Розлади харчової поведінки: міфи та факти

 

 

 

Розлади харчової поведінки можуть бути реальною загрозою для життя людини. Однак при правильному і своєчасному лікуванні, а також за фахової підтримки можливе повне одужання таких пацієнтів. На жаль, через існуючі стереотипи та упередження щодо того, як виглядають люди з розладами харчування, багато хто з них вчасно не звертається за кваліфікованою допомогою, якої вони так гостро потребують. Починаючи з 2016 року, 2 червня відзначають Міжнародний день боротьби з розладами харчової поведінки. Цього дня організації та активісти світу об’єднуються задля того, щоб розвінчати існуючі міфи про розлади харчової поведінки, підвищити суспільну обізнаність стосовно згаданої проблеми та виступити на підтримку проведення відповідних реформ і налагодження допомоги особам, які потерпають від вказаного захворювання.

Розлади харчової поведінки (РХП), серед яких найпоширеніші — нервова анорексія, булімія та компульсивне переїдання, наразі є надзвичайно актуальною проблемою, оскільки вони асоційовані з вираженими негативними медико-соціальними наслідками та мають найвищий рівень смертності серед усіх психічних захворювань. Сьогодні кожні 62 хвилини принаймні одна особа вмирає від наслідків РХП (Eating Disorders Coalition, 2016).

Згідно з даними наукових літературних джерел, у світі щонайменше 30 млн осіб будь-якого віку та статі страждають на РХП (Hudson et al., 2007; Le Grange et al., 2012). Вказані розлади притаманні всім расовим та етнічним групам (Mar­ques et al., 2012). Генетична схильність, особистісні характеристики та середовищні чинники є одними з факторів ризику розвитку РХП (Culbert et al., 2015). В Україні, на жаль, бракує офіційних статистичних відомостей стосовно поширеності цих розладів та асоційованих із ними проб­лем. Так, в аналітико-статистичних довідниках інформація щодо зазначених розладів об’єднано в рубрику F 50–F 59 і не винесено до окремої групи. Сумарно поширеність розла­дів вказаних рубрик за 2016 рік становить близько 0,5 %, що може лише свідчити про низький рівень діагностики вказаних порушень, зокрема РХП. У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКБ-10), яка є офіційною клініко-­діаг­ностичною класифікацією, прийнятою в нашій країні, розлади харчової поведінки включено до розділу F 50–F 59 –Поведінкові синдроми, пов’язані з фізіологічними розладами та фізичними факторами, які містять:

F 50 — Розлади харчової поведінки

F 50.0 — Нервова анорексія

F 50.1 — Атипова нервова анорексія

F 50.2 — Нервова булімія

F 50.3 — Атипова нервова булімія

F 50.4 — Переїдання, пов’язане з іншими ­психогенними порушеннями

F 50.5 — Блювання, асоційоване з іншими ­психогенними розладами

F 50.8 — Інші розлади харчової поведінки

F 50.9 — Розлади харчової поведінки не уточнені

Скажімо, для нервової анорексії характерні такі прояви, як: 1) бажа­ння постійно знижувати вагу і відмова підтримувати її на рівні мінімальної норми для відповідної вікової категорії; 2) сильний страх щодо збільшення маси тіла або змоги погладшати, навіть якщо вона не досягає норми, і це відчуття не вщухає при постійному зниженні ваги, а лише поси­люється в міру подальшого схуднення; 3) порушення сприйняття власної ваги або форм тіла, надмірний їх вплив на самооцінку (дисморфоманія/дисморфофобія); 4) нервова анорексія, що почалася у перед­пубертатний період, може призвести до пізньої ­появи менструального цик­лу. Якщо хвороба виникає вже на стадії статевої зрілості, то в разі сильної раптової втрати ваги одним із її симптомів стає аменорея (відсутність місячних протягом декількох менструаль­них циклів).

Для булімії притаманні такі ознаки, як: 1) напади некерованого підвищеного апетиту, великого поглинання їжі, ­відчуття браку контролю над цим процесом (більш ніж двічі на тиждень за останні 3 місяці); 2) за нападоподібним переїданням слідом ідуть спроби позбутися зайвого, вдаючись до різних форм очисної поведінки (штучного спричинення блювання, надмірного використання проносних або сечогінних засобів), крім того, задля зниження ваги додаються ще суворі дієти з надмірним фізичним навантаженням; 3) напади переїдання супроводжуються гострим відчуттям прови­ни і сорому. Хоча вага при цьому може бути в межах норми чи навіть недостатньою. Симптоми дисморфофобії дуже схожі на анорексію. Підлітки вкрай бояться збільшення ваги, а тому відчайдушно намагаються схуднути, оскільки незадо­волені власним виглядом і формами. Через епізоди так званого очищення організму в них з’являються фізіо­логічні порушення (порушення балансу електролітів, за­хво­рювання шлунково-­кишкового тракту, стоматологічні пато­логії та ін.).

Проблема своєчасної діагностики та допомоги особам із РХП є комплексною, адже вона зумовлена цілою низкою чинників. Так, висока поширеність РХП і низький рівень їх ранньої діагностики багато в чому визначаються культуральними факторами. Батьки, викладачі та навіть лікарі нерідко ігнорують очевидні проблеми з вагою, які мають підлітки, не розглядаючи їх як ознаки хвороби. Доволі часто рідні пацієнтів вдаються до нетрадиційних методів лікування, не розуміючи, що ця патологія потребує саме кваліфіко­ваної допомоги. Як свідчить практика, до профільних фахів­ців особи з РХП на ранніх стадіях звертаються рідко. ­Хоча час при цих розладах діє не на їх користь, оскільки зміни в організмі можуть бути вже незворотними. Надзвичайно великий вплив чинять на «підтримку» формування розладів харчової поведінки соціальні мере­жі та засо­би масової інформації. Часто поняття «худий» ото­тож­нюють із «нормальним», тоді як «товстий» асоціюють із лінню, неорганізованістю та слабкістю. Фетфобія (нелюбов до огрядних людей) нині сягає абсурдних форм і рівнів поширеності.

Діагностика та лікування нервової анорексії та булімії — це непросте завдання. Крім вищезазначених причин, проб­ле­ма фахової діагностики пов’язана з високим рівнем коморбідності РХП з іншими психічними та поведінковими розладами. Зазначені розлади рідко зустрічаються без симптомів депресії, тривоги чи розладів залежності. У двох ­третин осіб з анорексією виявляють ознаки тривожного розладу ще за декілька років до виникнення порушень харчу­вання. Так, у 94 % випадків спостерігають супутні розлади настрою (пере­важно депресію), у 56 % — діагностують тривожні розлади, у 36,8 % — селфхарм поведінку (само­ушкодження), у 20 % — обсесивно-­компульсивні розлади, у 22 % — посттравматичний стресовий розлад, у 22 % — розлади, пов’язані з уживанням психо­активних речовин (ПАР). ­Щоправда, більшість лікарів недостатньо ознайомлена з особ­ливостями роботи з пацієнтами, які мають РХП. Такі пацієнти є однією з найскладніших категорій, адже досягти комплаєнсу з ними вкрай складно. Через хибне сприйняття дійсності, ­зумовлене неправильним, викривленим відоб­раженням, вони намагаються ввести лікаря в оману. Хворі на булімію через специфічні узагальнені переживання мають гіпертрофоване почуття сорому і не хочуть зізнаватися в наявності в них симптомів розладу; а хворі на анорексію не прагнуть отримувати належного лікування, оскільки їм подобається бути «граціозними» і «мініатюрними». Аноректичність стає невід’ємною частиною їхньої особистості, адже вони не вбачають проблеми у власному ­стані або потреби в адекватному лікуванні. Нерідко минають роки, доки рідні та близькі помічають ознаки РХП. За даними A. E. Kazdin, від ­моменту виникнення захворювання до звернення за допомогою минає в середньому 8 років. Причому 80 % пацієнтів (навіть після звернення) не отримують необхідного лікування, а навпаки, досить велика частка осіб із РХП має неадекватну ­допомогу. Серед фахівців й досі точаться дискусії щодо критеріїв повного (full recovery) або часткового (partial recovery) ­відновлення при РХП. І чи можливо воно взагалі. ­Особливо актуальне це питання в разі нервової анорексії, адже стає очевидним, що орієнтація лише на індекс маси тіла (ІМТ) — недоцільна.

Фізичне одужання передбачає нормалізацію фізіологічних наслідків РХП, зокрема відновлення ваги до належного для індивіда рівня, нормалізацію рівнів електролітів і гормонів, поновлення менструального циклу та інших проблем зі здоров’ям, спричинених порушенням харчування. Тоді як поведінкове відновлення означає припинення або різке скорочення обмежень у харчуванні, надмірного вживання їжі та/або припинення. Саме психологічне одужання зазвичай виявляється найскладнішим етапом. Психологічне відновлення потребує вирішення когнітивних та емоційних аспектів харчового розладу, таких як диспропорція зображення тіла, перфекціонізм, правила стосовно їжі та ваги. Низька інформованість населення та фахівців, своєю чергою, сприяють виникненню міфів щодо пацієнтів із РХП. Міф про те, що можна визначити «жертв» подібних захворювань за їхнім зов­нішнім виглядом, насправді обмежує кількість реальних осіб, які потребують нагальної допомоги в боротьбі з розладами харчової поведінки. Адже вони навіть можуть відмовитися звертатися за професійним лікуванням або підтримкою. Ба більше, взагалі ігнорувати сам факт наявності в них патології, вважаючи, що їхні фізичні характеристики просто не підпадають під загальноприйняті стандарти.

Інший поширений міф — особи з РХП просто ­«схиб­ле­ні» на власній фігурі та прагнуть схуднути у будь-який спосіб, щоб стати схожими на відомих моделей. Така помилка не має нічого спільного зі справжніми причинами вказаної нозології, оскільки це складне психічне захворювання зумовлене поєднанням різних генетичних і середовищних чинників. Академія розладів харчової поведінки (АЕD) США за спів­праці з доктором C. Bulik, яка дослід­жує розлади харчової поведінки з 1982 року, сформульовала дев’ять правдивих фактів щодо зазначених розладів.

Факт 1-й: Багато людей, які страждають на РХП, виглядають здоровими, а насправді можуть бути дуже хворими.

Факт 2-й: Сім’я не є причиною виникнення хвороби, але родичі можуть стати кращими помічниками пацієнтів і лікарів у процесі лікування та одужання.

Факт 3-й: Діагноз РХП — серйозна проблема, що порушує як приватне, так і соціальне функціонування індивідуума.

Факт 4-й: Розлад харчової поведінки — не особистий вибір людини, а серйозне біологічно зумовлене захворювання.

Факт 5-й: До РХП схильні особи будь-якої статі, віку, раси, національності, ваги, сексуальної орієнтації та соціально-­економічного статусу.

Факт 6-й: РХП поєднують у собі ризики виникнення суїцидальної поведінки та медичних ускладнень для здоров’я.

Факт 7-й: У розвитку розладів харчової поведінки важливу роль відіграють не лише гени, а й оточення.

Факт 8-й: Гени не визначають наявність захворювання.

Факт 9-й: Повне одужання при РХП можливе, причому ра­ння діаг­ностика і належне лікування мають вагоме значення на цьому шляху.

Підготувала Тетяна Ільницька