Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Наразі клінічних даних щодо специфіки перебігу коронавірусної хвороби у пацієнтів із розсіяним склерозом поки що бракує. До вашої уваги представлено огляд статті R. Hughes et al. «COVID-19 in ocrelizumab-treated people with multiple sclerosis» видання Multiple Sclerosis and Related Disorders (2021; 49: 102725), присвяченої аналізу наявних даних клінічних і постмаркетингових досліджень, у яких вчені вивчали особливості COVID-19 в осіб, що страждають на розсіяний склероз, зокрема у тих, хто отримував лікування окрелізумабом.
Oкрелізумаб — препарат гуманізованих моноклональних антитіл проти В-клітин, які експресують CD20, — схвалений для лікування рецидивного розсіяного склерозу (РС) та первинного прогресуючого РС. За даними на 31 липня 2020 р., 174 тис. 508 осіб із РС у світі отримували терапію окрелізумабом, зокрема у постмаркетинговому періоді близько 167 тис. 684 і 6 тис. 824 — у рамках клінічних досліджень, тобто сумарний обсяг становив 249 тис. 971 пацієнто-рік (Roche, 2020).
Як відомо, приблизно кожна п’ята особа у світі може мати підвищений ризик розвитку тяжкої коронавірусної хвороби (COVID-19) (Clark etal., 2020). У загальній популяції серед чинників ризику, пов’язаних із тяжким перебігом COVID-19: старший вік, чоловіча стать і супутні захворювання (ожиріння, цукровий діабет [ЦД], артеріальна гіпертензія [АГ], ішемічна хворобу серця [ІХС], хронічні захворювання легень або нирок, онкопатологія) (CDC, 2020a; ISARIC, 2020; Williamson etal., 2020). Імовірно, підвищений ризик також можуть мати пацієнти з ослабленим імунітетом або особи, які отримують імунодепресивну терапію (Fung and Babik, 2020; D’Antiga, 2020). Питання про те, чи загрожує пацієнтам із РС підвищений (порівняно із загальною популяцією) ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 і тяжчий перебіг COVID-19 та чи відіграє у цьому певну роль хворобо-модифікувальна терапія (ХМТ), є предметом дискусій (Ghajarzadeh and Bonavita, 2020; Amor etal., 2020; Giovannoni, 2020; Giovannoni etal., 2020).
У контексті пандемії COVID-19 опубліковано низку рекомендацій експертів щодо використання ХМТ при РС (Brownlee etal., 2020; Thakolwiboon etal., 2020). Хоча через обмежені дані неврологи все ще стикаються з важливими проблемами щодо ведення пацієнтів із РС в епоху COVID-19. Необхідні високоякісні докази для кращого розуміння впливу COVID-19 на осіб із РС (Peeters etal., 2020). Через невизначеність щодо потенційних ризиків інфекції SARS-CoV-2 для пацієнтів із РС, які отримують імунотерапію, їм рекомендувано не припиняти застосування ХМТ під час пандемії COVID-19 без консультації невролога (Korsukewitz, 2020).
Мета роботи R. Hughes etal. — представити якомога глибший аналіз даних щодо осіб із РС і підтвердженим/підозрюваним COVID-19, які отримували терапію окрелізумабом у межах клінічних досліджень і в постмаркетинговому періоді. Для кращого розуміння особливостей перебігу COVID-19 у пацієнтів із РС, які лікувались окрелізумабом, науковці також використали базу даних електронних медичних карт у США. Отримані результати обговорювали в контексті відкритої інформації щодо COVID-19 у загальній популяції, у пацієнтів із РС та в осіб із РС, які лікуються окрелізумабом.
Автори зазначають, що на момент написання початкового звіту про серію випадків COVID-19 у пацієнтів із РС, які отримували окрелізумаб (30 квітня 2020 р.), у світі було підтверджено понад 3,5 млн випадків COVID-19 (із них 243 тис. 401 летальних) (WHO, 2020а). Тоді як на момент оновлення звіту (грудень 2020 р.) цей показник становив понад 38 млн (1 млн смертельних випадків) (WHO, 2020b).
Матеріали та методи дослідження
вгоруАналіз даних клінічних випробувань і постмаркетингових досліджень
Випадки підозрюваного/підтвердженого COVID-19, виявлені під час клінічних досліджень Roche/Genentech, що тривають, та зі спонтанних повідомлень про випадки, пов’язані з COVID, зафіксовані у глобальній базі даних Roche/Genentech щодо безпеки. Обґрунтованість та їхню серйозність, зокрема перевірка на наявність повторних випадків, оцінювали згідно з настановами Міжнародної ради з гармонізації технічних вимог до реєстрації фармацевтичних препаратів для медичного застосування (ICH) (EMA, 1995).
Зокрема, випадки COVID-19 вважали підтвердженими в разі позитивного результату тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у реальному часі або серологічного тесту на SARS-CoV-2. Клінічні випадки в рамках постмаркетингових досліджень також вважали підтвердженими, якщо пневмонію COVID-19 підтверджено радіологічними даними (як-от симптом «матового скла») або свідченнями щодо клінічної картини захворювання. COVID-19 вважався підозрюваним за наявності лише симптомів (ECDPC, 2020).
Оскільки нині немає узгодженої класифікації тяжкості випадків COVID-19, тож автори використовували такий підхід:
- для випадків у рамках клінічних досліджень застосовували загальну термінологію критеріїв небажаних явищ Національного інституту онкології (США) — легкі, середні, тяжкі, небезпечні для життя або летальні випадки (NCI, 2017);
- для випадків у постмаркетингових звітах — класифікацію R. Hughes et al. (2020) — безсимптомні; легкі (без госпіталізації, субфебрильна температура або кашель), помірні (задишка), тяжкі (пневмонія) і критичні (потребують інтенсивної терапіяїта/або штучної вентиляції легень) (NICE, 2020; Siddiqi and Mehra, 2020; WHO, 2020c).
Результати фіксували як: одужання, одужання з певними наслідками, неповне одужання або летальність.
Дослідження даних, отриманих у реальних умовах
Дані пацієнтів із РС, що перенесли COVID-19 (≥ 3 візити, пов’язані з будь-якою комбінацією стаціонарного, амбулаторного лікування РС або ХМТ протягом року після діагностування COVID-19) отримували з бази електронних медичних карт пацієнтів лікарень, відділень невідкладної допомоги, амбулаторних центрів і лабораторій США (Rizzo etal., 2020; Culpepper etal., 2019; Earla etal., 2020). Пацієнтів цієї групи, що отримували інфузію окрелізумабу впродовж 6 місяців до діагностування COVID-19, долучали до когорти терапії окрелізумабом.
Результати COVID-19 класифікували за скороченою версією рангової шкали, рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я (WHO, 2020d): без госпіталізації; госпіталізація (без потреби в інвазивній механічній вентиляції легень); госпіталізація (із потребою в інвазивній механічній вентиляції легень); смерть. Фіксували також стан пацієнтів на момент виписки. Для оцінювання тягаря супутньої патології застосовували індекс коморбідності Чарлсона (Glasheen etal., 2019).
Результати дослідження
вгоруЄ повідомлення про 51 (1,3 %) випадок COVID-19 у 4 тис. пацієнтів, які отримували окрелізумаб у рамках десяти клінічних досліджень; 26 (51 %) із них були підтверджені, а 25 (49 %) підозрювані. У глобальній базі даних щодо безпеки зафіксовано 307 випадків постмаркетингового звітування про несприятливі події, пов’язані з COVID-19. На підставі оціненого сумарного обсягу застосування окрелізумабу на 31 липня 2020 р. (167 тис. 684 пацієнтів) їх частота становила 0,18 %; однак обмеження постмаркетингових даних можуть мати вплив на його точність. Із 307 випадків у 263 (85,7 %) COVID-19 підтверджений, а в 44 (14,3 %) підозрюваний.
Використана база даних (OPTUM®) охоплювала результати майже 1,2 млн пацієнтів із підозрою на COVID-19 у США, 130,5 тис. із яких відповідали критеріям підтвердженого/клінічно діагностованого COVID-19. Загалом виявлено 357 пацієнтів із РС, із них 48 (13,4 %) лікувались окрелізумабом упродовж попередніх шести місяців. Як відомо, за сумарного обсягу застосування окрелізумабу в США на 31 липня 2020 р. (97 тис. 502 пацієнти) ймовірний рівень захворюваності становив приблизно 0,05 %.
Демографічні характеристики пацієнтів і дані щодо розсіяного склерозу
Середній вік усіх пацієнтів із COVID-19 у когорті клінічних досліджень становив 40,7 року (зокрема, 42,0 і 42,8 року у госпіталізованих пацієнтів та у референтній популяції з 4 тис. пацієнтів клінічних досліджень відповідно). Власне, середній вік пацієнтів у загальній когорті постмаркетингових досліджень становив 45,0 років (відомий у 74,6 % випадків), а для госпіталізованих осіб — 50,1 року. Тоді як середній вік пацієнтів із COVID-19 у дослідженні RWD у загальній когорті тих, хто лікувався окрелізумабом становив 48,5 року, а у тих із них, що були госпіталізовані, — 55,1 року.
Частка пацієнтів чоловічої статі із COVID-19 у когорті клінічних досліджень сягала 33,3 % (n = 17); серед госпіталізованих — 50,0 % (n = 8). Зокрема, у когорті постмаркетингових досліджень чоловіки становили 30,6 % (n = 94) загалом і 39 % (n = 39) серед госпіталізованих пацієнтів. У дослідженні RWD (дані, отримані в реальних умовах) частка чоловіків серед пацієнтів із COVID-19, які лікувались окрелізумабом, сягала 31,2 % (n = 15).
Відомо, що у когорті клінічних досліджень поширенішими були випадки рецидивного РС, ніж прогресуючої форми захворювання (74,5 проти 25,5 % відповідно); схожі пропорції спостерігали й серед госпіталізованих пацієнтів клінічних випробувань (75,0 проти 25,0 % відповідно).
Ця тенденція була і в когорті пацієнтів постмаркетингових досліджень: рецидивні форми РС — 41,7 % прогресуючі — 15,3 %. Тип РС не повідомляли у 132 (43,0 %) випадках. Серед госпіталізованих частка пацієнтів із рецидивними формами РС була подібною (43,0 %) до такої в когорті постмаркетингових досліджень, але частка з прогресуючими формами вищою (27,0 %). Тип РС невідомо у 30 (30,0 %) випадках. Інформація про тип РС не була доступною для даних дослідження RWD.
Клінічна тяжкість, частота госпіталізації та результати
Більшість випадків (n = 35, 68,6 %) у когорті клінічних досліджень мала легку або середню тяжкість; 10 (19,6 %) класифіковані як тяжкі; про госпіталізацію повідомляли у 16 (31,4 %) випадках. Серед випадків у когорті постмаркетингових досліджень, про тяжкість яких повідомляли (n = 227; 73,9 %), форми COVID-19 були безсимптомними/легкими/середньої тяжкості у 143 (63,0 %), тяжкими у 52 (22,9 %) і критичними у 15 (6,6 %) випадках; госпіталізовано 100 (32,6 %) пацієнтів.
Більшість пацієнтів у когорті клінічних досліджень одужала або одужала з певними наслідками (n = 43, 84,3 %); 2 (3,9 %) не одужали; 3 (5,9 %) померли; рівень летальності у госпіталізованих пацієнтів становив 18,8 % (3/16). У когорті постмаркетингових досліджень більшість пацієнтів одужала або одужала з певними наслідками (n = 211, 68,7 %); 19 (6,2 %) пацієнтів не одужали, 17 (5,5 %) померли; рівень летальності у госпіталізованих пацієнтів становив 11,0 % (11/100).
У дослідженні RWD частота госпіталізації, інвазивної вентиляції та смерті була однаковою для осіб із РС, які лікувались окрелізумабом або іншими препаратами (рис. 1).
/images/nn2156265r1-.jpg)
RWD
Супутні захворювання та чинники ризику
У клінічних дослідженнях частка пацієнтів із COVID-19, які страждали на супутні захворювання (51 %), була вищою, ніж у референтній популяції (35,0 %), а серед госпіталізованих пацієнтів із COVID-19 становила 56,3 %. Основні супутні респіраторні патології (як-от астма) зареєстровано у 43,8 % госпіталізованих пацієнтів; у 31,4 % усіх випадків COVID-19 та в 11,6 % осіб контрольної групи.
Інформація про чинники ризику, пов’язані з тяжким COVID-19, доступна для 134 із 307 випадків у постмаркетингових дослідженнях. У 85,8 % (n = 115) із цих випадків повідомляли про принаймні один із таких чинників ризику: вік > 50 років (n = 82; 61,2 %), ожиріння (n = 28; 20,9 %), АГ (n = 27; 20,1 %), хронічне захворювання легень (n = 13; 9,7 %), ЦД (n = 10; 7,5 %), рак (n = 3; 2,2 %), ІХС (n = 1; 0,7 %) і хронічне захворювання нирок (n = 1; 0,7 %).
Більша кількість чинників ризику, ймовірно, пов’язана з більшою тяжкістю захворювання. У дослідженні RWD пацієнти з РС, госпіталізовані через COVID-19, були в середньому старшими, пропорційно частіше це чоловіки та мали більше основних супутніх захворювань, що виражалося у вищій медіані індексу коморбідності Чарлсона та більшій поширеності багатьох супутніх захворювань, асоційованих із тяжчими формами COVID-19.
Вік пацієнтів
Серед 51 пацієнта із підозрюваним/підтвердженим COVID-19 у клінічних дослідженнях частка госпіталізованих була вищою у віковій групі > 50 років. Для осіб із відомим віком у когорті постмаркетингових досліджень (n = 229; 74,6 %) старший вік асоціювався з підвищеним ризиком розвитку тяжкого COVID-19. У більшості пацієнтів віком < 50 років (n = 142; 46,3 %) (n = 84; 59,2 %) випадки захворювання були безсимптомними, легкими або помірної тяжкості, тоді як у 34 (23,9 %) — тяжкими, критичними або летальними. Серед осіб віком ≥ 50 років (n = 87; 28,3 %) менша частка (n = 30; 34,5 %) переживала випадки захворювання безсимптомно, легкої або помірної тяжкості, а більша частка (n = 38; 43,7 %) — тяжко, критично або летально.
Оцінка за шкалою EDSS
У клінічних дослідженнях частка пацієнтів із показником > 3 балів за розширеною шкалою оцінювання ступеня інвалідизації (EDSS) була вищою для госпіталізованих пацієнтів (43,8 %), ніж для всіх пацієнтів із COVID-19 (33,3 %). Для постмаркетингових досліджень, попри брак даних щодо показників EDSS (n = 265; 86,3 %), зазначено позитивну тенденцію до тяжчих результатів за вищих балів. Показники EDSS не доступні в дослідженні RWD, але серед госпіталізованих пацієнтів частка пацієнтів із гемі-/параплегією була вищою (26,4 %) порівняно з негоспіталізованими особами (10,4 %).
Рівні імуноглобуліну в сироватці крові
Загальні дані щодо вмісту імуноглобуліну (Ig) у сироватці крові були доступні для 1883/4000 (47,2 %) пацієнтів у референтній клінічній групі; рівні IgG були нижчими за нижню межу норми (5,65 г/л) у 138/1883 (7,3 %) із цих пацієнтів, жоден із яких не повідомляв про COVID-19. У клінічних дослідженнях серед осіб із COVID-19 із попереднім статусом Ig у сироватці крові (27/51; 52,9 %) усі мали рівні IgG у межах норми. Що стосується IgA та IgM, 7,4 % (2/27) та 48,1 % (13/27) відповідно мали рівні, нижчі за нижню межу норми, порівняно з 6,4 % (120/1 тис. 883) та 35,7 % (671/1тис. 880) у референтній популяції клінічних дослідженнях. Вимірювання проводили із медіаною 29 тижнів до появи COVID-19.
На момент написання статті не було доступних даних щодо вмісту Ig під час перебігу або після COVID-19.
Тривалість застосування окрелізумабу
У клінічних дослідженнях максимальна тривалість застосування препарату становила 11 років і 6 місяців. Не виявлено жодних зв’язків між тривалістю приймання окрелізумабу та частотою захворюваності на COVID-19 і госпіталізацій із цього приводу (рис. 2).
/images/nn2156265r2-.jpg)
Максимальна тривалість приймання препарату в постмаркетинговий період становила 3 роки та 4 місяці. Інформацію про дату початку дії окрелізумабу та про початок розгортання симптомів COVID-19 часто була неточною, що виключає значущу оцінку даних.
Обговорення
вгоруАвтори зазначають, що даних про особливості COVID-19 у пацієнтів із РС, отриманих у клінічних дослідженнях нині бракує, тому слід брати до уваги дані з усіх можливих джерел. Отримані результати свідчать, що коли повідомляли про ступінь тяжкості, більшість випадків інфекції SARS-CoV-2 призводила до захворювань від легкої до середньої тяжкості, які не потребували госпіталізації, і перважно наставало одужання. Не спостерігали зв’язку між тривалістю впливу окрелізумабу та показниками COVID-19. В усіх випадках COVID-19 із наявним статусом Ig рівень IgG був у межах норми.
Як і очікувалося щодо відомих чинників ризику COVID-19 (наприклад, старший вік, статус інвалідності, чоловіча стать і супутні захворювання), у пацієнтів із РС, які лікувались окрелізумабом та мали чинники ризику, перебіг COVID-19 був тяжчим (Parrotta etal., 2020; Williamson etal., 2020).
Госпіталізації потребували у 25–33 % випадків, за даними клінічних досліджень, постмаркетингових звітів про безпеку та в дослідженні RWD, що приблизно відповідає частоті в повідомленнях щодо інших когорт пацієнтів із РС, які отримували окрелізумаб (Loonstra etal., 2020; Louapre etal., 2020). Автори наголошують, що приблизно чверть госпіталізованих пацієнтів у клінічних дослідженнях хворіли на COVID-19 помірної тяжкості.
Це свідчить про потенційне упередження, зумовлене загальним занепокоєнням на початку пандемії та відображене в низці рекомендацій стосовно того, що пацієнти, які отримують імунодепресивні препарати, мають потенційний ризик серйозних захворювань, а інфузії окрелізумабу слід відкладати (Brownlee etal., 2020; Giovannoni etal., 2020; Hamdy etal., 2020).
Показники летальності серед осіб із РС, які лікувались окрелізумабом, були подібними до таких у пацієнтів із РС, коливаючись від 1,6 до 4,9 %. Зокрема, показники летальності, специфічно пов’язаної з окрелізумабом, коливалися від 0,0 до 5,2 % (COViMS Registry, 2020; Loonstra etal., 2020; Louapre etal., 2020; Sormani etal., 2020).
У когорті пацієнтів постмаркетингових досліджень летальні випадки виявлено переважно у пацієнтів з основними чинниками ризику; один із трьох випадків летальних результатів у клінічних дослідженнях стався із 60-річним чоловіком із багатьма чинниками ризику, решта два — із пацієнтами 20+ років; смертельні випадки COVID-19 у пацієнтів цього віку трапляються рідко (обидва сталися в Мексиці), хоча виключити потенційний вплив окрелізумабу неможливо. Науковці зазначають, що Мексика дуже постраждала від пандемії, а рівень смертності там був вищим, ніж у Європі чи США (Cortes-Telles etal., 2020; Johns Hopkins University, 2020).
Оскільки оцінки смертності населення піддаються значній мінливості, вчені вважають, що корисно зіставити показники смертності в їхньому дослідженні з опублікованими даними щодо смертності пацієнтів, які потребують госпіталізації, — вони становлять від 9,7 до 27,6 % (Chawla etal., 2020; Louapre etal., 2020; Salje etal., 2020).
Імунологію інфекції SARS-CoV-2, взаємодію хазяїн-збудник і перебіг COVID-19, як зазначають науковці, ще не до кінця вивчено (Vabret etal., 2020).
Розвиток захисної імунної відповіді проти інфекції включає безліч механізмів, у яких Т і В-клітини змінюються. Чи має вплив окрелізумаб (або як саме він діє на такі механізми), чи може препарат позначитись на здатності майбутніх вакцин стимулювати захист від захворювання, і чи буде вироблення антитіл відповідним або єдиним імунним корелятом захисту — ці питання нині лишаються відкритими для майбутніх досліджень.
Висновки
вгоруПідсумовуючи, автори статті додають, що вони провели наймасштабніший на сьогодні аналіз даних осіб із РС і підтвердженим/підозрюваним COVID-19, які лікувались окрелізумабом, отриманих у високоякісних клінічних і масштабних постмаркетингових дослідженнях.
Отримані результати свідчать, що перебіг коронавірусної хвороби в пацієнтів із РС на тлі терапії окрелізумабом загалом відповідає такому в загальній популяції та в інших когортах пацієнтів із РС: це переважно випадки легкого та середнього ступенів тяжкості хвороби, за яких більшість пацієнтів не потребувала госпіталізації. Рівень летальності для осіб із РС, які отримували окрелізумаб, також перебував у межах опублікованих діапазонів для загальної популяції та інших когорт пацієнтів із РС.
Тож в умовах пандемії COVID-19 оптимальне ведення пацієнтів із РС має лишатися ключовим чинником для клініцистів, а всі рішення щодо лікування слід приймати у партнерстві з пацієнтами відповідно до індивідуального профілю користі/ризику.
Підготувала Наталія Купко
Наш журнал
у соцмережах:
Думки експертів
Випуски за 2021 Рік
Зміст випуску 10 (131), 2021
-
Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори
-
Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів
-
Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією
-
Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології
Зміст випуску 9 (130), 2021
-
Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії
-
Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів
-
Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії
-
Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози
-
Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією
-
Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією
Зміст випуску 8 (129), 2021
Зміст випуску 7 (128), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу
-
Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу
-
Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19
-
Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Зміст випуску 6 (127), 2021
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози
-
Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах
-
Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом
Зміст випуску 5 (126), 2021
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
-
Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією
-
Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів
-
Дослідження перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом
Зміст випуску 4 (125), 2021
-
Безпека медичних працівників в умовах пандемії та підтримка психічного здоров’я
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Антидепресант тразодон: оцінка властивостей та застосування в клінічній практиці
-
Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів
-
COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку
-
Хворобо-модифікувальна терапія пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією
-
Профілактика, діагностика та лікування осіб із хворобою Лайма
-
Рекомендації щодо фармакотерапії розладів тривожного спектра у дорослих
-
Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із неврологічними проявами COVID‑19
Зміст випуску 3 (124), 2021
-
Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів
-
Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу
-
Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству
-
Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії
-
Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу
Зміст випуску 1, 2021
-
Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів
-
Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку
-
Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку
-
Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19
-
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями
-
Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера
Зміст випуску 2 (123), 2021
-
Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19
-
Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією
-
Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу
Зміст випуску 1 (122), 2021
-
Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці
-
Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання
-
Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом
-
Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування
Випуски поточного року
Зміст випуску 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Зміст випуску 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Зміст випуску 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Зміст випуску 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Зміст випуску 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Зміст випуску 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися