Психічні порушення у госпітальних пацієнтів в гострій фазі COVID‑19

Як будь-яка криза, із якою стикалось людство за часи свого існування, пандемія COVID-19 ­стала новим неочікуваним викликом. В Україні коронавірусна інфекція Covid-19 (пневмонія нового типу) ­вперше була діагностована 3 березня 2020 року в м. Чернівці [1]. Особливістю пандемії СOVID-19 є не тільки те, що вона викликає важкі соматичні порушення, головною з яких є гостра вірусна пневмонія, але і психологічний стрес (психо­­емоційне перенапруження) та симптоми психічних порушень. Як і у випадку з іншими інфекційними захворю­ваннями, ми бачимо те, що COVID-19 також ­спричиняє паніку в суспільстві та психологічний дистрес [2].

Розповсюджена інформація в засобах масової інформації про високу вірулентність, смертність, захворюваність, схильність до несприятливого перебігу COVID-19, а також соціальна ізоляція, відсутність етіопатогенетичного лікування та обмежений доступ до медичної допомоги викликає величезне психічне перенапруження, яке призводить до психологічних розладів та розладів сну [3, 4, 5]. Крім того, пацієнти з хронічними захворюваннями відчувають вищий рівень стресу через більший ризик несприятливого перебігу від COVID-19 [6].

Зокрема, результати деяких досліджень свідчать про те, що довго­тривалий стрес може бути попередником майбутніх психічних та психосоматичних розладів. ­Звичайно, така загроза не може не бути стресом, та не викликати ­дистрес із загостренням преморбідних характеристик особистості [7, 8]. Та як і будь-який гострий або довготривалий стрес захворювання на COVID-19, має наслідки для психічного здоров’я. Симптоми три­воги та ­депресії є загальними психологічними реакціями на пандемію COVID-19 та можуть бути пов’язані із соціо­демографічними чинниками та якістю сну [9].

Що стосується гендерних відмінностей при депресії, один із недавніх метааналізів виявив, що жінки вразливіші до депресивних розладів та симптомів депресії. Цей факт обумовлений тим, що гендерні відмінності при депресії мають багатофакторну етіологію, через гормональні особливості та особливості нервового-психічного ­розвитку, які змінюються залежно від статі під час пубертатного періоду і можуть чинити вплив на гендерні особ­ливості при депресії [10].

В іншому дослідженні було виявлено, що жінки які важко перенесли захворювання, мали більш стійкі психологічні симптоми. Жінки, які пережили SARS, ­вірус який схожий із COVID-19, мали вищий рівень ­стресу та вищий рівень депресії та тривоги [11].

У дослід­жен­ні виявлено, що стрес, депресія та ­тривога також були вищі у психічно хворих пацієнтів порівняно з психічно здоровими [12, 13].

Метааналіз 31 дослід­жен­ня вияв, що загальна поширеність депресії сягала 45 %, загальна поширеність ­тривоги становила 47 %, а загальна поширеність порушень сну — 34 % від усіх хворих, але не було встановлено істотних відмінностей щодо оцінок поширеності між різними ­статями, проте оцінки поширеності депресії та тривожності різнились залежно від різних скринінгових інструментів [14].

За даними досліджень, погана якість сну та наявність тяжчих соматичних симптомів є чинниками ­ризику виникнення симптомів тривоги серед стаціонарних паці­єнтів. Сон забезпечує час для відновлення мозку. ­Фахова література продемонструвала, що стресові життєві події та спалахи інфекційних захворювань, зокрема COVID-19, можуть мати вплив на якість сну [15, 16]. Майже 10-­річне спостереження пацієнтів, які перехворіли на SARS ­виявило, що психічні симптоми мали місце і після виписки зі стаціонару. Також значна частина тих, хто одужав після захворювання, мали психічні захворювання, як-от депресія та посттравматичний стресовий розлад у період відновлення та внаслідок впливу соціальних чинників та змін особистості [17].

Крім того, використання агресивного лікування кортико­стероїдами у високих дозах в умовах стаціонару може бути одним із предикторів психічних захворювань. Оскільки вірулентність, важкість та тривалість періоду захворювання на COVID-19 набагато більша, ніж при SARS, і це дає можливість припустити ще більший вплив на пацієнтів. Також ми можемо припустити, що в майбут­ньому буде більше населення, яке стикатиметься з різ­ними потенційними тисками та загрозами, як-от збереження або навіть погіршення залишкових симптомів захворювання, ускладнень та побічних ефектів ­агресивного лікування, а також негативний вплив на якість ­їхнього життя та функціонування після повернення до ­звичайного життя[18].

Дані подальшого дослід­жен­ня пацієнтів, які одужали від SARS продемонстрували, що 40 % пацієнтів мали психічні розлади та 40,3 % — проблему хронічної втоми протягом середнього періоду 41,3 місяця [19].

У дослідженні, що проводили на десяти пацієнтах, які одужали від пневмонії COVID-19 без ускладнень, вони пройшли анкетування, про які самостійно повідомляли, приблизно через місяць після виписки. Із них 10 % повідомили про депресію та посттравматичний стресовий роз­лад, тоді як 50 % мали депресію під час лікування. Сприйнята стигма та історія психіатричного лікування впливали на тяжкість симптомів посттравматичного розладу, що відповідає попереднім інфекційним захворюванням, що виникали раніше [20].

Крім того, емоційні переживання, як-от тривога, депресія та безсоння, можуть зіграти свою роль у суб’єктивних когнітивних скаргах. Цей факт свідчить про важливість раннього виявлення тривоги та депресії, щоб уникнути пізніших когнітивних скарг у пацієнтів із COVID-19 [21].

Необхідно звернути увагу, що пацієнти після перенесеного COVID-19 частіше мали психологічні проблеми, як-от страх прогресування своєї хвороби, інвалідність або передчасна смерть. Крім того, у деяких дослід­жен­нях повідомляється, що психологічний дистрес може мати вплив на недотримання пацієнтом медичного лікування та збільшення тривалості захворювання [22, 23, 24, 25].

Тому вкрай важливо звертати увагу саме на психічне здоров’я пацієнтів із COVID-19, і вчасно застосовувати відповідне психіатричне або психологічне втручання. ­Попередні дослід­жен­ня COVID-19 зосереджувались здебільшого на проблемах психічного здоров’я серед населення, яке перебувало у самоізоляції, але ми ще недостатньо знаємо про психологічний вплив захворювання на пацієнтів із гострою пневмонією COVID-19 [26, 27].

Метою нашого дослід­жен­ня стало вивчення психічних порушень у госпітальних пацієнтів у гострій фазі COVID-19 в Україні для подальшого надання персо­налізованої професійної психолого-психіатричної до­помоги [28-30].

Матеріали та методи дослід­жен­ня

вгору

Дослід­жен­ня проводили на базі Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 АТ «Українська залізниця» із січня 2021 до травня 2021 року. Досліджувана група налічувала 90 пацієнтів, хворих на вірусну пневмонію COVID-19 середнього і важкого ступенів. ­ ­Середній вік учасників становив 58,64 ± 11,39 років. Середню освіту мали 32 % досліджуваних (29 осіб), вищу — 61 % досліджуваних (61 особа). Зокрема, 51 % досліджуваних мали чоловічу стать (46 осіб), 49 % — жіночу стать (44 особи).

У межах психіатричного скринінгу для вивчення психо­патологічних симптомів при потраплянні до стаціонару використовували самоопитувальники депресії PHQ-9 та тривоги GAD-7.

Шкала PHQ-9 — самоопитувальник депресії з дев’яти пунктів, призначений для виявлення ймовірних випадків депресії та оцінювання тяжкості симптомів за останні два тижні. Шкала депресії має підтверджену достовірність у різних медичних умовах. Загальний бал коливається від 0 до 27, більш високий бал вказує на важчі ­симптоми депресії.

Оцінки класифікували так: відсутність депресії (0-4), легка депресія (5-9), помірна депресія (10-14), важка ­депресія (15-19), вкрай важка (20-27) [31].

Шкала GAD-7 — це самоопитувальник тривоги, який містить сім пунктів, із високою достовірністю, для пацієнтів первинної медичної допомоги та загальної популяції. Усі пункти оцінюються за 4-бальною шкалою, а загальний бал коливається від 0 до 21 та інтерпретується так: відсутність тривоги (0-4), легка тривога (5-9), ­помірна тривожність (10-14) та сильна тривожність ­(15-21) [32].

Статистична обробка даних

вгору

Для оцінювання закону розподілу даних було використано критерій Шапіро–Вілка. Дані, що підпорядковуються нормальному закону розподілу, були представлені як середнє значення ± стандартне відхилення (SD). Дані, що підпорядковуються закону розподілу, відмінному від нормального, були представлені як медіана з міжквартильним розмахом (IQR). Для вивчення потенційних чинників, пов’язаних із психічним здоров’ям, було ­проведено кореляційний аналіз Спірмена. Для порівняння двох груп був використаний t-test у разі нормального закону розподілу та U-критерій Манна–Вітні в разі закону розподілу, відмінного від нормального. Для порівняння трьох і більше груп був використаний ANOVA в разі нормального закону розподілу та критерій Краскела–Воліса в разі ­закону розподілу, відмінного від нормального. Усі дані проаналізували за допомогою статистичного пакета EzR1.53 та IBM SPSS26.0.0.1. Візуалізація даних відбувалася за допомогою мови програмування Python із надбудовою Seaborn. Статистично значущим вважався p < 0,05.

Усі учасники опитування погодились взяти участь та надали усну інформовану згоду для участі у ­досліджені. Вся інформація, що ідентифікувала учасників, зберігалася в таємниці. Після цього опитування пацієнтам, які повідомили про проблеми з психічним здоров’ям, ­надали допомогу та, за бажанням, надалі консультували лікарі- психіатри відділення психоневрології ККЛ на ЗТ № 1.

Результати дослід­жен­ня

вгору

Соціально-демографічні характеристики. Середній вік досліджуваних— 58,64 ± 11,39 років. Середню освіту мали 32 % учасників (29 осіб), вищу — 61 % (61 особа). ­Зокрема, 51 % досліджуваних належали до чоловічої ­статі (46 осіб), 49 % — до жіночої (44 особи).

Клініко-психопатологічна характеристики

Коефіцієнт α Кронбаха для PHQ-9 становив 0,887 (­добра внутрішня узгодженість), для GAD-7 — 0,896 ­(добра внутрішня узгодженість). Медіанне значення PHQ-9 становило 9 (4-11,75). Розподіл ступенів тяжкості депресії представлено у ­таб­лиці 1.

Медіанне значення GAD-7 становило 6 (3-13). Роз­поділ ступенів тяжкості тривоги представлено у таб­лиці 2.

У таблиці 3 представлено медіани та міжквартильний розмах загальних значень PHQ-9 та GAD-7 у пацієнтів різних вікових категорій.

Кореляційний аналіз

вгору

Виявлено значущу середню кореляцію між загальним балом PHQ-9 та віком (r = 0,667; p<0,000). Проте ­після візуального аналізу встановлено, що цей зв’язок має нелінійний характер (рис. 1).

Зокрема, зафіксовано слабку позитивну кореляцію між віком і виразністю труднощів у розслабленні (r = 0,429; p < 0,000); середню ­позитивну між віком та ­інтенсивністю зменшення інте­ресу до діяльності (r = 0,624; p < 0,000); середню позитивну ­кореляцію між віком та ­інтенсивністю почуття пригніченості; середню позитивну кореляцію між віком та виразністю трудно­щів зі сном (r = 0,560; p < 0,000); середню позитивну ­кореляцію між віком та виразністю відчуття втрати енергії (r = 0,548; p < 0,000); ­середню позитивну кореляцію між віком та ступенем зниження апетиту (r = 0,629; p < 0,000); слабку позитивну кореляцію між віком та труднощами у концентрації (r = 0,380; p < 0,000); ­середню позитивну кореляцію між віком і змінами у темпі руху (r = 0,544; p < 0,000). ­Також визначено кореляційний зв’язок між виразністю труд­нощів у ­розслабленні та виразністю труднощів зі сном (r = 0,222; p < 0,05)

Не виявлено кореляції між загальними балами PHQ-9 та GAD-7, між загальним балом GAD-7 і віком.

Порівняльний аналіз

вгору

Результати порівняльного аналізу за рівнем освіти та статтю представлено у таблиці 4. Виявлено, значущу різницю між особами з вищою та середньою освітою за загальним балом та низкою тривожних симптомів за GAD-7.

І хоча порівняльний аналіз не продемонстрував значущої відмінності за жодним із показників у пацієнтів ­різної статі (p > 0,05), спостерігається тенденція до ­більшого щоденного хвилювання та труднощів зі сном у пацієнтів ­жіночої статі порівняно з пацієнтами чоловічої статі (рис. 2). Було знайдено різницю за рівнем депресії між ­віковими категоріями пацієнтів (табл. 5). Пацієнти віком 25-64 роки не мали достовірно значущої різниці за ­рівнем депресії, тоді як пацієнти віком 65-74 роки значущо відрізнялися від усіх попередніх вікових категорій, крім осіб віком 25-34 роки. Так, пацієнти віком 75-84 ­значущо відрізнялися від пацієнтів віком 35-54 та не мали значущих відмінностей за ступенем депресії з пацієнтами ­віком ­55-74 і 25-34 років. Відсутність значущої різниці пацієн­тів різних вікових категорій із пацієнтами віком 25-34 ми пояснюємо невеликою кількістю обстежених у згаданій групі (n = 3). При додатковому аналізі за статтю вияв­лено, що пацієнти чоловічої статі віком 65-74 мають ­тенденцію до тяжчих проявів депресії, тоді як у віковій категорії від 75 до 84 років депресія тяжіє до тяжчого ­пере­бігу в пацієнтів жіночої статі (рис. 3). Не знайдено значущої ­різниці за рівнем тривоги між віковими категоріями пацієнтів, ­однак спостерігається тенденція до збільшення тяжкості тривожних симптомів у пацієнтів старше 75 років (табл. 6). Статевої різниці щодо тяжкості ­тривоги пацієнтів ­різних вікових категорій не вияв­лено (рис. 4).

Висновки

вгору

Отже, встановлено, що симптоми тривоги та де­пресії ­часто виникали серед стаціонарних пацієнтів із COVID-19. Зокрема, 56 % пацієнтів, які були ­госпіталізовані з гострою пневмонією COVID-19, мали депресивні симптоми ­різного ступеня тяжкості (від легкого до вкрай тяжкого) і 64 % мали тривожні симптоми (від легких до тяжких). Для паці­єнтів після перенесеного COVID-19 більш характерним є депресивний, аніж тривожний стан. Крім того, спостерігається чітка тенденція до значно тяжчого перебігу депресивних та, меншою мірою, тривожних станів у пацієнтів віком старше 65 років. Це робить літніх пацієнтів групою ризику щодо виникнення тяжких емоційних станів після перенесеного COVID-19. Відтак, ця група потребує посиленої уваги з боку медичного персоналу щодо ­діагностики та терапії психічних порушень. На пере­біг симптомів ­також має вплив і рівень освіти — особи з вищим рівнем освіти загалом більш тривожні, ніж пацієнти із середньою освітою. Схоже, що жіноча стать може мати вплив на тяжкість порушень сну та інтенсивність тривожних переживань, однак є потреба в подальших вивченнях згаданого зв’язку. Відсутність кореляції між тривожними та депресивними симптомами є дещо неочікуваною, однак може свідчити про те, що тривожні та депресивні стани не ­завжди є комор­бідними та потребують окремих підходів до ­терапії.

Значущий зв’язок між труднощами у розслабленні та тяжчими проблемами зі сном може свідчити про психо­генну природу інсомнії у пацієнтів після COVID-19.

Отримані результати можуть допомогти у ­розробленні ­ранніх антикризисних втручань для зменшення неспри­ятливого психологічного впливу пандемії COVID-19 на пацієнтів у гострій фазі захворювання ще у лікарнях та зменшити поширеність негативних психологічних ­наслідків у майбутньому.

Література

вгору

1. Ministry of Health of Ukraine. Operational information on the spread and prevention of COVID-19. Kyiv: MOZ; 2021. URL: https://moz.gov.ua/article/news/operativna-informacija-pro-poshirennja-koronavirusnoi-infekcii-2019-cov19.

2. Bao Y., Sun Y., Meng S., Shi J., Lu L. 2019-nCoV epidemic: address mental health care to empower society. Lancet. 2020. Vol. 395. Р. 10224: e37–e38. DOI: https://doi.org/10/1016/S0140-6736(20)30309-3.

3. Zhang C., Yang L., Liu S. et al. Survey of Insomnia and Related Social Psychological Factors Among Medical Staff Involved in the 2019 Novel Coronavirus Disease Outbreak. Front Psychiatry. 2020. Vol. 11. Р. 306. DOI: https://doi.org/10/3389/fpsyt.2020.00306.

4. Salari N., Hosseinian-Far A., Jalali R. et al. Prevalence of stress, anxiety, depression among the general population during the ­COVID-19 pandemic: a systematic review and meta-analysis. Global Health. 2020. Vol. 16, № 1. Р. 576. DOI: https://doi.org/10/1186/s12992-020–00589-w.

5. Hu Y., Chen Y., Zheng Y. et al. Factors related to mental health of inpatients with COVID-19 in Wuhan, China. Brain Behav ­Immun. 2020.Vol. 89. Р. 587-593. DOI: https://doi.org/10/1016/j.bbi.2020.07.016.

6. Wańkowicz P., Szylińska A., Rotter I. The Impact of the ­COVID-19 Pandemic on Psychological Health and Insomnia among People with Chronic Diseases. Journal of Clinical Medicine. 2021. Vol. 10, № 6. Р. 1206. URL: https://doi.org/10.3390/jcm10061206.

7. Taquet M., Luciano S., Geddes J.R., Harrison P.J. Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: retrospective cohort studies of 62 354 COVID-19 cases in the USA. 2021 Jan. 8(1): e1]. Lancet Psychiatry. 2021. Vol. 8, № 2. Р. 130-140. DOI: https://doi.org/10/1016/S2215-0366(20)30462-4

8. Fornili M., Petri D., Berrocal C. et al. Psychological distress in the academic population and its association with socio-demographic and lifestyle characteristics during COVID-19 pandemic lockdown: Results from a large multicenter Italian study. PLoS One. 2021. Vol. 16, № 3: e0248370. DOI: https://doi.org/10/1371/journal.pone.0248370

9. Verma S., Mishra A. Depression, anxiety, and stress and socio-­demographic correlates among general Indian public during ­COVID-19. Int J Soc Psychiatry. 2020. Vol. 66, № 8. Р. 756-762. DOI: https://doi.org/10/1177/0020764020934508.

10. Dai L.L., Wang X., Jiang T.C. et al. Anxiety and depressive symptoms among COVID-19 patients in Jianghan Fangcang Shelter Hospital in Wuhan, China. PLoS One. 2020. Vol. 15, № 8: e0238416. DOI: https://doi.org/10/1371/journal.pone.0238416.

11. Lee A.M., Wong J.G., McAlonan G.M. et al. Stress and Psycho­logical Distress among SARS Survivors 1 Year after the Outbreak. The Canadian Journal of Psychiatry. 2007. Vol. 52, № 4. Р. 233-240. DOI: 10.1177/070674370705200405

12. Deng J., Zhou F., Hou W. et al. The prevalence of depression, anxiety, and sleep disturbances in COVID-19 patients: a meta-ana­lysis. Ann N Y Acad Sci. 2021. Vol. 1486, № 1. Р. 90-111. DOI: https://doi.org/10/1111/nyas.14506.

13. Hao F., Tan W., Jiang L. et al. Do psychiatric patients expe­rience more psychiatric symptoms during COVID-19 pandemic and lockdown? A case-control study with service and research implications for immunopsychiatry. Brain Behav Immun. 2020. Vol. 87. Р. 100-106. DOI: https://doi.org/10/1016/j.bbi.2020.04.069.

14. Sun Q., Qin Q., Basta M., Chen B., Li Y. Psychological reactions and insomnia in adults with mental health disorders during the ­COVID-19 outbreak. BMC Psychiatry. 2021. Vol. 21, № 1. Р. 19. DOI: https://doi.org/10/1186/s12888-020–03036-7.

15. Li Y., Gu S., Wang Z. et al. Relationship Between Stressful Life Events and Sleep Quality: Rumination as a Mediator and Resilience as a Moderator. Front Psychiatry. 2019. Vol. 10. Р. 348. DOI: https://doi.org/10/3389/fpsyt.2019.00348.

16. Dubuque C.R., Elliott W.J., May R. Sleep quality, stress, depressive symptoms, and body-mass index as predictors of elevated blood pressures in college students. Journal of the American Society of Hyper­tension. 2014. Vol. 8, № 4: e122. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jash.2014.03.279.

Повний список літератури, який уміщує 32 джерела, знаходиться в редакції.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2021. Вип. 6, №2 : e0602304. DOI: 10.26766/pmgp.v6i2.304