Вплив психосоціальних факторів на психічне здоров’я

За результатами анкетування осіб, які постраждали у зоні АТО в Україні, внутрішньо переміщених осіб та працівників, задіяних у допомозі

І.Я. Пінчук, Н.М. Степанова, О.О. Суховій, Г.С. Сулімовська,
Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

За даними Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН в Україні), станом на 9 січня 2015 р. в Україні налічувалося вже 633 523 внутрішньо переміщені особи, тобто ті, які були вимушені залишити свої домівки у зв’язку з бойовими діями, що тривають в Донецькій та Луганській областях, а також 19 962 особи – після анексії та окупації Російською Федерацією частини території України – Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. Окрім того, 590 654 людини з 1 січня 2014 р. були вимушені виїхати за межі України, серед яких 248 597 – з метою пошуку притулку. Таким чином, сумарна кількість внутрішньо і зовнішньо переміщених осіб лише за підтвердженими даними складає 1 224 177.

Переміщені особи мають звикати до нових, часто несприятливих умов існування на новому місці. Втрата домівки, близьких людей, звичного оточення та усталеного побуту, зміна ритму життя, а також невизначеність і, в результаті, страх щодо майбутнього, – це далеко не повний перелік факторів, які впливають на фізичне і психічне здоров’я таких людей.

Для нормалізації рівня життя постраждалі потребують комплексної тривалої допомоги фахівців у різних сферах діяльності, що повинна включати в себе три основних напрями:

Такий комплексний підхід утворює «трикутник допомоги», свого роду потрійний союз, який функціонує тим успішніше й ефективніше, чим більше його учасники усвідомлюють і реалізують себе як мультидисциплінарну команду, вміють за необхідності гнучко перерозподіляти навантаження та адаптуватися до нових викликів часу.

Соціальний напрям роботи здійснюється у контакті з різними відомствами і включає консультування та інформаційне забезпечення, заходи соціальної реабілітації в амбулаторних умовах й у стаціонарі, виявлення осіб, які першочергово потребують соціальної допомоги, соціальну діагностику, сприяння організації груп самодопомоги і взаємодопомоги, виявлення осіб з агресивними тенденціями й девіантною поведінкою, профілактику такої поведінки, надання допомоги в отриманні пенсій та соціальних виплат, а також допомогу в пошуку роботи і відновленні або оформленні документів, запобігання поширенню бездомності й дитячої безпритульності, виявлення таких осіб та їх розселення. Окрім того, соціальна підтримка переселенців спрямована на отримання достатнього прожиткового мінімуму, житла, роботи, можливості навчатися. Забезпечення мінімального достатнього рівня наданих послуг дозволяє соціальним службам надати допомогу якомога більшій кількості людей, особливо під час їх інтенсивного надходження із зони проведення антитерористичної операції (АТО) та анексованої території.

На додаток, одночасно з соціальною адаптацією внутрішньо переміщені особи потребують кваліфікованої психологічної та медичної допомоги, для чого фахівцям необхідно вчасно й ефективно надавати першу психологічну допомогу та адаптувати постраждалу людину до умов, які склались.

Міністерством охорони здоров’я України за сприяння Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України було організовано серію тренінгів для фахівців з надання психологічної та соціальної допомоги особам, які постраждали внаслідок бойових дій на сході України. Перша така зустріч відбулася 10 вересня 2014 р. на тему «Перша психологічна допомога тимчасово переміщеним особам та постраждалим в надзвичайних ситуаціях». Окрім цього, в рамках проекту Програми розвитку ООН «Підтримка реформи соціального сектору в Україні» за участю Міністерства соціальної політики України та УНДІ ССПН МОЗ України розпочато цикл семінарів для волонтерів і соціальних працівників на тему «Надання першої психологічної допомоги сім’ям з дітьми, дітям, які перебувають/перебували у зоні збройного конфлікту та їх психологічна адаптація до нового місця проживання». У семінарі були задіяні фахівці з усіх регіонів України, у тому числі представники волонтерських організацій «ВОСТОК SOS», «Донбас SOS», «Центр зайнятості Вільних людей», «Крим SOS», Центру взаємодопомоги «Врятуймо Україну» та інших організацій, а також журналісти провідних ЗМІ України.

У рамках навчальних семінарів для фахівців було проведене соціологічне дослідження, мета якого – визначення психологічного стану фахівців та рівень їхньої стресостійкості, а також стану самих постраждалих у результаті бойових дій, чи надавалась їм медична і психологічна допомога, виявлення рівня надання соціальної допомоги тощо.

Дослідження проводилося у два етапи:

Як інструменти дослідження для кожної групи були розроблені відповідні анкети. Анкети для психологів, соціальних працівників та волонтерів заповнювалися безпосередньо учасниками семінарів на паперових бланках та містили 24 закритих і напіввідкритих запитань. Анкети для тимчасово переміщених осіб заповнювалися в електронному вигляді соціальними працівниками. Вони включали 23 закритих та напіввідкритих запитання стосовно аспектів й умов перебування таких осіб на новому місці проживання. Обробка, підрахунок та аналіз усіх отриманих даних здійснювалися за допомогою табличного процесору Microsoft Office Excel.

Результати першої частини дослідження

Серед відповідей на запитання щодо психотравмуючих ситуацій, у яких побували учасники семінарів чи були їх свідками, основними відповідями були наступні:

На рисунку 1 показані дані з відповідями на це ж запитання окремих груп фахівців. Відповідь «погана новина» обрали 55% волонтерів, 35% психологів та 29% соціальних працівників, були свідками бійки 38% психологів та по 21% волонтерів і соціальних працівників.

Що стосується видів психологічних реакцій, які виникали в фахівців у відповідь на психотравмуючу ситуацію, то найчастіше у опитуваних спосерігалися відтермінована реакція (переосмислення дійсності, відтермінована емоційна криза тощо) – у 22%. У 13% учасників проявилась первинна реакція, у 11% – синдром уникнення, у 10% – симптоми вторгнення, у 9% – симптом гіперактивації, 35% опитаних відповіді не надали.

Для визначення витривалості фахівців до стресу був використаний тест на виявлення їхнього рівня стресостійкості. Отримані результати продемонстрували, що 85% волонтерів мають виражену, а 15% – помірну стійкість до стресів, серед психологів – 65 і 34% відповідно, серед соціальних працівників – у 37 та 63% відповідно. Таким чином, серед учасників опитування найвищий рівень стресостійкості виявлено у волонтерів (рис. 2).

Результати другої частини дослідження

На другому етапі дослідження були отримані результати з п’яти регіонів України (Дніпропетровської, Львівської, Вінницької та Київської областей і м. Києва) стосовно аспектів та умов перебування переселенців на новому місці. Пропорційність відповідей розподілилася між зазначеними регіонами наступним чином: найбільшу кількість відповідей було отримано серед постраждалих, які перемістилися до Вінницької області (65%), меншу – у Львівській (18%), Київській (9%), Дніпропетровській (6%) областях та 4% у м. Києві.

Серед запитань, що були поставлені до постраждалих, були наступні: причини переселення, з чиєю допомогою виїжджали із зони АТО та де були розміщені, чи надавалася соціальна, медична та психологічна допомога, чи планують повертатися додому тощо.

Серед причин переселення основною став виїзд із зони бойових дій (86%), та, у значно меншій кількості, проведення референдуму після анексії та окупації Російською Федерацією частини території України – АР Крим та м. Севастополь (12%).

Причини переміщення, залежно від регіону переміщення, відображені на рисунку 3.

Переважна більшість внутрішньо переміщених осіб виїжджали з дітьми (57%), значно менше – з іншими членами родини (18%), без членів родини (15%) або з чоловіком/дружиною (10%). Аналізуючи розподіл відповідей за регіонами, з дітьми лишала домівку переважна більшість опитаних. Втім, у Дніпропетровській області цей варіант назвали 40%, але решта виїжджали або з іншими родичами (33%), або з чоловіком/дружиною (28%), або без членів родини (7%) (рис. 4).

У половині випадків (51%) внутрішньо переміщені особи переселялися до родичів. У 19% випадків вони були розміщенні у місцях тимчасового переселення соціальними службами. Орендували житло або розмістилися у знайомих – 12% людей, 3% були розміщені за допомогою релігійних громад, інші 3% придбали житло у регіоні.

Згідно з наданими відповідями, всі опитані у м. Києві були розміщені у місцях тимчасового переселення. У Вінницькій області більше половини постраждалих (65%) розмістились у родичів (рис. 5).

На запитання стосовно того, хто допомагав в організації переселення, 55% опитаних відповіли, що переселялися самостійно, 23% – за допомогою родичів, 11% – за допомогою державних служб захисту. Самостійно переселялися 70% опитаних у Вінницькій області, 45% – у Львівській і 54% – у Київській. У м. Києві допомогу надавали родичі (60%), державні органи (соціальні служби) (60%) та волонтери (10%).

Стосовно забезпечення медичним обслуговуванням, 36% постраждалих отримували медичну допомогу. Серед осіб, яким надавалася медична допомога, 19% самостійно купували призначені препарати, а 13% отримали їх безкоштовно. Також 48% опитуваних відповіли, що не потребували медичної допомоги.

Амбулаторну медичну допомогу отримали 100% опитаних у м. Києві. Відповіли, що не мали потреби у медичній допомозі, 40% опитаних у Дніпропетровській, 52% – у Київській та 61% – у Вінницькій областях (рис 6).

За переліком спеціалістів, задіяних у наданні медичної допомоги, результати дослідження продемонстрували наступне: до сімейного лікаря зверталися 15%, до фельдшера – 12%, до терапевта – 11% опитаних. Відповідь не надали 50% постраждалих.

По м. Києву, у 90% випадків постраждалі зверталися за допомогою до терапевта і у всіх випадках до медичної сестри.

Серед основних симптомів у багатьох внутрішньо переміщених осіб спостерігалися пригнічений настрій (24%), тривога (24%), порушення сну (16%), втома, знесилення (12%) та дратівливість (12%) (рис. 7).

Серед переміщених до м. Києва у 60% опитаних мав місце пригнічений настрій, у половини – втома та знесилення, у 30% дратівливість та тривога. У Дніпропетровській області 25% постраждалих відчували дратівливість, а 38% тривогу, 13% – втому, знесилення та порушення сну. По Київській області – у 30% пригнічений настрій, у 20% втома, знесилення, порушення сну, у 15% – тривога.

Щодо надання допомоги психолога, 26% респондентів отримали психологічну допомогу у вигляді роботи в групах (більш ніж п’ять занять), 11% у вигляді індивідуальної консультації, але в більшості анкет (57%) відповідь відсутня, що може бути пов’язане з відсутністю звернень за психологічною допомогою.

У м. Києві всі опитані отримали курс психологічної допомоги до п’яти занять, у Київській (89%) та Львівській (100%) областях постраждалі були залучені до роботи в групах більш ніж п’ять занять.

Під час проведення соціальної роботи допомогу в оформленні документів отримали 22% постраждалих, у забезпеченні продуктами харчування – 11%, у забезпеченні житлом – 13%, у розміщенні дітей та родичів – 10 та 7% відповідно.

У м. Києві у 83% випадках надавалася допомога у переселенні, у забезпеченні житлом, у 50% – продуктами харчування та щодо працевлаштування тимчасово перемішених осіб.

Щодо ставлення до внутрішньо переселених осіб, 87% відзначили привітне або позитивне ставлення оточуючих до переселенців. Що стосується розподілу за регіонами, усі опитані зазначили привітне ставлення киян (100%) та жителів Львівської області (76% – привітне, 19% – позитивное ставлення). У Дніпропетровській області 44% відмітили привітне, 50% – позитивне та 6% – нейтральне ставлення. Схожа ситуація і в інших областях: у Вінницькій області 49% вказали на привітне, 36% – на позитивне, а 14% – на нейтральне ставлення; у Київській області: 44% – привітне, 38% – позитивне, а 6% – нейтральне ставлення.

За результатами дослідження, додому планують повернутися 25% опитаних, не планують повертатись найближчим часом – 22%, на тривалий час хочуть залишитися на новому місці – 23%, відчувають невпевненість під час відповіді на зазначене запитання 30% опитаних (рис. 8).

Значна частина опитаних у Києві (70%) та Київській області (75%) планує на тривалий час залишитися на новому місці. Не хочуть повертатися найближчим часом 30% опитаних у м. Києві, 33% – у Львівській, 25% – у Дніпропетровській та 21% – у Вінницькій областях.

Серед розміщених у Дніпропетровській області 67% опитаних планують повернутися додому найближчим часом, а 25% – навпаки, не планують.

Висновки

Таким чином, отримані дані підтверджують необхідність та важливість координації спільної мультидисциплінарної роботи і взаємозв’язку як на центральному рівні, так і на місцях, – між фахівцями ДСНС (психологами), Міністерства соціальної політики України (соціальними працівниками) та Міністерства охорони здоров’я України (фахівцями психіатричної служби), – для своєчасного й професійного надання необхідної медичної, соціальної та психологічної допомоги тимчасово переміщеним особам.

Окрім того, розроблену та впроваджену програму надання першої психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам та людям у зоні бойових дій, після обговорення та внесення доповнень, має бути затверджено для подальшого впровадження з метою підвищення рівня знань і навичок фахівців.