Синдром емоційного вигорання в лікарів онкологічного профілю та шляхи його подолання

Синдром емоційного вигорання — одна з ключових проблем медичної психології щодо психо­логічного статусу медичного працівника та ліку­вально-діагностичної взаємодії. Вигорання формується як стресова реакція у відповідь на жорсткі виробничі та емоційні вимоги; є наслідком надмірної включеності людини у свою роботу та зменшенням часу на сімейне життя та відпочинок [1]. У МКХ-10 синдром вигорання виділений в окремий діагностичний таксон — Z 73 («проблеми, пов’язані з труднощами керування своїм життям») та кодується Z 73.0 — «вигорання».

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена негативними наслідками вигорання, що проявляються у всіх учасників лікувальної взаємодії. В медичних працівників — зниженням продуктивності праці, низькою само­оцінкою професійної компетентності, погіршенням фізичного та психічного здоров’я, зміною діяльності, психосоціальними труднощами. У пацієнтів — зниженням якості медичної допомоги, порушенням прихильності до терапії, негативним і недовірливим ставленням до медицини, ятрогеніями, конфліктами з медичним персоналом. Для системи охорони здоров’я — погіршенням якості медичної допомоги, зниженням показників здоров’я населення, відтоком (звільненнями) кваліфікованих працівників, негативним ставленням до медицини загалом.

На формування емоційного вигорання впливають біо­соціальні, особистісні, організаційні чинники [2]. До факторів ризику розвитку вигорання належать: молодий вік спеціалістів, вік працівників понад 50 років, низький та високий фаховий рівень, жіноча стать, а також такі психологічні характеристики, як низька стресостійкість, недостатні комунікативні навички, тривожність, агресивність, сензитивність, домінування пасивних копінг-­стратегій; організаційні складові у вигляді значного робочого навантаження, неможливості приймати рішення, конфлікти в колективі, брак соціальної підтримки [2, 3, 4, 5, 6].

Протективні чинники включають психічну витривалість, високу комунікативну компетентність, навички ефективної протидії стресу, адекватний рівень самостійності в організації робочого часу та виробничих завдань, підтримка колег і керівництва [7, 8, 9, 10]. Вираженість і спектр симптомів вигорання залежать від взаємодії специфіки професійної діяльності та персональних особ­ливостей працівника.

Спеціалісти з високим адаптаційним ресурсом здатні витримувати високий рівень професійного стресу, тоді як у працівників, у яких він низький — вигорання може розвиватися і при незначних професійних труднощах.

Загалом синдром емоційного вигорання характеризують:

• складові: емоційне виснаження, деперсоналізація, відчуття професійної компетентності;
• фази: напруження, резистенції, виснаження;
• симптоми: фізичні, емоційні, поведінкові [1, 2].

Онкологічну практику від інших напрямів соматичної патології відрізняє перебування в тісному контакті та взає­модії з пацієнтами, які переживають виражений хронічний фізичний та психічний екзистенційний стрес [6, 11]. Серед лікарів онкологічного профілю високий рівень емоційного виснаження визначається у 15-25 % працівників, деперсоналізація — у 4-15 %, само­оцінка особис­тісних досягнень — у 30-65 % [12].

Чинники професійного стресу лікарів, які працюють у сфері онкології, пов’язані з:

1. Комунікацією та взаємодією з пацієнтами та членами їх сім’ї, що включають: повідомлення «несприятливих новин» хворому та його родичам; спілкування з онко­логічними пацієнтами та членами їхніх родин, які перебувають у стресовому стані та часто виявляють негативні емоції; високу складність спілкування з близькими хворого в «переломних» періодах лікування (рецидив, продовження хвороби) та на термінальній стадії захворювання.

2. Характеристиками онкологічної патології як соматичної нозології, які обумовлюють те, що: медичний персонал є «свідком» фізичних та емоційних страждань хворого; складність проблем пацієнта та неможливість їх повністю вирішити (забезпечити повне одужання); прийняття рішень, що суттєво впливають на тривалість та якість життя пацієнта.

3. Особливостями організації діяльності та вимогами до професійних навичок, а саме: значне робоче перевантаження; високі кваліфікаційні вимоги; необхідність підвищення професійного рівня (курси, конференції, ознайомлення з публікаціями).

Зміни, спричинені вигоранням, мають несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціалістів, що обумовлює потребу в їхній підтримці та забезпеченні необхідними знаннями і вміннями проти­діяти професійному стресу, зберігати здоров’я та кваліфіковані кадри в системі охорони здоров’я [8, 9, 11].

Матеріали та методи дослідження

вгору

В дослідженні брали участь 41 лікар онкологічного профілю (56,1 % жінок та 43,9 % чоловіків). Учасників опитування було поділено на дві групи: лікарів хіміо­терапевтів і променевих терапевтів об’єднано в групу лікарів-­онкологів терапевтичного профілю (ТП, n = 24), а лікарів-онкологів, які проводили хірургічне протипухлинне лікування, віднесено до групи хірургічного профілю (ХП, n = 19). Середній вік опитуваних становив 37,8 ± 6,5 років, стаж роботи варіював від 3 до 18 років.

Для оцінювання синдрому емоційного вигорання використано опитувальник MBI-HSS К. Маслач та С. Джексон (Maslach Burnout Inventory-Human Service Survey). За структурою MBI-HSS має три шкали, що досліджують складові вигорання: емоційне виснаження, деперсоналізацію та ставлення до професійних досягнень [13]. Емоційне виснаження відображає почуття емоційної спустошеності й втоми, зумовлене власною роботою. Деперсоналізація включає дистанціювання та розвиток негативного ставлення до своїх колег і пацієнтів. Оцінка особистісних досягнень віддзеркалює самооцінку продуктивності, ефективності, досягнень спеціаліста у професійній діяльності, або виникнення почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній. Статистичну обробку даних проводили за допомогою MS Excel.

Результати дослідження

вгору

Вираженість емоційного виснаження серед онкологів становила — 14,8 ± 9,9 балів (14,0 ± 10,9 балів у ТП та 15,8 ± 8,8 балів у ХП), деперсоналізації — 5,1 ± 3,7 балів (відповідно 4,5 ± 4,1 та 5,7 ± 3,1 балів) та оцінки професійних досягнень — 36,4 ± 6,7 балів (37,0 ± 7,2 та 35,7 ± 6,3 балів) (табл. 1).

Таблиця 1. Рівні прояву компонентів вигорання в лікарів-онкологів Таблиця 1. Рівні прояву компонентів вигорання в лікарів-онкологів

Таблиця 2. Структура компонентів емоційного вигорання Таблиця 2. Структура компонентів емоційного вигорання

У структурі емоційного виснаження 53,7 ± 5,0 % припадало на низьку вираженість цієї складової, 31,7±4,7 % — на середню та 14,6±3,5 % — на високу (табл. 2). Низький рівень деперсоналізації виявлено у 63,4 ± 4,8 % лікарів, середній та високий у 31,7 ± 4,7 % та 4,9 ± 2,2 % відповідно. Достатньо задоволеними своєю професійною діяльністю були 39,0 ± 4,9 % онкологів, помірно задоволеними — 36,6 ± 4,8 % та незадоволеними — 24,4 ± 4,3 % опитуваних.

Аналіз структури компонентів емоційного вигорання, залежно від їхньої спеціалізації, виявив низку відмінностей (табл. 3). Так, у лікарів-онкологів терапевтичного профілю була більшою кількість осіб із низьким рівнем емоційного виснаження (59,1 ± 4,9 % у ТП проти 47,4 ± 5,0 % у ХП), у лікарів хірургічного профілю — з високим рівнем (9,1 ± 3,7 % проти 15,8 ± 3,6 %), натомість розподіл щодо середньої вираженості складової не відрізнявся (31,8 ± 4,7 % проти 36,8 ± 4,8 %).

Стосовно деперсоналізації в опитуваних із групи ТП також була більшою частка осіб із низьким рівнем зазначеної складової (72,7 ± 4,5 % у ТП проти 57,9 ± 4,9 % у ХП), у лікарів із групи ХП — середнім рівнем (22,7 ± 4,2 % проти 42,1 ± 4,9 %), тоді як високі показники спостерігалися лише в онкологів терапевтичного профілю (4,6 ± 2,1 % проти 0 %).

Поміж лікарів-онкологів, незалежно від профілю роботи, кількість спеціалістів із низькими, середніми та високими показниками особливо не відрізнялася (27,3 ± 4,5 % у ТП та 26,4 ± 4,4 % у ХП; відповідно 31,8 ± 4,7 % проти 36,8 ± 4,8 %; 40,9 ± 4,9 % та 36,8 ± 4,8 %).

Лише у 22,7 % лікарів, які працювали в онкології, всі три складові емоційного вигорання фіксувались нормативними, а 4,5 % — мали найвищі показники за досліджуваними параметрами.

Обговорення

вгору

Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів-­онкологів були відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів і колег.

Відмінності у структурі складових емоційного вигорання поміж лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного профілю обумовлювалися специфікою професійної діяльності — функціональними обов’язками та особливостями хворих, яких вони лікували. Призначення оперативного лікування в онкології можливе на ранніх стадіях захворювання, відповідно лікарі-­хірурги одними з перших взаємодіяли з хворими та зіштовхувалися з «первинною» психічною реакцією пацієнтів на хворобу.

Часто наслідки хірургічного втручання мали інвалідизу­­ючий характер і посилювали дистрес хворих. Хіміо­терапевти та радіологи переважно взаємодіяли з пацієнтами, у яких захворювання діагностовано на пізніших стадіях розвитку, що означало гірший прогноз, суттєве зниження фізичного здоров’я, психічні розлади обумовлені не лише психогенними, а й органічними чинниками. Протипухлинне лікування хіміопрепаратами чи опромінення також супровод­жувалися вираженими побічними ефектами.

Робота з онкологічними хворими, які перебували в стані психічного стресу, потребувала від лікарів не лише високої медичної кваліфікації, але й низки психологічних компетенцій. Необхідність в інформації та практичних навичках із питань лікувальної взаємодії виражали 82,9 % лікарів-онкологів.

Практичне розв’язання проблеми емоційного вигорання в лікарів, які працюють у сфері онкології, полягає в розробці та впровадженні комплексної програми психо­освіти та тренінгів із лікувальної взаємодії. Для лікарів-­онкологів є вкрай важливим розвиток таких психологічних компетенцій, як:

• інформованість щодо психології хворого, медичного працівника, лікувальної взаємодії, психоонкології;
• здатність розпізнавати ознаки психічних порушень, показання до залучення спеціаліста з психічного здоров’я до допомоги хворому;
• уміння встановлювати та підтримувати достатній для реалізації лікувальних завдань контакт із пацієнтом, зважаючи на його індивідуально-психологічні особ­ливості та психосоціальну ситуацію;
• навички для повідомлення діагнозу або невтішних новин;
• визначення оптимальної психологічної стратегії спілкування з хворим та його родиною на етапах лікувального процесу, яка б забезпечувала в пацієнта високий рівень прихильності до лікування;
• комунікативна компетентність: володіння психологічними інструментами контролю за діалогом, уміння в доступній формі донести до хворого важливу інформацію щодо лікування його захворювання, мотивувати до застосування протипухлинної терапії, обґрунтовувати зміни лікувальної тактики згідно з клінічними завданнями, робота з запереченнями, ефективні стратегії розв’язання конфліктних ситуацій;
• методи протидії психічному стресу та зменшення психічного напруження в безпечний для здоров’я спосіб;
• time-менеджмент;
• self-менеджмент і розвиток soft-skills.

Висновки

вгору

Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів-­онкологів є відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів і колег. Відмінності в проявах емоційного вигорання серед лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного про­філю обумовлюються саме специфікою професійної діяльності — функці­о­нальними обов’язками та особливостями стану хворих. Лікарі-онкологи потребують розвитку не лише медичних, але і психологічних компетенцій, що зумовлено роботою з пацієнтами, які пере­живають високий рівень психічного стресу.

Розробка та впровадження комплексної програми ­медико-психологічної допомоги для лікарів, що включає психоосвіту та тренінги з лікувальної взаємодії, є одним із практичних рішень проблеми емоційного вигорання в онкології. Проведене дослідження схвалене локальною етичною комісією. Всі обстежені особи надали інформовану згоду на участь у дослідженні.

Література

вгору

1. Professyonal’noe vigoranye u medytsynskykh rabotnykov [book] / L.N. Yurieva. — Kyiv : Sphere, 2004.

2. The phenomenon of «burnout» in foreign psychology: empirical research / V.E. Orel // Journal of Practical Psychology and Psychoanalysis. — 2001. — V. 3. — P. 76-97.

3. The syndrome of emotional burnout in pediatricians who work at different levels of care / O.K. Koloskova, T.M. Belous, V.V. Belous //Bukovina Medical Journal. — 2013. — V. 4(68). — P. 79-82.

4. Syndrom emotsiynoho vyhorannya sered medychnykh pratsivnykiv psykhiatrychnoyi sfery [web] / I.P. Nazarenko // News of medicine and pharmacy. — 2011. — P. 383.

5. Psychological features of emotional burnout in ambulance doctors/ T.V. Pastryk // Psychological perspectives. — 2011. — V. 17. — P. 86-192.

6. Specificity of emotional burnout syndrome in oncologists / O.S. Sudakova // Medical Psychology. — 2012. — V. 4. — P. 92-96.

7. Burnout among psychosocial oncologists: an application and extension of the effort-reward imbalance model / V. Rasmussen, A. Turnell, P. Butow et al. // Psychooncology. — 2016. — V. 25(2). — P. 194-202.

8. Perceptions of Burnout, Its Prevention, and Its Effect on Patient Care as Described by Oncology Nurses in the Hospital Setting / K. Russell // Oncol Nurs Forum. — 2016. — V. 43(1). — P. 103-109.

9. Strategies to promote coping and resilience in oncology and palliative care nurses caring for adult patients with malignancy: a comprehensive systematic review / L. Gillman, J. Adams, R. Kovac et al. // JBI Database System Rev Implement Rep. — 2015. — V. 13(5). — P. 31-204.

10. Burnout and associated factors among members of the Society of Gynecologic Oncology / K.S. Rath, L.B. Huffman, G.S. Phillips et al. //American Journal of Obstetrics Gyne­colo-gy. — 2015. — V. 13(6). —P. 1001-1009.

11. The effectiveness of correction emotional burnout in oncologists as one of the indicators of quality of care for patients with cancer / G.Y. Vasilyeva //Medical perspectives. — 2010. — V. 15(1). —P. 81-83.

12. Psycho-Oncology / J.C. Holland, W.S. Breitbart, P.B. Jacobsen et al. — Oxford : Oxford University press, 2015.

13. Job Burnout / C. Maslach, W.B. Schaufeli, M.P. Leiter // Annual Review of Psychology. — 2001. — V. 52. — P. 397-422.

Оригінальний текст документа читайте на сайті https://uk.e-medjournal.com

Психосоматична медицина та загальна практика. — 2017. — Т. 2, № 1 : e020125