Система медико-психологічної підтримки лікаря у період адаптації до професійної діяльності
сторінки: 52-54
Надання якісної медичної допомоги населенню, серед іншого, передбачає наявність достатньої кількості висококваліфікованих кадрів. Існує широкий спектр тверджень щодо взаємозв’язку професійного рівня медичного персоналу, його освіченості, виявлення мотиваційної ролі навчальних процесів як регулятора підвищення якості медичної допомоги [3, 6, 7].
Зміни у вищій медичній освіті, інтеграція її в європейський освітній простір вимагають нових підходів до післядипломної підготовки лікаря. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною радою України 1 липня 2014 року, надав імпульс розвитку медичної освіти. Створено умови для модернізації післядипломної медичної освіти. Основними завданнями післядипломної освіти лікарів, особливо в період реформування, є покращення фахової підготовки лікарів-інтернів та забезпечення їх медико-психологічної підтримки у період адаптації до професійної діяльності [4, 7] .
Так, проблема професійної адаптації належить до невичерпних питань психологічної науки. Це складна і досить широка тема, оскільки різні погляди на вказаний процес взаємодоповнюють і значно поглиблюють наукові уявлення про психологічну сутність не лише професійного становлення, а й особистісного розвитку фахівця [1, 5, 8].
Професійна діяльність лікаря характеризується підвищеною стресогенністю, адже він змушений працювати за умов підвищеної інтелектуальної та психоемоційної напруги, дефіциту часу та інформації, надзвичайного рівня відповідальності. Необхідність дослідження професіонального розвитку медичних працівників випливає не лише з потреби теоретичного вивчення цього процесу, а й із нагальної неминучості розв’язання прикладних питань, актуальних для забезпечення періоду становлення суб’єкта професійного розвитку.
Можливість їх вирішення ми бачимо лише на підставі цілісного комплексного аналізу особливостей професійного розвитку лікаря та формування його психологічної адаптації до практичної діяльності [1, 2, 5].
Адаптація як багаторівневий динамічний процес пов’язана зі змінами діяльності різних органів і систем організму та визначає рівень психофізіологічного і психічного здоров’я людини, ступінь загальної ефективності її діяльності на біологічному, психічному і соціально-психологічному рівнях. У виникненні та закріпленні дезадаптивних реакцій у лікарів особливу роль відіграють індивідуально-психологічні патерни реакцій, особистісні особливості, а також ті способи поведінки, які лікар реалізує у професійній діяльності [1, 2, 6].
Незважаючи на досить велику кількість досліджень професійної та соціальної дезадаптації, досі немає єдності щодо розуміння психологічного сенсу цих явищ, а також їх співвідношення і шляхів розвитку, зокрема стосовно конкретної соціально-професійної групи медичних працівників. Крім того, на особливу увагу заслуговує той факт, що при подібному впливі професійної діяльності на медичних працівників ступінь їхньої професійної дезадаптації значно вирізняється, а більш ніж у третини така дезадаптація взагалі відсутня [2, 6, 8].
Вищевикладане обумовлює актуальність зазначеного дослідження, мета якого — на основі системного підходу до вивчення механізмів формування психологічної адаптації лікарів-інтернів до професійної діяльності розробити систему їх медико-психологічної підтримки в період фахової підготовки.
Матеріали та методи дослідження
вгоруУ процесі роботи над вирішенням поставленої мети було проведено комплексне психодіагностичне обстеження 256 лікарів-інтернів Харківського національного медичного університету обох статей віком 23-30 років.
Результати дослідження
вгоруЯк засвідчили отримані в результаті дослідження дані, адаптація лікарів-інтернів до професійної діяльності має три основні рівні:
- Високий — притаманний високий ступінь працездатності, психологічного комфорту, наявність резервів для подолання критичних ситуацій.
- Середній — зниження рівня функціональних можливостей організму та психологічного комфорту в кризових ситуаціях зі швидким відновленням при їх розв’язанні та збереження психологічного комфорту поза робочим процесом.
- Низький — розвиток станів дезадаптації, прояв психологічного дискомфорту в повсякденному житті. Постійне відчуття незадоволеності собою і своєю професійною діяльністю.
Комплексний аналіз феномена розладів адаптації лікарів-інтернів до професійної діяльності допоміг нам виділити основні типи дезадаптивних реакцій: астенічний, дисфоричний, астено-апатичний, тривожно-депресивний, адиктивний та психосоматичний.
З метою профілактики та корекції розладів адаптації до професійної діяльності лікарів-інтернів ми розробили систему їхньої медико-психологічної підтримки в період професійної підготовки, що передбачає застосування комплексного психокорекційного та психотерапевтичних впливів; установлення мети психотерапії як засобу впливу на патогенетично значущі біопсихосоціальні чинники розвитку станів дезадаптації; диференціацію завдань та обсягу психотерапії й психокорекції відповідно до типу дезадаптивного стану.
Відповідно до вищевказаних засад ми обґрунтували принципи побудови комплексної системи медико-психологічної підтримки в період професійної підготовки фахівця:
- створення організаційної основи для продовження психологічних і профілактичних заходів;
- вплив на різні ланки етіопатогенезу розладів адаптації;
- проведення комплексних діагностичних, психокорекційних, психотерапевтичних і профілактичних заходів з оцінюванням типологічної структури особистості й емоційних порушень, пом’якшення або усунення предиспонуючих і пускових мікросоціальних факторів, які призводять до зриву адаптації;
- розроблення індивідуальної психотерапевтичної програми, зважаючи на особливості особистості, тип дезадаптивного реагування.
Результати проведеного дослідження підтверджують, що для корекції розладів адаптації в лікарів-інтернів доцільно застосовувати комплексні психокорекційні програми, які передбачають поетапне введення психотерапевтичних методик залежно від індивідуальних особливостей інтернів і змістовної частини психотерапії.
Причому завдання змістовної частини має включати принцип взаємного потенціювання, незалежно від застосування та впровадження методів психотерапії. Змістовна частина психотерапевтичного процесу мусить бути строго аргументована об’єктивними фактами, відповідати реальному поетапному втіленню в життя, виключати аморфні та ілюзорні трактування, орієнтована на позитивний ефект за умови активної роботи інтерна.
До вищевказаних програм входять такі психотерапевтичні методики, як раціональна психотерапія (класичний варіант Дюбуа), спрямована на мобілізацію захисних сил особистості, розкриття патогенетичної суті конфлікту, що визначає запуск реакції дезадаптації, робота з ресурсами для підвищення рівня адаптації, регенерації особистісної активності, нормалізації системи емоційно-вольового реагування, зміни системи взаємин, аналіз і корекція застосовуваних копінг-стратегій.
За нашими даними, під час роботи з лікарями-інтернами доцільною є така етапність проведення раціональної психотерапії:
- пояснення і роз’яснення, що включає тлумачення суті конфлікту, причин його виникнення;
- переконання — корекція не лише когнітивного, а й емоційного компонента ставлення до стресу, що сприяє переходу до модифікації особистісних засад;
- переорієнтація — досягнення більш стабільних змін в установках інтерна, насамперед у його ставленні до стресу, пов’язане зі змінами в системі його ціннісних орієнтирів;
- психогогіка — переорієнтація ширшого плану дій, що створює позитивні перспективи.
Обговорення
вгоруЗ’ясування інтерном психологічних механізмів дезадаптації не є суто раціональним, пізнавальним процесом. До нього обов’язково мають бути включені емоційно значущі переживання, які уможливлюють необхідну перебудову особистості завдяки позитивним внутрішнім ресурсам. Раціональне, інтелектуальне розуміння своїх невротичних проблем і причин їхнього виникнення обов’язково має бути закріплене процесом емоційно насиченого їх усвідомлення.
Особистісно-орієнтована психотерапія (за Б. Д. Карвасарським, Г. Л. Інсуріною і В. А. Тишлаковим, 1994) спрямована на розкриття, перебудову внутрішнього психологічного конфлікту і корекцію неадекватних особистісних стосунків. Механізми лікувальної дії цього методу лежать у трьох основних плошинах — когнітивній, емоційній та поведінковій.
Пізнавальна сфера (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення). Такий процес психотерапії націлений допомогти лікарю-інтернові усвідомити зв’язок між психогенними факторами та виникненням, розвитком і збереженням розладів адаптації; між негативними емоціями і появою, фіксацією та посиленням симптоматики; між особливостями своєї поведінки та емоційним реагуванням за різних ситуацій, ступінь їх адекватності та конструктивності; між адекватністю і реалістичністю власних потреб, прагнень, мотивів, особистісних установок; між внутрішніми психологічними проблемами і конфліктами, умовами та специфіками формування власної системи відносин.
Емоційна сфера — лікар-інтерн має отримати емоційну допомогу з боку психотерапевта, щоб пережити позитивні емоції, пов’язані з прийняттям рішень і підтримкою; пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій; навчитися точніше розуміти, приймати і вербалізувати свої почуття; модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття самого себе і стосунків з іншими; здійснити емоційну корекцію своїх взаємин.
Поведінкова сфера — процес психотерапії, який має допомогти інтерну усвідомити власні неадекватні поведінкові стереотипи; подолати невідповідні форми функціонування; закріпити нові форми поводження і реагування, що сприятимуть адекватній адаптації та якісній діяльності.
Когнітивно-біхевіоральна психотерапія (модифікація Бека-Еліса) спрямована на формування адекватної самосвідомості, навчання аналізу виникнення типових стресових ситуацій, вироблення планів діяльності з використанням правил складання афірмацій і напрацювання навичок поведінки в них.
Психоосвітні тренінги (Н. О. Марута, Г. М. Кожина, В. І. Коростій), які включали використання інформаційних модулів, тренінгів позитивного самосприйняття, формування комунікативних умінь і навичок, розв’язання проблем міжособистісної взаємодії та проблемно-орієнтованих дискусій.
На наш погляд, психотерапевтичну роботу слід проводити в ланках групової психотерапії, оскільки під час гуртової діяльності можливо реалізувати такі чинники, як колективна згуртованість і підтримка, отримання інформації, міжособистісне навчання, задоволення альтруїстичної потреби, імітація поведінки, розвиток соціальних навичок та інше. Групова терапія спрямована на підвищення здатності інтернів адекватно реагувати на проблемні ситуації і, найголовніше, приймати конструктивні рішення. Завдання групової психотерапії полягають у корекції поведінкових реакцій, регенерації особистісної активності, еквівалентному моделюванні психосоціальної діяльності.
Під час проведення групової психотерапії відбувається не лише розкриття й усвідомлення конфліктних позицій лікарів-інтернів, а й їх вирішення (перебудова) за допомогою колективно-орієнтованих гуртових норм і загальної терапевтичної спрямованості групи. Власне, терапевтичний аспект групової психотерапії полягає в програванні символічних і реальних стресових ситуацій, що сприяють психічній десенсибілізації.
Для активації психотерапевтичного процесу, тобто активної участі лікарів-інтернів у реалізації психотерапевтичної програми, доцільно запроваджувати методи психічної саморегуляції.
У процесі роботи було використано аутогенний тренінг, який націлений на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулювальних механізмів організму людини, порушеної в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м’язової релаксації, самонавіювання і самовиховання (аутодидактика). Аутогенне тренування має бути спрямоване на розвиток і посилення процесів саморегуляції, самоконтролю і самовладання, регуляцію порушень вегетативної нервової системи, формування компенсаторних механізмів, а також на різні прийоми релаксації.
Ми застосовували аутогенне тренування в різних модифікаціях, залежно від специфіки особистісного реагування лікаря-інтерна. Так, при домінуванні тривожних радикалів використовували модифікацію N. Kleinsorge і G. Klumbies, націлену на непоширення тривожної симптоматики, активацію захисних психологічних механізмів; при яскраво вираженій астенізації — психотонічний варіант Шогама–Мировського, який покликаний підвищити самооцінку й адекватне сприйняття оточення, купірування астенічної симптоматики.
Слід зазначити, що ефективність психотерапевтичного впливу можлива лише в поєднанні із заходами організаційного та педагогічного плану.
Висновки
вгоруРезультати 3-річного катамнестичного спостереження свідчать про високу ефективність запропонованої системи медико-психологічної підтримки. При її проведенні реакції дезадаптації в лікарів-інтернів у період їх адаптації до професійної діяльності спостерігалися вірогідно рідше.
Література
1. Вітенко І. С. Психологічна адаптація сімейного лікаря до професійної діяльності : монографія / І. С. Вітенко. — Вінниця : Нова книга, 2013. 132 с.
2. Витенко И. С., Вьюн В. Профилактика и коррекция расстройств адаптации врачей в условиях работы по принципам семейной медицины. Український вісник психоневрології. 2012. Т. 20. Вип. 3 (72). С. 169-170.
3. Соціально-стресові розлади (клініка, діагностика, профілактика): монографія; за ред. П. В. Волошин, Н. О. Марута. Харків: Видавець Строков Д. В., 2016. 335 с.
4. Кожина Г. М., Гайчук Л. М., Шикова В. В. Ефективність психоосвітніх програм в наданні допомоги особам, що перенесли екстремальні події. Український вісник психоневрології. 2015. Т. 23. Вип. 2 (83). С. 109.
5. Кожина Г. М., Коростій В. І., В’юн В.В., Вітенко І. С. Механізми формування і психотерапевтична корекція розладів адаптації лікарів у процесі їхньої професійної діяльності. Медична психологія. 2014. Т. 9. № 2 (34). С. 82-87.
6. Пшук Н. Г., Камінська А. О. Проблема професійної дезадаптації лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Архів психіатрії. 2013. Т. 19. № 2 (73). С. 151-155.
7. Пшук Н. Г., Камінська А. О. Деякі індивідуально-психологічні предиктори формування професійної дезадаптації лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Український вісник психоневрології. 2014. Т. 22. Вип. 1 (78). С. 84-87.
8. Психічне здоров’я як передумова здоров’я нації / М. І. Дубина, С. І. Табачніков, П. В. Волошин [та ін.]. Міжнародний психіатричний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. 2014. Т. 7. № 4 (26). С. 6-11.
Архів психіатрії. 2016. Т. 22. № 4 (87).