Розсилка

Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail

Підписатися
  1. Новорічне вітання

  2. Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя

  3. Нове в епілептології

  4. Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії

  5. Масковані депресії

  6. Аугментація терапії стабілізаторами настрою при коморбідних обсесивно-компульсивному та біполярному афективному розладах

  7. Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори

  8. Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів

  9. Терапія селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну при депресії, що розвинулася після COVID‑19

  10. Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією

  11. Фармакотерапія епілепсії у дітей та осіб молодого віку

  12. Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології

  13. Лев Толстой: найскладніша людина століття

Аугментація терапії стабілізаторами настрою при коморбідних обсесивно-компульсивному та біполярному афективному розладах

Прояви обсесивно-компульсивного розладу значно погіршують перебіг захворювання в осіб із біполярним афективним розладом. Додаткова терапія стабілізатором настрою може стати перспективним напрямом лікування.До вашої уваги представлено огляд статті G. Di Salvo et al. «Aripiprazole augmentation to mood stabilizers for obsessive-compulsive symptoms in bipolar disorder», опублікованої у виданні Medicina (2021; 57: 9), яка присвячена ­дослідженню ефективності згаданого терапевтичного підходу при коморбідних обсесивно-компульсивному та біполярному афективному розладах.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) є одним із найпоширеніших супутніх психіатричних захворювань при біполярному афективному розладі (БАР). У популяційних дослід­жен­нях поширеність ОКР у пацієнтів із БАР сягала 11–21 % (Faravelli etal., 2004; Merikangas etal., 2007). Коморбідність ОКР чинить вплив на клінічну картину та перебіг БАР, оскільки вона пов’язана з більш раннім віком дебюту, підвищеною поширеністю суїцидальних спроб, психотичними симптомами, «швидкою» циклічністю, розвитком алкогольної залежності та тяжчими функціональними порушеннями (Sha­shidhara etal., 2015; Jeon etal., 2018; Di Salvo etal., 2020). Крім того, виявлено, що БАР із супутнім ОКР пов’язаний із поліпрагмазією та недостатньою ­відповіддю на ­терапію (Kazhungil and Mohandas, 2016).

Лікування пацієнтів із БАР та коморбідним ОКР —особ­ливо складний процес: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), які є препаратами першої лінії для лікування ОКР, можуть зумовити «пере­микання» настрою, змішані стани або прискорення ­циклу при БАР, особливо якщо пацієнти їх застосовують у високих дозах і протягом тривалого часу (Raja and Azzoni, 2004; Philip and Janaki, 2012). Серед наявних даних щодо лікування пацієнтів із БАР та супутніми ОКР і тривожними розладами більшість свідчить на користь першочергового лікування БАР, отже, йому слід віддавати пріо­ритет (Maina etal., 2008; Kazhun­gil and Mohandas, 2016).

Арипіпразол є антипсихотиком другого покоління, який використовують для лікування БАР: декілька конт­ро­­льованих досліджень продемонстрували його ефективність на всіх фазах захворювання, і його застосування рекомендовано останніми настановами щодо ведення ­пацієнтів із БАР (Malhi etal., 2015; Muneer, 2016; Yatham etal., 2018). Зокрема, було підтверджено, що арипіп­разол ефективніший, ніж плацебо, щодо зменшення ­клінічних симптомів і поліпшення когнітивного функціонування у пацієнтів з ОКР, які не відповідали або не повністю відповідали на терапію СІЗЗС (Sayyah etal., 2012; Albert etal., 2016).

Отже, додавання арипіпразолу до вже застосовуваних стабілізаторів настрою може бути результативним варіантом терапії для пацієнтів із БАР та коморбідним ОКР. Проте дотепер проведено лише одне клінічне ­дослід­жен­ня з вивчення дії арипіпразолу як допоміжного засобу для лікування симптомів ОКР у фазі манії БАР, яке продемонструвало хорошу ефективність препарату (Sahraian etal., 2018). Досліджень ефективності щодо симптомів ОКР при додаванні арипіпразолу до терапії стабілізаторами настрою в евтимічних пацієнтів із БАР та супутнім ОКР дотепер не проводили взагалі.

G. Di Salvo etal. поставили за мету оцінити ефективність щодо симптомів ОКР та переносимості лікування при додаванні арипіпразолу до стабілізатора настрою (­літію або вальпроату) у пацієнтів із БАР у стадії ремісії та коморбідним ОКР.

Матеріали та методи дослід­жен­ня

вгору

Дизайн дослід­жен­ня та пацієнти

До дослід­жен­ня, яке мало проспективний обсерваційний дизайн, залучили евтимічних пацієнтів із БАР та коморбідним ОКР, які отримували монотерапію літієм або вальпроатом і яким призначали арипіпразол для зменшення ознак ОКР. Початкова доза арипіпразолу та її зміни протягом періоду спостереження встановлювали відповідно до клінічного висновку.

Вміст стабілі­затора настрою в крові конт­ролювали щомісяця і, в разі ­потреби, дозування коригували ­відповідно до терапевтичного діапазону (вальпроат: 50–100 мкг/л; літій: 0,5–0,8 ммоль/л). Кожного пацієнта спостерігали впродовж трьох місяців.

Оскільки дослід­жен­ня мало обсерваційний характер, не було зроблено жодних спроб щодо впливу на ­рішення досліджуваного лікування, і пацієнти отримували ­медичну допомогу в звичайному режимі.

Критерії включення

Учасники дослідження відповідали критеріям включення: вік 18–70 років; діагноз БАР типу I і II, встановлений згідно з Діагностичним та статистичним посібником із психічних розладів, п’яте видання (DSM-5) (APA, 2013); відсутність гострих епізодів манії / депресії протя­гом останніх трьох місяців; відсутність активних суїцидальних думок або нещодавніх (впродовж шести мі­сяців) спроб суїциду; поточна монотерапія літієм або вальпроа­том із дозуванням у терапевтичному діапазоні; діагноз коморбідного ОКР згідно з DSM-5 із загальним балом ≥ 16 за обсесивно-­компульсивною шкалою Єля–Брауна (Y-BOCS); згода на участь у дослід­жен­ні.

Критерії виключення

Серед критеріїв виключення: наявний або попередній діагноз шизофренії чи інших психотичних розладів; ­активні стадії супутніх тяжких нестабільних неврологічних або фізичних захворювань; поточні розлади, спричинені вживанням психоактивних речовин, за винятком ­нікотину; вагітність або годування грудьми; інші фармако­­­­­логічні методи лікування, крім монотерапії ­літієм або вальпроатом; брак відповіді на арипіпразол або неперено­симість арипіпразолу в анамнезі.

Оцінка стану пацієнтів

Загальну соціально-демографічну та клінічну інформа­цію було зібрано для кожного пацієнта завдяки ­перегляду медичних звітів і безпосереднього опитування. ­Учасники проходили обстеження (конт­рольні відвідування) впродовж періоду спостереження (три місяці).

Симптоми ОКР оцінювали за шкалою Y-BOCS на початку та наприкінці періоду спостереження. Імовірність зменшення ознак ОКР при лікуванні арипіпразолом вивчали за середньою зміною загального бала Y-BOCS ­проти вихідного рівня до кінцевої точки. Крім того, визначали частоту респондерів (зниження показника Y-BOCS щонай­менше на 35 % проти вихідного рівня) та часткових респондерів (зниження показника Y-BOCS від 25 до 35 % проти вихідного рівня) (Mataix-Cols etal., 2016).

Статистичний аналіз

Характеристики пацієнтів, які брали участь у дослідженні, узагальнили як середні та стандартні похибки (SD) для безперервних змінних і як частоти та відсотки для категоріальних змінних. ­Зокрема, для рівня значущості 0,05 ретроспективний аналіз для вибірки із 70 паці­єнтів продемонстрував статистичну потужність > 90 %, пов’язану із середніми балами за Y-BOCS.

Нормальність розподілу даних оцінювали за допо­могою тесту Колмогорова–Смірнова. Оскільки розподіл ­загальних балів за Y-BOCS на початковому етапі не від­повідав нормі (KS: 0,133; p: 0,004), для оцінювання змін загального бала за Y-BOCS проти вихідного рівня до кінцевої точки використовували непараметричний тест ­Вілкоксона. Для відсутніх значень застосовували підхід «­останнє спостереження, перенесене вперед» (LOCF).

Ефективність і переносимість арипіпразолу порівнювали між двома підгрупами (пацієнти, які приймали ­літій, і ті, хто застосовували вальпроат), за допомогою ­критерію хі-квадрат для категорійних змінних (частота відповіді, частота побічних явищ) і непараметричного тесту Крас­кала–Волліса для безперервних змінних (середні показники за Y-BOCS).

Усі статистичні аналізи здійснювали за допомогою програмного забезпечення SPSS версії 26.0.

Результати дослід­жен­ня

вгору

Критеріям дослід­жен­ня відповідали 70 пацієнтів, 33 із них чоловіки (47,1 %); середній вік 42,6 ± 13,6 року; 37 пацієнтів із БАР II типу (52,9 %); 45 осіб (64,3 %) отриму­вали літій, а 25 (35,7 %) — вальпроат.

Завершили 12-тижневий період спостереження 55 паці­єнтів, 15 (21,4 %) припинили лікування достроково, причини — відкликання згоди (n = 1) і виникнення побіч­них явищ (n = 14).

У пацієнтів, які завершили 12-тижневий період спос­тереження, достовірно зменшилися ознаки ОКР: середня оцінка за Y-BOCS значущо знизилася на 12-му тижні (17,1 ± 4,3) порівняно з вихідним рівнем (24,0 ± 4,1) (тест Вілкоксона: Z: -6,390; p < 0,001).

Аналіз LOCF також продемонстрував значуще зни­ження показників за Y-BOCS проти вихідного рівня (25,3 ± 4,4) до кінцевої точки (18,0 ± 4,8) (тест ­Вілкоксона: Z: -6,485, p < 0,001). Зокрема, за результатами аналізу якісних показників, відповіді на лікування (зниження Y-BOCS ≥ 35 % проти вихідного рівня) досягли 23 пацієнти (41,8 %), а часткової відповіді (зниження Y-BOCS більш ніж на 25 %, але менш ніж на 35 % проти ­вихідного рівня) — 10 пацієнтів (18,2 %).

Протягом періоду спостереження у вибірці не ­виявили рецидивів епізодів манії та депресії. Як зазначають ­автори, у 90,1 % тих, хто завершив дослід­жен­ня (50/55), розвинулося принаймні одне побічне явище; найпоширенішими були: тремор (у 28,6 %), напруга / внутрішній неспокій (27,1 %), скорочення тривалості сну (14,3 %) та акатизія (11,4 %).

Додатково аналізували підгрупи пацієнтів, які отримували літій (n = 36) або вальпроат (n = 19). Вони істотно не різнилися за показниками шкали Y-BOCS на початковому етапі (23,9 ± 4,2 проти 24,3 ± 3,9 відповідно; p = 0,804) і на 12-му тижні (17,1 ± 4,8 проти 17,0 ± 3,5 відповідно; p = 0,986). Значуще зниження проти вихідного рівня до ­12-го тижня терапії зафіксували як у підгрупі ­за­­сто­сування літію (Z: -5,166, p < 0,001), так і в підгрупі приймання вальпроату (Z: -3,793, p < 0,001).

Аналіз якісних показників не виявив суттєвих відмінностей між двома підгрупами за частотою повної (підгрупа літію: 41,7 %; підгрупа вальпроату: 42,1 %; p = 0,975) та часткової відповіді на лікування (підгрупа літію: 16,7 %; підгрупа вальпроату: 21,1 %; р = 0,134). ­Результати не змінилися після аналізу LOCF.

Частка пацієнтів із принаймні одним побічним явищем становила 40 (89,0 %) у підгрупі приймання літію та 24 (96,0 %) у підгрупі застосування вальпроату (p = 0,309).

Обговорення

вгору

G. Di Salvo etal. зазначають, що проведене ­дослід­жен­ня вперше було зосереджене саме на ефективності та пере­носимості аугментації арипіпразолом терапії стабілізаторами настрою для зменшення ознак ОКР в евтимічних пацієн­тів із БАР.

Відповідно до ієрархічної моделі, яка пояснює коморбідні психічні розлади у пацієнтів із БАР як ­епіфеномени основного захворювання, а не як окремі патології, ­автори припустили, що симптоми ОКР можуть реагувати на до­да­вання другого стабілізатора настрою.

Такий підхід має захистити пацієнтів із БАР від ­ризику «перемикання» до епізодів манії або змішаних станів або пришвидшення циклічності, пов’язаного із ­застосуванням серотонінергічних засобів. Серед стабілізаторів настрою було вибрано арипіпразол, оскільки він є препаратом першої лінії для лікування БАР, а наявні на сьогодні дані демонструють його ефективність щодо впливу на клінічні ­симптоми у ­пацієнтів з ОКР із резистентністю до СІЗЗС.

Дозування арипіпразолу протягом періоду спостереження встановлювали та змінювали відповідно до клінічного висновку. Середня кінцева доза арипіпразолу (15,2 мг/добу) відповідала застосовуваній як у досліджен­нях, які продемонстрували ефективність аугментації ари­піпразолом при резистентному ОКР, так і в єдиному дослід­жен­ні, де вивчали результативність додавання ари­піпразолу до схеми лікування пацієнтів із БАР та комор­бідним ОКР (Muscatello etal., 2011; Sayyah etal., 2012; Albert etal., 2018; Sahraian etal., 2018).

Згідно з отриманими результатами, додавання арипіп­разолу до терапії літієм або вальпроатом в умовах реальної клінічної практики сприяло зменшенню ознак ОКР в евтимічних пацієнтів із БАР. Наприкінці 12-­тижневого періоду спостереження 41,8 % пацієнтів відповідали крите­ріям відповіді на лікування ОКР, а 18,2 % мали ­часткову відповідь без різниці між тими, хто отри­му­вав монотерапію літієм або вальпроатом. Єдине ­до­­слід­жен­ня, яке вивчало ефективність застосування арипіп­разолу як допоміжного засобу для лікування ОКР у пацієнтів із БАР, було проведено за участю пацієнтів у фазі манії. Воно продемонструвало зниження середньої оцінки за Y-BOCS на > 34 % у понад 90 % пацієнтів, які отриму­вали арипіп­разол (n = 21) (Sahraian etal., 2018).

Однак показники відповідей під час маніакальної та евтимічної фаз БАР важко порівняти. Дійсно, під час епізоду гострої манії є тісний зв’язок між симптомами ОКР та підвищенням настрою. Протиманіакальні ­засоби, зокрема арипіпразол, можуть бути ефективнішими для лікування пацієнтів із симптомами ОКР під час епізоду манії, ніж у стані евтимії. Щодо переносимості ­препарату, то ­частота побічних явищ (особ­ливо тремору, напруги, скорочення ­тривалості сну та акатизії) у пацієнтів була високою як при включенні до дослід­жен­ня (91,4 %), так і на момент його закінчення (90,1 %). Ці показники відповідають тим, які найчастіше фіксують під час досліджень ефективності використання арипіпразолу в пацієнтів із БАР (Foun­toulakis etal., 2009).

Попри те, що під час дослід­жен­ня серйозних побічних ефектів не виявлено, кожен п’ятий пацієнт, як зазначають дослідники, припинив лікування через розвиток несприятливих реакцій. Імовірно, виявлені побічні ефекти були пов’язані з додаванням арипіпразолу до схеми лікування, оскільки виникали після початку приймання препарату. Не було відмінностей щодо переносимості у пацієнтів, які отримували літій або вальпроат. Однак автори вважають, що не можна виключати вплив лікарських взаємодій.

У багатоцентровому подвійному сліпому рандомізованому дослід­жен­ні, у якому вивчали поєднання арипіпразолу з літієм або вальпроатом як засобом ­підтримувальної терапії при БАР, частка пацієнтів, у яких виникли будь-які несприятливі явища, була нижчою (75,2 %) (Marcus etal., 2011).

Вищу їх поширеність у згаданій вибірці пацієнтів реальної клінічної практики G. Di Salvo etal. пояснюють тим, що критерії включення та виключення для рандо­мізованих конт­рольованих досліджень є суворішими (Blonde etal., 2018).

Автори вважають, що основним обмеженням цього дослід­жен­ня є його дизайн (проспективне спостережне), тож отримані висновки потребують підтверд­жен­ня в подвійних сліпих випробуваннях. Крім того, обмеження включають відносно невеликий розмір вибірки та відсутність конт­рольної групи, що не дає змоги застосувати регресійні моделі для коригування потенційних змішаних змінних (наприклад, базових показників Y-BOSC).

До того ж відносно короткий період спостереження (12 тижнів) не допускає обговорення довгострокових ­переваг та ризиків застосованого підходу, тому автори прагнуть продовжувати спостереження за цією когортою ­пацієнтів упродовж тривалішого періоду часу.

Однією з переваг цього дослід­жен­ня автори вважають те, що було залучено пацієнтів із БАР та коморбідним ОКР, яких спостерігали саме в умовах реальної клінічної практики.

Висновки

вгору

Підсумовуючи, G. Di Salvo etal. наголошують, що попри всі наявні обмеження, проведене дослід­жен­ня продемонструвало, що арипіпразол, який додавали до схеми терапії літієм або вальпроатом натрію, є ефективним ­засобом для зменшення проявів обсесії та компульсії в евтимічних пацієн­тів із БАР та супутнім ОКР.

Зважаючи на високу поширеність коморбідності БАР та ОКР і негативний вплив останнього на клінічний пере­біг, якість життя та відповідь на лікування, автори переконані, що дослід­жен­ня, спрямовані на вивчення терапев­тич­них стратегій для згаданої підгрупи пацієнтів, які важко піддаються лікуванню, є виправданими.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2021 Рік

Зміст випуску 10 (131), 2021

  1. Новорічне вітання

  2. Здоров’я вдома: основні складові психічного здоров’я і благополуччя

  3. Нове в епілептології

  4. Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії

  5. Масковані депресії

  6. Аугментація терапії стабілізаторами настрою при коморбідних обсесивно-компульсивному та біполярному афективному розладах

  7. Емоційне вигорання медичних працівників: моделі, фактори ризику та протективні фактори

  8. Міжлікарські взаємодії засобів, що застосовують при COVID-19, та антипсихотичних препаратів

  9. Терапія селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну при депресії, що розвинулася після COVID‑19

  10. Практичні поради щодо призначення сертраліну для лікування пацієнтів із депресією

  11. Фармакотерапія епілепсії у дітей та осіб молодого віку

  12. Застосування ботулінотерапії за розширеними показаннями у неврології та дерматології

  13. Лев Толстой: найскладніша людина століття

Зміст випуску 9 (130), 2021

  1. «НейроNews» святкує своє 15-річчя

  2. Тютюн і психічні розлади: причинно-наслідкові зв’язки

  3. Вживання тютюну і психічне здоров’я

  4. Нове в епілептології

  5. Сучасні можливості вдосконалення протиепілептичної фармакотерапії

  6. Коморбідність серцево‑судинних захворювань та депресивних розладів

  7. На шляху до персоналізованої фармакотерапії шизофренії

  8. Застосування магнітно‑резонансної томографії для визначення структурної етіології епілепсії

  9. Терапія антидепресантами: аналіз ефективності, безпеки та оптимальних строків коригування дози

  10. Можливості досягнення ранньої відповіді на терапію у пацієнтів із депресією

  11. Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів з епілепсією

  12. Лев Толстой: найскладніша людина століття

Зміст випуску 8 (129), 2021

  1. Турбота про психічне здоров’я

  2. Символічні події в історії української психіатрії

  3. Нове в епілептології

  4. Аналіз економічної ефективності та клінічні аспекти використання протиепілептичних лікарських засобів

  5. Ефективність та безпечність етіопатогенетичної терапії спінальної м’язової атрофії у дорослих пацієнтів

  6. Імуногенність препаратів ботулотоксину: потенційні наслідки та шляхи подолання проблеми

  7. Посттравматичний стресовий розлад

  8. Психічні порушення у госпітальних пацієнтів в гострій фазі COVID‑19

  9. Ведення пацієнтів із хворобою Паркінсона: фокус на депресії

  10. Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів

  11. Настанови щодо фармакологічного лікування пацієнтів із деменцією

  12. Німецькі романтики: «Пізнати важко смертному блаженних»

Зміст випуску 7 (128), 2021

  1. Профілактичні інтервенції у сфері вживання психоактивних речовин: початок актуальної та довготривалої розмови

  2. Нове в епілептології

  3. Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів

  4. Лікування великого депресивного розладу із симптомами психозу

  5. Основні особливості когнітивних розладів при COVID‑19

  6. Фармакологічний профіль та особливості клінічного застосування арипіпразолу

  7. Фармакологічне лікування розладів аутистичного спектра з коморбідними психічними розладами складної структури

  8. Аналіз психоневрологічних ускладнень та дефіциту вітаміну В12, зумовлених COVID‑19

  9. Ефективність антидепресивної терапії щодо зменшення проявів тривоги у працюючих пацієнтів із великим депресивним розладом

  10. Хвороба мойя-мойя

  11. Настанови щодо оцінювання хронічного болю та ведення пацієнтів із первинним хронічним болем

  12. Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом

  13. Лорд Байрон: шалений, розпусний і небезпечний

Зміст випуску 6 (127), 2021

  1. Біполярний афективний розлад

  2. Біполярний афективний розлад (інфографіка)

  3. Нове в епілептології

  4. Еволюція епілепсії: складні питання нейропсихіатричних розладів

  5. Фармакотерапія нейропатичного болю: особливості дозування та титрування дози

  6. Вплив коронавірусної пандемії на психічне здоров’я та охорону психічного здоров’я дітей і підлітків у Європі

  7. Ефективність і безпечність терапії антипсихотиками у високих дозах

  8. Адаптация доказательных стратегий предотвращения самоубийств во время и после пандемии COVID‑19

  9. Лікування тяжкого постгерпетичного свербежу

  10. Порівняльна ефективність протиепілептичних препаратів

  11. Настанови щодо фармакологічної підтримки ранньої моторної реабілітації після гострого ішемічного інсульту

  12. Клінічні настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом

  13. Лорд Байрон: шалений, розпусний і небезпечний

Зміст випуску 5 (126), 2021

  1. Енцефалопатії з розладами загального розвитку (розладами аутистичного спектра), епілептичними нападами і психотичними симптомами

  2. Педіатричний делірій: клінічний та генетичний поліморфізм і можливий зв’язок з іншими психічними розладами

  3. Синдром кільцевої 14-ї хромосоми

  4. Бічний аміотрофічний склероз

  5. COVID‑19 і синдром Гієна–Барре: можливі механізми взаємозв’язку

  6. Лобно-скронева лобарна дегенерація

  7. Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера

  8. Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія

  9. Тривога та розлади харчової поведінки

  10. Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією

  11. Настанови щодо лікування епілепсії у дорослих і педіатричних пацієнтів

  12. Спінальна м’язова атрофія з пізнім початком

  13. Дослід­жен­ня перебігу COVID‑19 у пацієнтів із розсіяним склерозом на тлі терапії окрелізумабом

  14. Застосування тівортіну (L-аргініну) в ранньому відновному періоді у пацієнтів із гострим ішемічним інсультом

  15. Сучасні можливості терапії протиепілептичними препаратами

Зміст випуску 3 (124), 2021

  1. Хвороба Паркінсона

  2. Академія дитячої інвалідності тепер і в Україні

  3. Епілепсія: від ранніх уявлень про хворобу до сучасних поглядів

  4. Нові можливості фармакотерапії великого депресивного розладу

  5. Когнітивні порушення, пов’язані з віком: «тиха» епідемія, що загрожує людству

  6. Депресії та когнітивні порушення: можливості комбінованої терапії

  7. Енцефалопатії з розладами загального розвитку (розладами аутистичного спектра), епілептичними нападами і психотичними симптомами

  8. Порівняння ефективності комбінованої та монотерапії високими дозами у пацієнтів із діабетичною периферичною нейропатією

  9. Фармакотерапія шизофренії: аналіз ефективності та безпеки

  10. Вплив фармакотерапії ін’єкційними препаратами тривалої дії на статус зайнятості пацієнтів із шизофренією

  11. Лікування резистентного до терапії генералізованого тривожного розладу

  12. Нікола Тесла: одержимий Прометей

Зміст випуску 1, 2021

  1. Здоровий сон — ​здорове старіння

  2. Синдром обструктивного апное та інші порушення дихання уві сні у дорослих пацієнтів

  3. Особливості фармакотерапії епілепсії у пацієнтів літнього віку

  4. Сучасні погляди на лікування епілепсії у пацієнтів із цереброваскулярними та серцево-судинними захворюваннями

  5. Сучасні можливості вдосконалення терапії хвороби Паркінсона

  6. Потенційні патологічні механізми тривожних розладів в осіб похилого віку

  7. Нейропсихіатричні симптоми в осіб похилого віку з деменцією в умовах пандемії COVID‑19: шляхи подолання проблеми

  8. Потенційна роль мемантину в профілактиці та лікуванні COVID‑19

  9. Рекомендації щодо ведення пацієнтів із судинними когнітивними порушеннями

  10. Нові підходи до комбінованої фармакотерапії деменції

  11. Магнітно-резонансна томографія при діагностуванні хвороби Альцгеймера

Зміст випуску 2 (123), 2021

  1. Загострення проблем психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах пандемії COVID‑19

  2. Як піклуватися про себе в складні часи: розв’язання власних проблем

  3. Новое в эпилептологии

  4. Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання

  5. Психогенні неепілептичні напади

  6. Атипові антипсихотики для лікування пацієнтів із біполярною депресією

  7. Фокальна епілепсія з «інсулярним» відтінком

  8. Діагностування та лікування хвороби Паркінсона

  9. Подолання зниження емоційного сприйняття та реагування у пацієнтів із неадекватною відповіддю на терапію антидепресантами

  10. Мігрень у педіатричних пацієнтів

  11. Корекція якості сну і когнітивних функцій у пацієнтів із порушенням мозкового кровообігу

  12. Микола Хвильовий: шлях безумної подорожі

Зміст випуску 1 (122), 2021

  1. Діагностика загальних причин запаморочення на первинній ланці

  2. Психічне здоров’я і COVID‑19

  3. Новое в эпилептологии

  4. Вітчизняна епілептологія: професійні досягнення та міжнародне визнання

  5. Педіатричний делірій: клінічний та генетичний поліморфізм і можливий зв’язок з іншими психічними розладами

  6. Ефективність антидепресивної терапії у пацієнтів із великим депресивним розладом, які зазнали психологічної травми

  7. Ефективність тривалої терапії антиоксидантом із властивостями скевенджера у пацієнтів із бічним аміоторофічним склерозом

  8. Комбінована терапія антипсихотиками: pro et contra

  9. Настанови щодо лікування пацієнтів із резистентним до терапії біполярним афективним розладом

  10. Протиепілептичні препарати для лікування фокальних та генералізованих нападів у дорослих пацієнтів з епілепсією

  11. Розлади харчової поведінки: сучасний підхід до діагностування та лікування

  12. Діагностика коми та інших розладів свідомості

  13. Homo solus: письменники-відлюдники

Випуски поточного року

Зміст випуску 3 (158), 2025

  1. Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи

  2. Міфи і факти про аутизм

  3. Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії

  4. Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам

  5. Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії

  6. Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку

  7. Ефективність метакогнітивної терапії в лікуванні депресії, спричиненої емоційним вигоранням у медичного працівника під час війни в Україні

  8. Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах

  9. Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь

  10. Антон Брукнер: провінційний геній

Зміст випуску 2 (157), 2025

  1. Алла Петрів: «Інвалідність — не тавро, а статус, який передбачає допомогу і захист особі зі стійкими порушеннями життєдіяльності»

  2. Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи

  3. Нетиповий «атиповий» оланзапін

  4. Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів

  5. Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення

  6. Можливості вдосконалення ведення пацієнтів із шизофренією

  7. Підвищений рівень тривожності в дітей і підлітків, які були свідками воєнного конфлікту: порівняльний аналіз, прогноз

  8. Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості

  9. Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин та стимуляторів, за винятком опіоїдів

  10. Амедео Модільяні: неприкаяний Моді

Розсилка

Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail

Підписатися

Архів рекомендацій