скрыть меню

Розповсюдженість шизоафективного розладу в Україні

 

 

Л.І. Дьяченко, О.В. Сергієнко, Ю.В. Офіцерова,
Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України,
Міський психоневрологічний диспансер № 3, м. Харків 

Одним з важливих захворювань сучасності є психічний розлад, який зумовлює захворюваність осіб переважно працездатного віку, ранню інвалідизацію та втрату соціальних зв’язків. Найбільш тяжким і розповсюдженим психічним розладом є шизофренія, етіологія й патогенез якої на даний час ще не розкриті. Birnbaum та Kretschmer у своїх роботах показали, що в проявах психозу беруть участь багато факторів, і картина одного й того ж психозу може бути різною, як і схожість різних психічних захворювань. Так, психози, які мають синдроми шизофренічного та афективного спектра, на сьогодні до кінця не визначені, а їх диференціальна діагностика ускладнена, особливо у випадках першого психотичного епізоду. Незважаючи на те, що такі психози за класифікацією МКХ-10 віднесені до рубрики F25 «Шизоафективні розлади», підходи до їхньої діагностики досить різноманітні.

Згідно з даними ВООЗ, поширеність афективних розладів у 90-ті рр. ХХ ст. в розвинутих країнах Європи та США складала 5-10% порівняно з 0,4-0,8% до початку 60-х рр. Значне зростання цього показника пояснюється тим, що основною причиною звертання за медичною допомогою є депресія. За даними різних авторів, захворюваність на депресії на сьогодні наближається до 3% від загальної популяції населення планети [3].

Частота виявлення депресивних симптомів при шизофренії у повідомленнях різних дослідників коливається від 7 до 70%. Десь 25% лікарів мають труднощі у виявленні депресивних розладів та їх диференціальній діагностиці [4].

На даний час не існує єдиного підходу до визначення клінічної оцінки, місця, терапії та прогностичної значимості депресивних розладів у структурі різних психічних захворювань [5, 6]. Біля 50% маніакальних станів супроводжуються маячною симптоматикою, 15% – галюцинаторною та 20% – гострими розладами мислення, які часто бувають включені в структуру складних психічних синдромів [15, 16].

Частіше маніакальні стани зустрічаються при біполярних афективних розладах, проте також спостерігаються і при інших психічних захворюваннях. Помилкова діагностика таких розладів призводить до неправильного вибору тактики лікування таких хворих, зниження їх якості життя та ранньої інвалідизації [13].

Вперше шизоафективний психоз був описаний Kasanin 1933 р., проте клінічна реальність та визнання його як самостійного ендогенного психозу і на сьогодні залишаються дискусійними. Нажаль, досі нема адекватних дефініцій, що характеризують клінічну суть цього захворювання. Шизоафективні психози об’єднують ознаки двох хвороб – шизофренії і афективних психозів, які відносять до групи ендогенних психозів, проте вони мають певні клінічні особливості психопатологічних проявів, перебігу та наслідків, що відрізняє їх від традиційних ендогенних психозів. Papadopulos ще у 80-ті рр. ХХ ст. стверджував, що такі психози й досі не мають ні постійного місця у психіатричних класифікаціях, ні загальноприйнятого визначення, тому що при спробах їх клінічної оцінки виникають розбіжності з приводу майже всіх їх аспектів – етіопатогенезу, нозологічної оцінки, перебігу, кваліфікації та позначення окремих форм [7, 12, 18].

Пізніше ряд авторів відокремили шизоафективний психоз від інших ендогенних захворювань, виділивши особливості цієї патології і обґрунтувавши її з урахуванням не однієї будь-якої ознаки, а в цілому з усіма клінічними характеристиками [8, 9].

В МКХ-10 шизоафективний психоз трактується як механічне сполучення афективних і шизофренічних симптомів у рамках «епізодичного розладу», не відображаючи клінічної суті. В DSM-ІV (1994) та DSM-ІV-TR (2000) критерії діагностики шизоафективного розладу є більш повними, не лише характеризуючи ряд уточнюючих параметрів динаміки і почасових взаємовідносин афективних та шизофренічних симптомів у картині нападу, а й підкреслюючи його ендогенну природу [1, 10].

У іноземній літературі продовжується дискусія про наявність чітких діагностичних критеріїв для діагностики шизоафективного розладу порівняно з шизофренією та біполярними розладами. Акцентується увага на значних розбіжностях хворих за статевою та етнічною приналежністю, соціальним статусом, віком, кількістю госпіталізацій, захворюваннями родичів та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень у галузі епідеміології, генетики, нейропсихології та електрофізіології, діагноз шизоафективного психозу залишається спірним [2, 14, 17]. Особливо це стосується нападоподібних форм ендогенних психозів, систематика і нозологічна приналежність яких досить неоднозначна. Серед цих психозів нозологічна приналежність шизоафективного психозу є найбільш невизначеною і дискусійною, що ускладнює розробку проблем діагностики, прогнозу й вибору адекватного лікування цієї патології [10, 11].

Виявлено, що шизоафективні психози мають генетичну схожість як з шизофренією, так і з біполярним афективним (маніакально-депресивним) розладом.

Різні автори пояснюють клінічні особливості шизоафективного розладу генетично зумовленим збігом порушень шизофренічного та афективного спектрів, а також індивідуальною різницею захворюваності на шизофренічні й шизоафективні психози, що пов’язані, в основному, з генотиповими факторами і менше – із середовищними [19].

Усе вищезгадане лежить в основі важкості діагностики шизоафективного психозу, різноманітних підходів до його класифікації і вибору лікувальної стратегії. А це, у свою чергу, визначає різні підходи лікарів-психіатрів до спостереження за такими хворими, їх диспансеризації, обліку в психоневрологічних закладах, що підтверджується значними коливаннями показників захворюваності й поширеності патології у різних країнах світу та в різних регіонах однієї країни.

В Україні виділення шизоафективного психозу як окремої нозологічної форми відбулося відповідно до впровадження у практику МКХ-10. Раніше це захворювання як психічний розлад включалося в загальну групу розладів «шизофренія».

За період статистичного обліку шизоафективного розладу згідно з МКХ-10 кількість захворювань на дану патологію зросла майже втричі. Так, показник захворюваності на шизоафективний розлад за 2003-2013 рр. зростав досить повільними темпами: з 0,56 у 2003 р. до 1,0 у 2013 р. на 100 тис. населення. Поширеність цих розладів 2003 р. складала 4,67, а на кінець 2013 р. зросла до 14,15 на 100 тис. населення (рис. 1, 2).

pic-7320598182.jpg 
pic-2140514836.jpg 

Можливо, це зумовлено діагностикою вперше виявлених розладів шизоафективного регістру, а зростання показника поширеності відбулося також за рахунок виділення шизоафективного розладу із загальної групи «шизофренія», в яку він був включений відповідно до МКХ-9.

Проте і на даний час підхід до діагностики шизоафективного розладу залишається неоднозначним. Аналіз статистичних даних за 2013 р. свідчить про коливання показника захворюваності на дану патологію майже в 10 разів у різних регіонах України (в Сумській області вперше зареєстровано 0,19, в Луганській – 3,37 на 100 тис. населення), а також поширеності, хоча і з меншою різницею по регіонах: в Сумській області він становив 6,13, а в Луганській – 23,62 на 100 тис. населення.

У динаміці за 10-річний період значних щорічних коливань як показника захворюваності, так і поширеності не виявлено. В цілому по Україні в кожному регіоні спостерігається поступове щорічне їх зростання.

У структурі загальної захворюваності шизоафективні розлади склали 0,4%, поширеності – 0,6%. В групі шизофренії, шизотипових й інших гострих і хронічних психічних розладів шизофренічного регістру цей показник значно більший – 7,3 і 16,8% відповідно.

Переважну більшість хворих на шизоафективний розлад становили особи старше 18 років (показник захворюваності – 1,2, поширеності – 17,1 на 100 тис. відповідного населення) (рис. 3). У дітей віком 0-17 років ці показники складали 0,1 і 0,4 на 100 тис. відповідного населення.

pic-4447791767.jpg 

Найбільшу групу хворих на шизоафективний розлад становили хворі працездатного віку: 1,6 і 20,7 на 100 тис. відповідного населення. Коливання показників у різних регіонах серед працездатного населення перевищує за захворюваністю у 19 разів (в Житомирській, Тернопільській областях – по 0,3, в Луганській – 5,4 на 100 тис. відповідного населення), за поширеністю – в 4 рази (у Вінницькій області – 9,2, в Луганській – 36,4 на 100 тис. відповідного населення).

Захворюваність на шизоафективні розлади у жінок і чоловіків майже однакова – 0,9 у жінок і 1,1 у чоловіків на 100 тис. відповідного населення, поширеність серед чоловіків незначно більша: у жінок – 13,9, у чоловіків – 14,5 на 100 тис. відповідного населення. Коливання по регіонах показника захворюваності як у чоловіків, так і у жінок – 13-16 разів, поширеності – 4-8 разів. Тобто в різних регіонах зберігається щорічна загальна тенденція діагностики і обліку хворих на шизоафективні розлади.

Виявлення хворих на шизоафективний розлад та його поширеність серед міських жителів більші, ніж у сільській місцевості. Так, показник захворюваності у міських та сільських жителів складав 1,06 і 0,85, поширеності – 15,8 та 10,6 на 100 тис. населення відповідно.

Із загального числа зареєстрованих хворих на шизоафективні розлади у стаціонарі щорічно лікуються 58,9%. З них осіб працездатного віку – майже 99%. Найбільшу кількість пацієнтів з числа зареєстрованих госпіталізовано у Волинській – 87,2%, Закарпатській – 92,5%, Кіровоградській – 95,3%, Хмельницькій областях – 99,2%, найменша – в Київській – 38,6%, Полтавській – 24,4%, Харківській областях – 27,5%. Загалом за 10-річний період госпіталізована захворюваність на шизоафективні розлади зросла у 1,7 раза: 2003 р. було госпіталізовано 4,8 хворих, а 2013 р. – 8,3 на 100 тис. населення (рис. 4).

pic-6179808229.jpg 

Звертає увагу невідповідність у показниках поширеності шизоафективних розладів в амбулаторних психоневрологічних закладах і кількості госпіталізованих хворих з діагнозом шизоафективного розладу. Так, в Івано-Франківській області зареєстровано 268, проліковано у стаціонарі – 273, а в Кіровоградській – 181 і 190 пацієнтів відповідно.

Також виявляються значні коливання в щорічних показниках як зареєстрованих, так і госпіталізованих хворих. Так, у Кіровоградській області 2012 р. під наглядом перебувало 95 пацієнтів, 2013 р. – 181, в Херсонській – 54 і 160, у Миколаївській –296 і 127, у Сумській – 217 і 70 відповідно.

В 2012 р. у Луганській області госпіталізовано 325 осіб, 2013 р. – 259, в Житомирській – 29 і 43, у Закарпатській – 208 і 186 відповідно. Це ще раз підтверджує недосконалість діагностичних підходів та реєстрації захворювань на шизоафективний розлад у різних регіонах України, а також недостатній розвиток взаємозв’язку стаціонарних та амбулаторних служб психоневрологічних закладів.

Таким чином, виявлено, що в різних регіонах України, як і в інших країнах світу, немає єдиного підходу до діагностики шизоафективного розладу, що зумовлює значні коливання показників як захворюваності, так і поширеності цієї патології.

Окрім того, поширеність шизоафективних розладів є найбільшою, як і інших психічних розладів, серед осіб працездатного віку, що призводить до інвалідизації, значних економічних втрат та зниження якості життя.

Захворюваність на шизоафективний розлад серед міських і сільських жителів, жінок і чоловіків не має значних розбіжностей і не впливає на форми й методи надання медичної допомоги.

На додаток, недосконалість взаємозв’язку між амбулаторними і стаціонарними психіатричними, психіатричними й загальносоматичними закладами знижує якість виявлення та надання медичної допомоги хворим на шизоафективні розлади, а також негативно впливає на їхнє життя.

Література

  1. Бобров А.С. Депрессивное шизоаффективное расстройство (типология манифестных приступов) / А.С. Бобров, М.Ю. Рожкова, Н.Ю. Рожкова // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. – 2013. – Т. 113, № 3. – С. 15-20.
  2. Бобров А.С. Депрессивное шизоаффективное расстройство (типология манифестных приступов) / А.С. Бобров, М.Ю. Рожкова, Н.Ю. Рожкова // Социальная и клиническая психиатрия. – 2013. – Т. 23. – № 1. – С. 12-20.
  3. Григорович А.А. Лечение аффективных расстройств в структуре шизофрении / А.А. Григорович, Л.Г. Тарапура // Український медичний альманах. – 2009. – Т. 12. – №4. – С. 56-59.

Повний список літератури, що включає 19 пунктів, знаходиться у редакції.

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2015 Год

Содержание выпуска 2-2, 2015

Содержание выпуска 10 (74), 2015

Содержание выпуска 6 (70), 2015

Содержание выпуска 5 (69), 2015

Содержание выпуска 4 (68), 2015

Содержание выпуска 3 (67), 2015

Содержание выпуска 1 (65), 2015

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,