сховати меню

Медико-психологічна допомога в онкологічній практиці


сторінки: 47-50

І.Р. Мухаровська, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київський міський клінічний онкологічний центр


Онкологічні захворювання являють собою складну медичну, психологічну та психосоціальну проб­ле­му. Порівняно зі світовими стандартами нині в Україні ре­єструють вищий рівень захворюваності на онко­логію — 384,9 проти 229,3 на 100 тис. населення [1]. Лікування онкопатології вимагає високої кваліфікації медичного персоналу, наявності дороговартісного сучасного обладнання та протипухлинних лікарських засобів. Така патологія часто призводить до втрати працездатності ­через хроніч­ний прогредієнтний перебіг у кожного шостого пацієн­та (79 на 100 тис. осіб). За статистичними даними, ­летальність в онкології становить 51,30 %; не проживає року після встановлення діаг­­нозу — 31,40 %; смертність досягає 188,40 на 100 тис. населення. Як правило, це ­особи праце­здатного віку (40,00 % чоловіків і 26,60 % жінок), які, своєю чергою, формують вагомий проша­рок ­населення, що випадає з активного соціального життя [1].

Наразі однією з найтяжчих галузей соматичної медицини є саме онкологічні захворювання. Оскільки загроза життю, побічні ефекти протипухлинної терапії, постійна настороже­ність щодо повернення патології нерідко зумовлюють розвиток широкого спектра психо­дезадаптивних станів і клінічно ­окреслених психічних розладів [2, 3, 4, 5]. Згаданий діагноз суттєво позначається і на життєвих цілях пацієнтів, адже лікування та боротьба з хворобою стають основними та вкрай нагальними категоріями [7]. Внаслідок онкопатології психо­логічно також ­травмуються і рідні хворого [7, 8]. Кожного онкохворого оточує приблизно сім членів родини, які долучаються до надання ­допомоги. Через їх догляд хронічна хвороба виключає близьких пацієнта теж із соціаль­ного життя, а також знижує ­рівень їхнього фізичного та психічного ­благополуччя. Встановлення згаданого діаг­­нозу здебільшого спричинює «коливальний ефект» у родині, що призводить до виникнення страхів, невизначеності, порушення планів, зміни звичного способу життя, погіршення між­особистісної кому­нікації, загострення екзистенційної тривоги та посилення сімейної напруги [10, 11].

Професійна діяльність лікарів-онкологів теж пов’язана з високим рівнем стресу, зумовленим тісною взаємодією з хворими, які переживають фізичні та психологічні страждання. Синдром емоційного вигорання є одним із найпоширеніших його складових. Зокрема, серед ­лікарів онкологічного профілю ­високий рівень емоційного висна­ження визначають у 15-25 %, деперсоналізація становить 4-15 %, самооцінка особистісних досягнень сягає 30-65 % [12, 13]. На підставі даних вивчення особ­ливостей психологічного стану пацієнтів з онкопатологією і членів їхніх сімей, а також специфіки професійної діяльності медичних працівників, постає нагальна потреба у вироб­ленні конкретних заходів і відповідних завдань медико-психологічної допомоги у сфері онкології.

Матеріали та методи дослідження

вгору

Протягом 2014-2016 рр. на базі Київського міського клінічного онкологічного центру проводили ­дослідження, у якому взяли участь:

  • 422 пацієнти з онкопатологією, з них 80 — перебували на етапі діагностики та вибору методів проти­пухлинного лікування (Г1), 187 — проходили первинну (Г2) і 155 — повторну терапію через прогресу­вання захворювання (Г3);
  • 218 членів родин осіб з онкопатологією, серед яких 79 — перебували на етапі первинного лікування ­їхнього родича Г(п), 68 — повторного Г(в) та 71 — паліа­тивної допомоги Г(пал);
  • 50 лікарів-онкологів.

Щоб оцінити психоемоційний стан опитуваних застосовували Госпітальну шкалу тривоги та депресії (HADS), особис­тісних та поведінкових патернів — мето­дику діаг­ностики особистісних факторів темпераменту та харак­теру (5PFQ) та опитувальник подолання складних життєвих ситуацій В. Янке, Г. Ердман (SVF120); взаємо­­дію в лікувальному процесі та типи реагування на захворювання — опитувальники типу реагування на захворю­вання (ТОБОЛ) та структуроване клініко-­психологічне інтерв’ю; психосоціальне функціонування — методику оцінювання якості життя Мезіч.

Для оцінювання синдрому емоційного вигорання ­використовували опитувальник MBI-HSS К. Маслач і С. Джексон і спе­ціально розроблену анкету, а для виявлення достовірності різниці отриманих даних — t-критерій Стьюдента. Статистичну обробку результатів здійс­нювали за допомогою MS Ехсеl v.8.0.3.

Результати дослідження

вгору

Серед особливостей психоемоційного стану хворих на онкологію над депресивним станом превалював три­вожний, проте структура симптоматики в пацієнтів з онкопатоло­гією протя­гом різних стадій лікування була схожою (таб­­л. 1). Інтенсивна тривога, внутрішня ­напруга та неспокійні думки — основні ознаки тривожного симптомокомплексу.

nn18-7_4750_t1-300x109.jpg

 

У депресивних проявах провідну роль відігравали анге­донія, песимістичне сприйняття майбутнього та зни­ження життєвого тонусу. Діагностичний етап від стадії первинної терапії вирізнявся високим рівнем як ­тривоги, так і депресії.

Так, пацієнти, які вперше отримували протипухлинне ­лі­кування, зазнавали яскраво вираженого психічного ­стресу через застосовувані інтервенції. Вони не мали належної інфор­мації щодо свого онкологічного захворювання, не орієнтувалися в методах його лікування, їм бракувало досвіду протидії онкологічному соматичному та психічному стресу. Значною мірою у такому реагуванні ці пацієнти орієнтувалися на соціальні міфи стосовно встановленого діагнозу. ­Проте переживання осіб, які очікували на хірургічне лікування, були більш прив’язані до запланованого оператив­ного втручання, післяопераційного самопочуття та його результатів. До того ж пацієнтів, які мали отримати комбіновану чи комплексну протипухлинну терапію, турбу­вало розширення лікувальних заходів вна­слідок хіміо- та променевої терапії, що асоціювалося з гіршим прог­нозом і більшими психічними, фізичними та матеріальними витратами. Хворі, яким було призна­чено хіміо- чи променеву терапію, почували себе пригніченими через неможливість ­позбутися пухлини яко­­мога швидше, або радикально її видалити. Нега­тивний вплив на таких пацієнтів чинила інформація щодо побічних ефектів застосовуваних інтервенцій, потреба в тривалому терміні проходження певних процедур чи ­лікуванні в стаціонарі, у такий спосіб наражаючись на атмосферу, що провокує інтенсивні негативні переживання.

Натомість пацієнти, які були госпіталізовані вдруге через прогресування чи рецидив онкологічного захворювання, ­отримували повторну психологічну травму. В цій групі онко­хворих спостерігалося наростання фізичного нездоров’я та зниження працездатності. Однак позитивним чинником було те, що вони були більш обізнані щодо свого діаг­нозу та відповідних методів лікування, мали досвід психо­логічної протидії хворобі, формували практично-­орієнтовані індивідуалізовані рішення проблем, які виникали при ­цьому.

Дезадаптивний особистісний профіль діагностували у 12,7 % онкохворих. Копінг із низькою опірністю ­стресу реєстрували у 24,6 % опитуваних. Так, у 62,8 % — виявлено дезадаптивні типи реагування на патологію, 16,6 % — мали поєднані форми, що включали ­особистісну та між­осо­бистісну дезадаптацію, порушення інтрапсихічної адаптації превалювало над інтер­психічною. Серед онкологічних пацієнтів найчастіше спостерігали такі типи, як: анозогнозичний (13,0 ± 3,4 %), тривожно-­сензитивний (11,4 ± 3,2 %), ергопатично-­тривожний (10,4 ±3,1 %), сензи­тивний (7,8 ± 2,7 %), тривожний (7,6 ± 2,6 %) та іпохонд­ричний (6,4 ± 2,4 %).

Онкопатологія суттєво знижує якість життя хворих, позначається на їхньому психоемоційному та фізичному стані, а також на міжособистісних стосунках. На кожному з етапів протипухлинного лікування виявлено погіршення параметрів якості життя, а зі збільшенням три­валості хвороби їхній негативний вплив прогресивно ­зростає (табл. 2). Зокрема, основні психосоціальні проб­леми онкологічних пацієнтів включали зниження соціальної активності, зростання міжперсонального напруження у взаємодії з родиною, зменшення інтенсивності та змінення якості соціальної взаємодії, труднощі комунікації з приводу онкологічного діагнозу, стигматизацію та само­стигматизацію хворих.

nn18-7_4750_t2.jpg

 

До того ж онкологічне захворювання чинило вплив на психо­емоційний статус рідних пацієнта. Вираженість зрушень у психічному стані, що сягала високого рівня прояву, відмічалась серед 92,4 ± 2,6 % родичів у Г(п), 86,8 ± 3,4 % у Г(в) та 91,5 ±2,8 % у Г(пал), помірна лише 7,6± 2,6 %, 13,2 ± 3,4 % та 8,5 ± 2,8 % осіб. Виявлено суттєві зміни в сімейному функціонуванні, на які вказували 88,6 ± 3,2 % у Г(п), 85,3 ± 3,5 % — у Г(в) та 93,0 ± 2,6 % у Г(пал), помірний вплив визначали в 11,4 ± 3,2 %, 14,7 ± 3,5 % та 7,0 ± 2,6 % обстежених. Разом із бажанням допомогти члени родини відчували збентеженість, розгуб­леність, їх турбувало, як спілкуватися з пацієнтом, що говорити, як його ­підтримати. Про незначні труднощі у взаємодії з хворим зазначали 8,8 ± 2,8 % родичів при повторному вияві онкологічної ­хвороби, помірні проб­­леми реєстрували в 11,4 ± 3,2 % у Г(п), 14,7 ± 3,5 % у Г(в) та 7,0 ± 2,6 % у Г(пал), ­виражені — 88,6 ± 3,2 %, 85,3 ± 3,5 % та 93,0 ±2,6 % осіб.

Під час перебігу онкологічного захворювання у членів родини формувався певний поведінковий стиль, що реалізовувався через модель поводження та рівень залу­ченості до лікувальних інтервенцій. Модель гіперопіки ­реєстрували серед 58,3 ± 4,9 % у Г(п), 47,0 ± 5,0 % у Г(в) та 54,9 ± 5,0 у Г(пал), дистанціювання — 13,9 ± 3,5 %, 11,8 ± 3,2 % та 16,9 ± 3,7 %, та збалансованого контакту — 27,8 ± 4,5 %, 41,2 ± 4,9 % та 28,2 ± 4,5 % опитуваних. ­Низьку активність при лікуванні хворого проявляли 11,4 ± 3,2 % рідних у Г(п), 10,2 ± 3,0 % у Г(в) та 0 % у Г(пал), помірну — 58,2 ± 4,9 %, 70,6 ± 4,6 % та 64,8 ± 4,8 %, високу — 30,4 ± 4,6 %, 19,2 ± 3,9 % та 35,2 ± 4,8 %.

Опитування лікарів виявило високу затребуваність інформації з питань психоонкології (84 %) і практичних нави­чок (88 %). Найцікавішими для лікарів, незалежно від спеці­алізації, були відомості щодо психологічних аспектів діяль­ності медичних працівників (42 %), поширеності та особ­ливостей психічних розладів в онкологічних ­пацієн­тів (38 %), комунікації та взає­модії з хворими і їх сім’єю (36 %), корекції психічного стану та психічних розладів у пацієнтів (30 %), базових знань щодо психології хворого з онко­патологією (30 %), повідомлення «несприятливих новин» (30 %). А най­затребуванішими ­психологічними навичками в професійній діяльності лікарів-онкологів стала практика проти­­­дії стресу (54 %), взаємодії та поведінки в конфлікт­них ситуаціях (54 %), професійної комунікації (48 %), асертивності (48 %), саморегуляції психічного стану (44 %).

Серед лікарів-онкологів рівень емоційного ­виснаження становив 16,1 ± 9,1 балів, деперсоналізації — 6,0 ± 4,5 балів, самооцінки професійних досягнень — 35,4 ± 7,5 балів, що свідчило про середній рівень вираженості вигорання за кожною складовою. У 50 % лікарів емоційне виснаження та 58 % деперсоналізація мали низьку вираженість, ­середній рівень реєстрували відповідно в 36 та 34 %, а високий рівень — у 14 та 8 % опитуваних. Щодо оцінювання професійних досягнень, то було виявлено приблизно ­однакові частки їх вираженості: низький — 32 %, середній — 30 % і високий — 38 %.

Натомість у 34 % лікарів-онкологів спостерігали від 1 до 3 складових емоційного вигорання з високими показ­никами. Так, у 20 % осіб зареєстровано один компонент, у 8 % — два компоненти і 6 % — три компоненти. Отже, в кожного третього лікаря були ознаки дезадаптивного впливу професійного стресу, а кожен сьомий — ­переживав інтенсивний робочий стрес із негативними ­наслідками для виконуваної діяльності та власного здоров’я.

Обговорення

вгору

За отриманими даними, розроблено клініко-­психологічні протоколи для пацієнтів, враховуючи первинність і повторюваність звернень за допомогою, стадію захворювання та етап лікування. Для первинних онкохворих завданнями медико-психологічної допомоги є: послаблення ­психічного дистресу, навчання способів зниження психо­емоційної ­напруги, формування реалістичних уявлень щодо онкологічного захворювання та адаптивного стилю ­поведінки під час інтервенцій. Проте для пацієнтів, які госпіталізувалися повторно, акцент медико-психологічної ­допомоги був зміщений на трансформацію психотравматичних пере­живань щодо захворювання, психокорекцію неадаптивних форм психічного реагування та поведінки під час лікування, ­інтервенції спрямовували на психо­соціальну реадапта­цію та дестигматизацію. Тоді як для пацієнтів, які ­перебували на діагностичному етапі, провідним завданням медико-­психологічної допомоги було встановлення та підтримання контакту з хворим, надання супровідної психологічної підтримки. Відповідно до етапу лікування, різнилися потреби онко­логічних хворих, що позначалося на пріоритетності вибору форм, умов, тривалості та інтенсивності медико-­психологічних заходів. Психоосвіта була найзатребуванішою для осіб, які вперше стикалися з онкопато­логією, а надалі зростала значущість психокорекції та тренінгу. Медико-психологічні заходи інтенсифікувалися в кризові періоди рецидиву, прогресування ­захворювання, переходу до паліативної допомоги, появи хронічного больового синдрому. Тривалість психологічних інтервенцій враховувала фізичний стан онкологічних пацієнтів, що позначалося на модифікації класичних правил сетингу.

Медико-психологічними аспектами, пов’язаними з оперативним лікуванням, були питання психологічної підготовки до втручання, феномени перед- та післяопераційної тривожності, «операційні» страхи, пристосування до наслідків післяопераційного статусу. Психологічна ­допомога при хіміотерапії та променевій терапії включала психо­логічну підготовку до процедур, підвищення мотивації до інтервенцій, зниження психоемоційного та психофізіо­логічного стресу під час терапевтичних заходів, корекцію хибних уявлень щодо протипухлинної терапії, побудову моделей поведінки, скерованих на подолання негативних наслідків певного виду лікування. У психологічній роботі з онкологічними хворими застосовували когнітивно-поведінкові, гештальт, арт-терапевтичні техніки, психологічні інтервенції на основі підходу, центрованого на особистість.

Важливим практичним завданням стало формування позитивного ставлення, створення сприятливого іміджу та привабливості психологічної допомоги, які б мотивували пацієнтів до участі в медико-психологічних ­заходах. Так, серед значущих чинників треба виокремити доступність психо­логічної допомоги: поінформованість па­ці­єнтів про наявність спеціаліста з психічного здоров’я, графік проведення психологічних занять, наявність психо­освітних матеріалів у відділеннях стаціонару. Створення ефективної системи медико-психологічної допомоги включало роботу не лише з пацієнтами, але і їхнім оточенням (близькими та медичними працівниками).

На етапі первинного лікування для родичів онкохворих вкрай важливим була нормалізація психоемоційного ­стану, зменшення тривоги, корекція ірраціональних уявлень про онкопатологію, створення довірливих підтримуючих стосунків із пацієнтом і формування адаптивної моделі поведінки та адекватне реагування на онкологічний діагноз близької людини. Хоча при повторному виявленні ­хвороби для членів родини актуальнішими ставали питання досягнення балансу між допомогою хворому та підтриманням його активності й відповідальності за ситуацію, формулювання сімейної стратегії подолання наслідків патології (пере­розподіл обов’язків, бюджету), визначення форм ­участі та рівня залученості до лікувальних інтервенцій, налагод­ження взаємодії з медичним персоналом. Натомість на паліативному етапі зростала значущість переживань екзистенцій­­ного характеру, наявності почуття провини, гіпер­відповідальності за ситуацію, гіпер­опіки, виникнення суттєвих труднощів у спілкуванні з хворим через приховування частини негативної інформації щодо його діагнозу.

Для лікарів, у яких рівні вираженості компонентів емоційного вигорання зафіксовані низькими чи середніми, медико-психологічні заходи скеровували на: ­психоосвіту з психо­онкології; психологічний тренінг, орієнтований на підвищення навичок професійної взаємодії; консультативну психологічну допомогу (за потреби); поточний моніторинг психологічного стану та психопрофілактику. Відмінним у підході до лікарів із середніми про­явами складо­вих вигорання стали більший акцент на на­вички проти­дії професійному стресу та його подолання, ­по­силення комунікативної компетентності, підвищений конт­роль за динамікою ознак професійної дезадаптації.

Серед мішень медико-психологічного впливу в лікарів, які надають онкологічну допомогу, були: налагодження та підтримання контакту з онкологічним пацієнтом, достатнього для реалізації основних лікувальних завдань; повідомлення несприятливих новин; ведення «переговорів щодо протипухлинної терапії» — вміння в доступній формі ­надати пацієнтові важливу інформацію щодо ліку­вання хвороби, мотивувати до протипухлинної терапії, обґрунтовувати ­зміни лікувальної тактики відповідно до змін клінічних ­завдань; рівень поінформованості з питань психоонкології; ­діагностування порушень психічної діяльності на рівні ­норма/розлад, а також орієнтування щодо необхідності залучення спеціаліста з психічного здоров’я та застосування психофармакотерапії; структурування та організація робочого часу; протидія професійному стресу (безпечні для здоров’я методи зняття психічної напруги, адаптивний профіль копінгу). Зокрема, комплексність заходів, їх послідовність, методичність, клінічна обґрунтованість, гнучкість форм і методів медико-психологічної допомоги відповідно до умов реалізації стали загальними засадами щодо її організації.

Висновки

вгору

1. Онкологічне захворювання чинить суттєвий ­вплив на психічний стан пацієнта, що позначається на особис­тісному, поведінковому та психосоціальному рівнях функціонування і вимагає розробки певних ­захо­дів медико-­психологічного підтримки.

2. Негативний ефект онкопатологія справляє на психіч­ний стан не лише пацієнтів, а й осіб, які їх оточу­­ють. ­Рідні осіб з онкологічним захворюванням ­переживають високий рівень стресу через ­діагностування вказаної пато­логії в близької людини, що ­проявляється ­у вигляді психо­емоційної напруги, зміни сімейного функціонування, труд­­нощів взаємодії з пацієнтом, ­формування неадаптив­­них моделей поведінки. Психічний стрес у медичного персоналу онкологічних закладів може призводити до емоційного вигорання та професійної дезадап­тації, негативно позначаючись на адекватній допомозі та психічному здоров’ї працівників. В онко­логічній практиці потреба в психологічній допомозі досить важлива, а медико-­психологічні заходи варто спрямовувати на пацієнта, його родину та медпрацівників як єдину систему.

3. На різних етапах лікування потреби онкохворих і їхніх близьких у психологічній допомозі різняться, що ­зумовлює пріоритетність вибору певних форм, умов, трива­лості та інтенсивності медико-психологічних заходів. Для лікарів вони мають включати інформування з основних аспектів психоонкології та покращення професійної взаємо­­дії з онкологічними пацієнтами.

4. Загальними засадами організації медико-психо­логічної допомоги в онкології є комплексність, послідовність, методичність, клінічна обґрунтованість психо­логічної підтримки, гнучкість її форм і методів втілення.

Література

1. Bulletin of the National Cancer Registry of Ukraine № 16: Cancer in Ukraine in 2013-2014 years / Z. P. Fedorenko, L. O. Gulak, Y. J. Mihaylovich et al. Kiev: National Cancer Institute, 2015.

2. Predictors of psychological distress in advanced cancer ­patients under palliative treatments / D. Diaz-Frutos, E. Baca-Garcia, J. Garcнa-Foncillas, J. Lуpez-Castroman. Eur J Cancer Care. 2016. Vol. 25 (4). P. 608-615.

3. Osobennosti psihogenno obuslovlennyih psihicheskih rasstroystv i psihologicheskie harakteristiki onkologicheskih bolnyih pri ­raznyih opuholevyih lokalizatsiyah (podhod k probleme) / A. I. Slavin, B. Y. Vo­lodin . Eruditio Juvenium. 2015. Vol. 3. P. 82-86.

4. Psychological factors affecting oncology conditions / L. ­Gra­ssi, B. Biancosino, L. Marmai et al. Adv Psychosom Med. 2007. Vol. 2. P. 57-71.

5. Psycho-Oncology / J. C. Holland, W. S. Breitbart, P. B. Jacobsen et al. Oxford: Oxford University press, 2015.

6. The prevalence and correlates of chronic pain and ­suicidality in a nationally representative sample / G. Campbell, S. Darke, R. Bruno, L. Degenhardt. Aust N Z J Psychiatry. 2015. Vol. 49 (9). P. 803-811.

7. Life and treatment goals of patients with advanced, incurable cancer / K. L. Rand, D. A. Banno, A. M. Shea, L. D. Cripe. Support Care Cancer. 2016. Vol. 24 (7). P. 2953-2962.

8. Factors associated with depression and anxiety symptoms in family caregivers of patients with incurable cancer / R. D. Nipp, A. El-Jawahri, J. N. Fishbein et al. Annual of Oncology. 2016. Vol. 27 (8). P. 1607-1612.

9. Psychological distress, health, and socio-economic factors in caregivers of terminally ill patients: a nationwide population-based cohort study / M. K. Nielsen, M. A. Neergaard, A. B. Jensen et al. Support Care Cancer. 2016. Vol. 24 (7). P. 3057-3067.

10. Distress in couples coping with cancer: a meta-­analysis and critical review of role and gender effects / M. Hagedoorn, R. San­derman, H. Bolks et al. Psychological Bulletin. 2008. Vol. 134 (1). P. 1-30.

11. Psychosocial morbidity associated with patterns of family functioning in palliative care: baseline data from the Family Focused Grief Therapy controlled trial / D. Kissane, M. McKenzie, D. McKenzie. Palliative Medicine. 2003. Vol. 17 (6). P. 527-537.

12. Perceptions of Burnout, Its Prevention, and Its Effect on Patient Care as Described by Oncology Nurses in the Hospital Setting / K. Rus­sell. Oncol Nurs Forum. 2016. Vol. 1 (43). P. 103-109.

13. The Andersen Model of Total Patient Delay: a systematic ­review of its application in cancer diagnosis / F. Walter, A. Webster, S. Scott, J. Emery. Journal of Health Services Research & Policy. 2012. Vol. 17 (2). P. 110-118.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2017. Т. 2. № 2: 020219.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2018 Рік

Зміст випуску 1, 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Є. Дубенко, С.О. Сазонов, Ю.А. Бабкіна, В.І. Смоланка, М.М. Орос, В.В. Грабар

  3. И.Н. Карабань, Н.В. Карасевич

  4. Т.Н. Слободин

  5. О.М. Мишаківська

  6. О.В. Прохорова

  7. І.В. Калугін, О.О. Хаустова, О.С. Осуховська

Зміст випуску 6 (98), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.Е. Черненко, В.И. Вовк

  3. С.Г. Бурчинский

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. О.А. Козерацька

  6. О.А. Борисенко, Т.А. Зайцева, А.В. Шапошникова, С.Г. Кудинова

Зміст випуску 4-5 (97), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Тріщинська М.А.

  3. Павленко Т.-М.

  4. Бурчинский С.Г.

  5. Левада О.А., Троян О.С.

  6. В’юн В.В.

Зміст випуску 3 (96), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.О. Бедлінський

  3. В.Г. Безшейко

  4. T. Сошенко, A. Габінська

Зміст випуску 2 (95), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Н.А. Марута

  3. А.Г. Бондарчук, Р.В. Бальоха

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. В.О. Климчук, В.В. Горбунова

  6. Ю.А. Крамар

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев

Випуски поточного року