сховати меню

Нейрореабілітація пацієнтів після інсульту


сторінки: 3

8 листопада 2018 р.
nn18-8_3_f.jpg

 

Постінсультна реабілітація — це комплекс заходів, спрямованих на продовження інтенсивної, невідкладної терапії, щоб зробити все можливе, аби зменшити ­шкоду, нанесену головному ­мозку хворого. Основна мета таких інтервенцій полягає в тому, щоб почати ­діяти ­одразу ж ­після екстреного лікування для максимально швидкого адаптування та відновлення соціального функціонування таких пацієнтів. Австрійська асоціація боротьби з ін­суль­том (ASS, 2018) розробила рекомен­дації щодо пост­інсульт­ної нейрореабілі­тації ­пацієнтів.

Наразі розрізняють ранню, ­пізню та довго­­строкову реабілітацію. Для ­науково обґрунтованих настанов щодо лікування згаданої патології доцільніше послуговуватися термінами: «­нейрорепарація», «нейро­пластичність» та «нейровідновлення». Це означає, що в процесі реабілітаційних заходів фазу нейропротекції, яка ­важлива у гострому періоді інсульту, завершено, натомість починається фаза нейрорепарації (Neuhaus et al., 2017). Тобто мета таких інтервенцій — запобігання смерті нейронів — поступово зміню­ється на реорганізацію нейронних мереж (Cramer et al., 2011). Усе це свідчить про ­значущість біо­логічних процесів у ­головному мозку людини, що є вагомими чинниками для її захисту та відновлення.

Чимало лікарів-неврологів вважають, що реабілітація відрізняється від ­екстреної терапії як із погляду часу, так і застосовуваних заходів, і є обов’язковою до проведення іншими медичними фахівцями та/або установами. Реабілітація не є над­важливою щодо забезпечення безперервного лікування, але в повсякденній ме­дичній практиці іноді недоступна через обмежені ресурси під час надання ­швидкої допомоги.

Це виправдовувало застосовуваний раніше традиційний підхід щодо подальшого відновлення пацієнтів після ­інсульту, тобто моделі догляду, яка передбачала наступний, а не паралельний ­метод допомоги. А зважаючи на особливості біо­логічних процесів унаслідок інсульту, можна констатувати гостру потребу саме в ранній реабілітації (бажано вже про­тягом 24 годин).

Отже, процеси нейропротекції та нейро­реабілітації потребують інтегрованого терапевтичного підходу. Крім того, це вкрай важливо для прийняття рішен­ня щодо раннього призначення відповідних медикаментозних засобів. Протягом останніх двох десятиліть відбулися серйозні зміни в згаданій царині. Завдяки покращенню якості методів візуа­лізації з’явилася можливість мати ­точніше уявлення про репаративні процеси в головному мозку. Зокрема, підтверджено той факт, що захист нервово-судинної ­системи від ішемічного ураження має першорядне значення. Так, ділянку ішемічної напівтіні можна врятувати іноді навіть упродовж 24 годин після інсульту шляхом відновлення адекватної перфузії тканин мозку та застосування нейропротективних ­препаратів. У цьому контексті необхідно пере­глянути пасивні (позиціонування, покращення капілярного кровотоку внаслідок ­збільшення перехідного кровообігу) або ­активні заходи (методи нейропротекції щодо реканалізованих артеріальних судин) та провести належні клінічні дослідження.

Щодо репаративної терапії, то варто відзначити метод лікування стовбуровими клітинами, моно­клональними антитілами, біологічними екстрактами тканин тварин, генну терапію тощо. Адже завдяки безпрецедентній точності молекулярно-динамічної моделі візуалізації сьогодні є можливість відоб­разити патофізіологічні процеси детально та протягом певного часу, співставивши з клінічним перебігом (Neuhaus et al., 2017).

Реабілітація після інсульту — це цілеспрямований процес, що дає ­пацієнтові змогу досягти найкращого фі­зич­ного, когнітивного, емоційного, ­соціального та функціонального рівня діяльності (­рівень А). Тому відповідні заходи слід ­починати якомога раніше (протягом 24–48 годин) після інсульту (рівень B) із залученнями міждисциплінарної професійної команди у спеціалізованому медичному закладі (рівень А). Спочатку слід провести терапевтичне оцінювання (бажано впродовж 48 годин) та аналіз специфічних функціональних обмежень пацієнта на різних рівнях за Міжнародною класифікацією функціо­нування, обмежень життєдіяль­ності та здоров’я (МКФ; WHO, 2018). Система допомагає визначити функціональний стан хворого, рівень його активності, можливість інтегрування у соціальне середовище тощо. Вибір відповідних стандартизованих інструментів залежить від основних порушень у пацієнта, ­практичності, ­актуальності, а також мети реабілітаційних інтервенцій (рівень B). ­Завдяки результатам, отриманим після виконання зазначених процедур, міждисциплінарна команда разом із пацієнтом та його рідними або доглядальниками може визначити й узгодити ­подальші цілі лікування, які варто ­регулярно ­переглядати. Структуру первинної ­реабілітації розроб­ляють залежно від ­можливостей та рівня функціо­нування ­хворого (наприклад, сила, тонус, дихання тощо) на момент проведення втручань, тому слід чітко окреслити мету цих заходів/участі пацієнта задля його ­чіткого мотивування (рівень А).

Рання терапевтична оцінка також може сприяти отриманню початкових прогностичних ознак щодо відновлення функ­ціо­нування (рухливості пальців/кінцівок протягом 48 годин) або повсякденної активності (за індексом Бартел упродовж 5 днів), а також, окрім визначення мети реа­бі­літаційного підходу, дозволяє визначити найбільш оптимальні та ­індивідуальні методи терапії (Langhorne et al., 2011). Варто зауважити, що час ­початку мобі­лізації залежить від різних чинників, ­таких як життєві ознаки, етіологія та супутні захворювання, і визначається ­індивідуально фаховою терапевтичною командою, яка має складатися з лікаря, медсестри, лікаря лікувальної фізкультури (ЛФК), фахівця фізичної ­реабілітації (кінезотера­певта, ерготерапев­та), логопеда, психолога, ­пацієнта, членів його сім’ї чи осіб, які його доглядають.

Дуже рання мобілізація — це мобілізація поза ліжком протягом 24 годин (AVERT Trial Collaboration Group, 2015). Застосування на цьому етапі ­коротших, менш інтенсивних заходів ­лікування дає кращий ефект, аніж довго­тривала ­терапія (рівень В) (Bernhardt, 2016). Існують лікарські засоби, які можуть мати значущу роль у ­медикаментозній нейро­протекції. Наприклад, є окремі докази ефективності препаратів леводопи (Scheidtmann et al., 2001) та селективних інгібіторів ­зворотного захоплення серотоніну (Guet al., 2018) (клас ІІ–ІІІ, рівень В і С).

Наявні ­підтвердження ­позитивного ефекту цереб­ролізину (30 мл протягом трьох тижнів або довше) під час реабілітації (клас ІІ, рівень B)

Цей лікарський засіб може суттєво пришвидшити відновлення рухових роз­ладів верхніх кінцівок після інсульту (Bornstein et al., 2018; Muresanu et al., 2016; Guekht et al., 2017).

Оригінальний документ читайте на сайті https://www.xn--gsf-rna.at/wp-content/uploads/2016/11/Positionspapier-2018_OEGSF_neurologisch.pdf

Випуски за 2018 Рік

Зміст випуску 1, 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Є. Дубенко, С.О. Сазонов, Ю.А. Бабкіна, В.І. Смоланка, М.М. Орос, В.В. Грабар

  3. И.Н. Карабань, Н.В. Карасевич

  4. Т.Н. Слободин

  5. О.М. Мишаківська

  6. О.В. Прохорова

  7. І.В. Калугін, О.О. Хаустова, О.С. Осуховська

Зміст випуску 6 (98), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.Е. Черненко, В.И. Вовк

  3. С.Г. Бурчинский

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. О.А. Козерацька

  6. О.А. Борисенко, Т.А. Зайцева, А.В. Шапошникова, С.Г. Кудинова

Зміст випуску 4-5 (97), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Тріщинська М.А.

  3. Павленко Т.-М.

  4. Бурчинский С.Г.

  5. Левада О.А., Троян О.С.

  6. В’юн В.В.

Зміст випуску 3 (96), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.О. Бедлінський

  3. В.Г. Безшейко

  4. T. Сошенко, A. Габінська

Зміст випуску 2 (95), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Н.А. Марута

  3. А.Г. Бондарчук, Р.В. Бальоха

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. В.О. Климчук, В.В. Горбунова

  6. Ю.А. Крамар

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев

Випуски поточного року

Зміст випуску 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,