIntyre, 2017; Orsolini etal., 2017; Gonda etal., 2019). Поєднання пригнічення зворотного ­захоплення серотоніну з агонізмом, частковим агонізмом та антагонізмом щодо різних рецепторів зумовлює ширший спектр антидепресивних ефектів порівняно з наявними натепер препаратами (Orsolini etal., 2017).

У клінічній практиці схвалено застосування ­вортіоксетину в дозах 5–20 мг. Ефективність препарату, безпеку та його переносимість (порівняно з плацебо) для лікування депресії підтвер­джено у масштабній програмі клінічних випробу­вань із відкритими додатковими дослі­дженнями та доказовими даними, отриманими в умовах реальної повсякденної практики. База доказових даних дослі­джень свідчить про багатовимірний профіль ефективності вортіоксетину щодо купірування таких симптомів, як когнітивна дисфункція, зниження емоційного сприйняття та реагування, ангедонія і тривожність (Frampton, 2016; Fagiolini etal., 2021; Cao etal., 2019; Baldwin etal., 2016).

Ці симптоми важко контролювати за допомогою традицій­ного лікування СІЗЗС, і вони часто зберігаються після досяг­нення клінічної відповіді та ремісії (Nierenberg, 2015). Ефективна редукція цих залишкових симптомів за допомогою терапії вортіоксетином у межах персоналізованої програми лікування є актуальною для досягнення функціонального відновлення (DeBerardis etal., 2020; Cuomo etal., 2014).

У межах більшості цих дослі­джень показники функціо­ну­вання оцінювали за допомогою специфічних інструментів, а саме шкали SDS; інструменту для поетапного оцінювання функціонування (FAST); інструменту визначення якості основних життєвих навичок на основі шкали Каліфор­нійського університету в Сан-Дієго (UPSA), ­зокрема його короткої версії (UPSA-В); Додатка 2.0 до Програми з оцінювання інвалідності Всесвітньої органі­зації охорони здоров’я (WHODAS2.0); шкали ­досягнення ­цілей за депресії (GAS-D) та/або показників оцінювання праце­здатності (табл. 1).

Таблиця 1. Інструменти оцінювання, застосовувані в клінічних дослідженнях ефективності вортіоксетину за великого депресивного розладу

Накопичена масштабна база даних клінічних дослі­джень щодо ефективності вортіоксетину дає змогу ­проаналізувати вплив лікування антидепресантами на функціональні результати та втілити отримані результати в клінічну ­практику. P. Chokka etal. поставили за мету проаналізувати результати клінічних дослі­джень ефективності вортіоксе­тину (5–20 мг) для лікування пацієнтів із ВДР, у межах яких вивчали вплив терапії на функціонування та працездатність.

Вплив терапії вортіоксетином на функціональність, оцінений за шкалою інвалідності Шихана

Короткострокові рандомізовані контрольовані дослі­дження

Шкала SDS була найчастіше використовуваним інструментом оцінювання функціональної здатності в межах програми клінічних дослі­джень ефективності вортіоксетину, а отримані результати стали предметом метааналізу випадкових ефектів на основі даних дев’яти короткострокових контрольованих плацебо дослі­джень (Florea etal., 2017). Метою метааналізу було також оцінювання ­впливу вортіоксетину на функціональну ремісію (табл. 2).

Таблиця 2. Короткострокові контрольовані плацебо дослі дження ефективності вортіоксетину за великого депресивного розладу

За даними 4216 пацієнтів (1522 учасників груп ­приймання плацебо, 2694 — груп терапії вортіоксетином), порівняно з плацебо лікування вортіоксетином у дозах 10 і 20 мг упродовж 6–8 тижнів сприяло значущому поліпшенню ­загального показника за SDS (різниці становили: -1,68 бала, 95 % ДІ від -2,56 до -0,80; p ≤ 0,001 для дози 10 мг; -1,94; 95 % ДІ від -3,33 до -0,56, p ≤ 0,01 для дози 20 мг). Підтверджено ­функціональну ремісію (досягнення загального показника за SDS ≤ 6 балів): відношення шансів (ВШ) 1,7; p < 0,001 для дози 10 мг; ВШ 1,6; p < 0,05 для дози 20 мг. Не виявлено суттєвої різниці щодо поліпшення функціонування або функціональної ремісії при застосуванні вортіоксетину у дозах 5 або 15 мг (недосягнення значущості для дози 15 мг вважалося ймовірним через невеликий розмір вибірки та значну гетерогенність результатів) (Florea etal., 2017). За результатами аналізу, позитивний вплив вортіоксетину на функціональність пацієнтів поширювався й на осіб із тяжкими симптомами депресії на вихідному рівні (із загальним показником за шкалою MADRS ≥ 30 балів), функціональною інвалідністю (із загаль­ним показником за шкалою SDS ≥ 18 балів) і значною тривожністю (із загальним показником за шкалою ­Гамільтона для оцінювання тривожності [HAM-A] ≥ 20 балів).

Дані двох додаткових короткострокових контрольованих плацебо дослі­дження продемонстрували, що 8-тижнева тера­пія вортіоксетином у дозах 5 і 10 мг сприяла зниженню загального показника за MADRS порівняно з прийманням плацебо, проте результат не був статистично значущим щодо первинного кінцевого результату (поліпшення показника за MADRS) та вторинного результату щодо функціо­нування (поліпшення загального показника за SDS). ­Середні відмінності між групами лікування щодо загального показника за SDS порівняно з плацебо становили: -2,11 бала (95 % ДІ від -3,517 до -0,697) для дози вортіоксетину 5 мг та -1,11 бала (95 % ДІ від -2,517 до 0,291) для дози 10 мг) (Inoue et al., 2018). Крім того, переконливо підтвер­джено ефективність препарату в дозах 10 і 20 мг (за ­шкалою MADRS), а також значне поліпшення загального ­показника за шкалою SDS через 8 тижнів лікування. Середні відмінності між групами терапії вортіоксетином і приймання ­плацебо становили: -1,34 бала (95 % ДІ від -2,56 до -0,12; p = 0,03) для дози 10 мг та -1,57 бала (95 % ДІ від -2,81 до -0,34; p = 0,01) для дози 20 мг, причому значною ­мірою поліпшилося функціонування у сферах роботи / ­навчання, соціального життя та домашніх / сімейних обов’язків (Inoue etal., 2020). Отже, дані більшості коротко­строкових рандомізованих дослі­джень із використанням шкали SDS свідчать про поліпшення функціонування пацієнтів, а найкращих результатів було досягнуто при застосуванні вортіо­ксетину в дозах від 10 до 20 мг.

Довгострокові відкриті додаткові дослі­дження

Як зазначають P. Chokka etal., простежується затримка в часі між купіруванням симптомів депресії та функціональним поліпшенням, тому важливо переглянути дані дослі­джень щодо довгострокового впливу вортіоксетину на функціонування. У межах тривалих додаткових дослі­джень (які були продовженнями основних) оцінювали показ­ники за SDS (Alam etal., 2014; Jacobsen etal., 2015; Mattingly etal., 2023). А згодом було виконано об’єднаний аналіз отриманих результатів (McIntyre etal., 2024).

Підтримувальне лікування вортіоксетином сприяло постійному поліпшенню функціонування протягом року; зниження загального показника за SDS порівняно з початковим у відкритому дослі­дженні (середнє значення 12,2 ± 0,2 бала) становило -4,3 бала (95 % ДІ від -4,9 до -3,7) на 24-му тижні та -6,2 бала (95 % ДІ від -6,8 до -5,5) на ­52-му тижні. Також підтвер­джено поступове ­поліпшення показників за підшкалою MADRS для оцінювання ангедонії протягом року і значущу помірну кореляцію між ­показниками за SDS та MADRS щодо ангедонії в обох часо­вих точках (коефіцієнт r = 0,6; p < 0,0001 для обох показ­ників). Ці дані свідчать про важливість купірування залишкових симптомів для поліпшення рівня функціональності пацієнта з ВДР (McIntyre etal., 2024).

Ефективність вортіоксетину за ВДР із коморбідним генералізованим тривожним розладом

У дослі­дженні RECONNECT вивчали ефективність застосування вортіоксетину в пацієнтів із тяжким ВДР і тяжким коморбідним генералізованим тривожним розладом (ГТР), які отримували вказаний препарат як перший засіб для ліку­вання поточного епізоду депресії або переходили на терапію вортіоксетином через недостатню відповідь іншого антидепресанту. Значне поліпшення загального показника за FAST та за всіма доменами цього інструменту спостерігалося в цій популяції після 8-тижневого лікування вортіоксетином. На 8-му тижні терапії середня зміна загального бала FAST від почат­кового рівня становила -23,0 ± 1,6 бала (p < 0,0001), що відобра­жає зменшення ступеня функціональних порушень від «тяжкого» до «легкого» (Christensen etal., 2022).

Дослі­дженння в умовах реальної клінічної практики

Рандомізовані контрольовані дослі­дження (РКД) мають вирішальне значення для встановлення ефективності й безпеки застосованої терапії. Дослі­дження в реальних клінічних умовах вважаються необхідними для демонстрації узагальнюваності їх результатів для повсякденної практики, де пацієнти можуть мати численні супутні захворювання, зазначені в критеріях виключення для РКД. Випробування RELIEVE було 24-тижневим обсерваційним проспективним когортним дослі­дженням за участю 737 амбулаторних пацієнтів із ВДР, які розпочинали лікування вортіоксетином на розсуд лікаря в умовах повсякденної медичної допомоги в Канаді, Франції, Італії та США (Mattingly etal., 2022). Первинним результатом дослі­дження вважали показ­ники функціонування, самостійно оцінені ­пацієнтами за допомогою SDS. Було продемонстровано їх клінічно ­значуще і стійке поліпшення: на -6,86 ± 0,3 бала на 12-му ­тижні та на -8,65 ± 0,3 бала після 24 тижнів лікування вортіо­ксетином (p < 0,0001 для обох значень). ­Значуще поліпшилися також показники за всіма доменами SDS (рисунок).

Рисунок. Ефективність терапії вортіоксетином за депресії в умовах реальної клінічної практики

За результатами аналізу даних пацієнтів, які відповіли на лікування в межах дослі­дження RELIEVE, частка учасників із загальним показником за SDS ≤ 12 балів (тобто тих, які відповіли на лікування) зросла від 15,0 % (на початку дослі­дження) до 51,8 % і 60,5 % (на 12-му і 24-му ­тижні відповідно). І навпаки, частка пацієнтів із тяжкими функціональними порушеннями (загальний показник за SDS > 20 балів) зменшилася від 51,5 % (на початку дослі­дження) до 20,1 % і 14,7 % (на 12-му і 24-му тижні відповідно). Поліп­шення показника за SDS було значнішим у пацієнтів, які отримували вортіоксетин як засіб першої лінії лікування поточ­ного епізоду депресії, ніж у тих, хто отримував препарат як терапію пізнішої лінії. На 24-му тижні загальний показник за SDS поліпшився на: 10,3 ± 0,5 бала в пацієнтів, які отримували вортіоксетин як засіб першої лінії лікування, порівняно зі зниженням на 7,2 ± 0,6 бала в тих, хто отримував препарат як терапію другої лінії, та на 7,7 ± 0,7 бала в тих, для кого це було лікування третього вибору (p < 0,0001 для всіх значень) (Mattingly etal., 2022).

Протокол дослі­дження RELIEVE було відтворено в ­інших випробуваннях. Зокрема, у Китаї за участю 859 пацієнтів було продемонстровано послідовне значуще поліпшення загальних показників за шкалою SDS: ­зниження ­порівняно з початковим рівнем (16,7 бала) на 5,42 ± 0,22 бала на 8-му тижні та на 8,71 ± 0,23 бала на 24-му тижні (p < 0,0001 для обох значень). На початку дослі­дження близько три ­чверті пацієнтів належали до категорії з помірними / ­виразними функціональними порушеннями (загальний показник за SDS 12–30 балів), але ­наприкінці 6-місячного дослі­дження в більшості ­учасників (73,5 %) спостерігалися лише легкі (загальний показник за SDS 6–11 балів) або мінімальні (загальний показник за SDS 0–5 балів) функціо­нальні порушення. Подібні ­результати було отри­мано за всіма доменами SDS, як-от робота / ­навчання, соці­альне та сімейне життя (Wang etal., 2022).

У дослі­дженні, здійсненому в Греції, отримані результати ­аналізів стратифікували за дозуванням ­вортіоксетину: 5–10 мг/добу проти 15–20 мг/добу. Виразнішим було поліпшення загального показника за SDS та показників за окремими доменами в пацієнтів, які отримували вортіо­ксетин у вищій дозі (15–20 мг/день), що додатково під­твер­джує дозозалежність функціонального відновлення.

Після трьох місяців лікування вортіоксетином загальний показник за SDS знизився на 63 % у групі учасників, які приймали препарат у дозах 15–20 мг/добу порівняно з 51 % у групі тих, хто отримував по 5–10 мг вортіоксетину на добу. Частка пацієнтів, які досягли функціонального відновлення (показник за SDS ≤ 6 балів), становила 50,0 % у групі вищого та 45,9 % — у групі нижчого дозування (Papalexi etal., 2022).

Ефективність вортіоксетину та інших антидепресантів щодо поліпшення функціонування

Ефективність вортіоксетину та інших антидепресантів щодо функціональних результатів при ВДР ­порівнювали в дослі­дженні SOLUTION, у якому оцінювали ­отримані результати в пацієнтів із ВДР та когнітивними порушеннями. ­Зокрема, порівнювали ефективність 8-тижневої тера­пії вортіоксетином (10 мг/добу) та венлафаксином із пролонгованим вивільненням (XR) (150 мг/добу). Крім того, до уваги брали частоту припинення ­лікування. На 8-му тижні середній загальний показник за SDS поліпшився із 19 балів на початку дослі­дження до 11 ­балів у групі застосування вортіоксетину та 12 балів у ­групі приймання венлафаксину XR, що демонструє ­перевагу вортіоксетину (середня різниця між групами -1,03 бала (95 % ДІ від -2,58 до 0,53) (табл. 3).

Таблиця 3. Прямі порівняльні дослі дження ефективності вортіоксетину за ВДР з оцінюванням функціонування

Також поліпшилися показники за підшкалами SDS; відмінності на 8-му тижні лікування становили: -0,33 бала (95 % ДІ від -0,87 до 0,21) для підшкали оцінювання сімейного життя; -0,28 бала (95 % ДІ від -0,83 до 0,28) для підшкали оцінювання роботи та -0,22 бала (95 % ДІ від -0,75 до 0,31) для підшкали оцінювання соціального життя. Кількість непродуктивних / втрачених днів на тиждень зменшилася в обох групах лікування: від 5,3 до 2,7 дня у групі викорис­тання вортіоксетину та від 5,2 до 3,0 дня у групі приймання венлафаксину XR (Wang etal., 2015).

В іншому рандомізованому подвійному сліпому до­слі­дженні (REVIVE) за участю пацієнтів із ВДР, які не ­досягли належної відповіді на лікування СІЗЗСН або ­СІЗЗС, у паці­єнтів, які отримували терапію вортіоксетином (10–20 мг/добу), спостерігалося значно більше зниження загального показника за SDS та за окремими пунктами після 8-го і ­12-го тижнів лікування, ніж у тих, хто отримував лікування агомелатином (25–50 мг/добу). Показ­ники за SDS, як ­загальні, так і за підшкалами, поліп­шилися в обох групах лікування, але застосування вортіо­ксетину значно перевершувало агомелатин, починаючи із 4-го тижня, за загальним показником і показниками за трьома підшкалами (за винятком ­підшкали ­оцінювання сімейного життя на 12-му тижні). До 8-го ­тижня ­лікування зниження загальних показників за SDS від початкового рівня в серед­ньому становило: -9,28 ± 0,53 бала в ­групі застосування вортіоксетину порівняно з -7,06 ± 0,55 бала в групі терапії агомелатином (Montgomery etal., 2014).

У дослі­дженні VIVRE порівнювали ефективність застосування вортіоксетину (10 або 20 мг/добу; n = 309) і десвен­лафаксину (50 мг; n = 293) у пацієнтів із ВДР, які част­ково відповіли на початкове лікування СІЗЗС. Терапія вортіоксетином сприяла вищій в 1,48 раза (95 % ДІ 1,03–2,15) ймовірності досягнення симптоматичної та функціональної ­ремісії (досягнення показника за ­шкалою оціню­вання ­загального клінічного враження щодо тяжкості захворю­вання [CGI-S] ≤ 2 балів), ніж за тера­пії десвенлафак­сином (p = 0,03) (McIntyre etal., 2023).

Оцінене за FAST поліпшення функціонування спостерігалося в обох групах лікування і було значно більшим за показниками самостійності, когнітивного функціонування та міжособистісних стосунків (p < 0,05 для всіх значень) (Christensen etal., 2024). Попри тяжкі ­функціональні порушення (базовий показник за FAST 40 балів), 60 % учасників дослі­дження працювали на початку ­дослідження. Власне, у цій підгрупі середня різниця за цим показником становила -2,52 бала (95 % ДІ від -4,88 до -0,15), а шанси досягнення симптоматичної та функціональної ремісії були на 1,72 бала (95 % ДІ 1,08–2,75) вищими за ­лікування вортіоксетином, ніж десвенлафаксином (p = 0,023) (McIntyre etal., 2023).

Значно суттєвіші поліпшення за пунктами FAST для оцінювання професійного заробітку та здатності розв’язу­вати життєві проблеми також спостерігалися у працездатних пацієнтів, які отримували терапію вортіоксетином (Christensen etal., 2024).

Порівняльні дослі­дження щодо функціональних результатів у пацієнтів із ВДР та когнітивними порушеннями

Когнітивна дисфункція, що є відомим предиктором функціональної інвалідності, наявна впродовж ­усього перебігу ВДР — як до розвитку пригніченого настрою, так і ­після ­досягнення ремісії (Jaeger etal., 2006; Rock etal., 2014). У подвійному сліпому РКД з активним референтним препаратом 8-тижневе лікування вортіоксетином ­сприяло не лише значущому поліпшенню когнітивної функції порів­няно з прийманням плацебо (незалежно від настрою), але й виразному покращенню функціональної здатності (за комплексними показниками UPSA та UPSA-B) порівняно як із прийманням плацебо, так і з терапією дулоксетином у дорослих із ВДР та ­симптомами когнітивної дисфункції (Mahableshwarkar etal., 2015).

Тоді як лікування дулоксетином не продемонструвало суттєвої зміни показника за UPSA порівняно з плацебо на 8-му тижні. У ретроспективному аналізі цього дослі­дження W. Jacobson etal. (2020) використовували комплексний показник відповіді на лікування (загальний показник за шкалою MADRS ≤ 10 балів; комплексний показник за UPSA ≥ 75 балів; зміна показника за UPSA від початкового рівня > 0 балів), щоб засвідчити, що вплив вортіоксетину на функціональну здатність був стійким за різних рівнів функціональних порушень у пацієнтів із ВДР. Вплив на функціональну здатність був значною мірою незалежним від впливу на симптоми депресії.

Доцільність лікування вортіоксетином також вивчали в дослі­дженні за участю пацієнтів із ВДР, які досягли часткової або повної ремісії за поточної монотерапії СІЗЗС і мали залишкові симптоми когнітивної дисфункції (Nierenberg etal., 2019). Аналізували ефективність застосування вортіо­ксетину (10–20 мг) у монотерапії та в комбінації із СІЗЗС порівняно з монотерапією СІЗЗС. Первинним результатом були зміни когнітивної функції, оцінені за допомогою ­тесту заміни цифрових символів (DSST), а ключовим вторинним результатом — повсякденне функціонування, визначене за допомогою UPSA-B. Зміни щодо показників за SDS і FAST також були вторинними результатами. Когнітивна функція поліпшилася в усіх групах лікування (без суттєвих відмінностей), середні показники відмінності від монотерапії СІЗЗС свідчили на користь використання вортіоксетину, хоча і не досягли статистичної значущості: стандартизовані розміри ефекту 0,25 (p = 0,221) для моно­терапії вортіоксетином та 0,14 (p = 0,49) для ­вортіоксетину як ­додаткового засобу лікування порівняно з монотерапією ­СІЗЗС. Поліп­шення як показників за SDS (оцінених паці­єнтами), так і показників за FAST (оцінених ­клініцистами), було підтвер­джено в тих, хто отримував вортіо­ксетин (як ­засіб моно­терапії та як додаткового лікування) порівняно з моно­терапією СІЗЗС (Nierenberg etal., 2019).

У короткостроковому подвійному сліпому РКД ­вивчали вплив лікування вортіоксетином (10 мг) порівняно з плацебо та пароксетином (20 мг) на когнітивні функції та функціональні можливості працездатних пацієнтів із ВДР. Хоча не спостерігалося суттєвих відмінностей щодо показників за UPSA-B при застосуванні вортіоксетину або пароксетину порівняно з плацебо (ключовий вторинний результат). Загальний показник за FAST поліпшився у всіх групах лікування на 8-му тижні, причому лише для групи застосування вортіоксетину ця відмінність була значущою порівняно з плацебо (середня скоригована різниця становила -4,71 бала [p = 0,028] для вортіоксетину та -2,71 бала [p = 0,195] для пароксетину) (Baune etal., 2018).

SMART-цілі лікування великого депресивного розладу

Широкий спектр цілей лікування ВДР, що залежать від функціонування, найчастіше пов’язаний із поліпшенням сімейних чи інших соціальних стосунків, формуванням здорового способу життя, пошуком роботи або організацією домогосподарства (Battle etal., 2010). Визначення показника за шкалою оцінювання досягнення індивідуальних цілей (GAS) було запропоновано як персоналізований результат, який дає змогу асимілювати різнорідні результати в широкому діапазоні сфер, уможливлюючи їх стандартизацію та порівняння (Baldwin etal., 2024).

Цей показник рекомендований Управлінням із ­контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) як персоналізований кінцевий показник у процесі орієнтованої на потреби пацієнта розробки лікарських препаратів (FDA, 2025). Разом із командою лікарів пацієнти узго­джують SMART-цілі свого лікування (англ. specific, measurable, achievable, relevant, and time-bound — ­­конкретні, вимірювані, досяжні, релевантні та обмежені в часі цілі).

Версію GAS, спеціально адаптовану для застосування за ВДР (GAS-D), було використано в двох дослі­дженнях ефективності вортіоксетину (McCue etal., 2019). Показник за GAS-D вважали первинним результатом ефективності ­лікування в першому 12-тижневому дослі­дженні в паці­єнтів, які переходили на приймання вортіоксетину (10–20 мг) ­через непереносимість або недостатню відповідь на попередню антидепресивну терапію. Більшість пацієнтів (57,8 %), які перейшли на терапію вортіоксетином, досягли своїх ­цілей лікування на 12-му тижні. Показники за шкалою GAS-D значно поліпшилися: від 23,57 ± 0,07 бала на початку дослі­дження до 41,78 ± 11,46 бала на 6-му тижні та до 50,51 ± 13,58 бала на 12-му тижні (показник ≥ 50 балів свідчив про досяг­нення мети) (McCue etal., 2022). У ­другому дослі­дженні ­оцінювали ефективність застосування ­вортіоксетину в популяції праце­здатних пацієнтів протягом шести місяців. ­Середні ­показники за шкалою GAS-D ­постійно зростали від 41,9 ± 11,8 бала на 8-му тижні до 45,8 ± 13,8 бала на ­12-му тижні та 51,9 ± 15,5 бала на ­24-му тижні. Отже, для досягнення цілей, пов’язаних із поліпшенням функціону­вання, необхідний певний час (Kato etal., 2024).

Зв’язок між когнітивними симптомами і продуктивністю праці у 192 пацієнтів із ВДР, які протягом 52 тижнів отримували лікування вортіоксетином, вивчали в дослі­дженні AtWoRC. Власне, унікальним первинним результатом була кореляція між змінами когнітивних симптомів (за 20-пунктовим опитувальником для суб’єктивного оцінювання когні­тивного дефіциту [PDQ-D-20]), та змінами ­продуктивності праці (за опитувальником щодо виразності обмежень трудо­вої діяльності [WLQ] на 12-му тижні). У пацієнтів, які отри­мували вортіоксетин, спостерігалося значне поліп­шення за всіма показниками, як-от когнітивні функції, продуктивність праці та загальне функціонування (за WHODAS), ­порівняно з вихідним рівнем.

Первинний кінцевий результат свідчив про сильну кореляцію між показниками за PDQ-D-20 та WLQ (r = 0,634; p < 0,001). Це означає, що в пацієнтів, у яких завдяки терапії вортіоксетином поліпшилася когнітивна функція, від­бувалося також підвищення продуктивності праці (Chokka etal., 2019). Кореляція була однаково значущою у тих, хто отримував вортіоксетин як засіб терапії першої лінії (r = 0,679; p < 0,001), і в тих, хто перейшов на вортіоксетин із попередньої антидепресивної терапії (r = 0,577; p < 0,001). ­Основні чинники зміни втрати продуктивності (оцінені за WLQ) спостерігалися у сферах організації робочого часу, психічно-між­особистісних вимог і продуктивності праці.

За 52 тижні також спостерігалося значуще поліпшення результатів порівняно з вихідним рівнем у загальній популяції та в тих, хто отримував вортіоксетин як засіб ­лікування першої лінії або перейшов на вортіоксетин із попередньої терапії антидепресантами. Упродовж 12 місяців показники за WHODAS наблизилися до нормативних, тобто функціо­нування пацієнтів досягнуло доклінічного рівня (Chokka etal., 2019). Ефективність лікування вортіоксетином щодо відновлення функціонування та продуктивності праці оцінювали в дослі­дженні TREVIDA за участю 242 пацієнтів із ВДР. Було досягнуто поліпшення загального показника за SDS на -5,4 ± 7,6 бала до 3-го місяця (p < 0,01), а втрата продуктивності праці (за опитувальником щодо продуктивності праці та зниження активності [WPAI]) зменшилася із 58,7 до 40,9 %. Також спостерігалися позитивні кореляції між показниками функціональної інвалідності, тяжкості депресії та когнітивних функцій (Yang etal., 2021).

Висновки

Окрім редукції гострих симптомів, ключовою метою ­лікування пацієнтів із ВДР, як зазначають P. Chokka etal., є відновлення функціонування. Хоча вибір антидепресантів — це складний процес, що потребує ­врахування кількох ­чинників, зокрема ефективності за невідкладної та довго­тривалої терапії, переносимості та дотримання режиму ліку­вання, а також цілеспрямованого ­контролю залишко­вих симптомів. Ключові аспекти поліпшення функціонування при лікуванні депресії передбачають досягнення ефективності за всіма параметрами, як-от настрій, ­когнітивні ­функції та соматичні симптоми.

В ­огляді ­представлено ­переконливі аргументи на користь того, що є всі підстави розглядати вортіоксетин як засіб першої лінії для ­лікування ­пацієнтів із ВДР. Ефективність вортіоксетину щодо редукції таких симптомів, як анге­донія, зниження емоційного ­сприйняття та реагування, підвищена тривожність і когнітивна дисфункція, ­сприяє персоналізо­ваному ­підходу до лікування осіб із ­зазначеними проблемами, особ­ливо коли вони ­зберігаються як залишкові симптоми, перешко­джаючи тривалому поліп­шенню функціо­нування. Застосування низки персоналізованих ­інструментів оцінювання ефективності призначуваної тера­пії допомагає пацієнтам визначати ­власні пріоритетні цілі ліку­вання та здійснювати подальше відстежування поліпшення ­рівня функціонування на індивідуальному рівні.

Підготувала Наталія Купко