Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року

 

 

 

Охорона психічного здоров’я — одна з основних складових національної безпеки та благополуччя держави. Щоб виробити цілісну, ефективну систему охорони психічного здоров’я, яка функціонує в єдиному міжвідомчому просторі, гарантує покращення якості та дотримання прав і свобод людини, було ініційовано створення Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Виконання цієї Концепції сприятиме: посиленню ролі громадського сектору в системі охорони психічного здоров’я; погодженню норм освіти в галузі охорони здоров’я з міжнародними стандартами; забезпеченню доступності допомоги щодо психічного здоров’я на рівні територіальних громад; створенню служби судової психіатрії; поетапному впровадженню державних гарантій стосовно підтриманого проживання, асистованого працевлаштування осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями; доступу до освіти дітей, які не підлягають скеруванню до навчальних закладів через психічні та інтелектуальні порушення; зменшенню рівня смертності внаслідок самогубств і нещасних випадків; ефективному контролю за дотриманням прав людини в системі охорони психічного здоров’я. До вашої уваги представлено Концепцію, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1018-р.

Проблема, яка потребує розв’язання

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), психічне здоров’я — це стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати власний потенціал, упоратися із життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.

Станом на 1 січня 2017 р. 1 млн 673 тис. 328 жителів України перебували на обліку у зв’язку з розладами психіки та поведінки, зокрема 694 тис. 928 осіб — внаслідок розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю та наркотиків (або 3,9 % населення). Так, за 2016 рік до закладів із надання психіатричної допомоги було госпіталізовано 182 тис. 415 хворих, які пробули в середньому 53,4 дня у стаціонарі. А наприкінці 2016-го в Україні 261 тис. 240 хворих на психічні розлади мали групу інвалідності, з них 8,5 % — діти віком 0–17 років. Того ж року первинно були визнані особами з інвалідністю через психічні розлади 9 тис. 893 хворих. Смертність населення України від на­вмисного самоушкодження 2015 року становила 17,7 на 100 тис. населення.

Показники інвалідності внаслідок психічних розладів та показники смертності через навмисне самоушкодження віддзеркалюють недостатню ефективність реабілітаційних заходів у сфері охорони психічного здоров’я.

Загалом сучасна українська система охорони пси­хічного здоров’я успадкувала організаційну структуру, а також стратегії та практики радянської системи — з усіма її перевагами та недоліками. Ця система не зазнала істотних структурних змін після набуття Україною не­залежності. Вона залишається переважно сфокусованою на біомедичних підходах, які реалізуються в стаціонарних відділеннях психіатричних і наркологічних закладів охорони здоров’я. Зазначене зумовлює високий ­рівень інституціалізації та відповідно — сегрегації та стигматизації осіб, які мають психічні розлади. До осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями, які перебувають у конфлікті з законом, переважно застосовують систему покарання, а не реабілітації та ресоціалізації. Не­достатня увага приділяється профілактиці, психосоціальним методам, організації охорони психічного здоров’я на рівні первинної медичної допомоги, наданні психотерапевтичної допомоги, реабілітаційним заходам, а також службам охорони психічного здоров’я, що функціонують у територіальних громадах, де недостатньо розвинуті амбулаторне раннє втручання на рівні територіальних громад і практика домашнього супроводу.

Система вищої та післядипломної освіти в галузі охорони психічного здоров’я потребує системного та диференційованого вдосконалення як щодо змісту освітніх програм, так і методології навчання та оцінювання компетентностей.

В Україні наразі простежується проблема кадрового забезпечення системи охорони психічного здоров’я, що визначає необхідність змін для забезпечення населення якісною допомогою відповідно до протоколів (зокрема посилення ролі соціальних працівників, ерготерапевтів, психологів і психотерапевтів у наданні допомоги, упровадження спеціалізації медичних сестер у сфері психічного здоров’я тощо).

Основні компоненти проблеми в царині охорони психічного здоров’я в Україні:

• недостатня обізнаність щодо психічного здоров’я у суспільстві, яка призводить до стигматизації та несвоєчасного звернення за професійною допомогою;
• недосконалість національного законодавства у сфері психічного здоров’я та порушення прав людей із проблемами психічного здоров’я;
• брак системи профілактики психічних розладів, що базується на фактичних даних, та ефективної популяризації психічного здоров’я;
• недосконале регулювання діяльності у сфері охорони психічного здоров’я;
• низький рівень кадрового забезпечення психологами, психотерапевтами, соціальними працівниками та іншим персоналом, який залучається до надання допомоги у галузі психічного здоров’я, недостатність системи формування та підтримки професійних компетентностей серед фахівців цієї сфери та інших суміжних професій;
• немає системного впровадження галузевих і між­галузевих стандартів у сфері охорони психічного здоров’я та контролю якості допомоги у зазначеній галузі;
• надмірна зосередженість допомоги у сфері психічного здоров’я у спеціалізованих закладах охорони здоров’я та інтернатних закладах системи соціального захисту;
• низька доступність психологічної та психотерапев­тичної допомоги;
• дефіцит служб, які б базувалися на рівні територіальних громад, реабілітаційних і соціальних послуг;
• відсутність систем асистованого працевлаштування та зайнятості, підтриманого проживання;
• брак ефективної системи допомоги родинам, які доглядають осіб із психічними захворюваннями, а також недостатній розвиток кризової психологічної підтримки та програм раннього втручання на рівні територіальних громад;
• обмежене використання сучасних технологій, методів і процедур оцінювання у сфері психічного здоро­в’я та надання помочі особам із проблемами психічного здоров’я під час первинної медичної до­помоги;
• недостатня диференційованість отримання підтримки у сфері охорони психічного здоров’я з урахуванням чутливості до потреб різних груп суспільства, а також обмежена участь і залучення осіб із психічни­ми та інтелектуальними порушеннями і членів їхніх сімей до планування допомоги, її реалізації та оці­ню­вання;
• відсутність ефективного адміністрування та моніторингу у сфері охорони психічного здоров’я, не­достатня координація між різними державними орга­нами в наданні допомоги особам із проблемами психічного здоров’я.

Водночас за роки незалежності в Україні було здійснено низку позитивних змін у цій сфері, зокрема прийнятий Закон України «Про психіатричну допомогу», ство­ре­ні асоціації фахівців, розроблені та впроваджені про­токоли надання допомоги при деяких розладах психі­ки та поведінки, проведені окремі просвітницькі ініціативи, втілені освітні проекти у психотерапевтичних ­методах, розвинена міжнародна співпраця.

Проте значна частина ініціатив у галузі охорони психічного здоров’я здійснюється громадськими об’єднання­ми без системного підходу до їхнього планування і впро­вадження, а також необхідного контролю щодо якості, етичності та безпеки.

Стратегії охорони психічного здоров’я потребують між­галузевої взаємодії та мають передбачати заходи з урахуванням можливостей багатьох секторів і фахівців різ­ного профілю. Об’єднання зусиль держави та суспільства ­передбачається шляхом розроблення та виконання плану заходів щодо реалізації цієї Концепції (далі — план заходів).

Мета і строки реалізації Концепції

Метою Концепції є створення цілісної, ефективної системи охорони психічного здоров’я, яка функціонує в єдиному міжвідомчому просторі, забезпечує покращення якості життя та дотримання прав і свобод людини.

Строк реалізації плану заходів — 2018–2030 рр.

Шляхи і способи розв’язання проблеми

Проблеми у сфері охорони психічного здоров’я заплановано розв’язати такими шляхами та способами.

Підвищення рівня обізнаності щодо психічного здоров’я у суспільстві та подолання стигматизації пе­ре­д­бачене за допомогою співпраці МОЗ із громадськістю та засобами масової інформації щодо ролі психічного здоров’я у громадському здоров’ї, активного обговорення на державницькому рівні зазначених питань, розвитку просвітницьких ресурсів, виконання освітянських платформ і програм подолання стигми на національному та регіональному рівнях, активного залучення осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями і членів їх родин, громадського сектору, фахових асоціа­цій до діяльності у сфері охорони психічного здоров’я.

Зменшення дискримінації та порушень прав людей із проблемами психічного здоров’я передбачається завдяки узгодженню національного законодавства з вимогами міжнародних документів із прав людини, вико­нанню програм підтримки працевлаштування осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями, соціальної інтег­рації, здобуттю освіти, залученню пацієнтів і членів їхніх родин, а також громадських об’єднань, які здійснюють захист прав пацієнтів, до планування та виконання прог­рам у галузі охорони психічного здоров’я, впровадженню ефективного механізму здійснення контролю за дотриманням прав людини під час надання допомоги особам із проблемами психічного здоров’я та механізму притягнення до відповідальності за дії, що мають ознаки дискримінації щодо психічного здоров’я. Протидія стигмі, подолання соціальної ізоляції людей із психічними та інте­лектуальними порушеннями буде здійснюватися шляхом включення таких осіб до соціальних спільнот, забезпе­чення їх підтриманого проживання на рівні територіальної громади, соціального супроводу під час праце­влаштування, удосконалення системи надання реабілітаційних і соціальних послуг.

Розвиток системи популяризації психічного здоро­в’я та профілактики психічних розладів планується внаслідок:

• здійснення кроків, які спрямовані на зміцнення інсти­туту сім’ї, підвищення психологічної компетентності педагогів, батьків або осіб, які їх заміняють, із питань збереження психічного здоров’я дітей;
• проведення психологами закладів освіти моніторингу ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки та корекційно-відновлювальної роботи з учнями щодо підтримки їхнього психоемоційного здоров’я;
• вживання заходів стосовно профілактики суїцидів серед військовослужбовців, а також осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі;
• упровадження пробаційних програм, спрямованих на психокорекцію осіб, які звільнені від відбування покарання з випробуванням і перебувають на пробації; шляхів упередження рецидивів поширених тяжких психічних розладів і залежностей; заходів роботи з військовими та працівниками пенітенціарної системи для профілактики психічних розладів та вироблення стресостійкості під час несення служби; програм у режимі реального часу з основ психічного здоров’я та заходів розвитку стресостійкості цивільного населення.

Забезпечення регулювання діяльності у сфері охорони психічного здоров’я планується шляхом внесення ­відповідних змін до законодавства у галузі охорони психічного здоров’я, узгодження кваліфікаційних характеристик професій у цій царині з міжнародними стандартами, ­зокрема психотерапевтів, психологів, соціальних працівників, медичних сестер тощо.

Удосконалення системи формування та підтримки ­професійних компетентностей фахівців у сфері охорони психічного здоров’я планується через забезпечення належної інформаційно-ресурсної бази та використання сучасних технологій, підвищення рівня знань у сфері охорони психічного здоров’я, погодження освіти фахівців у галузі охорони психічного здоров’я із сучасними світовими нормами, посилення ролі фахівців сфери охорони психічного здоров’я шляхом відповідних змін у стандартах підготовки спеціалістів і регуляції професійної діяльності, розвитку міжнародної взаємодії, посилення значе­ння громадського сектору, визнання ваги фахових асоціацій у сфері охорони психічного здоров’я щодо вироблення стандартів надання допомоги та підготовки ­фахівців.

Упровадження галузевих стандартів у сфері охорони психічного здоров’я, контролю якості допомоги у цій царині планується здійснювати шляхом втілення сучасних методів діагностики та діагностичних систем, адаптації та впровадження клінічних настанов і протоколів надання допомоги щодо всіх основних психічних розладів у дорослих, дітей, підлітків, осіб похилого віку, вироб­лення відповідних норм надання психологічної та соціальної підтримки, створення та популяризації коротких/графічних версій медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги як для фахівців, так і для користувачів, забезпечення доступності доказової психо­фармакотерапії, досяжності доказових форм психо­терапії та інших психосоціальних втручань.

Поліпшення доступності допомоги планується реалізовувати через децентралізацію та розвиток позастаціонарних форм здійснення спеціалізованої допомоги, створення системи кризового консультування; покращення надання фахової підтримки щодо психічного здоров’я на рівні первинної медичної допомоги; реорганізації процесу отримання допомоги в закладах охорони здоров’я на рівні вторинної та третинної медичної допомоги; впровадження чіткого механізму перенаправлення між наявними службами, розвитку мультидисциплінарних команд і міжгалузевої співпраці. Доступність фармакологічного забезпечення передбачається впроваджувати відповідно до державних гарантій на підставі протоколів надання допомоги.

Розвиток системи психологічного та соціального сприяння на рівні територіальних громад планується здійснювати за допомогою:

• підготовки фахівців відповідно до міжнародних положень;
• створення умов для надання в територіальній грома­ді психосоціальної підтримки та реабілітації;
• вироблення реєстрів фахівців і відповідних закладів;
• запровадження стандартів психологічної допомоги, психотерапії та психосоціальних послуг, регулярного моніторингу й оцінювання ефективності отримання такої допомоги.

Для впровадження технологій, методів і процедур оці­ню­­­вання психічного здоров’я під час надання первинної медичної допомоги заплановано реалізовувати після­дипломне навчання фахівців принципів догляду, оцінки та здійснення необхідної допомоги людям із проб­лемами психічного здоров’я.

Посилення диференційованості отримання допомоги у сфері охорони психічного здоров’я та підвищення чутливості до потреб специфічних суспільних груп буде здійснюватись за допомогою розвитку окремих напрямів плану заходів:

• охорони психічного здоров’я дітей і підлітків із типо­вим та атиповим розвитком;
• охорони психічного здоров’я військовослужбовців;
• охорони психічного здоров’я внутрішньо пере­міщених осіб та тих, хто зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту та/або тимчасо­вої окупації частини території України, зокрема громадян України, позбавлених свободи з політичних пере­конань за рішенням органів влади Російської Федерації, та членів їхніх родин;
• запобігання самогубствам;
• охорони психічного здоров’я матері та дитини у пери­натальному та постнатальному періодах;
• охорони психічного здоров’я осіб з інвалідністю;
• охорони психічного здоров’ям осіб, які мають хронічні/тяжкі/термінальні соматичні розлади;
• охорони психічного здоров’я у системі освіти, в закладах охорони здоров’я пенітенціарної системи;
• надання допомоги особам із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин;
• охорони психічного здоров’я осіб, які перебувають у конфлікті з законом;
• охорони психічного здоров’я людей похилого віку;
• підтримки тих, хто мешкає з особами з проблемами психічного здоров’я, опікунів тощо.

Підвищення ефективності адміністрування, між­відомчої координації та міжсекторальної співпраці у сфері охорони психічного здоров’я планується забезпечити шляхом розроблення та запровадження універсального алгоритму перенаправлення осіб, які потребують со­ці­альної, психологічної або психіатричної допомоги, із включенням до цього алгоритму всіх зацікавлених сторін — центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров’я різних форм власності, установ соціального захис­ту населення, громадських та благодійних організацій і чітким розподілом їхніх функцій. Упровадити ефективну комунікацію фахівців та управлінців, залучених до надання послуг з охорони психічного здоров’я, передбачається за підтримки у створенні єдиної електронної системи інформаційного забезпечення та адміністрування послуг у сфері охорони психічного здоров’я, інтегрованої з іншими системами адміністрування потреб населення.

Оптимальний варіант розв’язання проблеми у галузі охорони психічного здоров’я базується на зборі та аналізі достовірної інформації, концептуальних підходах до служб психічного здоров’я, конкретних прикладах розв’язання проблем стосовно психічного здоров’я в інших країнах і відповідних етичних принципах.

Цією Концепцією передбачено, що допомога, яка здійснюється для покращення психічного здоров’я і підвище­ння якості життя осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями, буде базуватися на засадах доказовості, поваги до гідності людини, дотримання основоположних прав людини та громадянина, застосовування мульти­дисциплінарного підходу, сприяння підвищенню рівня життєдіяльності осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями, включення їх до соціальних спільнот, здійснення профілактики ускладнень і доступності.

Концепція узгоджується з базовими міжнародними документами, зокрема:

1) Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»;

2) Конвенцією про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 р. № 789-ХII «Про ратифікацію Конвенції про права дитини»;

3) Конвенцією про права осіб з інвалідністю, рати­фікованою Законом України від 16 грудня 2009 р. № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї»;

4) Європейською соціальною хартією (переглянутою), ратифікованою Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)»;

5) Гельсінською декларацією Європейської конференції ВООЗ на рівні міністрів охорони здоров’я, Європейським планом дій у галузі психічного здоров’я (Гельсінкі, Фінляндія, 2005);

6) Декларацією XIII Конгресу Європейського товариства дитячої та підліткової психіатрії (Флоренція, Італія, 2007);

7) Декларацією конференції національних коорди­наторів Програми охорони психічного здоров’я ВООЗ ­(Мерано, Італія, 2008);

8) Комплексним планом дій у галузі психічного здоров’я на період 2013–2020 рр. Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я;

9) Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 року».

Важливими орієнтирами розв’язання проблем у сфері охорони психічного здоров’я, закладеними у цій Концепції, стали досягнення Іспанії, Бразилії, Румунії у зазначеній сфері.

Так, в Іспанії 1986 року прийнято Загальні законо­давчі норми щодо охорони здоров’я, що створило сприятливі умови для реформування психіатричних стаціо­нарів, деінституціалізації спеціалізованої допомоги, висування на перший план служб охорони психічного здоров’я та їх розвитку на рівні первинної медичної допомоги за місцем проживання. Через 10 років після початку проведення реформи психіатричної служби кількість місць у психіат­ричних стаціонарних закладах зменшилася приб­лизно зі 100 до 25 місць на 100 тис. осіб. Було відкрито понад 500 центрів охорони психічного здоров’я із середнім рівнем охоплення 87 тис. осіб, 95 психіатричних відділень для стаціонарного лікування в медичних установах загального профілю та 108 денних стаціонарів. Соціальні служби розробили реабілітаційні програми, зокрема соціально орієнтовані підприємства з оплатою праці для осіб, які страждають на психічні розлади. Організовано відповідні прог­рами клінічної підготовки для психіатрів і психологів, у результаті чого вдалося помітно збільшити кількість спеціалістів зазначеного профілю.

Так, у 60-ті роки в Бразилії налічувалося 313 психі­атричних стаціонарів на 85 037 ліжок. З 1991 року за 10-літній період було скорочено на 30 % кількість ліжок у психіат­ричних стаціонарах, збільшилась кількість цент­рів психо­соціального впливу до 295, у багатопрофільних лікарнях, реабілітаційних центрах запроваджено різноманітні реабілітаційні програми (також на базі соціально орієнтованих підприємств).

У Румунії психічне здоров’я забезпечується у психіат­ричних відділеннях загальних і психіатричних лікарень. Амбулаторне лікування провадять у центрах психічного здоров’я та центрах денного догляду. 2014 року психіат­ричну допомогу почали надавати у приватній практиці за контрактом із Національною системою охорони здоров’я, а пізніше були додані ще психосоціальні послуги як частина пакета медичних послуг. Доступ до психіат­ричної допомоги найчастіше здійснюється ­через лікаря загальної практики — сімейного лікаря, який рекомендує в разі потреби звернутися до лікаря-психіат­ра, центру психічного здоров’я або психіатричної ­лікарні. Як правило, лікар-психіатр несе відповідальність за лікування людей із тяжкими психічними та інтелектуальними порушеннями, лікар загальної практики — сімейний лікар також залучений до допомоги особам із розладами психі­ки та поведінки.

Очікувані результати

В результаті виконання плану заходів очікується створе­ння цілісної та ефективної системи охорони психіч­ного здоров’я населення, що передбачатиме підвищення рівня психічного здоров’я населення та покращення якості життя, зокрема заплановано досягти:

• зменшення прямих і непрямих втрат національної економіки через повну або часткову непрацездатність осіб, які мають проблеми з психічним здоров’ям;
• узгодження стандартів освіти у сфері охорони психічного здоров’я з міжнародними положеннями;
• запровадження систем моніторингу та оцінювання якості послуг у сфері охорони психічного здоров’я;
• забезпечення доступності допомоги щодо психічного здоров’я на рівні територіальних громад;
• розроблення та втілення програм профілактики проб­лем психічного здоров’я;
• зменшення інституціалізації і як наслідок — сегрегації осіб, які мають проблеми з психічним здоро­в’ям;
• створення структурованої, інституціонально організованої служби судової психіатрії;
• поетапне впровадження державних гарантій щодо підтриманого проживання, асистованого працевлаштування осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями;
• забезпечення доступу до освіти дітей, які не підлягають направленню до закладів освіти через психічні та інтелектуальні порушення;
• усунення бар’єрів доступу до реабілітаційних і соціальних послуг для осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями;
• зменшення рівня смертності внаслідок самогубств та нещасних випадків;
• здійснення ефективного контролю за дотриманням прав людини у сфері охорони психічного здоров’я;
• підсилення ролі громадського сектору в галузі охорони психічного здоров’я.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів

Фінансування заходів щодо реалізації Концепції здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюд­жетів у межах асигнувань, які передбачені на відповідний рік, благодійних фондів, міжнародної технічної та фінансової підтримки, а також інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

У такий спосіб до виконання плану заходів планується залучити фахові ресурси ініціативних громадських об’єднань, зокрема асоціацій фахівців у сфері охорони психічного здоров’я, асоціацій пацієнтів тощо.

Досвід співпраці з міжнародними організаціями дає підстави для позитивного оцінювання реальних можливостей ресурсного забезпечення виконання зазначеного плану заходів.

Оригінальний текст документа читайте на сайті http://zakon3.rada.gov.ua